Особливості участі держави Україна та територіальних громад на стороні замовника в договорі підряду на проведення пошукових робіт

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський регіональний центр

Національної академії правових наук України

ОСОБЛИВОСТІ УЧАСТІ ДЕРЖАВИ УКРАЇНА ТА ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД НА СТОРОНІ ЗАМОВНИКА В ДОГОВОРІ ПІДРЯДУ НА ПРОВЕДЕННЯ ПОШУКОВИХ РОБІТ

Гуцуляк В.К. к.ю.н., провідний науковий

співробітник відділу дослідження

проблем взаємодії держави і

громадянського суспільства

м. Київ

Виходячи із законодавчої дефініції договору підряду, замовником є сторона договору, яка зобов'язується прийняти та оплатити результат виконаних робіт. Такою стороною, згідно зі ст. 2 ЦК України, можуть бути фізичні та юридичні особи, держава, Автономна Республіка Крим (далі - АРК), територіальні громади, інші суб'єкти публічного права.

Питання участі в договірних зобов'язаннях держави чи територіальних громад завжди викликали жвавий інтерес в доктрині приватного права. Так, до сьогодні на сторінках вітчизняної літератури не вщухають дискусії з приводу можливості визначення замовника у державних контрактах. На думку одних вчених, замовником у державних контрактах є держава як публічно-правове утворення, яке є окремим суб'єктом цивільних відносин [1, с. 37]. Натомість інша позиція базується на тезі, що для участі держави у цивільних правовідносинах необхідно отримання нею статусу юридичної особи публічного права [2, с. 131; 3, с. 69].

В договорі підряду на проведення пошукових робіт з'ясування цього питання є надзвичайно актуальним, оскільки воно ніяк не визначено на рівні спеціального законодавства. Так, в Законі України «Про публічні закупівлі» замовником пошукових робіт є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, органи соціального страхування, підприємства, установи, організації, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі.

Ст. 2 Бюджетного кодексу України визначено, що розпорядниками бюджетних коштів є бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань, довгострокових зобов'язань за енергосервісом та здійснення витрат бюджету. Натомість одержувачами бюджетних коштів є суб'єкти господарювання, громадські чи інші організації, які не мають статусу бюджетної установи, уповноважені розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримують на їх виконання кошти бюджету.

Головними ж розпорядниками бюджетних коштів відповідно до ст. 22 цього кодексу є:

1) за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Національне антикорупційне бюро України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників;

2) за бюджетними призначеннями, визначеними рішенням про бюджет Автономної Республіки Крим, - уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників;

3) за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників. Якщо згідно із законом місцевою радою не створено виконавчий орган, функції головного розпорядника коштів відповідного місцевого бюджету виконує голова такої місцевої ради.

Відповідно до ст. 167-169 ЦК держава, АРК та територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Ці публічно-владні організації, перелік яких є вичерпним, набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи державної влади (органи місцевого самоврядування), які діють в межах своєї компетенції (ст. 170-172 ЦК). Основні положення щодо правового статусу таких юридичних осіб публічного права містяться безпосередньо в ЦК України, зокрема в ст. 167-176 ЦК. Важливим є закріплене в ст. 82 ЦК України положення про надання юридичним особам публічного права однакового правового статусу з юридичними особами приватного права для участі перших у цивільних правовідносинах. Тобто такі юридичні особи публічного права при вступі у цивільні правовідносини набувають таких самих цивільних прав і обов'язків, як і юридичні особи приватного права. Хоча, як зазначає І. І. Банасевич, щодо органів державної влади та органів місцевого самоврядування потрібно зробити деякі застереження, оскільки вони діють в межах своєї компетенції та набувають тільки ті цивільні права та обов'язки, які передбачені законом, то їхня правоздатність є скоріше спеціальною, ніж універсальною [4, с. 57].

Тобто, як вбачається із наведеного, законодавець ні в загальних, ні в спеціальних положеннях діючого законодавства чіткої відповіді на питання, хто ж все таки є стороною договору на проведення пошукових робіт для державних потреб - держава Україна, АРК, територіальні громади чи уповноважені ними органи, не дає. Зважаючи на це, спробуємо на доктринальному рівні віднайти відповідь на це запитання.

З цього приводу в юридичній літературі набули поширення дві точки зору. За першою з них органи державної влади (органи місцевого самоврядування) визнаються публічними юридичними особами [5, с. 36]. Одразу ж зазначимо, що такий підхід набув широкого поширення у законодавстві Республіки Білорусь, де державний замовник укладає державний контракт від імені Білорусії при поставках, роботах та послугах для республіканських державних потреб і від імені адміністративно - територіальної одиниці - при поставках, роботах та послугах для місцевих потреб [6, с. 13].

За другою точкою зору пропонується відходити від практики надання міністерствам, відомствам, іншим органам влади та місцевого самоврядування статусу юридичних осіб та піти шляхом багатьох країн світу, де в цивільних відносинах виступають не вказані органи, а безпосередньо держава або громада, до яких в разі спору подають цивільні позови [7, с. 118-121]. договірний зобов'язання держава громада

На нашу думку, у досліджуваних правовідносинах з проведення пошукових робіт доцільно сприйняти висловлену в юридичній літературі позицію А. С. Довгерта, адже держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України. Участь держави у підрядних відносинах зумовлена реалізацією публічних завдань, що стоять перед нею. Цілком зрозуміло, що держава, вступаючи у зобов'язальні відносини із виконання робіт, навряд чи добровільно відмовляється від використання влади. Отже, зважаючи на вищенаведене, доходимо висновку, що стороною підрядних договорів на проведення пошукових робіт для державних потреб є держава Україна або ж територіальна громада, в інтересах яких або ж до яких в разі виникнення спірних правовідносин можуть подаватися цивільні позови.

Література

1. Апанасенко К. І. Комунальна власність як самостійна форма власності: ознаки, співвідношення з державною формою власності. Право України. 2005. № 10. С. 37.

2. Концепція та види юридичних осіб у проекті Цивільного кодексу України. Кодифікація приватного (цивільного) права України. За ред. проф. А. С. Довгерта. К.: Укр. центр правничих студій, 2000. С. 131.

3. Первомайський О. О. Окремі питання участі територіальної громади у цивільних правовідносинах. Вісник Хмельницьк. ін-ту регіонального управління та права. 2003. № 2. С. 69.

4. Банасевич І. І. Договори на виконання підрядних робіт за державним замовленням: дис.... канд. юрид. наук: 12.00.03. Івано-Франківськ, 2007. С. 57.

5. Бондаренко Л. Цивільно-правовий аналіз юридичних осіб публічного права. Підприємництво, господарство і право. 2005. № 12.С. 35.

6. Годунов В. Н. Правовые средства обеспечения государственных нужд в товарах, работах и услугах: автореф. дис.... док. юрид. наук: 12.00.03. Минск, 2004. С. 13.

7. Цивільний кодекс України: науково -практичний коментар. За ред. розробників проекту Цивільного кодексу України. К.: Істина, 2004. С. 118-121.

Размещено на Allbest.ru