Щодо загальної характеристики міжнародного та національного нормативно-правового регулювання в сфері захисту торговельної марки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Щодо загальної характеристики міжнародного та національного нормативно-правового регулювання в сфері захисту торговельної марки

Должко Владислав Віталійович, бакалавр права та міжнародних економічних відносин, студент магістратури міжнародно-правового факультету Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого, юрисконсульт ГО «Харківська правозахисна група»

В статті надано авторську загальну характеристику міжнародного та національного нормативно-правового регулювання в сфері захисту торговельної марки, а саме проаналізовано ключові положення спеціальних міжнародних договорів в сфері захисту торговельної марки, а також національного законодавства в цій сфері.

Ключові слова: торговельна марка, міжнародне економічне право, знаки для товарів та послуг, міжнародні економічні відносини.

В статье приводится авторская общая характеристика международного и национального нормативно-правового регулирования в сфере защиты торговой марки, а именно проанализированы ключевые положения специальных международных договоров в сфере защиты торговой марки, а также национального законодательства в данной сфере.

Ключевые слова: торговая марка, международное экономическое право, знаки для товаров и услуг, международные экономические отношения.

Regarding general characteristics of international and national regulations in the field of trademark protection

Vladyslav V. Dolzhko, Bachelor of Law and International Economic Relations, Master's degree student of International Law Faculty, Yaroslav Mudryi National Law University, Lawyer at Kharkiv Human Rights Protection Group

The scientific article provides the author's general characteristics of international and national regulations in the field of trademark protection, namely the key provisions of special international agreements in the field of trademark protection, as well as national legislation in this area.

Structurally, the article consists of two parts, which are logically related to each other and are based on the principle of hierarchy of legal sources in the system of international and national regulation.

The first part of the article provides characteristics of international legal agreements in the field of trademark protection, given the substantive arrangement of their rules in order from general to special. This part of the article contains a study of certain provisions of such international instruments as the Paris Convention for the Protection of Industrial Property, the Madrid Agreement Concerning the International Registration of Marks and the Protocol relating to that Agreement, the Singapore Treaty on the Law of Trademarks, the Nice Agreement Concerning the International Classification of Goods and Services for the Purposes of the Registration of Marks and other.

The second part of the scientific article contains the organization and study of certain provisions of national legislation in the field of trademark protection. This part analyzes some provisions of current regulations of a general nature, as well as key provisions of relevant laws and regulations in the study area.

The material presented in this article is the author's vision for the generalization and hierarchical organization of various international legal and national acts, which is given in order to form a certain systematic approach to the existing sources of regulation in the field of trademark protection.

The information and research results presented in this scientific article can be used both in further theoretical research in the field of trademark circulation and protection, and in practical situations when domestic business entities need to take specific legal action to regulatory objects described in this article.

Keywords: trademark, international economic law, marks for goods and services, international economic relations.

Постановка проблеми

Під впливом всесвітніх тенденцій на глобалізацію торговельної діяльності, важливе місце посідають відносини, які забезпечують можливість комерційних суб'єктів до ефективного здійснення такої діяльності. В еру сучасного міжнародного ринку товарів та послуг, визначне значення в процесі виробництва будь-якого товару чи створення послуги посідає стадія маркетингового просування, яку неможливо представити без наявності індивідуально визначеного найменування чи логотипу товару, чим, фактично, і є торговельна марка.

В теорії права інтелектуальної власності торговельна марка за своєю природою виконує дві основні функції - функцію індивідуалізації та посвідчувальну функцію. Функція індивідуалізації полягає у вирізненні торговельної марки та товару (послуги), що позначена нею, з-поміж інших товарів (послуг). Посвідчувальна функція полягає у наданні власникові ряду прав, в тому числі права на захист порушеного права. Зважаючи на це, торговельна марка виступає не просто одним із «ресурсів», якими володіє компанія, вона «транслює» репутацію та виступає беззаперечним посиланням на конкретного виробника.

Саме тому, для будь-якого суб'єкта комерційної діяльності вкрай важливим є захист наявних в нього прав на торговельні марки від незаконних посягань. Проте наявність вкрай розгалуженого регулювання в цій сфері, а також міжнародний характер реєстрації, обігу та захисту торговельних марок, призводить до нашарування значної кількості актуальних міжнародних договорів та чинних національних нормативно-правових актів, які потребують своєчасного узагальнення та дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

У вітчизняній науковій спільноті зазначена проблематика останнім часом набуває все більшого поширення зважаючи на її актуальність, викликану все більшим застосуванням торговельних марок та необхідністю їх захисту. Відтак серед вітчизняних науковців варто відзначити працю Ромат Т.Є., в якій досліджено окремі асперти захисту торговельних марок як об'єктів інтелектуальної власності, працю Дяченка С.В. та Ружицької І.В., які дослідили питання охорони та захисту торговельних марок в Україні та світі в розрізі судової практики, працю Богач Ю.В., яка дослідили способи захисту торговельних марок від «паразитного» використання та інші. Ці та інші наукові праці та дослідження в сфері захисту торговельної марки стали підґрунтям для подальшого вивчення тематики та більш ґрунтовного опрацювання можливих підходів до вирішення цієї правової проблеми.

