До питання про оновлення системи деліктних зобов’язань

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДО ПИТАННЯ ПРО ОНОВЛЕННЯ СИСТЕМИ ДЕЛІКТНИХ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ

Пленюк М.Д.

д.ю.н., професор, учений секретар Київського регіонального центру Національної академії правових наук України

м. Київ, Україна

Деліктні зобов'язання протягом багатьох тисячоліть видозмінювалися. Як наслідок, одні види деліктних зобов'язань реформувалися і замість них виникли нові. Так, наприклад, відповідальність за заподіяну шкоду видозмінилася від найбільш суворого покарання смерті до штрафних санкцій у вигляді штрафу (actiones poenales) та відшкодування заподіяної шкоди (actiones rei persecutoriae).

Однак, незалежно від динаміки розвитку щодо покарання за спричинену шкоду, загальне розуміння шкоди (делікту) залишається незмінним - деліквент у повному обсязі має відшкодувати завдану шкоду. Наслідком реалізації деліктної відповідальності є відновлення первинного стану потерпілого.

Дефініція «делікти» походить від латинського слова delictum, означає правопорушення і, як правило, протиставляється договірним (ex contractum) та «якби (квазі) договірним» (quasi ex contractum) зобов'язанням. Делікти мають місце виключно в разі порушення якогось конкретного абсолютного суб'єктивного права потерпілого.

У часи римського цивільного права делікти поділялися на три групи. До першої групи відносилися травма (mjuria). Положення законів ХІІ таблиць про injuria були радикально змінені преторським едиктом, надавши можливість використовувати його до усіх форм посягань на особистість. Так, наприклад, у дописах Авла Геллия йдеться про Л. Верація, який у своє задоволення ходив по вулицях і роздавав ляпаси, за ним йшов слуга з грошима, і відразу виплачував кожному кого образив Л. Верацій по 25 ассов. Враховуючи те, що сума штрафів була надто малою, преторським законом було змінено підхід з мінімальних штрафів на позови з особистих образ (actio injuriarum aestimatoria), зокрема претор сам у кожному конкретному випадку визначав суму штрафу, яка сплачувалася кривдником. З часом поряд із цією деліктною відповідальністю виникала й кримінальна відповідальність, що призвело до обрання потерпілим вибору між кримінальним чи цивільним процесом (§ 10 In. 4.4: «In summa sciendum est de omni injuria eum, qui passus est, posse vel criminaliter agere vel civiliter») [1, с. 46].

До другої групи відносили крадіжку (furtum). Важливим моментом було те, що в період преторських законів при furtum була відмінена особиста відповідальність. Претор при кожному випадку самостійно встановлював відповідальність у вигляді штрафу (in quadruplum actio furti manifesti, actio furti prohibiti и non exhibiti). Потерпіла сторона завжди мала право витребувати вкрадену річ, у разі якщо речі у крадія уже не було, то витребовувалася його вартість.

Третю групу становили пошкодження, що призвели до травми (damnum injuria datum). Відповідальність за пошкодження чужих речей була передбачена особливим законом Lex Aquilia, який містив три глави. В першій йшлося про те, що той хто вб'є чужого раба чи його тварину повинен сплатити господарю найвищу ціну. У другій главі встановлювалася відповідальність щодо неналежної вимоги. Глава третя містила умову про відшкодування власнику за тварину чи раба вартості, яка еквівалентна вартості за останній місяць. Для настання відповідальності не вимагалось щоб шкода була завдана умисно, достатньо було і простої необережності (culpa levis). З часом такий критерій розподілу правопорушень та виникнення відповідальності призвів до масової непокори та появи нових видів деліктів, зокрема грабежу (rapina), погроз (metus), обману (dolus) тощо.

Слід констатувати, що наведені види деліктів становили деліктну систему у римському праві, яка будувалася не на загальному розумінні делікту як правопорушення, а на окремих його видах зокрема. Відтак, для задоволення вимог про відшкодування шкоди, потрібно було зазначити умови того чи іншого виду делікту. Суди задовольняли такі вимоги в повному обсязі майже усім хто звертався з вимогою про відшкодуванням шкоди.

Враховуючи наведене слід констатувати, що підхід щодо розуміння недоговірних зобов'язань не змінився, однак з часом відбулася модифікація системи недоговірних зобов'язань, яка продовжує тривати і видозмінюватися на сучасний лад. Так, наприклад, обіцянка відшкодування збитків, шкода завдана інформацією чи порадою, використання чужого майна в інтересах інших осіб є регламентованими зарубіжними Цивільними кодексами, однак відсутні у ЦК України.

На нашу думку, при оновленні ЦК України слід насамперед запозичити позитивну практику щодо невідомих раніше українському законодавстві вищенаведених конструкцій недоговірних зобов'язань, а також модернізувати зміст закріплених у ЦК України недоговірних зобов'язань. До цього зумовлюють такі новітні документи як DCFR, Принципи європейського деліктного права та інші. Необхідність удосконалення цивільного законодавства пояснюється й неузгодженістю застосування актів Європейського Союзу, відсутністю єдиної термінологічної бази національного та європейського законодавства, з'ясування правової природи та змісту окремих видів недоговірних зобов'язань, які не регламентовані діючим ЦК України.

До системи недоговірних зобов'язань повинні входити: зобов'язання щодо використання чужого майна в інтересах інших осіб; обіцянка щодо відшкодування збитків; недобросовісна конкуренція; відповідальність за недобросовісне ведення переговорів (переддоговірна відповідальність) (culpa in contrahendo); публічний штраф у деліктних зобов'язаннях (civil penalty); судовий штраф за невиконання судового рішення (1'astreinte); відповідальність за неправдиві запевнення та гарантії (representations and warranties); компенсація втрат (indemnity); дотримання розумного балансу інтересів особи, яка притягається до відповідальності і особи, якій завдано шкоду; плата за невмотивовану відмову від договору (break-up fee); введення єдиного критерію для визначення «порушення зобов'язання», в яке вкладатиметься розуміння невиконання та неналежного виконання зобов'язань (non-performance), що надасть змогу кредитору на свій розсуд скористатися будь -яким найоптимальнішим для нього способом правового захисту; звільнення від відповідальності (impediment beyond control) у разі доведення, що невиконання зобов'язання викликане перешкодою поза її контролем (таке звільнення від відповідальності повинно діяти тільки під час існування форс-мажорних обставин за умови вчасного інформування протилежної сторони про їх настання та не перешкоджати сторонам здійснювати інші, крім відшкодування збитків, права); компенсація моральної шкоди; особливості визначення вини юридичної особи; особливості відшкодування шкоди, завданої штучним інтелектом тощо.

Зосереджуючи увагу на доробці сучасного цивільного законодавства України загалом та деліктного права зокрема, видається слушним звернути увагу на найбільш затребувані вимоги часу. Так, наприклад, свого негайного вивчення потребують питання цивільно-правової відповідальності в умовах зовнішньої агресії та терористичних загроз, забруднення навколишнього середовища та інші.

Таким чином, означене дозволяє стверджувати, що законодавство України у сфері компенсаційних відносин на сьогодні все ще залишається несформованим. Окрім наведеного вище невирішеними залишаються питання визначення суб'єктів права на компенсацію; методика розрахунку розміру компенсації, особливості відшкодування шкоди в умовах збройних конфліктів, підстав або критеріїв виникнення права на компенсацію від держави, строків її виплати тощо.

римське цивільне право делікти компенсаційні відносини україна

Література:

2. Довгерт А.С. Система недоговірних зобов'язань. Новітні тенденції зобов'язального права (Матвєєвські цивілістичні читання). Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, Київ, 26 жовтня 2018 р. К.: ТОВ «Білоцерківдрук», 2019. С. 228.

Размещено на Allbest.ru