Міжнародні стандарти доступу до правосуддя у кримінальному процесі

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ДОСТУПУ ДО ПРАВОСУДДЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Шибіко В.П.,

кандидат юридичних наук, професор, заслужений юрист України професор кафедри правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Данкевич М.С.,

студентка 2-го курсу ОР «Магістр» Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Анотація

Однією із фундаментальних передумов становлення у державі судової влади як повноцінного та самодостатнього механізму захисту прав і свобод людини, зокрема у кримінальному процесі, є доступність правосуддя. Уже понад півстоліття проблема забезпечення права на доступ до правосуддя під час кримінального провадження не обмежується окремою державою, а привертає увагу міжнародного співтовариства, що дає всі підстави говорити про інтернаціоналізацію відповідних стандартів у галузі кримінальної юстиції.

З оглядну на наведене метою цієї статті є аналіз універсальних та регіональних міжнародно-правових актів, у яких закріплено стандарти доступу до правосуддя у кримінальному процесі, а також відповідної практики Європейського суду з прав людини для їх осмислення, подальшого втілення в національну практику та привертання уваги до окремих проблемних питань забезпечення їх реалізації в Україні.

Перед безпосереднім аналізом міжнародно-правових актів, у яких закріплено стандарти доступу до правосуддя у кримінальному процесі, у статті стисло окреслено історичні передумови, що сприяли активному дослідженню проблемних питань у цій сфері. Також зазначено найбільш прийнятне в юридичній доктрині визначення поняття «міжнародні стандарти».

У статті проаналізовано міжнародно-правові акти загального та регіонального значення, положення яких закріплюють гарантії доступу до правосуддя у кримінальному процесі, що мають відповідно обов'язковий та рекомендаційний характер щодо України. Особливу увагу приділено рішенням Європейського суду з прав людини, в яких було розкрито суть права на доступ до правосуддя, а також рішенням, якими Судом було констатовано порушення цього права національними судами держав-учасниць Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За наслідками здійсненого дослідження у статті наголошується, що незважаючи на те, що конкретних положень стосовно того, як має бути організована система органів кримінальної юстиції у тій чи іншій країні для забезпечення доступу до правосуддя, міжнародно-правові акти не містять, закріплені в них стандарти є вихідними положеннями, з огляду на які має будуватися доступна для кожної людини система правосуддя. Беручи до уваги наведене, окреслено дві групи міжнародних стандартів: організаційні та правові, рівень забезпечення реалізації державою яких можна розглядати як індикатор реальності доступу до правосуддя у конкретній країні, зокрема в Україні.

Ключові слова: міжнародні стандарти, міжнародно-правові акти, доступ до правосуддя, права людини, кримінальний процес.

Annotation

Shybiko V,

Candidate of LawScience, Professor,

Honored Lawyer of Ukraine Professor of Justice Department Faculty of Law Taras Shevchenko national University of Kyiv

Dankevych M.,

second year student of educational level «Magister» of law faculty of Taras Shevchenko National University of Kyiv

INTERNATIONAL STANDARDS FOR ACCESS TO JUSTICE IN CRIMINAL PROCEEDINGS

Access to justice is one of the fundamental prerequisites for the establishment of the judiciary as a full and self-sufficient mechanism for the protection of human rights and freedoms, in particular in criminal proceedings. The problem of ensuring access to justice in the criminal process is not limited to a single state, but attracts the attention of the international community, and therefore it is possible to talk about the internationalization of relevant standards in the field of criminal justice.

In view of the above, the purpose of this work is to examine international standards of access to justice in the criminal process on the basis of an analysis of universal and regional international human rights instruments and practices of the European Court of Human Rights with a view to their interpretation, implementation and incorporation into national practice.

Before directly analyzing international instruments that set standards for access to justice in criminal proceedings, the author briefly outlines the historical prerequisites for actively investigating problematic issues in this area. In addition, attention is drawn to the most appropriate definition of «international standards».

The article analyzes the provisions of international acts of general and regional importance, documents that have binding and recommendatory character for Ukraine, the provisions of which establish standards of access to justice in criminal proceedings. According to the results of the research, two groups of international standards are outlined: organizational and legal, with an exhaustive list of rules that ensure their implementation.

Keywords: international standards, international instruments, access to justice, human rights, criminal procedure.

Постановка проблеми

Пунктом 14 ч. 1 ст. 7 і ч. 1 ст. 21 Кримінального процесуального кодексу України (далі також - КПК України) доступ до правосуддя визначено як одну з основних засад кримінального провадження, яка передбачає право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13.04.2012 № 4651- дата звернення 16.02.2020..

Доступне, справедливе, неупереджене правосуддя є ознакою правової держави та показником рівня захищеності прав людини. Сьогодні, у час активного реформування системи національного судочинства, з метою створення повноцінного механізму гарантування права особи на доступ до правосуддя у кримінальному процесі необхідно орієнтуватись на міжнародні стандарти забезпечення цього права.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Дослідженню проблемних питань міжнародних стандартів доступу до правосуддя у кримінальному процесі присвячено праці таких науковців, як І. Гловюк, Ю. Грошевий, О. Дроздов, О. Капліна, О. Кучинська, В. Маляренко, О. Михайленко, В. Нор, О. Овчаренко, М. Погорецький, П. Рабінович, Б. Романюк, В. Шибіко, О. Шило, М. Шумило, О. Яновська та інші. Водночас прийняття в Україні 2012 року нового Кримінального процесуального кодексу і внесення до нього в наступні роки численних змін і доповнень викликають необхідність звернутися до відповідних міжнародних стандартів кримінального процесу і особливо в частині забезпечення доступу особи до правосуддя, щоб визначити відповідність цим стандартам окремих положень чинного КПК України.

Метою цієї статті є дослідження стандартів доступу до правосуддя у кримінальному процесі на основі аналізу універсальних та регіональних міжнародно-правових актів і практики Європейського суду з прав людини з метою їх осмислення, втілення на практиці та виявлення проблем, які можуть виникнути перед особою під час їх реалізації.

