"Уразливість" особистості та ефективність прав людини: потенційне питання?

Це означає, що є суспільства, де така вільна воля для організації допомоги не існує, перебуває у плачевному стані або контролюється державами, що не люблять свободу особистості. У західному світі можна спостерігати, як здійснюється «свобода людини», що протягом століть слугувала збагаченню громадянської культури.

Насправді, «допомагати» та проявляти «турботу про інших» - це далекі одне від одного феномени, вони розділені відстанню та часом. Це та «турбота», яка вже має свою історію перемог і невдач. Участь окремих осіб, які захотіли встати на бік людей, що потерпали від переслідувань та дискримінації, проявляється через особисту солідарність, толерантність, відкритість, гостинність. Нагадаємо гомерівський вірш, де обов'язок гостинності та надання притулку тим, хто просить, та іноземцям переданий такими словами:

«Навсіксія: Нині до нашого міста і в нашу країну прибув ти, -

Отже, ні в одежі ти і ні в чому нужди не зазнаєш,

Що потерпілому треба, коли допомоги він просить;

Місто тобі покажу і назву тобі ймення народу.

Одіссей: Отже, могутній, богів пошануй, благаєм тебе ми,

Зевс-бо є сам покровитель гостей і всіх, що благають.

Він і гостинний, і гостям супутник, достойним пошани»¹ [11, с. 159-198, с. 259-296].

З іншого боку, згадаємо, що з рабством у Північній Америці стали боротися одразу після того, як воно там з'явилося. Якщо рабовласники могли нав'язати свою історію, то інша історія - це історія супротиву та протидії громадян, які боролися проти рабства та його поширенім. Існує історія трьохсотрічного опору - впритул до офіційної відміни рабства в СІЛА.

Такий менталітет історично сформувався з антирабовласницької ідеї для того, аби розправитися - мірою можливого, й таке завдання є далеким від завершення навіть сьогодні - з такою напастю. Показовим є те, що за межами західної цивілізації в історії не існувало жодного антирабовласницького руху. В історії інших цивілізацій зустрічалися інтелектуали, які засуджували рабство, однак їх було небагато. Ми ж натхнені переліком обставин щодо іншого, які звеличили західну культуру. Особливо тих обставин, що звеличили людей, які віддали свою свободу заради інших, для того аби захистити «уразливого».

Подивимося тепер на «міжнародне право». Починаючи з XIX ст. на дипломатичному рівні була створена ціла низка дипломатичних документів, де за- Ідеться про шосту пісню «Одіссеї», у якій розповідається про пригоди Одіссея. У цій частині Одіссей потерпає від кораблекрушіння та опиняється на берегах Еакії (утопічна країна, яка, ймовірно, розташовувалася на о. Корфу сучасної Греції). Його знаходить царська донька Навсікая та приводить до царя, який гостинно приймає Одіссея. У шостій пісні все це відбувається під керівництвом богині Афіни. Пор.: [12, с. 108]. хист індивіда (й, звичайно, його «уразливість») посідає перше місце. З кінця Другої світової війни цей процес навіть підсилився, коли парадигма «захисту національних меншин» (з Ліги Націй) у руслі більш індивідуалістичного підходу була змінена та стала частиною дискурсу про так звані «права людини».

Результатом такого повороту в бік людини є створенім різних дипломатичних інструментів - це письмові документи, в яких зафіксовані фундаментальні права людини. Найбільш важливою з них є, безсумнівно, Загальна декларація прав людини Організації Об'єднаних Націй 1948 р. Ця Декларація згодом стала орієнтиром для цілої низки інших дипломатичних інструментів захисту прав людини, де «уразливість» відіграє вельми важливу роль. Звернімо особливу увагу на те, що така «уразливість» виявляється точно визначеною в тих конвенціях, де йшлося про «уразливість» жінок, дітей, біженців, нелегалів тощо. Для кожного з таких «уразливих» є своя конвенція про захист. Ідеться про взаємні обов'язки та відповідальність на дипломатичному рівні. Тому всі сторони таких конвенцій - а саме держави - зобов'язані дотримуватися одна щодо одної певних стандартів. Це так звані «права людини», що часто обмежують границі здійснення державної влади.

Усі документи про права людини складаються на користь захисту «уразливості» особистості. Вони потребують від держави прийняти до відома таку «уразливість» та зобов'язати, аби держави, а також групи та організації на їхніх територіях, скрупульозно поважали ці права. Прийняття дипломатичних зобов'язань має втілитися в законодавчих і політичних інструментах, що відбивають, мірою можливого, реальне та ефективне дотримання «прав людини».

