Розбудова правової держави в Україні: проблеми та перспективи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування НАПрН України

РОЗБУДОВА ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

В.Я. Тацій, доктор юридичних наук, професор, ректор

О.Г. Данильян, доктор філософських наук, професор,

завідувач сектору теоретико-методологічних

проблем організації державної влади

Анотація

Стаття присвячена всебічному розкриттю інституційних та неінституційних чинників розбудови правової держави в Україні, виокремленню проблемних питань у цьому процесі на сучасному етапі вітчизняного державотворення. Показано, що правова держава у сучасній Україні лише народжується, про що говорить, несистемне виконання принципів її функціонування у вітчизняних правовідносинах. Робиться висновок, що розвиток інститутів правової держави є невід'ємною скла-довою всієї системи володарювання в країні, саме тому є необхідність у реформуванні судової гілки влади, правоохоронних органів, процедур законотворення з урахуванням кращих закордонних зразків. Одним із шляхів покращення якості законотворчої роботи є створення в Україні двопалатного парламенту, який має забезпечити більш ретельний розгляд законопроєктів, представництво регіонів, буде слугувати полем знаходження компромісу щодо стратегічних напрямів розвитку країни.

Ключові слова: правова держава, права людини, бікамералізм, правове виховання, принципи законотворчості, верховенство права, правова культура. правовий держава державотворення законотворчий

Аннотация

В. Я. Таций, О. Г. Данильян Построение правового государства в Украине: проблемы и перспективы

Статья посвящена всестороннему раскрытию институциональных и неинституциональных факторов развития правового государства в Украине, выделению проблемных вопросов в этом процессе на современном этапе отечественного государственного строительства. Показано, что правовое государство в современной Украине проходит этап становления, о чем свидетельствует несистемное исполнение принципов его функционирования в отечественных правоотношениях. Делается вывод, что развитие институтов правового государства является неотъемлемой составляющей всей системы власти в стране, поэтому есть необходимость в реформировании судебной ветви власти, правоохранительных органов, процедур законотворчества с учетом лучших зарубежных образцов. Одним из путей улучшения качества законотворческой работы является создание в Украине двухпалатного парламента, который должен обеспечить более тщательное рассмотрение законопроектов, представительство регионов, будет служить полем нахождения компромисса относительно стратегических направлений развития страны.

Ключевые слова: правовое государство, права человека, бикамерализм, правовое воспитание, принципы законотворчества, верховенство права, правовая культура.

Annotation

V. Y. Tatsii, O. G. Danilyan Building the constitutional state in Ukraine: problems and prospects

The purpose of this work -- to investigate peculiarities of constitutional state formation in Ukraine at the present stage as a theoretical and practical problem. The methodology of a research is based on the complex application of general scientific (analysis, synthesis, analogy, etc.), philosophical (dialectic, hermeneutical) and special-legal (standard-analytical, comparative-legal) methods. The scientific novelty of this work lies in comprehensive disclosure of institutional and non-institutional factors of the development of constitutional state in Ukraine, highlighting problematic issues in this process at the present stage of domestic state-building. Conclusions. The scientific discourse on peculiarities of implementation the essential features of constitutional state in modern Ukraine unfolds in following directions -- ensuring the quality work of judicial and law enforcement bodies, a clear division of powers between the branches of power and its structures (avoiding duplication, double submission), realprovision of citizens' rights and freedoms, rise of the level of legislative work m the Unrramian parliament, adherence to the principles of the rule of law in all spheres of public life, etc. On the whole, it can be stated that the rule of law in modern Ukraine is only in its infancy, it is clear from non-systemic implementation of the principles of its functioning in domestic legal relations. The development of constitutional state institutions is an essential part of the entire government system in the country, thus there is a need to reform the judicial branch of the government. Iuw enforcement agencies, and lawmaking procedures, taking the bestforeign models into account. We are convinced than one of ways to impfove the quaiity of legislative work is the creation of bicameral parliament in Ukraine, which should ensure more thorough review of draft laws, the representation of regions, and will function as a fieldfor finding a compromise on strategic directions of the country's development. As the experience of countries with stable democratic traditions shows, enacting quality laws is not enough for the development of constitutional state, their perception and fulfillment by all subjects of social relations, which have a developed legal awareness and legal culture of a democratic sense, is important. To raise the level of legal awareness and legal culture of Ukrainian citizens, we propose to create a system of legal education that would be supported by the state and civil society. The legal policy of the country should include a number of consecutive steps to ensure law education.

