Переосмислення загальної частини речового права в умовах європеїзації та рекодифікації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Національної академії правових наук України

Переосмислення загальної частини речового права в умовах європеїзації та рекодифікації

Майданик Р.А. д.ю.н., професор, професор кафедри цивільного права

м. Київ, Україна

Вступ

Право України потребує переосмислення загальної частини речового права в умовах європеїзації та рекодифікації на засадах методології європеїзації шляхом впровадження правових норм, формування правозастосовної практики і доктрини права, які забезпечують застосування речових прав відповідно до прийнятних для національного права європейських стандартів і практик. Істотна зміна об'єктного складу і функціонального (сутнісного) розуміння речового права зумовлюють напрями модифікації вітчизняного речового права. «Транзитний» (перехідний) стан вітчизняного права від галузево-правового (поділ на галузі права - однорідні й комплексні) до дуалізму права (поділ права на приватне та публічне) характеризує фрагментарність і несистемність цивільно -правового регулювання в сфері речового права, що виявляється, зокрема, у відсутності повноцінної загальної частини речового права, визнанні зобов'язальними правами традиційних для європейського розуміння права забезпечувальних речових прав (застава, іпотека, притримання), наявності невідомих розвиненим європейським правопорядкам «опублічнених» речових прав - право господарського відання і право оперативного управління.

Зазначеним зумовлена необхідність відмови від залишків радянськості і впровадження концепції регульованих речових прав, формування збалансованого співвідношення закритого переліку (numerous dausus) та відкритого переліку (numerous apertus) речових прав, системне впровадження широкого розуміння речі і переліку речових прав.

Пострадянськість і методологія європеїзації вітчизняного речового права Вітчизняне право, в тому числі й речове право, загалом характеризує пострадянськість, що визнається як транзитний період між радянськістю та європейськістю, із властивими правовій системі пострадянськими правовими цінностями, судовою практикою і доктринальними дискурсами, які все ще є досить поширеними та стоять на заваді європеїзації національного правопорядку. Європеїзація положень вітчизняного речового права має на меті впровадження правових норм і формування правозастосовної практики, які забезпечують правову безпеку, гнучкість і захист речових прав відповідно до прийнятних для України загальновизнаних стандартів і найкращих практик у цивільно -правовому просторі Європейського Союзу.

Широке розуміння речі: визнання нематеріальних речей vs поширення правового режиму речі на майнові нематеріальні об'єкти

В умовах цифрового суспільства методологічну основу оборотоздатності майнових нематеріальних об'єктів становлять два різні концептуальні підходи: перший передбачає визнання нематеріальних об'єктів різновидом речі; другий - поширення правового режиму речі, тобто прирівнення їх до речі.

За своїм змістом поширення правового режиму майна на майнові нематеріальні об'єкти, які входять до складу майна особи (дематеріалізовані види енергії - газ, електроенергія тощо, криптовалюта й інші віртуальні активи, майнові права, цінні папери, безготівкові гроші та інше нематеріалізоване майно), переважно передбачає виникнення, припинення та оборот таких нематеріальних майнових об'єктів відповідно до положень ЦК про речі, з певними винятками, зазначеними в законі.

За своєю юридичною природою поширення правового режиму майна на зазначені нематеріальні об'єкти покликане прирівняти їх до речей із застосуванням юридичного методу, який передбачає створення власного індивідуального правового режиму під кожний майновий нематеріальний об'єкт, що нерідко призводить до дублювання, правових колізій, прогалин і вимушеного застосування аналогії в праві при визначенні правового режиму зазначених нематеріальних об'єктів.

Існування різних неузгоджених із річчю правових режимів майнових нематеріальних об'єктів, які є частиною майна особи, зумовлює необхідність уніфікації поняття речі та правового режиму прирівнених до неї майнових нематеріальних об'єктів шляхом впровадження в ЦК України поділу речей на матеріальні (тілесні) та нематеріальні (безтілесні); останніми є речі, які сприймаються лише свідомістю, а не доступними людині почуттями, наскільки вони є складовими частинами майна особи.

