Переддоговірні відносини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Переддоговірні відносини

Кохановська О.В. д.ю.н., професор, професор кафедри цивільного права, академік-секретар відділення цивільно-правових наук Національної академії правових наук України, заслужений діяч науки і техніки України, академік Національної академії правових наук України

За результатами кропіткої роботи у 2019-2020 роках 5 січня 2021 року першим заступником Голови Верховної Ради України Русланом Стефанчуком було презентовано проект «Концепції оновлення Цивільного кодексу України» [1], що була підготовлена членами Робочої групи, утвореної постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення робочої групи щодо рекодифікації (оновлення) цивільного законодавства України» від 17 липня 2019 р. № 650 [2] (далі - Концепція). У Вступі до Концепції відзначається, що її автори вважають, що «здійснення рекодифікації випливає із логіки подальшої трансформації суспільства, зокрема формування реальної й ефективної ринкової економіки як невід 'ємної складової громадянського суспільства та євроінтеграційної спрямованості всіх компонентів суспільства» [1, с. 5]. При цьому серед юридичних чинників та передумов для початку відповідних робіт автори вбачають, зокрема, наявність норм-моделей міжнародних актів, до яких, безумовно, належить і «Проєкт спільних підходів» або, в інших перекладах, «Модельні правила європейського приватного права», більш відомі під абревіатурою DCFR (Draft Common Frame of Reference) [3], що були підготовлені двома робочими групами під егідою Європейської комісії та становлять академічну працю, в якій синтезовано та систематизовано принципи, дефініції та модельні правила європейського приватного права.

Орієнтування на DCFR при оновленні чинного Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) [4] у Концепції прослідковується наскрізно, зокрема стосовно інститутів зобов'язального та договірного права. У контексті предмету нашого дослідження у § 5.31. Концепції мова йде про необхідність значного розширення обсягу нормативного регулювання переддоговірних відносин. Автори Концепції відзначають, що «вбачається за доцільне врахувати положення DCFR, у яких доволі детально регламентуються інформаційні права та обов'язки учасників переддоговірного процесу (зокрема ст.ст. ІІ.-3:101, ІІ.-3:103, ІІ.-3:104, ІІ.-3:106, ІІ.-3:107, ІІ.-3:108, ІІ.-3:109); а також положення, присвячені самій процедурі ведення переговорів: дотримання принципу добросовісності під час ведення переговорів, дотримання принципу конфіденційності, а також встановлення відповідальності за порушення умов ведення переговорів» [1, с. 47]. Крім цього, у § 5.27. Концепції вказується на необхідності об'єктивізації інституту переддоговірної відповідальності з огляду на потребу в імплементації до ЦК України норм, які передбачали б відповідальність недобросовісного учасника на стадії до вступу в договірні правовідносини. Окрім приписів DCFR тут згадуються й положення Цивільного кодексу Франції (далі - ФЦК) [5] як вдалого прикладу унормування відповідальності за збитки , завдані іншим учасникам своїми винними діями на будь -якій стадії переговорів [1, с. 45]. Встановлення передумов та перспектив впровадження вказаних положень DCFR при врегулюванні переддоговірних відносин на рівні ЦК України й буде здійснено нами далі в межах цієї наукової статті.

Безпосередньо аналізу моделі переддоговірних відносин за DCFR присвячена наукова стаття В. Карнауха [6].

Структурно інститути переддоговірних відносин та переддоговірної відповідальності у DCFR достатньо детально закріплюються на рівні Глави 3 «Маркетинг та переддоговірні обов'язки» Книги II «Договори та інші юридичні акти» цього документу. Специфіка дослідження відповідних положень полягає у необхідності врахування та з'ясування змісту використовуваних у вказаній главі понять, принципів та концепцій, які розкривають зміст прав та обов'язків сторін у переддоговірних відносинах згідно з DCFR. Так, насамперед, слід вказати на нетотожність усталеного в українській правовій доктрині терміну «правовідносини» при застосуванні до концепту переддоговірних відносин у DCFR та, відповідно, у світлі настання відповідальності за невиконання зобов'язань у правовідносинах, на що наголошує В. Карнаух: у коментарі до ст. II.-3:301 DCFR відсутнє формулювання правовідношення («legal relationship») [6, c. 76], проте DCFR у Главі 3 Книги II широко використовує поняття обов'язку або зобов'язання («duty»).

Серед таких зобов'язань, закріплених у DCFR, дослідниками виокремлюються чотири ключових, три з яких визначаються як загальні або основні переддоговірні обов'язки («general pre- contractual duties»), пов'язані із добросовісністю («good faith»), законними очікуваннями («legitimate expectations») та веденням переговорів, що суперечать принципу добросовісності, й, окремим блоком, інформаційні обов'язки [7, с. 3]. Найважливішими, для потреб оновлення положень ЦК України в частині запровадження інституту переддоговірних відносин, на нашу думку, є саме встановлення основних переддоговірних обов'язків, проте варто зосередитись і на інформаційних зобов'язаннях учасників переговорів, що лише частково відображені у чинному законодавстві України в аспекті захисту прав споживачів.

