Місія адміністративного права в дискурсі постмодерну: від супутника державого управління до права юридичних смислів

6) виконання матеріально-тех-нічних операцій.

Все це зумовлює необхідність розглядати теорію публічної адміністрації як методологічну основу адміністративного права і використовувати її поняття як базове у формуванні адміністра-тивно-правових відносин. адміністративне право востмодерн

Домінуючим системоутворюючим для предмета адміністративного права чинником є категорія «відносини адміністративних зобов'язань» . Цей тип відносин присутній у всіх інших відносинах, які утворюють предмет галузі, що обумовлено їх складною правовою природою.

По-перше, їх сутність корелюється з нормами Конституції України щодо відповідальності дер-жави перед людиною; визнання головним обов'язком держави утвердження і забезпечення прав і свобод людини; верховенства права; обмеження повноважень і дій публічної адміністрації Кон-ституцією та законами України. З конституційних положень випливає, що публічна адміністрація при утворенні приймає на себе зобов'язання щодо задоволення інтересів суспільства і громадян. Серед них є зобов'язання публічного характеру, виконання яких потребує використання публіч-ною адміністрацією владних повноважень. В ході їх реалізації виникають відносини, які отримали назву «відносини адміністративних зобов'язань».

По-друге, відносини адміністративних зобов'язань є похідними від стандартів (принципів), яким мають відповідати країни-кандидати в члени ЄС, щоб зблизити рівень свого державного управління з тим, який існує у державах-членах ЄС. У документі «Європейські принципи державного управління. Публікація СИГМА № 27, 1999», у частині щодо принципів адміністративного права прямо зазначена вимога до цих країн застосовувати на національному рівні принцип захисту законних очікувань. У Німеччині, що відноситься до країн континентального права, принцип підтримки довіри (Vertrauensschuts) включений до змісту принципу правової держави (ст. 20 Конституції ФРН). Крім того, його реалізація забезпечується й іншими нормативними актами, зокрема Законами ФРН про адміністративну діяльність органів держави, про порядок провадження справ в адміністративних органах та іншими.

По-третє, компонентом їх правової природи є договірні властивості. На правовідносини, що виникають з обіцянок, поширюються властивості адміністративного договору. Утворюючи виокремлену (ідеологічно, політично чи юридично) композицію обіцянок-зобов'язань відповідний суб'єкт демонструє намір формувати юридично значущі відносини з визначенням їх змісту об'єкта і суб'єктів. Таким чином, прийняття адміністративних зобов'язань для органів публічної влади означає: а) участь у відносинах адміністративних зобов'язань; б) обов'язок здійснювати свою діяльність з урахуванням даних ними обіцянок; в) нести відповідальність за їх порушення. Громадяни, діючи розумно і в рамках встановленого правового регулювання, повинні мати мож-ливість покладатися на такі обіцянки під час стосунків з владою.

Безумовно, відносини адміністративних зобов'язань потребують окремих досліджень, а враховуючи їх правову природу, не лише в межах адміністративного права. Адже, щоб очікування було «законним» у юридичному сенсі, повинні існувати позитивні підстави, достатні для визнання такого його статусу об'єктивно виправданим.

З цього приводу привертає увагу дослідження Памели Тейт (Pamela Tate) «Узгодженість легі-тимних очікувань з основами природнього пра- ва», яка детермінує чотири ознаки законних очікувань: 1) усталена поведінка, яка не змінилась безпідставно; 2) явні і очевидні запевнення від імені органу влади і межах компетенції цього органу; 3) можливі наслідки порушення очікувань з неможливістю відновлення того, що очікувалось; 4) відповідність вимогам законодавства.

Таким чином, відносини адміністративних зобов'язань у кореляції з принципом захисту законних очікувань (захисту довіри) набрали ознак важливого чинника щодо еволюції адміністративного права. Їх детермінація свідчить, що адміністративне право подолало на своєму просторі локації постмодерну і перебуває на фазі оновлення

як право формування юридичних смислів у відношеннях влади і громадянського суспільства.

На завершення розгляду поняття відносин адміністративних зобов'язань доречно зазначити, що в адміністративно-правовій науці детерміновано принцип захисту законних очікувань (захисту довіри), який корелюється з відносинами адміністративних зобов'язань.

Дослідження адміністративного права в умовах ідеології постмодерну дозволяють дійти наступного. Перебуваючи під впливом особливостей постмодернової синтагми адміністративне право хоча і зазнало значних змін, але не втратило роль регулятора відносин між владою і громадянським суспільством.

На адміністративне право постмодерністські течії не завжди мали негативний вплив. Можна вважати, що ідеологія постмодерну відповідною мірою обумовила появу прогресивних концепцій адміністративної реформи і реформи адміністративного права. В результаті галузь набрала людиноцентриського і сервісного змісту. Позбавилась тоталітарної залежності від державноуправлінської доктрини. У сфері захисту прав людини збагатила свою методологію і правозастосування адміністративною юстицією. Демократизувала інституції надання адмі-ністративних послуг населенню. Переосмислила сферу адміністративно-деліктних відносин.

Вихід з «обіймів» постмодерну пов'язаний дослідженнями предмета адміністративного права і усвідомленням необхідності його оновлення. Точкою біфуркації стало доведення його системності. Адже, безсистемність і фрагментарність одні з основних ознак постмодерну.

Дослідження системності предмету і адміністративно-правової доктрини детермінували визнання відносин адміністративних зобов'язань і пов'язаного з ними принципу захисту законних очікувань, як нового принципу адміністративного права.

Входження адміністративного права у парадигму системності визначило, по-перше, подолання постмодерністської дезінтеграції і фрагментації структури предмета, по-друге, еволюціонування: а) від права супутника державного управління, б) через сервісне право, в) до права формування юри-дичних смислів у сфері взаємодії влади і громадянського суспільства.

Під останнім ми розуміємо генерування нормативно вираженої мотивації у влади і громадянського суспільства перетворювати спрямовані до них знання у практичну правозастосовну діяльність.

Якщо сформулювати це визначення у експресивно-емоційному лексичному формати, отрима-ємо послідовно обумовлений еволюційною логікою вираз: смисли у мотивах мотиви у принципах принципи у закономірностях закономірності у юридичних нормах юридичні норми у правоза- стосуванні правозастосування у юридичних фактах юридичні факти у правовідносинах.

Таким чином, сучасне адміністративне право України, зазнавши на своєму шляху кардинальних змін і перетворень, перестає у правовій системі правом формування юридичних смислів у сфері взаємодії влади і громадянського суспільства.

Размещено на Allbest.ru