Методологічно положення ЦК про нематеріальні (безтілесні) речі грунтуються на єдиному (уніфікованому), функціональному підході щодо розуміння речі як об'єкта цивільних прав, згідно з яким на будь-які майнові матеріальні і нематеріальні об'єкти, які є частиною майна особи і здатні перебувати в пануванні особи, поширюються всі положення ЦК про речі, якщо інше (тобто, винятки із загального правила) не передбачено в законі або не випливатиме із сутності об'єкта цивільних прав. Уніфіковане розуміння речі надасть можливість створити загальні правила щодо існування (присвоєння) та оборотоздатності всіх майнових об'єктів, які функціонально є речами з точки зору цивільного права, що сприятиме формуванню єдиного цивільно -правового простору речей.

Віртуальний актив як цифрова річ

Сучасний етап речового права характеризується появою нових видів «нематеріального» майна, які мають характеристики товару (віртуальні активи, криптовалюта, «віртуальна власність» («кібер власність») тощо), що ставить до порядку дня питання щодо їх природи та місця в системі об'єктів цивільного права. правовий норма стандарт речовий

Передбачене доктриною і законом України «Про віртуальні активи» розуміння віртуальних активів як нематеріального блага не адекватно відображає правову сутність цього об'єкту цивільних прав. Визнання віртуального активу майном, яке не є річчю і майновим правом, залишає без відповіді питання щодо правового режиму криптовалюти, зокрема існування та оборотоздатність цього об'єкту цивільних прав.

Криптовалюта є нематеріальним товаром, що існує лише у формі цифрового коду (запису) в системі блокчейн і характеризується особливою функціональною спрямованістю - використання як універального засобу обміну, однак без можливості виконання функцій засобу платежу, має цифровий вираз вартості, який не випускається державним органом, але є оборотоздатним об'єктом права власності, який може передаватися, зберігатися або продаватися в електронному вигляді.

З огляду на їх оборотоздатність та функціональну спрямованість, на правовідносини, пов'язані з оборотом криптовалют доцільно поширювати правовий режим речових прав, віртуальні активи (криптовалюти) доцільно класифікувати як цифрову річ, яка є різновидом нематеріальної речі (res incorporates), тобто речі, яка сприймається не доступними людині почуттями, а лише свідомістю.

При цьому заслуговує уваги визнання цифровою річчю особи також цифрового контенту, на який вона має право, обліковий запис електронної пошти, в мережі або інший онлайновий обліковий запис, на який вона має право.

Загальне розуміння речового права та співвідношення концепцій numerous clausus і функціонального (сутнісного) розуміння речових прав

Панування над річчю як майновим об'єктом є заснованою на автономії волі визначальною ознакою речового права, визначальним фактором для прогнозування перспектив речового права, незмінним в умовах постійного розширення сфери інтересів, які задовольняються через речові права. Властива сучасному речовому праву тенденція до переходу від концепції автономії волі, визначеної законом, до концепції регульованих речових прав, грунтується на ідеї сутнісного (функціонального), а не формально визначеного законом розуміння речових прав. Концепція сутнісного (функціонального) розуміння речових прав передбачає визнання речовими правами як прямо визначених законом, так і непоіменованих у законі прав, які за своєю сутністю є речовими правами (так звані «приховані» речові права).

Принципи речових прав у контексті європеїзації та рекодифікації

Речовим правам властиві принципи абсолютності, слідування, визначеності законом переліку і змісту речових прав (numerous clausus), переваги (старшинства), публічності. Однакове розуміння і дотримання принципів речового права у правозастосовній практиці потребує їх нормативного закріплення на рівні загальних норм (загальні положення про речові права) або спеціальних норм щодо окремих речових прав.

Впровадження принципу відносно відкритого (або відносно закритого) переліку речових прав

Актуальним є збалансоване впровадження у вітчизняне право принципу відкритого переліку речових прав (numerous apertus) у вигляді принципу відносно відкритого (або відносно закритого) переліку речових прав, згідно з яким внесенню до державного реєстру прав на нерухомість підлягають не лише визначені законом речові права, але й інші права тієї самої природи, навіть якщо вони не зазначені в законі як речові права.

Впровадження принципу superficies solo cedit

Передбачений вітчизняним законодавством (ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України) принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі розміщеного на ній об'єкту нерухомості не відповідає вимогам вітчизняної практики і загальновизнаному у розвинених правопорядках Західної Європи розумінню принципу superficies solo cedit.

