Принципи взаємодії державної влади та опозиції в Україні: конституційно-правовий аспект

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національний університет “Львівська політехніка”

Інститут права, психології та інноваційної освіти

Кафедра конституційного та міжнародного права

Принципи взаємодії державної влади та опозиції в Україні: конституційно-правовий аспект

В. Ковальчук, д.ю.н., професор

Майя Пивовар, асистент

Анотація

У статті досліджено принципи взаємодії державної влади та опозиції, акцентовано увагу на змісті та сутності кожного з них. Подано авторські пропозиції щодо їх законодавчого закріплення та нормативного врегулювання механізмів їх реалізації. Зазначається, що правові та фактичні умови мирного співіснування державної влади та опозиції є мірилом для оцінки демократичної зрілості будь-якої політичної системи.

Авторами статті звертається увага на те, що в умовах демократичної трансформації важливими факторами у відносинах влади та опозиції є: політична толерантність, конструктивний діалог та спільна відповідальність, які є суттєвим фактором утвердження правової держави. Звертається увага на те, що уряд та опозиція є складовими єдиного публічно-владного механізму, оскільки контроль за правлячою владою, який здійснюють опозиційні партії, за своєю природою є також процесом владарювання.

Проаналізувавши досвід зарубіжних країн та особливості становлення демократичного режиму в Україні, автори статті дійшли висновку про необхідність закріпити на рівні Конституції України право на опозиційну діяльність, а на рівні законодавства передбачити конкретні принципи взаємодії влади та опозиції та нормативно врегулювати механізм їх практичної реалізації. Формальна сторона вирішення цього складного питання є лише одним з чинників його позитивного вирішення. Однак, в умовах демократичної трансформації він може стати правовою основою для позитивних змін в політичному житті держави, які: по-перше, дозволять опозиції стала реальним суб'єктом конституційно-правових відносин; по-друге, забезпечать конституційний контроль та відповідальність політичних партій та їх лідерів як в парламенті, так і за його межами за дії, які становлять загрозу суверенітету держави та правам людини; по-третє, встановлять систему цінностей, яка стане невід'ємним елементом вітчизняної конституційної традиції.

Ключові слова: принцип, опозиція, взаємодія, державна влада, ефективність, демократична трансформація.

Annotation

Principles of interaction of state government and opposition in Ukraine: the constitutional-legal aspect

Vitaliy Kovalchuk, Doctor of Juridicial Sciences, Mayia Pyvovar Assistant Lecturer, Lviv Polytechnic National University, Institute of Law, Psychology and Innovative Education, Chair of the Department of Constitutional and International Law

The article analyzes the principles of interaction between state power and opposition, focuses on the content and nature of each. The authors' proposals on their legislative fixing and regulatory regulation of mechanisms for their implementation are provided. It is noted that the legal and factual conditions for the peaceful coexistence of state power and opposition are the benchmark for assessing the democratic maturity of any political system.

Виклад основного матеріалу

В юридичному словнику поняття “принцип” - це основне, найзагальніше, вихідне положення, засіб, основне правило, яке визначає природу, соціальну сутність і політичну спрямованість того чи іншого суспільно-правового явища[2, с. 650]. Принципи взаємодії влади та опозиції - це основні вихідні положення загального характеру, які визначають політико-правову природу, сутність та напрямки взаємодії державної влади та опозиції.

Загальний перелік основоположних засад взаємодії між владною більшістю та опозиційною меншістю ми знаходимо у науковій літературі. На думку Н. Піскарьової, головними принципами на яких має ґрунтуватися правове нормування статусу опозиції, мають бути принцип наявності контролю, критики та альтернативи, принцип кооперації, визнання права опозиції на представництво задля захисту інтересів власних виборців [3, с. 14].

У 2008 році на рівні Парламентської Асамблеї Ради Європи прийнято резолюцію, якою затверджено процедурні керівні принципи щодо прав та обов'язків опозиції в демократичному парламенті. Відповідно до положень резолюції “політична опозиція як в парламенті, так і поза його межами - є надзвичайно важливим компонентом ефективного здійснення демократії. Надання парламентській опозиції статусу, згідно з яким їй надаються права, сприятиме ефективності представницької демократії і дотриманню політичного плюралізму, і, таким чином, забезпечить підтримку громадянами та виявлення їхньої довіри до ефективно функціонуючих інституцій” [4].

Знаходимо каталог принципів діяльності опозиції і в проектах законів України, які врегульовують її статус та діяльність. Так, в одному з останніх проектів закону України “Про парламентську опозицію” №1211 від 30.08.2019 року зазначається, що “опозиційна діяльність ґрунтується на засадах:

1) визнання державою опозиційної діяльності необхідною умовою функціонування демократичної правової держави, а парламентської опозиції -- важливою складовою її політичної системи;

2) законності;

3) гласності;

4) рівності;

5) верховенства права;

6) добровільності переходу до опозиційної діяльності та припинення опозиційної діяльності;

7) забезпечення державою гарантій для вільної і безперешкодної опозиційної діяльності” [5].

Перейдемо до детальнішого аналізу принципів взаємодії державної влади та опозиції в Україні.

Першим і основним принципом у взаємовідносинах між визначеними інститутами є принцип визнання державою опозиційної діяльності та права перебувати в опозиції до чинної державної влади. Цей принцип полягає в тому, що ефективна та належна взаємодія між державною владою та опозицією можлива лише тоді, коли з боку держави право на опозицію, як і сама опозиційна діяльність, визначатимуться однією із основних умов побудови та існування демократичної правової держави. Погоджуємось із позицією В. Колісника, що “антиопозиційна риторика посадовців органів державної влади та демонстративне згортання правових основ опозиційної діяльності істотно підвищують ризик втрати Україною іміджу демократичної держави, що на тривалий час може стати нездоланною перешкодою на шляху її подальшої європейської інтеграції” [6, с. 47].

Важливо, щоби гарантування опозиційної діяльності закріплювалося на рівні норм Основного закону. Так, Конституція України однією із засад конституційного ладу визначає політичну, економічну та ідеологічну багатоманітність. Також держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої законом [7].

Що стосується політичного плюралізму, то його головним призначенням є “виявлення різноманітних політичних поглядів, ідей, концепцій, їх конкуренція в атмосфері демократичних дискусій з метою пошуків істини, досягнення на її основі прийнятних компромісних рішень задля забезпечення єдності та ефективного розвитку суспільства”[8, с. 111]. Разом з тим, відповідно до статті 37 Конституції України “забороняється створення і діяльність політичних партій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини” [7].

В цьому контексті необхідно наголосити, що політична партія, проводячи таку діяльність, може посилатися на свою опозиційність, апелюючи до порушення принципу багатоманітності чи політичного плюралізму. Важливою гарантією в такому разі є конституційне положення про те, що заборона діяльності політичної партії здійснюється лише в судовому порядку. В ряді країн світу, наприклад у ФРН, таку функцію виконує орган конституційної юрисдикції. Це видається логічним, оскільки діяльність політичних партій і, зокрема, опозиційних, може містити в собі загрозу суверенітету держави та правам і свободам людини.

Разом з тим, право на перехід в опозицію та опозиційну діяльність на рівні положень Основного закону не закріплено. Вважаємо, що в цій частині необхідними є зміни до розділу першого Конституції України, які б передбачали норму про те, що: “В Україні визнається і гарантується право на опозицію до державної влади”. Така конституціоналізація не лише б стала надійною гарантією діяльності опозиції, але й забезпечила певну симетричність щодо правового регулювання коаліції та опозиції в парламенті.

Близькими до цього принципу є два наступних: принцип зміни політичної позиції та вільного переходу в опозицію і принцип припинення опозиційної діяльності. Перший принцип вільного переходу в опозицію є одним із базових у сучасній демократичній державі. Так, будь-який суб'єкт політико-правових відносин має право у будь-який момент висловити свою незгоду із політикою чинної державної влади та перейти в опозицію до неї.