Невирішені раніше проблеми. Досліджувана тема безпосередньо пов'язана із сучасним станом міжнародного регулювання й національного законодавства та правовими процесами, що супроводжують відносини із реєстрації та захисту торговельних марок. Відтак, будучи сформованою внаслідок об'єктивної потреби в систематизації різновекторного регулювання, що походить з відмінних за змістом та рівнем джерел, на сьогодні досліджувана проблема знаходиться під впливом динамічно змінюваних обставин. Законодавство нашої держави знаходиться в процесі постійної адаптації до регламентацій них стандартів, що встановлюються на міжнародному рівні, а тому ґрунтовність дослідження полягає у необхідності здійснення системного ієрархічного впорядкування наявного масиву як міжнародних, так і національних нормативних актів з метою їх можливого подальшого використання на практиці.

Метою статті є дослідження міжнародного та національного нормативноправового регулювання в сфері захисту торговельної марки задля систематизації джерел зазначеного регулювання та вироблення його загальної характеристики.

Виклад основного матеріалу

Говорячи про нормативний супровід відносин, пов'язаних із обігом та охороною торгових марок на території України, варто відзначити, що на сьогодні наявна досить розгалужена система нормативно-правових актів в цій сфері.

Оскільки досліджувати нормативно-правову базу прийнято в порядку ієрархічності розташування актів зважаючи на їх юридичну силу, перш за все варто відзначити положення статті 9 Конституції України[1], які регламентують загальну обов'язковість застосування положень чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Відтак, дана норма, на нашу думку, є ключовою з точки зору подальшого застосування міжнародно-правових нормативних актів (договорів) як джерел регулювання використання та обігу торговельних марок в Україні.

Першим профільним міжнародним договором в досліджуваній сфері є Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року в останній редакції від 2 жовтня 1979 року (надалі - Паризька конвенція)[2], яка набрала чинності для України 25 грудня 1991 року. Застосовність Паризької конвенції до сфери обігу та охорони торгової марки підтверджується положеннями частини другої статті 1 цього міжнародно-правового договору, за змістом якої до об'єктів охорони промислової власності відносяться серед іншого як товарний знак, так й фірмове найменування як його складова частина.

Цей міжнародно-правовий договір встановлює загальні положення щодо обігу, застосування, наявних обмежень та охорони в сфері промислової інтелектуальної власності, а також вказує на порядок співробітництва держав, які долучилися до цієї конвенції. Саме тому, незважаючи на те, що зазначена вище Паризька конвенція містить переважно лише найбільш загальні положення в досліджуваній сфері, вона відіграє базову роль для подальшої регламентації та практичного застосування констатованих положень.

На підставі положень статті 19 Паризької конвенції був прийнятий цілий ряд спеціальних міжнародних документів, одним із яких є Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків від 14 квітня 1891 року в останній редакції від 2 жовтня 1979 року (надалі - Мадридська угода)[3], яка набрала чинності для України також з 25 грудня 1991 року. Зазначений міжнародний договір має, на нашу думку, спеціальний характер відносно Паризької конвенції, оскільки деталізує окремі положення щодо застосування та охорони саме знаків, що «застосовуються для товарів та послуг».

Профільним напрямком регламентації, яка запроваджується Мадридською угодою є правовідносини щодо міжнародної реєстрації знаків для товарів та послуг, а також процедур взаємного застосування вже зареєстрованих знаків між країнами-учасницями угоди. Більше того, говорячи про процедуру реєстрації, то в зазначеній угоді чітко прописується порядок оформлення та направлення заявки про міжнародну реєстрацію, а також окремі аспекти щодо кольору знаку, що реєструється. Окремо можна звернути увагу на застосування певних територіальних та часових розмежувань дії знаків для товарів та послуг, що доводить їх сприйняття як об'єктів міжнародного правового регулювання.

На підставі положень Мадридської угоди та з метою врегулювання ряду правових перешкод та колізій, виявлених протягом часу застосування угоди, був прийнятий новий міжнародний договір у досліджуваній сфері, а саме Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків, прийнятий в Мадриді 28 червня 1989 року (надалі - Мадридський протокол)[4], який набрав чинності для України від 29 грудня 2000 року.

Тут варто звернути увагу, що на «самостійність» Мадридського протоколу вказують, зокрема, положення статті 1 цього міжнародно-правового договору, які прямо вказують на можливість приєднання до протоколу держав, що не є учасницями Мадридської угоди. Відтак, зазначений протокол, зазвичай, називають «технічним» міжнародним актом в досліджуваній сфері відносно двох попередніх договорів зважаючи на велику кількість практичних аспектів та окремих нюансів, які підлягають регулюванню закріпленими положеннями його тексту.

Важливим аспектом Мадридського протоколу стало те, що його умови дозволяють також регіональним системам (міжнародним міжурядовим організаціям), що мають спеціальні відомства з реєстрації торговельних марок, бути суб'єктами зазначеної угоди. Саме тому можна говорити про те, що Мадридський протокол своїм текстом не тільки доповнює, але й коректує окремі положення Мадридської угоди, а тому його дія доповнює та певною мірою перекриває дію Мадридської угоди, проте не скасовую чинність останньої.

Окремо варто зазначити, що відповідно до положень статті 10 Мадридської угоди, Спеціальний союз має Асамблею, яка складається з держав, які ратифікували цей договір або приєдналися до нього. В той же час стаття 10 Мадридського протоколу прямо вказує, що договірні сторони за цим протоколом є членами тієї ж Асамблеї, що і держави-учасниці Мадридської угоди. Дане закріплення надає можливість зробити висновок, що Мадридський протокол за своїми намірами та змістовному наповненню дійсно є логічним «продовженням» Мадридської угоди, розширюючи та коректуючи своїми положеннями останню.

Наступним, більш сучасним міжнародним договором в сфері захисту торговельної марки є Сінгапурський договір про право товарних знаків від 27 березня 2006 року (надалі - Сінгапурський договір)[5], який ратифікований Україною від 15 квітня 2009 року. Згідно з положеннями статті 2 Сінгапурського договору, зазначений договір застосовується саме до знаків, що стосуються товарів (товарних знаків) або послуг (знаків обслуговування), або до товарів і послуг.

Зазначений Сінгапурський договір, на нашу думку, є досить ґрунтовним із процедурної точки зору, оскільки детально регламентує багато аспектів, регулювання яких зазначеними вище базовими договорами в сфері обігу та захисту торговельної марки було або не зовсім повним, або на час прийняття Сінгапурського договору вже були застарілим. Хоча, з іншого боку варто зазначити, що в статті 1 Сінгапурського договору містяться умовні скорочення та відсилання на положення зазначеної вище Паризької конвенції, саме тому можна вважати, що остання визнається одним з базових міжнародних договорів у досліджуваній сфері. Більше того, в статті 15 Сінгапурського договору наявний прямий обов'язок щодо дотримання та виконання кожною договірною стороною положень Паризької конвенції.

Окрему увагу варто приділити тому факту, що відповідно до положень статті 23 Сінгапурського договору, договірні сторони створюють Асамблею, яка за змістом цієї статті, є відмінною від Асамблеї, що діє в межах Мадридської угоди та Мадридського протоколу. Також, згідно з положеннями статті 24 Сінгапурського договору, в межах дії цього договору створюється Міжнародне бюро, яке здійснює покладені на нього адміністративні завдання.

Поряд із зазначеними вище міжнародно-правовими договорами діють «технічні» міжнародні документи у сфері знаків для товарів та послуг, серед яких обов'язково варто зазначити Ніццьку угоду про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків від 15 червня 1957 року, переглянуту в Стокгольмі 14 липня 1967 року, в останній редакції від 28 вересня 1979 року (надалі - Ніццька класифікація)[6], до якої Україна приєдналася 1 червня 2000 року. Зазначена угода серед іншого мала результатом два окремих правових продукти: утворений

Спеціальний союз та прийнята єдина класифікація товарів і послуг, до якої в ідеалі повинні належати будь-який товар чи послуга.

Дана класифікація є двокомпонентною та включає перелік класів, який повинен, в разі потреби, супроводжуватися поясненнями, а також алфавітний перелік товарів та послуг із зазначенням класу, до якого належить кожний товар. Сама класифікація включає три «рівні», серед яких «базовим» є класифікація, опублікована в 1971 році Міжнародним бюро з охорони інтелектуальної власності (із умовою про те, що згадані в цій класифікації пояснення варто вважати рекомендованими та тимчасовими; їх дія має місце до моменту, коли пояснення до переліку класів не буде розроблено Комітетом експертів), а «другим» та «третім» є поправки та доповнення, що були внесені до набрання чинності Ніццькою класифікацією та після такого набрання.

Досліджуючи більш детально Ніццьку класифікацію, то її складовою є розроблена Об'єднаним міжнародним бюро з охорони інтелектуальної власності Міжнародна класифікація товарів і послуг для реєстрації торговельних марок (надалі - МКТП)[7].

Спочатку МКТП представляла собою загальну класифікаційну схему, створену з метою систематизації найменувань товарів та послуг. Проте пізніше зазначена класифікація була доповнена вісьмома класами та видана на офіційному рівні.

Стосовно імплементації МКТП в Україні, то безумовно варто відзначити, що Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 13.12.2019 № 662 введено в дію версію 2020 року 11-ї редакції Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків (МКТП (11-2020)) у перекладі українською мовою[8]. Остання версія МКТП характеризується, зокрема, тим, що Комітетом експертів було прийнято низку рішень, в результаті яких було внесено більше 300 доповнень та модифікацій, повністю вилучено 11 базових номерів, а також додано 208 нових формулювань на 176 базових номерах. Окрім цього було внесено зміни до заголовків семи класів та до пояснювальних приміток десяти класів.

Говорячи про сферу національного законодавства, то варто відзначити, що в Україні наявна певна розгалужена нормативно-правова база в галузі обігу та охорони торгівельних марок.

Перш за все, рухаючись від загального до спеціального, варто відзначити Цивільний кодекс України[9], який містить найбільш загальні положення застосування торговельних марок в Україні, а також визначає їх правовий статус. Відтак відповідно до положень частини першої статті 420 Цивільного кодексу України, торговельні марки (знаки для товарів і послуг) серед іншого належать до об'єктів права інтелектуальної власності. Більше того, Цивільний кодекс України містить главу 44 «Право інтелектуальної власності на торговельну марку», яка надає загальну регламентацію стосовно статусу, кола суб'єктів та порядку обігу торговельної марки. Саме в статті 492 Цивільного кодексу України міститься легальне визначення торговельної марки.

Профільним законом у сфері реєстрації, обігу та охорони прав на торговельну марку в Україні є Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» (документ 3689- XII) від 15 грудня 1993 року в останній редакції від 14 жовтня 2020 року (надалі - Закон 3689- XII)[10]. Цей закон регулює відносини, що виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням прав на торговельні марки в Україні.

Цим законом серед іншого встановлюються повноваження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності (Державна служба інтелектуальної власності України), та повноваження Національного органу інтелектуальної власності у сфері охорони прав на знаки для товарів і послуг (торговельні марки). Розділом 2 «Правова охорона торговельних марок» Закону 3689-XTT регулюються окремі аспекти надання правової охорони зареєстрованим торговельним маркам, а також деякі аспекти застосування свідоцтва на торговельну марку.

Говорячи про технічні аспекти подання заявки та реєстрації торговельної марки, то вони регламентуються Наказом Держпатенту України від 28 травня 1995 року № 116 «Про затвердження Правил складання і подання заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг» в останній редакції від 25 липня 2011 року (документ z0276-95, надалі - Правила)[11]. Зазначені правила складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг розроблені відповідно до Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» та визначають вимоги до заявки, встановлюють правила подання та процедуру розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг.

Згідно з пунктом 1.3 Правил, знак для товарів і послуг - це позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб. Відповідно до пункту 1.4 Правил, об'єктами правової охорони можуть бути такі знаки: словесні у вигляді слів або сполучень літер; зображувальні у вигляді графічних композицій будь-яких форм на площині; об'ємні у вигляді фігур або їх композицій у трьох вимірах; комбінації вищезазначених позначень. Такі знаки можуть бути виконані у будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів.

Висновки

В сучасному глобалістичному світі торговельна марка розцінюється як вкрай важливий об'єкт інтелектуальної власності та комерційного обороту, а тому питання її реєстрації та захисту є детально регламентованими. На сьогоднішній день система регулювання захисту торговельної марки для України складається із декількох «базових» міжнародних договорів, які окреслюють основні положення щодо реєстрації, обігу, захисту торговельних марок та співробітництва держав в цій сфері, а також національних законів та підзаконних нормативно-правових актів.

Ключовими міжнародно-правовими актами в сфері захисту торговельної марки, на нашу думку, є Паризька конвенція про охорону промислової власності, Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків та Протокол до цієї угоди, Сінгапурський договір про право товарних знаків, Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків та інші. В сукупності зазначені міжнародні договори доповнюють та коректують один одного, що призводить до створення багатоаспектної та актуальної за змістом «системи», що є єдиною та уніфікованою для всіх держав-учасниць зазначених угод.

З іншого боку, положення міжнародних договорів покладаються в основу національного масиву законодавства, який не тільки акцептує окремі положення, а й вводить в дію повноцінні класифікації. Такий підхід до формування національного профільного регулювання беззаперечно відповідає зобов'язанням по уніфікації глобального регулювання та прямо вказує на присутність примату міжнародного права в досліджуваній сфері.

Підсумовуючи вищезазначене можна зробити висновок, що система регулювання в сфері захисту торговельної марки хоч і є розгалуженою, проте прагне до впорядкування для забезпечення єдиного підходу та тлумачення закріплених норм, а постійний «попит» суб'єктів даних відносин щодо наявності ефективних механізмів захисту їх прав підтримує актуальність наявного регулювання та стимулює його розвиток.

захист торговельна марка угода

Список використаних джерел

1. Конституція України (документ 254к/96-ВР) від 28.06.1996 року в редакції від 01.01.2020 року.

2. Паризька конвенція про охорону промислової власності: Міжнародний договір від 20.03.1883 року в редакції від 02.10.1979 року.

3. Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків: Міжнародний договір від 14.04.1891 року в редакції від 02.10.1979 року.

4. Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків, прийнятий в Мадриді 28 червня 1989 року: Міжнародний договір.

5. Сінгапурський договір про право товарних знаків: Міжнародний договір від 27.03.2006 року.

6. Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків від 15.06.1957 року, переглянута в Стокгольмі 14.07.1967 року і в Женеві 13.05.1977 року і змінена 28.09.1979 року Міжнародний договір.

7. International Classification of Goods and Services for the purposes of the Registration of Marks: Міжнародний договір.

8. Про введення в дію версії 2020 року 11 -ї редакції Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків у перекладі українською мовою: Наказ Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 13.12.2019 року № 662.

9. Цивільний кодекс України (Документ 435-IV).

10. Про охорону прав на знаки для товарів та послуг: Закон України № 3689-XII від 15.12.1993 року в редакції 14.10.2020 року.

11. Про затвердження Правил складання і подання заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг: Наказ Держпатенту України від 28 травня 1995 року № 116.

References

1. Konstytutsiia Ukrainy (dokument 254k/96-VR) vid 28.06.1996 roku v redaktsii vid 01.01.2020 roku.

2. Paryzka konventsiia pro okhoronu promyslovoi vlasnosti: Mizhnarodnyi dohovir vid 20.03.1883 roku v redaktsii vid 02.10.1979 roku.

3. Madrydska uhoda pro mizhnarodnu reiestratsiiu znakiv: Mizhnarodnyi dohovir vid 14.04.1891 roku v redaktsii vid 02.10.1979 roku.

4. Protokol do Madrydskoi uhody pro mizhnarodnu reiestratsiiu znakiv, pryiniatyi v Madrydi 28 chervnia 1989 roku: Mizhnarodnyi dohovir.

5. Sinhapurskyi dohovir pro pravo tovarnykh znakiv: Mizhnarodnyi dohovir vid 27.03.2006 roku.

6. Nitstska uhoda pro Mizhnarodnu klasyfikatsiiu tovariv i posluh dlia reiestratsii znakiv vid 15.06.1957 roku, perehlianuta v Stokholmi 14.07.1967 roku i v Zhenevi 13.05.1977 roku i zminena 28.09.1979 roku: Mizhnarodnyi dohovir.

7. International Classification of Goods and Services for the purposes of the Registration of Marks: Mizhnarodnyi dohovir.

8. Pro vvedennia v diiu versii 2020 roku 11-i redaktsii Mizhnarodnoi klasyfikatsii tovariv i posluh dlia reiestratsii znakiv u perekladi ukrainskoiu movoiu: Nakaz Ministerstva rozvytku ekonomiky, torhivli ta silskoho hospodarstva Ukrainy vid 13.12.2019 roku № 662.

9. Tsyvilnyi kodeks Ukrainy (Dokument 435-IV).

10. Pro okhoronu prav na znaky dlia tovariv ta posluh: Zakon Ukrainy № 3689-XII vid 15.12.1993 roku v redaktsii 14.10.2020 roku.

11. Pro zatverdzhennia Pravyl skladannia i podannia zaiavky na vydachu svidotstva Ukrainy na znak dlia tovariv i posluh: Nakaz Derzhpatentu Ukrainy vid 28 travnia 1995 roku № 116.

Размещено на Allbest.ru