Новітні тенденції розвитку в Україні інституту визнання та виконання рішення іноземного суду

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут законодавства Верховної Ради України

Новітні тенденції розвитку в Україні інституту визнання та виконання рішення іноземного суду

Клименко Оксана Михайлівна,

завідувач відділу проблем розвитку національного законодавства, доктор юридичних наук, професор

Анотація

Проведені в Україні реформи судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів актуалізують для науковців завдання з аналізу їх правового забезпечення на предмет функціональності та ефективності відповідних правових інститутів. Дана стаття присвячена висвітленню особливостей правового регулювання визнання та виконання рішення іноземного суду в Україні в контексті оновлення національного законодавства.

Метою статті є висвітлення особливостей правового регулювання та сучасних тенденцій розвитку в Україні інституту визнання та виконання рішення іноземного суду.

Наукова новизна полягає в комплексному аналізі законодавства України з питань визнання та виконання рішення іноземного суду, зокрема у проекціях визначення його головних ознак як інституту права (міжнародного цивільного процесу України), особливостей його розвитку, у тому числі під впливом європейських правових стандартів, тенденцій і практики формування транснаціонального виконавчого процесу, а також проблемних аспектів правового регулювання у світлі останніх законодавчих оновлень.

Висновки. Згідно з новою концепцією, втіленою у Цивільному процесуальному кодексі України в редакції 2017 року, інститут визнання та виконання рішення іноземного суду є самостійним інститутом міжнародного цивільного процесу України. Поряд із традиційним підходом визнання та виконання рішення іноземного суду в рамках зобов'язань за міжнародними договорами, обов'язковість яких визнана Верховною Радою України, закріплюється широкий концепт принципу взаємності (вважається, що взаємність існує, оскільки не доведено інше). Такий підхід відповідає загальній тенденції зближення судової практики різних держав (головним орієнтиром виступає, насамперед, право ЄС) і формування засад транснаціонального виконавчого процесу. Відповідно, він потребує послідовного втілення на рівні правового забезпечення усіх механізмів визнання та виконання рішення іноземного суду, у тому числі попередньої відомчої оцінки клопотання про визнання та виконання рішення іноземного суду на предмет його прийнятності для судового розгляду.

Особливістю інституту визнання та виконання рішення іноземного суду в Україні в умовах «гібридної» війни є встановлення через існування викликів та загроз національній безпеці певних застережень щодо задоволення клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, що може загрожувати інтересам України.

Ключові слова: рішення іноземного суду, визнання рішення іноземного суду, виконання рішення іноземного суду, юрисдикція, принцип взаємності, екзекватура.

Abstract

Klymenko Oksana M.,

Doctor of Juridical Sciences, Professor, Head of the Division of Development Problems of National Legislation of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine

Newest trends of development of the institute for recognition and implementation of a foreign court decision in Ukraine

Implemented in Ukraine reforms in the judiciary and related legal institutes make it important for scientists to analyze the legal support for the functionality and efficiency of the respective legal institutions. This article is devoted to highlighting the peculiarities of legal regulation of recognition and enforcement of a decision of a foreign court in Ukraine in the context of updating national legislation.

The purpose of the article is to highlight the features of legal regulation and current trends in the development of the recognition and enforcement of foreign court decisions in Ukraine.

The scientific novelty is a comprehensive analysis of the legislation of Ukraine on the recognition and enforcement of a decision of a foreign court, in particular in the projections of defining its main features as an institution of law (international civil process of Ukraine), features of its development, including under the influence of European legal standards, trends and practices. the formation of a transnational enforcement process, as well as the problematic aspects of legal regulation in the light of recent legislative updates.

Conclusions. According to a new concept embodied in the 2017 Code of Civil Procedure of Ukraine, the Institute for the Recognition and Enforcement of a Decision of a Foreign Court is an independent institute for the international civil process of Ukraine. Along with the traditional approach of recognizing and enforcing a decision of a foreign court in the framework of obligations under international treaties, the obligation of which was recognized by the Verkhovna Rada of Ukraine, a broad concept of the principle of reciprocity is enshrined (it is considered that reciprocity exists, unless otherwise stated). This approach is in line with the general trend of convergence of jurisprudence of different states (first of all, EU law is the main one) and the formation of the principles of transnational enforcement. Accordingly, it requires consistent implementation at the level of legal support of all mechanisms for recognition and enforcement of a foreign court decision, including a preliminary departmental assessment of a request for recognition and enforcement of a foreign court's decision for its admissibility for judicial review.

