Особливості правової охорони музичних творів, спеціально створених для аудіовізуального твору: національна та іноземна практика

Виклад основного матеріалу дослідження

Створення аудіовізуального твору є поєднанням творчої праці й підприємницької діяльності. Цей процес вимагає відповідного правового регулювання, що дасть змогу гарантувати стабільність обороту прав на аудіовізуальні твори. Створення таких творів ґрунтується на використанні результатів творчої діяльності великого кола авторів і понесенні значних фінансових витрат. Тому на сучасному рівні технологічного розвитку виникає дві групи основних правових проблем у цій сфері. Перша група - пов'язана з постійним збільшенням кількості авторів та правовласників, результати творчої праці яких можуть використовуватись в аудіовізуальний твір (як твори, що створені до початку роботи, так і твори, що спеціально створюються для включення в цей аудіовізуальний твір). Сьогодні виявляються затребувані такі об'єкти авторських прав: музичні твори, комп'ютерні програми для створення спецефектів, системи обробки звуку та зображення тощо.

Використання в аудіовізуальних творах значних результатів творчої праці призводить до можливості виникнення конфліктних ситуацій, що можуть ускладнити чи унеможливити повноцінне використання відповідного аудіовізуального твору, тому ця проблема вимагає чіткої правової регламентації. Друга група - обумовлена масовістю використання аудіовізуальних творів у сучасному світі, що доволі часто відбувається з порушеннями приписів законодавства про авторське право, без ефективного контролю та без прийняття відповідних заходів для припинення цих правопорушень.

Правове регулювання порядку створення і використання аудіовізуальних та музичних творів як об'єктів авторського права регулюють Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів, Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право, Всесвітня конвенція про авторське право, Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Закони України: «Про авторське право і суміжні права», «Про телебачення і радіомовлення», «Про кінематографію»; постанова Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 № 72 «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав» та інші нормативно-правові акти.

Зокрема, у ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 року № 3792XII, визначено аудіовізуальний твір як, «твір, що фіксується на певному матеріальному носії (кіноплівці, магнітній плівці чи магнітному диску, компакт-диску тощо) у вигляді серії послідовних кадрів (зображень) чи аналогових або дискретних сигналів, які відображають (закодовують) рухомі зображення (із звуковим супроводом та без нього), і сприйняття якого є можливим винятково за допомогою того чи іншого виду екрана (кіноекрана, телевізійного екрана тощо), на якому рухомі зображення візуально відображаються за допомогою певних технічних засобів» [1]. Видами такого твору є відеофільми, телефільми, кінофільми, діафільми, слайдофільми, що можуть бути: анімаційними, ігровими, неігровими тощо.

Дещо по-іншому аудіовізуальний твір визначає ст. 1 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» від 21 грудня 1993 року № 3759-XII: «аудіовізуальний твір - частина телерадіопрограми, яка є об'єктом авторського права, має певну тривалість, авторську назву і власну концепцію, складається з епізодів або цілісних авторських творів, поєднаних між собою творчим задумом і зображувальними чи звуковими засобами та яка є результатом спільної діяльності авторів, виконавців та виробників» [2]. У цьому тлумаченні основну увагу законодавець зосереджує на основних елементах творчого процесу, що відбувається в процесі створення аудіовізуального твору: визначення авторської назви та вироблення власної концепції, створення епізодів чи формування складного цілісного комплексного твору, що поєднаний на основі певного творчого задуму і спільної праці творців.

Щоб з'ясувати сутність та особливості музичного твору, що є частиною аудіовізуального твору, пропоную визначити поняття та ознаки самого твору. В. Я. Іонас визначає твір як відображення дійсності, яке є синтезом ідей (понять чи образів), вираженим в об'єктивній формі, що містить вирішення завдання пізнання та перетворення людини, суспільства й природи [3, с. 21].

Отже, твір - це поєднання певних ідей, думок, фантазії автора, що не є матеріальним благом, а результатом його творчої діяльності, проте він повинен бути втілений у певній формі, доступній для сприйняття його іншими людьми.

Ознаками твору є його новизна та неповторність (оригінальність) та відображення на певному матеріальному носієві. Можливість встановлення останнього критерію охороноздатності твору передбачено п. 2 ст. 2 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів [4]. Такий підхід було перейнято і у Законі України «Про авторське право і суміжні права». Проте, як зазначає О. В. Кондакова, відповідна ознака не може бути в якості визначальної щодо всіх об'єктів авторського права в національному законодавстві, адже рівень розвитку технічних засобів фіксації й розповсюдження нематеріальних результатів інтелектуальної діяльності дає змогу значній кількості творів існувати поза межами будь-якої матеріальної форми (наприклад, у вигляді радіосигналу) [5, с. 77].

