Оновлення цивільного законодавства України в аспекті правового статусу учасників договірних відносин із надання страхових послуг

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський регіональний центр Національної академії правових наук України

ОНОВЛЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ В АСПЕКТІ ПРАВОВОГО СТАТУСУ УЧАСНИКІВ ДОГОВІРНИХ ВІДНОСИН ІЗ НАДАННЯ СТРАХОВИХ ПОСЛУГ

Міловська Н.В. д.ю.н., доцент, головний науковий

співробітник відділу забезпечення інтеграції

академічної та університетської правової

науки та розвитку юридичної освіти

м. Київ

На сьогодні в умовах рекодифікації цивільного законодавства в Україні [1] важливого значення набуває потреба в удосконаленні правового регулювання приватно-правового сегменту відносин у сфері надання страхових послуг, зокрема, в аспекті чіткого визначення правового статусу учасників таких відносин. Істотний поштовх для цього дає судова практика вищих судових інстанцій, яка свідчить про непоодинокі випадки неоднакового застосування законодавчих приписів під час перегляду справ, пов'язаних зі сферою страхування. Це є підтвердженням недосконалості правової регламентації страхових відносин, визначення статусу учасників договірних зобов'язань зі страхування та інших проблем законодавства.

Так, на сьогодні свого легального визначення потребує поняття споживача страхових послуг, чому певною мірою сприяло прийняття Кабінетом Міністрів України Концепції захисту прав споживачів небанківських фінансових послуг [2], а також питання щодо встановлення можливості застосування до договірних відносин зі страхування за участю фізичної особи як споживача положень Закону України «Про захист прав споживачів» в частині, не врегульованій спеціальним законом.

Важливо зазначити, що як випливає з Закону України «Про захист прав споживачів», споживачем страхових послуг може бути не тільки фізична особа, яка набуває або замовляє послугу для особистих потреб, але й та фізична особа, яка використовує таку послугу для цих цілей (зокрема, застрахована особа, вигодонабувач). Тому, споживачем страхових послуг доречно вважати не лише дієздатну фізичну особу, яка укладає зі страховиком договір страхування, а також фізичну особу, в інтересах та на користь якої укладено договір страхування, та яка отримує страхову послугу, необхідну для задоволення особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю цієї фізичної особи або виконанням нею обов'язків найманого працівника.

Непрофесійний статус споживача страхових послуг та асиметрія сторін договору страхування визначають потребу у додатковому механізмі захисту цієї категорії страхувальників. Так, сьогодні на практиці поширюється «продаж страхових полісів», у яких усі умови договору страхування передбачені в односторонньому порядку страховиком, так звані, стандартні форми договору (страхового полісу) з окремих видів страхування. Придбавши такий поліс, страхувальник погоджується із запропонованими умовами і не може запропонувати свої умови договору [3, с. 380]. У даному контексті слід зазначити, що законодавство ЄС, також визнаючи договір страхування різновидом договору приєднання, водночас захищає споживачів від невигідних умов страхового договору. Так, Директива № 93/13 права Європейського Союзу від 5 квітня 1993 року щодо несправедливих умов споживчих договорів [4] встановлює, що «несправедливі» умови договору, укладеного між постачальником послуг і споживачем, не можуть бути примусово виконані щодо споживача (наприклад, через суд), при умові, що такі «несправедливі умови» не були належним чином погоджені сторонами в ході індивідуальних переговорів. Таким чином, визначеність правового статусу споживача страхових послуг створює необхідні передумови для належного захисту їх прав.

У контексті обов'язковості наявності у страхувальника, як сторони договору страхування, страхового інтересу у захисті своїх правомірних майнових інтересів на випадок можливого настання страхової події, що проявляється у: а) зацікавленості в збереженні об'єкта страхової охорони - життя, здоров'я, працездатності, майна, цивільної відповідальності; б) зацікавленості у ненастанні страхового випадку, а саме в тому, щоб в майбутньому не виникли витрати, пов'язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну страхувальника, застрахованій особі або третій особі за договором страхування відповідальності; в) здійсненні активних дій, спрямованих на отримання в майбутньому грошової компенсації для покриття випадкових витрат, шляхом укладення договору страхування, вбачається доцільним внесення змін до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про страхування» із вказівкою на те, що страхувальниками визнаються дієздатні фізичні та юридичні особи, які наділені страховим інтересом у захисті своїх правомірних майнових інтересів на випадок можливого настання страхового випадку та уклали зі страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України. При цьому, з урахуванням значної ролі страхового інтересу у виникненні та існуванні договірних відносин зі страхування, необхідним є також передбачення на законодавчому рівні втрати страхового інтересу страхувальника (застрахованої особи) як однієї із підстав припинення договору особистого страхування та страхування цивільної відповідальності, за якими не передбачається можливості передання страхового захисту іншій особі. Водночас припинення існування страхового інтересу страхувальника за договором майнового страхування не може бути підставою для припинення дії відповідного договору [5, с. 414].

