Розвиток міжнародно-правових відносин у сфері боротьби з фінансуванням тероризму до 11 вересня 2001 року

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Розвиток міжнародно-правових відносин у сфері боротьби з фінансуванням тероризму до 11 вересня 2001 року

Голік Михайло Юрійович,

аспірант кафедри європейського права та порівняльного правознавства юридичного факультету

Анотація

Можливості терористичних організацій напряму залежать від їхнього фінансового забезпечення. Події 11 вересня 2001 року яскраво продемонстрували, якою високою може бути ціна за несвоєчасно вжиті заходи в боротьбі з фінансуванням тероризму на міжнародному рівні.

Мета статті - проаналізувати розвиток міжнародно-правових відносин у сфері боротьби з фінансуванням тероризму від моменту їх зародження до 11 вересня 2001 року.

Наукова новизна статті полягає у визначенні передумов формування ефективного міжнародного організаційно-правового механізму боротьби з фінансуванням тероризму після терактів 11 вересня.

Висновки. Міжнародною спільнотою впродовж 90-х років ХХстоліття поступово напрацьовувалися методи та способи протидії збагаченню терористів, які стали правовим підґрунтям для подальших процесів розвитку правового регулювання боротьби з фінансуванням тероризму. До позитивних здобутків міжнародної спільноти, які відіграли важливу роль у формуванні після подій 9/11 ефективного міжнародного організаційно-правового механізму боротьби з фінансуванням тероризму, належать:

1) налагодження Радою Безпеки ООН механізму накладення санкцій на державних та недержавних спонсорів тероризму із застосуванням обов'язкових до виконання положень Розділу VII Статуту ООН щодо забезпечення міжнародного миру та безпеки. Першим в цьому напрямку міжнародно-правовим документом стала прийнята 31 березня 1992 року Радою Безпеки ООН Резолюція 748, що по суті означало зародження міжнародно-правових відносин у сфері боротьби з фінансуванням тероризму;

2) використання стратегії протидії відмиванню грошей як певного шаблону у розробці стратегії боротьби з фінансуванням тероризму із-за схожості методів фінансування тероризму з методами відмивання грошей;

3) прийняття 9 грудня 1999 року Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму, яка надала визначення фінансуванню тероризму та заклала основи формування міжнародного організаційно-правового механізму боротьби з ним. Від 11 вересня 2001 року число учасників Конвенції збільшилося з 4 до 189 з-поміж загальної кількості держав-членів ООН - 193, що дозволяє стверджувати про наявність в міжнародному праві домінуючого бачення у вирішенні проблеми фінансування тероризму;

4) зміщення вже в 1998 році, після активізації терористичної діяльності Аль-Каїди, фокусу міжнародної спільноти в протидії фінансуванню тероризму з держав на міжнародні терористичні організації.

Ключові слова: 9/11, тероризм, фінансування тероризму, відмивання грошей, ООН, Рада Безпеки ООН, Група з розробки фінансових заходів (FATF).

Abstract

Holik Mykhailo Yu.,

Postgraduate student, Department of European Law and Comparative Jurisprudence, Law school, Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University

Development of international legal relations in the field of combating the financing of terrorism prior to september 11, 2001

The capabilities of terrorist organizations directly depend on their financial support. The 9/11 events clearly demonstrated the high cost of belated international measures in the fight against terrorist financing.

The purpose of the article is to analyze development of international legal relations in the field of combating the financing of terrorism from the moment of their origin to September 11,2001.

The scientific novelty of the article is to determine the preconditions for the formation of an effective international organizational and legal mechanism to combat the financing of terrorism after the 9/11 attacks.

Conclusions. During the 1990s, the international community gradually developed methods and ways to counter the enrichment of terrorists, which became the legal basis for further development of legal regulation in the fight against terrorist financing. The positive achievements of the international community, which played an important role in the formation of an effective international organizational and legal mechanism to combat the financing of terrorism, include:

1) the establishment by the UN Security Council of a mechanism for imposing sanctions on state and non-state sponsors of terrorism under the mandatory UN Charter Chapter VII powers to maintain international peace and security. The first international legal document in this area was the Resolution 748, adopted by the UN Security Council on March 31, 1992, which essentially marked the emergence of international legal relations in the field of combating the financing of terrorism;

2) the use of anti-money laundering strategy as a template in the development of counter-terrorist financing strategy due to the similarity of terrorist financing methods with money laundering methods;

3) the adoption of the International Convention for the Suppression of the Financing of Terrorism on December 9, 1999, which defined terrorist financing and laid the foundation for the formation of an international organizational and legal mechanism to combat the financing of terrorism. Since the 9/11 attacks, the number of parties to the Convention has increased from 4 to 189 out of a total of 193 UN member states, suggesting that there is a dominant vision in international law in tackling the financing of terrorism;

4) shifting the international community's focus in counter-terrorist financing from states to international terrorist organizations already after the intensification of al Qaeda's terrorist activities in 1998.

