Механізм укладення договору у світлі положень Draft Common Frame of Reference

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра цивільного права

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Механізм укладення договору у світлі положень Draft Common Frame of Reference

Цюра В.В., д.ю.н., професор

У світлі сучасних тенденцій модернізації цивільного законодавства України, зміст яких виражено, зокрема, у проекті «Концепції оновлення Цивільного кодексу України» [1], яка була підготовлена членами Робочої групи, організованої відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення робочої групи щодо рекодифікації (оновлення) цивільного законодавства України» від 17 липня 2019 р. № 650 [2] (далі - Концепція), особливої актуальності набувае проблематика вдосконалення підходів до регулювання конструкцій договірного права, пов'язаних, серед іншого, з порядком та способами укладення правочинів у вітчизняному цивільному праві.

До орієнтирів нормативно-правової регламентації у цьому контексті безсумнівно належить «Проект спільних підходів» (інакше - «Модельні правила європейського приватного права»), відсилання до яких зазвичай здійснюється за абревіатурою DCFR (Draft Common Frame of Reference) [3], що були підготовлені двома робочими групами під егідою Європейської комісії та становлять академічну працю, в якій синтезовано та систематизовано принципи, дефініції та модельні правила європейського приватного права. Звернення розробників Концепції до DCFR при внесенні пропозицій до оновлення положень чинного Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) [4] стосовно механізмів договірного права відбувається наскрізно. У цьому дослідженні ми зосередимось на вивченні перспектив утілення положень DCFR при вдосконаленні норм щодо укладення договорів у нормах ЦК України.

Насамперед слід звернутись до положень розділу 1 та 2 глави 4 Книги II DCFR, присвячених загальним положенням стосовно укладення договору, порядку обміну офертою та акцептом. На цьому ж наголошується і у § 5.30 Концепції [1, с. 46]. Так, вартим запозичення є сам підхід, втілений у ст. II.-4:101 DCFR стосовно розуміння вимог для укладення договору, який вважається укладеним, якщо сторони: (а) мають намір вступити у зобов'язальне правовідношення або досягти певного іншого правового результату та; (b) досягти необхідної домовленості. У коментарі до цього положення DCFR відзначається, що під іншим правовим результатом можливо розуміти зміну або припинення існуючим прав або обов'язків або негайне відступлення чи відмову від права, а поняття «договору» включає не лише наявність у сторін двосторонніх прав і зобов'язань, але і випадки, коли лише на одну зі сторін покладаються обов'язки [5, с. 108-109]. Натомість у ч. 1 ст. 638 ЦК України на сьогодні закріплено прив'язку до досягнення згоди сторонами з усіх істотних умов договору для того, щоб він вважався укладеним, а отже вибудувана залежність від приписів цивільного законодавства, що встановлюють перелік таких істотних умов загалом та для окремих видів зобов'язань.

У наступних ст. II.-4:102 та ст. II.-4:103 DCFR розкривається зміст використаних вище концепцій наміру сторони вступити у зобов'язальне правовідношення або досягти певного іншого правового результату, що повинен визначатись на основі заяв сторони або її поведінки як вони могли бути розумно зрозумілими іншою стороною; та досягнення необхідної домовленості. Останнє вже фактично включає ті самі істотні умови, про які веде мову ЦК України: домовленість вважається достатньою, якщо: (а) умови договору були достатньо визначені сторонами, щоб договір набув чинності; або (b) умови договору або права та обов'язки сторін за ним можуть бути достатньо визначені в інший спосіб, щоб договір набув чинності. При цьому також встановлюється, що якщо одна зі сторін відмовляється укладати договір, якщо сторони не домовились про якесь конкретне питання, договір не існує, якщо з цього питання не досягнуто згоди.

