До проблеми нормативно-правового забезпечення акредитації освітніх програм

Размещено на http://www.allbest.ru/

До проблеми нормативно-правового забезпечення акредитації освітніх програм

Легенький М.І., доктор юридичних наук, доцент, вчений секретар Національного авіаційного університету

Акредитація освітньої програми є вагомим фактором забезпечення якості вищої освіти. Перший віце-президент Національної академії педагогічних наук України В.І. Луговий, абсолютно обґрунтовано відносячи до основних здобутків у забезпеченні якості вищої освіти створення її ліцензійно-акредитаційних механізмів моніторингу і оцінювання, підкреслює важливість їх законодавчих основ [1]. Відповідно винятково важливим напрямком діяльності буде розроблення нових та подальше вдосконалення чинних нормативно-правових документів, які регулюють реалізацію вказаних процедур.

Активність наукових розробок зазначеної проблематики останнім часом помітно зросла. Розглядаючи акредитацію освітньої програми в якості встановленого законодавством 34 порядку державного оцінювання відповідності такої програми стандарту вищої освіти та спроможності закладу його виконати, Н. Губерська визначає етапність акредитаційних адміністративних процедур, яка складається зі стадій підготовки, акредитаційної експертизи, прийняття рішення та оформлення сертифіката [2]. При цьому необхідно враховувати, що акредитаційні процедури здійснюються за умов серйозних соціально-економічних викликів, серед яких чи не найсерйознішим є ситуація, пов'язана з пандемією COVID-19. Абсолютно адекватною на вказану ситуацію видається реакція Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти щодо проведення роботи експертних груп по вивченню якості освітньої діяльності в режимі онлайн. О. Длугопольський, узагальнюючи практику запровадження онлайн акредитацій, обґрунтовано вказує на його переваги, до яких відносить перспективи щодо широкого залучення експертів із різних регіонів країни, здешевлення процедури акредитації та можливості швидких реакцій і гнучкого прилаштування до нових вимог [3].

В той же час необхідно зазначити що такі доволі серйозні організаційні зміни потребують і відповідного нормативно-правового та організаційного забезпечення. Однак таке забезпечення звелося до видання агентством Тимчасового порядку проведення акредитаційної експертизи із використанням технічних засобів відеозв'язку, яке розміщене на сайті НАЗЯВО безвказання реквізитів затвердження [4]. В основному ж нормативно-правовому документі, який регулює вказані процедури, а саме - Положенні про акредитацію освітніх програм, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти, про можливості подібного формату експертизи не йдеться взагалі.

Нормативно-правовою базою акредитації освітніх програм є Закони України «Про освіту» та «Про вищу освіту», а безпосередньо регулює адміністративні процедури вказаної акредитації Положення про акредитацію освітніх програм, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти, затверджене наказом Міністерства освіти і науки України від 11 липня 2019 року № 977 [5]. Вказаним нормативно-правовим документом визначені основні засади та врегульовано порядок проведення акредитації освітніх програм, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти, як інструменту зовнішнього забезпечення якості вищої освіти в Україні.

Метою акредитації визначено встановлення відповідності передбаченим критеріям якості освітньої програми та відповідної освітньої діяльності, надання допомоги закладам вищої освіти у визначенні сильних і слабких сторін освітньої програми та освітньої діяльності, надання усім заінтересованим сторонам інформації про якість освітньої програми та освітньої діяльності за освітньою програмою, посилення довіри до вищої освіти в Україні та сприяння інтеграції українських закладів вищої освіти до Європейського простору вищої освіти. Відразу зазначимо, що подібна розмитість мети суттєво ослаблює системність документа. Більш оптимальним видається формулювання головної мети, яка в подальшому диференціюється у вигляді завдань.

Положенням відрегламентовано порядок проведення акредитаційних процедур та прийняття рішення про акредитацію а також передбачена можливість оцінювання освітньої програми та освітньої діяльності за чотирма рівнями відповідності. Запропоновані критерії оцінювання якості освітньої діяльності, до яких віднесені проектування та цілі освітньої програми, структура та зміст освітньої програми, доступ до освітньої програми та визнання результатів навчання, навчання і викладання за освітньою програмою, контрольні заходи, оцінювання здобувачів вищої освіти та академічна доброчесність, людські ресурси. освітнє середовище та матеріальні ресурси, внутрішнє забезпечення якості освітньої програми, прозорість та публічність а також навчання через дослідження.

Підкреслюючи достатньо ґрунтовну відпрацьованість організаційно-методичних аспектів положення, його технологічність та детальність, необхідно звернути увагу на достатньо серйозний проблемний аспект, який пов'язаний з невідпрацьованістю належних концептуальних засад діяльності щодо акредитації освітніх програм.