Неефективність передбаченого у вітчизняному праві принципу єдиної долі земельної ділянки і споруджених на ній об'єктів нерухомості зумовлює актуальність впровадження визнаного країнами германського та романського типу права принципу superficies solo cedit, що грунтується на правилі прирощення. Згідно з цим правилом, у разі забудови земельної ділянки власником будівля перестає бути самостійним об'єктом прав, включається до складу земельної ділянки і визнається її складовою частиною, що тягне за собою утворення єдиного майна, належного забудовнику на праві власності. У разі забудови земельної ділянки не її власником (орендарем чи суперфіціарієм) принцип прирощення не поширюється на споруджені на ній будівлі, які визнаються нерухомим майном внаслідок того, що основні властивості будівель не залежать від прав на земельну ділянку, а за забудовником визнається тимчасове право власності на споруджені ним будівлі в межах дії договору оренди чи суперфіцію. Із припиненням права оренди або забудови будівлі приєднуються до земельної ділянки і стають складовою частиною земельної ділянки, або визнаються майном, яке забудовник зобов'язаний демонтувати.

Визнання права забудови нерухомістю

Широке розуміння речових прав передбачає поширення речових прав на речі, майно, майнові права, над якими можливе встановлення правового панування.

На відміну від країн Західної Європи, право України дотримується вузького розуміння нерухомої речі. До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки і розташовані на ній нерухомі об'єкти, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (ч. 1 ст. 181 ЦК України).

Згідно з концепцією фікції права в країнах германського типу права (Австрія, Німеччина, Швейцарія) будівля стає складовою частиною не земельної ділянки, а обмеженого речового права забудови, прирівненого до нерухомого майна. Відповідно до концепції множинності об'єктів нерухомості європейських країн романського типу (Франція, Італія) до нерухомості відносяться: земельні ділянки, будівлі, інвентар, тварини, права тощо (статті 518, 520, 524 ЦК Франції).

З огляду на зазначений досвід європейських країн і тенденцію до широкого розуміння речі, заслуговує уваги ідея впровадження в ЦК України положень щодо визнання обмеженого речового права забудови нерухомим майном або прирівненим до нього, що тягне за собою застосування положень законодавства, які стосуються регулювання обороту нерухомості і внесення запису до державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Будівля, споруджена на підставі права забудови, визнається нерухомим майном. Припинення права забудови в імперативному порядку має своїм наслідком приєднання будівлі до земельної ділянки і припинення права власності забудовника.

Тривала оренда для забудови земельної ділянки як обмежене речове право

Україна, як і європейські правопорядки романського типу права (зокрема, Франція, Італія), пішла шляхом визнання множинності об'єктів нерухомості, внаслідок чого має місце зближення правових становищ забудовників на підставі речового та зобов'язального права.

З огляду на значну цінність і тривалість відносин, поширення на тривалу оренду для забудови земельної ділянки основних принципів речового права, очевидно, має переважаюче значення для формування балансу інтересів орендаря та орендодавця, який таким чином отримує на тривалий час безпечного контрагента щодо майна, коло яких є порівняно обмеженим.

У зв'язку з цим заслуговує уваги поширення на тривалу оренду для забудови земельної ділянки правового режиму обмеженого речового права, у визначених законом межах, що відповідатиме потребам ринку і не порушуватиме балансу інтересів учасників цих відносин.

Система речового права

Систему речового права становлять загальні положення, речі, володіння, окремі види речових прав та публічний реєстр нерухомості. Загальні положення мають містити положення про поняття, принципи, захист і публічний (державний) реєстр нерухомого майна.

Речовими правами є право власності та обмежені речові права (тобто, речові права на чуже майно й інші речові права). Обмеженими речовими правами доцільно визнавати: право узуфрукта; право користування; право проживання; право забудови; право сервітуту; право фідуціарного управління чужим майном; речове право очікування; забезпечувальні речові права, включаючи заставу, іпотеку, притримання, переважне право на річ; інші права, яким законом надано такий характер.

Речові права в ЦК України доцільно регулювати положеннями окремої книги (Книга третя «Речові права») і послідовно закріплювати в окремих її розділах, а саме: загальні положення (Розділ I), речі (Розділ II), володіння (Розділ III), власність (Розділ IV), обмежені речові права (Розділ V), фідуціарний фонд (Розділ VI), державний реєстр нерухомого майна (Розділ VII).

Размещено на Allbest.ru