The peculiarity of the institute of recognition and enforcement of a decision of a foreign court in Ukraine in the context of a «hybrid» war is the establishment, due to the existence of challenges and threats to national security, of certain reservations regarding the request for permission to enforce the decision of a foreign court, which could threaten the interests of Ukraine.

Key words: decision of a foreign court, recognition of a decision of a foreign court, enforcement of a decision of a foreign court, jurisdiction, reciprocity principle, exequatur.

Основна частина

Постановка проблеми та актуальність дослідження. Проведені в Україні реформи судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів актуалізують для науковців завдання з аналізу їх правового забезпечення на предмет функціональності та ефективності відповідних правових інститутів. Дана стаття присвячена висвітленню особливостей правового регулювання визнання та виконання рішення іноземного суду в Україні в контексті оновлення національного законодавства.

Актуальність посилюється також комплексністю дослідження інституту визнання та виконання рішення іноземного суду в контексті сучасних тенденцій його розвитку. Це пояснюється специфікою даного інституту, що перебуває під впливом дії міжнародних стандартів і міжнародної судової практики з питань забезпечення права людини на справедливий суд, загальних тенденцій щодо спрощення правового режиму визнання і виконання іноземних судових рішень, запровадження стандартизованих правил та уніфікації відповідних правових норм. Водночас, цей інститут ґрунтується на суверенному праві держави щодо її юрисдикції у забезпеченні правопорядку на своїй території та допуску до правозастосування владних (судових) актів іноземних держав, які стосуються вирішення цивільно-правових спорів.

Метою статті є висвітлення особливостей правового регулювання та сучасних тенденцій розвитку в Україні інституту визнання та виконання рішення іноземного суду.

Виклад основного матеріалу. Правова природа інституту визнання та виконання рішення іноземного суду походить з утвердження та забезпечення основного права людини - права на справедливий суд, включеного до міжнародного стандарту прав людини та основоположних свобод в якості універсального компоненту, що виступає гарантією їх дотримання та реалізації. Це кореспондує головній правовій меті міжнародного цивільного процесу, розвиток якого відбувається в рамках загальної правової тенденції, заснованої на повазі прав людини [1, с. 337].

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод виконання рішення, ухваленого будь - яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (справи «Горнсбі проти Греції», «Шмалько проти України»).

Ці фундаментальні засади права на справедливий суд покладено в основу вітчизняної правової системи. Так, у розвиток концепції справедливого правосуддя Конституційний Суд України у своїх рішеннях наголошує на тому, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (підпункт 2.1 пункту2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року №5-рп/2013); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012).

Утім, практична складність питання визнання та виконання рішення іноземного суду полягає у тому, що судове рішення як акт публічної влади є частиною правопорядку тієї держави, в межах юрисдикції якої його було ухвалено, однак він має бути визнаний і виконаний на території іншої держави, на яку публічна влада першої не поширюється. Тож, правова природа інституту визнання та виконання рішення іноземного суду походить також із суверенного права держави на її юрисдикцію у забезпеченні правопорядку на своїй території та допуску до правозастосування публічних (владних) актів іноземних держав, які стосуються вирішення цивільно-правових спорів. По суті, йдеться про визнання такого акта частиною національного правопорядку та забезпечення його виконання комплексом примусових засобів, передбачених законодавством цієї держави для забезпечення виконання власних судових рішень. Допустимість визнання іноземного судового рішення визначається законодавством тієї держави, до якої адресує акт виконання, та, відповідно, міжнародними договорами, учасником яких вона є. При цьому процедура, за якою вирішується питання про компетентність запитуваної держави та надання дозволу на виконання рішення іноземного суду у конкретній справі, належить виключно до її процесуального порядку, а відповідно - до національної правової традиції цієї держави.

Отже, інститут визнання та виконання рішення іноземного суду в Україні є інститутом міжнародного цивільного процесу України, що становить сукупність норм, якими по суті вирішуються питання визнання рішення іноземного суду, тобто можливості поширення законної сили рішення іноземного суду на території України, та його виконання, що означає змогу застосування засобів примусового виконання, аналогічних до виконання рішень українських судів. Відповідно, цим інститутом регулюються такі основні питання: юридичної кваліфікації іноземних судових рішень, визнання і виконання яких держава допускає та гарантує на своїй території; визначення правових підстав та умов виникнення своєї компетенції щодо визнання та виконання таких рішень; визначення компетентних судових органів, строків та процедури надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду.