В парламентській опозиції такий процес відбувається шляхом переходу до опозиції народного депутата України чи депутатського об'єднання (депутатської фракції, депутатської групи, міжфракційного депутатського об'єднання тощо). Депутатська фракція чи інше депутатське утворення мають заявити про свій перехід до опозиції. На жаль, чинний на сьогодні Регламент Верховної Ради України процесуально не виписує сам порядок переходу в опозицію парламентських партій.

Такий перехід може мати і серйозні правові наслідки у разі, якщо депутатська фракція входить до коаліції депутатських фракцій і перехід останньої до опозиції та вихід з коаліції надає правову підставу Президенту України достроково припинити повноваження усього складу Верховної Ради України. Таким правом Президенти України скористалися у 2007 [9], 2014 [10] та у 2019 роках [11]. В усіх цих випадках дострокове припинення повноважень Верховної Ради України супроводжувала конституційна криза, яка значною мірою була обумовлена правовими прогалинами щодо регулювання статусу парламентської коаліції та опозиції. Ситуація ускладнюється непослідовною правовою позицією у цьому питанні Конституційного Суду України.

Водночас дискусія, яка виникла з питань правового регулювання діяльності коаліції депутатських фракцій, триває і до сьогоднішнього дня. В цій частині логічними, , є зміни та доповнення до Закону України “Про Регламент Верховної Ради України” які б чітко регламентували порядок переходу депутатських фракцій та інших депутатських об'єднань в опозицію та порядок припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у випадках виходу з останньої якоїсь депутатської фракції чи зменшення її кількості менш як на 226 народних депутатів України.

Окремий зріз проблеми, в контексті досліджуваного принципу, право переходу народного депутата України в опозицію. Насамперед,потрібно вести мову про право народного депутата України заявити про перехід в опозицію до чинної влади. Такий депутат, на момент виголошення відповідної заяви може бути членом коаліції депутатських фракцій, а може і не бути. конституційний правовий діалог влада опозиція

Важливим у цьому контексті є вихід не з коаліції депутатських фракцій, а з самої депутатської фракції, адже в такому разі депутатська фракція може ініціювати дострокове припинення повноважень народного депутата України. Однак таку підставу можна реалізувати тільки стосовно народних депутатів, обраних за пропорційною виборчою системою, на депутатів мажоритарників вона не діє. Таку неоднорідність в застосуванні підстав для дострокового припинення повноважень народних депутатів України покликаний подолати новий виборчий кодекс України, який передбачає пропорційну систему з відкритими списками для всіх народних депутатів України.

Проблема опозиційного статусу окремого депутата актуалізує питання щодо доцільності партійного імперативного мандату, який прямо передбачений ст. 81 Конституції України. Україна залишається практично єдиною державою Європи (разом з Португалією), в якій зберігається така парламентська практика. Очевидно, цей анахронізм, як спадок радянського державного права, несумісний із статусом депутата як представника волі всього народу і суперечить принципу народного суверенітету. Однак варто враховувати і протилежну аргументацію, відповідно до якої діюча норма Конституції в умовах трансформації політичної системи дозволяє забезпечити партійну дисципліну і чітку політичну структуру парламенту. Вважаємо, що ідея вільного депутатського мандату, яка випливає з європейської доктрини конституціоналізму і знайшла відображення в Конституції та законах України має гарантувати народному депутату України право перейти в опозицію у будь-який час їхньої діяльності, залишаючись при цьому членом депутатської фракції чи іншого депутатського об'єднання.

Щодо позапарламентської опозиції, то остання частково інституціоналізована в діяльності окремих політичних партій, які не потрапили до парламенту. Для таких партій, як і для партій, представлених в парламенті, право на перехід в опозицію надає ч.2 ст.12 Закону України “Про політичні партії” де зазначено, що “політичним партіям гарантується свобода опозиційної діяльності, зокрема: можливість викладати публічно і обстоювати свою позицію з питань державного і суспільного життя; брати участь в обговоренні та оприлюднювати і обґрунтовувати критичну оцінку дій і рішень органів влади, використовуючи для цього державні і недержавні засоби масової інформації в порядку, встановленому законом; вносити до органів державної влади України та органів місцевого самоврядування пропозиції, які обов'язкові для розгляду відповідними органами в установленому порядку” [12].

