Порівняльно-правовий аналіз способів захисту суб’єктивних прав учасників договірних відносин за Цивільним та Господарським кодексами України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ СПОСОБІВ ЗАХИСТУ СУБ'ЄКТИВНИХ ПРАВ УЧАСНИКІВ ДОГОВІРНИХ ВІДНОСИН ЗА ЦИВІЛЬНИМ ТА ГОСПОДАРСЬКИМ КОДЕКСАМИ УКРАЇНИ

Мартинюк Ю.В.

аспірант Західноукраїнського національного університету, адвокат

м. Тернопіль, Україна

Під способами захисту цивільних прав у договірних зобов'язаннях слід розуміти способи захисту, закріплені у ст. 16 ЦК України. Зазначимо також, що за аналогією із цивільним законодавством загальним характером наділені й способи захисту, визначені у ст. 20 ГК України, однак їх перелік є дещо іншим у порівнянні з тим, що закріплений у положеннях ЦК України. Зокрема, до способів захисту суб'єктів господарських, у тому числі договірних, правовідносин належать: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміна і припинення господарських правовідносин; інші способи, передбачені законом.

Проводячи порівняльно-правовий аналіз законодавчих підходів до закріплення переліку способів захисту суб'єктивних прав, відображених у ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, можна зробити декілька проміжних висновків. По-перше, у порівнянні з положеннями ЦК України, у ГК України закріплено практично імперативно-забороняючий підхід до можливості визначення суб'єктами господарювання способів захисту їх прав на власний розсуд за домовленістю; натомість прерогатива їх визначення відповідно до положень ст. 20 ГК України належить виключно законодавцю, що, безумовно, не сприяє підвищенню ефективності функціонування інституту захисту у сфері господарсько-правових відносин. Зокрема, як відомо, при визначенні норм правового регулювання відносин, що опосередковуються поіменованими договірними конструкціями, законодавцем зазвичай встановлюються й адекватні прийоми правової протидії посяганню на суб'єктивні права учасників договірних правовідносин. Водночас, якщо договір носить непоіменований характер, а в законодавстві відсутні положення, присвячені впорядкуванню відносин, що виникають із факту його укладення, сторони договору будуть обмежені у виборі способу захисту їх порушених суб'єктивних прав лише переліком, закріпленим у ст. 20 ГК України. суб'єктивне право господарський правовідносини

По-друге, відрізняються також і формулювання назв способів захисту суб'єктивних прав: зокрема, у ст. 16 ЦК України такі способи захисту, як зміна правовідношення і припинення правовідношення, є відокремленими та самостійними, у той час як ГК України їх уніфікує і визначає, як установлення, зміну і припинення господарських правовідносин. Спосіб захисту цивільних прав, визначений у п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України іменується «визнання права»; натомість у ГК України цей спосіб захисту полягає у визнанні як наявності, так і відсутності прав.

По-третє, на відміну від ЦК України, положення ГК України відображають сприйняття законодавцем підходу до необхідності надання суб'єктам правовідносин можливості превентивного захисту і, таким чином, вжиття ними заходів щодо запобігання потенційним порушенням їх прав. Це, зокрема, знаходить свій прояв у одному із закріплених у ст. 20 ГК України способів захисту прав суб'єктів господарювання, а саме припиненні дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення.

Вважаємо, що зазначені вище відмінності носять характер концептуальних, що видається доволі дивним, адже і цивільні, і господарські правовідносини є приватноправовими та характеризуються фактично однаковими зв'язками, що виникають, змінюються і припиняються між їх суб'єктами. Тому, на нашу думку, закріплення різних підходів до реалізації права на захист та застосування способів захисту суб'єктивних прав не вбачається доцільним, оскільки це не сприяє формуванню уніфікованого розуміння сутності інституту захисту прав та єдиної судової практики, а отже, заслуговує на конструктивну критику і потребує законодавчих змін.

В цілому, як слушно зауважує О. О. Кот, переважна більшість способів захисту прав, закріплених у ст. 16 ЦК України, може використовуватися для захисту учасниками договірних правовідносин. До таких способів захисту, прямо передбачених ЦК, автор відносить: визнання правочину недійсним; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення право - відношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної шкоди [1, с. 14]. У продовження цього слід зауважити, що у сфері договірних правовідносин досить поширеним є застосування й такого способу захисту, як визнання права, зокрема, у відповідь на неправомірне невизнання суб'єктивних цивільних прав у договірних зобов'язаннях. Натомість визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, передбачене п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України, також знаходить своє практичне застосування у сфері захисту порушених договірних прав, що підтверджується наявністю численних матеріалів судових справ у Єдиному державному реєстрі судових рішень (наприклад, рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим у справі № 2-25/265-2008 від 31.01.2008 р. за позовом Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 до відповідача - Алуштинської міської Ради, про визнання рішення Алуштинської міської Ради № 19/15 від 26.09.2007 року в частині оголошення конкурсу на право оренди нежитлових приміщень [2]; рішення Господарського суду Івано-Франківської області у справі № 909/1542/13 від 25.02.2014 р. за позовом: ТВМП «Явір до відповідача: Снятинської міської ради про визнання недійсним рішення Снятинської міської ради «Про розірвання угоди за фактичне використання земельних ділянок» та спонукання до укладення договору оренди земельної ділянки [3] та ін.). З урахуванням зазначеного є усі підстави стверджувати про те, що у контексті захисту цивільних прав у договірних зобов'язаннях способи захисту, закріплені у ч. 2 ст. 16 ЦК України, носять універсальний характер, кожен із яких знаходить своє практичне застосування у процесі протидії протиправним посяганням суб'єктивних договірних прав, а доцільність їх використання обумовлюється характером такого посягання, його негативними наслідками, а також безпосередньо природою порушеного права.

Література