Keywords: constitutional state, human rights, bicameralism, law education, principles of lawmaking, the rule of law, law culture.

Актуальність теми дослідження

Розбудова правової держави в Україні є однією з найважливіших складових її демократичного поступу. Саме тому науковий дискурс з цієї проблематики набуває нових форм та сутнісних ознак на сучасному етапі реформування Української держави. На сьогоднішній день неналежне виконання діючих правових норм, прийняття непродуманих законів, розповсюдження правового нігілізму у владних структурах і суспільних відносинах, недостатній рівень правової культури обумовлюють необхідність звернення до проблематики правової держави, визначення оптимальних шляхів її подальшої розбудови.

Аналіз досліджень і публікацій

Науковий дискурс з проблематики правової держави є поліметодологічним та багатоаспектним. Зокрема, дослідження природи та сутності правової держави передбачає декілька вимірів -- інституційний та неінституційний. Так, вітчизняний дослідник Д. Гета проаналізував проблеми становлення правової держави у сучасній Україні, орієнтуючись на основні ознаки цього феномену та розмірковуючи про особливості їх реалізації у нашій країні [2]. У свою чергу А. Чарнота досліджує концепт «демократична правова держава» й наголошує на тому, що застосування принципу верховенства права дозволяє легітимізувати нові політичні режими демократичного ґатунку та подолати кризу у владі [12]. Важливість наукового доробку О. Соломіна для нашої наукової розвідки полягає у тому, що він розглядає принципи правової держави, спираючись на норми Конституції України 1996 року та акцентує увагу на їх співвідношенні [7].

Натомість М. Селерс справедливо підкреслює, що існування правової держави вимагає незалежної і професійної судової влади, яка має повноваження для неупередженого тлумачення і застосування законів без страху або заангажованості [15]. Т. Климчук зосереджує увагу на принципах законотворчості та особливостях їх реалізації в Україні, що вкрай важливо для розбудови правової держави [4].

Низка дослідників дискутують щодо змістовного наповнення та особливостей реалізації принципу верховенства права як основоположного для існування правової держави. Зокрема, Н. Алаярві стверджує, що верховенство права відіграє ключову роль у досягненні сталого розвитку країни. Верховенство права закріплює розвиток в інтересах миру та безпеки, поваги прав людини і раціонального управління [10].

На думку М. Мацькевич, головним завданням правової держави є захист свободи людини від свавілля з боку посадовців, державних органів тощо. Саме ступінь реалізації прав і свобод громадян визначає державу як правову або неправову [5]. Розмірковуючи над становленням правової держави в Україні, М. Дурдинець вивчає проблему запровадження двопалатного парламенту в нашій країні, наводячи недоліки та переваги цього кроку з урахуванням закордонного досвіду [3].

З точки зору А. Гетьмана, Л. Герасіної та інших авторів фундаментального дослідження з правового виховання, розбудова правової держави в Україні має спиратися на системну правовиховну діяльність державних органів та громадських організацій, що у підсумку приведе до підняття рівня правової культури вітчизняного суспільства [6].

Здійснений вище стислий аналіз наукової літератури дозволив нам сформулювати мету дослідження -- дослідити особливості становлення правової держави в Україні на сучасному етапі як теоретичну та практичну проблеми.

Виклад основного матеріалу

Задля реалізації поставленої мети звернемось до основних характеристик концепту «правова держава» у сучасному науковому дискурсі. На переконання науковців, теорія і практика правової держави спрямовані на утвердження принципу суверенітету народу, підпорядкування держави суспільству, захист прав і свобод людини і громадянина [2, с. 13].

Продовжуючи означену вище логіку закордонний дослідник Е. Циогару стверджує, що поряд з еволюцією політичної організації суспільства, змінювався і її головний інститут -- держава. На його думку, державні структури протягом історичного поступу лібералізували правовий режим функціонування фізичних і юридичних осіб. Держава не тільки розширювала права і свободи громадян, але й поступово сама починала діяти в дусі правових норм, відходячи від здійснення абсолютної, непідконтрольної влади. Еволюційне втілення принципу верховенства права вказувало на те, що держава здійснює свою політичну владу на основі правових норм, використовуючи силу аргументу, а не аргумент сили [11, с. 87]. Тобто повноваження держави як інституту управління еволюціонували під впливом різноманітних чинників від абсолютної влади до обмеженої, що знайшло своє втілення у концепті «правової держави».

