Концепція публічності та її вплив на теорію легітимності публічної влади

Размещено на http://www.allbest.ru/

Концепція публічності та її вплив на теорію легітимності публічної влади

Л.І. Яковлева

Статтю присвячено дослідженню основних підходів до інтерпретації концепції «публічності» у сучасному політологічному дискурсі. Визначено вплив цих інтерпретацій на теорію легітимності публічної влади. Відзначено, що дослідження влади крізь призму публічності дозволяють зробити наголос на її комунікативному характері та розкрити комунікативний потенціал легітимності публічної влади, інтерпретувати публічну владу не тільки як ієрархію чиновників, айв аспекті самоврядування суспільства.

Ключові слова: публічність, публічна сфера, теорія публічної влади, публічна влада, легітимність, легітимність публічної влади, комунікативна дія.

L. Yakovleva

THE CONCEPT OF THE PUBLIC SPHERE AND ITS INFLUENCE ON THE THEORY OF LEGITIMACY OF PUBLIC POWER

The article is devoted to the research of the main approaches to the interpretation of the concept of «public sphere» in modern political science discourse. It is noted that the research of power through the prism of public sphere allows emphasizing its communicative character and disclose the communicative potential of legitimacy of public power, to interpret the public power not only as a hierarchy of officials, but also in the aspect of self-government of society. The critical view of public power from the point of view of ensuring its legitimacy (that is, confirmation of the right to power by the people) needs the return of the subjectivity to citizens, public, society, and including them in the field of analysis of public power either as an instance of evaluation, or as a creator ofpublic policy. It allows formulating the theoretical alternatives in interpretations of the public sphere and public power: either it is the space (sphere) of political interaction between different social groups, as a result of which a strategy and a plan of public power are formed, or it is the public sphere in the literal meaning of the word, that is, "openness" of actions of power for the assessment on behalf of citizens, as a rule, during electoral races, referendums, or as an exception, in the course of mass protests, revolutions and revolts.

The public sphere means expanding ofpolitical participation of citizens, implementation of new forms of activity concerning the participation in politics. The public sphere requires communicative actions not only from power, but also from other actors. The public sphere means that power must be open, political parties must understand and take into account not only selfish interests of their own voters (the target group), but also the public good. There can be no public sphere without citizens who have their own concept of the common good (moral, fair and rational citizens).

Structural transformations of public sphere mean not only the wider involvement of citizens in the development and implementation of public policy, but also the necessity of citizens to comply with the requirements of communicative action.

Public power includes management and organizational components. The society manages complex social and political processes through the use ofpublic power, which should be based on the principles of openness, involvement and reflection.

Key words: publicity, public sphere, theory of public power, public power, legitimacy, legitimacy of public power, communicative action.

Постановка проблеми

У процесі визначення перспектив демократизації сучасного політичного процесу актуалізується проблема дослідження сутності публічної політики та публічної влади. Це обумовлено наступними факторами. легітимність публічна влада політологічний

По-перше, до вітчизняного політичного та політологічного тезаурусу, не без інтелектуального та адміністративного спротиву, увійшли такі поняття, як публічність, публічна влада, публічна політика, публічне управління та адміністрування. Міждисциплінарний науковий дискурс щодо влади, політики та управління на різних етапах свого становлення в Україні формувався навколо осмислення феномену «публічного» та визначення його смислового поля через співставлення з такими поняттями, як «державне», «суспільне», «приватне», «громадське» тощо із зверненням до праць таких зарубіжних вчених, як Г. Арендт, Ю. Габермас, В. Парсонс, Г. Колбеч, Н. Луман, Е. Ноель-Нойман, Р. Нозік, Дж. Ролз, ін.

Але детальний розгляд дискусій другої половини ХХ століття між представниками різних наукових шкіл щодо сутності феномену публічності, публічної сфери (публічного простору) як «відкритості» влади чи простору взаємодії влади та публіки, необхідно екстраполювати на вітчизняні політичні реалії з урахуванням досвіду демократизації пострадянського суспільства, хвиль масових публічних протестів, які двічі призводили до зміни влади в Україні. Цей досвід переконливо свідчить про необхідність дослідження публічної влади з урахуванням фактора її легітимності. Тому, по-друге, дослідження сутності публічної влади крізь призму теорії легітимності відкриває нові евристичні можливості пізнання феномену публічності у цілому та публічної влади зокрема, дозволяє визначити механізми легітимації / делегітимації публічної влади в Україні.

По-третє, критичний погляд на публічну владу з кута зору забезпечення її легітимності (тобто, підтвердження народом права на владу) потребує повернення суб'єктності громадянину, публіці, громадськості, суспільству, і включення їх до поля аналізу публічної влади або як інстанції оцінювання, або як творця публічної політики. Це дозволяє сформулювати теоретичні альтернативи у інтерпретаціях публічності та публічної влади: або це простір (сфера) політичної взаємодії між різними соціальними групами, внаслідок якої формується стратегія і план діяльності публічної влади, або це публічність у прямому сенсі цього слова, тобто «відкритість» дій влади для оцінювання з боку громадян, як правило - під час виборчих перегонів, референдумів, або, як виключення, у ході масових протестних акцій, революцій, повстань.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Процеси розвитку, трансформацій та занепаду легітимності публічної влади у сучасних суспільствах потребують уваги до інтелектуальних джерел теорії публічної влади: концепції інструментального прагматизму Джона Дьюї [8], теорії громадської думки (Public Opinion) Волтера Ліпмана [10] та її взаємодії зі сферою зв'язків з громадськістю (Public Relations), радикальної соціології Чарльза Р. Міллза [12], у якій автор концепції «соціологічної уяви» критикує емпіризм та схильність до пошуку великої теорії, які, хоча і по-різному, але однаковою мірою спотворюють реальність, створюють псевдо-публічний простір, роботи Річарда Сеннета «Падіння (Занепад) публічної людини» (1977 р.). Останню працю присвячено просторовим характеристикам публічного простору великих міст, межам приватного та публічного у міських середовищах [14].

На особливу увагу заслуговують праці німецьких філософів: І. Канта [9], Г. Гегеля [5], К. Маркса [11], які розмежовували державну владу та самоврядування суспільства («громадянське суспільство», «громадянська спільнота»). У К. Маркса ідея щодо «^перетворення державної влади на засіб самоорганізації суспільства» [3, с. 18] стала частиною комуністичної ідеології, спрямованої не лише на пояснення світу, а на його зміну [11]. Як відзначав Р. Шпорлюк: «Читаючи «Маніфест Комуністичної партії», завжди варто пам'ятати одну обставину: його автор, Карл Маркс, не мав часу довго сидіти за письмовим столом: він поспішав на поле битви» [18]. «Маніфест комуністичної партії» атакує буржуазію, націоналізм, капіталізм, як сили, що захопили державний апарат та завдяки цьому експлуатують клас пролетаріїв.

Незважаючи на велику кількість споріднених робіт, які так чи інакше торкаються проблематики публічної влади та публічної політики, у дослідженнях феномену «публічності» можна впевнено назвати прізвище піонера - це німецький дослідник Ю. Габермас. Популярність його теорій обумовила велику кількість інтерпретацій, які часто є взаємно суперечливими. Водночас, слід відзначити недостатню дослідницьку увагу до визначення впливу концепту «публічності» на теорію легітимності публічної влади.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Мета статті - дослідити інтерпретації концептів «публічності», «публічної сфери» у науковому дискурсі та визначити їх вплив на теорію легітимності публічної влади.

Виклад основного матеріалу дослідження. Фундатором теорії «публічного», «публічності» абсолютно заслужено вважають німецького дослідника Ю. Габермаса. Хоча, є достатньо розповсюджена версія, що він вкладав у термін «Offentlichkeit» сенс, пов'язаний не з просторовою характеристикою, а з відкритістю («Offenheit»). Тобто, говорив не про «публічну сферу», а про «публічність». У цьому є певна іронія: сенс одного із головних понять творця теорії комунікативної дії був певною мірою спотворений саме тоді, коли став публічним, долаючи мовні та державні кордони. Дійсно, у англомовній науковій літературі акцентується увага на «публічній сфері». Це стосується не лише перекладів робіт Ю. Габермаса, ай Е. Ноель-Нойманн (відома теорією «спіралі мовчання») та В. Шульца (дослідник масової комунікації, ознакою якої, на його думку, є саме публічність). «Публічна сфера» («public sphere») набуває поширення у сенсі акцентування на просторовій характеристиці публічності. Натомість, у німецьких колег, за версією С. Бодрунової йдеться швидше про публічність у сенсі «відкритості», а не про окрему «публічну сферу» [111]. Історія інтелектуальної боротьби за наголос на «відкритості», а не «сфері» чи «просторі» актуалізується у зв'язку з перекладом робіт Ю. Габермаса. Перекладачі з німецької мови терміну «Offentlichkeit» «...дещо перекрутили той сенс, який вводив у своїй роботі Ю. Габермас... Ключовими елементами Offentlichkeit у раннього Габермаса (в перекладі на англійську мову у 1989 році) визнаються .загальний доступ, достовірні джерела інформації, добровільна участь, раціональна суперечка і аргументація, свобода висловлювання думок, свобода обговорювати державні справи, свобода брати участь [в обговоренні] поза інституційними ролями» [1, с. 111].

Мова йде про вимогу публічності (відкритості) влади не тільки для оцінки громадянами, а для їх якомога більш широкого та різнобічного залучення до політичних справ, до вироблення, ухвалення та впровадження політики на усіх етапах, аналізу політичних рішень, ін. Політика і влада мають пройти шлях відкритості. Так само як у середньовіччі принцип відкритості для усіх громадян став звичним щодо судових засідань, університетських лекцій, церковних служб. Тобто, Ю.Габермас говорить не про «публічну сферу» (простір, у якому відбуваються комунікативні дії), а про «публічне» здійснення влади під пильним наглядом та за безпосередньої участі публіки, громадськості (сукупність комунікативних дій як з боку влади так і з боку громадян).

Завдяки «складнощам перекладу», з'явилась просторова метафора - «публічна сфера» - для «.в цілому непросторового явища» [1, c.111]. Наголос у дослідженнях публічності та публічної влади було перенесено з дійсно необхідної відкритості політики та відповідності публічної політики вимогам комунікативної дії на певну «публічну сферу» та визначенні її особливостей та характеристик. Зокрема, було сформульовано загальні риси та зміст нормативного ідеалу публічної сфери.

На думку В. Вахштайна «По-перше - це простір, де має місце висловлювання своєї думки, критика, дискусія. По-друге, це простір, де дозволено плюралізм (множинність), що являється гарантією від монополії влади. По-третє, це простір, який забезпечує інклюзивність та є гарантією захисту від нерівності. По-четверте, це простір, який дає можливість розвитку громадянського суспільства» [2, с. 8].

Певною мірою дискусія щодо інтерпретації «публічного» торкнулась і вітчизняного дискурсу. Так, назву класичного дослідження Ю. Габермаса «Strukturwandel der Offentlichkeit: Untersuchungen zu einer Kategorie der Burgerlichen Gesellchaft» українською мовою перекладено як «Структурні перетворення у сфері відкритості: дослідження категорії громадянське суспільство» (Літопис, 2000 р.) [3]. Термін «публічність» тут взагалі не зустрічається, натомість йдеться про «громадянську відкритість» та «політичну відкритість» [3]. У «Післяслові» до книги Ю. Габермаса «Залучення іншого: Студії з політичної теорії» (Астролябія, 2006 р.) [4] кандидат філософських наук, перекладач А. Дахній пропонує власний переклад назви габілітаційної дисертації Ю. Габермаса: «Структурні зміни публічності» [4, с. 373].

Враховуючи широкий філософський, соціологічний та політологічний контекст дискусії навколо публічності, з цим варто погодитись. Адже, саме у такому перекладі зникає горезвісна «сфера». Він також видається більш відповідним задуму Ю. Габермаса аніж переклад російською мовою «Структурная трансформация публичной сферы: исследования относительно категории буржуазного общества» [17], або інші варіанти, що їх пропонує у своїй полемічній статті С. Бодрунова: «Структурная трансформация совокупности публичного» або «Структурная трансформация статуса публичности» [1, с. 112]. Натомість, у виданні 1992 року московських лекцій та інтерв'ю Ю. Габермаса зустрічається достатньо цікавий варіант перекладу російською мовою професора Н. Мотрошилової, яка також уникає поняття «сфера»: «Структурное изменение общественности» («Структурна зміна суспільності») [13].

До речі, термін «суспільний» досить часто зустрічається у вітчизняному політологічному дискурсі: «суспільна думка» [4, с. 375], «суспільна публічність» [4, с. 374], «суспільна політика» [15]. Наприклад, у статті В. Тертички «Наука про суспільну політику: досвід становлення в Україні» використовується термін «суспільна політика» (Public Policy) [15]. Науковець зазначає: «Під впливом процесів зі становлення громадянського суспільства ми все більше переконуємося... у можливості впровадження терміну суспільна (замість державна чи в поєднанні суспільна/державна) - як компромісний варіант) політика й, відповідно: суспільна політика (public policy) й аналіз суспільної політики (public policy analysis) - як підкреслення важливості, що вона проводиться в суспільстві, для суспільства і в умовах розбудови громадянського суспільства» [15, с. 50].

За цією логікою, публічність постає в якості однієї із головних характеристик суспільної/державної політики, державної влади. Теорія публічності Ю. Габермаса є у цій інтерпретації дослідженням сфери нормативних вимог до суспільної політики, основною з яких є публічність. Без публічності неможливо уявити діяльність органів суспільної/державної влади, які мають залучати громадськість до процесу прийняття владних рішень. Але, так само публічність висуває вимоги до дій політичних партій, організацій громадянського суспільства, окремих громадян. Тут вже мова йде не про публічну політику та публічну владу, а про публічність, як характеристику демократичної політики та влади.

На цьому наголошує В. Тертичка: «Щодо публічності політики, то це є дуже важливою і невід'ємною її характеристикою, оскільки обґрунтовує принципи відкритості і прозорості вироблення політики та передбачає співпрацю широких верств громадськості, експертів, науковців, недержавних організацій у дискусіях, що передують ухваленню рішень (чи співрішень). У будь-якому випадку суспільна/державна політика має бути публічною» [15, с. 51].

Виключно дотримання вимог публічності у процесі діяльності органів державної влади дозволяє говорити про «публічну владу», що передбачає не лише «відкритість», а й залучення, співпрацю, кооперацію різних соціальних груп у виробленні політики.

Щоправда, у деяких місцях книги «Залучення іншого: Студії з політичної теорії» зміст не втрачається, якщо застосувати якраз термін «відкритий» замість «публічний». Наприклад, у «Передмові до українського видання» [4, c. 5]. Ю. Габермас зазначає:

«...справедливе функціонування ринкової економіки залежить від політичної дієздатності демократичної правової держави. А вона живе завдяки імпульсам та інспіраціям розрахованої на тривале існування динаміки громадянського суспільства і політичної публічності (виділено мною - Л.Я.)» [4, c. 5]. Видається, що саме у цьому випадку можна без втрати сенсу думки Ю. Габермаса замінити «політичну публічність» на «політичну відкритість». Теж саме стосується «суспільної публічності» [4, c. 374]. У післяслові до книги йдеться про «публічну сферу»: «Автор говорить про формування автономної публічної сфери, де вільно самоорганізуються рівноправні громадяни, котрі критично контролюють владу щодо використання нею повноважень» [4, с. 375].

Отже, публічність означає розширення політичної участі громадян, впровадження нових форм активності щодо участі у політиці. При цьому, публічність вимагає комунікативних дій не лише від влади, а й від інших акторів. Публічність означає, що влада має бути відкритою, політичні партії - розуміти та враховувати не тільки егоїстичні інтереси власних виборців (цільової групи), а й загальносуспільне благо. Без громадянина, який має власну концепцію загального блага (тобто, є моральним, справедливим та раціональним) не може бути публічності.

Ю. Габермас зазначає: «Партії. мусять рахуватися з тим, що автономні громадяни зважають на інтереси інших у світлі справедливих принципів. що з допомогою публічного використання свого розуму вони спроможні переконатись у легітимності чинних установ і політичних ідей тощо» [4, с. 83].

Дослідження цієї дискусії буде неповним без звернення до періоду «світанку» розвитку теорії Ю. Габермаса на території СРСР, який співпав із ініційованими після приходу до влади у 1985 році М. Горбачовим процесами перебудови, прискорення та гласності. Перебудова спричинила відмову радянського керівництва від політики ізоляціонізму (у тому числі - інтелектуального) та дозволила вже у серпні 1989 року організувати візит Ю. Габермаса до Інституту філософії АН СРСР.

До речі, гласність (послаблення цензури ЗМІ, відкриття для публічного обговорення «замовчуваних» тем), як термін пізньорадянського «новоязу», було б дуже цікаво співвіднести із такими поняттями як «відкритість» (die Offenheit) та «публічність» (der Offentlichkeit). Тим більше, що на злеті перебудови та гласності (1989 р.) таку спробу було започатковано: «Те, що німецькою позначається прикметником «відкритий» (Offen), англійською мовою словом «прозорий» (transparent), російською мовою найкраще передається настільки поширеними у нас саме сьогодні словами «гласний», «гласність» [13, с. 127]. У 2011 році Ю. Габермас став лауреатом премії М. Горбачова. Щоправда, не у номінаціях «Перестройка» чи «Гласність». Він отримав премію у номінації «Прискорення» [6].

У 1992 році, за результатами візиту Ю. Габермаса з'явилась книга «Демократія. Розум. Моральність», друге видання якої побачило світ у 1995 році [16]. Тут поняття Offentliche перекладається як «общественное» (суспільне): «Публіка. на противагу «приватній справі» є «суспільною (Offentliche) владою» [16, c. 131]. У статті професора Н. Мотрошилової «Щодо лекцій Ю. Габермаса у Москві і про основні поняття його концепції» [13], включеної до другого видання, відзначено багатогранність такого ємного поняття, як Offentlichkeit й, у зв'язку із цим варіативність перекладу.

Ключем стає пошук альтернативи терміну «приватний», якою у даному випадку стає «суспільний». Фактично, перекладачі відштовхуються від основної опозиції, яку досліджує Ю. Габермас, виокремлюючи «приватне» та «суспільне» на різних етапах історичного розвитку.

Н. Мотрошилова зазначає: «Суспільність - це ті феномени життя суспільства, людини і ті зрізи соціального, які сформувалися ще у Стародавній Греції ... Суть їх - у відкритості (від нім. Offen - відкривати), спільності життєдіяльності людей (на противагу відносної закритості, відособленості приватного життя). Їх призначення - постійно сприяти встановленню широких, багатовимірних зв'язків комунікації (комунікативності), по відношенню до яких політичні зв'язки є одним, хоча і дуже важливим різновидом» [13, с. 126].

Цілком у дусі концепції «публічності» розмірковує щодо сутності публічної політики та публічної влади О. Дем'янчук. Зокрема, він зазначає: «В умовах демократії, коли рівень розвитку громадянського суспільства достатньо високий, державна влада поступається частиною своїх повноважень на користь органам самоуправління, і в цьому разі справді має сенс говорити про «публічну владу» як поєднання державної влади і громадського самоврядування» [7].

Тобто, мова йде не лише про переклад деяких термінів концепції Ю. Габермаса, а про більш широку інтерпретацію, пов'язану, зокрема і з розумінням сутності публічної влади. Якщо ми досліджуємо «публічну сферу», то акцент, природно, робиться на визначенні характеристик публічної сфери, публічного простору. Навпаки, публічність дозволяє зосередитись на комунікативних діях як влади так і громадян; досліджувати відповідність діяльності публічної влади принципам комунікативній дії, її спрямованість на порозуміння, діалог, раціональну аргументацію. Забезпечення легітимності публічної влади у сучасному світі неможливо уявити без відкритості, залучення, критики, рефлексивності. Акторами процесу забезпечення легітимності публічної влади, відповідно до такого погляду виступає не лише уряд, а й суспільство. Структурні перетворення публічності полягають не лише у більш широкому залученні громадян до вироблення та реалізації публічної політики, а й у необхідності дотримання громадянами вимог комунікативної дії.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку

Таким чином, переклад габермасівської концепта «Offentlichkeit» як «публічний» дозволяє визначити характеристики публічної влади, нормативні вимоги як до влади й громадськості, так і до їх взаємодії. Адже саме у процесі цієї політичної взаємодії формується легітимність публічної влади.

У концепції «публічності» чи «публічної сфери» Ю. Габермаса політика та влада постають не як елітна справа, дії політиків та обранців різного рівня, а навпаки, дослідження влади крізь призму публічності дозволяє інакше поглянути на природу публічної влади. По-перше, стверджувати її комунікативний характер. За допомогою теорії Ю. Габермаса розкривається комунікативний вимір легітимності публічної влади, адже забезпечення легітимності публічної влади в умовах демократії неможливо без ефективної комунікації між владою та суспільством. По-друге, інтерпретувати публічну владу не тільки як ієрархію чиновників, а й в аспекті самоврядування суспільства. Публічна влада містить у собі управлінську та організаційну складові. Суспільство управляє складними соціальними та політичними процесами через застосування публічної влади, яка має ґрунтуватись на принципах відкритості, залучення та рефлективності. По-третє, подальших досліджень потребує вплив концепту «публічності» на теорію легітимності публічної влади у контексті габермасівських міркувань щодо кантівської ідеї «вічного миру», ролі освіченої публіки та публічних дебатів у забезпеченні легітимності влади. При цьому, слід враховувати, що здійснення ліберальної мрії про «вічний мир» можливе лише за умови «вічної легітимності» публічної влади.

Список використаної літератури

1. Бодрунова С. С. Концепции публичной сферы и медиакратическая теория: поиск точек соприкосновения / С. С. Бодрунова // Журнал социологии и социальной антропологии. - 2011. - Т. 14, № 1. - С. 110-132 ; Bodrunova S. S. Kontseptsii publichnoy sfery i mediakraticheskaya teoriya: poisk tochek soprikosnoveniya / S. S. Bodrunova // Zhurnal sotsiologii i sotsialnoy antropologii. - 2011. - T. 14, № 1. - S. 110-132.

2. Вахштайн В. С. Сообщества и коммуникация: трансформация социальных механизмов формирования солидарности / В. С. Вахштайн, Т. В. Вайзер. - Москва, 2016. -86 с. ; Vakhshtayn V. S. Soobshchestva i kommunikatsiya: transformatsiya sotsialnykh mekhanizmov formirovaniya solidarnosti / V. S. Vakhshtayn, T. V. Vayzer. - Moskva, 2016.

- 86 s.

3. Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкритості: дослідження категорії громадянське суспільство / Ю. Габермас; перекл. з нім. А. Онишко. - Львів: Літопис, 2000. - 318 с. ; Habermas Yu. Strukturni peretvorennia u sferi vidkrytosti: doslidzhennia katehorii hromadianske suspilstvo / Yu. Habermas; perekl. z nim. A. Onyshko.

- Lviv: Litopys, 2000. - 318 s.

4. Габермас Ю. Залучення іншого. Студії з політичної теорії / Ю. Габермас; перекл. з нім. А. Дахній. - Львів : Астролябія, 2006. - 416 с. ; Habermas Yu. Zaluchennia inshoho. Studii z politychnoi teorii / Yu. Habermas; perekl. z nim. A. Dakhnii. - Lviv : Astroliabiia, 2006. - 416 s.

5. Гегель Г. В. Ф. Философия права [Электронный ресурс] / Г. В. Ф. Гегель; пер. Б. Г. Столпнера, М. И. Левиной. - Москва : Мысль, 1990. - 524 с. - Режим доступа : http://psylib.org.ua/books/gegel03/index.htm ; Gegel G. V. F. Filosofiya prava [Elektronnyy resurs] / G. V. F. Gegel; per. B. G. Stolpnera, M. I. Levinoy. - Moskva : Mysl, 1990. - 524 s.

- Rezhim dostupa : http://psylib.org.ua/books/gegel03/index.htm

6. Горбачев вручит премии «Перестройка», «Гласность» и «Ускорение»

[Электронный ресурс] // Фокус. - 2011. - 30 ноября. - Режим доступа :

https://focus.ua/society/177307/ ; Gorbachev vruchit premii «Perestroyka», «Glasnost» i «Uskorenie» [Elektronnyy resurs] // Fokus. - 2011. - 30 noyabrya. - Rezhim dostupa : https://focus.ua/society/177307/

7. Дем'янчук О. П. «Державна політика» та «публічна політика»: варіант

перехідного періоду [Електронний ресурс] / О. П. Дем'янчук // Наукові записки НаУКМА. - 2000. - Т. 18 : Політичні науки. - С. 31-36. -

Режим доступу : http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/9715/Demyanchyk _Derzhavna_polityka.pdf?sequence=1&isAllowed=y ; Demianchuk O. P. «Derzhavna polityka» ta «publichna polityka»: variant perekhidnoho periodu [Elektronnyi resurs] / O.P. Demianchuk // Naukovi zapysky NaUKMA. - 2000. - T. 18 : Politychni nauky. - S. 3136. - Rezhym

dostupu : http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/9715/Demyanchyk_Derzha vna_polityka.pdf? sequence= 1 &isAllowed=y

8. Дьюи Дж. Общество и его проблемы / Дж. Дьюи ; пер. с англ. И. И. Мюрберг,

Е.Н. Косиловой. - Москва : Идея-Пресс, 2002. - 160 с. ; Dyui Dzh. Obshchestvo i ego problemy / Dzh. Dyui ; per. s angl. I. I. Myurberg, Ye. N. Kosilovoy. - Moskva : Ideya-Press, 2002. - 160 s.

9. Кант И. Идея всеобщей истории во всемирно гражданском плане [Электронный ресурс] // Кант И. Сочинения в 6-ти т. / И. Кант. - Москва : Мысль, 1966. - Т. 6. - С. 5-53 . - Режим доступа : https://www.civisbook.ru/files/File/Kant_Idea.pdf ; Kant I. Ideya vseobshchey istorii vo vsemirno grazhdanskom plane [Elektronnyy resurs] // Kant I. Sochineniya v 6-ti t. / I. Kant. - Moskva : Mysl, 1966. - T. 6. - S. 5-53 . - Rezhim dostupa : https://www.civisbook.ru/files/File/Kant_Idea.pdf

10. Липпман У. Общественное мнение / У. Липпман; пер. с англ. Т. В. Барчунова; под ред. К. А. Левинсон, К. В. Петренко. - Москва : Институт Фонда «Общественное

мнение», 2004. - 384 с. ; Lippman U. Obshchestvennoe mnenie / U. Lippman; per. s angl. T.V. Barchunova; pod red. K. A. Levinson, K. V. Petrenko. - Moskva : Institut Fonda «Obshchestvennoe mnenie», 2004. - 384 s.

11. Маніфест Комуністичної партії [Електронний ресурс] // Журнал соціальної критики «Спільне». - Режим доступу : https://commons.com.ua/uk/manifest- komunistichnoyi-partiyi/ ; Manifest Komunistychnoi partii [Elektronnyi resurs] // Zhurnal sotsialnoi krytyky «Spilne». - Rezhym dostupu : https://commons.com.ua/uk/manifest- komunistichnoyi-partiyi/

12. Миллз Ч. Р. Социологическое воображение / Ч. Р. Миллз; пер с англ. О.А. Оберемко; под общ. ред. Г. С. Батыгина. - Москва : Издательский дом NOTA BENE, 2001. - 264 с. ; Millz Ch. R. Sotsiologicheskoe voobrazhenie / Ch. R. Millz; per s angl. O. A. Oberemko; pod obshch. red. G. S. Batygina. - Moskva : Izdatelskiy dom NOTA BENE, 2001. - 264 s.

13. Мотрошилова Н. О лекциях Ю.Хабермаса в Москве и об основных понятиях его концепции / Н. Мотрошилова // Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность : Московские лекции и интервью / Ю. Хабермас. - Москва : Academia, 1995. - С. 113-207 ; Motroshilova N. O lektsiyakh Yu.Khabermasa v Moskve i ob osnovnykh ponyatiyakh ego kontseptsii / N. Motroshilova // Khabermas Yu. Demokratiya. Razum. Nravstvennost : Moskovskie lektsii i intervyu / Yu. Khabermas. - Moskva : Academia, 1995. - S. 113-207.

14. Сеннет Р. Падение публичного человека / Р. Сеннет . - Москва : Логос, 2002. - 424 с. ; Sennet R. Padenie publichnogo cheloveka / R. Sennet . - Moskva : Logos, 2002. - 424 s.

15. Тертичка В. Наука про суспільну політику: досвід становлення в

Україні [Електронний ресурс] / В. Тертичка // Публічне управління: теорія та практика. - 2010. - № 1. - C. 48-58. - Режим доступу :

https://www.ipas.org.ua/images/doc/Library/Articles/putp_2010_1_tertychka.pdf ; Tertychka

V. Nauka pro suspilnu polityku: dosvid stanovlennia v Ukraini [Elektronnyi resurs] /

V. Tertychka // Publichne upravlinnia: teoriia ta praktyka. - 2010. - № 1. - C. 48-58. - Rezhym dostupu : https://www.ipas.org.ua/images/doc/Library/Articles/putp_2010_1_tertychka.pdf

16. Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность : московские лекции и интервью / Ю. Хабермас. - Москва : Academia, 1995.- 252 с. ; Khabermas Yu. Demokratiya. Razum. Nravstvennost : moskovskie lektsii i intervyu / Yu. Khabermas. - Moskva : Academia, 1995. - 252 s.

17. Хабермас Ю. Структурная трансформация публичной сферы: исследования относительно категории буржуазного общества / Ю. Хабермас; под ред. М. Беляева; пер.

B. И. Иванова. - Москва : Весь Мир, 2016. - 344 с. ; Khabermas Yu. Strukturnaya transformatsiya publichnoy sfery: issledovaniya otnositelno kategorii burzhuaznogo obshchestva / Yu. Khabermas; pod red. M. Belyaeva; per. V. I. Ivanova. - Moskva : Ves Mir, 2016. - 344 s.

18. Шпорлюк Р. Комунізм і націоналізм: Карл Маркс проти Фрідріха Ліста [Електронний ресурс] / Р. Шпорлюк ; пер. з англ. : Г. Касьянов. - Київ : Основи, 1998. -

C. 120-144. - Режим доступу : http://litopys.org.ua/sporl/sz07.htm ; Shporliuk R. Komunizm

i natsionalizm: Karl Marks proty Fridrikha Lista [Elektronnyi resurs] / R. Shporliuk ; per. z anhl. : H. Kasianov. - Kyiv : Osnovy, 1998. - S. 120-144. - Rezhym dostupu :

http://litopys.org.ua/sporl/sz07.htm

Размещено на Allbest.ru