Актуалізація феноменології моніторингу в правотворчості

Размещено на http://allbest.ru

Національний авіаційний університет

Актуалізація феноменології моніторингу в правотворчості

Чорнолуцький Руслан Васильович,

доктор юридичних наук,

доцент кафедри міжнародного права

факультету міжнародних відносин

Анотація

У сучасних умовах багатофакторної та багаторівневої державної та самоврядної модернізації в Україні об'єктивно актуалізується й зростає роль і значення феноменології правового моніторингу як ефективного інструментарію нагляду за якістю, ефективністю та результативністю правотворчості на всіх стадіях (етапах) її організації та реалізації, включаючи й правозастосування. Наведена тенденція детермінується і пов'язана не тільки з переходом до ринкових відносин в економіці, а й з побудовою нового комплексу публічно-правових владних відносин на центральному (політична та адміністративна реформи), регіональному (політична, адміністративна та муніципальна реформи) та місцевому рівнях (адміністративна та муніципальна реформи), реанімацією цілого блоку загальнодемократичних приватних відносин (право власності, земельна реформа), що зумовило появу нових соціальних інститутів у сучасній державі, яка ставить перед собою телеологічні домінанти входження до могутніх інтеграційних міждержавних політико-економічних (Європейський Союз) та оборонно-військових (НАТО) об'єднань і союзів, об'єктивуються й актуалізуються кількісні та якісні параметри нормопроектування і нормотворчості (законотворчості), а також їх конкретний результат - формування такого владного інструменту як система законодавства, що є визначальною складовою реформування держави та соціуму.

Метою статті є дослідження феноменології моніторингу в правотворчості в контек- стуалізації його доктринального визначення та розуміння, а також праксеологічної цінності.

Наукова новизна полягає у дослідженні та виокремленні рис феноменології правового моніторингу у його теоретичному обґрунтуванні та визначенні проблем, що стають на заваді його ефективного практичного застосування.

Висновки. Феноменологія правового моніторингу є відносно новим та мало досліджуваним у вітчизняній юридичній науці інструментально-методологічним засобом у правотворчості, який дає можливість не тільки здійснювати нагляд за всіма його стадіями (етапами), включаючи й процес правозастосування, а й скеровувати його результати на підвищення якості, ефективності та результативності правотворчої діяльності в інтересах соціуму та держави. Моніторингова діяльність, що носить телеологічно обґрунтований характер, повинна спиратися не тільки на сучасну теоретичну базу, яка сприятиме розкриттю сутності цього соціального феномену, його поняття і особливостей та критеріальних ознак, - іншими словами - параметрально-характерних рис як моніторингу в цілому, так і його окремих видів, функцій, - але вона також повинна ґрунтуватися на науково обґрунтованій (доктринально вивіреній) і перевіреній практикою (праксеологічно вивіреній) методології (забезпечувальний критерій). Основна проблема на шляху до активного використання механізму правового моніторингу на практиці для визначення ефективності нормативно-правового регулювання (тобто, правотворчості (нормотворчості) та правозастосування полягає у відсутності сталого переліку його параметральних ознак, методології визначення їх важливості та результативності. Наведений висновок щодо сучасного стану правового моніторингу в державі може бути нівельовано за рахунок наявного позитивного зарубіжного досвіду в профільній сфері та можливостей його застосування.

Ключові слова: моніторинг, правовий моніторинг, правотворчість, правозастосування, етапно-стадійна характеристика правотворчості (нормотворчості), методологія правового моніторингу.

Abstract

Updating monitoring phenomenology in legislation

Chornolutsky Ruslan V., Doctor of Laws, Associate Professor of the Department of International Law Faculty of International Relations National Aviation University

In the current conditions of multifactorial and multi-level state and self-governmental modernization in Ukraine, the role and importance of the phenomenology of legal monitoring as an effective tool for overseeing the quality, efficiency and effectiveness of lawmaking, at all stages (stages) of its organization and implementation, including legal enforcement, is increasing. . This tendency is determined and is connected not only with the transition to market relations in the economy, but also with the construction of a new set of public-legal power relations at the central (political and administrative reform), regional (political, administrative and municipal reform), and local levels (administrative and municipal reforms), the resuscitation of a whole block of universal democratic private relations (property rights, land reform), which led to the emergence of new social institutions in the modern state, which puts the teleological dominants of the entry into the powerful integrations of interstate political-economic (European Union) and defense-military (NATO) alliances and unions, objectifying and actualizing not only quantitative but also qualitative parameters of norm-designing and rule-making (law-making), and and their specific result is the formation of such a powerful instrument as a system of legislation, which is the defining element of the reform of the state and society.