Key words: 9/11, terrorism, terrorist financing, money laundering, United Nations, UN Security Council, Financial Action Task Force (FATF).

Основна частина

Постановка проблеми. 9/11 - умовне скорочення, яке на заході використовується для позначення серії координованих терористичних атак ісламістської організації Аль-Каїда, що відбулися вранці 11 вересня 2001 року в Сполучених Штатах Америки. Небувалі за масштабністю і трагічністю події 9/11 сколихнули весь світ і стали приводом для оголошення глобальної війни проти тероризму, що надалі призвело до перегляду існуючої на той час системи міжнародної безпеки. Жорстка реакція міжнародної спільноти на події 11 вересня стала тим мечем, який розділив сучасну історію боротьби з міжнародним тероризмом на до і після. Як ніколи раніше набуло важливості вирішення проблеми фінансування тероризму, про що свідчить прийняття Радою Безпеки ООН Резолюцій 1368 та 1373 відповідно 12 та 28 вересня 2001 року, включення даного питання до мандату Групи з розробки фінансових заходів (FATF) 30 жовтня 2001 року. Вже в прийнятій, але такій, що ще не набула чинності на момент терактів 11 вересня, Міжнародній конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму відмічалося, що кількість і тяжкий характер актів міжнародного тероризму залежать від фінансування, до якого терористи можуть отримати доступ [1]. Події 9/11 констатували факт, що міжнародне товариство неадекватно оцінювало загрози фінансування тероризму та зволікало у боротьбі з ним, внаслідок чого міжнародно-правове регулювання даного питання здійснювалося неналежним чином.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. З-поміж присвячених проблемі фінансування тероризму більшість наукових досліджень українських вчених-правознавців стосуються кримінально-правової характеристики (Л.В. Новікова, В.В. Драний, В.М. Бровко, О.Д. Комаров, М.Є. Григор'єва) та адміністративно-правової організації (С.А. Буткевич, Є.В. Павліченко, Т.Л. Дмитренко, Є.В. Карманний) протидії фінансуванню тероризму. Міжнародно-правовий аспект даної проблеми у вітчизняній юридичній науці є малодослідженим (О.В. Мікічурова, В.П. Кононенко, Л.В. Новікова, З.М. Макаруха), а питання щодо розвитку міжнародно-правових відносин у сфері боротьби з фінансуванням тероризму до терористичних атак 11 вересня й зовсім не розглядалося. Проте чимало закордонних вчених присвятили даному питанню свої праці, серед яких І. Бантекас, Е. Клунан, Дж. Коу, Н. Райдер та інші.

Мета статті - проаналізувати розвиток міжнародно-правових відносин у сфері боротьби з фінансуванням тероризму від моменту їх зародження до 11 вересня 2001 року.

Виклад основного матеріалу. Першим міжнародно-правовим документом, що порушив питання фінансування тероризму, є Декларація про заходи ліквідації міжнародного тероризму, яка затверджена Резолюцією 49/60 Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1994 року. Пунктом 5 цієї Декларації передбачено обов'язок держав утримуватися від організації терористичної діяльності, підбурювання до неї, сприяння її здійсненню, фінансування… [2].

