Методологія публічного управління з дослідження політики регіонального розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Методологія публічного управління з дослідження політики регіонального розвитку

Корнієвський Сергій Володимирович

канд. наук з держ. упр., докторант ДРІДУ НАДУ

Зазначається, що дослідження кожного феномену державно-управлінської діяльності вимагає формування оригінальної дослідницької методології. Для формування цілісної теорії та методології регіонального розвитку важливо проаналізувати та структурувати науковий доробок у цій сфері. Відповідно актуалізується потреба у вивченні способів і прийомів наукового пізнання реальності та специфіки їх практичного застосування щодо дослідження політики регіонального розвитку в Україні.

Зазначається, що в сучасній науковій спільноті усталилася думка про методологічні концепції різного рівня й широти охоплення, а саме: загальнонаукова методологія; методологія міждисциплінарного рівня; методологія окремих наук тощо.

Пропонується згрупувати певні наукові методи з метою формування методології наукового дослідження регіонального розвитку, яка має об'єднати такі методи: інституційний, системний, соціологічний, історичний, діалектичний, структурно-функціональний, статистичний, ситуаційний, аналізу і синтезу, порівняльного аналізу, індукції і дедукції, картографічний, моделювання, вимірювання, описання, узагальнення, спостереження, аналізу документів та ін.

Ключові слова: фундаментальна методологія, методологія науки державного управління, методологія наукового дослідження політики регіонального розвитку.

Korniievskyi Serhii

PhD in Public Administration, Doctoral Student, Dnipropetrovsk Regional Institute of Public Administration, National Academy for Public Administration under the President of Ukraine

Methodology of public administration for research of regional development policy

The article notes that the study of each phenomenon of public administration requires the formation of an original research methodology. In order to form a holistic theory and methodology of regional development, an important task is the analysis and structuring of scientific achievements in this area. Accordingly, the need to study the methods and techniques of scientific knowledge of reality and the specifics of their practical application in the study of regional development policy in Ukraine is actualized.

It is noted that in the modern scientific community there is an idea of methodological concepts of different levels and breadth of coverage, namely: general scientific methodology; interdisciplinary level methodology; methodology of individual sciences, etc. The diversity of social systems as objects of public administration opens the way to methodological pluralism and simultaneous use in the methodology of public administration at all levels. That is, the methodology of public administration is determined both by the interdisciplinary nature of the science of public administration and the specificity of the object and subject of management. Based on the above, the methodological basis of research in the field of public administration is due to the state of development and capacity of both the methodology of public administration and the methodology of social sciences in general. This sets certain limits for objective cognition and, at the same time, significantly expands the possibilities of scientific research.

Certain scientific methods are grouped in order to form the methodology of scientific research of regional development. This methodology should combine the following methods: institutional, systemic, sociological, historical, dialectical, structural-functional, statistical, situational, analysis and synthesis, comparative analysis, induction and deduction, cartographic, modelling, measurement, description, generalization, observation, document analysis, etc.

Key words: fundamental methodology, methodology of science of public administration, methodology of scientific research of regional development policy.

Вступ

Постановка проблеми. Реалізація реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні є якісно новим етапом історичного розвитку держави, який відкриває нові перспективи для нашої країни. Реформа передбачає виконання комплексу заходів, провідне місце в цьому комплексі посідає інтенсифікація розвитку наукової галузі «Державне управління». На думку Ю. П. Сурміна, у перехідних етапах розвитку суспільства й держави наука державного управління повинна виробляти таку теорію, яка могла б стати довгостроковою основою розуміння природи і напрямів розвитку державного управління. Тільки на цій основі можна забезпечити суттєвий вплив державно-управлінської науки на практику реформ [16].

Згідно з поглядами В. М. Козакова, на відміну від точних (математика, логіка) і природничих наук (фізика, хімія, біологія тощо), жоден із пізнавальних методів у науці державного управління не може претендувати на універсальність. Тому, на думку вченого, дослідження кожного феномену державноуправлінської діяльності вимагає формування оригінальної дослідницької методології [7], із чим ми загалом погоджуємось.

З метою формування цілісної теорії та методології регіонального розвитку важливим завданням є аналіз та структуризація наукового доробку в цій сфері. Відповідно актуалізується потреба у вивченні способів і прийомів наукового пізнання реальності та специфіки їх практичного застосування щодо дослідження політики регіонального розвитку в Україні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематику методологічного забезпечення науки державного управління в різні періоди досліджували такі вітчизняні вчені, як: В. Д. Бакуменко [2], В. М. Князєв, В. І. Луговий, В. Я. Малиновський [9], Н. Р. Нижник, В. А. Ребкало, І. В. Розпутенко, В. А. Скуратівський, Ю. П. Сурмін [14 - 16], В. П. Тронь та ін. Серед останніх публікацій потрібно відзначити праці О. Ю. Бобровської [3], Н. М. Ільченко [5], В. М. Козакова [6; 7], Ю. О. Литвина [8], О. М. Петроє [11], С. А. Фареніка [17]. У різні періоди становлення науки публічного управління вчені досліджували проблеми логіки й методології наукових досліджень у державноуправлінській науці України, зосереджуючи увагу на теоретичній ґенезі її сутності, розвитку економічних систем регіонів, концептуально-методичних основах економічної політики, використанні інституціонального підходу до усунення проблем публічного управління, запроваджуючи інноваційні методи розвитку міських і сільських територій, формування регіональної політики тощо.

Отже, є підстави вважати, що в сучасній науковій літературі достатньо уваги приділяється чіткому визначенню поняття «методологія» і його ролі в розвитку теорії і практики пізнання нових явищ та в удосконаленні суспільного діалогу. Водночас знання методології загальнонаукових досліджень недостатньо використовуються в спеціальних чи конкретних дослідженнях різних напрямів державноуправлінської діяльності та в діяльності органів місцевого самоврядування. У кожному окремому випадку вони потребують обґрунтування побудови методологічних прийомів і методів та їх нової конфігурації, що зумовлює продовження вивчення методології наукового дослідження окремих сфер діяльності [3]. До таких сфер належить і методологія розробки та реалізації політики регіонального розвитку.

Метою статті є узагальнення методології державного управління з дослідження політики регіонального розвитку, аналіз загальнонаукових та специфічних методів наукового пізнання та формулювання пропозицій щодо її удосконалення.

Викладення основного матеріалу

Питання про метод, тобто продуктивний і коректний спосіб вироблення суджень, як у науковому знанні загалом, так і в кожній окремо взятій дисципліні, було вперше поставлене ще Аристотелем. Логіка, медицина, герменевтика, право, математика, філологія - кожна із галузей знання уже тоді по-своєму вирішувала проблему методу [13, с. 4].

Визначення методу як такого у філософії належить Р. Декарту, який писав: «Метод я розумію як точні і прості правила, суворо дотримуючись яких людина ніколи не прийме нічого помилкового за істинне і, без зайвої витрати розумових сил, але поступово і безперервно збільшуючи знання, прийде до істинного пізнання усього, що їй доступно» (цит. за [4]) (переклад автора. - С. К.).

В «Енциклопедії державного управління» метод наукового дослідження визначається як правильний шлях, засіб досягнення будь-якої дослідницької мети, вирішення будь-якого наукового завдання, засіб пізнання, спосіб відтворення дійсності в нашій свідомості, тобто система принципів та правил практичної і теоретичної діяльності. До характерних ознак наукового методу відносять: об'єктивність, відтворюваність, евристичність, конкретність тощо [14].

В. Г. Андрійчук вважає, що в науковій літературі поняття методології розглядається за двома аспектами: 1) як учення про структуру та способи діяльності, організацію діяльності, науковий метод пізнання; 2) сукупність методів, що застосовуються в будь-якій сфері діяльності. Беззаперечним є твердження, що методологія міститься в кожній науці як втілення її змістової сутності. Тому правомірніше поняття методології трактувати спираючись на другий аспект (як сукупність методів) із певним уточненням та розвитком вихідного положення. Науковець поділяє точку зору тих авторів, які виділяють кілька рівнів методології. З урахуванням напрацювань таких учених він виділяє три рівні методології: філософську (фундаментальну), методологію певної науки і методологію наукового дослідження [1].

Філософська (фундаментальна) методологія - це найвищий рівень методології, він охоплює всі сфери наукового пізнання незалежно від галузі науки, навіть більше - незалежно від епохи, в якій здійснюється дослідження. Філософська методологія є тією основою, яка складається із сукупності філософських методів пізнання, світоглядних, морально-етичних системотвірних та інших концепцій і принципів. Серед фундаментальних методів - індуктивний метод Френсіса Бекона, раціоналістичний метод Рене Декарта, діалектичний метод Сократа, Ґеорґа Гегеля, Карла Маркса, феноменологічний метод Едмунда Гуссерля, системний метод Людвіга фон Берталанфі, Вільяма Ешбі та ін. Крім того, низка інших фундаментальних філософських положень, що також відображають найістотніші властивості об'єктивної реальності, також діють у всіх сферах пізнання і тим самим породжують об'єктивну необхідність їх урахування при здійсненні наукових досліджень у формі всезагальних принципів.

Водночас методологія певної науки - це сукупність специфічних методів, принципів і прийомів дослідження, що становлять важливу сутнісну змістову основу цієї науки й використовуються в процесі подальшого пізнання того сегмента об'єктивної реальності, який є предметом її дослідження. У процесі такого пізнання цей вид методології постійно збагачується виробленням нових спеціальних методів і принципів наукового пошуку в зазначеному (своєму) сегменті дійсності [1].

Загалом погоджуючись із В. Г. Андрійчуком щодо наведеної трирівневої структури методології, вважаємо за доцільне зазначити, що в сучасній науковій спільноті усталилася думка про методологічні концепції різного рівня й широти охоплення, а саме: загальнонаукова методологія; методологія міждисциплінарного рівня; методологія окремих наук тощо. Багатоманітність суспільних систем як об'єктів державного управління відкриває шлях до методологічного плюралізму та одночасного використання в методології державного управління всіх її рівнів. Тобто методологія державного управління визначається як міждисциплінарним характером науки державного управління, так і специфічністю об'єкта і предмета управління. З огляду на вищевикладене методологічна основа досліджень у галузі державного управління зумовлена станом розробленості та спроможності як методології державного управління, так і методології суспільних наук загалом [11]. Це встановлює певні межі для об'єктивного пізнання й одночасно суттєво розширює можливості наукового пошуку.

Узагальнивши наведені підходи, можемо запропонувати таку структуру методології дослідження державного управління регіональним розвитком: загальнонаукова методологія; методологія міждисциплінарного рівня; методологія науки державного управління і методологія наукового дослідження регіонального розвитку. У цій роботі висвітлюються третій та четвертий рівні наведеної структури.

Методологія державного управління - система способів організації та здійснення пізнавальної й практичної діяльності у сфері державного управління, що включає підсистему способів досліджень (понять, принципів, підходів, методів, норм, парадигм тощо) у сфері державного управління та підсистему способів (принципів, підходів, методів, методик, процедур, технологій тощо) державноуправлінської діяльності.

Методологія державного управління тісно пов'язана з теоретичними знаннями, які є основою її розвитку і водночас самі розвиваються за допомогою нових методологічних засобів.

На розвиток методології державного управління впливає безліч чинників, найбільш важливими серед них ми вважаємо такі:

- практичні потреби, пов'язані з державним будівництвом, удосконаленням управління державою, проведенням різних реформ (політичної, адміністративної тощо). Ця група чинників актуалізує проблеми методології державного управління, вимагає підвищення її ефективності;

- розвиток загальнонаукової методології та методологій окремих наук і галузей знання. Ці чинники дають змогу користуватися в державному управлінні нагромадженим методологічним потенціалом;

- ускладнення самого державного управління, розширення та розвиток його функцій, підвищення кваліфікаційних вимог до державних службовців, що неможливо без спеціального методологічного забезпечення;

- культурний рівень політичних та управлінських еліт, їх запити і здатність сприймати методологію та реалізовувати у своїй діяльності;

- цінності в українському суспільстві, ідеї держави, прагнення їх гуманізувати, пристосувати до ідеалів, забезпечити ефективність, результативність, якість і справедливість їх упровадження, привести у відповідність до національних потреб [2].

Наведемо структуру методології державного управління, узагальнивши складники методології державного управління за зростанням масштабності (табл. 1) [2].

Таблиця 1

Структура методології державного управління