The purpose of the article is to investigate the phenomenology of monitoring in lawmaking in the context of its doctrinal definition and understanding, as well as its praxeological value.

The scientific novelty is to research and highlight the features of the phenomenology of legal monitoring in its theoretical justification and to identify problems that hinder its effective practical application.

Conclusions. The phenomenology of legal monitoring is a relatively new and little researched tool in law-making in domestic legal science, which makes it possible not only to supervise all its stages (stages), but also to direct its results to improve quality, efficiency and the effectiveness of law-making in the interests of the society and the state. Monitoring activity that is teleologically sound should be based not only on a modern theoretical basis, which will help to reveal the essence of a given social phenomenon, its concepts and its features and criterion features - in other words, parametrically characteristic features of monitoring as a whole, and individual types, functions - but it must also be based on scientifically sound (doctrinally validated) and proven practice (praxeologically validated) methodology (providing criteria). The main problem on the way to actively use the mechanism of legal monitoring in practice to determine the effectiveness of regulatory regulation (ie, lawmaking (rulemaking) and enforcement is the lack of a permanent list of its parametric features, methodology for determining their importance and effectiveness. The strategic conclusion is made regarding the current state legal monitoring in the country can be offset by the positive foreign experience in the field of expertise and opportunities and its application.

Key words: monitoring, legal monitoring, lawmaking, law enforcement, stage and stage characteristics of lawmaking (rulemaking), methodology of legal monitoring.

Вступ

Постановка проблеми. У сучасних умовах багатофакторної й багаторівневої державної та самоврядної модернізації в Україні, пов'язаної не тільки з переходом до ринкових відносин в економіці, а й з побудовою нового комплексу публічно-правових владних відносин на центральному (політична та адміністративна реформи), регіональному (політична, адміністративна та муніципальна реформи), місцевому рівнях (адміністративна та муніципальна реформи), реанімацією цілого блоку загальнодемократичних приватних відносин (право власності, земельна реформа), що зумовило появу нових соціальних інститутів у сучасній державі, яка ставить перед собою телеологічні домінанти входження до могутніх інтеграційних міждержавних політико-економічних (Європейський Союз) та оборонно-військових (НАТО) об'єднань і союзів, об'єктивуються та актуалізуються не тільки кількісні, а й якісні параметри нормопроектування та нормотворчості (законотворчості), а також їх конкретний результат - формування такого владного інструменту як система законодавства, що є визначальною складовою реформування держави та соціуму. Звідси, об'єктивно зростає роль і значення здійснення моніторингу законодавства на всіх етапах його становлення, формування, розвитку та реалізації.

При цьому моніторингова діяльність, що носить телеологічно обґрунтований характер, повинна спиратися не тільки на сучасну теоретичну базу, яка сприятиме розкриттю сутності цього соціального феномену, його поняття й особливостей та критеріальних ознак, - іншими словами - параметрально-характерних рис як моніторингу в цілому, так і його окремих видів, функцій, - але вона також повинна ґрунтуватися на науково обґрунтованій (доктринально вивіреній) і перевіреній практикою (праксеологічно вивіреній) методології (забезпечувальний критерій. - Авт.).