Проте, на думку автора, зародження міжнародно-правових відносин у сфері боротьби з фінансуванням тероризму відбулося дещо раніше і було спричинено низкою авіакатастроф. Так, 21 грудня 1988 року над шотландським містом Локербі вибухнув пасажирський літак авіакомпанії PanAm, внаслідок чого загинуло 270 людей. Після цієї трагедії 19 вересня 1989 року над пустелею Тенере сталася авіакатастрофа рейсу 772 UTA, яка спричинила 171 смерть. На підставі отриманих результатів розслідування, які визнали причетність уряду Лівії до обох випадків, Рада Безпеки ООН 21 січня 1992 року прийняла Резолюцію 731, в якій закликала уряд Лівії негайно надати повні та вичерпні відповіді на запити постраждалих держав. Оскільки в тексті Резолюції 731 не було посилання на положення Розділу VII Статуту ООН щодо забезпечення міжнародного миру і безпеки, Рада Безпеки не могла викликати жодної відповіді уряду Лівії. Згодом 31 березня того ж року Радою Безпеки була ухвалена Резолюція 748, але вже із застосуванням положень Розділу VII Статуту ООН, що запроваджувала такі санкції, як авіаційні обмеження та ембарго на озброєння. З метою посилення санкційного режиму 11 листопада 1993 року була прийнята Резолюція 883, яка зобов'язала всі держави заморозити лівійські державні активи, що знаходилися під їх юрисдикцією. Санкції були остаточно скасовані, коли Лівія повністю виконала вимоги Ради Безпеки в 2003 році [3, с. 35-37]. Таким чином, терористичні акти над Локербі та Тенере стали поштовхом для формування механізму накладення санкцій із застосуванням обов'язкових до виконання положень РозділуVII Статуту ООН спочатку на державних, а надалі й недержавних спонсорів тероризму.

Е. Клунан стверджує, що держави є традиційними спонсорами тероризму. В поле зору найперше потрапляють ті держави, які контролюють або підтримують організації із насильницькою ідеологією. Через політичні мотиви та ідеологічні розбіжності країни по-різному оцінюють діяльність таких організацій як Хамас, Хезболла, Ірландська республіканська армія, Організація визволення Палестини, що зрештою призводить до відсутності єдності в міжнародному співтоваристві щодо вироблення спільних підходів для визначення поняття тероризму. Така ситуація не дає можливості Організації Об'єднаних Націй прийняти універсальний документ, який би регламентував боротьбу з тероризмом в усіх його проявах, а тому протидія здійснюється щодо конкретних злочинів, наприклад, викрадення літаків або політичних вбивств. В цьому контексті показовою є діяльність Ради Безпеки ООН щодо запровадження економічних санкцій проти спонсорів тероризму [4, с. 574].

Державне фінансування тероризму почало різко скорочуватися після закінчення холодної війни, оскільки такі держави як Лівія, Іран, Сирія та Судан прагнули зменшити свою міжнародну ізоляцію. Терористичні організації все більше почали покладатися на інші легальні та нелегальні засоби фінансування своєї діяльності. Терористи довгий час були залучені до торгівлі наркотиками та організованої злочинності, але вперше зв'язок між цими фактами було офіційно встановлено лише в 1999 році, коли Управління ООН з наркотиків і злочинності заявило, що збір рухом Талібан податків на виробництво опію становить від 15 до 27 мільйонів доларів США на рік. У Резолюції 1214 Рада Безпеки вимагала від талібів припинити торгівлю наркотиками. Ще більш тісніший зв'язок між торгівлею наркотиками та тероризмом було встановлено після прийняття Резолюції 1333, в якій зазначалося, що прибуток від наркотиків збільшує можливості талібів переховувати терористів [4, с. 574-575].

Після організованих Аль-Каїдою вибухів у 1998 році американських посольств в Кенії та Танзанії Сполучені Штати та інші західні держави почали наполягати на міжнародному визнанні того, що недержавні суб'єкти так само, як і держави є учасниками підтримки тероризму. Сполучені Штати стали активно сприяти винесенню проблеми протидії наркобізнесу, організованій злочинності та відмиванню доходів, отриманих від такої діяльності, на міжнародний рівень, а Рада Безпеки ООН зосередила свою увагу на транснаціональному недержавному тероризмі. Так, Радою Безпеки була розроблена, аналогічно до справи Локербі, та прийнята 15 жовтня 1999 року Резолюція 1267, яка вимагає від держав ввести санкції проти талібів та заморозити їхні активи за надання ними притулку членам Аль-Каїди. Хоч ця Резолюція за своєю природою є традиційним відображенням боротьби з державними спонсорами тероризму, а саме рухом Талібан, вона вперше визнала той факт, що транснаціональні терористичні організації загрожують міжнародному миру і безпеці [4, с. 575].

19 грудня 2000 року Рада Безпеки ухвалила Резолюцію 1333, яка вийшла за рамки запровадження санкцій проти державних суб'єктів та заморозила фінансові активи таких недержавних суб'єктів як Аль-Каїда та пов'язаних з нею фізичних та юридичних осіб, визначених у списку, що ведеться Комітетом 1267. Резолюція 1333 ознаменувала зміни в напрямках і підходах боротьби з фінансуванням тероризму, фокус міжнародної спільноти перемістився з держав на міжнародні терористичні організації [4, с. 576].

