Принципи кадрової політики у сфері науки в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Принципи кадрової політики у сфері науки в Україні

Мосьондз Сергій Олександрович, доктор юридичних наук, професор,

в.о. ректора ПВНЗ «Університет сучасних знань»

Анотація

Стаття присвячена з'ясуванню змісту принципів кадрової політики у сфері науки на сучасному етапі розвитку світового співтовариства. Доведено, що орієнтири та стратегічні цілі кадрового забезпечення органів публічної адміністрації у сфері науки в Україні повинні вироблятися та досягатися у процесі постійної широкої взаємодії системи науки з представниками національної економіки, культури, уповноважених державних відомств та громадськості, а також роботодавцями.

Ключові слова: принципи, державна політика, кадрове забезпечення, правовий феномен, публічне адміністрування, органи публічної адміністрації.

Аннотация

Статья посвящена выяснению содержания принципов кадровой политики в области науки на современном этапе развития мирового сообщества. Доказано, что ориентиры и стратегические цели кадрового обеспечения органов публичной администрации в сфере науки в Украине должны производиться и достигаться в процессе постоянного широкого взаимодействия системы науки с представителями национальной экономики, культуры, уполномоченных государственных ведомств и общественности, а также работодателями.

Ключевые слова: принципы, государственная политика, кадровое обеспечение, правовой феномен, публичное администрирование, органы публичной администрации.

Abstract

Sergiy O. Mosondz, doctor of juridical sciences, professor, acting rector, University of Modern Knowledge (57/3 Velyka Vasylkivska Street, Kyiv, 03150, Ukraine).

Principles of Human Resources Policy in Scientific Sphere of Ukraine.

The article is devoted to clarifying the content of the principles of personnel policy in the field of science at the present stage of development of the world community. It is proved that the guidelines and strategic goals of staffing public administration bodies in the field of science in Ukraine should be developed and achieved in the process of constant broad interaction of the science system with representatives of the national economy, culture, government agencies and the public, as well as employers. Thus, the epistemological role of the state in staffing public administration and training in the field of science, which is determined by the objectives of subject-object interaction, where everyone is aware of their role in implementing the priorities of this activity taking into account the needs of society. At the same time, it is important to outline the principles that determine the epistemological role of the policy of professional training in the field of science in general and in the implementation of state policy in the field of science in Ukraine in particular.

The principle of unity of theory and practice plays the greatest role in the successful implementation of complex scientific research. The professionally creative approach to the solution of the researched problem is closely connected with the principle of objectivity of consideration of legal, political, psychological and pedagogical, economic, social phenomena. No less important principles to be considered in the field of science in Ukraine are the principles of determinism, unity of external influences and internal conditions of development, activity of individual consciousness, integrated approach, conceptuality, consistency, continuity.

The above principles are determined by the level of development of the policy of professional training in the field of science and, above all, its methodological concepts, which together constitute the most important component of its foundations. This multilevel and multifaceted regularity of the principl es of this policy is explained by the fact that the laws are the strongest basis for the development and subsequent implementation of policy areas in science, they determine the principles of staffing the implementation of state scientific policy of Ukraine acts.

Keywords: principles, public policy, skilled providing, legal phenomenon, public administration, organs of public administration.

Постановка проблеми

В Україні вихідною ідеєю конструювання оптимальної структури цілепокладання державної політики у сфері науки в Україні є принцип кадрового забезпечення. На даному етапі становлення українського суспільства питання кадрового забезпечення ставиться потрійно: 1) який рівень компетенції повинен відповідати виконанню управлінських функцій на стадіях вирішення означуваної проблеми; 2) які завдання можна (краще) покласти на конкретних осіб з врахуванням їх психологічних, індивідуальних та інших особливостей й можливостей; 3) які існують кадрові можливості для підвищення ефективності спільної діяльності, узгодження позицій і думок.

Огляд останніх досліджень та публікацій. Розвитку теоретичних засад принципів кадрового забезпечення здійснення державної політики присвячено багато наукових праць вітчизняних і зарубіжних науковців, зокрема: Т. Гуржія, В. Данилевського, Г. Доброва, О. Красовської, Н. Нижник, В. Ковалевського, Ю. Ковбасюка, В. Кравченка, О. Кузьменко, В. Лук'яненка, Є Маслова, Б. Маліцького, В. Олуйка, М. Піщуліна, А. Пилипенко, І. Половінкіна, В. Сулемова, С. Серьогіна, Р. Тихонова, О. Ярмиша та ін.

Невирішені раніше проблеми. Сучасні умови соціально-економічного розвитку потребують усе більшої уваги до роботи з кадрами, перш за все з керівниками та спеціалістами, які є головним елементом системи публічного адміністрування. Від укомплектованості компетентними, професійно підготовленими кадрами залежить як прийняття управлінських рішень, так і їх виконання. Саме тому проблеми кадрового забезпечення є важливим напрямком вивчення у контексті дослідження здійснення державної політики у сфері науки в Україні.

При цьому немаловажливим залишається той факт, що не зважаючи на виняткову значущість принципів кадрового забезпечення здійснення державної політики у сфері науки, кореспондуюча проблематика лишається поза увагою вітчизняних науковців.

Мета та завдання дослідження. Тож, метою наукової статті є визначення принципів кадрового забезпечення здійснення державної політики у сфері науки та з'ясування їх сутнісного змісту.

Виклад основного матеріалу

Реалії сучасного етапу розвитку українського суспільства свідчать про те, що держава здійснює публічне адміністрування у науковій сфері саме за допомогою різних органів та організацій, які в цілому складають систему суб'єктів адміністративно-правового регулювання науки в Україні.

Традиційно до них більшість вітчизняних вчених-адміністративістів відносять дві групи таких суб'єктів - виконавчо-розпорядчі та консультативно-дорадчі. Так, наприклад, С. Г. Стеценко виділяє виконавчо-розпорядчих суб'єктів адміністративно-правового регулювання науки в Україні та поділяє їх на дві умовні групи - суб'єкти, повноваження яких визначено в Конституції України (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України), суб'єкти, повноваження яких визначено в інших нормативно-правових актах (Міністерство освіти і науки України, Вища атестаційна комісія України, Державне агентство України з інвестицій та інновацій, Національна академія наук України). Окрім того, він виділяє і консультативно-дорадчі органи, серед яких Національна рада з інноваційного розвитку України, Рада з питань науки та науково-технічної політики при Президентові України, Координаційні ради з пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки тощо [1, с. 431]. Київська плеяда авторів підручника з адміністративного права України (Академічний курс), зосереджуючи увагу на публічному адмініструванні у сфері науки, виділяють цілу низку органів державної влади, серед яких: Кабінет Міністрів України, Комісія з питань науково-технічної діяльності, Міністерство освіти і науки України, Державний фонд фундаментальних досліджень, Державний інноваційний фонд, Національна академія наук України, галузеві академії наук України, місцеві органи виконавчої влади, а також окремо позиціонують Вищу атестаційну комісію України [2, с. 268-281]. Запорізька плеяда авторів підручника з адміністративного права України також без загального групування відзначають, що повноваженнями публічного адміністрування у сфері науки наділені: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, Державна служба інтелектуальної власності України, Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України, Національна академія наук України, галузеві та відомчі академії наук [3, с. 440-441]

На сучасному ж етапі розвитку українського суспільства, з врахуванням оптимізаційного процесу системи центральних органів виконавчої влади, повноваженнями публічного адміністрування у сфері науки, а як наслідок - сфері здійснення державної наукової політики наділені такі органи, як: Верховна Рада України; Президент України; Кабінет Міністрів України; Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України; Державна служба інтелектуальної власності України, діяльність якої спрямовується і координується через Міністра освіти і науки, молоді та спорту України; Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України, діяльність якого також спрямовується і координується через Міністра освіти і науки, молоді та спорту України; Державне космічне агентство України, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України; Національна академія наук України, яка є вищою державною науковою організацією України, що заснована на державній власності та користується правами самоврядності; галузеві та відомчі академії наук.

Орієнтири та стратегічні цілі кадрового забезпечення органів публічної адміністрації повинні вироблятися та досягатися у процесі постійної широкої взаємодії системи науки з представниками національної економіки, культури, уповноважених державних відомств та громадськості, а також роботодавцями.

Таким чином, проявляється гносеологічна роль держави в кадровому забезпечення органів публічної адміністрації та підготовці професійних кадрів у сфері науки, що визначається завданнями суб'єктно-об'єктної взаємодії, де кожний усвідомлює свою роль у реалізації пріоритетів цієї діяльності з урахуванням потреб суспільства.

Перш за все вважаємо за необхідне виділити принципи, що обумовлюють гносеологічну роль політики підготовки професійних кадрів як у сфері науки в цілому, так і у здійсненні державної політики у сфері науки в Україні зокрема.

У якості основних принципів, що дозволяють всебічно й глибоко вивчати гносеологічну роль політики підготовки професійних кадрів у сфері науки, виступають по суті всі методологічні положення філософії. Зрозуміло, кожне із цих положень у різних принципах проявляється в тій чи іншій мірі, проте завжди знаходить певне вираження в будь-якому методологічному принципі правового дослідження цієї діяльності.

Найбільшу роль в успішному здійсненні комплексних наукових досліджень відіграє принцип єдності теорії та практики. Практика - критерій істинності того або іншого теоретичного положення. Теорія, що не опирається на практику, є умоглядною, непродуктивною. У свою чергу, практика направлена не науковою теорією, є малоефективною, стихійною, не має належної структури, методології, а отже, - цілеспрямованості. Без глибокого всебічного наукового аналізу реалізації напрямків кадрової діяльності держави неможливо виокремити ефективні шляхи її вдосконалення. кадрова політика наука співтовариство

Одним із основних методологічних принципів є творчий підхід до досліджуваної проблеми. Яскравим прикладом цього може слугувати твердження М.І. Калакова, який вважає, що не можна глибоко досліджувати ту або іншу проблему навчання, виховання, розвитку, ідучи вторинними шляхами, дотримуючись вироблених шаблонів, не проявляючи професійну творчість [4, с. 77].

У ході дослідження реалізації політики підготовки професійних кадрів у сфері науки доцільно шукати своє пояснення новим фактам, явищам, доповнювати й уточнювати сформовані погляди, переконання, світогляд, не боятися проявляти наукову сміливість, йти на науковий експеримент.

Професійно творчий підхід до вирішення досліджуваної проблеми тісно пов'язаний із принципом об'єктивності розгляду правових, політологічних, психолого-педагогічних, економічних, соціальних явищ.

Творчість пізнання правової, політичної, соціальної, освітньої, науково-дослідної, інноваційної діяльності полягає в тому, щоб знайти шляхи й засоби проникнення в суть явища, не вносячи при цьому нічого власного, суб'єктивного, що не підтверджується теоретичними підходами.

Принцип об'єктивності припускає проникнення в реальність політики підготовки професійних кадрів у сфері науки за допомогою аналізу процесу його реалізації. При цьому аналіз не замикається на властиво політичній реальності, а досліджує вплив об'єктивного світу на вирішення завдань цієї діяльності, приділяючи особливу увагу впливу глобальних, соціальних, політичних, економічних явищ на формування й розвиток політичної стратегії у сфері науки.

Успіх гносеологічної ролі державної кадрової діяльності у сфері науки багато в чому залежить від реалізації принципу всеохоплюючого вивчення правових, екологічних, політичних, соціально-економічних психолого- педагогічних процесів і явищ. Будь-який правовий феномен пов'язаний з іншими явищами, і його ізольований, однобічний розгляд неминуче приводить до перекрученого, помилкового висновку.

Такий підхід дає можливість моделювати, прогнозувати досліджуване явище, вивчати й спів ставляти його у розвитку й у різних умовах. Дозволяє здійснити багаторівневе й багатопланове вивчення того або іншого підходу, у ході якого будується не одна, а ряд моделей, що відбивають дане явище на різних рівнях і в різних іпостасях.

Не менш значимими принципами, що мають враховуватися в дослідженнях гносеологічної ролі політики підготовки професійних кадрів у сфері науки, є принципи детермінізму, єдності зовнішніх впливів і внутрішніх умов розвитку, активності свідомості особистості, комплексного підходу, концептуальності тощо.

Принцип детермінізму вимагає обліку впливу різних зовнішніх факторів, причин на розвиток соціальних, правових, організаційно- фінансових, інноваційних явищ. При дослідженні реалізації політичних напрямків у сфері науки варто враховувати як би три підсистеми, що детермінують діяльність держави в цій галузі - минуле, теперішнє й суб'єктивно відображене державними органами й населенням. Всі вони взаємозалежні між собою, взаємообумовлюють один одного.

Найчастіше цей принцип, з погляду Г.М. Рузавіна, трактується трохи спрощено, заміняється пошуком простих причинно-наслідкових зв'язків, але можливості пояснення й пророкування деяких подій, явищ ґрунтуються на законах динамічного типу [5, с. 123].

Принцип єдності зовнішніх впливів і внутрішніх умов розвитку вимагає враховувати зв'язок внутрішніх умов із зовнішніми, котра опосередкована історією розвитку політики у сфері науки. У міру суспільного прогресу, формування розвитку політики у сфері науки, усе більше складними стають її внутрішня природа й питома вага умов реалізації цієї природи. Співвідношення внутрішнього й зовнішнього у формуванні й розвитку такої політики змінюється історично: чим більше вона розвинена, тим більшою мірою прогрес її пов'язаний з актуалізацією внутрішніх факторів.

Для гносеологічної ролі політики професіоналізації кадрів у сфері науки значимим є також принцип активності свідомості особистості, суть якого полягає у тому, що не тільки навколишнє середовище формує особистість, але й особистість є активним суб'єктом пізнання й перетворення навколишнього світу.

Принцип комплексного підходу пов'язаний з існуванням складно-структурованих об'єктів і сфер буття. Він виражає закономірності й тенденцію наростання взаємодії й інтеграції різних галузей знання й наук, необхідність міждисциплінарних, комплексних та інтегрованих досліджень у плані розвитку суспільства. Тому із гносеологічних позицій цей принцип дуже важливий для політики у сфері науки, оскільки почали виникати проблеми, що охопили різні сфери людської життєдіяльності й розвитку суспільства, науки та освіти.

Під принципом концептуальності мається на увазі наявність вихідних теоретичних і емпірично пророблених положень про політику у сфері науки, її розвитку й розвитку суспільства в цілому. При цьому для аналізу концепцій більше доречний феноменологічний підхід, суть якого полягає у виявленні змістів проектованих змін у суспільстві, науці й інших сфер людської життєдіяльності й поглибленому пізнанні внутрішніх і зовнішніх джерел, зв'язків, механізмів суспільного розвитку.

Феноменологічний аналіз припускає виявлення такої сутнісної характеристики концепцій, як їхня спрямованість на комплексне глобальне проектування розвитку науки, а також певного типу особистості з обліком національно-релігійних, територіальних, індивідуальних і інших особливостей.

Велике значення щодо визначення гносеологічної ролі політики підготовки професійних кадрів у сфері науки має принцип послідовності. Досвід показує, що без програмного, послідовного, системного, комплексного, прогностичного, поетапного підходу не можна розглядати в динаміці як глобальні процеси суспільства, так і політичний процес у сфері науки. У процесі реалізації політичних цілей і завдань при модернізації науки зіштовхуємося із цілим набором зовнішніх і внутрішніх факторів, що несприятливо впливають на його функціонування, конкурентоспроможність, інноваційність.

Із принципом послідовності пов'язується принцип наступності. Філософська література розглядає наступність як один з методологічних принципів, як прояв однієї зі сторін діалектичного закону заперечення заперечення.

Принцип наступності носить загально-науковий характер. А сама наступність розуміється як зв'язок між різними етапами, щаблями розвитку, сутність якої складається в збереженні тих або інших елементів цілого або окремих сторін його організації при зміні цілого як системи.

Наступність як методологічний принцип виділяється безпосередньо із законів і закономірностей матеріалістичної діалектики. Найважливішими із цих категорій є закон єдності боротьби протилежностей, закон переходу кількісних змін у якісні, закон заперечення заперечення. У сукупності ці закони виступають як філософський рівень ієрархії в розвитку поняття наступності.

Наступність на рівні політики підготовки професійних кадрів у сфері науки розкриває загальну спрямованість і сутність розвитку основних компонентів цілісного політичного процесу - мети, завдань, змісту, принципів, методів, засобів і форм.

З огляду на належність даних принципів до проблематики гносеологічної ролі політики підготовки професійних кадрів у сфері науки, варто вважати їхньою частиною загальної системи принципів цієї політики.

Висновки

Значною мірою вищевикладені принципи обумовлені рівнем розвитку політики підготовки професійних кадрів у сфері науки і, насамперед, її методологічних концепцій, які у своїй сукупності становлять найважливіший компонент її основ. Така багаторівнева й багатобічна закономірна обумовленість принципів цієї політики пояснюється тим, що саме закономірності є найбільш сильною підставою розробки й наступної реалізації політичних напрямків у сфері науки, саме вони й визначають принципи кадрового забезпечення здійснення держаної наукової політики України, які нормативно закріплені в різних нормативно-правових актах.

Список використаних джерел

1. Стеценко С. Г. Адміністративне право України: Навчальний посібник. К.: Атіка, 2008. 624 с.

2. Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник: У 2 т. Т. 1. Загальна частина / Ред. колегія: В. Б. Авер'янов (голова) та ін. К.: Юридична думка, 2007. 592 с.

3. Адміністративне право України: підручник. Вид. 2, змін. і доп. / За заг. ред. Т.О. Коломоєць. К.: Істина, 2012. 528 с.

4. Калаков Н.И. Глобалистическая прогностика как междисциплинарная наука: на материале исследования прогнозирования социально-образовательных процессов. Ульяновск: Издательство «Вектор-С», 2007. 514 с.

5. Рузавин Г.М. Самоорганизация и организация в развитии общества. Вопросы философии. 1995. №8. С.63-72.

References

1. Stetsenko S. H. Administratyvne pravo Ukrainy: Navchalnyi posibnyk. K.: Atika, 2008. 624 s.

2. Administratyvne pravo Ukrainy. Akademichnyi kurs: Pidruchnyk: U 2 t. T. 1. Zahalna chastyna / Red. kolehiia: V. B. Aver'ianov (holova) ta in. K.: Yurydychna dumka, 2007. 592 s.

3. Administratyvne pravo Ukrainy: pidruchnyk. Vyd. 2, zmin. i dop. / Za zah. red. T.O. Kolomoiets. K.: Istyna, 2012. 528 s.

4. Kalakov N.Y. Hlobalystycheskaia prohnostyka kak mezhdystsyplynarnaia nauka: na materyale yssledovanyia prohnozyrovanyia sotsyalno-obrazovatelnbikh protsessov. Ulianovsk: Yzdatelstvo «Vektor-S», 2007. 514 s.

5. Ruzavyn H.M. Samoorhanyzatsyia y orhanyzatsyia v razvytyy obshchestva. Voprosi fylosofyy. 1995. №8. S.63-72.

Размещено на Allbest.ru