Окремі засадничі категорії інформаційного права: теоретико-методологічне трактування

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗВО “Львівський університет бізнесу та права "

ОКРЕМІ ЗАСАДНИЧІ КАТЕГОРІЇ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРАВА: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНЕ ТРАКТУВАННЯ

Малашко О.Є. викладач кафедри

адміністративного права та процесу,

фінансового і інформаційного права

Анотація

Метою статті є дослідити та узагальнити існуючі наукові погляди на такі засадничі категорії науки інформаційного права, як «інформаційна сфера», «інформаційний простір» та «інформаційне середовище», визначити їх сутність та нетотожність, взаємозв'язок і взаємовідношення, та сформулювати їхні поняття. Актуальність подальшого вияснення сутності різноманітних понять, що використовуються в інформаційному праві, не викликає сумнівів, адже їх адекватне розуміння сприяє гармонізації інформаційних відносин, нормалізує інформаційну діяльність та забезпечує її належну правову регламентацію, створює базиси для формування якісного інформаційного законодавства, урегульовує постійно виникаючі технічні та технологічні ситуації у нормативному полі тощо. За результатами дослідження зроблено висновки та запропоновано трактування таких термінів: 1) інформаційний простір - це частина інформаційної сфери, обмеженої матеріальною та нематеріальною територією поширення, центром якої є сукупність суб'єктів, що здійснюють інформаційну діяльність, а її складовими - інформація та інформаційні відносини, інформаційна наука та інформаційна культура, інформаційна діяльність та інформаційна інфраструктура, інформаційне право та інформаційне законодавство; 2) інформаційна сфера - це частина ноосфери, яка характеризується інформаційною приналежністю та множинністю внутрішньої природи, що обумовлює її автономію серед інших сфер суспільства, але забезпечує їх постійний взаємозв'язок при реалізації своєї функціональної сутності; 3) інформаційне середовище - це частина інформаційного простору, що характеризується мінімальною територією поширення та обмеженою кількістю суб'єктів інформаційної діяльності, а також обумовлюється своєрідним інформаційним мікрокліматом, що включає сукупність способів, прийомів, заходів та умов безпосереднього здійснення інформаційної діяльності. інформаційний простір середовище законодавство

Ключові слова: інформаційна сфера, інформаційний простір, інформаційне середовище, інформаційне право.

Annotation

The purpose of the article is to explore and generalize existing scientific views on such fundamental categories of science of information law as «information sphere», «information space» and «information environment», to determine their essence and identity, interconnection and relationship, and to formulate their concept. The relevance of further clarification of the essence of various concepts used in information law is beyond doubt, because their adequate understanding contributes to the harmonization of information relations, normalizes information activities and ensures its proper legal regulation, creates the basis for the formation of high-quality information legislation, regulates constantly arising technical and technological situations in the regulatory field and the like. Based on the results of the study, conclusions were drawn and interpretations of such terms were proposed: information space is a part of the information sphere, limited by the material and non-material territory of distribution, the center of which is a set of subjects carrying out information activities, and its components are information and information relations, information science and information culture, information activities and information infrastructure, information law and information legislation; 2) the information sphere is a part of the noosphere, which is characterized by information belonging and a plurality of internal nature, determines its autonomy among other spheres of society, but ensures their constant interconnection in the implementation of its functional essence, 3) the information environment is a part of the information space, characterized by a minimum territory distribution and a limited number of subjects of information activities, and is also conditioned by a kind of information microclimate, including a set of methods, techniques, activities and conditions for the direct implementation of information activities.

Keywords: information sphere, information space, information environment, information law.

Вступ

Як відомо, на сьогоднішній день наука інформаційного права перебуває на тому етапі свого розвитку, коли відбувається активне формування своєрідного поняттєво-категоріального апарату. Такий процес може характеризуватись фрагментарністю, неточністю, вузькістю розуміння, розрізненістю та суперечливістю, однак це не можна називати його недоліками, а лише - похідними наукового і творчого пошуку необхідних соціуму розумінь термінів, які з'являються та мають місце у сучасному суспільстві, що усе більше набуває рис інформаційного. Актуальність подальшого вияснення сутності різноманітних понять, що використовуються в інформаційному праві, не викликає сумнівів, адже їх адекватне розуміння сприяє гармонізації інформаційних відносин, нормалізує інформаційну діяльність та забезпечує її належну правову регламентацію, створює базиси для формування якісного інформаційного законодавства, урегульовує постійно виникаючі технічні та технологічні ситуації у нормативному полі тощо. Разом з тим, особливої наукової уваги у теоретико-методологічній розробці потребують засадничі категорії інформаційного права, оскільки саме вони є основою для побудови усього поняттєво-категоріального апарату науки інформаційного права, а проте тут і спостерігаємо найбільшу плутанину у трактуваннях. Становище ускладнюється ще й тим, що багато існуючих понять не закріплені законодавчо або вживаються без пояснення їхнього змісту [1-37].

Відмітимо, що з різних ракурсів окреслену тематику дослідження розглядали у своїх працях такі українські вчені, як: І. В. Арістова [1], Є. О. Архипова [2], О. А. Баранов [3], І. Р. Березовська [4], Ю. П. Бурило [5], В. Я. Василюк [6], О. М. Гладенко [7], В. П. Горбулін [8], В. І. Гурковський [9], О. О. Денісова [10], І. І. Залєвська [11], З. В. Коваль [12], В. К. Конах [13], Б. А. Кормич [14], Д. О. Красіков [15], В. А. Ліпкан [16], О. В. Логінов [17], Ю. Є. Максименко [18], А. І. Марущак [19], В. М. Панченко [20; 21], В. І. Полевий [22], В. С. Сідак [23], Т. В. Субіна [24], О. О. Тихомиров [25], В. Ю. Триняк [26], Л. С. Харченко [27], В. С. Цимбалюк [28] та інші [29-37].

Беручи до уваги наукові досягнення у спробі розв'язання проблеми неузгодженості та суперечливості поняттєво-категоріального апарату науки інформаційного права, варто все-таки констатувати той факт, що багато аспектів цієї проблеми залишаються відкритими та потребують свого вирішення.

Мета статті

Метою статті є дослідити та узагальнити існуючі наукові погляди на такі засадничі категорії науки інформаційного права, як «інформаційна сфера», «інформаційний простір» та «інформаційне середовище», визначити їх сутність та нетотожність, взаємозв'язок і взаємовідношення, та сформулювати їхні поняття.

Результати дослідження

Починаючи наше дослідження, необхідно насамперед оговорити той момент, що досить часто у літературі категорії «інформаційна сфера», «інформаційний простір» та «інформаційне середовище» ототожнюються і/або трактування одного терміну здійснюється через вживання іншого (наприклад, О. В. Логінов розглядає інформаційну сферу України як «єдиний інформаційний простір, який формується державними органами, громадськими, політичними та соціальними організаціями, а також громадянами й функціонує з урахуванням правових, організаційних, науково-технічних, економічних, фінансових, методичних, гуманітарних та моральних засад з урахуванням вимог та завдань національної інформаційної безпеки України» [29, с. 9], ототожнюючи при цьому категорії «інформаційна сфера» і «інформаційний простір», та звужуючи обсяг поняття «сфера» до обсягу поняття «простір», застосувавши територіальне обмеження). Такі позиції, на нашу думку, є в своїй основі невірними, оскільки кожна із вищевказаних категорій має своє тлумачення [37]. Більше того, навіть в інформаційному законодавстві визнається їх нетотожність. Зокрема, п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про інформацію» вказує, що одним з основних напрямів державної політики є сприяння міжнародній співпраці в інформаційній сфері та входження України до світового інформаційного простору [30].

Категорія «інформаційна сфера» є найбільш широким поняттям, оскільки володіє рядом характерних ознак, а саме [37]:

1) є частиною ноосфери.

Термін «інформаційна сфера» складається з двох слів, причому одне з них вказує на галузеву особливість, а інше - на приналежність до соціального буття. Вживання слова «сфера» у даному випадку обумовлює знаходження вказаного терміну на одному щаблі з такими загальновідомими філософськими категоріями, як «біосфера» та «ноосфера».

Якщо звернутися до відповідної літератури, то стає зрозумілим, що у сучасній науці розрізняють два поняття ноосфери: як сфери виникнення й існування розуму, що виникає з біосфери, та як сфери взаємодії суспільства і природи, у якій домінуюча роль належить розуму, діяльності людини [31, с. 233]. Такі позиції дають підстави вважати ноосферу (у будь-якому випадку, сферу розуму) подальшим витком розвитку планетарної історії. Поряд з тим, така сфера за своєю внутрішньою природою є комплексним різностороннім явищем і далеко не останню роль у ньому відіграє такий його елемент, як інформаційна сфера. Остання представляє собою багатовекторне активне утворення, яке включає до свого складу усі види інформаційної діяльності фізичних і юридичних осіб, державних органів та інших суб'єктів цієї діяльності, а також самих суб'єктів інформаційної діяльності; сукупність інформації у будь-якій матеріальній і нематеріальній формі, інформаційних ресурсів, інформаційних технологій та інших інформаційних розробок; існуючу інформаційну інфраструктуру, з наявними у ній інформаційними послугами, інформаційною продукцією, інформаційними макро- і мікрокліматом [37].

Як бачимо, інформаційна сфера найтіснішим чином пов'язана з іншими сферами суспільної діяльності, але водночас вона характеризується галузевою приналежністю, що визначає її автономність серед інших сфер. Звідси випливають ще дві ознаки інформаційної сфери [37]:

2) комплексність внутрішньої природи інформаційної сфери, яка зумовлюється інформаційною приналежністю;

3) дуалістичність функціональних характеристик, що проявляється у своєрідній автономії та нерозривному зв'язку з іншими сферами суспільної діяльності.

Розвиваючи думку про характерні ознаки інформаційної сфери варто відмітити той факт, що набуває популярності позиція, згідно якої «всі складові інформаційної сфери, незалежно від наявності чи відсутності її узагальнюючої дефініції, потребують державного управління, в якому повинні брати участь всі ланки виконавчої влади» [32, с. 15]. Звичайно, для юридичної науки та практики неабияке значення відіграє можливість управлінського впливу не тільки на інформаційну, але й на будь-яку іншу сферу суспільної діяльності. Роль держави та права, правових інституцій зростає із збільшенням об'єктів, на які можна спрямувати пряму чи опосередковану дію. А проте В. П. Семиноженко слушно зауважує, що «інформаційна сфера сьогодні стала, мабуть, самою ліберальною сферою суспільних відносин, тому роль держави в цих процесах повинна бути не контролюючою, а стимулюючою» [33], і до цієї думки варто прислухатись та знайти (розробити) відповідні механізми й важелі оптимального керування (винятками, звісно, є ті сегменти інформаційної сфери, що володіють певними суспільно-значимими рисами та потребують посиленої уваги з боку держави - інформаційна безпека, інформаційна політика та інше) [37].

Розглядаючи даний аспект, варто підтримати і думку О. А. Баранова, який пише, що «інформаційне сфера як важлива та розгалужена сфера соціуму потребує відповідного соціального регулювання» [34, с. 23].

Багатопрофільність сегментів інформаційної сфери зумовлює існування цілої сукупності різних явищ, об'єднаних інформаційною приналежністю. Це дозволяє виділити таку ознаку інформаційної сфери, як [37]:

4) множинність внутрішньої природи інформаційної сфери, яка включає до свого складу інформацію та інформаційні відносини (первинні/базисні конструкції інформаційної сфери), інформаційну діяльність та інформаційну інфраструктуру, інформаційну культуру, суб'єктів інформаційної діяльності. Надбудовчим рівнем перелічених елементів є державне управління інформаційною сферою, інформаційне право та інформаційне законодавство.

Терміни «інформаційний простір» та «інформаційне середовище» є значно вужчими за своїм розумінням порівняно з терміном «інформаційна сфера», оскільки обидва обмежуються територією поширення [37].

Так, інформаційний простір можна визначити як частину інформаційної сфери, що обмежується територією держави, союзу держав або віртуальним суспільством. Тобто інформаційний простір може бути територіальним (інформаційний простір держави, європейський інформаційний простір, світовий інформаційний простір) або віртуальним інформаційним простором.

Інформаційний простір не можна вважати самою «територією поширення інформації за допомогою конкретних компонентів системи інформації і зв'язку» [35, с. 9], оскільки тоді воно переходить у розряд явищ геополітичної природи і віддаляється від сфери розуму (ноосфери), частиною якої його можна цілком сміливо вважати, адже територія - це лише фактор обмеження визначеної частини інформаційої сфери.

Вважаємо також помилковою думку про те, що «у центрі інформаційного простору стоїть суб'єкт, який у процесі своєї діяльності створює, накопичує, передає, зберігає інформацію. Таким суб'єктом може бути як людина чи соціальна група, так і компанія чи навіть державний орган» [36, с. 189]. Ядром інформаційного права є саме сукупність суб'єктів, що здійснюють інформаційну діяльність. Окрема людина або державний орган є центром інформаційного середовища - обмеженого певними рамками (територією, часом тощо) оточення, спрямованого на виробництво, копіювання, поширення чи знищення інформації.

Іншими словами, інформаційне середовище характеризується своєрідним мікрокліматом, певними інформаційними умовами, що створюють можливість здійснення інформаційної діяльності суб'єктами інформаційних відносин. Це може бути інформаційне середовище колективу, установи, науково-дослідного інституту, державного органу тощо. Воно проявляється і на елементарному рівні - в процесі взаємодії людини і комп'ютера, автора і його твору тощо [37].

Висновки

Проведене дослідження дозволяє зробити висновки та запропонувати трактування таких термінів [1-37]:

1) інформаційний простір - це частина інформаційної сфери, обмеженої матеріальною та нематеріальною територією поширення, центром якої є сукупність суб'єктів, що здійснюють інформаційну діяльність, а її складовими - інформація та інформаційні відносини, інформаційна наука та інформаційна культура, інформаційна діяльність та інформаційна інфраструктура, інформаційне право та інформаційне законодавство. Беручи до уваги значення для України, інформаційний простір може поділятися за критерієм території поширення: а) інформаційний простір держави (України) - на нього поширюється юрисдикція однієї держави; б) європейський інформаційний простір - підлягає юрисдикції союзу держав; в) світовий інформаційний простір - міжнародний термін для організованої співпраці всіх країн світу, спрямованої на позитивний розвиток інформаційного суспільства; г) віртуальний інформаційний простір - проявляється в межах віртуального (комп'ютерного) суспільства; д) інформаційна сфера - це частина ноосфери, яка характеризується інформаційною приналежністю та множинністю внутрішньої природи, що обумовлює її автономію серед інших сфер суспільства, але забезпечує їх постійний взаємозв'язок при реалізації своєї функціональної сутності; е) інформаційне середовище - це частина інформаційного простору, що характеризується мінімальною територією поширення та обмеженою кількістю суб'єктів інформаційної діяльності, а також обумовлюється своєрідним інформаційним мікрокліматом, що включає сукупність способів, прийомів, заходів та умов безпосереднього здійснення інформаційної діяльності.

Список використаних джерел

1. Арістова І. В. Державна інформаційна політика та її реалізація в діяльності органів внутрішніх справ України: організаційно-правові засади: автореф. дис.... докт. юрид. наук: 07. Харків, 2002. 39 с.

2. Архипова Є. О. Інформаційна безпека: соціально-філософський вимір: автореф. дис.... канд. філософ. наук: 09.00.03. Київ, 2012. 21 с.

3. Баранов О. А. Інформаційне право України: стан, проблеми, перспективи. Київ: Видавничий дім «СофтПрес», 2005. 316 с.

4. Березовська І. Р. Адміністративно-правові засоби забезпечення інформаційної безпеки в Україні: дис.... канд. юрид. наук: 12.00.07. Київ, 2012. 239 с.

5. Бурило Ю. П. Організаційно-правові питання державного управління в інформаційній сфері: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.07. Київ, 2008. 18 с.

6. Василюк В. Я., Климчук С. О. Інформаційна безпека держави: курс лекцій. Київ: КНТ, Видавничий дім «Скіф», 2008. 136 с.

7. Гладенко О. М. Міжнародно-правове співробітництво України з Європейським Союзом у сфері спільної зовнішньої політики та політичної безпеки: автореф. дис.. канд. юрид. наук: 11. Одеса, 2010. 21 с.

8. Горбулін В. П., Биченок М. М. Проблеми захисту інформаційного простору України: монографія. Київ: Інтертехнологія, 2009. 136 с.

9. Гурковський В. І. Організаційно-правові питання взаємодії органів державної влади у сфері національної інформаційної безпеки: дис.... канд. юрид. наук: 25.00.02. Київ, 2004. 225 с.

10. Денісова О. О. Інформаційні системи і технології в юридичній діяльності: навч. посіб. Київ: КНЕУ, 2003. 315 с.

11. Залєвська І. І. Принципи державної політики у сфері забезпечення інформаційної безпеки // Вісник ДАКККіМ. 2011. № 1. С. 199-202.

12. Коваль З. В. Політико-правові механізми державного управління інформаційно- психологічною безпекою України: дис.... канд. наук з держ. упр.: 25.00.02. Одеса, 2011. 256 с.

13. Конах В. К. Забезпечення інформаційної безпеки держави як складової системи національної безпеки (приклад США): дис.... канд. політ. наук: 21.01.01. Київ, 2005. 171 с.

14. Кормич Б. А. Організаційно-правові засади політики інформаційної безпеки України: монографія. Одеса: Юридична література, 2003. 472 с.

15. Красіков Д. О. Правове забезпечення інформаційної безпеки в діяльності органів внутрішніх справ України: дис.... канд. юрид. наук: 12.00.07. Київ, 2012. 220 с.

16. Ліпкан В. А. Теоретичні основи та елементи національної безпеки: монографія. Київ: «Текст», 2003. 600 с.

17. Логінов О. В. Адміністративно-правове забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.07. Київ, 2005. 20 с.

18. Максименко Ю. Є. Теоретико-правові засади забезпечення інформаційної безпеки України: дис.... канд. юрид. наук: 12.00.01. Київ, 2007. 186 с.

19. Марущак А. І. Інформаційна безпека як об'єкт дослідження правової науки // Актуальні проблеми управління інформаційною безпекою держави: зб. матер. наук.-прак. конф. (м. Київ, 17.03.2010р.). Київ: Наук. вид. відділ НА СБ України, 2010. С. 36-41.

20. Панченко В. М. Гуманітарна та технологічна складові у визначенні поняття «інформаційна безпека» // Актуальні проблеми управління інформаційною безпекою держави: зб. матер. наук.-прак. конф. (м. Київ, 17.03.2010р.). Київ: Наук. вид. відділ НА СБ України, 2010. С. 205-206.

21. Панченко В. М. Структурно-функціональний аналіз загальнодержавної системи забезпечення інформаційної безпеки //Інформаційна безпека людини, суспільства, держави: наук.- практ. журн. 2009. № 1 (1). С. 48-51.

22. Полевий В. І. Система забезпечення інформаційної безпеки України в контексті системності інформаційних загроз //Наук. вісн. НА СБ України. 2006. №24. С. 153-162.

23. Сідак В. С., Артемов В. Ю. Забезпечення інформаційної безпеки в країнах НАТО та ЄС: навч. посіб. Київ: КНТ, 2007. 160 с.

24. Субіна Т. В. Адміністративно-правове забезпечення інформаційної безпеки в органах Державної податкової служби України: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.07. Ірпінь, 2010. 22 с.

25. Тихомиров О. О. Забезпечення інформаційної безпеки як функція сучасної держави: монографія / заг. ред. Р. А. Калюжний. Центр навч.-наук. та наук.-практ. вид. НА СБ України, 2014. 196 с.

26. Триняк В. Ю. Інформаційна безпека як соціокультурний феномен (соціально-філософський аналіз): автореф. дис.... канд. філософ. наук: 09.00.03. Д., 2009. 19 с.

27. Харченко Л. С., Ліпкан В. А., Логінов О. В. Інформаційна безпека України: глосарій /заг. ред. Р. А. Калюжний. Київ: «Текст», 2004. 134 с.

28. Цимбалюк В. С. Інформаційне право (основи теорії і практики): монографія. Київ: «Освіта України», 2010. 388 с.

29. Логінов О. В. Адміністративно-правове забезпечення інформаційної безпеки органів виконавчої влади: автореф. дис.... юрид. наук: 12.00.07. Київ, 2005. 23 с.

30. Про інформацію: Закон України в редакції від 13 січня 2011 р. № 2938-УІ з наступними змінами та доповненнями: [електорннийресурс]. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2657-12

31. Філософія: навч. посібник /за ред. І. Ф. Надольного. К.: Вікар, 2005. 455 с.

32. Яременко О. І. Правовий статус Кабінета Міністрів України як суб 'єкта державного управління інформаційною сферою //Інформація і право. 2015. №2(14). С. 13-19.

33. Семиноженко В. П. «Інформаційна хвиля» суспільного розвитку: глобальні виклики і національні перспективи. URL: http://www.semynozhenko.net/documents/14/

34. Баранов О. А. Теоретико-методологічні основи правового забезпечення інформаційної сфери України: автореф. дис.... доктора юрид. наук: 12.00.07. Харків, 2015. 40 с.

35. Буньківська О. В. Інформаційний простір: соціокультурна сутність, стан та проблеми функціонування в Ураїні: автореф. дис.... кандидата культурології: 26.00.01. Київ, 2009. 22 с.

36. Біловус Л. І. Український інформаційний простір: сьогодення та перспективи // Український інформаційний простір: науковий журнал Інституту журналістики і міжнародних відносин КНУКІМ/ гол. ред. М. С. Тимошик. Число 1. У 2-х ч. Ч. 1. Київ, 2013. С. 188-191.

37. Селезньова О. М. Теоретико-методологічне трактування окремих засадничих категорій інформаційного права // Міжнародна науково-практична конференція ІТ-право: проблеми та перспективи розвитку (Львів, 18 листопада 2019р.). URL: http://aphd.ua/publication-164/