Співвідношення договірної та деліктної відповідальності

Размещено на http://allbest.ru

Львівський державний університет внутрішніх справ

Співвідношення договірної та деліктної відповідальності

Юркевич Ю.М. д.ю.н., професор,

завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін

м. Львів, Україна

В умовах функціонування багатоукладної ринкової економіки в Україні, технічного прогресу та розвитку сучасних суспільних відносин, на порядку денному постає необхідність оновлення найбільш важливих правових механізмів, а також впровадження ефективного регулювання задля максимального гарантування охорони та захисту інтересів учасників цивільного обороту.

У зв'язку з цим, необхідно згадати про ініціативи по рекодифікації цивільного законодавства України, котра покликана не тільки усунути дуалізм регулювання приватних відносин, але й запровадити найкращі практики правової регламентації, що відомі зарубіжним країнам.

Як свідчить судова практика, серед питань, які потребують окремого аналізу - співвідношення договірної та деліктної відповідальності у цивільному праві України. При цьому, слушно вказано у працях проф. Н. С. Кузнєцової, що цивільно-правова відповідальність посідає не останнє місце в механізмі цивільно-правового регулювання (а відповідно, і на різних стадіях цього правового регулювання), а сам факт правової норми, її зміст (гіпотеза, диспозиція та санкція) вже виявляє нормативну основу цивільно-правової відповідальності [1, с. 358-359].

З огляду на вказане, а також на те, що Великою Палатою Верховного Суду уже здійснювалися відступи від попередніх правових позицій з питань договірної та деліктної відповідальності, дослідження цієї проблематики є актуальним.

У проєкті Концепції оновлення Цивільного кодексу України зазначено про доцільність конкретизації на рівні окремих статей § 1 глави 82 ЦК України загальних умов деліктної відповідальності, а також запропоновано під час формулювання норм, присвячених вині як умові деліктної відповідальності, об'єктивувати положення щодо загальноприйнятих норм поведінки (required standard of conduct) [2, с. 49]. Під договірною відповідальністю прийнято вважати відповідальність, що настає у випадках невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, яке виникло на підставі договору [3, с. 485]. Натомість, порушення зобов'язання, яке виникло не з договору, а з інших підстав, обумовлює виникнення недоговірної відповідальності. При цьому, обгрунтованим є висновок, відповідно до якого відсутність чіткої відповіді на питання щодо співвідношення норм договірного та недоговірного (зокрема, деліктного) права та низки інших питань не сприяють формуванню усталеної судової практики [2, с. 106].

Встановлюючи режим договірної або недоговірної відповідальності, законодавець керується тим, що норми про одну з них будуть більш ефективно впливати на учасників цивільного обороту. Разом з тим, диференціація цивільно-правової відповідальності станом на сьогодні іноді викликає певні труднощі, зокрема, коли деліктна відповідальність є наслідком порушення договірних обов'язків.

Водночас, можливість конкуренції договірних і деліктних вимог у тій ситуації, коли заподіяння шкоди одночасно є порушенням договірного обов'язку, визнається законодавством і судовою практикою Німеччини, Японії, Англії, США тощо [4].

В Україні, у ст. 1196 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зазначено, що шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи під час виконання нею договірних зобов'язань (договір перевезення тощо), підлягає відшкодуванню на підставах, встановлених ст. 1166 ЦК України (загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду) та ст. 1187 ЦК України (відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки) [5].

Тобто, коли йдеться про шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю - значення матиме чи заподіяна вона джерелом підвищеної безпеки, зокрема, якщо так, наприклад внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, то така підлягатиме відшкодуванню незалежно від вини заподіювача. Як звернуто увагу в Концепції оновлення ЦК України, д оволі популярним трендом сучасного деліктного права у світі є положення, відповідно до якого відшкодування шкоди, завданої здоров'ю (compensation of personal injuries), повинно здійснюватися за правилами деліктної відповідальності, навіть якщо шкода була завдана внаслідок виконання договору і, на думку її авторів, відповідне правило повинно бути об'єктивовано в ЦК України за результатами рекодифікації [2, с. 52].

Однак, ст. 1196 та інші приписи ЦК України станом на сьогодні не можуть у недвозначний спосіб визначити орієнтири правозастосування у всіх можливих ситуаціях. право відповідальність договірний деліктний

Так, наприклад, ухвалюючи Постанову від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, Велика Палата Верховного Суду (далі - ВП ВС) підкреслила, що: «У ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення.

Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань» [6]. Натомість, Відповідач у цій справ стверджував, що, оскільки приписи ст. 625 ЦК України регулюють зобов'язальні правовідносини та поширюються на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду (договірне зобов'язання), ці приписи не підлягають до застосування до спірних правовідносин, які виникли з недоговірного зобов'язання (делікту). Варто звернути увагу, що цією Постановою ВП ВС відступила від правової позиції, яка панувала раніше та містилася у Постанові Верховного Суду України (далі - ВСУ) від 02.03.2016 у справі № 6-2491цс15.

Зокрема, на думку ВСУ, дія ст. 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а ч. 5 ст. 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень ст. 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин [7]. Подібної точки зору дотримуються і судді ВП ВС Н. П. Лященко та О. М. Ситнік, яку вони висловили в Окремій думці до Постанови від 16.05.2018, вказавши, зокрема, що дія ч. 2 ст. 625 ЦК України не поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із завданням шкоди [8].