Окрему увагу варто приділити приписам розділу 2 глави 4 Книги II DCFR, де уніфіковано положення щодо розуміння оферти та акцепту при укладенні договору. Зокрема, у ст. II.-4:201 DCFR визначено, що пропозиція становить оферту, якщо: а) вона спрямована на укладення договору, якщо інша сторона її акцептує; b) вона становить у достатній мірі визначені умови договору. При цьому оферта може бути направленою одній або більше конкретним особам або бути публічною, а пропозиція стосовно постачання товарів зі складу або надання послуг за заявленою ціною, зробленою підприємством у публічному оголошенні або каталозі, або шляхом виставлення товару, розглядається, якщо обставини не вказують на інше, як пропозиція поставити за таку ціну до тих пір, поки не вичерпаються запаси товарів або спроможність підприємства надавати послуги. У наступних положеннях вказаного розділу DCFR, серед іншого, врегульовано питання відзиву оферти, відмови від її акцептування, безпосередньо змісту акцепту та темпоральні аспекти укладення договору та акцептування оферти. Так, під акцептом у світлі ст. II.-4:204 DCFR слід розуміти будь-яка форму висловлювання чи поведінки акцептанта, якщо це свідчить про згоду з офертою. Мовчання або бездіяльність самі по собі не означають акцепту. Щодо часових аспектів, заслуговують на втілення у нормах цивільного законодавства України приписи стосовно моменту укладення договору: якщо акцепт був відправлений оферентом, договір вважається укладеним, коли акцепт дійде до оферента або, якщо акцепт виражається у поведінці відповідної сторони, - коли повідомлення про таку поведінку дійде до оферента (ст. II.-4:205 DCFR). У частині ж часового ліміту для акцептування оферти, то DCFR визначає, що він встановлюється оферентом. Якщо останній не встановив жодного часового ліміту, акцепт набуває чинності лише в тому випадку, якщо він дійде до оферента протягом розумного часу. При цьому, якщо оферта може бути прийнята шляхом виконання дії без попередження оферента, акцепт набуває чинності лише в тому випадку, якщо дія вчинена у визначений оферентом строк для прийняття або, якщо такий термін не встановлений, протягом розумного часу.

Також доцільно відобразити у ЦК України особливі вимоги до укладення договору за допомогою електронних засобів, без особистої комунікації, передбачені ст. II.-3:105 DCFR, згідно з якою за таких умов на суб'єкта підприємницької діяльності покладаються зобов'язання надати іншій стороні до моменту надсилання нею оферти або її акцептування, інформацію щодо: (a) технічних кроків, які необхідно здійснити для укладення договору; (b) чи буде документ, який містить договір, надсилатись таким суб'єктом і чи буде він доступним для іншої сторони; (c) технічних засобів для виявлення та виправлення помилок введення перед надсиланням або прийняттям іншою стороною пропозиції (оферти); d) перелік мов, які пропонуються для укладення договору; (e) тлумачення будь-яких договірних умов, що використовуються. Також підприємство зобов'язане гарантувати, що договірні умови є доступними у текстовій формі, а у випадку недотримання цих вимог зобов'язаною стороною вона несе відповідальність, а її контрагент має право вийти з договору у визначений період.

Таким чином, низка важливих положень DCFR стосовно як самого поняття та підходів до факту укладення договору, так і змісту і порядку обміну офертою і акцептом можуть бути втілені у нормах цивільного законодавства України. Серед них важливим є визначення вимог для укладення договору, для чого сторони повинні мати намір вступити у зобов'язальне правовідношення або досягти певного іншого правового результату та досягти необхідної домовленості. Імплементації у ЦК України, на нашу думку, потребує й гнучкий підхід, втілений у DCFR стосовно можливості акцептування оферти шляхом будь-якої заяви або поведінки акцептанта, але зі вказівкою, що мовчання або бездіяльність не свідчать самі по собі акцепту. Вартим уваги є й закріплення на рівні актів вітчизняного цивільного законодавства спеціальних обов'язків контрагентів при укладенні договорів у електронній формі, зокрема у світлі інформаційних зобов'язань та наданні повноцінного доступу до договору та іншої документації у електронній формі іншій стороні.

договірний європейський приватний право

Література

1. Концепція оновлення Цивільного кодексу України. Київ: Видавничий дім «АртЕк», 2020. 128 с.

2. Про утворення робочої групи щодо рекодифікації (оновлення) цивільного законодавства: постанова Кабінету Міністрів України від 17.07.2019 р. № 650. Верховна Рада України. Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/650-2019-%D0%BF#Text.

3. Principles, Definitions and Model Rules of European Private Law. Draft Common Frame of Reference (DCFR). Outline Edition. URL: https: //sakig.pl/wp -content/uploads/2019/01 /dfcr.pdf

4. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV. Верховна Рада України. Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.ua /laws/show/435-15#Text.

5. Principles, Definitions and Model Rules of European Private

Law. Draft Common Frame of Reference (DCFR). Articles and Comments [Interim Edition, to be completed] / Ed. by C. von Bar, E. Clive and H. Schulte-Nolke et al. 1604 p.

URL: https://www.ccbe.eu/fileadmin/speciality_distribution/public/

documents/EUROPEAN_PRIVATE_LAW/EN_EPL_20100107_ Principles__definitions_and_model_rules_of_European_private_law_ _Draft_Common_Frame_of_Reference DCFR_.pdf

Размещено на Allbest.ru