Виклад основного матеріалу

Активне вивчення питання доступу до правосуддя розпочалося в межах всесвітнього руху «Доступ до правосуддя», що виник у Європі в 60-х рр. XX ст., метою якого було зробити судовий захист прав осіб найбільш ефективним. Виникнення такого руху обумовлювалося тим, що наприкінці ХУШ - на початку ХІХ ст. існуючі судові процедури фактично відображали індивідуалістичну концепцію прав, тобто право на доступ до правосуддя передбачало лише формальне право особи виступати стороною в процесі. При цьому держава залишалась пасивною щодо проблем, які виникали під час реалізації права на звернення до суду та судового розгляду¹.

Як зазначав один із учасників цього руху І. Джекоб: «... потреба в доступі до правосуддя є подвійною: по-перше, ми повинні бути впевненими, що права громадян визнаються й ефективно реалізуються, бо інакше вони не будуть реальними, а лише ілюзорними; і, по-друге, ми повинні бути здатними вирішувати спокійним шляхом правові суперечки, конфлікти і скарги, які неминуче виникають у суспільстві, за допомогою правосуддя, щоб сприяти гармонії та миру в суспільстві.» В Комаров, Курс цивільного процесу (Харків, 2011) Право 1351. О Овчаренко, Доступність правосуддя та гарантії його реалізації (Харків, 2008) Право 304..

Попри всю важливість міжнародних стандартів у кримінальному процесі саме поняття «міжнародні стандарти» є недостатньо розробленим як у сфері процесуального права, так і в інших галузевих юридичних науках.

Так, у «Юридичній енциклопедії» поняття «міжнародні стандарти» визначається як різнорідні норми і принципи, що закріплюють стандартизовані правила поведінки суб'єктів міжнародного права у тих чи інших сферах міждержавного співробітництва Ю Шемшученко, Юридична енциклопедія (Київ, 2003) Укр. Енцикл.736.. Значення таких стандартів для національного законодавства України полягає в тому, що вони слугують своєрідним орієнтиром, при цьому становлять відносно автономну щодо нього систему. Такі норми потребують конкретизації і доповнення з боку норм внутрішньодержавного права, оскільки містять найбільш загальні положення, які в кожній окремій державі мають свою специфіку А Лапкін, Правові основи прокурорської діяльності: науково - практичний посібник. ред. П. М. Каркача. (Харків, 2013) 81..

Досліджуючи питання стандартів правової держави, В. Бринцев зазначає, що під стандартами (у контексті права) розуміють установлені міжнародно-правовими актами певні мінімальні вимоги, дотримуватися яких зобов'язані всі держави у процесі національної законотворчості В Бринцев, Стандарти правової держави: втілення у національну модель організаційного забезпечення судової влади (Харків, 2010) 464.. Не заперечуючи зазначений підхід, уважаємо за необхідне звернути увагу, що обов'язковість дотримання таких вимог безпосередньо залежить від форми їх закріплення, яка може полягати як у міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (які згідно зі статтею 9 Конституції України є частиною національного законодавства України і мають обов'язкову юридичну силу Конституція України: Закон України від 28.06.1996 дата звернення 16.02.2020.), так і в інших міжнародно-правових актах, що мають рекомендаційний (необов'язковий) характер.

З огляду на зазначене, вирішуючи питання імперативності міжнародних стандартів доступу до правосуддя у кримінальному процесі, необхідно ураховувати юридичну силу документів, у яких вони закріплені.

Починаючи з 1948 року, принцип доступності правосуддя неодмінно знаходив своє відображення в міжнародно-правових актах про права людини. Його особливість полягає в тому, що наявність відповідного права на доступ до правосуддя вкладається у зміст права на справедливий суд.

Так, історично першим міжнародно-правовим актом, який закріпив це право, є Загальна декларація прав людини 1948 року, яка встановлює: «Кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами, в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом» (ст. 8). Кожна людина для визначення її прав та обов'язків і для встановлення обґрунтованості пред'явленого їй кримінального обвинувачення має право на основі повної рівності на те, щоб її справа була розглянута прилюдно і з додержанням усіх вимог справедливості незалежним і безстороннім судом (ст. 10)¹.

У подальшому ця конструкція була розвинута, зокрема, у ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські й політичні права 1966 року, згідно з якою кожен має право при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, пред'явленого йому, або при визначенні його прав та обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону Загальна декларація прав людини від 10.12.1948 дата звернення 18.02.2020. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16.12.1966 дата звернення 18.02.2020.. Зауважимо, що незважаючи на те, що окремих положень про право на доступ до правосуддя у кримінальному процесі зазначені документи не містять (і не містили), вони створили умови для практичного забезпечення реалізації такого права.

Важливе значення у гарантуванні права на доступ до правосуддя у кримінальному процесі має Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року Конвенція про захист прав людини й основоположних свобод від 04.11.1950 дата звернення 18.02.2020. (далі - Конвенція), яка з огляду на ст. 9 Конституції України є обов'язковою до застосування національними судами. Так, у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачається право кожного на справедливий та публічний розгляд його справи впродовж розумного строку, що опосередковано зумовлює обов'язок держав-членів цієї Конвенції вжити необхідних заходів для гарантування й оптимізації доступу людини до правосуддя. Аналіз наведених положень статті 6 Конвенції свідчить про відсутність у її змісті формулювання «права на доступ до правосуддя», у тому числі при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення. Проте зазначене жодним чином не спростовує наявності такого права, оскільки воно належить до числа тих, що обґрунтовуються Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у його рішеннях під час здійснення тлумачення і застосування відповідних положень Конвенції, урахування яких у силу Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини: Закон України № 3477-IV від 23.02.2006 дата звернення 14.02.2020. є обов'язковим для судів Україні.

Так, у 1975 році ЄСПЛ у рішенні у справі «Голдер проти Об'єднаного Королівства» вперше зазначив, що ст. 6 Конвенції гарантує право на те, щоб правосуддя було здійснено, а доступ до правосуддя є невід'ємною складовою цього права. Також Суд наголосив, що хоча право на справедливий публічний судовий розгляд належить до процесу, що вже ведеться, це не виключає право на відкриття нового судового провадження 'Голдер проти Об'єднаного Королівства': Рішення Європейського суду з прав людини від 21.02.1975 дата звернення 14.02.2020..

У своїх наступних рішеннях ЄСПЛ конкретизував внутрішній зміст свого підходу до тлумачення ч. 1 статті 6 Конвенції шляхом трактування окремих її положень. Наприклад, у рішенні у справі «Уейт і Кеннеді проти Німеччини» Суд зазначив, що право на отримання остаточного судового рішення у справі зумовлює наявність права на відкриття провадження у справі, а останнє має своєю основою загальне право на суд (п. 50) 'Уейт і Кеннеді проти Німеччини': Рішення Європейського суду з прав людини від 18.02.1999 дата звернення 14.02.2020..

Досліджуючи питання інтерпретаційної діяльності Європейського суду з прав людини, В. Є. Мармазов слушно зазначає, що право на доступ до правосуддя, вперше стверджене у рішенні у справі «Голдер проти Об'єднаного Королівства», було виділено Судом з тексту ч. 1 ст. 6 Конвенції шляхом застосування принципу верховенства права¹. З огляду на зазначене визнання принципу верховенства права у тій чи іншій державі автоматично покладає на неї обов'язок забезпечити кожному право на доступ до правосуддя.

З метою чіткого й правильного розуміння та застосування ч. 1 ст. 6 Конвенції Комітетом Міністрів Ради Європи було розроблено рекомендації, які хоча і не є обов'язковими для держав-членів Ради Європи, проте мають важливе значення в процесі оптимізації права надоступ до правосуддя.

Серед них необхідно зазначити Рекомендацію № R(81)7 Комітету Міністрів Ради Європи для держав-членів щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя від 14 травня 1981 року В Мармазов, 'Методи динамічного тлумачення Конвенції про захист прав людини і основних свобод в юриспруденції Європейського Суду з прав людини' (2002) Юридична книга 400. Рекомендація № R(81)7 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя від 14.05.1981 < дата звернення 17.02.2020., в якій державам-членам Конвенції рекомендовано інформувати громадян про засоби захисту своїх прав у суді, а також спрощення, прискорення й здешевлення судового розгляду.

Як показує практика, в Україні не завжди забезпечуються зазначені гарантії права особи на доступ до правосуддя. Так, у рішенні у справі «Тодоров проти України» ЄСПЛ констатував надмірне ускладнення судового розгляду справи вітчизняними судами через призначення завідомо недоцільних процесуальних дій, технічні затримки, неорганізованість органів державної влади, неспроможність вчасно підготувати матеріали для розгляду тощо 'Тодоров проти України': Рішення Європейського суду з прав людини від 12.01.2012 дата звернення 16.02.2020.. Наведене зумовлює нашу державу до сприяння утвердженню гарантій і критеріїв спрощення судового розгляду, недопущення його ускладнення через несумлінну роботу державних органів під час судового розгляду справи.

Міжнародні стандарти доступу до правосуддя, крім наведеного вище, передбачають розумність, співмірність щодо обставин справи строків провадження. Так, недопустимою є необґрунтована затримка процесу судового розгляду кримінального обвинувачення (рішення у справах «Орлов проти України» від 2011 року 'Орлов проти України': Рішення Європейського суду з прав людини від 15.12.2011 дата звернення 16.02.2020., «Пелісьє та Сассі проти Франції» від 1999 року 'Пелісьє та Сассі проти Франції': Рішення Європейського суду з прав людини від 25.03.1999 дата звернення 16.02.2020.).

Критеріями, якими керується Суд, оцінюючи розумність тривалості провадження у конкретній справі, є її складність, поведінка учасників процесу і відповідних державних органів, а також важливість обставин справи для заявника (рішення в справах «Шишкіна та інші проти України» від 2018 року 'Шишкіна та інші проти України': Рішення Європейського суду з прав людини від 28.06.2018 дата звернення 16.02.2020., «Горковлюк та Кагановський проти України» від 2018 року 'Горковлюк та Кагановський проти України': Рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2018 дата звернення 16.02.2020.).

Крім спрощення й прискорення судового процесу, одним із ключових принципів гарантування права надоступ до правосуддя у кримінальному процесі є відсутність економічних перешкод у його реалізації. Так, у Резолюції № R(78)8 Комітету Міністрів Ради Європи про юридичну допомогу і консультації від 2 березня 1978 року урядам держав-членів рекомендовано усунути економічні перешкоди доступу до правосуддя. Зокрема, це передбачає впровадження системи правової допомоги для осіб, які знаходяться в несприятливому економічному становищі, оскільки полегшення їх доступу до юридичних консультацій і юридичної допомоги сприяє усуненню перешкод для доступу до правосуддя загалом¹.

Забезпечити реалізацію зазначених рекомендацій покликаний, зокрема, Закон України «Про безоплатну правову допомогу» Резолюція № R(78)8 Комітету Міністрів Ради Європи про юридичну допомогу та консультації від 02.03.1978 дата звернення 17.02.2020. Про безоплатну правову допомогу: Закон України від 02.06.2011 № 3460- дата звернення 17.02.2020., основною метою якого є забезпечення особам, які мають фінансові труднощі, можливості отримати професійну правничу допомогу, у тому числі у рамках кримінального процесу, за рахунок держави. Разом із цим, реалії юридичної практики свідчать про те, що наявність передбаченого цим законом механізму не завжди є стовідсотковою гарантією можливості його практичної реалізації.

