Довіреність та договір доручення: порівняльно-правовий аналіз

Размещено на http://allbest.ru

Західноукраїнський національний університет

Ключові слова: договір доручення, довіреність, добровільне представництво, фідуціарні правочини, представник, довіритель.

Аннотация

Доверенность и договор поручения: сравнительно-правовой анализ

Ключевые слова: договор поручения, доверенность, добровольное представительство, фидуциарные сделки, представитель, доверитель.

Abstract

Keywords: contract of agency, power of attorney, voluntary representation, fiduciary transactions, representative, principal.

Вступ

Постановка проблеми. Стрімкий розвиток цивільного обороту в умовах сьогодення зумовлює виникнення представницьких відносин, заснованих на договірній основі. Все частіше фізичні та юридичні особи, через певні суб'єктивні або об'єктивні причини, змушені звертатися за допомогою до представника, котрий в силу наділених повноважень вчиняє певні юридичні дії від імені особи, яку представляє, в результаті чого у довірителя виникають, змінюються або припиняються цивільні права та обов'язки. Зазначене обумовлює зростання уваги до договірного представництва як з боку учасників цивільних правовідносин, так і науковців. Важливим є питання співвідношення довіреності та договору доручення, з'ясування їх місця і ролі у відносинах договірного посередництва.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. З'ясуванню правової природи довіреності, договору доручення, їх співвідношення присв'ячували власні дослідження як вітчизняні, так і зарубіжні науковці, зокрема: Д. В. Балабан, В. Л. Гранін, Л. Д. Дмитренко, П. Н. Дурнева, В. В. Заборовський, Л. А. Колганова, Д. Б. Коротков, О. В. Полтавський, Н. А. Степанова, В. В. Цюра, Н. В. Федорченко та інші.

Мета статті - порівняльно-правовий аналіз довіреності та договору доручення у контексті реалізації договірного представництва, з'ясування їх співвідношення, місця та ролі у цих правовідносинах.

Виклад основного матеріалу дослідження

Договір доручення і довіреності належать до добровільного представництва із фідуціарним характером. Саме довірчий характер виступає загальною особливістю будь-яких представницьких відносин [1, с. 792]. Як зазначається у літературі, фідуціарні правочини мають особливі особисті конфіденційні відносини між сторонами, що визначають будь-яку угоду як фідуціарну.

Традиційно особлива довіра між сторонами пов'язана з таким критерієм, як наявність права на односторонню відмову в здійсненні угоди у разі втрати довірчого посередництва між сторонами, зокрема, у відносинах представництва. Проте, якщо сторони скористалися можливістю передбачити в угоді право на односторонню відмову в його виконанні, то це не робить такий договір фідуціарним [2, с. 98].

Незважаючи на те, що як і договір доручення, так і довіреність, є забезпечувальними інструментами відносин представницького характеру, неможливим було б їх уподібнення за змістом і суттю. Як справедливо відзначається у літературі, довіреність і договір доручення, хоч і належать до правочинів одного виду (укладені з метою делегування прав), але через певні специфічні особливості не є тотожними. Довіреність - це акт для відображення представництва, а договір доручення передбачає зобов'язання із виконання певних дій повіреним на користь довірителя за його кошти [3].

Оскільки за договором доручення дії вчиняються однією стороною від імені іншої, даний договір опосередковує відносини представництва, і на нього, окрім глави 68 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) (ст.1000-1010) поширюються також відповідні положення глави 17 ЦК України (ст. ст. 237-243).

Договір доручення і довіреність, що видається на його основі, є виявом спеціального правового механізму, за яким, спочатку між сторонами укладається договір доручення, а опісля довіритель особисто видає повіреному довіреність, яка закріплює його повноваження у взаємовідносинах із третіми особами [4, с.297]. У правовій доктрині сформувалося два підходи до розуміння сутності довіреності. Відповідно до одного із них, довіреність виступає лише засобом фіксації повноважень представника перед третіми особами, формою його зовнішньої легітимації на вчинення правочину від імені особи, яку представляють, інструментом встановлення характеру і меж повноважень, наданих особою, яку представляють, представнику [5, с. 97; 6, с. 368; 7, с. 233].