Перший розділ Глави 3 цілком присвячено інформаційним обов'язкам сторін у переддоговірних відносинах, а другий розділ - обов'язку запобігти помилкам цифрового введення при укладенні договору за допомогою електронних засобів і прийняти факт замовлення (підтвердження укладення договору) з боку іншої сторони. Аналіз ст. ст. 11.-3:101--11.-3:202 DCFR, присвячених означеним вище обов'язкам сторін переддоговірних відносин дозволяє дійти наступних висновків: переддоговірний цивільний кодекс

1) їх дотримання повинно забезпечувати повну обізнаність сторін зі станом товарів, інших активів та сервісів, що будуть продаватись, передаватись або надаватись за майбутнім договором. Так, відповідно до ст. II.--3:101 (1) DCFR перед укладенням договору на поставку товарів, інших активів або послуг з боку комерційного підприємства іншій особі, таке підприємство несе обов'язок відкрити відповідній особі інформацію стосовно товарів, активів або послуг, що може бути розумно очікуваною другою стороною, беручи до уваги стандарти якості та виконання, що можна вважати нормальними згідно з обставинами. При цьому ст. II.-3:101 (2) DCFR при визначенні обсягу інформації, що повинна бути розкрита іншій стороні оперує поняттям «добросовісної комерційної практики» («good commercial practice»), за умови, що така сторона також є комерційним підприємством;

2) окремо низка положень аналізованих розділів Глави 3 Книги II DCFR встановлюють спеціальні обов'язки для комерційного підприємства при здійсненні маркетингової діяльності (фактично при розробленні та просуванні комерційної пропозиції) у відносинах зі споживачами та споживачами, що перебувають в особливо вразливому становищі. До таких обов'язків належать зобов'язання не надавати інформацію, що може ввести в оману (такою визначається інформація, якщо вона спотворює чи опускає суттєві факти, які середньостатистичний споживач міг очікувати для прийняття обґрунтованого рішення щодо того, чи вживати заходів для укладення договору, а при оцінці того, що середній споживач може очікувати, потрібно враховувати всі обставини та обмеження використовуваного засобу комунікації), надавати усю необхідну інформацію для прийняття споживачем рішення (включно зі встановленням у DCFR базового переліку відповідних даних), обов'язок надавати інформацію чітко та ясно, простою та зрозумілою мовою, надавати достатню інформацію про ціну та додаткові платежі, про адресу та всі контактні та ідентифікаційні деталі підприємства тощо;

3) достатньо багато уваги приділяється обов'язкам комерційного підприємства, у переддоговірних відносинах та здійсненні маркетингової діяльності, стосовно гарантування належного повідомлення потенційних контрагентів та споживачів за допомогою електронних засобів комунікації в частині сповіщення про всі необхідні технічні кроки для укладення договору, недопущення або своєчасного усунення помилок введення перед акцептуванням іншою стороною оферти, забезпечення права контрагента на обізнаність, в тому числі, щодо реалізації ним можливості відмовитись від укладення договору та ін.;

4) у частині недотримання будь-якого з цих обов'язків DCFR не веде мову безпосередньо про відповідальність сторони, яка повинна була надати інформацію, використовуючи у ст. II.-3:109 поняття «remedies», що найближче до української цивілістичної традиції можливо розглядати у світлі засобів правового захисту. Такі засоби базуються також на низці принципів, зокрема встановленні зобов'язання відповідальної сторони після укладення договору вчинити дії, які розумно від неї очікувати внаслідок відсутності або неправильності наданої нею інформації до моменту підписання договору. Втім, ст. II.-3:109 (3) DCFR таки містить загальне правило, що сторона, яка не виконала будь-яке з означених інформаційних зобов'язань, несе відповідальність перед іншою стороною, за завдані цим збитки.

Загалом значний масив наведених інформаційних обов'язків уже втілено в українському законодавстві, насамперед у Законі України «Про захист прав споживачів» [8] (зокрема, у ч. 2 ст. 12, ч. ч. 2-4 ст. 13, ст. 15 вказаного Закону). При цьому, вважаємо, що при закріпленні у нормах оновленого ЦК України інститутів переддоговірних відносин та переддоговірної відповідальності ті з інформаційних обов'язків, у тому числі що пов'язані із веденням переговорів та обміном документів у електронній формі, які стосуються контрагентів з рівним правовим статусом, повинні бути відображені. Це сприятиме досягненню більшої прогнозованості господарського обороту, прозорості ведення бізнесу та, в переддоговірних відносинах створить додатковий запобіжний механізм проти ведення нечесної підприємницької діяльності, закріпивши конкретні інформаційні обов'язки учасників переговорів та наслідки їх недотримання.

Література

1. Концепція оновлення Цивільного кодексу України. Київ: Видавничий дім «АртЕк», 2020. 128 с.

2. Про утворення робочої групи щодо рекодифікації (оновлення) цивільного законодавства: постанова Кабінету Міністрів України від 17.07.2019 р. № 650. Верховна Рада України. Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/650-2019-%D0%BF#Text.

3. Principles, Definitions and Model Rules of European Private Law. Draft Common Frame of Reference (DCFR). Outline Edition. URL: https://sakig.pl/wp-content/uploads/2019/01/dfcr.pdf

4. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV. Верховна Рада України. Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/435-15#Text.

5. French Civil Code. URL: https://www.fd.ulisboa.pt/wp- content/uploads/2014/12/Codigo-Civil-Frances-French-Civil-Code- english-version.pdf

6. Карнаух В. Модель переддоговірних відносин за проектом спільних підходів (DCFR). Jurnalul juridic national: teorie $i practica. 2016. № 1. Том 2. С. 75-80.

7. Twigg-Flesner C. Pre-contractual duties - from the Acquis to the Common Frame of Reference. Common Frame of Reference and Existing EC Contract Law / ed. by R. Schulze. Munich: Sellier ELP, 2008. P. 1-29.

8. Про захист прав споживачів: Закон України від 12.05.1991 р. № 1023-XII. Верховна Рада України. Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1023-12#Text

Размещено на Allbest.ru