Методичні аспекти визначення належних умов для повного і незалежного правосуддя

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Методичні аспекти визначення належних умов для повного і незалежного правосуддя

Лопушинський Т.А.

ЗВО «Львівський університет бізнесу та права»

Статтею 10 Загальної декларації прав людини встановлено, що кожна людина, для визначення її прав і обов'язків і для встановлення обґрунтованості пред'явленого їй кримінального обвинувачення, має право, на основі повної рівності, на те, щоб її справа була розглянута прилюдно і з додержанням усіх вимог справедливості незалежним і безстороннім судом [1]. Це положення одержало розвиток у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Європейська конвенція), у ст. 6 якої сформульовано визначальні риси права на справедливий суд, зокрема, «справедливий і публічний розгляд справи», «розумний строк», «незалежний і безсторонній суд, встановлений законом», «вирішення спору (встановлення обґрунтованості обвинувачення)» та інші. У процесуальному аспекті право на справедливий суд знаходить доповнення у ст. 13 Європейської конвенції, якою встановлено також право на ефективний засіб правового захисту, що виникає унаслідок порушення встановлених конвенцією прав та свобод і полягає у набутті можливості ефективного правового захисту, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження [2]. І, хоча Європейська конвенція не містить прямої відсилки до організаційних засад забезпечення умов для повного і незалежного правосуддя, представлені формулювання унеможливлюють інший погляд на правосуддя. Для обґрунтування зазначеної тези оглянемо наступні міжнародні стандарти, що містять узагальнення як правових, так і організаційних засад за зазначеним напрямком.

Відтак, метою статті є обґрунтування методичних аспектів визначення належних умов для повного і незалежного правосуддя.

Результати дослідження

У частині 1 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права зазначається, що всі особи є рівними перед судами і трибуналами. Кожен має право при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, пред'явленого йому, або при визначенні його права та обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону. Поряд з цим, у п. b ч. 3 ст. 2 наголошено, що кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов'язується забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовими, адміністративними чи законодавчими властями або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту [3].

У Преамбулі до Бангалорських принципів поведінки суддів відзначено, що компетентність, незалежність та неупередженість судових органів має велике значення для виконання судами своєї ролі з підтримки конституціоналізму та правопорядку [4]. Важливість забезпечення належних організаційних, фінансових матеріальних та людських ресурсів підкреслена у п. 4. Бордоської декларації [5].

У Преамбулі Основних принципів незалежності судових органів вказано, що наявність незалежного судового органу є умовою права на справедливий і публічний розгляд в компетентному, незалежному та об'єктивному суді відповідно до принципів, проголошених у документах Організації Об'єднаних Націй. Також у Преамбулі до Додатку, у якому викладено зміст Основних принципів незалежності судових органів, вказано, що при організації і відправленні правосуддя в кожній країні слід керуватися цими принципами і що треба докладати зусиль для повного втілення їх у життя, адже на суддів покладається обов'язок приймати остаточне рішення з питань життя і смерті, свободи, прав, обов'язків і власності громадян. У частині 7 Основних принципів незалежності судових органів наголошено, що кожна держава-член повинна надавати відповідні засоби, які давали б змогу судовим органам належним чином виконувати свої функції [6].

Підтвердженням гіпотези про розділення правових та організаційних засад повного і незалежного правосуддя слугують положення Додатку до Резолюції 1989/60 Економічної і Соціальної Ради ООН «Процедури ефективного здійснення основних принципів незалежності судових органів». Вказаний документ містить низку рекомендацій, покликаних роз'яснити організаційні аспекти впровадження Основних принципів незалежності судових органів. Особливу цікавість становить Рекомендація 5, у якій йде мова про те, що «Впроваджуючи принципи 7 та 11 Основних принципів, держава має звернути особливу увагу на необхідність надання певних ресурсів потрібних для функціонування судової системи, враховуючи призначення достатньої для рівня завантаженості справами кількості суддів, забезпечення судів необхідним персоналом та обладнанням, та надання суддям гідного рівня особистої безпеки, пенсійного забезпечення та заробітної плати» [7].

Одразу декілька пунктів Великої хартії суддів стосуються забезпечення умов для повного і незалежного здійснення правосуддя. По-перше, у п. 4 вказано, що незалежність суддів гарантується у частині оплати праці та фінансування судових органів. Уточнення фінансових гарантій незалежності суддів міститься у п. 7: «З метою попередження неналежного впливу судді отримують відповідну винагороду та пенсію, які визначаються законом».

По-друге, у п. 7 наголошено, що держава забезпечує людські, матеріальні та фінансові ресурси, необхідні для належної діяльності судової системи. Цей пункт містить суттєву відмінність від аналогічних положень у інших міжнародних стандартах, що полягає у покладенні на державу обов'язку дослухатись до думки суддів з організаційних питань забезпечення їх незалежності, адже таке забезпечення здійснюється «після консультацій із суддями». Більше того, п. 9 містить рекомендацію щодо забезпечення участі суддів у прийнятті всіх рішень, які впливають на функціонування судової системи (організація діяльності судів, процесуальні питання, інші законодавчі питання).

По-третє, як випливає з аналізу п. 13, широкими повноваженнями щодо організації, функціонування та репутації судових інституцій має бути наділений орган, що гарантує незалежність суддів.

У Висновку № 1 (2001) КРЄС (про стандарти незалежності судової влади та незмінюваності суддів) міститься важливе положення, що стосується оцінки ефективності правосуддя. КРЄС, дослідивши досвід Литви щодо організації оцінки ефективності роботи суддів та можливий негативний вплив цієї практики на незалежність суддів, у п. 69 цього Висновку звернула увагу на те, що «Система судових інспекцій у тих країнах, де вона існує, не повинна займатися змістом судових справ або правильністю ухвалених рішень і не повинна змушувати суддів, з міркувань ефективності, гнатися за продуктивністю на шкоду належному виконанню своїх обов'язків... Статистичні дані й системи судової інспекції не повинні використовуватися для того, щоб підривати незалежність суддів». У цьому знаходить підтвердження гіпотеза, висунута попередньо у ході теоретичного дослідження питання забезпечення повного і незалежного правосуддя щодо недоцільності доручення до цього поняття також і ефективності.

Особливий інтерес у контексті сформульованої раніше у підрозділі гіпотези щодо важливості організаційних засад права на справедливий суд представляє Висновок № 2 (2001) КРЄС. Цей висновок Консультативною радою європейських суддів підготовлено у зв'язку з недостатнім висвітленням питань організаційного характеру, що стосуються ефективності судочинства та реального втілення права на справедливий суд.

У частині 3 цього висновку наголошується, що «існує очевидний зв'язок між фінансуванням та управлінням судами, з одного боку, та принципами Європейської конвенції з прав людини - з другого: доступ до правосуддя та право на справедливий суд не забезпечуються належним чином, якщо справа не розглядається впродовж розумного строку судом, у якого є необхідне фінансування та ресурси для ефективного виконання своїх обов'язків». У зв'язку з цим, лейтмотивом Висновку № 2 виступає необхідність залучення судів до обговорення питань фінансування судової влади. Так, у ч. 10 наголошується, що КРЄС визнає важливим «такий порядок прийняття парламентом бюджету для органів судової влади, який включав би процедуру врахування точки зору судових установ». Поряд з цим, оптимальним варіантом, на думку Консультативної ради, є надання функції координування процесу складання бюджетних запитів щодо фінансування судів незалежному органу, відповідальному за адміністрування судової системи, що має співпрацювати з парламентом у питаннях оцінки потреб судів. У підсумку КРЄС ще раз звертає увагу на те, що існує реальна потреба надання «достатніх ресурсів для забезпечення діяльності судів, щоб їхнє функціонування відповідало стандартам, викладеним у статті 6 Європейської конвенції з прав людини». Чи актуальним є цей Висновок для України через майже 20 років після його надання КРЄС?

Протягом цих років підходи до організаційного забезпечення судової влади суттєво змінились у відповідності до реформ її нормативно-правових основ. У Висновку № 2 наголошується, що Україна є однією з країн, де не забезпечено формальної процедури участі судової влади у формуванні бюджету, така участь має неформальний характер. Проте станом на початок 2020 року, у системі організаційного забезпечення діє ДСА, що відповідає оптимальному, на погляд КРЄС, варіанту участі судової влади у бюджетному процесі, як це випливає з ч. 11 Висновку. І, водночас, звернемо увагу на рішення Ради суддів України №32 від 05 червня 2020 р. «Щодо першочергових заходів із подальшого здійснення судової реформи в Україні». Це рішення є одним із серії подібних, що стосуються організаційних засад незалежності та ефективності правосуддя. У рішенні наголошено: «При визначенні пріоритетних напрямків реформування у першу чергу зосередитися на вирішенні проблеми недостатності кадрів, належного фінансування судової гілки влади, впровадження інструментів електронного правосуддя та забезпечення можливості повідомляти учасників судового процесу про час, місце розгляду справи та надання копій документів сучасними засобами комунікації» [8].

Безперечно, питання фінансового забезпечення судової влади для України є досить актуальним та болючим з огляду на кризові процеси в економіці. Фінансування судів та суб'єктів системи організаційного забезпечення перебуває на порівняно низькому рівні, а основним аргументом залишається недостатній рівень економічного розвитку. Зазначена ситуація вимагає напрацювання методологічних положень, що можуть застосовуватись для розробки стратегії фінансового забезпечення повноти і незалежності правосуддя. За результатами аналізу наслідків фінансової кризи 2008 р., у відносно недавньому Висновку № 18 (2015 р.) КРЄС наголосила: «У випадку серйозного економічного спаду, судді, як і всі інші члени суспільства, повинні жити відповідно до економічного становища суспільства, якому вони служать. Тим не менше, хронічне недофінансування судової системи повинно розглядатися суспільством в цілому як неприпустиме. Таке хронічне недофінансування підриває основи демократичного суспільства, заснованого на принципах верховенства права».

Повнота правосуддя передбачає його доступність як першочерговий етап реалізації права на справедливий суд. У цьому контексті у Висновку № 3 КРЄС розглядаються питання якості системи правосуддя, а також завантаженості судів і управління судовими справами. Консультативна рада у п. 8 та 9 Висновку наголошує, що довіра до судових установ є ключовою ознакою демократичних суспільств, а її утвердженню сприяє переконання громадян щодо ефективності інститутів системи правосуддя. У Висновку № 7 розкривається ще один аспект повноти правосуддя - поінформованість суспільства про діяльність судової влади. Задоволення інформаційних потреб, що виникають у суспільстві з огляду на діяльність судової влади, п. 21 Висновку пропонується покладати на інститут організаційного забезпечення судової влади. У наступному пункті наголошується також на важливості окремого фінансування інформаційних програм.

КРЄС визнає важливість оцінки якості правосуддя, та, водночас, наголошує на двох основних підходах, що реалізуються у європейських країнах. Першим підходом є оцінка судді, тоді як другий опирається на оцінку суду. Зазначені моделі слугують підтвердженням окреслених нами методичних засад забезпечення умов для повного і незалежного правосуддя. Логічно, утім, припустити й наявність потенційної можливості розширення оцінки якості правосуддя на систему судової влади загалом.

Таке припущення було б позбавленим практичного сенсу ще декілька років, тим більше - десятиліть назад, однак вже сьогодні потенціал інформаційних технологій досягнув рівня роботи з великими даними (Big Data), що дозволяє сформувати перспективи реалізації нового підходу у оцінці якості правосуддя.

З приводу методичних проблем, що виникають у зв'язку з оцінкою якості правосуддя, у Висновку № 6 зазначається наступне: «Забезпечення правосуддя охоплює не тільки роботу суддів та інших представників юридичних професій, а й включає великий обсяг діяльності, яка здійснюється в межах судових установ державними службовцями та громадянами. Функціонування правосуддя значною мірою залежить і від судової інфраструктури (приміщення, обладнання, допоміжний персонал тощо). Відповідно, якість системи правосуддя залежить від якості інфраструктури, яка може оцінюватися за критеріями, подібними до тих, що застосовуються для інших державних послуг, а також залежить від професіоналізму представників юридичних професій (суддів, а також адвокатів, прокурорів та їхніх помічників)». Зазначені міркування відображують неналежний, на думку КРЄС підхід, коли відбувається поєднання оцінки ефективності суду та професійного оцінювання суддів, що має інші завдання (п. 34). Такий підхід є загрозою незалежності суддів.

Прийнятним підходом КРЄС вважає такий, у рамках якого оцінювання якості правосуддя здійснюється шляхом визначення показників оцінки ефективності роботи суду: тривалості розгляду справ, кількості нерозглянутих справ, розміру штату технічних працівників, кількості і якості інфраструктури (з окремим урахуванням приміщень та інформаційних технологій) тощо. Такий підхід знайшов відображення при формуванні звітності ДСА щодо ефективності роботи місцевих та апеляційних судів загальної юрисдикції. У цьому звіті, зокрема, відображено по судах кількість вхідних, вирішених та невирішених справ за рік, час розгляду справи, бюджетні асигнування, ефективність витрат, середньооблікова чисельність суддів та продуктивність. Однак, у п. 39 Висновку КРЄС наголошує, що більш ефективним є підхід, що забезпечує оцінювання якості судочинства «у контексті взаємодії з іншими змінними чинниками (судді й адвокати, правосуддя і поліція, судова практика і законодавство тощо), адже більшість вад системи правосуддя пов'язані з недостатньою координацією між кількома суб'єктами».

Розширення переліку вимог, що стосуються фінансового та організаційного забезпечення повноти і незалежності правосуддя спостерігається у Висновку № 9. У п. 8 цього Висновку міститься рекомендація державам організувати забезпечення суддів засобами доступу до інформації щодо міжнародного та європейського права, що забезпечить краще здійснення суддями своєї діяльності. У п. 15, аналізуючи поточну ситуацію, КРЄС відзначає, що «повна й актуальна інформація про міжнародні та європейські юридичні документи й судову практику не надається суддям регулярно». Важливим положенням, що стосується розвитку шляхів забезпечення повного і незалежного правосуддя у контексті Висновку № 9 є встановлене у п. 16 співвідношення між технічним та інформаційним забезпеченням судів. Як наголошує КРЄС, «Створення доступу через інтернет само по собі не може вважатися належним виконанням обов'язку держави надавати достатню інформацію або забезпечувати засобами отримання інформації з питань міжнародного та європейського права». Також, що особливо актуально для України (у зв'язку з тим, що до суддів не пред'являється вимога володіння іноземною мовою), у п. 23 Висновку № 9 наголошується на важливості створення та окремого фінансування спеціальних служб при судах з перекладу міжнародних і європейських документів.

Поглибленню методичних засад використання інформаційних технологій (ІТ) у діяльності судової влади сприяють положення Висновку № 14 КРЄС. Як КРЄС неодноразово вказувала у своїх висновках, удосконалення організаційного забезпечення правосуддя обов'язково повинне мати на меті покращення стану забезпечення права на справедливий суд. Також і у Висновку № 14 наголошується, що «ІТ повинні бути інструментом або засобом удосконалення адміністрування судочинства, полегшувати доступ користувачів до судів та укріплювати гарантії, встановлені статтею 6 Європейської конвенції...». Зазначене положення визначає глобальні рамки впровадження інформаційних технологій та сприяє попередженню використанню інформаційних технологій на шкоду принципам правосуддя.

Обов'язок щодо фінансування впровадження ІТ у діяльності судів КРЄС пропонує покладати на державу, оскільки відповідна практика сприятиме покращенню доступу до правосуддя та підвищенню його ефективності і прозорості, що відповідає державним інтересам у сфері організаційного забезпечення судової влади. Також у п. 41 Висновку № 14 встановлюються засадничі критерії фінансування ІТ - вони мають визначатися внеском ІТ стосовно удосконалення діяльності суду, якості правосуддя та рівня взаємодії з громадянами.

Висвітлюючи роль ІТ у судовому процесі, КРЄС наголошує на важливості запровадження нових можливостей для раціональної організації діловодства, інформаційної підтримки роботи судді, а також спрощення документообігу. Поряд з цим, у питаннях управління впровадженням ІТ, КРЄС відзначає необхідність залучення до відповідних процесів суддів, адже судді мають захищати неупередженість, свою індивідуальну та інституційну незалежність.

Наприкінці наведемо важливі положення, що дозволяють уточнити місце діяльності з організаційного забезпечення повного і незалежного правосуддя у системі розподілу влад. Як наголошується у п. 11 Висновку № 18 КРЄС, «Жодна судова влада - як і будь-яка інша влада в демократичній державі - не є повністю незалежною. Судова влада покладається на інші гілки влади щодо забезпечення її ресурсами та засобами, особливо на законодавчу владу, яка визначає фінансування і встановлює правові положення, які судова влада повинна тлумачити й застосовувати. Хоча судова влада наділена повноваженнями вирішувати спори відповідно до закону, громадськість покладається на виконавчу владу в питаннях виконання судових рішень». Зважаючи на зазначене, КРЄС відзначає важливість комунікації, кооперації та координації зусиль різних гілок влади для досягнення ефективності їх функціонування та розбудови демократичної держави.

Висновки

правосуддя компетентність конституціоналізм

- належне фінансування державою судової влади;

- встановлення такого порядку фінансування судів, що дозволяє здійснювати правосуддя якісно та у повному обсязі;

- попередження можливого незаконного впливу на суди через обмеження фінансування;

- забезпечення державою організаційної підтримки функціонування судів та інших органів судової влади;

- забезпечення такого рівня матеріально-технічного, кадрового, інформаційного забезпечення судів, за якого уможливлюється повне здійснення правосуддя;

- розвиток інформаційних технологій;

- встановлення чітких меж повноважень щодо фінансового та організаційного забезпечення умов для повного і незалежного здійснення правосуддя між різними органами судової влади.

Перспективним напрямком подальших досліджень є вивчення досвіду європейських країн щодо організаційного забезпечення повного і незалежного правосуддя.

Список використаних джерел

1. Загальна декларація прав людини. URL: https://bit.ly/2F6afRE

2. Європейська конвенція з прав людини з поправками, внесеними відповідно до положень Протоколів № 11 та 14 з Протоколами № 1, 4, 6, 7, 12, 13 та 16. URL: https://www.echr.coe.int/Documents/Convention_UKR.pdf

3. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_043#Text

4. Бангалорські принципи поведінки суддів. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/995_j67#Text

5. Бордоська декларація. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_a50/card2#Card

6. Основні принципи незалежності судових органів. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_201#Text

7. Рекомендації щодо ефективного впровадження основних принципів незалежності судових органів (Прийняті резолюцією Економічної та соціальної Ради ООН 1989/60 та схвалені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 44/162 від 15 грудня 1989 року). URL: https://www.vkksu.gov.ua/userfiles/doc/perelik-dokumentiv/rekomendacii-schodo.doc

8. Рішення РСУ №32 від 05.06.2020 "Щодо першочергових заходів із подальшого здійснення судової реформи в Україні". URL: http://rsu.gov.ua/ua/site/download?doc=L3VwbG9hZHMvZG9jdW1lbnRzL3Jpc2VubmEtcnN1LW5 vLTMyLXZpZC0wNTA2MjAyMC1zLnBkZg==