Особливості суб’єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 371 КК України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості суб'єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 371 КК України

Затолочний Віталій Семенович, аспірант Львівського університету бізнесу і права

Стаття присвячена аналізу суб'єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ст. 371 КК України. Доведено, що з урахуванням запропонованих у науці кримінального права теоретичних підходів до розуміння поняття «завідомості», слід визнати, що використання в диспозиції ч. 1 та ч. 2 ст. 371 КК України цієї ознаки свідчить про усвідомлення особою об'єктивно існуючих якостей вчиненого нею діяння, його фактичних ознак і вказує на можливість вчинення завідомо незаконних затримання, приводу, домашнього арешту або тримання під вартою, виключно з прямим умислом.

Ключові слова: суб'єктивна сторона, вина, умисел, протиправність, кримінальне правопорушення.

Статья посвящена анализу субъективной стороны уголовного преступления, предусмотренного ст. 371 УК Украины. Доказано, что с учетом предложенных в науке уголовного права теоретических подходов к пониманию понятия «заблаговременности», следует признать, что использование в диспозиции ч. 1 и ч. 2 ст. 371 УК Украины этого признака свидетельствует об осознании лицом объективно существующих качеств совершенного деяния, его фактических признаков и указывает на возможность совершения заведомо незаконных задержания, привода, домашнего ареста или содержания под стражей, исключительно с прямым умыслом.

Ключевые слова: субъективная сторона, вина, умысел, противоправность, уголовное правонарушение.

Features of the Subjective Side of the Criminal Offense Provided by art. 371 of the Crimi- nal Code of Ukraine

Vitalii S. Zatolochnyi, PhD student of Lviv University of Business and Law

The article is devoted to the analysis of the subjective side of the criminal offense under Art. 371 of the Criminal Code of Ukraine. It is proved that taking into account the theoretical approaches to understanding the concept of «consciousness» proposed in the science of criminal law, it should be recognized that the use in the disposition of Part 1 and Part 2 of Art. 371 of the Criminal Code of Ukraine this sign testifies to the person's awareness of objectively existing qualities, properties of the act committed by him, his actual signs and indicates the possibility of knowingly illegal detention, pretext, house arrest or detention, only with direct intent. Based on the awareness of officials of the investigation, prosecutor's office and court of illegal actions committed contrary to the requirements of criminal procedure law, which, in turn, is based on a presumption of knowledge of such persons in procedural matters, it is safe to say that these persons are not fully aware not only danger, but also the illegality of their actions.

Along with the awareness of the actual signs of the act, the responsibility for intentional detention, arrest, house arrest or detention occurs only when a person is aware of their social sign - social danger, characterized by the ability to harm certain social relations protected by criminal law and pose a threat of such damage. At the same time, the subject may not know exactly what direct object his actions encroach on, however, restricting a person's right to liberty and security of person contrary to due process of law, he, of course, ex officio to defend the rule of law, is certainly able to be aware of the public danger of such actions, which is already inherent in the violation of the constitutional rights of citizens.

Traditionally, research has not considered the motives of knowingly illegal detention, arrest, house arrest or detention due to the fact that they are not explicitly provided for in the article and do not affect the qualification of the act, according to many researchers.

However, the appearance in the current version of Art. 371 of the Criminal Code of Ukraine of the third part, which establishes criminal liability for committing these acts of selfish motives or other personal interests, of course, actualizes their study. It should be noted here that the indication of selfish or other personal interests as qualifying features is a technique of legislative technique to describe the features of the relevant composition of the criminal offense. Undoubtedly, the legislator, developing this rule, took into account the criminological characteristics of official crime, which indicates a steady increase in the analyzed type of criminal offenses committed for selfish motives.

Keywords: subjective side, guilt, intent, wrongdoing, criminal offense.