Так, у рішенні усправі «Фортунський проти України» від 2017 року 'Фортунський проти України': Рішення Європейського суду з прав людини від 02.02.2017 дата звернення 17.02.2020.ЄСПЛ зазначає, що у своїх клопотаннях про надання безоплатної правової допомоги, які заявник подавав до апеляційного суду, останній прямо зазначив, що не міг дозволити собі найняти захисника для допомоги йому в підготовці апеляційної скарги. Він навів аналогічні доводи у своїй апеляційній скарзі до Верховного Суду України. Жоден з цих судів не здійснив оцінки щодо права заявника на таку допомогу. На думку ЄСПЛ, існує кілька основних міркувань, які доводять, що заявник не мав достатньо коштів для оплати його юридичного представництва в провадженні у Верховному Суді України. Зокрема, до його засудження 20 грудня 2005 року заявник тримався під вартою понад чотири роки. Інформації про наявність у нього джерела доходів протягом цього часу або будь-яких заощаджень не було. До того ж, призначений судом захисник, який представляв його інтереси під час судового розгляду, отримував свою винагороду за рахунок коштів державного бюджету (п. 26).

З огляду на це «інтереси правосуддя» вимагали надання заявнику безоплатної правової допомоги під час апеляційного провадження, оскільки він хотів оскаржити вирок ... у Верховному Суді України, юрисдикція якого поширюється як на питання права, так і на питання фактів (п. 27).

Незважаючи на те, що клопотання заявника про надання безоплатної юридичної допомоги після його засудження формально були задоволені, жодних кроків для надання йому такої допомоги судом зроблено не було. (п. 28). З огляду на зазначене ЄСПЛ констатував, що було порушено пункт «с» ч. 3 ст. 6 та ч. 1 ст. 6 Конвенції. До аналогічного висновку Суд дійшов також у справі «Саранчов проти України» (рішення від 2016 року 'Саранчов проти України': Рішення Європейського суду з прав людини від 09.09.2016 дата звернення 18.02.2020.).

Право на доступ до правосуддя у кримінальному процесі забезпечується також шляхом встановлення необхідних повноважень та обов'язків суддів. У цьому контексті Комітет Міністрів Ради Європи та Генеральна Асамблея ООН розробили рекомендації для урядів держав-членів щодо вдосконалення правового статусу судді, які сприятимуть спрощенню доступу до правосуддя.

Так, судді під час виконання своїх обов'язків мають бути доступними й поважати осіб, які до них звертаються (ст. 1 Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року. Про статус суддів: Європейська хартія про закон від 10.07.1998 Під час проведення судового розгляду вони повинні захищати права й свободи всіх осіб однаково, поважаючи їх гідність (п. 59 розділу 6 Рекомендації № СМ/Яес(2010)12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів «Незалежність, ефективність та обов'язки» від 17 листопада 2010 року¹). Юрисдикція судді повинна поширюватись на будь-яку особу, пов'язану зі справою, що виключає можливість обмежити право на доступ до правосуддя зацікавлених суб'єктів (Основні принципи незалежності судових органів, схвалені резолюціями № 40/32 та № 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада 1985 року та 13 грудня 1985 рокудата звернення 18.02.2020. Незалежність, ефективність та обов'язки: Рекомендація № СМЖес(2010)12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів від 17.11.2010 < дата звернення 18.02.2020. Основні принципи незалежності судових органів: Резолюції Генеральної Асамблеї ООН № 40/32 та № 40/146 від 29.11.1985 та 13.12.1985 < дата звернення 18.02.2020.). Уряд держави має вжити всіх необхідних заходів або зробити їх більш ефективними з метою піднести роль як кожного окремого судді, так і всього суддівського корпусу, а також зміцнити їх незалежність і дієвість (Рекомендація № R(94)12 «Незалежність, дієвість та роль суддів» від 13 жовтня 1994 року Рекомендація № R(94)12 Комітету Міністрів Ради Європи про незалежність, дієвість та роль суддів від 13.10.1994 (1997) 4(6) Вісник Верховного Суду України 10-11.).

Попри те, що наведені положення мають рекомендаційний характер, їх виняткову роль у становленні вітчизняної практики забезпечення права особам на доступ до правосуддя у кримінальному процесі не можна недооцінювати. Безпосереднім підтвердженням зазначеного є те, що Україна на законодавчому рівні визнала важливість таких стандартів, закріпивши їх, зокрема, у ст. ст. 126, 129 Конституції України, ч. 6 ст. 22 КПК України, ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Про судоустрій і статус суддів: Закон України № 1402-УШ від 02.06.2016 дата звернення 18.02.2020..

Одним із міжнародних стандартів доступу до правосуддя є також рівність осіб незалежно від статі, раси, національності, мови, релігії, політичних чи інших переконань, соціального походження й майнового стану, належності до національних меншин або за будь-якою іншою ознакою перед законом і судом. Принцип недискримінації права суб'єктів на доступ до правосуддя передбачений опосередковано в ст. 14 Конвенції про захист прав людини основоположних свобод, у ст. 19 Європейської соціальної хартії від 3 травня 1996 року Європейська соціальна хартія від 03.05.1996 (2007) 51 Відомості Верховної Ради України 2096., у ст. 4 Рамкової конвенції про захист національних меншин від 1 лютого 1995 року Рамкова конвенція про захист національних меншин від 01.02.1995 (2013) 75 Офіційний вісник України 2804. та інших міжнародних актах.

Недискримінація права особи на доступ до правосуддя є багатоаспектним міжнародним стандартом, який покладає на державу обов'язок вжити низку заходів, спрямованих на забезпечення рівного права кожного на доступ до правосуддя. Так, у ст. 15 Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок від 18 грудня 1979 року Конвенція Організації Об'єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок від 18.12.1979 дата звернення 18.02.2020. зазначено, що держави-сторони визнають за жінками рівність із чоловіками перед законом та рівне ставлення до них на всіх етапах розгляду в судах і трибуналах. Також держава має сприяти належному навчанню осіб, які працюють у сфері здійснення правосуддя, зокрема й поліції та пенітенціарній системі, щодо особливостей процесуальних відносин з особами з інвалідністю Конвенція про права осіб з інвалідністю від 13.12.2006 дата звернення 18.02.2020..