9 грудня 1999 року Генеральною Асамблеєю ООН була прийнята Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму, яка вимагає від держав встановити кримінальну відповідальність за фінансування тероризму та прийняти законодавство щодо регулювання фінансової сфери в межах їх юрисдикції [1]. Дж. Коу, порівнюючи дану Конвенцію з іншими конвенціями ООН щодо боротьби з тероризмом, відзначає її фундаментальність, оскільки всі зусилля попередніх конвенцій спрямовувалися на симптоматичне вирішення проблем тероризму, тобто коли відбувалися певні акти насильства, нова конвенція просто криміналізову - вала ці конкретні діяння, але не передбачала жодних дій, метою яких було б знищення терористичних організацій. Це перша ухвалена антитерористична Конвенція з наміром підірвати фінансову основу терористичних організацій і тим самим послабити їх довгострокову активність [3, с. 35]. Сьогодні учасниками Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму є 189 держав, однак на момент здійснення терактів 11 вересня вона була ратифікована лише чотирма державами: Ботсваною, Великою Британією, Узбекистаном та Шрі-Ланкою [5]. І. Бантекас зазначає, що головною причиною незначного впливу даної Конвенції на міжнародні відносини до подій 9/11 є зміст її частини2 статті 12, яка передбачає, що держави-у - часниці не можуть відхиляти прохання про взаємну правову допомогу, посилаючись на банківську таємницю. Це було анафемою для переважної більшості розвинених країн, де банківська таємниця довгий час була основою економічного успіху, незважаючи на зусилля, спрямовані на боротьбу з відмиванням грошей [6, с. 124].

Методи фінансування тероризму значною мірою схожі з методами відмивання грошей, які використовуються організованими злочинними групами для легалізації своїх злочинних доходів. В обох випадках спільним для цих двох груп є приховування своєї фінансової діяльності. Тобто терористичні групи, як і злочинні намагаються приховати або завуалювати зв'язок між походженням коштів та їх можливим призначенням. Внаслідок такої схожості, на формування стратегії боротьби з фінансуванням тероризму сильно вплинула стратегія боротьби з відмиванням брудних грошей, отриманих злочинним шляхом. У цьому контексті розвиток стратегії боротьби з відмиванням грошей слід розглядати як певний шаблон у розробці стратегії боротьби з фінансуванням тероризму. Дж. Коу пропонує розділяти протидію відмиванню грошей на чотири складові: державний сектор, приватний сектор, підрозділи фінансової розвідки та міжнародне співробітництво [3, с. 38].

З метою подолання негативних наслідків фінансових злочинів, які набули нових вимірів у останній чверті ХХстоліття, урядами були прийняті міри в державному секторі щодо зміцнення системи кримінальної юстиції. Вони полягали в переході від підходу, орієнтованого на встановлення винуватця злочину, до підходу, орієнтованого на виявлення кримінальних доходів. Перевага даного підходу полягає в організації ефективної кампанії проти організованих злочинних груп шляхом їх фінансового спустошення, усунення їх спроможності до торгівлі та зменшення їх можливостей залучати нових співучасників. Однак, коли державні органи переслідували повернення великих об'ємів незаконно отриманих доходів організованими злочинними групами, вони стикалися з проблемою, що ці злочинні активи набували статусу легалізованого майна. Тому першими кроками держав стали криміналізація відмивання брудних грошей та розширення законних повноважень державних органів в питаннях конфіскації злочинних доходів. Такі правові інструменти стали надбанням міжнародної спільноти після прийняття в 1988 році Конвенції ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин [3, с. 39-40].

Однак слід також визнати, що держава має обмежені можливості щодо запобігання злочинності в усіх куточках суспільства. Саме тому була розроблена нова стратегія в боротьбі зі злочинністю, суть якої полягає в залученні відповідних суб'єктів приватного сектору до протидії вчинення злочинів. В цьому контексті приватний сектор розглядається як важливий партнер державного сектору в забезпеченні ефективної правоохоронної діяльності держави. Зокрема, не може бути не - оціненою можливість приватного сектору діяти ефективніше, ніж урядові відомства в таких ситуаціях, як ідентифікація своїх клієнтів, зберігання записів про них, повідомлення про підозрілі операції [3, с. 40-41].

Із залученням приватного сектору до протидії злочинності очевидно, що між державним та приватним секторами обов'язково має існувати взаємодія. Наприклад, одним із основних завдань приватного сектору для запобігання відмиванню грошей є повідомлення про підозрілі операції. Роль посередника між приватним та державним секторами виконує підрозділ фінансової розвідки, який за допомогою спеціальної експертизи відфільтровує зайву інформацію та передає до правоохоронних органів справді підозрілі справи [3, с. 41-42].

Оскільки злочини з відмивання брудних грошей зазвичай мають транснаціональний характер, міжнародне співробітництво з протидії цьому має неабияку важливість. Так, у 1995 році підрозділи фінансової розвідки двадцяти держав на чолі із США та Бельгією створили неформальну міжурядову мережу під назвою Егмонтська Група для обміну інформацією щодо злочинів, пов'язаних із відмиванням грошей [3, с. 42].

Всі чотири вищеописані складові стратегії боротьби з відмиванням грошей лягли в основу сформованої після подій 9/11 стратегії боротьби з фінансуванням тероризму. Чималу роль в цьому відіграла Група з розробки фінансових заходів (FATF), яка в 1989 році була створена з метою об'єднати уряди держав у неформальний орган, який би вирішував проблему злочинів у фінансовій сфері. Наступного року були розроблені 40 Рекомендацій FATF, як ініціатива по боротьбі з незаконним використанням фінансових систем особами, які відмивають кошти від продажу наркотиків. У 1996 році Рекомендації FATF були вперше переглянуті для відображення розвитку тенденцій і технік відмивання грошей, та для розширення їх сфери за межі відмивання коштів від продажу наркотиків. У жовтні 2001 року FATF розширила свій мандат для розгляду питань щодо фінансування терористичних актів та терористичних організацій, і зробила важливий крок щодо створення восьми (пізніше розширених до дев'яти) Спеціальних Рекомендацій по запобіганню фінансуванню тероризму [7, с. 8].

Загалом питання боротьби з фінансуванням тероризму набуло пріоритету лише після терористичних атак 11 вересня, які продемонстрували низьку ефективність його вирішення шляхом застосування лише методів боротьби з відмиванням грошей. Тобто проблема фінансування тероризму вийшла з тіні питання відмивання грошей, а її вирішення перестало обмежуватися лише протидією отриманню терористами прибутку від діяльності, пов'язаної з торгівлею наркотиками та іншими видами організованої злочинності. А. Ачарія з цього приводу зазначає, що до подій 9/11 на світ наче дивилися через іншу сторону телескопу. Найбільшу загрозу для безпеки становили саме «чисті» гроші, призначені для вбивств, а не гроші, отримані незаконним шляхом [8, с. 3-4].

Незважаючи на певні здобутки міжнародної спільноти в напрямку боротьби з фінансуванням тероризму події 9/11 продемонстрували безпорадність міжнародного співтовариства перед загрозою міжнародного тероризму та виявили неефективність існуючого організаційно-правового механізму боротьби з ним. Тому, починаючи з 11 вересня 2001 року розпочався новий етап у цій сфері міжнародного правопорядку як на нормативно-правовому, так й інституційному рівні. Такі трансформації не могли залишитися поза увагою науковців з міжнародного права, в сучасних працях яких, зокрема, обґрунтовується точка зору щодо віднесення до галузевих принципів міжнародного фінансового права принципу боротьби з фінансуванням тероризму [9, с. 141-143].

Висновки. Міжнародною спільнотою впродовж 90-х років ХХ століття поступово напрацьовувалися методи та способи протидії збагаченню терористів, які стали правовим підґрунтям для подальших процесів розвитку правового регулювання боротьби з фінансуванням тероризму. До позитивних здобутків міжнародної спільноти, які відіграли важливу роль у формуванні після подій 9/11 ефективного міжнародного організаційно-правового механізму боротьби з фінансуванням тероризму, належать:

1) налагодження Радою Безпеки ООН механізму накладення санкцій на державних та недержавних спонсорів тероризму із застосуванням обов'язкових до виконання положень Розділу VII Статуту ООН щодо забезпечення міжнародного миру та безпеки. Першим в цьому напрямку міжнародно-правовим документом стала прийнята 31 березня 1992 року Радою Безпеки ООН Резолюція 748, що по суті означало зародження міжнародно-правових відносин у сфері боротьби з фінансуванням тероризму;

2) використання стратегії протидії відмиванню грошей як певного шаблону у розробці стратегії боротьби з фінансуванням тероризму із-за схожості методів фінансування тероризму з методами відмивання грошей;

3) прийняття 9 грудня 1999 року Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму, яка надала визначення фінансуванню тероризму та заклала основи формування міжнародного організаційно-правового механізму боротьби з ним. Від 11 вересня 2001 року число учасників Конвенції збільшилося з 4 до 189 з-поміж загальної кількості держав-членів ООН - 193, що дозволяє стверджувати про наявність в міжнародному праві домінуючого бачення у вирішенні проблеми фінансування тероризму;

4) зміщення вже в 1998 році, після активізації терористичної діяльності Аль-Каїди, фокусу міжнародної спільноти в протидії фінансуванню тероризму з держав на міжнародні терористичні організації.

Подальший розвиток сучасних науково-правових досліджень передбачає віднесення принципу боротьби з фінансуванням тероризму до галузевих принципів міжнародного фінансового права.

Список використаних джерел

фінансування тероризм правовий

1. Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму від 9 грудня 1999 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/995_518#Text (Дата звернення: 14.07.2020).

2. Декларація про заходи ліквідації міжнародного тероризму від 9 грудня 1994 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/995_502#Text (Дата звернення: 14.07.2020).

3. Koh, J.-M. (2006). Suppressing Terrorist Financing and Money Laundering. Springer.

4. Clunan, A. (2006). The fight against terrorist financing. Political Science Quarterly, 121 (4), 569-596.

5. United Nations Treaty Collection. International Convention for the Suppression of the Financing of Terrorism. URL: https:// treaties.un.org/Pages/ViewDetails. aspx? src=IND&mtdsg_no=XVIII-11&chapter=18 (Дата звернення: 14.07.2020).

6. Bantekas, I. (2014). The international law on terrorist financing. In: B. Saul. Research Handbook on International Law and Terrorism, pp. 121-135. Edward Elgar.

7. Міжнародні стандарти щодо боротьби з відмиванням коштів, фінансуванням тероризму та розповсюдженням зброї масового знищення. URL: https://fiu.gov. ua/assets/userfiles/2 00/Міжнародні % 20 стандарти/FATF % 2 0Recommendations_ UKR_17_12_2018.pdf (Дата звернення: 14.07.2020).

8. Ryder, N. (2015). The Financial War on Terrorism: A review of counter-terrorist financing strategies since 2001. Routledge.

9. Вайцеховська О.Р. Міжнародний фінансовий правопорядок: теоретичні засади та сучасний стан розвитку: монографія. Чернівці: Друк Арт, 2019. 560 с.

References

1. General Assembly of the United Nations. (1999). International Convention for the Suppression of the Financing of Terrorism dated of December 9, 1999. URL: https://zakon. rada.gov.ua/laws/show/995_518#Text (Last accessed: 14.07.2020) [in Ukrainian].

2. General Assembly of the United Nations. (1994). Declaration on Measures to Eliminate International Terrorism dated of December 9, 1994. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/995_502#Text (Last accessed 14.07.2020) [in Russian].

3. Koh, J.-M. (2006). Suppressing Terrorist Financing and Money Laundering. Springer.

4. Clunan, A. (2006). The fight against terrorist financing. Political Science Quarterly, 121 (4), 569-596.

5. International Convention for the Suppression of the Financing of Terrorism / United Nations Treaty Collection. URL: https://treaties.un.org/Pages/ViewDetails. aspx? src=IND&mtdsg_no=XVIII-11&chapter=18 (Last accessed: 14.07.2020).

6. Bantekas, I. (2014). The international law on terrorist financing. In: B. Saul. Research Handbook on International Law and Terrorism, pp. 121-135. Edward Elgar.

7. Financial Action Task Force. (2018). International Standards on Combating Money Laundering and the Financing of Terrorism & Proliferation. URL: https://fiu.gov.ua/assets/ userfiles/200/Міжнародні % 20 стандарти/ FATF% 20Recommendations_UKR_17_12_2018. pdf (Last accessed: 14.07.2020) [in Ukrainian].

8. Ryder, N. (2015). The Financial War on Terrorism: A review of counter-terrorist financing strategies since 2001. Routledge.

9. Vaitsekhovska, O. (2019). International financial legal order: theoretical principles and current state of development. Druk Art [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru