Поняття національної безпеки як адміністративно-правової категорії

Різновидом загальної категорії "безпека" є поняття "національна безпека". В Україні наукове розроблення проблем забезпечення національної безпеки активно відновилося в працях учених (юристів, військових, філософів, соціологів, політологів), починаючи з 1990-х років, і триває досі. Його результати є в основі доктринальних офіційних документів, що мають важливе значення для держави.

Уперше в історії країни прийнято й офіційно опубліковано: Закон України "Про основи національної безпеки" (втратив чинність у зв'язку з прийняттям Закону "Про національну безпеку України"); Концепції (основи державної політики) національної безпеки України; Стратегії національної безпеки України, Послання Президента України Верховній Раді України "Україна в 2006 році: внутрішнє і зовнішнє становище та перспективи розвитку" щодо реформування сектору безпеки [1-5].

Крізь призму захищеності життєво важливих національних інтересів розглядає поняття національної безпеки А. Г Мосейко. На думку вченого, під національною безпекою слід розуміти захищеність життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави, національних цінностей, способу життя від широкого спектра зовнішніх і внутрішніх загроз, різних за своєю природою [6, с. 44]. Національні інтереси охоплюють державний суверенітет і територіальну цілісність, демократичний конституційний лад, недопущення втручання у внутрішні справи України; сталий розвиток національної економіки, громадянського суспільства й держави для забезпечення зростання рівня та якості життя населення; інтеграцію України в європейський політичний, економічний, безпековий, правовий простір, набуття членства в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору, розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами, матеріальну, інтелектуальну, духовну власність як основу існування та прогресивного розвитку [6, с. 47].

Для цього необхідне державне цілепокладання здійснюваної політики та заходів, спрямованих на оперативне запобігання небезпечних станів і глибоких кризових процесів, що створюють загрозу розвитку чи існуванню цих соціальних об'єктів. Державне цілепокладання покликане стимулювати концентрацію політичної волі, зусиль суспільства та передбачуваних ресурсів навколо досягнення національних цілей і їх захисту.

Д.О. Беззубов пише, що є два види категорії феномена національної безпеки в соціумі:

1. Пасивна категорія національної безпеки, тобто національна безпека в собі як певний стан оточуючого середовища, за якого відсутня небезпека. Водночас втручання суб'єктів не є обов'язковим або необхідним, система апріорі передбачає відсутність небезпеки, загрози чи ризику.

2. Активна категорія національної безпеки, тобто національна безпека, виявляється у взаємодії з антагоністичними поняттями "небезпека", "загроза" або "ризик" і характеризується діями суб'єктів соціуму для досягнення безпечного стану чи управління системою з метою уникнення виникнення ситуації небезпек, загроз і ризиків.

3. Нейтральна категорія національної безпеки передбачає встановлення одночасного стану безпеки суспільства з діяльністю щодо моніторингу стану загроз і небезпек у майбутньому періоді [7, с. 48].

У науковій літературі до 2015 року простежувалася думка, що національна безпека - це синтез державної безпеки та громадської безпеки, де державна безпека є засобом, а громадська безпека - метою визначення та захисту життєво важливих інтересів громадян. Дуже часто в оцінках дослідників поняття "національна безпека" та "державна безпека" вживаються як синоніми, обидва ці поняття належать до тих, хто не має точного визначення.

А.Г. Мосейко, посилаючись на В.М. Кривцова та І.Ф. Усатюка, зазначає, що важливе місце у визначенні багатовимірного змісту досліджуваного поняття має адміністративно- правовий аспект, оскільки особливістю національної безпеки з адміністративно-правових позицій є те, що однією зі сторін адміністративно-правових відносин є відповідний носій владних повноважень у сфері національної безпеки щодо інших суб'єктів цих відносин [6, с. 45; 8, с. 65].

Численні точки зору фахівців після наукової систематизації вперше в історії України лягли в основу визначень понять національної безпеки і суміжних термінів у важливих документах держави: Концепції (основи державної політики) національної безпеки України; Законі України "Про основи національної безпеки України", Стратегії національної безпеки України [2; 3; 5].

Важливо мати на увазі, що поняття "національна безпека" є динамічним, а не статичним феноменом, тому не тільки може, а й повинно змінюватися, коригуватися у визначеннях через певний час.

Унаочнимо наше твердження на прикладі витягів із перелічених програмних документів. У Концепції (основах держаної політики) національної безпеки України від 16 січня 1997 року йдеться: "Національна безпека України як стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх і зовнішніх загроз є необхідною умовою збереження та примноження духовних і матеріальних цінностей" [3].

У Законі України "Про основи національної безпеки України" вказано, що національна безпека - захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, прикордонної діяльності та оборони, міграційної політики, охорони здоров'я, охорони дитинства, освіти та науки, науково-технічної та інноваційної політики, культурного розвитку населення, забезпечення свободи слова та інформаційної безпеки, кібербезпеки та кібер-захисту, соціальної політики та пенсійного забезпечення, житлово-комунального господарства, ринку фінансових послуг, захисту прав власності, фондових ринків і обігу цінних паперів, податково-бюджетної та митної політики, торгівлі та підприємницької діяльності, ринку банківських послуг, інвестиційної політики, ревізійної діяльності, монетарної та валютної політики, захисту інформації, ліцензування, промисловості та сільського господарства, транспорту та зв'язку, інформаційних технологій, енергетики та енергозбереження, функціонування природних монополій, використання надр, земельних та водних ресурсів, корисних копалин, захисту екології і навколишнього природного середовища та інших сферах державного управління при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам [2].

У Стратегіях національної безпеки України 2007, 2012, 2015 та 2020 років не дається визначення національної безпеки.

Національна безпека охоплює оборону країни та всі види безпеки, передбачені Конституцією України та законодавством України, насамперед державну, громадську, інформаційну, екологічну, економічну, транспортну, енергетичну безпеку, безпеку особи.

Складові національної безпеки

На нашу думку, термін "національна безпека" спеціально не визначено в законодавстві країни. У цьому питанні є послідовна політика Кабінету Міністрів України та практика Верховної Ради не давати визначення терміна, щоб зберегти гнучкість, необхідну для того, аби вживання терміна могло бути адаптоване до обставин, що змінюються.

У законодавстві країн-членів Європейського Союзу Франції, Італії, Іспанії, представників латинської гілки романо-германської правової сім'ї, в необхідних випадках використовується термін "публічна безпека", який у цих державах є синонімом термінів "громадська безпека" та "національна безпека", що застосовується в законодавстві України, Великобританії та США.

На думку дослідників, термін "національна безпека" докладно не визначається законодавцем у низці країн ЄС тому, щоб максимально полегшити практичне виконання службових обов'язків військовослужбовцям і поліцейським, оскільки, на думку французьких, італійських та іспанських правознавців, цей термін є невизначеним правовим поняттям, похідним від поняття "безпека". У Федеративній Республіці Німеччина вчені-юристи та законодавці дійшли аналогічного висновку. На думку вчених ФРН, громадська безпека і порядок є невизначеними правовими поняттями. Це означає, що не може бути зафіксовано законом те, що в конкретному випадку слід розуміти під громадською безпекою і порядком, тобто те, що охороняється поліцією.

Потрібно зазначити, що законодавче регулювання в країнах Європейського Союзу має низку особливостей, оскільки в цих державах є місцева поліція, поліція суб'єктів федерації, що відображається на правовому регулюванні діяльності органів поліції [11, с. 32].

Громадська безпека - це система суспільних відносин, яка в своїй основі ґрунтується на дотриманні соціальних норм: норм права, моралі, корпоративних норм, звичаїв тощо [12, с. 215]. Порядок проведення огляду громадської безпеки та цивільного захисту МВС зазначає, що громадська безпека - це захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини від протиправних посягань, надзвичайних ситуацій, які створюють загрозу спричинення шкоди життю, здоров'ю та майну значної кількості осіб [13].

Погляди українських учених і їх британських, американських, німецьких, французьких, іспанських й італійських колег на поняття "безпека" та "національна безпека" за змістом доволі близькі, незважаючи на наявні відмінності у формулюваннях, істотно та принципово не відрізняються.

На нашу думку, більш конкретними різновидами правової дефініції "безпека", що співвідносяться з нею як категорії "загальне" й "особливе", є поняття "національна безпека", "державна безпека", "громадська безпека", "безпека особи", а похідними від них - "військова безпека", "економічна безпека", "інформаційна безпека" і інші види безпеки, виділені в окремий вид у численних наукових працях українських та зарубіжних фахівців залежно від об'єкта захисту, сфери суспільних відносин, видів практичної діяльності різних державних органів.

Хоча дефініції "державна безпека", "громадська безпека", "безпека особи" вказані поряд з економічною, військовою, інформаційною, екологічною та іншими видами безпеки, виділеними залежно від сфер діяльності різних органів держави як різновид національної безпеки, але вони, на відміну від перелічених видів безпеки, які поділяють родове поняття "національна безпека", пронизують всі указані види безпеки, маючи власний об'єкт захисту.

Безпека держави безпосередньо пов'язана з обороною країни від зовнішньої агресії, всі інші трактування державної безпеки були похідними від конституційної.

На нашу думку, категорії "державна безпека", "громадська безпека" і "безпека особи" є складовими, горизонтальним зрізом поняття національної безпеки та взаємопов'язані між собою. Водночас доцільно розрізняти поняття "безпека особи" й "особиста безпека".

У.М. Нор відмінність між цими поняттями бачить тільки в тому, що при особистій безпеці сукупність суспільних відносин спрямована на захист конкретного життя, здоров'я, тілесної недоторканності, свободи людини від протиправних посягань, скоєних із застосуванням або спробою застосування насильства або з погрозою застосування насильства, а безпека особи передбачає невизначене коло осіб [14, с. 176].

Незважаючи на еволюцію у визначеннях поняття національної безпеки, як динамічного, а не статичного феномена, зафіксованого в нормах законодавчих і підзаконних нормативно- правових актів України, незмінними залишаються її об'єкти: особа, суспільство та держава. У такій послідовності в демократичній правовій державі, якою є Україна, здійснюється захист від зовнішніх і внутрішніх загроз життєво важливих інтересів цих елементів тріади.

На першому місці особа, її конституційні права і свободи, гідна якість і рівень життя людей, можливість вільного прогресивного розвитку, самовираження на загальне благо.

Уперше за всю тисячолітню історії країни, після прийняття демократичної Конституції України, громадянин у Незалежній Україні - це повноправний творець, який у межах закону реалізує потреби, вільно обирає на основі прямих виборів при рівному та таємному голосуванні достойного кандидата з альтернативних Президента країни, депутатів до представницьких органів влади усіх рівнів, вступає в політичні партії та громадські об'єднання, реально користується всіма правами і свободами, наданими Конституцією України.

На другому місці є суспільство, його інститути - партії, з відмінними ідеологіями; церква, яка дає можливість реалізовувати релігійні потреби віруючих різних конфесій; різні громадські організації, які реалізують у межах закону свої цілі; вільна преса, радіо і телебачення з повною відсутністю цензури та можливістю висловитися окремому громадянину про нагальні проблеми, опозиційним політикам, представникам партії влади.

На третьому місці держава - основи конституційного ладу, суверенітет і територіальна цілісність, здатність проводити незалежну зовнішню політику, що забезпечує, відповідно до норм міжнародного права та національного законодавства, ефективну реалізацію на міжнародній арені національних інтересів. Хоча держава як об'єкт безпеки виступає на третьому місці, вона як суб'єкт, що забезпечує національну безпеку, серед суб'єктів забезпечення безпеки є першою і основною, а суспільство і окремі громадяни в питаннях забезпечення безпеки надають державним органам необхідну допомогу та сприяння.

Особа, суспільство і держава є одночасно об'єктами та суб'єктами забезпечення національної безпеки. Вони повинні взаємодіяти в межах чинного законодавства на основі демократичних процедур.

Суб'єктами забезпечення національної безпеки є особа, суспільство і держава, але в зворотній послідовності: основним суб'єктом є держава, яка в особі своїх органів, сил і засобів забезпечує відповідно до Конституції та національного законодавства безпеку кожного громадянина на території України, а за її межами гарантує захист і заступництво; громадяни і суспільство як суб'єкти безпеки надають можливе необхідне сприяння відповідним державним органам при подоланні загроз національній безпеці, держава, забезпечує правовий і соціальний захист відповідно до законодавства України.

Стратегія Європейського Союзу із зовнішньої і безпекової політики містить важливий напрям - "працювати з ключовими партнерами, державами і регіональними об'єднаннями, які поділяють погляди ЄС". За цим критерієм Україна є важливим партнером ЄС на Сході [15, с. 32]. Україна зазначена саме в розділі "Європейська система безпеки" у контексті протидії агресії Росії, що підтверджує її ключову важливість для безпеки Європейського Союзу та визначає перспективність такого виміру співпраці.

Висновки