Постановка проблеми

Як відзначається в юридичній літературі, суб'єктивна сторона -- чи не найскладніший для дослідження та кримінально-правового аналізу елемент складу кримінального правопорушення. При цьому її значення важко переоцінити. Конституція України в ст. 62 встановила, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Це конституційне положення знайшло своє втілення в ч. 2 ст. 2 Кримінального кодексу України. Кримінальне право приділяє проблемі вини особливу увагу, оскільки найменше відхилення від принципу винної відповідальності призводить до порушення законності, притягнення до кримінальної відповідальності невинного. Встановлення суб'єктивної сторони не менш важливе, ніж об'єктивної, що нерідко не береться до уваги при розслідуванні та судовому розгляді кримінальних справ. Правильне встановлення ознак суб'єктивної сторони обумовлює кваліфікацію кримінального правопорушення в точній відповідності із законом.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблемою кримінальних правопорушень проти правосуддя загалом, а також кримінального правопорушення, передбаченого ст. 371 КК України, займалися такі вчені, як А. Галахова, С. Денисов, Р. Мельник, Л. Палюх, В. Тацій, В. Устименко та інші.

Не вирішені раніше проблеми. Не зважаючи на значну кількість публікацій з питань, присвячених проблемам кримінальної відповідальності заавідомо незаконні затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою, досі залищається не вирішеними ціла низка питань, включаючи й питання суб'єктивної сторони цього кримінального правопорушення, що дає підстави ставити питання про необхідність проведення такого дослідження.

Мета. Усвідомлюючи, що в межах однієї короткої наукової статті вивчити всі питання, пов'язані з задекларованими питаннями, не видається можливим, ми звернемо увагу лише на найбільш базові підходи і положення, залишивши все інше для подальших наукових розвідок.

Виклад основного матеріалу

Звертаючи увагу на різноманітні наукові підходи вчених до ознак суб'єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ст. 371 КК України, можна стверджувати, що існує досить поширена думка, що їх суб'єктивна сторона характеризується виключно прямим умислом, на що вказує така ознака, як «завідомість»[1, с. 139].

Це пояснюється тим, що завідомість, характеризується усвідомленням особою тієї чи іншої фактичної обставини, завжди означає достовірність знань винним про цю обставину, виключаючи вчинення зазначених дій з необережності або з непрямим умислом[2, с. 13].

Отже використання в диспозиції ст. 371 КК України такої ознаки як «завідомість», свідчить про усвідомлення особою об'єктивно існуючих фактичних ознак і вказує на можливість вчинення завідомо незаконних затримання, приводу, домашнього арешту або тримання під вартою,виключно з прямим умислом.

З огляду на те, що за юридичною природою завідомо незаконні затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою,являють собою особливий вид зловживання владою, винний не виходить за межі своїх звичайних повноважень, проте він усвідомлює, що в даних конкретних обставинах він не повинен був ці повноваження здійснювати, а здійснюючи їх, він усвідомлює, що це стало можливим виключно завдяки його службовому становищу, і його поведінка йде врозріз із діяльністю того правоохоронного органу, у якому він працює[3, с. 14].

Поряд з усвідомленням фактичних ознак діяння, відповідальність за умиснізатримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою,настає тільки в разі усвідомлення особою їхньої соціальної ознаки - суспільної небезпечності, що характеризується здатністю заподіювати шкоду певним суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом, а також здатністю створювати загрозу заподіяння такої шкоди. При цьому суб'єкт може точно не знати, на який безпосередній об'єкт посягає його діяння, однак, обмежуючи право особи на свободу та особисту недоторканність всупереч належній правовій процедурі, він, будучи покликаний за службовим обов'язком боронити законність, безумовно, здатен усвідомлювати суспільну небезпечність таких дій, уже закладену в порушенні конституційних прав громадян[4, с. 97].

Особливу увагу при характеристиці суб'єктивної сторони кримінальних правопорушень, передбачених ст. 371 КК України, варто приділити усвідомленню службовою особою протиправності діяння.