Історія розвитку інституту визнання та виконання рішення іноземного суду в Україні практично синхронізує генезі міжнародного цивільного процесу України з урахуванням деяких особливостей. У світлі останнього комплексного оновлення процесуального законодавства, що стало складовою реформи системи правосуддя в Україні [2; 3], прийнято нову редакцію Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК), відповідно на увагу заслуговує аналіз тенденцій розвитку цього інституту в праві України.

Насамперед, це стосується загального питання щодо змісту та правової форми даного інституту. Як відомо, за першою прийнятою в умовах незалежної України редакцією ЦПК 1963 року відповідні положення містилися в його статті 427. Однак, цією однією статтею регулювалися виключно питання виконання рішень іноземних судів, а також рішень арбітражних судів, з відсиланням до відповідних міжнародних договорів. Це вказує на те, що на той час питання виконання рішень іноземних судів та арбітражних судів утворювали єдиний правовий інститут. У лютому 2003 року шляхом внесення змін до вказаної статті ЦПК її було доповнено питаннями визнання рішень іноземних судів і арбітражів, зберігаючи бланкетний характер її норми - відсилання до міжнародних договорів України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. Про законодавчу концепцію інституційної єдності визнання та виконання рішень іноземних судів і арбітражів свідчить і їхнє регулювання у період 2002-2005 років спеціальним Законом «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів» [4], яким, водночас, було розширено формат виключно міжнародного договірного регулювання цих питань і запроваджено формулу «за принципом взаємності за домовленістю ad hoc з іноземною державою, рішення суду якої має виконуватися в Україні» (стаття 2).

Такий підхід збережено і в першій редакції прийнятого у 2004 році нового ЦПК України [5], Розділ VIII якого вмістив положення «Про визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні». При тому, що в Кодексі відсутнє термінологічне визначення поняття «рішення іноземного суду», узагальнення щодо його дефінітивного змісту можна зробити з контексту статті 81 Закону України «Про міжнародне приватне право» [6], що набув чинності одночасно з ЦПК 2004 року.

Відповідно до частини першої зазначеної статті Закону в Україні можуть бути визнані та виконані (1) рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, (2) вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також (3) рішення іноземних ар - бітражів та (4) інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили (крім окремих випадків, передбачених частиною другою цієї статті).

Однак, згідно з оновленою у 2017 році редакцією ЦПК положення, які стосуються визнання та виконання рішення іноземного суду, охоплені главою 1 - «Визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню» та главою 2 - «Визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню», що включені до його розділу IX. Структурна відокремленість від інших суміжних інститутів, зокрема щодо визнання та виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу (глава 3 цього розділу), а також те, що ЦПК нормативно диференціює категорії «рішення іноземного суду» (стаття 262) та «рішення міжнародного комерційного арбітражу» (стаття 474), дає підстави вести мову про самостійність аналізованого правового інституту.

Згідно з новою концепцією, втіленою у ЦПК, рішення іноземного суду визнаються та виконуються в Україні, як у рамках зобов'язань за міжнародними договорами, обов'язковість яких визнана Верховною Радою України, так і за принципом взаємності. При цьому, якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше (стаття 462). Такий концепт закріплення принципу взаємності є виправданим з точки зору прагнення сприяти розширенню правових можливостей забезпечення, насамперед, обов'язковості сили судового рішення як гарантії судового захисту прав і свобод людини в цілому, а також виконуваності судового рішення України за кордоном в інтересах власних громадян та підтримання владного авторитету держави, водночас має на меті зближення відповідної судової практики різних держав і формування засад транснаціонального виконавчого процесу. Адже навіть за відсутності міжнародного договору про правову допомогу допускається визнання та виконання рішення іноземного суду за принципом взаємності й умови дотримання вимог національного законодавства.

