Основні напрями модернізації сучасного договірного права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський регіональний центр Національної академії правових наук України з наукової роботи

ОСНОВНІ НАПРЯМИ МОДЕРНІЗАЦІЇ СУЧАСНОГО ДОГОВІРНОГО ПРАВА

Гриняк А.Б. д.ю.н., професор,

заступник директора

член-кореспондент Національної

академії правових наук України

м. Київ

У сучасних умовах в Україні прискорення економічних реформ не в останню чергу залежить від змісту та якості правового регулювання відносин, що виникають у цивільному обороті. На подальший розвиток цивільно-правових норм в умовах зростаючого товарного обігу мають глибокий вплив договірні правовідносини, що зумовлено інтеграцією ринків України та країн-членів Європейського Союзу. Більше того нинішнє перманентне реформування договірного законодавства, яке спричинило створення великого, а подекуди безсистемного, нормативного масиву регулюючих норм не сприяє належному регулюванню приватноправових відносин в умовах євроінтеграційних процесів в Україні.

У процесі входження України у правовий простір ЄС притаманною саме Україні є проблема усунення дублювань та розбіжностей, які існують у регулюванні договірних відносин за Цивільним і Господарським кодексами та іншими актами законодавства України. Пріоритет тут має надаватись положенням Цивільного кодексу України.

Має бути проведена велика робота з оновлення масиву нормативно-правових актів у сфері цивільного законодавства щодо його застосування в договірній та судовій практиці, зокрема концептуальних для інституту договірного права «підходів» потребують:

- розуміння щодо кваліфікації цивільних відносин, що виникають із договору як юридичного факту, його регулятивного характеру;

- істотних умов договору (їх перелік у спеціальному законодавстві інколи становить понад 20 обов'язкових умов);

- доцільність класифікації (видів) договорів у ЦК України, їх систематизації в тому числі й шляхом доповнення новими договірними видами;

- розмежування станів визнання договору неукладеним та недійсним, належного та реального виконання зобов'язань, недосягнення згоди щодо усіх істотних умов чи їх неоднозначне розуміння сторонами тощо.

Потребують свого оновлення й підходи до договірного регулювання відносин в ІТ-сфері, закріплення поняття «споживчого договору» тощо.

У сфері цивільно-правової відповідальності належить знайти правильну відповідь на сучасні підходи до об'єднання в одному масиві норм договірної та деліктної відповідальності.

Загалом же проблеми договірного регулювання приватно-правових відносин як у праві ЄС, так і України є схожими та відображаються у:

1) підвищенні ролі договору як основного (у порівнянні із законодавчим) регулятора приватноправових відносин та зміщення акцентів з нормативного в бік індивідуального їх регулювання шляхом розширення меж правового регулювання за рахунок передання ініціативи із забезпечення окремих аспектів його здійснення учасникам договірних відносин (в аспекті договору - від усталених законодавчих підходів, до свободи регулювання змісту, форми договору тощо);

2) прагненні до уніфікації договірного права шляхом створення уніфікованих правових інститутів, що використовуються як альтернатива національним підходам до регулювання договірних відносин (прийняття Регламенту про введення факультативного документа з Європейського договірного права);

3) диференціації договірних зобов'язань на комерційні та споживчі, появі нових (непойменованих) договірних конструкцій, комплексних (змішаних) і нетипових договірних взаємозв'язків;

4) посиленні тенденцій кращого правового захисту інтересів слабкої сторони договірного зобов'язання (споживачів, вкладників, боржників за споживчими кредитами, туристів, страхувальників тощо), що відображається у формальному відступі від основоположного принципу цивільного права - юридичної рівності учасників цивільно-правових відносин. Це все обумовлено розвитком технологій та повсюдною діджиталізацією основних сфер життєдіяльності людини.

Основними з таких принципових положень, що повинні знайти своє місце в цивільному законодавстві України, є нові для вітчизняного законодавства принципи:

1) необов'язковості письмової форми договору (укладення договору може бути підтверджено будь -якими засобами, в тому числі і показами свідків);

2) можливості відзиву оферти до її акцепту за виключенням випадків, коли в оферті передбачено її безвідкличний характер або встановлено час для її акцепту;

3) можливості закріплення в договорі особливих (непойменованих) засобів правового захисту в разі його порушення;

4) можливості звільнення від відповідальності за невиконання умов договору;

5) можливості зміни або припинення договору в разі виникнення труднощів при його виконанні (сторона може вимагати звільнення від виконання надмірно обтяжливих умов договору);

6) захисту від недобросовісних умов у договорах (не обмежується лише договорами між суб'єктами підприємництва і споживачами, а поширюється на всі договори);

7) допустимості уступки вимоги, переведення боргу тощо до всіх договірних відносин;

8) розширення сфери розрахунків за договорами (підтвердження отримання коштів, виправлення помилок при розрахунках, зменшення ціни, момент переходу ризику від продавця до покупця) тощо.

Крім того, оскільки в цивільному законодавстві відсутні норми, які вказують на порядок застосування до непойменованих договорів нормативно-правових положень, окрім загальних (ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 11, ст. 627 ЦК України), ч. 1 ст. 6 ЦК України доцільно доповнити положенням, що до відносин сторін у непойменованому договорі застосовуються загальні положення актів цивільного законодавства про договори, звичаї ділового обороту, а також у відповідних випадках аналогія закону та аналогія права.

Підсумовуючи доцільно у загальних положеннях, що визначають поняття зобов'язання: договір цивільний приватний правовий

- доповнити дефініцію зобов'язання шляхом закріплення можливості виникнення обов'язку боржника майнового чи немайнового характеру; множинності дій як об'єкта договірного зобов'язання; можливості виникнення взаємного зобов'язання;

- доцільно визначитись з об'єктом та предметом договірного зобов'язання, де під об'єктом пропонується закріпити дії, здійснення яких (чи утримання від яких) кредитор має право вимагати від боржника, а під предметом - матеріальні й нематеріальні блага, з приводу яких сторони вступають у відносини й на які спрямовані їхні дії;

- закріпити єдиний критерій для визначення відповідальност і контрагентів за «порушення зобов'язання», яке включатиме як його невиконання, так і неналежне виконання, що надасть можливість розширити систему способів правового захисту, зокрема вибору безпосередньо контрагентом найоптимальнішого способу правового захисту;

- відобразити особливості виконання альтернативних та факультативних зобов'язань;

- відобразити особливості зарахування виконаного в рахунок декількох однорідних зобов'язань;

- правові наслідки виплати гарантії і припинення основного зобов'язання, якщо платіж кредитору за основним зобов'язанням проведений гарантом на підставі гарантійного зобов'язання;

- закріплення недоцільності одночасного нарахування і процентів, і неустойки за невиконання або неналежне виконання грошового зобов'язання;

- закріплення поруч з типовими умовами договору також і примірних умов договору;

- закріплення використання такого способу захисту, як визнання договору неукладеним;

- закріплення в межах ст. 635 ЦК можливості крім стягнення збитків зі сторони, яка ухиляється від укладення основного договору, також і можливості спонукання в судовому порядку до його укладення;

- закріплення з метою запобігання недобросовісній поведінці на стадії переговорів про укладення договору спеціальних правил про переддоговірну відповідальність (culpa in contrahendo);

- доповнення глави 52 ЦК статтею про нечесне і/або несумлінне ведення переговорів та відповідальність за це.

Размещено на Allbest.ru