Крім наведених гарантій доступу до правосуддя, на державу покладається обов'язок вжити заходів, щоб всі процесуальні дії мали простий характер, вживана мова була зрозумілою широкому загалу, а судові рішення були зрозумілими для сторін. Державі належить приділити особливу увагу питанню усного та письмового перекладу і забезпечити, щоб особи, які перебувають у фінансовій скруті, не опинялися в несприятливому становищі з погляду доступу до суду або участі в судовому процесі, в силу неспроможності говорити мовою, яка вживається в суді, чи розуміти її¹.

Незважаючи на те, що ст. 29 КПК України передбачає право учасників кримінального провадження користуватися у разі необхідності послугами перекладача, законодавством України не передбачено порядку його залучення до участі в кримінальному провадженні. Тривалі пошуки перекладача у конкретних кримінальних провадженнях порушують право особи на справедливий судовий розгляд у розумні строки (п. 1 ст. 6 Конвенції) і це вимагає законодавчого врегулювання механізму і порядку залучення перекладача.

Частина 2 статті 122 КПК України передбачає, що витрати, пов'язані із залученням та участю в кримінальному провадженні перекладача для перекладу показань підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється кримінальне провадження, здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України.

З огляду на це слушною видається пропозиція, викладена у рішенні Ради суддів України від 9 червня 2016 року «Про залучення перекладачів у кримінальному провадженні» щодо врегулювання питання залучення перекладача в такому ж порядку, який передбачений для залучення захисників (адвокатів) за рахунок держави, - через створення центрів з надання допомоги перекладачів або принаймні формування таких центрів на базі вже існуючих обласних центрів з надання вторинної правової допомоги, які б могли забезпечити участь кваліфікованих фахівців - перекладачів у випадках, коли перекладач відповідно до положень КПК України залучається слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом для здійснення перекладу чи участі перекладача у досудовому розслідуванні чи в судовому засіданні, враховуючи при цьому, що забезпечення вимог щодо участі перекладача є одним із елементів забезпечення правової допомоги Додаток до рекомендації № R(81)7 Комітету Міністрів державам-членам Ради Європи щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя від 14.05.1981 < дата звернення 18.02.2020. Про залучення перекладачів у кримінальному провадженні: Рішення РСУ № 48 від 09.06.2016 < дата звернення 21.02.2020..

Відповідно, на нашу думку, доцільно було б також створити при Міністерстві юстиції України Єдиний державний реєстр судових перекладачів, які б могли брати участь у всіх видах судочинства.

У контексті розгляду міжнародних стандартів доступу до правосуддя у кримінальному процесі важливо також згадати про Женевські конвенції про захист жертв війни і Додаткові протоколи до них (статті 71-73 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 дата звернення 21.02.2020.; статті 84, 86, 99, 103, 105, 106 Женевської конвенції про поводження з військовополоненими Женевська конвенція про поводження з військовополоненими від 12.08.1949 дата звернення 21.02.2020.; ст. 49 Женевської конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях Женевська конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях від 12.08.1949 дата звернення 21.02.2020.; п. 4 ст. 75 Додаткового протоколу, який стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12.08.1949, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08.06.1977 дата звернення 18.02.2020.; пп. 2 і 3 ст. 6 Додаткового протоколу ІІ, що стосується захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру¹), положення яких є нормами універсального характеру, що закріплюють, серед іншого, гарантії права на справедливий суд.

Низку положень щодо забезпечення реалізації права на доступ до правосуддя містять Конвенція про права дитини 1989 року (статті 12, 37, 40) Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12.08.1949, що стосується захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру (Протокол II), від 08.06.1977 дата звернення 21.02.2020. Конвенція про права дитини від 20.11.1989 дата звернення 18.02.2020.; Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх (Пекінські правила), прийняті Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН № 40/33 Г Омельяненко, Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються відправлення правосуддя відносно неповнолітніх (Пекінські правила). Провадження у справах про злочини неповнолітніх як диференціація кримінально-процесуальної форми (Київ, 2002) Атіка 75-102.; Конвенція про статус біженців (ст. 16) Конвенція про статус біженців від 28.07.1951 дата звернення 18.02.2020.. Ці міжнародно-правові акти визначають додаткові гарантії спеціальним суб'єктам, які звертаються за захистом чи є учасником процесу (дитина, неповнолітній, біженець), у тому числі кримінального.

З цього приводу Е.Є. Сілантьєва слушно зазначає, що загальною рисою міжнародно-правових актів, які містять стандарти ювенального судочинства, є вимога про створення в національних судових системах ювенальних судів, а також гарантування прав неповнолітніх при відправленні правосуддя (забезпечення права на захист, презумпції невинуватості, урахування вікових психологічних і розумових особливостей неповнолітніх, конфіденційність судового провадження, обов'язковість участі в ньому спеціалістів - педагогів, психологів, а також законних представників неповнолітніх тощо). У судовому розгляді справ неповнолітніх мають бути дотримані вимоги швидкості, професійної компетентності Е Сілантьєва, Організаційно-правові проблеми принципу спеціалізації судів (Харків, 2013) 20..

Що стосується осіб, які потерпіли від кримінальних правопорушень, то на необхідність забезпечення їм доступу до правосуддя вказує Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 40/34 від 29 листопада 1985 року Резолюція 40/33 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 дата звернення 21.02.2020., на підставі якої було прийнято Декларацію основних принципів правосуддя для жертв від злочинів і зловживання владою Декларація основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою ООН від 29.11.1985 дата звернення 21.02.2020.. Згідно з пунктом 4 цієї Декларації потерпілі мають право на доступ до механізмів правосуддя і найшвидшу компенсацію за заподіяну їм шкоду відповідно до національного законодавства. Крім того, потерпілі, що мають на меті отримати компенсацію за допомогою відповідного механізму, мають бути проінформовані про такі права (п. 5).