Конструктивність такого підходу законодавця підтверджується також наступними аргументами. Визнавши стратегічним курс на євроінтеграцію України, одним з напрямків співробітництва за Угодою про асоціацію України з ЄС [7] визначено сферу юстиції. Це передбачає, зокрема, зміцнення судової влади, підвищення її ефективності, що має відбуватися на основі принципу поваги до прав людини та основоположних свобод (стаття 14). Сторони домовилися також розвивати подальше судове співробітництво між Україною та ЄС у цивільних справах на основі відповідних багатосторонніх правових документів, зокрема конвенцій Гаазької конференції з міжнародного приватного права у сферах міжнародного правового співробітництва, судового процесу, а також захисту дітей (пункт 2 стаття 24). З числа таких документів, що стосуються виконання рішень іноземного суду, можна назвати власне Гаазьку конвенція про визнання і виконання рішень стосовно зобов'язань про утримання 1973 року [8], учасниками якої є більшість країн ЄС (для України вона набула чинності 1 серпня 2008 року). При цьому з 28 держав-членів ЄС двосторонні міжнародні договори про правову допомогу у цивільних справах Україною укладено лише з 10 (Польщею, Литвою, Естонією, Латвією, Чехією, Угорщиною, Грецією, Румунією, Болгарією, Кіпром). У порядку правонаступництва для України діють також відповідні двосторонні міжнародні договори, укладені СРСР з Австрією, Італією та Фінляндією (однак, Угода з Австрією з питань цивільного процесу загалом не зачіпає визнання та виконання рішень іноземного суду, а Договір із Фінляндією про правовий захист та правову допомогу у цивільних, сімейних та кримінальних справах лише частково регулює визнання рішень, що стосуються шлюбних відносин). Таким чином, визначення правового формату та шляхів розвитку співробітництва з країнами ЄС у сфері визнання і виконання рішень іноземного суду для України є досить актуальним, а закріплення широкого концепту принципу взаємності в ЦПК України є певним інструментом до взаємодії у цьому напрямку.

Залежно від суті правових питань, на вирішення яких спрямовані рішення іноземних судів, їх поділяють на дві категорії: (1) рішення, для яких є достатнім лише визнання; (2) рішення, які, крім визнання, потребують також виконання.

В українській правовій науці під визнанням рішення іноземного суду розуміють надання рішенню такої самої юридичної сили, яку має рішення, постановлене судом України, після набрання ним законної сили [9, с. 59]. Тож, із фактом визнання державою рішення іноземного суду воно набуває ознак остаточності та обов'язковості, тобто в юридичному сенсі відбувається його легалізація як правового акту в системі правопорядку цієї держави. При цьому визнання рішення іноземного суду може бути достатнім для забезпечення та захисту конкретного цивільного права з урахуванням суті справи. Так, до судових рішень, для яких достатнім є лише їх визнання, належать, наприклад, рішення про: оголошення особи померлою, визнання особи недієздатною, розірвання шлюбу або визнання шлюбу недійсним, встановлення режиму сепарації, факту батьківства, усиновлення тощо.

Водночас, ряд рішень потребують, крім визнання, забезпечення їх виконання (приміром, рішення про грошові стягнення або про повернення майна). Згідно з концепцією ЦПК для таких рішень іноземного суду передбачена процедура надання дозволу на примусове виконання. Її метою є наділення певного рішення іноземного суду виконавчою силою та забезпечення його у разі необхідності приведенням до виконання відповідними примусовими засобами з боку компетентних органів. Такий спосіб легалізації рішення іноземного суду для цілей забезпечення його примусовим виконанням у праві визначають екзекватурою. При цьому сам спосіб (екзекватура) може бути передбачений відповідним міжнародним договором, утім порядок надання такого дозволу завжди визначається національним законодавством держави, в якої запитується приведення до виконання рішення іноземного суду. З відповідними особливостями такий механізм прийнятий у більшості держав Європи, зокрема Франції, Німеччині та ряді інших країн романо-германської правової сім'ї.

Основні процесуальні аспекти визнання та виконання рішення іноземного суду за ЦПК України охоплюють, крім зазначених вище, встановлення загального трирічного строку для пред'явлення до примусового виконання рішення іноземного суду з дня набрання ним законної сили (стаття 463); визначення компетентними розглядати справи про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду місцеві суди за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника, або ж за місцезнаходженням в Україні майна боржника (стаття 464); врегулювання питань щодо способу подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду: особисто стягувачем (його представником) або у відомчому порядку (стаття 465).

ЦПК встановлено також вимоги щодо форми та змісту клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, визначено перелік документів, що мають додаватися до клопотання, передбачено можливість вжиття установлених цим Кодексом заходів забезпечення позову (стаття 466). Невиконання вимог щодо оформлення та подання клопотання є підставою залишення його без розгляду.