Як відомо, сутнісні ознаки правової держави конкретизуються у її основоположних принципах. Перш за все, це принцип верховенства права в усіх царинах суспільного життя, у взаємовідносинах між державою і громадянином. Правова держава -- це така держава, яка контрольована правом. Основним засобом такого контролю є конституція, що розглядається як юридичне втілення суспільного договору. Другий принцип -- це правова рівність громадян, які є рівними перед законом, мають однакові права й обов'язки, несуть однакову відповідальність за порушення чинного законодавства незалежно від їхнього соціального походження, матеріального становища, расової, національної, конфесійної та іншої належності. Існування правової держави також передбачає реалізацію принципу пріоритетності невід'ємних прав людини перед правами будь-якої спільноти (класу, нації, конфесії тощо), прав народу перед правами держави. Продовженням означеного вище положення є принцип гарантування й охорони прав та свобод людини і громадянина, створення умов для їх якомога повної реалізації. Наступний принцип функціонування правової держави передбачає взаємну відповідальність держави й особи. У правовій державі досягається юридична рівність не лише громадян, а й громадян і держави. Зокрема, це передбачає юридичну відповідальність її посадових осіб за порушення прав і свобод особи, право в судовому порядку оскаржувати їхні неправомірні дії. Нині громадяни розвинених країн можуть позиватися на власну державу не лише до національних, а й до міжнародних судів. Зокрема, кожен громадянин держави -- члена Ради Європи має право звернутися до Європейського суду з прав людини. З 1997 р. це стало можливим і для громадян України. Також у правовій державі втілюється принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, кожна з яких має бути відносно самостійною й врівноважувати інші [7, с. 4].

Коментуючи значення принципів правової держави, С. Хаггард та Л. Тіде констатують, що верховенство права включає в себе ефективний захист прав людини, власності та укладених договорів і поширюється на основні громадянські й політичні свободи, що гарантують автономію і свободу особистості. Проте такий захист у результаті залежить не тільки від якості законів, а й від основних інституційних механізмів -- стримувань і противаг, які обмежують повноваження владних органів [14, с. 406].

Принципи правової держави знайшли своє відображення у різноманітних національних та міжнародних правових документах. Зокрема, у Звіті про верховенство права Венеційської комісії сказано, що верховенство права є основоположною цінністю, яка охоплює сукупність таких формальних та матеріальних ознак, які передбачають консенсус верховенства права і правової держави: законність (що включає прозорий, підзвітний і демократичний процес прийняття законів); правова визначеність; заборона свавілля; доступ до правосуддя (яке здійснюється незалежними і неупередженими судами, у тому числі судовий перегляд адміністративних актів); дотримання прав людини; недискримінація і рівність перед законом [13].

Застосування наведених вище принципів правової держави у вітчизняних реаліях не набуло системного та невідворотного характеру, їх реалізація здійснюється лише частково. За великим рахунком в Україні лише зароджується правова держава, що підтверджується суттєвими недоліками у діяльності судової та правоохоронної систем, низьким рівнем захисту прав людини, прийняттям законів виходячи з принципу «політичної доцільності», відсутністю реальної рівності громадян перед законом тощо. Можна стверджувати, що розбудова правової держави в Україні відбувається вкрай повільними темпами, в першу чергу, за якісними ознаками. Навіть поява значної кількості антикорупційних органів не привела до очікуваних суспільством результатів -- системного подолання корупції у вищих органах влади, судових та правоохоронних структурах.

На жаль, прийняття нових законів та поправок до чинних правових норм не завжди відповідає принципам системності й науковості, що у результаті суттєво шкодить розбудові правової держави в Україні. Так, наприклад, вітчизняні юристи констатують, що «...сьогодні кримінальне законодавство України зіткнулося з реальною загрозою його неконтрольованого і безсистемного реформування, результатом чого цілком може стати не лише подальше його “захаращення” науково необґрунтованими і такими, що не викликані потребами сучасного суспільного життя положеннями, а й, зрештою, може призвести до порушення основоположних принципів, на яких воно побудоване, системних зв'язків і залежностей його приписів, що у свою чергу потягне за собою істотне зниження ефективності засобів кримінально-правового впливу на злочинність» [9, с. 64].