Крім цього, відповідно до Рекомендації № R (99) 19 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо медіації в кримінальних справах від 15 вересня 1999 року Рекомендація N R (99) 19 Комітету міністрів Ради Європи державам - членам Ради, які зацікавлені в організації медіації у кримінальних справах Рада Європи 15.09.1999 № R(99)19 дата звернення 21.02.2020. до надання згоди на примирення потерпілий, як і підозрюваний (обвинувачений), має бути повністю проінформований про свої права, суть процесу медіації та про можливі наслідки його рішення. У свою чергу, слідчий, прокурор зобов'язані проінформувати потерпілого та підозрюваного про їхнє право на примирення, роз'яснити механізм його реалізації та не чинити перешкод в укладенні угоди про примирення (ч. 7 ст. 469 КПК України)¹.

Наведені вище резолюції Генеральної Асамблеї ООН, у яких закріплено міжнародні стандарти доступу до правосуддя у кримінальному процесі, - це акти так званого м'якого права ООН універсального характеру. Вони не мають імперативного характеру для України, однак є важливими для створення загальних передумов демократичного розвитку державності, оскільки акумулюють найкращий світовий досвід. Необхідність запозичення правових позицій ООН базується на «позитивному внеску Генеральної Асамблеї як головного дорадчого і представницького органу ООН, для верховенства права у всіх аспектах шляхом розробки політики та встановлення стандартів ,..» В Шибіко, 'Доступ потерпілого до правосуддя у кримінальному провадженні з приватною формою обвинувачення за КПК України 2012 року' (2013) 3 Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка 23-27. П Рабінович, О Венецька, 'Міжнародні стандарти прав людини: загальні ознаки, поняття' (2012) 49 Юридичний вісник України 8-14..

Як підкреслюється в Керівних принципах у галузі запобігання злочинності та кримінального правосуддя в контексті розвитку та нового міжнародного економічного порядку, схвалених на VII Конгресі ООН з запобігання злочинності й поводження з правопорушниками (1990 року), «справедлива, неупередже- на та гуманітарна система кримінального правосуддя є необхідною умовою дотримання основних прав людини громадянами усіх країн. Вона сприяє створенню рівних можливостей у сфері економічного, соціального та культурного життя» Нормы и принципы ООН в области предупреждения преступности и уголовного правосудия. Осуществление и приоритеты для будущей выработки стандартов (Вена, 1991) Сборник стандартов и норм ООН в области предупреждения преступности и уголовного правосудия 145-156..

Уважаємо за необхідне також окремо зазначити акти регіональних конференцій та організацій, які містять положення щодо права на справедливий судовий розгляд та доступ до правосуддя відповідно. На європейському рівні до таких можна віднести зокрема: Заключний документ Віденської зустрічі Підсумковий документ Віденської зустрічі держав-учасниць Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 15.01.1989 дата звернення 21.02.2020.; Підсумковий акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі - Паризька хартія для Нової Європи Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 дата звернення 21.02.2020.; акти Європейського Союзу (наприклад, Хартія основних прав Європейського Союзу Хартія основних прав Європейського Союзу від 07.12.2000 дата звернення 21.02.2020.).

З огляду на зазначене вище міжнародні стандарти можуть бути підставою для подальшого удосконалення кримінального процесуального законодавства України. Зокрема, ЄСПЛ у своїх рішеннях звертає увагу на те, що таким стандартом може бути дотримання положень пункту «с» ч. 3 ст. 6 ЄКПЛ, відповідно до якого обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення. Особливість кримінального процесу України, на відміну від інших видів процесу, полягає в тому, що судовому розгляду передує стадія досудового розслідування, в якій починають формуватися докази, на підставі яких за результатами розслідування може бути складено обвинувальний акт, що визначає межі судового розгляду і передається прокурором до суду, який на підставі судового розгляду вирішить питання щодо обґрунтованості висунутого обвинувачення.

Згідно з ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо отримав під час судового розгляду або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору або посилатися на них. Проте аналіз позицій ЄСПЛ з приводу можливості використання судом показань, отриманих під час досудового розслідування, засвідчує, що останнє положення ч. 4 ст. 95 КПК не відповідає цим позиціям ЄСПЛ і потребує зміни відповідно до таких позицій. У рішеннях ЄСПЛ наголошується, що використання судом показань, наданих на стадії досудового розслідування, не суперечить саме по собі пункту «гї» ч. 3 і ч. 1 ст. 6 Конвенції за умови дотримання прав захисту. У рішенні від 26 березня 1996 року у справі «Доорсон проти Нідерландів» ЄСПЛ підкреслив з цього приводу, що суд не може абстрактно вважати, що заяви, зроблені свідками на відкритому судовому засіданні і під присягою, повинні завжди мати переважне значення порівняно з іншими заявами, зробленими цим самим свідком у ході провадження, навіть коли є розбіжності між одними та іншими 'Доорсон проти Нідерландів': Рішення Європейського суду з прав людини від 26.03.1996 дата звернення 18.02.2020. (п. 78).

Таким чином, з урахуванням практики ЄСПЛ щодо тлумачення і застосування ним ч. 1 та пункту ч. 3 ст. 6 Конвенції друге речення частини 4 ст. 95 КПК України доцільно уточнити, передбачивши, що суд має право обґрунтовувати рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них за умови, що обвинуваченому була забезпечена можливість допитувати осіб, які давали ці показання, або заявляти клопотання про їх виклик і допит.

Висновки

судовий право кримінальний міжнародний

Справедливе, неупереджене й доступне правосуддя є необхідним атрибутом правової держави. Обов'язок держави забезпечити право людини на доступ до правосуддя у кримінальному процесі є стандартом, який встановлюється міжнародним співтовариством і гарантії забезпечення якого зазначаються у низці міжнародно-правових актів.

Аналіз міжнародних стандартів доступу до правосуддя свідчить про те, що вони не містять конкретних положень щодо того, як має бути організована система органів кримінальної юстиції у тій чи іншій країні. Проте з огляду на зміст проаналізованих вище міжнародно-правових актів, у яких вони закріплені, можна виокремити загальні гарантії (організаційні та правові), реалізація яких є індикатором забезпечення конкретною державою міжнародних стандартів доступу до правосуддя в межах відповідної країни. Так, до організаційних варто віднести, зокрема: інформування громадян про засоби захисту своїх прав у суді; спрощення організації процесу судового розгляду; прискорення процесу судового розгляду; усунення економічних перешкод доступу особи до правосуддя тощо.

У свою чергу, правовими гарантіями є: закріплення в національній правовій системі механізму доступу особи до необхідних засобів судового захисту; гарантування права на безоплатну правову допомогу для окремих категорій осіб; визначення додаткових гарантій для учасників процесу, статус яких є більш уразливим порівняно із іншими особами (дитина, неповнолітній, біженець); унормування правового статусу суддів; заборона дискримінації права особи на доступ до правосуддя та інші.

Наведений вище перелік не є вичерпним і може бути доповнений низкою гарантій, забезпечення державою яких сприятиме особі у реалізації права на доступ до правосуддя у кримінальному процесі.

Чинне кримінальне процесуальне законодавство України передбачає значний обсяг процесуальних прав учасників кримінального провадження, реалізація яких має забезпечити їм доступ до правосуддя. Водночас аналіз практики ЄСПЛ дає підстави стверджувати, що основною проблемою українського кримінального процесу у цій сфері є численні порушення таких гарантій як стороною обвинувачення, так і самим судом, що перешкоджає відповідним особам реалізувати їх право на справедливий суд. Ураховуючи наведене, пріоритетним завданням, яке стоїть перед вітчизняною практикою, є обов'язкове урахування констатованих у рішеннях ЄСПЛ порушень статті 6 Конвенції, що стали наслідками рішень, дій чи бездіяльності органів і осіб, які здійснюють кримінальне провадження, і недопущення аналогічних порушень у майбутньому.

З огляду на те, що розглянуті у цій статті міжнародні стандарти доступу до правосуддя є засадничими для будь- якої правової та демократичної держави, удосконалення національного кримінального процесуального законодавства має відбуватися із їх безпосереднім урахуванням. Тому у межах розглянутих у цій статті питань, з метою посилення процесуальних гарантій права особи на доступ до правосуддя вважаємо за доцільне, зокрема, унормувати механізм залучення перекладача до участі у кримінальному провадженні, а також виключити з кримінального процесуального закону (ч. 4 ст. 95 КПК України) невиправдану заборону суду обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору або посилатися на них, а також уточнити друге речення частини 4 ст. 95 КПК України, передбачивши, що суд має право обґрунтовувати рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них за умови, що обвинуваченому була забезпечена можливість допитувати осіб, які давали ці показання, або заявляти клопотання про їх виклик і допит.

Література

1. Konventsiia pro status bizhentsiv [Refugee Convention] vid 28.07.1951 data zvernennia 18.02.2020 [in Ukrainian].

2. Konventsiia pro zakhyst prav liudyny y osnovopolozhnykh svobod [Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms] vid 04.11.1950 <

3. Kryminalnyi protsesualnyi kodeks Ukrainy: Zakon Ukrainy [Criminal procedural code of Ukraine: Law of Ukraine] vid 16.04.2013 № 4651-VI

4. Mizhnarodnyi pakt pro hromadianski i politychni prava [International Covenant on Civil and Political Rights] vid 16.12.1966 data zvernennia 18.02.2020 [in Ukrainian].

5. Nezalezhnist, efektyvnist ta oboviazky: Rekomendatsiia № CM/Rec(2010)12 Komitetu Ministriv Rady Yevropy derzhavam-chlenam shchodo suddiv [Independence, efficiency and responsibilities: Recommendation No. CM / Rec (2010) 12 of the Committee of Ministers of the Council of Europe to Member States on judges] vid 17.11.2010

6. Normy i principy OON v oblasti preduprezhdenija prestupnosti i ugolovnogo pravosudija. Osushhestvlenie i prioritety dlja budushhej vyrabotki standartov [UN standards and principles in crime prevention and criminal justice. Implementation and priorities for future standard setting] (Vena, 1991) Sbornik standartov i norm OON v oblasti preduprezhdenija prestupnosti i ugolovnogo pravosudija 145-156 [in Russian].

7. Osnovni pryntsypy nezalezhnosti sudovykh orhaniv: Rezoliutsii Heneralnoi Asamblei OON № 40/32 ta № 40/146 [Basic Principles for the Independence of the Judiciary: UN General Assembly Resolutions 40/32 and 40/146] vid 29.11.1985 Ta 13.12.1985

8. Pidsumkovyi dokument Videnskoi zustrichi derzhav-uchasnyts Narady z bezpeky ta spivrobitnytstva v Yevropi [The outcome document of the Vienna Meeting of the States Parties to the Conference on Security and Co-operation in Europe] vid 15.01.1989

9. Pro bezoplatnu pravovu dopomohu: Zakon Ukrainy [Free Legal Aid: Law of Ukraine] vid 02.06.2011 № 3460-VI data zvernennia 17.02.2020 [in Ukrainian].

10. Pro status suddiv: Yevropeiska khartiia pro zakon [On the status of judges: European Charter of Law] vid 10.07.1998 data zvernennia 18.02.2020 [in Ukrainian].

11. Pro sudoustrii i status suddiv: Zakon Ukrainy [On the Judiciary and Status of Judges: Law of Ukraine] vid 02.06.2016 № 1402-VIII data zvernennia 18.02.2020 [in Ukrainian].

12. Pro vykonannia rishen ta zastosuvannia praktyky Yevropeiskoho sudu z prav liudyny: Zakon Ukrainy [On the Enforcement of Judgments and the Practice of the European Court of Human Rights: Law of Ukraine] vid 23.02.2006 № 3477-IV data zvernennia 14.02.2020 [in Ukrainian].

13. Pro zaluchennia perekladachiv u kryminalnomu provadzhenni: Rishennia RSU [On the involvement of translators in criminal proceedings: RSU Decision] № 48 vid 09.06.2016 <

14. Ramkova konventsiia pro zakhyst natsionalnykh menshyn [Framework Convention for the Protection of National Minorities] vid 01.02.1995 (2013) 75 Ofitsiinyi visnyk Ukrainy 2804 [in Ukrainian].

15. Rekomendatsiia N R (99) 19 Komitetu ministriv Rady Yevropy derzhavam - chlenam Rady, yaki zatsikavleni v orhanizatsii mediatsii u kryminalnykh spravakh Rada Yevropy [Recommendation N R (99) 19 of the Committee of Ministers of the Council of Europe to the member States of the Council which are interested in the organization of mediation in criminal matters by the Council of Europe] vid 15.09.1999

16. Rekomendatsiia № R(81)7 Komitetu Ministriv Rady Yevropy derzhavam-chlenam shchodo shliakhiv polehshennia dostupu do pravosuddia [Recommendation No. R (81) 7 of the Committee of Ministers of the Council of Europe to the Member States on ways of facilitating access to justice] vid 14.05.1981

17. Rekomendatsiia № R(94)12 Komitetu Ministriv Rady Yevropy pro nezalezhnist, diievist ta rol suddiv [Recommendation No. R (94) 12 of the Committee of Ministers of the Council of Europe on the independence, effectiveness and role of judges] vid 13.10.1994 (1997) 4(6) Visnyk Verkhovnoho Sudu Ukrainy 10-11 [in Ukrainian].

18. Rezoliutsiia 40/33 Heneralnoi Asamblei OON [UN General Assembly resolution 40/33] vid 29.11.1985

19. Rezoliutsiia № R(78)8 Komitetu Ministriv Rady Yevropy pro yurydychnu dopomohu ta konsultatsii [Council of Europe Committee of Ministers Resolution No. R (78) 8 on Legal Aid and Consultation] vid 02.03.1978

20. Yevropeiska sotsialna khartiia [European Social Charter] vid 03.05.1996 (2007) 51 Відомості Верховної Ради України 2096 [in Ukrainian].

21. Zahalna deklaratsiia prav liudyny [Universal Declaration of Human Rights] vid 10.12.1948 data zvernennia 18.02.2020 [in Russian].

22. Zakliuchnyi akt Narady z bezpeky ta spivrobitnytstva v Yevropi [Final act of the Conference on Security and Co-operation in Europe] vid 01.08.1975 data zvernennia 21.02.2020 [in Russian].

23. Zhenevska konventsiia pro polipshennia doli poranenykh i khvorykh u diiuchykh armiiakh [Geneva Convention on the Advancement of Wounded and Sick in the Armed Forces] vid 12.08.1949 <

24. Zhenevska konventsiia pro povodzhennia z viiskovopolonenymy [Geneva Convention on the Treatment of Prisoners ofWar] vid 12.08.1949

25. Zhenevska konventsiia pro zakhyst tsyvilnoho naselennia pid chas viiny [Geneva Convention on the Protection of Civilians during the War] vid 12.08.1949 data zvernennia 21.02.2020 [in Ukrainian].

26. Sprava «Doorson proty Niderlandiv»: Rishennia Yevropeiskoho sudu z prav liudyny vki 26.03.1996 ase of Doorson v. the Netherlands: Judgment European Court of Human Rights, 26.03.1996] < data zvernennia 18.02.2020.

27. Sprava «Fortunskyi proty Ukrainy»: Rishennia Yevropeiskoho sudu z prav liudyny vki 02.02.2017 ase of Fortunsky v. Ukraine: Judgment European Court of Human Rights, 02.02.2017] zvernennia 17.02.2020 [in Ukrainian].

28. Sprava «Holder proty Obiednanoho Korolivstva»: Rishennia Yevropeiskoho sudu z prav liudyny vki 21.02.1975 ase of Golder v. United Kingdom: Judgment European Court of Human Rights, 21.02.1975] data zvernennia 14.02.2020 [in Russian].

29. Sprava «Horkovliuk ta Kahanovskyi proty Ukrainy»: Rishennia Yevropeiskoho sudu z prav liudyny vM 04.10.2018 ase of Gorkovlyuk and Kaganovsky v. Ukraine: Judgment European Court of Human Rights, 04.10.2018] data zvernennia 16.02.2020 [in Ukrainian].

30. Sprava «Orlov proty Ukrainy»: Rishennia Yevropeiskoho sudu z prav liudyny vki 15.12.2011 ase of Orlov v. Ukraine: Judgment European Court of Human Rights, 15.12.2011] data zvernennia 16.02.2020.

31. Sprava «Pelisie ta Sassi proty Frantsii»: Rishennia Yevropeiskoho sudu z prav liudyny vki 15.12.2011 ase of Pelissier and Sassi v. France: Judgment European Court of Human Rights, 15.12.2011] data zvernennia 16.02.2020 [in Ukrainian].

32. Sprava «Saranchov proty Ukrainy»: Rishennia Yevropeiskoho sudu z prav liudyny vM від 09.09.2016 ase of Saranchov v. Ukraine: Judgment European Court of Human Rights, 09.09.2016] data zvernennia 18.02.2020 [in Ukrainian].

33. Sprava «Shyshkina ta inshi proty Ukrainy»: Rishennia Yevropeiskoho sudu z prav liudyny vM 28.06.2018 ase of Shishkin and Others v. Ukraine: Judgment European Court of Human Rights, 28.06.2018] data zvernennia 16.02.2020 [in Ukrainian].

34. Sprava «Todorov proty Ukrainy»: Rishennia Yevropeiskoho sudu z prav liudyny vki 12.01.2012 ^ase of Todorov v. Ukraine: Judgment European Court of Human Rights, 12.01.2012] zvernennia 16.02.2020 [in Ukrainian].