Наступним важливим принципом у взаємодії державної влади та опозиції є принцип рівності. Рівність у цьому разі полягає в обов'язку держаної влади взаємодіяти з усіма опозиційними силами, як парламентськими, так і позапарламентськими. Ніхто з учасників політико-правових відносин не має володіти монопольним правом на опозицію та опозиційну діяльність.

Цей принцип також передбачає рівність у правах усіх учасників політичного процесу: як провладних партій, так і опозиційних; як парламентської більшості, так і меншості. Практику застосування цього принципу наглядно демонструє Федеральний Конституційний Суд Німеччини. Про це, зокрема, свідчить висновок Суду про порушення урядом прав опозиції. У ньому підкреслюється, що Федеральний уряд використовував свої матеріальні та фінансові ресурси у боротьбі з опозицією. Однак, на думку суддів Федерального Конституційного Суду Німеччини, влада повинна бути нейтральною, інакше вона порушує конституційний принцип рівності. Окремо Суд підкреслив, що уряд не має права боротися з опозицією, у будь-якій формі висловлювати негативне або презирливе ставлення до неї [13, с. 125].

В іншому висновку судді Федерального Конституційного Суду Німеччини не задовольнили вимогу представників фракції Лівої партії щодо посилення прав опозиції у сфері контролю. На думку суддів, це суперечить принципу рівності депутатів та фракцій. Суть звернення полягала у тому, що депутати від Лівої партії нарікали, що через значну більшість, яку має велика коаліція з правлячих партій ХДС/ХСС та соціал-демократів (СДПН) в парламенті, існує загроза для важливих інструментів діяльності опозиції. Так, приміром, для подання звернення парламентарів до Конституційного суду потрібно щонайменше 25% голосів усіх депутатів Бундестагу. Однак опозиційні Зелені та Ліва партія мають разом лише близько 20 % голосів. У своєму рішенні Федеральний Конституційний Суд вказував на те, що теоретично до такого звернення можуть долучитися й члени правлячих партій. Крім цього, зниження кількості необхідних для кворуму голосів не передбачене у Основному законі [14].

Треба звернути увагу на то, що Федеральний Конституційний Суд Німеччини неодноразово визначав опозицію як конституційний інститут [15, с. 174].

Серед “тріади дій опозиції”: контроль, критика та пропонування альтернативи діяльності офіційної влади, остання дія вказує на конструктивний характер опозиції. Конструктивна опозиція - це опозиція, дії якої спрямовані на розвиток держави та суспільства, поліпшення якості політичного управління, стимулювання влади до реформ тощо. Натомість, деструктивні дії опозиції спрямовані на створення перешкод у діяльності владних структур та дестабілізацію правопорядку. Одним із керівних принципів діяльності опозиції в демократичному парламенті є принцип конструктивності, згідно з яким політична опозиція має показати політичну зрілість і здійснюватись як відповідальна політична сила, шляхом виявлення взаємної поваги та використовувати свої права з метою підсилення ефективності публічної влади в парламенті та поза ним.

Як парламентська, так і позапарламентська опозиція, незважаючи на реалізацію основної своєї функції у вигляді критики влади, повинні шукати максимально ефективні форми діалогу та співпраці з органами державної влади. Одним із основних завдань опозиції має стати пропонування державній владі конструктивних альтернативних способів вирішення тих чи інших питань життєдіяльності держави. Державна влада так само має створювати відповідні умови для ефективної взаємодії, в результаті якої можуть напрацьовуватися спільні координовані рішення. Серед основних умов ефективності можна виділити:

1) прийняття якісного нормативно-правового регулювання;

2) створення при главі держави допоміжного органу для координації роботи з опозицією;

3) вдосконалення існуючих форм діяльності (наприклад, зустріч Прем'єр-міністра України та членів Кабінету Міністрів України з опозиційними депутатськими фракціями).