У сфері перестрахувальних правовідносин доречним є внесення змін до ст. 12 Закону України «Про страхування», виключивши з визначення перестрахування термін «цедент», адже при укладанні договору перестрахування будь -якої поступки прав страховика за зобов'язаннями, які виникають із договору страхування, іншому страховику не відбувається. Навпаки, страховик (перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір перестрахування, відповідає за виконання страхових зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування (ч. 4 ст. 12 Закону України «Про страхування»). Перестрахувальник, укладаючи договір перестрахування, захищає свій страховий інтерес, тобто забезпечує собі додаткові гарантії виконання страхових зобов'язань перед страхувальниками щодо здійснення страхових виплат в разі настання страхового випадку. страховий правовий статус послуга

Важливим також питанням, яке потребує уваги з боку як науковців, так і законодавця, є питання врегулювання правового статусу інших учасників страхових відносин (вигодонабувачів; застрахованих осіб; страхових посередників; страхових актуаріїв тощо), участь яких у страхових правовідносинах залежить від волевиявлення страховика та/або страхувальника, або є наслідком дії положень чинного законодавства України. Так, спираючись на аналіз питання про правовий статус інших учасників договірних зобов'язань зі страхування, слід звернути увагу на те, що норми чинного законодавства України (ст. 985 ЦК України, ст. 16 Закону України «Про страхування»), які визначають, що вигодонабувачем за договором страхування може бути лише особа, яка визначена в договорі страхування, при страхуванні цивільної відповідальності є неприйнятними, адже при страхуванні відповідальності виникає особлива конструкція договору на користь третьої особи, яка невідома в момент укладання договору страхування, оскільки не може бути відомо заздалегідь, кому саме буде заподіяно шкоду страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована.

Крім цього, якщо у договорах особистого та майнового страхування вигодонабувач бере участь не в кожному договорі страхування, а лише в тому, в якому страхувальник цього захоче, то у договірних зобов'язаннях зі страхування цивільної відповідальності участь вигодонабувача, причому незалежно від волі страхувальника, є обов'язковою, оскільки становить необхідну умову існування самого страхового правовідношення. З урахування цього, вигодонабувачем за договором страхування доречно вважати призначену страхувальником (у випадку особистого страхування чи страхування майна) або невідому заздалегідь (у випадку страхування цивільної відповідальності) третю особу - фізичну або юридичну особу, яка не є стороною договору страхування, однак на користь якої укладається договір і яка має право на отримання страхової виплати (страхового відшкодування) у разі настання страхового випадку, визначеного у договорі страхування між страховиком і страхувальником [5, с. 300]. У зв'язку з цим, необхідним є доповнення ст. 3 Закону України «Про страхування» положенням про те, що договір страхування цивільної відповідальності вважається укладеним на користь фізичних або юридичних осіб (вигодонабувачів), яким може бути заподіяна шкода страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована у результаті настання страхового випадку і яким здійснюється виплата страхового відшкодування страховиком.

Слід звернути увагу й на те, що на сьогодні в Україні практично відсутня правова база, що має регулювати діяльність таких суб'єктів страхових правовідносин як товариства взаємного страхування, що стало причиною припинення функціонування раніше створених товариств, негативно позначається на реалізації потенціалу інституту страхування та вказує на структурну диспропорцію вітчизняного ринку страхових послуг. Так, правові засади діяльності товариств взаємного страхування в Україні на сьогодні обмежуються ст. 14 Закону України «Про страхування», ч. 3 ст. 352 ГК України, які є практично ідентичними за змістом і лише декларують можливість створення товариств взаємного страхування та містять відсилання до іншого нормативно - правового акта, а саме - Тимчасового положення про товариство взаємного страхування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01 лютого 1997 року (в редакції від 31 жовтня 2020 року) [6], в якому водночас не визначені: поняття взаємного страхування, об'єкти взаємного страхування, підстави набуття членства в товаристві взаємного страхування, порядок виходу і порядок виключення членів із товариства взаємного страхування, підстави отримання ліцензії товариством взаємного страхування тощо [5, с. 222]. У зв'язку з цим, існує необхідність розробки і прийняття Верховною Радою України Закону «Про товариства взаємного страхування», що надасть можливість чітко визначити засади їх створення і діяльності. Взаємне страхування як передбачена законом альтернатива комерційному страхуванню має сприяти забезпеченню реального страхового захисту фізичних і юридичних осіб та наданню їм якісних страхових послуг.

Отже, рекодифікація цивільного законодавства України відкриває перспективи для якісного оновлення правового регулювання договірних відносин із надання страхових послуг, одним із основних завдань якого має стати удосконалення правового становища учасників страхових відносин і забезпечення захисту прав та законних інтересів споживачів страхових послуг.

Література

1. Концепція оновлення Цивільного кодексу України. Київ: Видавничий дім «АртЕк», 2020. 128 с.

2. Про схвалення Концепції захисту прав споживачів небанківських фінансових послуг в Україні: Розпорядження КМУ від 3 вересня 2009 року № 1026-р. Офіційний вісник України. 2009. № 69. С. 30.

3. Харитонов Є. О. Цивільне право України / Є. О. Харитонов, О. І. Харитонова, О. В. Старцев. Вид. 3-тє, переробл. і допов. Київ: Істина, 2011.

4. Директива Ради 93/13/ЄЕС від 05 квітня 1993 року «Щодо несправедливих умов споживчих договорів». URL: http://old.minjust.gov.ua/ 45878 (дата звернення: 10.10.2021).

5. Міловська Н. В. Договірні зобов'язання зі страхування у цивільному праві України: проблеми теорії та практики: монографія. Київ: НДІ приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака НАПрН України, 2019. 488 с.

6. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Тимчасового положення про товариство взаємного страхування» від 01 лютого 1997 року № 132. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/132-97-%D0%BF(дата звернення: 10.10.2021).

Размещено на Allbest.ru