Дослідниця Н. А. Стєпанова відзначає, що довіреність як односторонній правочин є складним юридичним складом, який включає в себе волю довірителя, письмову форму закріплення повноважень, і надання їх повіреному або третім особам [8, с. 13]. Інший підхід ґрунтується на твердженні про те, що довіреність може адресуватись або представнику, або третій особі з однаковими наслідками, оскільки в кожному з цих випадків представник набуває повноваження, тобто легітимізується. У зв'язку з цим неправильною є точка зору, згідно з якою довіреність повинна адресуватись тільки представнику, помилковою є й думка, що довіреність необхідно направляти тільки третій особі, або одночасно представнику і третій особі [9, с. 21]. Як справедливо відзначає В. В. Цюра, найбільш правильним є направлення довіреності і представнику, і третій особі. Це дасть змогу убезпечитись від можливих негативних наслідків у разі, якщо одна зі сторін зовнішнього відношення представництва не знатиме про повноваження загалом, або ж про якісь конкретні повноваження зокрема [10, с. 76].

Ряд авторів в якості підстави виникнення договірного представництва називають довіреність [11, с. 15; 12, с. 14; 13, с. 25]. Дана точка зору видається спірною, оскільки не враховує різниці між підставою виникнення представництва і відповідних повноважень представника, і способом зовнішнього вираження цих повноважень. Зміст представництва, як правовідношення, становлять сукупність суб'єктивних прав і обов'язків його сторін. Враховуючи те, що повноваження є суб'єктивним правом однієї особи здійснювати юридично значимі дії від імені іншої особи, то його слід визнати структурним елементом правовідносин представництва. Оскільки правовідносини вважаються таким тільки в сукупності усіх їх елементів, то підстави їх виникнення необхідно визнавати і одночасно підставами виникнення його структурних елементів, зокрема повноваження [14]. Зважаючи на викладене, доходимо висновку, що підставою виникнення відносин договірного представництва є договір. Довіреність при цьому виступає лише засобом зовнішньої легітимації представника перед третіми особами, фіксує його повноваження на вчинення юридично значущих дій від імені особи, яку він представляє.

Таким чином, підставою виникнення правовідносини договірного представництва виступає договір, а довіреність є лише способом зовнішнього вираження повноваження представника перед третіми особами. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на різних підставах. Основою видачі довіреності виступає не лише договір, а і акт органу юридичної особи, зокрема рішення загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю або акціонерного товариства про створення філії або представництва й призначення керівників цих структурних підрозділів, яким видається довіреність; рішення правління про вповноваження члена правління виступати від імені юридичної особи, який діятиме на підставі довіреності; видача довіреностей керівником юридичної особи працівникові на здійснення тих чи інших дій від імені юридичної особи [15, с. 69].

Погоджуємося із думкою Л. А. Колганової, що договір доручення не може бути «оформленим» довіреністю, яка є одностороннім правочином. Неприпустимим є пред'явлення до договору доручення вимог, що існують для довіреності. З іншої сторони, довіреність не завжди виступає доказом існування договору доручення, вона може видаватися представнику і в силу, наприклад, укладеного між сторонами трудового договору [4, с. 305]. Зважаючи на те, що договір доручення є двостороннім правочином, його укладення, а звідси і виникнення представницьких відносин, відбувається за взаємним волевиявленням сторін. Передання повноважень за довіреністю, за відсутності письмового договору, не зумовлює виникнення обов'язків для представника. Основні відмінності довіреності та договору доручення полягають у наступному. Договір доручення, як підстава виникнення правовідносин представництва, є двостороннім правочином, зміст якого виявляється у згоді довірителя передати належний йому обсяг прав іншій особі, для досягнення певного правового результату, з одного боку, та згода особи на виконання юридичних дій від імені та в інтересах довірителя, для настання бажаного результату, з іншого боку. Довіреність - це передусім односторонній правочин. Як документ вона виступає доказом для третіх осіб, підтверджуючим повноваження представника на здійснення юридичних дій від імені особи, яку він представляє, та обсяг цих повноважень. Довіреність відіграє роль правофіксуючого документу, який найбільш лаконічно відображає суть дій, право на вчинення яких належить представнику для досягнення мети її видачі. цивільний право фідуціарний договірний