Іншим прикладом проблем із застосуванням положень про договірну та деліктну відповідальність може послугувати Постанова ВП ВС у справі № 662/397/15 від 08.06.2021 [9], у якій зроблено висновок, відповідно до якого спір щодо невиконання договору підлягає вирішенню із застосуванням положень ст. 625, 1058-1060 ЦК України.

Зокрема, у разі пред'явлення позову про стягнення коштів за договорами банківського вкладу, у тому числі відсотків та інфляційних втрат, які не були повернуті вкладнику внаслідок злочину (кримінального правопорушення), вчиненого службовими особами банку, застосуванню до спірних правовідносин між вкладником та банком підлягають норми цивільного законодавства, які регулюють договірні, а не деліктні зобов'язання, оскільки вчинення працівниками банку злочину (кримінального правопорушення) із заволодіння внесеними на депозит коштами не впливає на договірні правовідносини вкладника і банку, не спростовує їх існування та не припиняє їх.

Раніше, ВСУ у подібних ситуаціях навпаки вважав правильним застосування приписів, які регламентують деліктні відносини (зокрема, така позиція міститься у Постанові від 05.07.2017 у справі № 662/1922/15-ц [10]).

З іншого боку, ВС у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 27.02.2019 у справі № 755/2545/15-ц вказав, що договірна відповідальність настає за невиконання умов договору, а позадоговірна (деліктна) за спричинену шкоду здоров'ю на підставі правил ст. 1166, 1167, 1195 ЦК України, зауваживши, що якщо у разі ненадання чи неналежного надання медичної допомоги пацієнтові завдана шкода каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, то застосовуються правила як про договірну, так і деліктну відповідальність [11]. У зв'язку з цим, на окрему увагу заслуговує Ухвала ВП ВС у справі № 753/15214/16-ц від 20.02.2020 [12], якою було повернуто справу для розгляду у касаційному порядку та відмовлено в розгляді питання щодо уточнення позиції ВП ВС про зміну існуючої перед тим позиції ВСУ.

Як наслідок, належним відповідачем у цій справі у межах ліміту страхового відшкодування було визнано винятково страхову компанію, незважаючи на те, що у неї були ознаки неплатоспроможності, а розмір заподіяної шкоди перевищував згаданий ліміт.

Хоча у цій справі, передаючи її на розгляд до ВП, Касаційний цивільний суд пропонував конкретизувати попередні підходи, вказавши, що у разі, якщо страхова компанія позбавлена ліцензії, виключена із Моторно-транспортного страхового бюро України, перебуває в стані припинення (банкрутства), фактично не здійснює діяльності, ці висновки не застосовуються та потерпілий може звернутися, з позовом про стягнення шкоди безпосередньо до особи, яка її завдала.

Надання потерпілій особі права вибору з питань застосування договірної чи деліктної відповідальності, на наш погляд, також могло б бути одним із варіантів врегулювання таких проблем за наслідками рекодифікації. Безумовно, не позбавлений сенсу і підхід, запропонований у постановах ВП ВС від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 та від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, відповідно до якого посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог і суд, з'ясувавши при розгляді справи, що позивач послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує в рішенні саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини [13; 14].

Позаяк, будь-яке регулювання суспільних відносин повинно базуватися на засадах ефективності, збалансованості та передбачуваності правозастосування. При цьому, перманентна зміна підходів у судовій практиці щодо співвідношення договірної та деліктної відповідальності не сприяє правовій визначеності, яка, своєю чергою, виступає елементом принципу верховенства права. Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства.

На нашу думку, такі засади повинні виступати орієнтиром при реформуванні та оновленні цивільного законодавства України, як і при визначенні порядку та підстав договірної та деліктної відповідальності у цивільному праві України.

Література

1. Кузнєцова Н. С. Вибрані праці. Київ: ПрАТ «Юридична практика», 2014. 544 с.

2. Концепція оновлення Цивільного кодексу України. Київ: Видавничий дім «АртЕк», 2020. 128 с.

3. Гражданское право: Том 1: Учебник. 2-изд. перераб. и доп. / Отв. ред. проф. Е. А. Суханов. М.: Волтерс-Клувер, 2006. 720 с.

4. Сафин Р. Р. Соотношение договорной и внедоговорной ответственности. URL: https://kpfu.ru/portal/docs/F_1462082952/ Safin.pdf (дата обращения: 12.09.2021).

5. Цивільний кодекс України № 435-IV від 16.01.2003. ВВРУ. 2003. № 40. 3 жовт.

6. Постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 686/21962/15-ц від 16.05.2018. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/74838873 (дата звернення: 13.09.2021).

7. Постанова Верховного Суду України у справі № 6-2491цс15 від 02.03.2016. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/56309766 (дата звернення: 13.09.2021).

8. Окрема думка суддів Великої Палати Верховного Суду Н. П. Лященко та О. М. Ситнік. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/74842752 (дата звернення: 13.09.2021).

9. Постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 662/397/15 від 08.06.2021. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/97967336 (дата звернення: 12.09.2021).

10. Постанова Верховного Суду України у справі № 662/1922/15-ц від 05.07.2017. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/67621521 (дата звернення: 12.09.2021).

11. Постанова Верховного Суду у справі № 755/2545/15-ц від 27.02.2019. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/81020404 (дата звернення: 12.09.2021).

12. Ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 753/15214/16-ц від 20.02.2020. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/87951335 (дата звернення: 12.09.2021).

13. Постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 917/1739/17 від 04.12.2019. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/86310237 (дата звернення: 12.09.2021).

14. Постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 924/1473/15 від 25.06.2019. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/83025253 (дата звернення: 12.09.2021).

Размещено на Allbest.ru