Треба розуміти, що тільки при дотриманні цілого комплексу заходів і вимог до теорії й техніки моніторингу нормативних актів, як основного джерела в правовій системі України, системи позитивного (писаного) права, феноменологія моніторингу може бути, по-перше, реально побудованою, по-друге, реально нормативно забезпеченою, по-третє, реально здійсненою. А це, своєю чергою, безсумнівно, позначиться на ефективності нормативних актів, реальності в контекстуалізації спроможності регламентації і регулювання, а також праксеологічній результативності їх нормативних приписів, - а в підсумку і на всій системі нормативних актів, оскільки без моніторингу система нормативних актів не буде повною мірою дієвою, вона не буде повноцінно, стовідсотково працювати, регулюючи різні відносини сучасного соціуму, функціонування якого перманентно ускладнюється, зважаючи на складний системокомплекс і взаємодію внутрішніх та зовнішніх факторів, що детерміновані глобалізацією та, насамперед, її правовою формою (телеологічний критерій. - Авт.).

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Необхідно наголосити на тому, що питання теорії та практики правового моніторингу є предметом дослідження більшою мірою зарубіжних вчених, зокрема Ю. Арзамасова, Д. Вінюалеса, О. Звонарьової, В. Карташова, П. Лупінської, Т Мордасової, Я. Наконечного, М. Нарбінової, С. Сабікенова, В. Сирих, Ю.Тихомирова, М.Турецького, Т Хабрієвої, Д. Шнайдера та ін.

Треба зазначити, що вітчизняні вчені прямо чи опосередковано торкалися окремих питань моніторингу у роботах, присвячених нормотворчому процесу, включаючи нормопроектування, та нормотворчій техніці. Як засіб виправлення недоліків українського законодавства розглядає правовий моніторинг Ю. В. Градова. Питання правового моніторингу як на теоретичному, так і на практичному рівнях розробляється фахівцями Інституту законодавства Верховної Ради України, серед основних завдань якого, відповідно до 2.5 Розпорядження Голови Верховної Ради України № 770 від 4 серпня 2003 р. «Про затвердження Положення про Інститут законодавства Верховної Ради України та його структури» [1], є організація моніторингу ефективності чинного законодавства України та прогнозування наслідків його застосування. До когорти українських учених -дослідників правового моніторингу зараховують О. Гаврилова, А. Гатілова, Н. Власенко, А.Дертева, О.Іванюка, В.Казимірчука, В. Косовича, О. Копиленка, Н. Нижник, І. Онищука, Х. Приходько, Р. Чернобель, Р. Чорнолуцького, І. Шутака та ін.

Разом із тим слід констатувати, що теоретичні та праксеологічні питання організації моніторингу у сфері правотворчості досі виступають як новаторські та такі, що не отримали в українській правовій науці, причому як в теорії права, так і в конституційному праві, - не тільки належного доктринального обґрунтування, а й необхідної праксеологічної методології, що є суттєвим негативним фактором не тільки на шляху до вдосконалення правової системи держави, а й негативним фактором побудови системи ефективного національного законодавства, насамперед конституційного, враховуючи якість та ефективність конституційних нормативно-правових актів та їх особливу важливість для вирішення наведених завдань.

Метою статті є дослідження феноменології моніторингу в правотворчості в контекстуалізації його доктринального визначення й розуміння, а також праксеологічної цінності.

Виклад основного матеріалу

Проблематика феноменології правового моніторингу в правотворчості є досить новою та малодослідженою в сучасній правовій науці.

Разом із тим в умовах становлення національної правової системи України, системи її національного законодавства, особливо в умовах перманентного становлення та реформування цих конституюючих нормативних мегамасивів, зважаючи на геополітичні фактори впливу на формування і розвиток сучасної держави й соціуму, особливо в правотворчому процесі, тобто в процесі, скерованому на розробку (нормативізація), підготовку (нормопроектування) і прийняття (легалізація) норм права, а також процесу внесення певних коректив до нормативних документів, - є осмислення не тільки цього виду складного традиційного юридичного, й одночасно, соціального процесу, - про що вже достатньо написано різними дослідниками [2], але і процесу моніторингу як гарантування належності, управлінської спроможності й ефективності реалізації розроблених, прийнятих та застосованих на практиці нормативно-правових актів, а також процесу внесення в них відповідних змін із метою виправлення наведених вище параметральних ознак.

Це обумовлено, головним чином, тим, що в сучасних умовах інформаційного суспільства всі суб'єкти правотворчості (нормотворчості), а також суб'єкти, що забезпечують нормотворчий процес (особливо включаючи нормативізацію та нормопроектування), потребують отримання достовірної, ясної і повної інформації про якість нормативних актів.