Взаємодія державної влади та опозиції має ґрунтуватися і на основоположних принципах конституціоналізму: верховенстві права та законності.

Принцип верховенства права традиційно розуміють як заперечення свавілля влади. Англійський професор публічного права К. Маклвейн пов'язує принцип верховенства права з конституціоналізмом, під яким розуміє “юридичне обмеження держави та повну протилежність свавільному правлінню” [16].

Зауважимо, що юридичне обмеження державної влади, під яким розуміється діяльність державних органів у правових межах компетенції, є надзвичайно важливим, але не головним елементом принципу верховенства права. Адже надто поширеним є явище, коли здійснення владних повноважень на формально законній підставі переростає в засилля дискреційних повноважень владного органу чи посадової особи, зводячи цим нанівець усю сутність верховенства права. Тому конституційний принцип верховенства права треба розуміти ще й так, що державна влада повинна здійснюватися у рамках ціннісних принципів, які обмежують дискреційні повноваження владного органу чи посадової особи. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України верховенство права: “...це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується тільки законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості.” [17].

Взаємодія державної влади та опозиції з точки зору принципу верховенства права, має полягати у максимально справедливому, толерантному та ефективному діалогу між двома сторонами. Опозиція в процесі такої взаємодії забезпечує легітимацію державної влади, яка передбачає непорушність основоположних прав та свобод людини.

Принцип законності повинен знаходити реалізацію на практиці взаємовідносин між державною владою та опозицією відповідно до вимог чинного законодавства. Існують відмінності щодо ступеню інституціоналізації опозиції в парламенті (чи за його межами) сучасних демократичних держав, що сягає від неформального визнання в регламенті парламенту, коли гарантуються права парламентській меншості до формального визнання опозиції в конституції держави. Втім, крім різноманітності парламентських систем в Європі, всі парламенти держав надають права парламентській меншості, чи то організованим в політичні фракції, чи ні [4].

Питання про те, чи повинна парламентська опозиція мати законні права, розглядається як питання балансу, який повинен бути досягнутий між законними інтересами більшості і політичною меншістю, представленими в парламенті. Якщо опозиції не гарантується достатньо основних прав, то це може послабити або зруйнувати демократичне функціонування та легітимність системи. З іншого боку, якщо опозиція отримує надто широкі права і повноваження, то це може послабити або зруйнувати можливість більшості і уряду ефективно керувати країною [18].

В Україні триває пошук оптимальної моделі взаємодії офіційної влади та політичних сил, які декларують свою опозиційність до уряду. Щодо доцільності законодавчого регулювання опозиції, то з нашого погляду воно є виправданим. Форма такого законодавчого регулювання має стосуватися політичної опозиції загалом. Для цього необхідно прийняти або окремий закон про політичну опозицію, або внести відповідні зміни до вже діючих законів про політичні партії та закону про регламент парламенту.

Варто відзначити, що наведені вище принципи взаємодії влади та опозиції у країнах європейської демократії є невід'ємною частиною конституційно-правової традиції. Навіть у державах колишнього Варшавського договору, які входили в так звану орбіту “соціалістичного табору” (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина тощо) реалізація цих принципів, в періоди демократичної трансформації, стала фундаментом побудови ефективної політичної системи: “така політика, стала основним гарантом посттоталітарної трансформації, зняла напругу зі ще слабких інститутів, обмежила рівень конфліктності та сприяла формуванню цілої системи взаємовідносин між владою та опозицією” [19, с. 82].

Висновки

Взаємодія державної влади та опозиції, у сучасній конституційній державі має будуватися на основі демократичних принципів, які мають стати основою, фундаментом, вихідними началами ефективної та конструктивної співпраці між зазначеними інститутами. Для цього необхідно в Конституції України передбачити на рівні норми - право опозиційної діяльності і на законодавчому рівні закріпити конкретні принципи взаємодії влади та опозиції, та нормативно врегульовувати механізми їх практичної реалізації. Очевидно, що формально сторона є лише одним з чинників вирішення цього складного питання.

У зрілих і стабільних демократіях, з традиціями політичної толерантності, опозиція може процвітати і без юридичних гарантій, в той час як в інших політичних системах опозиція може бути суворо обмежена, навіть якщо вона має високий ступінь формального захисту. Однак в умовах демократичної трансформації, цей чинник може стати фундаментом, який: по-перше, дозволить владі меншості стати реальним суб'єктом конституційно - правових відносин; по-друге, змінить політичний популізм на відповідальну державницьку політику; по-третє, визначить систему цінностей, яка в перспективі стане невід'ємним елементом вітчизняної конституційної традиції.

Список використаних джерел

1. Диего Валадес Контроль над властью. М.: Идея-Прессб 2006. 248 с.

2. Юридичний словник / за ред. Б.М. Бабія, Ф.Г. Бурчака, В.М. Корецького, В.В. Цвєткова. Видання друге, перероблене і доповнене. К.: Головна редакція Української Радянської енциклопедії, 1983. 872 с.

3. Піскарьова Н.І. Політична опозиція як інститут демократії та суб'єкт політичного процесу сучасного українського суспільства: автореф. дис. ... канд. політ. наук: 23.00.02. Нац. ун-т “Одеська юридична академія”. Одеса 2008., 16 с.

4. Процедурні керівні принципи щодо прав та обов'язків опозиції в демократичному парламенті (2008): Резолюція ПАРЄ 1601.

5. Про парламентську опозицію: Проект Закону від 30.08.2019 р. №1211.

6. Колісник В.П. Визнання права на опозиційну діяльність як атрибут сучасної демократичної держави. Державне будівництво та місцеве самоврядування. 2010. Вип. 20. С. 40-47.

7. Конституція України: Конституція, Закон від 28.06.1996 №254к/96-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1996. №30. Ст. 141 (зі змінами).

8. Конституція України. Науково-практичний коментар / редкол.: В.Я. Тацій (голова редкол.), О.В. Петришин (відп. секретар), Ю.Г. Барабаш та ін.; Нац. акад. прав. наук України. 2-ге вид., переробл. і допов. Х.: Право, 2011. 1128 с.

9. Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України: Указ Президента України від 02.04.2007 №264/2007.

10. Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів: Указ Президента України від 27.08.2014 №690/2014

11. Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів: Указ Президента України від 21.05.2019 №303/2019.

12. Про політичні партії в Україні: Закон України від 05.04.2001. №2365-ІІІ. Відомості Верховної Ради України. 2001. №23. Ст. 118 (зі змінами).

13. Шлоєр Б. Про більшість і меншість у парламенті ФРН. Парламентаризм в Україні: теорія та практика: матеріали міжн. наук.-практ. конф., присвяченої 10-й річниці з дня проголошення незалежності України та 5-й річниці з дня прийняття Конституції України. К.и: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 2001. С. 122-126. 14. Конституційний Суд ФРН відхилив вимогу лівих щодо розширення прав опозиції.

15. Государственное право Германии: пер. с нем.; в 2 т. / под ред. Й. Изензее, П. Крихофф. М.: Институт государства и права РАН. Т. 1. 311 с.

16. Mcllwain C. Constitutionalism, Ancient and Modern. Ithaca, N. Y.: Cornell University Press, 1940. P. 41.

17. Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш мякого покарання).

18. Report of the Venice Commission “On the role of the opposition in a democratic parliament”, adopted 15.11.2010.

19. Шевцова Л. Ф. Дилеммы посткомунистического общества. Политические исследования. 1996. №5. - С. 82-96.

References

1. Dyeho Valades Kontrol nad vlastiu [Control over power]. Moscow: Idea-Press, 2006.

2. Yurydychnyi slovnyk [Legal dictionary]. Kyiv: The main edition of the Ukrainian Soviet Encyclopedia б 1983.

3. Piskarova, N.I. Politychna opozytsiia yak instytut demokratii ta subiektpolitychnoho protsesu suchasnoho ukrainskoho suspilstva. [Political Opposition as an Institute of Democracy and a Subject of the Political Process of Modern Ukrainian Society]: Doctor's thesis. Odessa: Odessa DU, 2008.

4. Protsedurni kerivnipryntsypy shchodo prav ta oboviazkiv opozytsii v demokratychnomu parlamenti [Procedural guidelines for the rights and responsibilities of the opposition in a democratic parliament]. 2008.

5. Pro parlamentsku opozytsiiu [On parliamentary opposition]: Proekt Zakonu. 2019.

6. Kolisnyk V.P. Vyznannia prava na opozytsiinu diialnist yak atrybut suchasnoi demokratychnoi derzhavy. [Recognition of the right to opposition activity as an attribute of a modern democratic state]. Derzhavne budivnytstvo ta mistseve samovriaduvannia. 2010. No. 20. Р. 40-47. [in Ukrainian].

7. Konstytutsiia Ukrainy (1996, June 28) No. 254к/96-ВР. [The Constitution of Ukraine].

8. Konstytutsiia Ukrainy. Naukovo-praktychnyi komentar / redkol.: V.Ya. Tatsii (holova redkol.), O.V. Petryshyn (vidp. sekretar), Yu.H. Barabash ta in. [The Constitution of Ukraine. Scientific and practical commentary]. Kharkiv, 2011: The Law. [in Ukrainian].

9. Pro dostrokove prypynennia povnovazhen Verkhovnoi Rady Ukrainy [On Early Suspension of the Verkhovna Rada of Ukraine]: Ukaz Prezydenta Ukrainy (2007, April 2) No. 264/2007.

10. Pro dostrokove prypynennia povnovazhen Verkhovnoi Rady Ukrainy ta pryznachennia pozacherhovykh vyboriv [On Early Suspension of the Verkhovna Rada of Ukraine and appointment of snap elections] (2014, August 27): Ukaz Prezydenta Ukrainy No. 690/2014.

11. Pro dostrokove prypynennia povnovazhen Verkhovnoi Rady Ukrainy ta pryznachennia pozacherhovykh vyboriv [On Early Suspension of the Verkhovna Rada of Ukraine and appointment of snap elections] (2019, May 21): Ukaz Prezydenta Ukrainy No. 303/2019.

12. Pro politychnipartii v Ukraini [On Political Parties in Ukraine] (2004, April 5): Zakon Ukrainy No. 2365-III.

13. Shloier B. Pro bilshist i menshist u parlamenti FRN. [On the majority and minority in the German parliament]. Kyiv: Institute of Legislation of the Verkhovna Rada of Ukraine, 2001. P-122-126. [in Ukrainian].

14. Hosudarstvennoepravo Hermanyy. [German state law]. Moscow: Institute of State and Law RAS. [in Russian].

15. Mcllwain C. (1940). [Constitutionalism, Ancient and Modern]. Ithaca, N.Y.: Cornell University Press. - P. 41 [in English].

16. Rishennia Konstytutsiinoho Sudu Ukrainy (2004, November 2) No. 15-rp/2004 u spravi za konstytutsiinym podanniam Verkhovnoho Sudu Ukrainy shchodo vidpovidnosti Konstytutsii Ukrainy (konstytutsiinosti) polozhen statti 69 Kryminalnoho kodeksu Ukrainy (sprava pro pryznachennia sudom bilsh mOiakoho pokarannia). [Decision of the Constitutional Court of Ukraine].

17. Report of the Venice Commission [On the role of the opposition in a democratic parliament”, adopted 15.11.2010].

18. Shevtsova L.F. Dylemmi postkomunysty- cheskoho obshchestva. [The dilemmas of post-communist society]. Polytycheskye yssledovanyia. 1996. No. 5. P. 82-96.

Размещено на allbest.ru