Інноваційним положенням останньої редакції зазначеної статті ЦПК є передбачена можливість подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в електронній формі, що є свідченням просування на шляху втілення ідей електронної трансформації судочинства (електронне судочинство) та запровадження новітньої спрощеної процесуальної форми.

У ході розгляду клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, визначеному статтею 467 ЦПК, суд не здійснює перевірки такого рішення по суті, тобто законності та об'єктивності його винесення, а встановлює факти, що мають значення для ухвалення рішення про його визнання для цілей надання рішенню іноземного суду виконавчої сили та приведення його до виконання в Україні. Обов'язковою передумовою розгляду такого клопотання є те, що рішення іноземного суду, виконання якого запитується, набуло законної сили у державі, в якій його було ухвалено, що підтверджується відповідним офіційним документом (якщо про це не зазначено в самому рішенні). Важливою умовою забезпечення справедливості, об'єктивності, законності та диспозитивності під час розгляду клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду є встановлення факту того, що сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду і яка не брала участі в судовому процесі, була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи. Суд також має встановити на підставі поданих документів, в якій частині чи з якого часу рішення іноземного суду підлягає виконанню (якщо воно вже виконувалося раніше).

Водночас суд перевіряє відсутність підстав для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (стаття 468 ЦПК), що визначені у міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Коли міжнародними договорами такі випадки не передбачено, суд відмовляє у задоволенні клопотання, у разі якщо відповідне рішення іноземного суду не відповідає публічному правопорядку, тобто предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду, або коли рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили, або якщо пропущено встановлений строк пред'явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні чи сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином і вчасно повідомлено про розгляд справи. Крім того, відмовити у задоволенні клопотання суд може з підстав виявлення конфлікту міжнародної юрисдикції (міжнародної підсудності) щодо конкретної цивільної справи. Зокрема у випадку, якщо у ході розгляду клопотання буде встановлено, що рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України, а також у разі якщо раніше ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що набрало законної сили, або у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, яка порушена до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді, або ж якщо раніше в Україні вже було визнано та надано дозвіл на виконання рішення суду іноземної держави у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що і рішення, що запитується до виконання.

Беззаперечною підставою для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду є те, що виконання такого рішення може загрожувати інтересам України. Даному положенню кореспондують, зокрема зміни, внесені у 2018 році до Закону України «Про виконавче провадження» [10], згідно з якими в Україні не можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах щодо стягнення заборгованості з підприємства оборонно-промислового комплексу, внесеного до переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, на користь юридичної особи держави-агресора та/або держави-окупанта або юридичної особи з іноземними інвестиціями чи іноземного підприємства держави-агресора та/або держави-окупанта (частина друга статті 78). Аналогічний припис включено і до частини другої статті 81 Закону «Про міжнародне приватне право».

ЦПК України встановлено також право оскарження ухвали суду як про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, так і про відмову у задоволенні клопотання з цього питання (стаття 469).

Звернення до примусового виконання рішення іноземного суду здійснюється за виконавчим листом, що видається на підставі рішення іноземного суду та ухвали про надання дозволу на його примусове виконання, що набрала законної сили, і пред'являється органам та особам уповноваженим на здійснення примусового виконання рішень відповідно до Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» [11]. Слід зазначити, що цим Законом, прийнятим у 2016 році, реформовано систему виконання судових рішень, а саме: з метою запровадження «змішаної» системи виконання судових рішень поряд із службою державних виконавців створено інститут приватних виконавців.

Практичні аспекти опрацювання клопотань про визнання і виконання судових рішень на виконання чинних міжнародних договорів України з питань надання правової допомоги в цивільних справах врегульовані також Інструкцією про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженою спільним наказом Міністерства юстиції України та Державної судової адміністрації України від 27 червня 2008 року №1092/5/54 [12]. Встановлено, що Інструкція використовується за наявності міжнародного договору з питань надання правової допомоги в цивільних справах, чинного у відносинах між Україною та іноземною державою, тим самим визначено сферу та межі правового регулювання даного документа.

Водночас, пунктом 5.1 Інструкції постановлено, що рішення іноземного суду визнається та виконується в Україні, якщо його визнання та виконання передбачено міжнародним договором України або за принципом взаємності у відносинах з іноземною державою, рішення суду якої має виконуватися в Україні. Дане унормування, що включене до Інструкції у 2010 році шляхом внесення змін, є, як бачимо, аналогічним припису частини першої статті 462 ЦПК України, однак дисонує з положеннями Інструкції щодо визначення її сфери дії виключно за критерієм наявності міжнародного договору з питань надання правової допомоги в цивільних справах.

Крім того, Інструкція застосовується у разі подання клопотання як безпосередньо до суду, а також у відомчому порядку - через Міністерство юстиції України. Передбачено, що у разі отримання клопотання про визнання та виконання рішення іноземного суду його виконання здійснюється судом відповідно до чинного законодавства України з урахуванням положень міжнародного договору України, на підставі якого воно надійшло (пункти 3.1, 3.5.2 цієї Інструкції), що узгоджується з концепцією ЦПК щодо регулювання визнання та виконання іноземних судових рішень.

При цьому Інструкцією регулюються питання як судового розгляду клопотання (наприклад, пункти 5.2, 5.6, 5.7), так і компетенції Міністерства юстиції України стосовно попередньої оцінки клопотання на предмет відповідності юрисдикції, визначення підсудності та дотримання формальних вимог. Щодо першої позиції, варто лише зазначити, що відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України судочинство визначається виключно законом України. Стосовно ж повноважень міністерства, то за пунктом 5.4 Інструкції, отримавши іноземне клопотання, Мін'юст перевіряє наявність та чинність міжнародного договору України у відносинах із запитуючою державою, а також наявність документів, необхідних відповідно до міжнародного договору для визнання та виконання рішення іноземного суду в Україні. Якщо клопотання відповідає міжнародному договору України, Мін'юст через головне територіальне управління юстиції направляє іноземне клопотання до суду України за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника чи його майна. У разі ж відсутності міжнародного договору України у відносинах із запитуючою державою або ненабуття чинності таким міжнародним договором, або неповноти документів, передбачених відповідним міжнародним договором, іноземне клопотання повертається до іноземного компетентного органу, від якого воно надійшло, з поясненням причин повернення.

Аналіз наведених положень у системному зв'язку з іншими приписами Інструкції засвідчує, що втілений у ній механізм попередньої відомчої оцінки клопотання про визнання та виконання рішення іноземного суду на предмет його прийнятності для судового розгляду з підстав наявності міжнародного договору про правову допомогу в цивільних справах, не кореспондує втіленій у ЦПК України концепції взаємності. Нагадаємо, частиною другою статті 462 Кодексу встановлено, що у разі якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше. Дане унормування вказує на те, що взаємність не обов'язково має забезпечуватися міжнародним договором, про це наголошують і інші вітчизняні науковці [13, с. 319]. Відтак, крім визначених в Інструкції підстав для повернення клопотання без розгляду, в порядку перевірки його прийнятності мають бути також встановлені факти, що засвідчують відсутність з боку запитуючої іноземної держави позитивної практики визнання та виконання судових рішень України та надання правової допомоги за принципом взаємності. Тож, Інструкція потребує перегляду з урахуванням сучасних тенденцій розвитку в Україні інституту визнання та виконання рішень іноземних судів відповідно до ЦПК.

Щодо подальшого розвитку вітчизняного інституту визнання та виконання рішень іноземних судів, підтримуємо позицію тих учених, котрі орієнтиром тут визначають право Європейського Союзу, яким за останнє десятиліття прийнято ряд правових актів, що спрямовані на спрощення і пришвидшення процедури визнання і виконання іноземних судових рішень [14, с. 345]. У рамках ЄС вони забезпечують відповідний правовий режим у цій сфері, зокрема це: Регламент №44/2001 Ради ЄС від 16 січня 2001 р. про юрисдикцію, визнання і виконання судових рішень у цивільних і комерційних справах (оновлений згідно з Регламентом №1215/2012 Європейського Парламенту та Ради від 12 грудня 2012 р.), Регламент №2201/2003 Ради ЄС від 27 листопада 2003 р. про юрисдикцію та визнання і виконання судових рішень у шлюбних справах, а також справах про відповідальність батьків, Регламент №805/2004 Європейського парламенту і Ради ЄС від 21 квітня 2004 р. про введення європейського виконавчого листа щодо неоспорюваних позовів, Регламент №1896/2006 Ради ЄС від 12 грудня 2006 р. про введення Європейського наказного провадження, Регламент №4/2009 Ради ЄС від 18 грудня 2008 р. про юрисдикцію, право, що підлягає застосуванню та визнання і виконання судових рішень, а також співпрацю у справах, пов'язаних із аліментними зобов'язаннями. Загальні тенденції, що спостерігаються в ЄС у цій сфері - це лібералізація та спрощення правового режиму визнання і виконання іноземних судових рішень, запровадження стандартизованих правил та комплексна уніфікація, що має слугувати цілям Співдружності у розвитку простору свободи, безпеки та справедливості.