В цілому концепція правової держави передбачає, що будьякий прийнятий закон має бути правовим, тобто відповідати природним правам людини, не суперечити її основоположним свободам.

Як підкреслює М. Мацькевич, права людини -- це найбільш помітна державно-правова об'єктивізація конкретно-історичних ступенів свободи. Кожна людина природно має невід'ємне право на визначення обсягу відповідних (матеріальних чи духовних) благ, що не суперечать інтересам інших людей. Суспільство та держава повинні сприяти їх забезпеченню. Становлення та розвиток інституту прав людини дає змогу розкрити тип цивілізації, її етапи, оскільки взаємовідносини людини і держави -- важлива ознака, що характеризує природу тієї чи іншої цивілізації та державу як правову або неправову. Каталог сучасних прав людини в міжнародно-правових документах є результатом накопичення споконвічно сформованих еталонів і стандартів, які стали нормами для демократичних держав. Тисячоліттями тривав пошук способів взаємовідносин індивіда і влади. У процесі розвитку людства шляхом свободи дедалі чіткіше виявлялося прагнення до обмеження влади держави, до захисту людини від свавілля державних органів, посадових осіб, прагнення дати особі більш широке поле для самовизначення [5, с. 61--62].

Разом з тим прийняття адекватних законів, що відповідають принципам правової держави, неможливе без оволодіння парламентарями основ законотворчої діяльності, проведення якісних правових експертиз законопроєктів у науковому середовищі, врахування громадської думки тощо.

У контексті нашого дослідження вважаємо за доцільне послатися на точку зору Т. Климчук, яка до загальних принципів законотворчості відносить:

— принцип верховенства права, відповідно до якого закони як продукт законотворчості мають прийматися на основі Конституції України й повинні відповідати їй, і жоден громадянин не може бути поза справедливим законом;

— принцип недопущення звуження змісту й обсягу прав і свобод людини та громадянина, який спрямований на збереження якісних та кількісних характеристик можливостей людини в державі;

— принцип законності, який передбачає забезпечення прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у процесі законотворення;

— принцип гуманізму, який означає необхідність за допомогою законів створювати (закріплювати та охороняти) належні соціальні умови для реалізації та захисту основних прав, свобод та інтересів особистості;

— принцип демократизму, що зобов'язує відобразити в законах волю більшості населення, а задля досягнення такої мети -- залучити найширші його верстви;

— принцип гласності, який передбачає створення можливості для громадськості вільно й відкрито одержувати доступ до інформації про здійснення законотворчої діяльності, та результати моніторингу ефективності правового регулювання чинних законів тощо;

— принцип науковості, що вимагає від учасників законотворчого процесу використовувати науково обґрунтовані підходи до здійснення законотворчого процесу, ураховувати новітні досягнення науки щодо визначення суспільної потреби у створенні нового закону, зміні чи доповненні чинного, визначення ефективності чинного закону тощо;

— принцип моральності, який покликаний закріпити органічний зв'язок правових і неправових засобів регулювання;

— принцип системності вказує на те, що законотворчість є правовим явищем, яке перебуває у взаємозв'язку з іншими правовими явищами держави, її правової системи й ними ж зумовлюється;

— принцип збереження національної самобутності, спрямований на забезпечення врахування та вираження специфічних інтересів кожної нації, народності й етнічної групи, що проживають на території України, на створення умов для їх участі в законотворчості;

— принцип додержання міжнародних стандартів, що дає можливість забезпечити рецепцію, гармонізацію й уніфікацію національного закону із міжнародно-правовими актами [4, с. 64-65].

Реалізація принципів законотворчості в Україні напряму пов'язана з ефективною роботою парламенту, раціональною його організацією, постійною взаємодією з іншими органами влади. З точки зору фахівців, «найефективнішим шляхом подолання тривалої парламентської кризи в Україні може стати запровадження бікамералізму. У цьому контексті сумнів викликає теза, яка іноді зустрічається у публіцистичній і навіть спеціалізованій літературі: двопалатний парламент є іманентною характеристикою виключно федеративної держави. Адже на карті Європи можна знайти як мінімум 10 унітарних країн з двопалатним парламентом, а саме Ірландія, Іспанія, Італія, Нідерланди, Польща, Румунія, Франція, Хорватія, Чехія та Білорусь. Зважаючи на поступове демократичне просування переважної більшості цих держав можемо припустити, що серйозним кроком на такому шляху стало саме впровадження двопалатного парламенту. Тому «бікамеральний» досвід цих країн може стати у пригоді для подальшого конституційного реформування в нашій державі» [8, с. 488--489].

Прихильники бікамералізму вважають, що двопалатність парламенту на сьогодні є об'єктивною вимогою вдосконалення його правотворчої і законотворчої діяльності. Складність законотворчої діяльності, що зумовлена високим рівнем відповідальності її суб'єктів перед народом, дедалі вищими вимогами сьогодення до якості юридичної техніки нормопроєктувальних робіт, підтверджує доцільність існування другої палати парламенту, яка б виконувала роль професійного і неупередженого «редактора» законопроєктів, ухвалених нижньою палатою. У багатьох державах із двопалатними парламентами погодження закону верхньою палатою є обов'язковою умовою набуття ним чинності (Румунія, Італія, США тощо). До того ж, верхня палата є стримувальним чинником для своєрідного «демократичного екстремізму» нижньої палати парламенту під час внесення змін і доповнень до конституції та конституційних актів. Сенати у більшості двопалатних парламентів світу є гарантом легітимності конституційної реформи [3, с. 119--120].

Віддаючи належне суто інституційним чинникам розбудови правової держави в Україні, варто звернути увагу на важливість у цьому процесі неінституційних чинників, зокрема необхідності підняття рівня правосвідомості й правової культури громадян України. Безсумнівно, що саме від якості правових настанов та цінностей суб'єктів правовідносин напряму залежить ступінь виконання існуючих законів.

Зокрема, якісні зміни у правовій культурі наших співвітчизників сприятимуть подоланню такого негативного явища, як правовий нігілізм. Необхідно зазначити, що правовий нігілізм руйнує підвалини правової держави особливо тоді, коли їм «інфікований» політичний клас, представники судових та правоохоронних органів.

Як зауважує Б. Ганьба, суспільна небезпечність елітарного правового нігілізму полягає у такому:

1) відповідно до Конституції та чинного законодавства правляча еліта наділена широким колом державно-владних повноважень, що може призвести (і призводить) до порушення прав і свобод пересічних громадян внаслідок корупції, популізму та протекціонізму тощо;

2) представники еліти під час здійснення державно-владних повноважень мають право приймати кардинальні та глибокі за обсягом рішення у сфері правотворчості, виконавчо-розпорядчій, контрольно-наглядовій сферах, а тому й наслідки прояву правового нігілізму тут є більш небезпечними не тільки для окремої особи, а й для суспільства та держави у цілому. Так, видання колізійних, а іноді й прямо протилежних один одному законів тягне за собою нейтралізацію правових приписів або «вибіркове» їх застосування у власних відомчих чи групових інтересах [1, с. 107].

Правовий нігілізм є основою таких негативних явищ, як хабарництво, корупція, кумівство, патрон-клієнтельні стосунки, що не відповідає самій природі правової держави. Проблема подолання правового нігілізму актуальна для різноманітних типів соціальних систем, але особливого загострення вона набуває під час переходу від одного політико-правового режиму до іншого. Ступінь вкорінення і розповсюдження правового нігілізму є одним із індикаторів деформованої суспільної правосвідомості, наявності в ній антицінностей.

Викорінення правового нігілізму та максимальна практична реалізація принципів правової держави вимагає комплексного й системного застосування значної кількості засобів, одним із найважливіших серед яких є правове виховання. Успішне подолання правового нігілізму правовиховними засобами можливе лише тоді, коли держава зможе забезпечити невідворотність покарання за скоєні правопорушення, буде дбати про очищення правоохоронних та судових органів від корупції. У свою чергу формування ціннісної політико-правової підойми європейського формату під час правовиховних заходів сприятиме розвінчанню міфів щодо діяльності влади, підвищенню рівня ефективності взаємодії громадянського суспільства й владних структур, посиленню реальних можливостей органів місцевого самоврядування тощо.