Згідно з принципом «незнання закону не звільняє від відповідальності» (іgnorantіajurіsnonexcusat - лат.), усвідомлення протиправності діяння традиційно не включається в поняття умисної форми вини, проте склади досліджуваних кримінальних правопорушень містять бланкетні диспозиції, а отже, є складами зі змішаною протиправністю, унаслідок чого незаконність зазначених діянь визначається не тільки тим, що вони прямо передбачені кримінальним законом, але й тим, що вони завжди виражаються в порушенні приписів процесуальних законів.

У цьому випадку слід виходити з усвідомленості службовими особами органів розслідування, прокуратури та суду протиправності дій, що вчиняються всупереч вимогам кримінального процесуального законодавства, яка, у свою чергу, грунтується на своєрідній презумпції обізнаності таких осіб з процедурними питаннями.

Слушність такого підходу, по-перше, зумовлена тим, що права й обов'язки зазначених осіб при застосуванні примусових заходів досить чітко регламентовані в нормативних актах, що виключає їх нерозуміння або неоднозначне тлумачення, а по-друге, тими особливими вимогами, які ставляться до цієї категорії службових осіб при призначенні їх на посаду, зокрема це наявність вищої юридичної освіти та певного досвіду роботи, що, відповідно, передбачає наявність у них достатніх знань і навичок[5, с. 188].

Отже, у цих складах зазначені особи цілком усвідомлюють не тільки суспільну небезпечність, але й протиправність свого вчиненого діяння[6, с. 210].

Так само повинно вирішуватися питання й про кримінальну відповідальність учасників правовідносин, що виникають у зв'язку з прийняттям рішення про взяття особи під варту й продовженням термінів тримання під вартою, а саме - слідчого судді, прокурора та суду. Кожен з них несе самостійну відповідальність за вчинення зазначених дій, тому що процесуально наділений правом вивчати всі необхідні матеріали кримінального провадження, які були підставою для ініціювання цієї процедури. Зазначені особи не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності лише в разі введення їх в оману, наприклад, шляхом надання сфальсифікованих матеріалів розслідування [7, с. 166].

Традиційно в рамках досліджень мотиви завідомо незаконних затримання, приводу, домашнього арешту або тримання під вартою,не розглядалися з причини того, що вони прямо не передбачені в диспозиції статті й на кваліфікацію діяння, на думку багатьох дослідників, не впливають.

Однак поява в чинній редакції ст. 371 КК України частини третьої, якою встановлюється кримінальна відповідальність за вчинення зазначених діянь з корисливих спонукань або інших особистих інтересів, безумовно, актуалізує їх дослідження. Тут слід зазначити, що вказівка на корисливі чи інші особисті інтереси як кваліфікуючі ознаки є прийомом законодавчої техніки опису ознак відповідного складу кримінального правопорушення. Безперечно, що законодавець, розробляючи цю норму, урахував кримінологічну характеристику службової злочинності, що свідчить про неухильне зростання аналізованого виду кримінальних правопорушень, вчинених з корисливих мотивів.

Оскільки в КК України поняття корисливого мотиву не розкривається, вважаємо за можливе звернутися до його тлумачення Пленумом Верховного Суду України, що міститься у п. 10 Постанови № 2 від 07.02.2003 р. «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи», де під корисливими мотивами розуміється виключно бажання одержати матеріальні блага для себе або для інших осіб, одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов'язків або досягти іншої матеріальної вигоди[8, с. 41-42].

Слід зазначити, що аналогічний підхід до розуміння цього мотиву спостерігається й у вітчизняній кримінально-правовій літературі [9, с. 24]. Виходячи із запропонованої в теорії кримінального права класифікації мотивів кримінальних правопорушенню, с. 88], а також з урахуванням вищевикладеного, вважаємо, що кримінальні правопорушення, передбачені ч. 1 і ч. 2 ст. 371 КК України, можуть бути вчинені переважно з мотиву хибно зрозумілих інтересів служби, адже саме в цьому мотиві з найбільшою виразністю проявляється зв'язок спонукальних причин, які зумовили вчинення кримінального правопорушення, із сферою діяльності службової особи.

При цьому основною ознакою вчинення кримінальних правопорушень, згідно з цим мотивом, є прагнення розкрити кримінальне правопорушенні будь-що покарати «злочинця», що провокує фальсифікацію матеріалів кримінальних справ і застосування незаконних методів і засобів розкриття кримінальних правопорушеньі викриття винних.

Подібні факти пов'язані з уже усталеною серед практичних працівників позицією, відповідно до якої для розкриття серйозного кримінального правопорушення можна порушити закон «в інтересах справи». Більше того, у самій професійній діяльності співробітників органів правопорядку неминуче виникає необхідність вирішення тих чи інших правоохоронних дилем. У літературі виділяються три так звані класичні дилеми, найпоширеніші в правоохоронній діяльності, якіістотно впливають на законність дій і прийнятих рішень[11, с. 65]: 1. Правда чи правосуддя; 2. Належна правова процедура чи контроль над злочинністю; 3. Чесність чи відданість.

Крім того, у юридичних джерелах до числа спонукань, викликаних хибно зрозумілими інтересами служби, відносять помсту, ненависть, марнославство та кар'єризм.

Не підтримуючи цю позицію, вважаємо, що зазначені мотиви входять до числа мотивів, викликаних іншими, крім корисливості, особистими інтересами, котрі як кваліфікуюча ознака передбачені в ч. 3 ст. 371 КК України. Так, саме інші особисті інтереси передбачають прагнення винного отримати для себе вигоду нематеріального характеру, наприклад просування по службі, отримання чергового звання чи класного чину, нагороди, й можуть бути зумовлені такими спонуканнями, як кар'єризм, помста, заздрість, бажання прикрасити дійсне становище і приховати свою некомпетентність тощо[12, с. 896].

Висновки

Отже, з урахуванням запропонованих у науці кримінального права теоретичних підходів до розуміння поняття «завідомості», слід визнати, що використання в диспозиції ч. 1 та ч. 2 ст. 371 КК України цієї ознаки свідчить про усвідомлення особою об'єктивно існуючих якостей, властивостей вчиненого нею діяння, його фактичних ознак і вказує на можливість вчинення завідомо незаконних затримання, приводу, домашнього арешту або тримання під вартою,виключно з прямим умислом. Виходячи з усвідомленості службовими особами органів розслідування, прокуратури та суду протиправності дій, що вчиняються всупереч вимогам кримінального процесуального законодавства, яка, у свою чергу, ґрунтується на своєрідній презумпції обізнаності таких осіб у процедурних питаннях, можна з впевненістю стверджувати, що зазначені особи цілком усвідомлюють не тільки небезпечність, але й протиправність вчинених ними діянь.

кримінальний правопорушення арешт затримання

Список використаних джерел

1. Матишевський П. Кримінальне право України. Загальна частина. К.: А.С.К., 2001. 352 с.

2. Рашковская Ш. Преступления проти социалистического правосудия. М.: ЭКБСОН, 1059. 39 с.

3. Устименко В. Специальный субъект преступления. Х.: Издательство Харьковского юридического института, 1986. 58 с.

4. Мельник Р. Кримінально-правова характеристика завідомо незаконних затри- мань,приводу,арешту та тримання під вартою (ст. 371 КК України):дис.. .канд.юр.наук. 12.00.08. Луганський державний університет внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка. Луганськ, 2008. 218 с.

5. Довідник типових професійно-кваліфікаційних характеристик основних посад працівників Міністерства внутрішніх справ України. К.: Видавничо-поліграфічний центр при МВС України, 2006. 302 с.

6. Денисов С. Актуальные проблемы уголовной ответственности за преступления против правосудия: дис.. доктора юрид. наук: 12.00.08. Санкт-Петербургский государственный университет. СПб., 2002. 310 с.

7. Воронцов А. Суб'єктивні ознаки злочинів проти правосуддя, вчинюваних посадовими особами органів дізнання та досудового слідства. Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. 2002. № 1. С. 166-169.

8. Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи:постанова Пленуму Верховного Суду України № 2 від 07.02.2003 р. Вісник Верховного Суду України. 2003. № 1. С. 37-42.

9. Бантышев А. Должностные преступления (вопросы квалификации). К.: б/в, 1996. 45 с.

10. Галахова А. Превышение власти или служебных полномочий. Вопросы уголовноправовой квалификации. М.: Юридическая литература, 1978. 96 с.

11. Алтухов С. Преступления сотрудников милиции (понятие, виды и особенности профилактики). СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. 145 с.

12. Кримінальний кодекс України: наук.-практичний коментар/ за заг. ред. В. Сташиса, В. Тація. К.: 1н Юре, 2003. 1194 с.

References

1. Matyshevskyi P. Kryminalne pravo Ukrainy. Zahalna chastyna. K.: A.S.K., 2001. 352 s.

2. Rashkovskaia Sh. Prestuplenyia protyv sotsyalystycheskoho pravosudyia. M.: EKBSON, 1059. 39 s.

3. Ustymenko V. Spetsyalnyi subekt prestuplenyia. Kh.: Yzdatelstvo Kharkovskoho yurydycheskoho ynstytuta, 1986. 58 c.

4. Melnyk R. Kryminalno-pravova kharakterystyka zavidomo nezakonnykh zatryman,pryvodu,areshtu ta trymannm pM vartorn (st. 371 KK Ukramy):dys...kand.yur.nauk. 12.00.08. Luhanskyi derzhavnyi universytet vnutrishnikh sprav im. E.O. Didorenka. Luhansk, 2008. 218 s.

5. Dovidnyk typovykh profesiino-kvalifikatsiinykh kharakterystyk osnovnykh posad pratsivnykiv Ministerstva vnutrishnikh sprav Ukrainy. K.: Vydavnycho-polihrafichnyi tsentr pry MVS Ukrainy, 2006. 302 s.

6. Denysov S. Aktualnye problemy uholovnoi otvetstvennosty za prestuplenyia protyvpravosudyia: dys. ... doktora yuryd. nauk: 12.00.08. Sankt-Peterburhskyi hosudarstvennbri unyversytet. SPb., 2002. 310 s.

7. Vorontsov A. Sub^ektyvrn oznaky zlochyniv proty pravosuddia, vchyniuvanykh posadovymy osobamy orhaniv diznannia ta dosudovoho slidstva. Visnyk Odeskoho instytutu vnutrishnikh sprav. 2002. № 1. S. 166-169.

8. Pro sudovu praktyku v spravakh pro zlochyny proty zhyttia ta zdorov'ia osoby:postanova Plenumu Verkhovnoho Sudu Ukrainy № 2 vid 07.02.2003 r. Visnyk Verkhovnoho Sudu Ukrainy. 2003. № 1. S. 37-42.

9. Bantyshev A. Dolzhnostnye prestuplenyia (voprosy kvalyfykatsyy). K.: b/v, 1996. 45 s.

10. Halakhova A. Prevyshenye vlasty yly sluzhebnykh polnomochyi. Voprosy uholovno-pravovoi kvalyfykatsyy. M.: Yurydycheskaia lyteratura, 1978. 96 s.

11. Altukhov S. Prestuplenyia sotrudnykov mylytsyy (poniatye, vydy y osobennosty profylaktyky). SPb.: Yurydycheskyi tsentr Press, 2001. 145 s.

12. Kryminalnyi kodeks Ukrainy: nauk.-praktychnyi komentar/ za zah. red. V. Stashysa, V. Tatsiia. K.: In Yure, 2003. 1194 s.

Размещено на Allbest.ru