Так, всі запропоновані заходи з акредитації освітньої програми зосереджені не на моніторингу якості освіти, а на контролюванні якості освітньої діяльності, а ці поняття є доволі різноплановими. Закон України «Про освіту» визначає якість освіти, як «відповідність результатів навчання вимогам, встановленим законодавством, відповідним стандартом освіти та/або договором про надання освітніх послуг», а якість освітньої діяльності, як «рівень організації, забезпечення та реалізації освітнього процесу, що забезпечує здобуття особами якісної освіти та відповідає вимогам, встановленим законодавством та/або договором про надання освітніх послуг» [6]. В змісті ж положення доволі чітко проглядається моніторинг рівня організації, забезпечення та реалізації освітнього процесу та готовності до нього і взагалі не йдеться про результати навчання.

Не менш важливою проблемою є переважна орієнтація аналізованого документу не освітні процедури, які здійснюються закладом вищої освіти, а на готовність закладу до забезпечення таких процедур. Перші два запропоновані критерії оцінювання присвячені аналізу освітньої програми (Проєктування та цілі і структура та зміст освітньої програми), що може бути здійсненим ще до початку надання освітніх послуг закладом. Аналогічна ситуація і з третім критерієм (Доступ до освітньої програми та визнання результатів навчання), який переважно зосереджується на правилах прийому на навчання. Аналогічна ситуація з критерієм 6 (Людські ресурси) та 7 (Освітнє середовище та матеріальні ресурси), оскільки передбачені ними вимоги мають бути забезпечення ще до початку розгортання освітньої діяльності за акредитованою програмою. І навіть критерій (Прозорість та публічність), який взагалі можна розгорнути доволі широко, обмежений визначенням доступністю чітких та зрозумілих правил і процедур, що регулюють права та обов'язки всіх учасників освітнього процесу та оприлюднення на офіційному веб-сайті закладу освіти проєкту освітньої програми не пізніше ніж за місяць до її затвердження а також точної та достовірної інформації про освітню програму. Фактично аналізу здійснення освітніх процедур присвячені (і то не у всіх випадках повною мірою) критерії 4 (Навчання і викладання за освітньою програмою), 5 (Контрольні заходи, оцінювання здобувачів вищої освіти та академічна доброчесність), 8 (Внутрішнє забезпечення якості освітньої програми) та 10 (Навчання через дослідження). У такій ситуації взагалі незрозуміло, чому акредитація освітньої програми проводиться останнього року навчання першого набору студентів, якщо майже дві третини інформації можна зібрати ще до початку освітнього процесу.

Розуміння необхідності вдосконалення нормативно-правового регулювання акредитаційних процедур стало причиною розроблення нової редакції Положення, проєкт якого опубліковано на сайтах Міністерства освіти і науки та Національного агентстві із забезпечення якості вищої освіти [7]. У вказаному документі посилені взаємозв'язки з іншими нормативно-правовими актами, в тому числі в частині понятійного апарату, передбачені широкі можливості електронного документообігу, посилена регламентація процедурних аспектів, розширено та деталізовано зміст критеріїв оцінювання якості освітньої програми. В той же час ніяких кроків у напрямку визначення чіткої концепції акредитації освітньої програми як засобу досягнення відповідності якості навчання встановленим вимогам не здійснено.

Таким чином, актуальність проблематики акредитування освітніх програм потребує її відповідного концептуального та нормативно-правового забезпечення, яке має, передусім, зосереджуватися як на оцінюванні освітніх процедур так і на моніторингу якості освіти як відповідності результатів навчання встановленим вимогам.

акредитація освітній програма правовий

Література

1. Луговий В.І. Проблема освітньої якості в стратегії розвитку вищої освіти в Україні / Вісник НАПН України, 2020, 2(2). С. 1 - 4.

2. Губерська Н.Л. Акредитація освітньої програми як вид адміністративної процедури у сфері вищої освіти в Україні / Науковий вісник Академії муніципального управління. Серія «Право». В. 1, 2015, ч. 1, с. 90-96.

3. Длугопольський О. Діджиталізація та акредитація освітніх програм в Україні: реакція НАЗЯВО на пандемію COVID-19 / Ціннісні орієнтири в сучасному світі: теоретичний аналіз та практичний досвід: збірник тез ІІІ Міжнародної науково - практичної конференції, 13-14 травня 2021 року, м. Тернопіль. ТНПУ ім. В.Гнатюка, С. 24-27.

4. Тимчасовий порядок проведення акредитаційної експертизи із використанням технічних засобів відеозв'язку. Офіційний веб-ресурс Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти.

5. Про затвердження Положення про акредитацію освітніх програм, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти. Наказ Міністерства освіти і науки України від 11.07.2019 № 977

6. Про освіту. Закон України від 05.09.2017 № 2145-VIII. Редакція від 02.10.2021

Размещено на Allbest.ru