На переконання авторів монографії «Правове виховання в сучасній Україні», розглядаючи перспективи правового виховання в нашій країні, слід виділити такі завдання щодо його оптимізації: розроблення обґрунтованої державної правової політики, а на її основі -- концепції правового виховання населення; створення багатоступінчастої системи правової освіти в країні -- оновленого правового лікнепу, у тому числі системнооперативного підвищення професійної кваліфікації юристів з акцентом на вдосконаленні методики реалізації їх виховних функцій; піднесення загальної моральності громадян; диференційована, відповідно до різних соціальних, професійних та вікових ознак населення, популяризація правових знань (зокрема, через засоби масової інформації); пробудження інтересу в населення до правових знань та забезпечення їх доступності; застосування методів реклами і public relations; розвиток сімейного правового виховання тощо. У процесі організації правового виховання важливо використовувати весь комплекс дій суб'єктів правового виховання з метою забезпечення ефективного впливу на всі соціальні та демографічні групи населення країни. Цей вплив повинен бути, по-перше, професійним; по-друге -- організацію правового виховання необхідно забезпечити належним фінансуванням; по-третє -- треба законодавчо стимулювати діяльність громадських організацій, які б здійснювали правове виховання населення; по-четверте, найбільшу увагу в правовиховній роботі слід приділяти молоді, у першу чергу найменш соціально захищеній її частині: дітям із неблагополучних сімей, позбавленим батьківської турботи, сиротам, оскільки саме серед представників цієї молоді спостерігається найвищий рівень девіантної поведінки [6, с. 397].

Отже, наукова новизна роботи полягає у всебічному розкритті інституційних та неінституційних чинників розбудови правової держави в Україні, виокремленні проблемних питань у цьому процесі на сучасному етапі вітчизняного державотворення.

Висновки

Науковий дискурс щодо особливостей реалізації сутнісних ознак правової держави у сучасній Україні розгортається за такими напрямами: забезпечення якісної діяльності судових та правоохоронних органів, чіткий розподіл повноважень між гілками влади та її структурами (уникнення дублювання, подвійного підпорядкування), реальне забезпечення прав і свобод громадян, підвищення рівня законотворчої роботи в українському парламенті, дотримання принципів правової держави в усіх сферах суспільного життя тощо. В цілому можна констатувати, що правова держава у сучасній Україні лише народжується, про що говорить несистемне виконання принципів її функціонування у вітчизняних правовідносинах. Розвиток інститутів правової держави є невід'ємною складовою всієї системи володарювання в країні, саме тому є необхідність у реформуванні судової гілки влади, правоохоронних органів, процедур законотворення з урахуванням кращих закордонних зразків. На наше переконання, одним із шляхів покращення якості законотворчої роботи є створення в Україні двопалатного парламенту, який має забезпечити більш ретельний розгляд законопроєктів, представництво регіонів, буде слугувати полем знаходження компромісу щодо стратегічних напрямів розвитку країни.

Як свідчить досвід країн зі сталими традиціями демократії, для розбудови правової держави недостатньо прийняття якісних законів, важливе їх сприйняття і виконання всіма суб'єктами соціальних відносин, які мають розвинену правосвідомість та правову культуру демократичного ґатунку. Для підняття рівня правосвідомості та правової культури українських громадян ми пропонуємо створити дієву систему правового виховання, яка б підтримувалась державою та громадянським суспільством. У правовій політиці країни варто передбачити низку послідовних кроків щодо забезпечення правовиховної роботи.

Список використаних джерел

1. Ганьба Б. Елітарний правовий нігілізм: окреслення визначення, суспільна небезпечність і класифікація. Підприємство, господарство і право. 2011. № 6. С. 106--109.

2. Гета Д. С. Сучасні проблеми становлення правової держави. Правова держава: історія, сучасність та перспективи формування в Україні: матеріали міжнар. наук.-практ. конф., м. Ужгород, 19--20 лют. 2016 р. Ужгород: Ужгород. нац. ун-т, 2016. С. 12--17.

3. Дурдинець М. Ю. Бікамералізм як продукт історичної еволюції. Філософські та методологічні проблеми права. 2016. № 1. С. 114-- 126.

4. Климчук Т Принципи законотворчої діяльності. Історико-правовий часопис. 2013. № 2. С. 63-67.

5. Мацькевич М. М. Генеза прав людини: правовий та філософський аспекти. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. 2014. Вип. 4. С. 54-66.

6. Правове виховання в сучасній Україні: монографія / А. П. Гетьман, Л. М. Герасіна, О. Г. Данильян та ін. ; за ред. В. Я. Тація, А. П. Гетьмана, О. Г. Данильяна. 2-ге вид., переробл. і допов. Харків: Право, 2013. 440 с.

7. Соломін О. А. Концепція правової держави: сучасний контекст. Наукові записки НаУКМА. Політичні науки. 2012. Т. 134. С. 3-6.

8. Тацій В. Я. Вибрані статті, виступи, інтерв'ю (2009-2014) / упоряд.: О. В. Петришин, Ю. Г. Барабаш, В. І. Борисов ; відп. за вип. О. В. Петришин. Харків: Право, 2015. 648 с.

9. Тацій В. Я., Тютюгін В. І., Пономаренко Ю. А. Проблеми стабільності й динамізму кримінального законодавства України на сучасному етапі. Вісник Національної академії правових наук України: зб. наук. пр. Харків, 2015. № 4. С. 54-66.

10. Araja'rvi N. The Rule of Law in the 2030 Agenda. Hague J Rule Law. 2017. № 10(1). P 187-217.

11. Ciongaru E. The Concept of Freedom and the Concept of Power in the Rule of Law Multidimensional Education & Professional Development. Ethical Values. 2016. № 1. P 87-90.

12. Czarnota A. Rule of Law as an Outcome of Crisis. Hague J Rule Law. 2016. № 8. P 311-321.

13. European Commission for Democracy Through I.aw (Venice Commission). Report on the Rule of I.aw Adopted by hie Vernce Commission at its 86th plenary session (Venice, 25-26 March 2011), CDL-AD (2011) 003rev (article 41). UrL: https://www.venice.coe.int/ webforms/documents/?pdf=CDL-AD(2011)003rev-e.

14. Haggard S., Tiede L. The Rule of Law in Post-Conflict Settings: The Empirical Record. International Studies Quarterly. 2014. № 58. P. 405417.

15. Sellers M. What Is the Rule of Law and Why Is It So Important?. The Legal Doctrines of the Rule of Law and the Legal State. 2014. № 38. P 3-13.

1. Gan'ba, B. (2011). Elitist legal nihilism: Definition of determination, social danger and classification. Pidpry'yemstvo, gospodarstvo i pravo, 6, 106-109 [in Ukrainian].

2. Geta, D. S. (2016). Current problems of the state of law. The state of law: history, modernity and perspectives of formation in Ukraine: Materials of the international scientilic-piaictical conleience. (pp. 12--17). Uzhgorod: Uzhgorods'ky'j nacional'ny'j universy'tet [in Ukrainian].

3. Durdynecz, M. Yu. (2016). Bicameralism as a product of historical evolution. Filosofs'ki ta metodologichni problemy' prava, 1, 114--126 [in Ukrainian].

4. Klymchuk, T (2013). Principles of law-making activity. Istory'ko-pravovy'j chasopy's, 2, 63--67 [in Ukrainian].

5. Maczkevych, M. M. (2014). Human rights genesis: law and philosophical aspects. Naukovy'j visny'k L'vivs'kogo derzhavnogo universy'tetu vnutrishnix sprav seriya yury'dy'chna, issue 4, 54--66 [in Ukrainian].

6. Getman, A. P., Gerasina, O. G., Dany'l'yan, O. G. et al. (2013). Law education in modern Ukraine: monograph. V. Ya. Taciya (Ed.). Kharkiv: Pravo [in Ukrainian].

7. Solomin, O. A. (2013). The concept of the state of law: contemporary context. Naukovi zapy'sky' NaUKMA. Polity'chni nauky', Vol. 134, 3--6 [in Ukrainian].

8. Tacij V. Ya. (2015). Selected articles, speeches, interviews (2009-2014). Kharkiv: Pravo [in Ukrainian].

9. Tacij, V. Ya., Tyutyugin, V. I., Ponomarenko, Yu. A. (2015). Stability problems and dynamism of the criminal legislation of Ukraine at the present stage. Visny'k Nacional'noyi akademiyi pravovy'x nauk Ukrayiny: zb. nauk. pr., 4, 54--66 [in Ukrainian].

10. Arajarvi, N. (2017). The Rule of Law in the 2030 Agenda. Hague J Rule Law, 10(1), 187--217 [in Germany].