Отож, основними ознаками будь-якого твору є його творчий характер, вираження в певній об'єктивній формі та можливість відтворення.

О. Лубчук визначає особливості, які уможливлюють відмежування аудіовізуальних творів від інших об'єктів права інтелектуальної власності. Серед них: 1) наявність серії зафіксованих та пов'язаних між собою кадрів (зображень) чи аналогових або дискретних сигналів; 2) наявність візуального ефекту руху; 3) використання відповідних технічних засобів; 4) призначення для зорового та слухового сприйняття; 5) комплексний та колективний характер створення [6, с. 227].

Відповідно до ст. 433 ЦК України і ст. 8 Закону «Про авторське право і суміжні права» музичні твори належать до об'єктів авторського права.

Музичні твори - це твори, в яких художні образи виражаються за допомогою звуків людського голосу, музичних інструментів чи їхнього поєднання [7, с. 836]. Музичний твір може відтворюватися у вигляді виконання, відеозапису чи звукозапису.

Як зазначає Г М. Грабовська, до видів музичних творів належать:

- інструментальні: симфонії, сонати;

- квартети і вокальні - пісні, романси;

- музично-драматичні - опери, оперети [8, с. 209].

Проте якщо музичний твір ще не записаний, він стає об'єктом авторського права з моменту його першого виконання.

Отже, музичному творові властиві внутрішня завершеність, індивідуалізація форми та змісту, фіксація нотного запису, що допускає можливість виконавчої інтерпретації. Базовими елементами такого твору є гармонія, мелодія та ритм. Проте вважається, що головним елементом при визначенні авторських прав є саме мелодія, адже неможливо отримати виняткові права на гармонію чи ритм.

Як бачимо, об'єктом авторського права є цілісний музичний твір або його уривок, нотний запис цього твору та мелодія. А найбільш поширений вид порушень авторських прав на музичний твір - це плагіат.

Основними суб'єктами авторського права на музичний твір є творець та виконавець, які мають безпосереднє права на оприлюднення свого твору. Творцем, як правило, є композитор, а виконавцем музикант чи співак. Проте є ще вторинні суб'єкти авторського права на музичний твір, які його набули згідно з договором чи законом. У нашому випадку суб'єктом авторського права на музичний твір може стати суб'єкт права інтелектуальної власності на аудіовізуальний твір, наприклад режисер фільму чи рекламна компанія, яка уклала договір з автором чи виконавцем про використання цього музичного твору у фільмі чи рекламному ролику тощо. Цеей музичний твір може існувати раніше, а може бути спеціально створений для даного аудіовізуального твору.

Як зазначалось вище, основними видами аудіовізуальних творів є кінофільми, відеофільми, телефільми, слайд-фільми, діафільми тощо. Проте різновидами аудіовізуальних творів також є рекламні і музичні відеоролики (тобто відеокліпи), за умов що вони відповідають вимогам, які встановлені законодавством України щодо визначення цього твору аудіовізуальним. У таких фільмах, рекламних роликах чи відеокліпах часто використовуються музичні твори.

Авторами аудіовізуального твору можуть визнаватись:

- автор сценарію, текстів чи діалогів;

- режисер-постановник;

- автор музичного твору спеціально створеного для аудіовізуального твору;

- оператор-постановник;

- художник-постановник [9].

Варто зазначити, що автором може бути тільки фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір [1]. Водночас можуть брати участь в аудіовізуальному творі не всі зазначені вище автори чи одна і та сама людина може поєднувати дві чи більше авторських функцій.

Відповідно до «Рекомендацій для учасників процесу створення та використання аудіовізуальних творів і виконань»: «В аудіовізуальному творі також можуть використовуватися твори, які існували раніше та увійшли як складова частина до такого твору. При цьому автори, твори яких увійшли як складова частина до аудіовізуального твору (як тих, що існували раніше, так і створених у процесі роботи над аудіовізуальним твором), зберігають авторське право кожний на свій твір» [9].

Договір щодо створення аудіовізуального твору укладається організацією, яка здійснює його виробництво та/або продюсерами з кожним автором окремо. Тому договір укладає кожен автор на свій твір чи окрему творчу роботу. Ці договори також укладаються щодо творів, які спеціально створені для цього аудіовізуального твору до або у процесі роботи, і щодо творів, що існували раніше (наприклад, музика і/чи текст пісень тощо). Такі договори є авторськими та регулюються ст.ст. 31, 32 Закону «Про авторське право і суміжні права». Вони можуть мати характер договорів замовлення чи трудових договорів.