Крім цього, вони повинні ясно бачити, які існують в актах прогалини й суперечності, які документи явно лобіюють інтереси бізнесу, криміналу, відповідних груп політичної еліти, а які не відповідають вимогам, що пред'являються до нормативізації, нормопроектування та в широкому розумінні до юридичної техніки у сфері нормотворчості.

Така інформація необхідна суб'єктам нормотворення для того, щоб, ґрунтуючись на науково обґрунтованих і достовірно отриманих прогнозах, внести відповідні зміни й доповнення до нормативних документів, привести їх у відповідність до чинного законодавства України та міжнародно-правових зобов'язань держави, взятих нею при підписанні міжнародно-правових договорів (двосторонніх і багатосторонніх), особливо тих, що містять міжнародні стандарти в галузі прав і свобод людини і громадянина.

Отже, можна констатувати, що якщо в процесі правотворчості (нормотворчості) реалізуються в основному онтологічно-технологічні засади нормотворчості, то в період здійснення моніторингу можна казати про реалізацію аксіологічно-якісних та результативно-фактологічних (реально-праксеологічних) настанов профільного процесу.

Для дослідження феноменології моніторингу в правотворчості, або феноменології правового моніторингу, варто з'ясувати змістовне навантаження термінологічної зв'язки-системи «правовий моніторинг». Опорною складовою профільної феноменології є елемент «моніторинг», що означає безперервне стеження за яким-небудь процесом із метою виявлення його відповідності бажаному результату, а також прогнозування та запобігання критичним ситуаціям [3, с. 687].

У профільному терміні визначальним є безперервне стеження (метод) за відповідним процесом (об'єкт), метою якого є відповідні зміни (динамічно-телеологічна домінанта), що потребують своєї оцінки на відповідність заздалегідь встановленому і бажаному результату (якісно-ефективна оцінка на відповідність бажаному або діяльнісно-функціональному, або статично-результативному зразку), а також прогнозування (конструювання майбутнього стану досліджуваного процесу) та запобігання критичним ситуаціям (врахування факторів можливої конфліктогенності та надзвичайності (катастрофічності) з метою їх нівелювання та нейтралізації).

Треба зазначити, що хоча енциклопедичне визначення «правового моніторингу» відсутнє, у науковій літературі натомість ідеться про «моніторинг», «моніторинг земель», «моніторинг злочинності», «моніторинг навколишнього природного середовища» [4, с. 764-765]. Спільним для цих розумінь моніторингу є його об'єктно-діяльнісний та технологічно-методологічний потенціал. Тобто, цей термін розглядається, незалежно від різновиду, як система спостережень за станом певних явищ.

Останніми роками в правовій доктрині з'явилися спроби доктринального визначення саме феноменології правового моніторингу. Так, казахська дослідниця М. Нарбінова запропонувала достатньо складне, комплексне та багаторівневе визначення правового моніторингу із застосуванням основоположних функціональних та методологічних характеристик процесу правотворчості.

Вона вважає, що правовий моніторинг - це основна ланка механізму реалізації правотворчої політики, яка використовує такі інструменти забезпечення високої якості нормативно-правових актів, як соціологічні дослідження, обробку й аналіз статистичних даних, прогнозування та моделювання дії майбутніх законів, комплексну експертизу законопроектів (перше авторське визначення. - Авт.).

Правовий моніторинг - це система безперервного спостереження, аналізу й оцінки дії нормативно-правових актів із метою прогнозування подальшого розвитку законодавства й підвищення ефективності його регулюючого впливу [5, с. 40] (друге авторське визначення. - Авт.).

Таким чином, по-перше, можна констатувати, що розуміння моніторингу та правового моніторингу за змістом та функціонально-діяльнісною характеристикою є майже тотожними, враховуючи особливість їх об'єктного складу.

По-друге, треба відзначити прикладний характер визначення завдяки використанню опорного терміну «моніторинг» та його змістовного навантаження. законотворчість україна судочинство

По-третє, слід звернути увагу на функціонально-динамічний напрямок, що закріплений у першому авторському визначенні (основна ланка механізму реалізації правотворчої політики, використання відповідної суб'єктно-активної методології - соціологічні дослідження, обробка й аналіз статистичних даних, прогнозування та моделювання дії майбутніх законів, комплексну експертизу законопроектів, - що базується на використанні соціологічних, математичних, кібернетичних, розумово-раціональних, юридико-технологічних методів).

По-четверте, треба наголосити на великому телеологічно-прогностичному потенціалі другого авторського визначення, що спирається на відповідну поведінкову технологію суб'єкта моніторингу - спостереження, аналіз й оцінка дії нормативно-правових актів, що мають на меті:

а) прогнозування подальшого розвитку законодавства;

б) підвищення ефективності його регулюючого впливу.

По-п'яте, необхідно звернути увагу на онтологічний заряд двох наведених авторських визначень: якщо перше містить у собі визначення на більш високому узагальненому рівні (моніторинг як основна ланка механізму реалізації правотворчої політики) та його методологічно-технологічному забезпеченні, то друге має та виражає суто технологічний підхід:

а) скерований на застосування відповідної методології щодо досягнення телеологічних домінант досліджуваного феномену;

б) скерований на прояв, закріплення та легітимацію вказаних телеологічних домінант.

Фактично, стратегічною онтологічною рисою і метою правового моніторингу є правове прогнозування, а звідси, - планування правотворчого (нормотворчого) процесу.

Отже, правовий моніторинг тут виступає не тільки функціонально-динамічною частиною правового прогнозування, тобто складовою і технологічною його частиною, а й методом та засобом реалізації прогнозування.

Однак наведені теоретичні викладки на практиці стикаються з великими труднощами, що пов'язані з праксеологічним використанням феноменології правового моніторингу та втіленням його доктринальних настанов.

У цьому сенсі є продуктивною думка І. Онищука, який вважає, що основна проблема активного використання механізму правового моніторингу на практиці для визначення ефективності нормативно-правового регулювання (тобто, правотворчості (нормотворчості) - Авт.) та правозастосування полягає у відсутності опрацьованих і перевірених критеріїв, показників та методики оцінки останньої.

Тому необхідно створити належні умови для проведення відповідного правового моніторингу.

Моніторинг ефективності нормативно-правових актів шляхом послідовного аналізу всіх ланок цілісного процесу їх розробки, прийняття та реалізації дозволить виявити слабку ланку, регулювання або виключення якого слугуватиме підвищенню якості й ефективності нормативно-правових актів та законодавства в цілому [6, с. 147].

Із наведеної доктринальної позиції стає ясним, що в процесі становлення системи правового моніторингу у правотворчості (нормотворчості) та правозастосуванні, враховуючи явну відсутність методологічно-інструментального підходу, пропонується діяти методами спроб і помилок та виключення. Вважаємо, що такий підхід є не тільки застарілим, а й непродуктивним, особливо враховуючи наявність позитивного зарубіжного досвіду у сфері правового моніторингу та можливостей його застосування.

Вважаємо, що ефективності запозичення зарубіжного досвіду в профільній сфері сприятиме виокремлення в процесі здійснення правового моніторингу іманентного «процесуального ланцюжка», що відображає послідовні функції цього феномену - від визначення пріоритетів і планування до напрямків збору інформації, перехресної перевірки інформації, звітності, аналізу інформації і подальших дій [7, р. 8]. Отже, можна констатувати, що правовий моніторинг одночасно охоплює й поєднує в собі такі стадії, як правотворчий процес на всіх його стадіях (етапах), оцінювання якості чинних нормативно-правових актів та правозастосовний процес.

Звідси, формується не тільки інструментальна цінність моніторингу, що полягає в його потенційній можливості вирішити завдання створення ефективного механізму правотворчості, а і в його суттєвій соціальній цінності, - бо саме реалізація його результатів через якість, ефективність і результативність правотворчості та правозастосування відображає суспільні потреби. А в широкому їх розумінні - детермінує прийняття державою відповідних заходів щодо зміни законодавства або його модернізації, що, з одного боку, підвищують ефективність правотворчості та правозастосування, а з іншого - скеровані на подолання правового нігілізму громадян.

Висновки

Резюмуючи викладене, можна дійти таких висновків:

- феноменологія правового моніторингу є відносно новим інструментально-методологічним засобом у правотворчості, який дає можливість не тільки здійснювати нагляд за всіма його стадіями (етапами), включаючи й процес правозастосування, а й скеровувати його результати на підвищення якості, ефективності та результативності правотворчої діяльності в інтересах соціуму та держави;

- моніторингова діяльність, що носить телеологічно обґрунтований характер, повинна спиратися не тільки на сучасну теоретичну базу, яка сприятиме розкриттю сутності цього соціального феномену, його поняття й особливостей та критеріальних ознак, - іншими словами - параметрально-характерних рис як моніторингу в цілому, так і його окремих видів, функцій, - але вона також повинна ґрунтуватися на науковій (доктринально вивіреній) і перевіреній практикою (праксеологічно вивіреній) методології (забезпечувальний критерій. - Авт.);

- основна проблема на шляху до активного використання механізму правового моніторингу на практиці для визначення ефективності нормативно-правового регулювання (тобто, правотворчості (нормотворчості). - Авт.) та правозастосування полягає у відсутності сталого переліку його параме- тральних ознак, методології визначення їх важливості та результативності;

- наведений висновок щодо сучасного стану правового моніторингу в державі може бути нівельовано за рахунок наявного позитивного зарубіжного досвіду в профільній сфері та можливостей його застосування.

Список використаних джерел

1. Про затвердження Положення про Інститут законодавства Верховної Ради України та його структури : Розпорядження Голови Верховної Ради України № 770 від 4серпня 2003року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/770/03-%D1%80%D0%B3 (Дата звернення: 15.02.2020).

2. ТерлецькаІ.С. Процедура законопроектування як стрижневий елемент законотворчого процесу в Україні. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2011. № 2. С. 65-69.

3. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голов. ред. В. Т Бусел]. К. : Перун, 2007. 1736 с.

4. Юридична енциклопедія. Т 3 / [редакційна колегія: Ю. С. Шемшученко та інші]. К. : Українська енциклопедія, 2001. С. 764-765.

5. Нарбинова М.М. Мониторинг законодательства и правоприменительной практики как инновационный інститут. Государственное управление и государственная служба. Астана, 2013. С. 39-41.

6. Онищук І.І. Поняття і види правового моніторингу. Університетські наукові записки. Часопис Івано-Франківського університету права ім. Короля Данила Галицького. 2013. № 8. С. 147-154.

7. Handbook for the European Union Monitoring Mission in Georgia / Council of Europe. Strasbourg Cedex, 2009. 107 р.

References

1. Chairman of The Verkhovna Rada of Ukraine. (2003).On approval of the Regulations on the Institute of Legislation of the Verkhovna Rada of Ukraine and its structure: Order No.770. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/770/03-%D1%80%D0%B3 (Last accessed: 15.02.2020) [in Ukrainian].

2. Terletska,L (2011). Law Drafting Procedure as Core Element of the Lawmaking Process in Ukraine. Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, 2, 65-69 [in Ukrainian].

3. The Great Interpretive Dictionary of Modern Ukrainian. (2007) / [summary. and heads. ed. V. T Stork]. K.: Perun [in Ukrainian].

4. Legal Encyclopedia. (2001). / [editorial board: Yu. S. Shemshuchenko and others]. K.: Ukrainian Encyclopedia, Vol. 3, P. 764-765 [in Ukrainian].

5. Narbinova,M.M. (2013). Monitoring of Legislation and Law Enforcement Practice as an Innovative Institute. Public Administration and Civil Service, 39-41. Astana [in Russian].

6. Onishchuk,I.I. (2013). Concepts and types of legal monitoring. University scientific notes. Journal of Ivano-Frankivsk University of Law King Danilo Halytsky, 8, 147-154 [in Ukrainian].

7. Handbook for the European Union Monitoring Mission in Georgia. (2009) / Council of Europe. Strasbourg Cedex.

Размещено на Allbest.ru