У західному контексті це є так! Немає жодних реальних проблем, навіть якщо кожен може вільно інтерпретувати дипломатичні зобов'язання своєї держави та порівнювати їх із національним законодавством або з існуючою державною політикою. Частіше за все це приводить до дедалі ширших «інтерпретацій». Кожен може вільно проявити себе щодо цього по доброті душі своєї або згідно зі своїми ідеалістичними або реалістичними зобов'язаннями. Поняття «права людини» є невід'ємною частиною політичної боротьби на Заході. Це поняття буквально змінюється та реагує на ритми політичних потрясінь, а також є цінним інструментом у боротьбі за владу.

За винятком країн, що, як вважається, поважають права людини, проблема є більш складною та далеко неоднозначною. Та й ці країни переважно не схожі одна на одну, отже, у цьому відношенні потребують подальшої класифікації. У своїй книзі «Право народів» американський філософ Джон Ролз увів поняття «драбини народів», яким ми можемо скористатися [13; 14].

Особливий інтерес викликають три рівні. Спочатку йдуть «суспільства, що існують у несприятливих умовах». Це - народи й країни, що розвиваються та дотепер борються за створення гідних державних інститутів. Далі йдуть абсолютистські суспільства, що добровільно беруть на себе обов'язки поважати права людини; однак оскільки їхні правителі приписують собі значну роль у політичному процесі прийняття рішень, такі суспільства не можуть вважатися правильно влаштованими. На нижчому рівні - ієрархічні суспільства з небезпечними політичними режимами; ідеться про незаконні або злочинні режими, згідно з Ролзом.

Ми маємо великі сумніви стосовно всеосяжного характеру такої класифікації. Особливо в політичному та філософському аспектах, коли мова заходить про категорії «добровільно абсолютизованих суспільств», що звучить зовсім неправильно або як чистий софізм, тим не менш вважаємо, що дана класифікація Дж. Ролза може бути використовуваною.

Класифікація показує, що для певної категорії країн - а саме «суспільств, що існують у несприятливих умовах», - відсутність фінансових ресурсів є головною перешкодою для належного захисту «уразливих». Уряди не мають достатнього фінансування, а їхній вибір пріоритетів не пов'язаний достатньою мірою з «уразливістю» особистості. Трапляється, що форма організації урядів таких держав не є адекватною або оптимальною для забезпечення захисту «уразливих» особистостей.

Пригадаємо, що багаті країни двісті років витрачали гроші на країни третього світу. За період, відомий як «колоніальний», фінансовий дощ дозволив стрімко покращити життя населенім. Це легко побачити на санітарно-епідеміологічному рівні, на демографічному рівні - в таких країн відбувся приріст населення. Скасування піратства, рабства (характерне для історії Африки лихо), традиційних систем підкорення людини людині в такому плані є також показовими. Це дозволило вивести захист особистості на більш сучасний рівень.

Слід додати також акти спасіння людей під час голоду, стихійних лих (землетрусів, цунамі, наводнень тощо), санітарних катастроф (захворювань, епідемій тощо), а також громадянських та міжусобних війн. Така «швидка допомога» та політика світової взаємодопомоги можуть бути вельми ефективними. Але в підсумку все залежить від того, яка ситуація складається на відповідній території.

Саме в такому аспекті країни, що перебувають на найнижчому ступені, за Ролзом, викликають найбільшу тривогу: злочинні режими (що не поважають жодні права людини) та політично небезпечні режими. Деякі режими дійсно стають хижаками щодо свого населення. Або ба більше, вони стають «злочинними», беручи участь у різних ворожих актах, дискримінаційних практиках, або навіть знищують певні верстви населення під впливом ідеології знищення та руйнації. Саме злочинні (або квазізлочинні) держави створюють проблеми з точки зору совісті для «уразливих» людей.

Викликає занепокоєння, що такі режими можуть спровокувати війну, жорсткі гоніння, переслідування або обрати шлях тероризму (прямого чи опосередкованого) щодо свого населення для створенім жертв. Чи маємо ми тоді розпочати справедливу війну, аби допомогти постраждалим? Однак навіть «справедлива війна» - це війна, що відбувається із застосуванням збройних сил на певній території. А будь-яка війна призводить до загиблих та поранених, залишає глибокі сліди на тілі суспільства. «Справедлива війна» - це також непроста справа! [16; 17].

Ще тривожніше констатувати те, що факт створення «жертв» стає стратегією війни та терору. Стратегія, що зводиться до того, аби породжувати якомога більше «жертв» для того, аби іноземці прийшли на допомогу, для того, аби іноземці заявили про початок «справедливої війни». Сьогодні ми живемо у світі, де правлять ЗМІ [18] «Про те, що ми знаємо про наше суспільство, світ, в якому живемо, ми дізнаємося із засобів ма-сової інформації» [18, с. 7]., отже, демонстрація тіл убитих та насилля шокують та збуджують сучасну свідомість. ЗМІ вимагають негайного рішення для того, аби все це зупинити! Це добре відомо тим, хто створив увесь цей жах, бо все це насправді «пастка» для того, аби «зреагувала світова суспільна думка». Вони розраховують на таку думку й тому вбивають. Причина в тому, що це дає їм політичну або стратегічну перевагу. Неважливо, яку ціну сплатить населення за їхнє прагнення до політичного або релігійного панування.

Якщо захист «уразливості особистості» поважається у країнах, що погоджуються дотримуватися своїх дипломатичних зобов'язань, які містяться у текстах про права людини, то такий захист являє собою проблему у країнах зі злочинними режимами (термінологія Джона Ролза).

Коли ми розглядаємо НУО (неурядові організації), слід констатувати, що вони виявляються радше як захисники та покровителі людини та її «уразливості». Багато з них ще й виконують титанічну роботу на користь людини, аби пом'якшити нещастя, викликані «уразливістю»: хвороби, відсутність умов для гігієни та здоров'я, недостатнє харчування, санітарні умови, доступ до питної води, ефективні безкоштовні або недорогі лікарські препарати, шкільне навчання, грамотність тощо. Інші борються проти звичаїв, що принижують гідність та ведуть до дискримінації; проти підкорення та рабства; проти нападів на свободу віросповідання та совісті; проти корупції в усіх її формах.

Але проблема для НУО - це гроші! Не те, щоб у них їх немає. Просто у НУО постійно не вистачає. І якщо відсутність грошей псує, корумпує, то постійна нестача грошей може призвести до постійної корупції! НУО стають «машиною для грошей» транснаціональних корпорацій та лобі, і якщо в такій країні, як Канада, НУО на 80% фінансуються державою, то це проблемний симбіоз. Співробітники НУО опиняються у невизначеному часовому стані: наче б то вони є майже державними чиновниками, хоча й ними не є.

Перетворення «Amnesty International» з організації, що допомагає «уразливим людям», на організацію з прав людини ілюструє цю проблему. Нагадаємо, що «Amnesty International» на початку свого існування провела з 1961 по 1992 р. значну роботу на користь найбільш «уразливих» категорій осіб, зокрема політичних в'язнів. Протягом ЗО років ми спостерігали взірцеву роботу з підтримки таких в'язнів та, звичайно, їхнього амністування. Звідси й самий смисл назви організації, а саме: звільнення всіх політичних в'язнів на землі. Однак із 1990-х рр. керівників уже не задовольняло їхнє фінансування - вони з'ясували, що організації з прав людини заробляють ще більше грошей. Підсумок: «тим гірше для політичних в'язнів!». У результаті немає жодної організації, яка б сьогодні систематично займалася проблемами політичних в'язнів.

Проблема фінансування також спровокувала появу псевдоетики під виглядом міркувань про «обов'язки», яка віщає, що люди «зобов'язані» перед стражданнями світу. Така етика грає на користь посадових осіб НУО. Для тих, хто недовірливо розділяє таку віру, існує певне зобов'язання. Така метафізична обставина говорить про те, що «уразливість» та атаки на неї зобов'язують НУО до фінансування! Такий метафізичний «обов'язок» має швидко перетворюватися на «право» - свого роду «ідео-право», яке має існувати тією чи іншою мірою на рівні міжнародного права, та етику «всього людства». Така «всесвітня гуманістична етика» стоїть вище за систему міжнародного права, вона вважається джерелом загальної людської природи, нею керують посадові особи НУО та їхні прибічники.

У підсумку, проблема з НУО полягає в тому, що вони прагнуть стати лобістськими організаціями, у штаті яких працюють чиновники нового типу, які залежать від своїх організацій щодо фінансового благополуччя та статусу таких чиновників. Якщо в їхніх організаціях все гаразд, то все гаразд і для них. У такому сенсі чиновники НУО є також «уразливими»! Однак у такій «уразливості» немає нічого, крім «правильної причини», що пригортає банкноти!

Якщо ми розглянемо цю проблематику глибше, то побачимо, що глобальне зростання гуманітарних проектів, що беруть до уваги «уразливість», є вельми складним та важким. Ще дуже довго до фінішу, так само як від тексту далеко до реальності. У тезисній формі можна сказати наступне.

По-перше, для захисту «уразливих» особистостей потрібні сильні та відповідальні особи. Дипломатичні тексти прав людини, затверджені на міжнародному рівні, зробили з держав, що вони їх підписали, об'єктів, які відповідають за зміни та допомогу «уразливим» людям. Отже, держави відповідають за виконання відповідних зобов'язань. У зв'язку з цим захист «уразливих осіб» може бути проаналізований на рівні політики й ефективності законодавчих, фінансово-кредитних, адміністративних та освітніх ресурсів, що надають ці держави. У свою чергу, держави можуть раціонально відповідати одна одній щодо таких міждержавних зобов'язань.

По-друге, гострою проблемою на дипломатичній та міжнародній арені є існування «злочинних» або «квазізлочинних» режимів (які іноді розглядаються як «такі, що не відбулися, держави»), що відкидають права людини як універсальні права людини, надані людям, які проживають на території, що перебуває під їхнім контролем. Тією мірою, якою тексти документів про права людини фактично мають слугувати як захист «уразливості», ці країни являють собою серйозну проблему для сучасності.

Стає очевидним, що ми швидко залишаємо перспективу, відкриту «уразливістю» людини, аби ввійти у проблематику можливості «змінити режим». Чи мають інші заради «прав людини» - разом або окремо - працювати у напрямку «зміни режимів» у тих країнах, які зовсім не поважають права людини? Часто проблема полягає в тому, що кінцевий результат може бути тим же самим! Світ зіштовхнувся із ситуацією в Іраку після 2003 р. і дотепер та в Афганістані з 2001 р. і дотепер. Чим більше все змінюється, тим більше все залишається на місці в цих країнах, де ситуація характеризується хаосом, бандитизмом, фанатизмом, тероризмом та цензурою щодо всього іншого! Без «зміни режиму» нічого не зміниться!

Висновки

Ми не знайшли юридичної відповіді на питання про «уразливість» людини. Ми побачили, що такої відповіді не існує - дане питання стосується правової галузі лише частково. Ми побачили, що захист індивідуальної «уразливості» частково залежить від моральних факторів, міркувань совісті, політичних міркувань та що це - багатоплановий процес.

Поняття «уразливості» сповнене смислом - культурним та моральним. Нам не слід такий смисл спрощувати. Це пояснюється тим, що поняття, винесені в заголовок нашої статті, - «ефективність» та «потенціал» - істотно відрізняються між собою, створюючи мисленнєву форму, незвичну для юриста. Ці два поняття ніколи не зможуть бути адекватно відображені в юридичній думці. Те, що є або буде «ефективним», повністю залежить від фактичного світу. «Потенціал» для свого здійснення потребує реального актора з плоті та крові.

«Ефективність» та «потенціал» можуть бути ознакою нашого нетерпіння, нашого бажання змінити світ повністю, змінити людей, які в ньому живуть, або змінити їхній «менталітет». І тоді виникає утопічна думка про «заміщення» неоднозначності індивідуальної думки, що, на щастя, не танцює під мелодичну риторику контрольованого та олігархічного монологу.

Заступитися за людину означає просто прийняти її такою, якою вона є. Тобто прийняти людину такою, якою вона виявляється, - з її перевагами та недоліками, з її сильними та слабкими сторонами; такою, якою вона хоче бути в її прагненні до розвитку, в її оцінках та надіях, в її баченні економічного стану її країни тощо. У підсумку, захист людської «уразливості» можливий лише при повазі недоторканності свободи іншого. Таким чином, відповідь стосовно потенційності та ефективності міститься у прийнятті іншої людини в усьому її розмаїтті та спільному з нею шляху.

Література

1. Melkevik В. Vulnйrabilitй, droit et autonomie. Un essai sur le sujet de droit. Considйrations juridico-philosophiques. Quйbec-Ste-Foy: Presses de l'Universitй Uaval, 2005. P. 5-33.

2. Sosoe U. K. D'un prйtendu droit de la nature: trois hypostases. Cahiers de philosophie politique et juridique. 1992. №22. C. 181-203.

3. Melkevik B. Un peu de dйbroussaillage dans le domaine de l'йpistemologie juridique. Cahiers de droit. 2011. Vol. 52, №3-4. P. 671-686.

4. Robert P. Ue Robert. Dictionnaire alphabйtique et analogique de la langue franзaise. Paris: Ue Robert, 1966. 2171 p.

5. AnatrellaT. Interminable adolescences. Paris: Cerf, 1988. 222 p.

6. Braten S. Roots and Collapse of Empathy. Human nature at its best and at its worst. Amsterdam: John Benjamins Publishing Compan, 2013. 276 p.

7. Nygren A. Agape and Eros. Chicago: Chicago University Press, 1982. 764 p.

8. Brugere F. L'ethique du care. Paris: Presses universitaires du France, 2010. 128 p.

9. Lewis G. Lord Atkin. London: Butterworth, 1983. 248 p.

10. Armstrong K. Compassion. Manifeste rйvolutionnaire pour un monde meilleur. Paris: Belfond, 2013.209 p.

11. Homere. Iliade, Odyssee. Paris: Gallimard, 1955. 1152 p.

12. Crйpeau F. La tolerance trahie: de la tradition d'asile a la mentalitй de forteresse assiйgйe. Tolerance, pluralisme et histoire / P. Dumouchel, B. Melkevik (ed.). Paris: L'Harmattan, 1998. 224 p.

13. Rawls J. Le droit des gens. Paris: Editions Esprit, 1996. 129 p.

14. Rawls J. The Law of Peoples, with The Idea of Public Reason Revisited. Cambridge (Mass.): Harvard University Press, 1999. 199 p.

15. Melkevik B. Rawls ou Habermas. Une question de philosophie du droit. Philosophie du droit. Quebec: Presses de l'Universitй Laval. 2010. Vol. 1. P. 199-361.

16. Walzer M. Guerres justes et injustes: Argumentation morale avec exemples historiques. Paris: Belin, 1999. 488 p.

17. Walzer M. De la guerre et du terrorisme. Paris: Bayard Centurion, 2004. 254 p.

18. Luhmann N. La realite des mйdias de masse. Paris: Diaphanes, 2012. 197 p.

References

1. Melkevik, B. (2005). Vulnйrabilitй, droit et autonomie. Un essai sur le sujet de droit. Considйrations juridico-philosophiques. Quebec-Ste-Foy: Presses de l'Universite Laval, 2005. P. 5-33 [in French],

2. Sosoe, L. K. (1992). D'un prйtendu droit de la nature: trois hypostases. Cahiers de philosophie politique et juridique, 22, 181-203 [in French],

3. Melkevik, B. (2011). Un peu de dйbroussaillage dans le domaine de l'epistemologie juridique. Cahiers de droit. Vol. 52, 3-4, 671-686 [in French],

4. Robert, P. (1966). Le Robert. Dictionnaire alphabйtique et analogique de la langue franзaise. Paris: Le Robert [in French],

5. Anatrella, T. (1988). Interminable adolescences. Paris: Cerf [in French],

6. Braten, S. (2013). Roots and Collapse of Empathy. Human nature at its best and at its worst. Amsterdam: John Benjamins Publishing Company [in English],

7. Nygren, A. Agape and Eros. Chicago: Chicago University Press, 1982. 764 p.

8. Brugere, F. (2010.) L'ethique du care. Paris: Presses universitaires du France [in French],

9. Lewis, G. (1983). Lord Atkin. London: Butterworth.

10. Armstrong, K. (2013). Compassion. Manifeste rйvolutionnaire pour un monde meilleur. Paris: Belfond [in French],

11. Homere. (1955). Iliade, Odyssee. Paris: Gallimard [in French],

12. Crйpeau, F. (1998). La tolerance trahie: de la tradition d'asile a lamentalite de forteresse assiegee. Tolerance, pluralisme et histoire. Dumouchel P, Melkevik B. (ed.). Paris: L'Harmattan [in French],

13. Rawls, J. (1996). Le droit des gens. Paris: Editions Esprit, [in French],

14. Rawls, J. (1999). The Law of Peoples, with The Idea of Public Reason Revisited. Cambridge (Mass.): Harvard University Press.

15. Melkevik, B. (2010). Rawls ou Habermas. Une question de philosophie du droit. Philosophie du droit. Quebec: Presses de l'Universite Laval,. Vol. 1. P. 199-361 [in French],

16. Walzer, M. (1999). Guerres justes et injustes: Argumentation morale avec exemples historiques. Paris: Belin [in French],

17. Walzer, M. (2004). De la guerre et du terrorisme. Paris: Bayard Centurion [in French],

18. Luhmann, N. (2012). La rйalitй des mйdias de masse. Paris: Diaphanes [in French].

Размещено на Allbest.ru