Відповідні проекції мають враховуватися і в концептах розвитку вітчизняного інституту визнання та виконання рішень іноземних судів, оскільки євроінтеграція на конституційному рівні визначена стратегічним курсом розвитку України.

Висновки. Згідно з новою концепцією, втіленою у Цивільному процесуальному кодексі України в редакції 2017 року, інститут визнання та виконання рішення іноземного суду є самостійним інститутом міжнародного цивільного процесу України. Поряд із традиційним підходом визнання та виконання рішення іноземного суду в рамках зобов'язань за міжнародними договорами, обов'язковість яких визнана Верховною Радою України, закріплюється широкий концепт принципу взаємності (вважається, що взаємність існує, оскільки не доведено інше). Такий підхід відповідає загальній тенденції зближення судової практики різних держав (головним орієнтиром виступає, насамперед, право ЄС) і формування засад транснаціонального виконавчого процесу. Відповідно, він потребує послідовного втілення на рівні правового забезпечення усіх механізмів визнання та виконання рішення іноземного суду, у тому числі попередньої відомчої оцінки клопотання про визнання та виконання рішення іноземного суду на предмет його прийнятності для судового розгляду.

Особливістю інституту визнання та виконання рішення іноземного суду в Україні в умовах «гібридної» війни є встановлення через існування викликів та загроз національній безпеці певних застережень щодо задоволення клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, що може загрожувати інтересам України.

Список використаних джерел

правовий іноземний суд законодавство

1. Черняк Ю.В. Уніфікація норм міжнародного цивільного процесу з розгляду сімейних справ: Монографія. К.: Алерта, 2018. 388 с.

2. Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя): Закон України від 2 червня 2016 р. №1401-VIII. Голос України. 29.06.2016. №118; Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 2 червня 2016 р. №1402-VIII. Голос України. 16.07.2016. №132-133.

3. Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (Розділи 1-3): Закон України від 3 жовтня 2017 р. №2147-VIII. Голос України. 28.11.2017. №221-222.

4. Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів: Закон України від 29 листопада 2001 року №2860-III (втратив чинність на підставі Закону від 06.09.2005 р. №2798-IV). Голос України. 15.01.2002. №8.

5. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. №1618-IV (зі змінами). Офіційний вісник України. 07.05.2004. №16.

6. Про міжнародне приватне право: Закон України від 23 червня 2005 р. №2709-IV. Голос України. 29.07.2005. №138.

7. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони від 27 червня 2014 року: Ратифікована Україною на підставі Закону від 16.09.2014 р. №1678 - VII). Офіційний вісник України. 2014 р. №75.

8. Гаазька конвенція про визнання і виконання рішень стосовно зобов'язань про утримання від 2 жовтня 1973 року: приєднання України на підставі Закону від 14.09.2006 р. №135-V). Відомості Верховної Ради України. 15.06.2007. №24.

9. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 т. / За заг. ред. С.Я. Фурси. К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2007. Т 2. 803 с.

10. Про виконавче провадження: Закон України від 2 червня 2016 р. №1404-VIII. Голос України. 05.07.2016 р. №122-123.

11. Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів: Закон України від 1 червня 2016 р. №1403-VIII. Голос України. 05.07.2016. №122-123.

12. Про затвердження Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень: наказ Міністерства юстиції України та Державної судової адміністрації України від 27.06.2008 р. №1092/5/54, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02.07.2008 р. №573/15264.

13. Цірат Г.А. Міжнародний цивільний процес: сучасний стан та перспективи міжнародно-правової уніфікації: монографія. Х.: Видавництво Іванченка І.С., 2013. 482 с.

14. Міжнародне приватне право. Особлива частина: підручник / за ред. А.С. Довгерта і В.І. Кисіля. 2-ге видання. К.: Алерта, 2013. 400 с.

References

1. Cherniak, Yu.V. (2018). Unifikatsiia norm mizhnarodnoho tsyvilnoho protsesu z rozghliadu simeinykh sprav. K.: Alerta.

2. Verkhovna Rada Ukrainy. (2016). Pro vnesennia zmin do Konstytutsii Ukrainy (shchodo pravosuddia): Zakon Ukrainy No. 1401-VIII. Holos Ukrainy, 118; (2016). Pro sudoustrii i status suddiv: Zakon Ukrainy No. 1402-VIII. Holos Ukrainy, 132-133 [in Ukrainian].

3. Verkhovna Rada Ukrainy. (2017). Pro vnesennia zmin do Hospodarskoho protsesualnoho kodeksu Ukrainy, Tsyvilnoho protsesualnoho kodeksu Ukrainy, Kodeksu administratyvnoho sudochynstva Ukrainy ta inshykh zakonodavchykh aktiv (Rozdily 1-3): Zakon Ukrainy No2147-VIII. Holos Ukrainy, 221-222 [in Ukrainian].

4. Verkhovna Rada Ukrainy. (2001). Pro vyznannia ta vykonannia v Ukraini rishen inozemnykh sudiv: Zakon Ukrainy No 2860-III (vtratyv chynnist na pidstavi Zakonu vid 06.09.2005 No2798-IV). Holos Ukrainy, 8 [in Ukrainian].

5. Verkhovna Rada Ukrainy. (2004). Tsyvilnyi protsesualnyi kodeks Ukrainy: Zakon Ukrainy No. 1618-IV (zi zminamy). Ofitsiinyi visnyk Ukrainy, 16 [in Ukrainian].

6. Verkhovna Rada Ukrainy. (2005). Pro mizhnarodne pryvatne pravo: Zakon Ukrainy No. 2709-IV. Holos Ukrainy, 138 [in Ukrainian].

7. Uhoda pro asotsiatsiiu mizh Ukrainoiu, z odniiei storony, ta Yevropeiskym Soiuzom, Yevropeiskym Spivtovarystvom z atomnoi enerhii i yikhnimy derzhavamy-chlenamy, z inshoi storony vid 27 chervnia 2014 roku. (2014) / Ratyfikovana Ukrainoiu na pidstavi Zakonu No. 1678-VII. Ofitsiinyi visnyk Ukrainy, 75 [in Ukrainian].

8. Haazka konventsiia pro vyznannia i vykonannia rishen stosovno zobov'iazan pro utrymannia vid 2 zhovtnia 1973 roku. (2006) / pryiednannia Ukrainy na pidstavi Zakonu No. 135-V). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy, 2007, 24 [in Ukrainian].

9. Fursa, S. Ya. (2007). Tsyvilnyi protsesualnyi kodeks Ukrainy: Naukovo - praktychnyi komentar: U 2 t., T 2. K.: Vydavets Fursa S. Ya.: KNT [in Ukrainian].

10. Verkhovna Rada Ukrainy. (2016). Pro vykonavche provadzhennia: Zakon Ukrainy No.404-VIII. Holos Ukrainy, 122-123 [in Ukrainian].

11. Verkhovna Rada Ukrainy. (2016). Pro orhany ta osib, yaki zdiisniuiut prymusove vykonannia sudovykh rishen i rishen inshykh orhaniv: Zakon Ukrainy No. 1403-VIII. Holos Ukrainy, 122-123 [in Ukrainian].

12. Ministerstvo yustytsii Ukrainy, Derzhavna sudova administratsiya Ukrainy. (2008). Pro zatverdzhennia Instruktsii pro poriadok vykonannia mizhnarodnykh dohovoriv z pytan nadannia pravovoi dopomohy v tsyvilnykh spravakh shchodo vruchennia dokumentiv, otrymannia dokaziv ta vyznannia i vykonannia sudovykh rishen: nakaz No. 1092/5/54, zareiestrovanyi v Ministerstvi yustytsii Ukrainy 02.07.2008 No. 573/15264 [in Ukrainian].

13. Tsirat, H.A. (2013). Mizhnarodnyi tsyvilnyi protses: suchasnyi stan ta perspektyvy mizhnarodno-pravovoi unifikatsii. Kh.: Vydavnytstvo IvanchenkaI. S. [in Ukrainian].

14. Dovhert, A.S., Kysil'V. I. (Red.). (2013). Mizhnarodne pryvatne pravo. Osoblyva chastyna: pidruchnyk. 2-he vydannia. K.: Alerta [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru