Правове регулювання відносин дистанційного навчання

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

Мушенок В.В., доктор юридичних наук, доцент,

академік Національної академії педагогічних наук України,

професор кафедри адміністративного, фінансового та інформаційного права Київського національного торговельно-економічного університету

м. Київ, Україна

Вступ

Після відновлення власної незалежності, Україна взяла на себе зобов'язання щодо побудови демократичної держави, забезпечення розвитку громадянського суспільства, реалізації принципу верховенства права тощо. У контексті проголошення Конституцією України прав і свобод людини та громадянина як найвищої цінності правової держави [1], доцільним є здійснення дослідження проблем забезпечення права людини на освіту в умовах існуючої наразі пандемії COVID-19. Адже сучасна епідеміологічна ситуація сприяла створенню проблеми безпосередньої участі здобувача очному процесі отримання освітніх послуг.

Не численні дослідження проблем та наслідків впливу пандемії COVID-19 на освітні відносини належать окремим сучасним педагогам (Раков С.А. [2] та ін.). Домінуюча роль у всебічному статистично-аналітичному висвітленні зазначеної проблеми у електронних ресурсах належить аналітикам (Сібру О., Назаренко Ю., Когут І. [3]; Бетлій О., Джигир Ю., Ковтонюк П., Новосад А., Панченко Ю. [4]).

Основна частина

Дослідження особливостей правового регулювання відносин забезпечення очного, заочного та дистанційного освітнього процесу в умовах пандемії не знайшло достатнього відображення у сучасній науці по причині відсутності інформації щодо часових меж існування даного суспільно-негативного явища та по ряду інших причин.

Виходячи із зазначеного вище, метою даного дослідження є виявлення освітньо-правових проблем, які сформувалися у процесі організації дистанційних відносин навчального процесу під час карантину, а також здійснення аналізу бази нормативно-правового регулювання таких відносин та надання пропозицій щодо його удосконалення.

Спочатку зазначмо, що питання нормативно-правового регулювання дистанційного навчання є складовою оголошеної для обговорення проблематики «етики дистанційного навчання» саме тому, що право та етика є досить пов'язаними науками та соціальними феноменами. Етика вивчає та визначає «суспільні норми поведінки та моральні правила певної суспільної чи професійної групи», а право являє собою «комплексну суспільну науку, система знань про об'єктивні закономірності і випадковості виникнення, розвитку і функціонування права і держави в їхній структурній єдності, їхнє місце і роль у суспільному житті» [5].

Отже, для встановлення повноти законодавчого закріплення процесу дистанційного навчання, проаналізуємо основні міжнародні та національні нормативно-правові акти, які визначають права людини на освіту в Україні:

1. Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р. визначає: кожна людина має право на освіту (п. 1); освіта повинна бути спрямована на повний розвиток людської особи і збільшення поваги до прав людини і основних свобод (п. 2); батьки мають право пріоритету у виборі виду освіти для своїх малолітніх дітей (п. 3, стаття 26) [6].

2. Конституції України від 28 червня 1996 р. визначає: кожен має право на освіту; держава забезпечує: доступність і безоплатність освіти, розвиток різних форм навчання (стаття 53) [1].

3. Закон України «Про освіту» від 5 вересня 2017 р. (регулює суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти) визначає дистанційну форму здобуття освіти як основну форму та характеризує її як індивідуалізований процес здобуття освіти, який відбувається в основному за опосередкованої взаємодії віддалених один від одного учасників освітнього процесу у спеціалізованому середовищі, що функціонує на базі сучасних психолого-педагогічних та інформаційно-комунікаційних технологій (п.1, п.4. стаття 9) [7]. дистанційний освіта пандемія заочний

4. Затверджені Самітом ООН нові орієнтири розвитку «Перетворення нашого світу: порядок денний у сфері сталого розвитку до 2030 року» у вересні 2015 р. в рамках 70 -ї сесії Генеральної Асамблеї ООН як підсумковий документ містить 17 Цілей Сталого Розвитку та 169 завдань, четверта ціль, виконання якої здійснює також і Україна, передбачає «забезпечення всеохоплюючої і справедливої якісної освіти» [8].

Узагальнимо, що міжнародні та вітчизняні нормативно-правові акти містять приписи про можливість здійснення дистанційної форми здобуття освіти як основної форми організації та здійснення освітнього процесу. Проте, хаотичне врегулювання відносин дистанційного навчання призвело, у першу чергу, до порушення п. 3 ст. 26 Загальної декларації прав людини щодо пріоритетності батьків у виборі виду освіти для своїх малолітніх дітей (очна чи дистанційна форма).

Також в порушення приписів Закону України «Про освіту», Кабінет Міністрів України, Міністерство освіти та науки України (як компетентні державні органи у сфері освіти у нашій державі) та заклади освіти (як юридичні особи, які беруть участь у реалізації права на освіту) не запропонували адекватний очному навчанню вчасний та чіткий нормативно -правовий механізм здійснення дистанційного навчання. Органи виконавчої влади лише ситуативно формували розпорядчі акти щодо врегулювання відносин дистанційного навчання в умовах карантину, а заклади освіти не в повному обсязі забезпечували їх виконання через брак досвіду дистанційного навчання та відсутність необхідної державної методичної допомоги, зокрема, у частині використання технології та методик навчання за допомогою освітніх онлайн-інструментів (пояснення нового матеріалу, здійснення зворотного зв'язку зі здобувачами, тренування навичок, оцінювання результатів навчання тощо).

Висновки

У результаті проведеного нами дослідження встановлено, що міжнародні та національні нормативно-правові акти визначають освіту одним з основних прав людини, гарантують у нашій державі загальний доступ до освіти. Право на освіту в Україні на законодавчому рівні також забезпечується через дистанційну форму її здобуття. Однак, слід зазначити, що 46 неналежне забезпечення органами державної виконавчої влади процесу дистанційного навчання сформувало безліч проблем у його здійсненні та вплинуло на якість отриманих здобувачами освітніх послуг.

Перспективними напрямами здійснення подальших наукових досліджень у даній царині для вітчизняних науковців є розробка способів, методів та правових механізмів забезпечення покращення рівня надання закладами освіти освітніх послуг у дистанційній формі.

Література