Довіреність і договір доручення відрізняються за критерієм форми існування. Відповідно до ч. 3 ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій, для представництва перед третіми особами. Із зазначеного випливає імперативно встановлена письмова форма довіреності. Стосовно договору доручення, то його обов'язкова письмова форма не визначена. На думку Н. В. Федорченко, законодавець не випадково залишив таку досить велику можливість для укладення договору доручення в усній формі. Адже, необхідність у допомозі з надання тих чи інших юридичних дій (особливо між громадянами) може виникнути раптово, коли їм не до складання документів [16, с. 151].

Однак, як слушно зауважує В. В. Цюра, навіть укладення договору доручення в усній формі не дає змогу говорити про те, що ці відносини виникають без будь-якого документального, юридично значимого підтвердження. Зокрема, обов'язковим документом, який довіритель повинен видати повіреному за договором доручення, є довіреність. Важливо відзначити, що довіреність насамперед видається для поінформованості третіх осіб, тобто для того, щоб вони могли переконатись, що дійсно конкретна особа уповноважена від імені довірителя виконувати чітко визначені у ній юридичні дії та вчиняти правочини [10, с. 76].

На сьогодні доволі актуальним є питання можливості видання довіреності у електронній формі. Гострота проблематики зумовлена по-перше, викликами сучасної діджиталізації, та спрощення і полегшення цивільного обороту, а по-друге, програмою уряду стосовно переведення різних послуг в цифрову площину. Планується одночасне функціонування електронних довіреностей із їхніми паперовими версіями у формі

PDF-файлу з електронним підписом нотаріуса. У такому випадку зникне необхідність фізичного передання довіреності поштою або кур'єром, якщо представник та довіритель знаходяться територіально віддалено один від одного. Електронну довіреність можна буде відправити на електронну пошту або в месенджер, що істотно спростить представницькі відносини. До того ж, електронні довіреності будуть більш надійними, ніж паперові. Передбачається, що при особливо ризикованих операціях довіреності прийматимуться тільки в електронній формі з одночасною їх перевіркою в державному реєстрі, та належною ідентифікацією підпису органу, який її посвідчив [17].

Варто констатувати, що в умовах сьогодення велика кількість договорів укладається у мережі Інтернет. Забезпечити оперативність зазначених договірних відносин, на нашу думку, дозволить використання суб'єктами електронного взаємодії електронних документів. Разом із тим, сформований порядок наділення представника повноваженнями шляхом оформлення довіреності не відповідає вимозі сучасного цивільно-правового обороту у віртуальному середовищі. Вважаємо, що ефективним вирішенням зазначеної проблематики могла б стати можливість оформлення довіреності у вигляді електронного документа. При цьому, поряд з законодавчо встановленими обов'язковими реквізитами довіреності, укладеної в простій письмовій формі, її обов'язковим реквізитом був би електронний підпис. Відсутність такого електронного підпису позбавляла б довіреність, оформлену у вигляді електронного документа, юридичної сили. Функцією цього електронного підпису виступатиме гарантування достовірності електронної довіреності. Здатність електронної довіреності забезпечити чітку ідентифікацію особи, яка її підписала, з одночасним наділенням представника відповідними повноваженнями, надасть можливість виступити їй альтернативою нотаріально посвідченої довіреності. Будь-який несанкціонований, протиправний вплив на електронний документ, що містить електронний підпис, зміна його форми, зумовить втрату таким документом його юридичної сили.

Отже, на противагу довіреності, яка існує виключно в письмовій, а в передбачених законом випадках - і в нотаріально посвідченій формах, договір доручення може існувати навіть в усній формі. За функціональним критерієм відмінності між довіреністю та договором доручення полягають у наступному. Договір доручення покликаний врегулювати відносини між повіреним та довірителем. Результат домовленості сторони відображають у повноваженнях представника, зазначених у договорі та/або довіреності.

Договір доручення є консенсуальним, оскільки вважається укладеним з моменту досягнення згоди сторін, та оплатним, якщо інше не передбачено договором або законом. Даний правочин належить до двосторонніх, взаємозобов'язуючих, оскільки обов'язки покладаються як на довірителя, так і на повіреного. Сторонами цього договору можуть бути фізичні і юридичні особи, при цьому фізичні повністю дієздатні, а юридичні особи, які за загальним правилом мають універсальну правоздатність, визначають повіреного - особу, з відповідною ліцензією, наприклад у сфері обігу цінних паперів [18, с. 138].

На противагу цьому довіреність виконує інформаційну функцію щодо третьої особи - учасника правочину. Саме зі змісту довіреності третя особа переважно дізнається про зміст, обсяг, строк та особливості повноважень представника. Разом з тим, довіреність виконує і фіксуючу функцію, бо як матеріальний носій відображає дійсний стан відносин між довірителем і повіреним. Крім того, довіреність видають зазвичай на конкретний строк, тому в Єдиному реєстрі довіреностей можна легко перевірити актуальність повноважень представника на момент вчинення ним дій.

Виходячи із положень ст. 1001 ЦК України, відповідно до якої договором доручення може бути визначений строк, протягом якого повірений має право діяти від імені довірителя, договір доручення може мати як строковий, так і безстроковий характер. Довіреність же, за загальним правилом, не може бути безстроковою. І хоча законодавець у ч. 1 ст. 247 ЦК України і визначає правило, згідно із яким, якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії, проте, у наказі Міністерства юстиції України «Про затвердження форм реєстру для реєстрації заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, посвідчувальних написів на них та зразків цих документів» від 31.10.2006 № 83/5 (додатки 10-15) передбачені строк дії довіреності і вказівка на дату, до якої є дійсною видана довіреність.

Відмінності також існують і стосовно підстав припинення договору доручення та довіреності. Договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договору, а також у разі: 1) відмови довірителя або повіреного від договору; 2) визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім; 3) смерті довірителя або повіреного. Довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення у будь-який час.

Представництво за довіреністю припиняється у разі: 1) закінчення строку довіреності; 2) скасування довіреності особою, яка її видала; 3) відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю; 4) припинення юридичної особи, яка видала довіреність; 5) припинення юридичної особи, якій видана довіреність; 6) смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності; 7) смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

Однією із проблем договірного представництва, які виникають на практиці є наявність розбіжностей у договорі доручення, укладеного у письмовій формі, і довіреності. У такій ситуації пріоритет належить довіреності, адже, третім особам, вступаючим у взаємовідносини із представником швидше за все не відомо змісту договору доручення [4, c.305]. Деякі із науковців зазначають, що довіреності належить пріоритет тільки у правовідносинах між представником та третьою особою. Якщо ж відмінності стосуються взаємовідносин повіреного та довірителя, то безумовна перевага за договором доручення [19, c.284].

Договірне представництво включає в себе дві групи відносин: внутрішні правовідносини, що виникають при взаємному узгодженні волі довірителя і представника, а також зовнішні правовідносини, зумовлені реалізацією представником своїх повноважень перед третьою особою від імені довірителя [20, c.212]. Враховуючи цю складну юридичну природу відносин представництва, варто підкреслити факт їхньої взаємозалежності: існування одних обумовлює існування інших.

Таким чином, ми не можемо говорити про те, що довіреність має значення лише для третіх осіб. Оскільки у разі виникнення конфлікту саме довіреність, а точніше зміст цього документа, в якому визначені повноваження представника, допомагає вирішити спір й відновити порушені права, та притягнути до відповідальності винних учасників представницьких правовідносин [10, c.76]. Довіреність не може сприйматись абсолютно відокремленою від договору доручення.

З цього приводу І.В. Спасибо-Фатєєва зазначала, що договір укладається між двома особами і врегульовує всі відносини між ними. Це зручно як для сторін договору, так і для третіх осіб, з якими повірений вступає у відносини на виконання наданого йому доручення. Сторони перебувають у спокої стосовно нерозголошення третім особам зайвих для них відомостей щодо домовленості з оплати послуг повіреного, порядку звітування тощо. Треті ж особи отримують у стислій формі всі необхідні дані про повноваження представника. Інші ж аспекти взаємовідносин між представником та особою, яку він представляє, їх не стосуються [21, c. 543-546].

Висновки

Довіреність і договір доручення, як правові засоби реалізації відносин представництва, мають багато спільного, проте, їх ототожнення неприпустиме.

Договір доручення і видана на його основі довіреність складають особливу правову конструкцію, елементи якої тісно пов'язані і взаємодіють.

Основні відмінності договору доручення та довіреності полягають в наступному. Договір доручення може укладатися як в усній, так і в письмовій формі. Форма довіреності - завжди письмова. За функціональним критерієм договір доручення покликаний врегулювати відносини між повіреним та довірителем, тоді як довіреність - інформувати третю особу-учасника правочину про повноваження представника. Договір доручення може мати як строковий, так і безстроковий характер, тобто діяти впродовж невизначего часу. Довіреність за загальним правилом не може бути безстроковою. Відмінні також і підстави припинення договору доручення і довіреності.

Підставою виникнення відносин договірного представництва є договір. Довіреність при цьому виступає лише засобом зовнішньої легітимації представника перед третіми особами, фіксує його повноваження на вчинення юридично значущих дій від імені особи, яку він представляє.

Сучасні виклики діджиталізації, укладення великої кількості договорів у мережі Інтернет зумовлює необідність запровадження правових інструментів, які б забезпечили оперативність таких договірних відносин, спрощення та полегшення цивільного обороту. Ефективним вирішення цієї проблематики могла б стати можливість оформлення електронної довіреності.

Список використаних джерел

1. Полтавський О.В. До питання про фідуціарний характер договірних представницьких відносин. Форум права. 2012. № 1. С. 788-793.

2. Бутрин-Бока Н.С. Довіреність як вид фідуціарного правочину. Юридичний науковий електронний журнал. 2019. № 6. С.98-100.

3. Балабан Д. В., Заборовський В. В. Співвідношення довіреності і договору доручення. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. 2017. Вип. 43 (1). С. 93-96. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/nvuzhpr_2017_43(1)24 (дата звернення: 01.11.2020).

4. Колганова Л.А. Договор поручения и доверенность: сравнительно-правовой анализ. Актуальные проблеми российского права. 2009. № 3. С.295-307.

5. Гранін В.Л. Повноваження представника та його реалізація за цивільним законодавством України : дис. ... канд.. юрид. наук : 12.00.03. Одеса, 2005. 212 с.

6. Цивільне право в Україні: курс лекцій : в 6 т / за ред. Р.Б. Шишки, В.А. Кройтора. Харків: Національний університет внутрішніх справ, 2004. Т 1. 417 с.

7. Цивільне право України: загальна частина / за ред. І.А. Бірюкова, Ю.О. Заіки. К. : Алерта, 2014. 510 c.

8. Степанова Н.А. Доверенность как одно из оснований возникновения представительских правоотношений. Российс.юстиция. 2007. № 6. С.10-13.

9. Советское гражданское право: учебное пособие: в 2 т / под ред. В.А. Рясенцева. М., 1975. Т 2. 560 c.

10. Цюра В.В. До питання форми окремих представницьких договорів. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія : Право. 2016. Випуск 39. Том 1. С. 75-80.

11. Дурнева П.Н. Добровольное представительство по гражданскому праву России: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. Краснодар, 2007. 22 с.

12. Орлова М.М. Доверенность как письменное уполномочие. Бюллетень нотариальной практики. 2003. № 4. С. 20-24.

13. Петриченко О. Доверенность на будущее. ЭЖ-Юрист. 2009. № 14. С. 25.

14. Коротков Д.Б. Основания возникновения и прекращения договорного представительства. Вестник Пермского университета. Юридические науки. 2010. Выпуск 4 (10). URL: http:// wwwjurvestnik.psu.ru/index.php/ru/vypusk-4-10-2010/7-2010-12-01-13-31-58/-4-10-2010/185- osnovaniya-vozniknoveniya-i-prekrashheniya-dogovornogo-predstavitelstva (дата звернення: 01.11.2020).

15. Дмитренко Л.Д. Сутність та ознаки представництва: сучасний стан норм.-правового регулювання та проблемні аспекти. Львів: Світ, 2015. 439 с.

16. Федорченко Н.В. Договір доручення : дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. Київ, 2004. 224 с.

17. В Україні впровадять електронні довіреності: для чого і як це буде працювати. URL: https:// uteka.ua/ua/publication/news-14-delovye-novosti-36-v-ukraine-vnedryat-elektronnye-doverennosti- dlya-chego-i-kak-eto-budet-rabotat (дата звернення: 01.11.2020).

18. Харитонов Є.О., Харитонова О.І., Дрішлюк А. І. Добровільне представництво у цивіл. праві України: навч. посіб. Київ: Істина, 2007. 176 с.

19. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга третья. Москва: Статут, 2002. 462 с.

20. Советское гражданское право / под ред. О.А. Красавчикова. Москва: Высшая школа, 1972. Т 1. 448 с.

21. Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар. Об'єкти. Правочини. Представництво. Строки / за ред І.В. Спасибо-Фатєєвої. Харків: Страйд, 2010. 768 с.

References

1. Poltavskyi, O.V. (2012). Do pytannia pro fidutsiarnyi kharakter dohovirnych predstavnytskykh vidnosyn [On the question of the fiduciary nature of contractual representative relations]. Forum prawa - Law forum, 1, 788-793 [in Ukrainian].

2. Butryn-Boka, N.S. (2019). Dovirenist yak vyd fidutsiarnogo pravochynu [Power of attorney as a type of fiduciary transaction]. Yurydycznyj naukovyi elektronnyi zhurnal. Yuruduchnui naukovui elektrinnui szhurnal - Legal scientific electronic journal, 6, 98-100 [in Ukrainian].

3. Balaban, D.V., & Zaborovskyi V.V. (2017). Spivvidnoshennia dovirenosti i dohovoru doruchennia [The ratio of power of attorney and the contract of agency]. Naukovyi visnyk Uzhhorodskogo natsionalnogo universytetu. Seriia: Pravo - Scientific Bulletin of Uzhhorod National University. Series: Law, 43, 93-96 [in Ukrainian].

4. Kolganova, L.A. (2009). Dohovor porucheniia i doverennost: sravnitelno-pravovoi analiz [Contract of agency and power of attorney: comparative legal analysis]. Aktualnye problemy rossiiskogo prava - Actual problems of Russian law, 3, 295-307 [in Russian].

5. Granin, V.L. (2005). Povnovazhenniapredstavnyka ta yogo realizaciia za cyvilnym zakonodavstvom Ukrainy [Powers of the representative and its realization under the civil law of Ukraine]. Candidate's thesis. Odessa [in Ukrainian].

6. Shyshka, R.B., & Kroitora, B.A. (Ed.). (2011). Tsyvilne pravo v Ukraini: kurs lektsii [Civil law in Ukraine: a course of lectures]. Vol.1-6. Kharkiv: Natsionalnyi universytet vnutrishnikh sprav [in Ukrainian].

7. Biriukova, I.A., & Zaika Yu.O. (Ed.). (2014). Tsyvilne pravo Ukrainy: zahalna chastyna [Civil law in Ukraine: a general part]. Kyiv: Alerta [in Ukrainian].

8. Stepanova, N.A. (2007). Doverennost kak odno iz osnovanii vozniknoveniia predstavitelskikh pravootnoshenii [Power of attorney as one of the grounds for the emergence of legal representation]. Rossiiskaia yustitsiia - Russian Justice, 6, 10-13 [in Russian].

9. Riasentsev, V.A. (Ed.). (1975). Sovetskoe grazhdanskoe pravo: uchebnoe posobue [Soviet civil law: textbook]. Vol.2. Moskva [in Russian].

10. Tsiura, V.V (2016). Do pytannia formy okremykh predstavnytskykh dohovoriv. Seriia pravo. [To the issue of the form of certain representation contracts]. Naukovyi visnyk Uzhgorodskogo natsionalnogo universytetu. Seriia: Pravo - Scientific Bulletin of Uzhhorod National University. Series: Law, 39(1), 75-80 [in Ukrainian].

11. Durneva, P.N. (2007). Dobrovolnoe predstavitelstvo po hrazhdanskomu pravu Rossii [Voluntary representation in civil law of Russia]. Candidate's thesis. Krasnodar [in Russian].

12. Orlova, M.M. (2003). Doverennost kak pismennoe upolnomochie [Power of attorney as a written authorization]. Bulleten notarialnoi praktiki - Bulletin of notarial practice, 4, 20-24 [in Russian].

13. Petrychenko, O. (2009). Doverennost na budushchee [Power of attorney for the future]. YeZH-Yurist - YeZH-Lawyer, 14, 25 [in Russian].

14. Korotkov, D.B. (2010). Osnovaniia vozniknoveniia i prekrashcheniia dohovornoho predstavitelstva

[Grounds for the emergence and termination of contractual representation]. Vestnik Permskoho universiteta. Yuridicheskie nauki - Perm University Bulletin. Legal sciences, 4 (10). Retrieved fromhttp://www.jurvestnik.psu.ru/mdex.php/ru/vypusk-4-10-2010/7-2010-12-01-13-31-58/-4-10- 2010/185-osnovaniya-vozniknoveniya-i-prekrashheniya-dogovornogo-predstavitelstva [in Russian].

15. Dmytrenko, L.D. (2015). Sutnist ta oznaky predstavnytstva: suchasnyi stan normatyvno-pravovogo rehuliuvannia ta problemni aspekty [The essence and signs of representation: the current standard of regulatory and legal regulation and problematic aspects]. Lviv: Svit [in Ukrainian].

16. Fedorchenko, N.V. (2004). Dohovir doruchennia [Contract of agency]. Extended abstract of candidate's thesis. Kyiv [in Ukrainian].

17. V Ukraini vprovadiat elektronni dovirenosti: dla choho i yak tse bude pratsiuvaty [Electronicpowers of attorney will be introduced in Ukraine: why and how it will work]. Retrieved from https://uteka. ua/ua/publication/news-14-delovye-novosti-36-v-ukraine-vnedryat-elektronnye-doverennosti-dlya- chego-i-kak-eto-budet-rabotat [in Ukrainian].

18. Kharytonov, Ye. O., & Kharytonova, I. O., & Drishliuk A.I. (2007). Dobrovilne predstavnytstvo u tsyvilnomu pravi Ukrainy: navch.posib. [Voluntary representation in civil law of Ukraine: textbook]. Kyiv: Istyna [in Ukrainian].

19. Brahinskii, M.I., &Vitrianskii V.V. (2002). Dohovornoe pravo. Kniha tretia [Contract law. Third book]. Moskva: Statut [in Russian].

20. Krasavchikov O.A. (Ed). (1972). Sovetskoe grazhdanskoe pravo [Soviet civil law]. Vol. 1. Moskva: Vysshaia shkola [in Russian].

21. Spasibo-Fatieieva, I.V (Ed.). (2010). Tsyvilnyi kodeks Ukrainy: naukovo-praktychnyi komentar. Obiekty. Pravochyny. Predstavnytstvo. Stroky [Civil Code of Ukraine: scientific and practical commentary. Objects. Transactions. Representation. Terms]. Kharkiv: Straid [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru