Юридизація принципу поваги прав людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Юридизація принципу поваги прав людини

Бунчук Оксана Борисівна кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри теорії права та прав людини, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Анотація

юридизація повага права людини

У статті проаналізовано юридизацію принципу поваги прав людини. Цей принцип займає одне з головних місць в системі загально- правових принципів і ключовий для формування правової держави. Сутність принципу поваги прав людини полягає у визнанні найвищою цінністю прав і свобод людини та забезпеченні їх державної охорони, а також сприянні їх повній реалізації, неприпустимості порушення прав та свобод як зі сторони держави, так і зі сторони суспільства. Принцип поваги прав людини взаємодіє у сукупності з іншими принципами міжнародного права. Неприпустиме протиставлення принципів міжнародного права один одному. Принцип поваги прав людини займає центральне положення в законодавстві держав. Він являє собою головний та загальний принцип права демократичних держав і характеризується імперативністю. Принцип поваги прав людини знаходить своє вагоме місце серед інших принципів міжнародного права, до яких відносять: принцип гуманізму, свободи, рівноправності і рівності, солідарності, демократії, терпимості (толерантності), справедливості та недискримінації.

Принцип поваги прав людини закріплений у міжнародно-правових актах. Він утвердився як один із головних у міжнародному праві в 1945 р. після прийняття Статуту ООН, у якому закріплено обов'язок поважати і захищати права людини. Загальна декларації прав людини 1948 р. та Міжнародні Пакти про права людини 1966 р. продовжили подальшу юридизацію принципу поваги прав людини. Повага до прав людини - це основа свободи і справедливості будь-якої цивілізованої держави. Принцип поваги прав людини - це узгоджене визнання обов'язків щодо дотримання, сприяння та забезпечення гарантій основних прав та свобод людини на всіх рівнях державної влади. Засада поваги прав людини реалізується тільки в умовах демократії, де панує верховенство права.

На сьогоднішній день, можна з упевненістю констатувати, що принцип поваги прав людини, який виник і утвердився як реакція на загрозу людству, є одним з основоположних принципів сучасного національного права. Законодавче закріплення принципу поваги прав людини говорить про високий рівень відповідності українського законодавства міжнародно-правовим стандартам у сфері прав людини та їх захисту. Незважаючи на те, що більшість норм міжнародного права, в яких закріплений принцип поваги прав людини, трансформовані у вітчизняне законодавство, демократичні перетворення, євроінтеграційні процеси та складні обставини, що відбуваються в українському суспільстві говорять про необхідність продовження та поглиблення цього процесу.

Ключові слова: права людини, принципи прав людини, принцип поваги прав людини.

Abstract

Bunchuk Oksana Borysivna Ph.D., Associate Professor at Departament of Theory of Law and Human Rights, Yuriy Fedkovich Chernivtsi National University

JURISDICTION OF THE PRINCIPLE OF RESPECT FOR HUMAN RIGHTS

The article analyzes the legalization of the principle of respect for human rights. This principle occupies one of the main places in the system of general legal principles and is key to the formation of the rule of law. The essence of the principle of respect for human rights is to recognize the highest value of human rights and freedoms and ensure their state protection, as well as promote their full implementation, the inadmissibility of violations of rights and freedoms by both the state and society. The principle of respect for human rights interacts with other principles of international law. It is inadmissible to oppose the principles of international law to each other. The principle of respect for human rights is central to national law. It is the main and general principle of the law of democratic states and has an imperative property. No law can contradict it. The principle of respect for human rights finds its place among other principles of international law, which include: the principles of humanism, freedom, equality and equality, solidarity, democracy, tolerance, justice and non-discrimination.

The principle of respect for human rights is enshrined in international law. He established himself as one of the foremost in international law in 1945, when the UN Charter was adopted. It enshrines a duty to respect and protect human rights. The Universal Declaration of Human Rights of 1948 and the International Covenants on Human Rights of 1966 continued to further legalize the principle of respect for human rights. Respect for human rights is the basis of freedom and justice of any civilized state. The principle of respect for human rights is the agreed recognition of responsibilities for the observance, promotion and guarantee of fundamental human rights and freedoms at all levels of government. The principle of respect for human rights is realized only in a democracy where the rule of law prevails.

Today, it is safe to say that the principle of respect for human rights, which emerged and established itself as a response to the threat to humanity, is one of the fundamental principles of modern national law. Legislative enshrinement of the principle of respect for human rights indicates a high level of compliance of Ukrainian legislation with international legal standards in the field of human rights and their protection. Despite the fact that most of the norms of international law, which enshrine the principle of respect for human rights, have been transformed into domestic law, democratic transformations, European integration processes and difficult circumstances in Ukrainian society suggest the need to continue and deepen this process.

Keywords: human rights, principles of human rights, principle of respect for human rights.

Постановка проблеми

Активні трансформаційні процеси в Україні за останній період призвели до того, що досить істотно почала приділятись увага нормативній регламентації прав і свобод людини та громадянина, гарантій і механізму їх захисту. Однією із найгостріших проблем, які існують на сьогодні в Україні, є проблема забезпечення та захисту прав людини.

Для того щоб забезпечити кожному можливість повною мірою реалізувати свої права, потрібно перш за все створити найсприятливіші умови, за яких така реалізація буде реальною. Створення належних умов для реалізації прав і свобод людини можливе тільки в умовах демократичної правової країни, в умовах забезпечення та дотримання для кожного індивіда його прав і законних інтересів.

Принцип поваги прав людини нерозривно пов'язаний із демократією і верховенством права.

Проголошення принципу поваги прав людини в якості основи діяльності різноманітних міжнародних організацій говорить про тенденцію підняття панування права на якісно новий рівень, в основі якого лежить принцип поваги прав людини і забезпечуються гарантії його захисту. Зміст цього принципу визначає характер взаємодії міжнародно-правових і внутрішньо-державних норм в сфері співпраці, в умовах коли міжнародне право не тільки впливає на національне законодавство з питань поваги прав людини, а й встановлює загальноприйняті стандарти, якими повинні керуватися держави, вводить в дію міжнародні засоби захисту прав людини від частих посягань, й стає безпосереднім регулятором і гарантом всіх елементів правового статусу особистості.

Аналіз наукових досліджень. Ключові питання принципу поваги прав людини досліджувались у працях таких вітчизняних вчених, як В. Дашковська, В. Колісник, А. Колодій, О. Марцеляк, А. Олійник, М. Орзіх, О. Петришин, В Погорілко, П. Рабінович, В. Шаповал, Ю. Тодика, М. Цвік та ін.

Метою статті є розгляд юридизації принципу поваги прав людини, визначення нових закономірних тенденцій його розвитку.

Виклад основного матеріалу

Принцип поваги прав людини є керівним підгрунттям правової діяльності, а також основою конституціоналізму країн не тільки Європейського регіону, а й практично усього світу. Права людини зародились досить давно і, відповідно до їх появи, у ХХ ст. почали з'являтися міжнародні та регіональні організації, які проголосили своєю метою дотримання принципу поваги прав людини. З появою міжнародних і регіональних організацій захист прав людини перестав бути питанням суто національним і вийшов на новий рівень розвитку.

Зародження прав людини, а згодом закріплення принципу поваги прав людини має давню історію. У різні історичні епохи поняття, зміст та обсяг прав і свобод людини були різними. До ХХ ст. права людини врегульовувалися лише внутрішньо-державним правом. Варто згадати і про те, що на початку зародження міжнародного права як галузі права, норм про права людини у ній не згадувалось. Під час Другої світової війни проявилися недоліки у сфері регулювання прав і свобод людини. Досвід і наслідки війни виразно продемонстрували нерозривний зв'язок між підтримкою міжнародного миру і безпеки та дотриманням прав людини. У цей час було створено ООН, що зумовило перехід до міжнародного захисту прав людини, усвідомлення універсальності, єдності і неподільності прав людини.

Принцип поваги прав людини і його становлення пов'язані з розробкою і ухваленням міжнародних нормативних актів універсального характеру. У цих документах права людини було систематизовано. Систематизація таких нормативно-правових актів здійснювалась у період з 1948 по 1966 р.р. шляхом прийняття послідовних нормативних документів, які неофіційно формують «Міжнародну хартію прав людини». До таких документів відносять: Загальну декларацію прав людини 1948 р. та два Міжнародні Пакти про права людини 1966 р. - Пакт про громадянські та політичні права та Пакт про економічні, соціальні та культурні права [1, с. 1-5].

Принцип поваги прав людини утвердився як один із головних у міжнародному праві в 1945 р., коли було прийнято Статут ООН, який закріпив обов'язок поважати і захищати права людини. Основні слова про повагу і захист прав людини закріплено у Преамбулі Статуту ООН, і звучать так: «... знову утвердити віру в основні права людини, у гідність і цінність людської особистості, у рівноправність чоловіків та жінок і в рівність прав більших та малих націй.» [2]. Також у Статуті у п. 3 ст. 1 закріплено мету ООН, яка полягає у наступному: «здійснювати міжнародне співробітництво в сфері розв'язання міжнародних проблем економічного, соціального, культурного та гуманітарного характеру й у заохоченні та розвитку поваги до прав людини й основних свобод для всіх, без розрізнення раси, статі, мови та релігії» [2].

У п. в) ст. 55 Статуту ООН зазначено, що «з метою створення умов стабільності та благополуччя, необхідних для мирних і дружніх відносин між націями, заснованих на повазі принципу рівноправності та самовизначення народів, ООН сприяє: ...загальній повазі та дотриманню прав людини й основних свобод для всіх, без розрізнення раси, статі, мови й релігії». Ця стаття має відношення до економічного і соціального співробітництва, що не зменшує її юридичної значущості. Ст. 56 Статуту ООН: «усі Члени Організації зобов'язуються вживати спільні й самостійні дії в співробітництві з Організацією для досягнення цілей, зазначених у статті 55» [2]. Отже, Статут ООН достатньо вимогливо поставився до теми прав людини, закріпив основні положення про права людини, які є обов'язковими для усіх.

Розробка і прийняття Загальної декларації прав людини у 1948 році допомогло у створенні міжнародних стандартів прав людини. Її автори прагнули сформулювати фундаментальні права, закладені в самій людській природі. Мета Загальної декларації - закріпити ці права і встановити норми, яких повинні дотримуватися усі держави. У преамбулі Декларації вони проголошуються «як завдання, до виконання яких повинні прагнути всі народи й усі держави» [3].

Значення Декларації полягає в тому, що вона не тільки містить основні права і свободи, а й принципи організації державної влади, які дуже співзвучні з принципами сучасної правової держави. До них належать:

1) верховенство закону (усе, що не заборонено законом, те дозволено; ніхто не може бути примушений робити те, що не встановлено законом (ст. 5); покарання і затримання особи, позбавлення власності можливо тільки на підставі закону) (ст. 7, 8, 17);

2) представницька форма правління (усі громадяни мають право особисто або через своїх представників брати участь у створенні закону; усі громадяни мають рівний доступ до всіх посад відповідно до їх можливостей (ст. 6);

3) підзвітність всіх органів і посадових осіб («суспільство може вимагати від будь-якої посадової особи звіт про її діяльність» (ст. 15) [3].

Загальна декларація прав людини заклала фундамент для подальшого утвердження, розвитку, конкретизації, розширення переліку та деталізації механізму забезпечення прав людини і громадянина практично в усьому цивілізованому світі. Загальна декларація прав людини - це перший документ універсального характеру, який на міжнародному рівні проголосив основні громадянські, політичні, соціально-економічні та культурні права і тим самим встановив стандарти та ідеали, яким і сьогодні прагнуть слідувати усі країни світу. Загальна Декларація прав людини використовується як першопочаткова «точка відліку» та визначальний критеріальний орієнтир: будь-які подальші акти ООН ніколи не замінять і не перевершать її [4].

Слід звернути увагу на те, що не тільки Статут ООН є юридичною основою співробітництва з прав людини. Він є найважливішим для сучасного

світу договірним міжнародно-правовим ядром захисту прав людини і міжнародно-правового співробітництва з таких питань. Хоч Статут ООН на це прямо не вказує, але про це згадує Загальна Декларація прав людини 1948 р., яка визнається міжнародно-правовою доктриною, загальновизнаним тлумаченням положень Статуту ООН в галузі прав людини: «Всі люди народжуються вільними і рівними в своїй гідності і правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні ставитися один до одного в дусі братерства» [2].

У 1966 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла такі важливі правові документи - Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права і Міжнародний пакт про громадянські й політичні права. У цих документах наведено досить детальний перелік прав людини і громадянина. Пакт про громадянські й політичні права передбачив створення Комітету з прав людини, який відповідає за додержання положень даного документу і втілення у життя прав, визнаних у ньому.

Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права і Міжнародний пакт про громадянські й політичні права є своєрідними міжнародними кодексами прав людини і громадянина, а країни-учасники взяли на себе обов'язки у здійсненні необхідних заходів стосовно забезпечення передбачених у них прав і свобод. Ухвалення зазначених документів стало рушійною силою у розвитку ідеї універсальності прав людини, і відповідно до цього світове співтовариство перейшло від діяльності, яка спрямовувалась на заохочення загальної поваги і дотримання прав людини, до їхнього ефективного захисту [5, с.33].

Відповідно до Пакту про громадянські і політичні права, закріплені в ньому певні фундаментальні права і свободи повинні реалізовуватись у будь- якій ситуації, навіть в умовах збройних конфліктів. Так, згідно з п. 1 ст. 4 цього документа «під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою і про наявність якого офіційно оголошується, держави- учасниці цього Пакту можуть вжити заходів на відступ від своїх зобов'язань за цим Пактом лише настільки, наскільки це диктується гостротою становища, за умови, що такі заходи не є сумісними з їх іншими зобов'язаннями за міжнародним правом і не тягнуть за собою дискримінації виключно на основі раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії чи соціального походження» [6].

Утвердженню та реалізації принципу поваги прав людини присвячені також спеціальні акти, які у достатній мірі регламентують окремі, специфічні питання у сфері поваги та захисту прав і свобод людини. До таких відносяться ряд Конвенцій: про попередження злочину геноциду і покарання за нього (1948 р.); про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1966 р.); про боротьбу з дискримінацією у сфері освіти (1960 р.); про права дитини (1989 р.); Конвенція проти катувань та інших жорстоких нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (1984 р.) та ін.

Також варто згадати Віденську декларацію, яка прийнята у червні 1993 р. на Всесвітній конференції ООН з прав людини. У ній закріплюється загальний характер прав людини, а саме: «Усі права людини універсальні, неподільні, взаємозалежні... Міжнародне співтовариство повинне ставитися до прав людини глобально, на справедливій і рівній основі, з однаковим підходом та увагою. Хоча значення національної й релігійної специфіки й різних історичних, культурних і релігійних особливостей необхідно мати на увазі державі, незалежно від їх політичних, економічних і культурних систем, держави зобов'язані заохочувати й захищати усі права людини й основні свободи» [7]. Права людини є універсальними, ця властивість прав людини гарантує рівність прав і свобод людини й громадянина, незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, майнового або посадового положення, місця проживання, релігійних й інших переконань, приналежності до суспільних об'єднань, а також інших обставин. Під забороною є усе, що стосується обмеження прав людини з будь-яких ознак: соціальних, расових, національних, мовних або релігійних. Чоловіки й жінки мають рівні права, свободу і можливості для їх реалізації.

В українському законодавстві приділено не мало уваги питанням, які стосуються дотримання, захисту та охорони прав і свобод людини, закріплюється принцип поваги прав людини на національному рівні. Ст. 55 Конституції України закріплює право кожної людини захищати свої права у судовій інстанції та після використання усіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Основним законом держави передбачено положення, яке становить зміст принципу поваги прав людини: держава змушена гарантувати будь-якій особі, права якої порушено, ефективні засоби правового захисту. Також, маючи на меті забезпечення дотримання прав і свобод людини і громадянина та захисту прав кожного на території України і у межах її юрисдикції, діє інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Це передбачає можливість звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства незалежно від раси, кольору шкіри, релігійних та інших переконань, статі, соціального походження та інших ознак за захистом у випадку порушення будь-якого з їхніх прав. Метою діяльності інституту Уповноваженого, згідно із законодавством, є дотримання та повага до прав і свобод людини і громадянина; запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав; сприяння приведенню національного законодавства України про права і свободи у відповідність з міжнародними стандартами у цій галузі та ін.

Також у сфері захисту прав людини важливою подією є ратифікація 17 липня 1997 р. Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Даний міжнародний документ є угодою, на основі якої більшість європейських країн мають обов'язком дотримання прав та основоположних свобод людини. Наша держава, ратифікувавши Конвенцію визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини. Європейський суд є органом із міжнародним статусом, який, за умов, визначених у Конвенції, може розглядати заяви, що подаються особами, що скаржаться на порушення своїх прав, гарантованих цим міжнародним документом [8, с. 76-77].

Принцип поваги прав людини, що затвердився після Другої світової війни став одним із важливих принципів як міжнародного, так і конституційного права. Принцип поваги прав людини є консолідуючим чинником зближення конституційного та міжнародного права в найважливіших питаннях побудови правових, демократичних держав як основи цивілізованого світопорядку. Правова система країни повинна будуватися таким чином, щоб не тільки не розходитися з загальновизнаними принципами і нормами, а й сприяти їх реалізації. У зв'язку з цим, звертає на себе увагу універсальна концепція міждержавного співробітництва в галузі прав людини на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, згідно з якими, всі права людини неподільні, складають єдиний комплекс. З їх сукупності не можна виключити хоча б одну складову. Неприпустимо протиставлення одного права чи свободи - іншому. Оскільки, в цьому випадку, буде порушений загальний принцип поваги прав людини і основних свобод, принцип універсальності прав людини.

Висновки

Принцип поваги прав людини - це важливе ядро загальнолюдської культури, оволодіння яким дає можливість вільно орієнтуватися в оцінці існуючих політичних режимів, у гуманітарній і соціальній діяльності держави, правовій і моральній культурі політичних лідерів, правосвідомості народу. Витоки прав людини беруть свій початок із найдавніших часів людської історії. Історія прав людини - це історія олюднення людей, історія прогресуючого розширення правового визнання людини. У кожний історичний період приймалися різноманітні нормативно- правові акти, які закріплювали права людини, їх захист, повагу до них.

Загалом, міжнародно-правові документи визначають той універсальний комплекс основних прав та свобод, який у єдності з конституційними правами повинен забезпечити нормальну життєдіяльність людини. Якщо певне право людини не отримало конституційного закріплення з боку держави, воно визнається таким на основі міжнародних актів, оскільки пріоритет міжнародного права щодо внутрішньодержавного у сфері прав людини є загальновизнаним.

Зміст принципу поваги прав людини полягає в гарантуванні державами повного обсягу прав і свобод людини, реалізації їх без дискримінації, дотримання прав людини за будь-яких умов, відповідальності за їх порушення. Порушенням принципу поваги прав людини слід вважати порушення міжнародних стандартів у сфері прав людини, особливо - якщо ці порушення носять грубий і масовий характер. Утвердження в міжнародному праві принципу поваги прав людини свідчить про ступінь цивілізованості як цього права, так і міжнародного співтовариства.

Засада поваги прав людини реалізується тільки в умовах демократії, де панує верховенство права. На сьогоднішній день, можна з упевненістю констатувати, що принцип поваги прав людини, який виник і утвердився як реакція на загрозу людству, є одним з основоположних принципів сучасного національного права. Законодавче закріплення принципу поваги прав людини говорить про високий рівень відповідності українського законодавства міжнародно-правовим стандартам у сфері прав людини та їх захисту. Незважаючи на те, що більшість норм міжнародного права, в яких закріплений принцип поваги прав людини, трансформовані у вітчизняне законодавство, демократичні перетворення, євроінтеграційні процеси та складні обставини, що відбуваються в українському суспільстві говорять про необхідність продовження та поглиблення цього процесу.

Література

1. Осипенко О. О. Міжнародно-правовий принцип поваги прав людини в контексті України. Луцький інститут розвитку людини Університету «Україна». 2012. С. 1-5.

2. Статут Організації Об'єднаних Націй:від 26 червня 1945 р. URL:http://www.un.org.ua/images/UN_Charter_Ukrainian.pdf

3. Загальна декларація прав людини від 10.12.1948 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_015#Text

4. Рабінович П.М. Універсальна Декларація прав людини (до 60-річчя проголошення). Бюлетень Міністерства юстиції України. 2008. № 11-12. С. 194-203.

5. Колесніченко Н. М. Універсальність прав людини: сучасні підходи до проблеми. Наукові праці [Чорноморського державного університету імені Петра Могили]. Сер. : Політологія. 2012. Т. 178, Вип. 166. С. 33.

6. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 19.10.1973 р. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_043

7. Віденська Декларація та програма дій від 25.06.1993 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу :http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_504

8. Льошенко О. Імплементація Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини в національну правову систему. Право України.2009. № 6. С. 76-77.

References

1. Osipenko, O. O. (2012). Mhhnarodno-pravovij princip povagi prav ljudini v konteksti Ukrami [International legal principle of respect for human rights in the context of Ukraine].Luc'kij mstitut rozvitku ljudini Urnversitetu «Ukrarna» [in Ukrainian].

2. Statut Orgamzacn Ob^dnanih Nacij [Charter of the United Nations]. www.un.org.uaRetrieved from http://www.un.org.ua/images/UN_Charter_Ukrainian.pdf [in Ukrainian].

3. Zagal'na deklaradja prav ljudini [Universal Declaration of Human Rights]. (n.d). zakon.rada.gov.uaRetrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_015#Text [in Ukrainian].

4. Rabinovich, P.M. (2008). Universal'na Deklaracija prav ljudini (do 60-richchja progoloshennja) [Universal Declaration of Human Rights (60th anniversary)]. Bjuleten' Ministerstva justicn Ukrami - , Bulletin of the Ministry of Justice of Ukraine,11-12, 194-203. [in Ukrainian].

5. Kolesnichenko, N. M. (2012). Universal'nist' prav ljudini: suchasni pidhodi do problem [Universality of human rights: modern approaches to the problem]. Naukovi praci

[Chornomors'kogo derzhavnogo universitetu imeni Petra Mogili]. Ser. :Politologija - Scientific works [PetroMohyla Black Sea State University]. Ser. : Politology,178, 166, 33 [in Ukrainian].

6. Mizhnarodnij pakt pro gromadjans'ki i politichni prava [International Covenant on Civil and Political Rights]. (n.d). zakon.rada.gov.uaRetrieved from http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/995_043 [in Ukrainian].

7. Videns'ka Deklaracija ta programa dij [Vienna Declaration and Program of Action]. (n.d). zakon2.rada.gov.uaRetrieved from http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_504 [in Ukrainian].

L'oshenko, O. (2009). Implementacija Konvencii pro zahist prav ljudini i osnovopolozhnih svobod ta praktiki Єvropej s'kogo sudu z prav ljudini v nacional'nu pravovu sistemu [Implementation of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms and the practice of the European Court of Human Rights in the national legal system]. Pravo Ukrami - Law of Ukraine, 6, 76-77. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru