Особливості розгляду справ про захист прав інтелектуальної власності у сфері господарювання: за матеріалами практики Верховного Суду

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості розгляду справ про захист прав інтелектуальної власності у сфері господарювання: за матеріалами практики Верховного Суду

Коваль І.Ф. доктор юридичних наук, професор, декан юридичного факультету, Донецький національний університет імені Василя Стуса

Бахур О.В. асистент кафедри цивільного права і процесу, Донецький національний університет імені Василя Стуса

Анотація

захист прав на об'єкти інтелектуальної власності законодавство

Стаття присвячена дослідженню проблемних питань законодавства щодо захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності та інтересів у сфері господарювання, судового захисту на підставі проведеного аналізу судової практики Верховного Суду. З'ясовано, що у законодавстві різняться підходи щодо юридичної кваліфікації дій, які пов'язані з анулюванням правової охорони деяких об'єктів права інтелектуальної власності. Досліджено проблематику моменту визнання торговельної марки добре відомою, невиконання чи неналежне виконання ліцензійних договорів, зокрема в частині стягнення заборгованості (роялті), правопорушень, які вчинені у сфері недобросовісної конкуренції. На основі отриманих результатів сформовано висновки та рекомендації стосовно вдосконалення чинного законодавства у зазначеній сфері.

Ключові слова: право інтелектуальної власності, сфера господарювання, Верховний Суд, судова практика, спосіб захисту прав, торговельна марка, недобросовісна конкуренція.

Annotation

The article is devoted to the investigation of the problematic issues of legislation concerning the protection of intellectual property rights and interests in the field of management judicial protection on the basis of the analysis of the case-law of the Supreme Court. It was found that the legislation differs in the approach to the legal qualification of actions related to the revocation of the legal protection of certain objects of intellectual property rights. It is established that in this regard, the law provides for the invalidation of not a security document - the patent and the rights of the intellectual property (invention, utility model). However, with regard to the object of the intellectual property rights as a mark for goods and services (trademark), a special law remained the concept of “invalidation of the certificate,” which is generally justified as non-compliance with the principle of legal certainty. The approach to the regulation of such relations in the right of real property is studied, where it is found that the rights to immovable property are also certified by the relevant legal documents.

It was investigated the issue of the moment of recognition of a trademark as well-known. It was found that the legislation does not specify the beginning of the moment of recognition of a trademark as well-known - either from the moment of recognition by the authorized body or the court, for the future, or from the date of occurrence of facts indicating widespread trademark order. This situation in practice leads to an ambiguous approach to trademark recognition. It was investigated the non-performance or improper performance of license agreements, in particular in terms of debt collection (royalties), offenses committed in the field of unfair competition. It is proved that the equating of “designation” and other objects of the offense (advertising materials, packaging) specified in Article 4 of the Law of Ukraine “About the Protection against Unfair Competition,” to the legal regime of the intellectual property, given the different nature of these violations and the purpose of the competition law is incorrect.

On the basis of the obtained results, conclusions and recommendations for improving the current legislation in this area are formed.

Keywords: the intellectual property law, the field of management, the Supreme Court, the case law, the method of the protection of rights, the trademark, the unfair competition.

Вступ

В сучасних умовах інформатизації суспільства, цифровізації економічних відносин, права на об'єкти інтелектуальної власності стають визначальним економічним ресурсом в процесі здійснення господарської діяльності. Система законодавства України в цілому забезпечує широкі можливості для захисту прав та інтересів суб'єктів господарювання, пов'язаних з використанням і захистом прав на об'єкти інтелектуальної власності. Разом з тим, як свідчить судова практика розгляду справ у зазначеній сфері, під час застосування правових норм часто виникають проблемні та неоднозначні питання, суперечливі підходи, що негативно впливає на ефективність захисту прав інтелектуальної власності.

Підтвердженням цього є нижче проведений аналіз судової практики Верховного Суду (далі - ВС) у справах, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності у сфері господарювання. Відповідно до ч. 2 ст. 17 та ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» найвищим судом у системі судоустрою є ВС як суд касаційної інстанції [1], визначальне значення у формуванні судової практики із зазначених питань мають позиції саме ВС. Крім того, згідно ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи [2]. Закріплений законодавцем підхід є важливим інструментом під час відправлення правосуддя у суді першої та апеляційної інстанції по інших справах, адже учасники справи можуть відстоювати свої позиції з посиланням не лише на норми права, а і на правові позиції або правові висновки ВС. Крім того, у ч. 4 ст. 236 ГПК України закріплено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах ВС [2]. З огляду на зазначене, доцільним видається проведення аналізу судових рішень, прийнятих ВС у справах про захист прав інтелектуальної власності у сфері господарювання.

Метою статті є аналіз судової практики Верховного Суду у справах про захист прав інтелектуальної власності у сфері господарювання та розробка на цій підставі пропозицій щодо вдосконалення законодавства з цих питань.

Результати

Серед всього різноманіття категорій справ у досліджуваній сфері доцільно звернутись, насамперед, до аналізу справ, які стосуються визнання торговельної марки (далі - ТМ) добре відомою, враховуючи, що відомість ТМ, як правило, забезпечується в процесі тривалого використання ТМ саме під час провадження господарської діяльності і, як результат, комерціалізує високу ділову репутацію їх власників. Так, у справі № 761/36968/15-ц [3] ВС досліджував законність використання ТМ відповідачем, яка є схожою із ТМ позивача. Останній наполягав на тому, що його позначення є відомим як у світі, так і в Україні, однак у встановленому законом порядку визнання ТМ добре відомою в Україні зроблено не було, також дозвільних документів на її використання відповідачу позивач не надав, а на його думку, існування схожих знаків вводять в оману споживача. Висновком експерта підтверджено схожість цих ТМ, однак щодо визнання ТМ добре відомою в Україні питання не ставилось, на що вірно зауважували суди попередніх інстанцій. При цьому як спосіб захисту позивачем заявлено «визнання недійсним знаків для товарів і послуг». Зміст рішення з цієї справи дає підстави звернути увагу на декілька питань, які вимагають аналізу.

Насамперед, щодо формулювання «визнання недійсним знаку для товарів і послуг», слід зазначити, що у національному законодавстві вживаються різні словосполучення: «визнання свідоцтва недійсним» (ст. 19 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»), «визнання прав інтелектуальної власності на торговельну марку недійсними» (ст. 499 ЦК України). Такий стан законодавчої регламентації дій, пов'язаних з анулюванням правової охорони торговельної марки, породжує застосування на практиці таких гібридних формулювань - «визнання недійсним знаків для товарів і послуг», як у зазначеній вище справі, що не відповідає жодному з наведених законодавчих формулювань.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформи патентного законодавства» від 21.07.2020р. [4], змінився підхід щодо юридичної кваліфікації дій, який пов'язаний з анулюванням правової охорони деяких об'єктів права інтелектуальної власності, а саме: передбачено визнання недійсним не охоронного документа - патенту, а прав на об'єкти інтелектуальної власності (винахід, корисну модель). Разом з тим, в Законі України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» залишилось поняття «визнання свідоцтва недійсним» (ст. 19). Зазначені розбіжності на законодавчому рівні вказують на недотримання принципу правової визначеності, який є однією із складових принципу верховенства права і формулює вимоги до змісту нормативно-правових актів. Зрештою, це дезорієнтує суб'єктів відповідних правовідносин, які зацікавлені чітко та однозначно усвідомлювати правову природу своїх дій та їх правові наслідки.

Природа недійсності в праві досліджується, як правило, стосовно правочинів. І.О. Дзера, визначає недійсний правочин як дії однієї або кількох осіб - суб'єктів цивільного права, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав, вчинені з таким порушенням вимог законодавства, які унеможливлюють настання правових наслідків [5, с.25]. Отже, питання ставиться про визнання недійсним саме правочину, а не його правових наслідків (виникнення, припинення прав).

Поняття недійсності договорів, угод та документів пов'язується з тим, що правочин, рішення або договір вважаються такими, що не створюють юридичних наслідків, тобто не тягнуть виникнення, припинення прав. Тобто, недійсною визнається правова підстава - договір, акт, інший документ, а суб'єктивне право буде вважатися таким, що не виникло, а не недійсним.

Набуття права інтелектуальної власності на винахід і корисну модель засвідчується патентом, на промисловий зразок і торговельну марку - свідоцтвом. З цього слідує, що виникнення прав на вказані об'єкти пов'язано з отриманням відповідного охоронюваного документу, який наділяє суб'єкта цими правами. У разі ж виникнення обставин, що зумовлюють певного суб'єкта звернутись до суду за захистом своїх прав чи інтересів, логічною і юридично обґрунтованою буде вимога визнати недійсним патент або свідоцтво, яким засвідчено право інтелектуальної власності іншого суб'єкта, а не з вимогою визнати право недійсним (в такому разі право буде вважатись таким, що не виникло).

На підтвердження зазначеного, доцільно навести підхід до регулювання подібних відносин у праві речової власності, де права на нерухоме майно також засвідчуються відповідними правовстановлюючими документами. У ч.3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що скасовується або визнається недійсним саме документ, на підставі якого здійснено державну реєстрацію прав [6].

Таким чином, для формування однозначної і юридично обґрунтованої практики в частині термінологічного позначення досліджуваного способу захисту доцільно узгодити це питання на законодавчому рівні і замість поняття «визнання недійсними прав» закріпити «визнання недійсним патенту/свідоцтва».

Наступне питання, яке потребує аналізу під час розгляду справ стосовно добре відомих ТМ, пов'язано із моментом визнання ТМ добре відомою. Статтею 25 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» закріплюється, що торговельна марка визнається добре відомою Апеляційною палатою або судом [7]. Проте, зазначеною нормою не конкретизовано початок моменту визнання ТМ добре відомою - чи від моменту визнання уповноваженим органом або судом, тобто на майбутнє, чи від дати виникнення фактів, що свідчать про широку відомість ТМ на певний час, тобто у зворотному порядку.

З аналізу вищевказаної постанови ВС можна дійти висновку, що суд допускає можливість визнання ТМ добре відомою з минулого часу, але за умови підтвердження фактів добре відомості належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами. У цій справі, на підставі недоведеності факту відомості ТМ на певний час у минулому, судом було повернуто справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, з обґрунтуванням, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що знак був добре відомим в Україні на день подання відповідачем заявок до уповноваженого органу на реєстрацію.

Такий підхід є логічним і виправданим, оскільки дає можливість суб'єкту, який де-факто використовує ТМ, котра є широко відомою (має сформовану ділову репутацію), тривалий час використовується, у випадку виникнення конкуруючої ТМ захистити свої економічні інтереси і конкурентні переваги (за умови доведення необхідних фактів). З огляду на це, з метою чіткого врегулювання моменту визнання ТМ добре відомою пропонується закріпити в ч. 1 ст. 25 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» момент визнання ТМ добре відомою у прив'язці до виникнення відповідних фактів, які свідчать про широку відомість ТМ, незалежно від дати визнання ТМ добре відомою у встановленому законом порядку.

Наступна категорія справ, яка пов'язана з використанням об'єктів прав інтелектуальної власності у сфері господарювання, представлена справами про невиконання чи неналежне виконання ліцензійних договорів, зокрема в частині стягнення заборгованості (роялті). Так, ВС у справі № 911/5075/15 прийняв постанову від 14 січня 2020 року, в якій окреслив правові позиції щодо виконання зобов'язань за ліцензійним договором в частині сплати роялті [8].

У цьому спорі ТОВ звернулось до суду про стягнення з відповідача заборгованості за ліцензійним договором про надання дозволу на використання винаходів та «ноу-хау». Позов обґрунтовано тим, що ліцензіат не виконував своїх зобов'язань за договором в частині оплати роялті, продовжуючи при цьому користуватись винаходами ліцензіара. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду позов задоволено. Відповідач звернувся із касаційною скаргою, обґрунтовуючи позицію тим, що сторонами не було підписано актів про обсяг реалізованої продукції за ліцензією, як це передбачено договором, а тому в частині оплати роялті виконання зобов'язань не наступило. ВС підтримав висновки місцевого та апеляційного господарських судів щодо визнання фактів використання технології, яка захищена патентами позивача та надана для використання за цим договором і вказав, що нескладання та ненаправлення сторонами актів про використання об'єкта є порушенням умов договору, яке, утім не звільняє ліцензіата від обов'язку зі сплати ліцензійних платежів в умовах фактичного використання об'єкта.

Як свідчить аналіз подібних договірних спорів, однією з причин їх виникнення є неналежне узгодження сторонами у договорі конкретних строків для сплати ліцензійних платежів, що дає підстави недобросовісній стороні ухилятися від виконання свої обов'язків. З огляду на це, слід визнати обґрунтованою позицію ВС визнавати обов'язок ліцензіата сплачувати роялті за фактичне використання об'єкту права інтелектуальної власності, навіть за умови, якщо договором не передбачено строку для їх сплати. В такому разі кредитор на загальних підставах, керуючись нормою ч. 2 ст. 530 ЦК України, має право вимагати виконання зобов'язання від боржника у будь- який час, а останній зобов'язується виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

Отже, ефективність захисту прав інтелектуальної власності в договірних відносинах залежить, насамперед, від якості договірної роботи між контрагентами, узгодження ними істотних умов та порядку виконання зобов'язань.

Продовжуючи аналіз практики ВС, слід звернути увагу на розгляд спорів щодо захисту законних інтересів суб'єктів господарювання у цій сфері. Для такої категорії спорів важливим є питання обґрунтування наявності у суб'єкта, що звертається до суду за захистом, наявності відповідного законного інтересу.

Прикладом є справа № 910/13040/17 [9] про визнання недійсним патенту на корисну модель, у якій позивач вважав, що наявність запатентованої відповідачем спірної корисної моделі, яка не відповідає умові патентоздатності (новизна), позбавляє його можливості виготовляти та реалізовувати аналогічні вироби. ВС підтвердив право позивача на визнання недійсним патенту на об'єкт права інтелектуальної власності, навіть якщо ця особа не є власником іншого патенту. Таким чином, об'єктом захисту у цьому спорі виступило не право на об'єкт інтелектуальної власності, яке порушено, а законний інтерес суб'єкта господарювання у здійсненні певних видів діяльності у правовому полі, пов'язаний з усуненням перешкод для такої діяльності у законний спосіб (шляхом визнання патенту іншого суб'єкта недійсним). Якби патент відповідача відповідав всім умовам патентоздатності, монополія патентовласника мала б більшу перевагу над вказаним інтересами позивача.

У цьому контексті слід додати, що законні інтереси суб'єктів господарювання у відносинах інтелектуальної власності в законодавстві прямо не формалізовано. Аналіз правових норм, судової практики свідчить, що такі інтереси можуть бути різноманітними. До них можна віднести, наприклад, і законні інтереси суб'єкта господарювання, пов'язані із неможливістю отримання ліцензії на використання певного об'єкта інтелектуальної власності від правоволодільця через недосягнення з ним згоди. У цьому випадку, статтею 30 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» передбачено захист законного інтересу особи у судовому порядку за умови, що винахід (корисна модель), не використовується або недостатньо використовується правоволодільцем протягом трьох років починаючи від дати, наступної за датою державної реєстрації винаходу (корисної моделі), або від дати, коли використання винаходу (корисної моделі) було припинено.

Ще одна категорія справ про захист прав інтелектуальної власності пов'язана із правопорушеннями, які вчинені у сфері недобросовісної конкуренції. Такі правопорушення передбачені ст. 4-7 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції». Прикладом є справа № 922/1966/18, яка розглянута ВС у складі колегії суддів палати для розгляду справ щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов'язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством Касаційного господарського суду [10]. Первісний позов заявлено про визнання недійсним рішення антимонопольного органу. Не розглядаючи всі матеріальні і процесуальні аспекти цієї справи, доцільно звернути увагу на позицію ВС, яка має важливе правове значення і щодо якої висловлена Окрема думка судді. Так, вказана справа стосується кваліфікації дій щодо використання позначень «АПТЕКА НИЗЬКИХ ЦІН», зовнішнє оформлення яких є схожим та може призвести до змішування діяльності позивача з діяльністю ТОВ «АПТЕКА НИЗЬКИХ ЦІН ХАРКІВ».

Під час підготовки справи до касаційного розгляду колегією суддів з'ясовано, що у провадженні ВС (у складі колегії суддів з цієї ж палати) перебувала справа № 922/1967/18 (у подібних правовідносинах) за позовом ТОВ «Аптека № 28» до Харківського обласного територіального відділення АМК України про визнання недійсним рішення цього органу. Залишаючи судові рішення попередніх інстанцій у справі № 922/1967/18 без змін, Касаційний господарський суд погодився з висновками судів попередніх судових інстанцій про те, що з огляду на приписи статті 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» у вирішенні вказаного спору першочергове значення має саме першість у використанні позначення суб'єктом господарювання у своїй господарській діяльності (безвідносно до того, чи було зареєстроване таке позначення як знак для товарів і послуг). Відповідно питання щодо наявності чи відсутності у ТОВ «АПТЕКА НИЗЬКИХ ЦІН ХАРКІВ» прав у сфері захисту знака для товарів і послуг за свідоцтвом не має правового значення для вирішення спору у цій справі. Колегія суддів вирішила за необхідне передати справу № 922/1966/18 на розгляд палати для розгляду справ щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов'язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством Касаційного господарського суду з метою уточнення висновку, викладеного судом касаційної інстанції у справі № 922/1967/18 у застосуванні приписів статті 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», у випадку кваліфікації органом АМК України дій відповідача в антимонопольній справі у сфері використання саме позначення як окремого об'єкта прав інтелектуальної власності, у той час як згідно з рішенням цього ж органу ТОВ «АПТЕКА НИЗЬКИХ ЦІН ХАРКІВ» має право на захист зареєстрованого знака. Колегія суддів вважає, що комерційне позначення (інше позначення) є окремим об'єктом прав інтелектуальної власності нарівні із знаками для товарів та послуг та, відповідно, самостійним об'єктом цивільно-правових відносин, який не можна в повному обсязі ототожнювати із позначенням, зареєстрованим як знак для товарів і послуг. Перебування позначення у цивільному обороті та правовідносини, з ним пов'язані, можуть відрізнятися, зокрема, за суб'єктним складом, підставами виникнення і припинення прав та обов'язків, обсягом прав, правовим регулюванням, механізмами захисту тощо. Отже, зроблено висновок, що вказані об'єкти прав інтелектуальної власності (торговельна марка та позначення) є окремими об'єктами захисту в конкурентних відносинах із власним обсягом прав та обов'язків учасників таких правовідносин.

Стосовно зазначеної Ухвали ВС від 13.05.2021 у справі № 922/1966/18 була висловлена Окрема думка судді В. Селіваненко [11]. Аналізуючи вищевказану позицію, суддя робить висновок, що в Ухвалі йдеться про не передбачені жодним законодавчим актом самостійні (окремі) «об'єкти інтелектуальної власності», такі як «позначення», «комерційне позначення». При цьому суддя зауважує, що Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» не є актом законодавства, який регулює питання інтелектуальної власності, і в принципі не може запроваджувати якісь нові (порівняно з тими, що передбачені у ЦК України, ГК України та спеціальних законах про певні об'єкти права інтелектуальної власності) відповідні об'єкти «нарівні» з вже наявними, у т.ч. з торговельними марками. На його думку, відсутні підстави для механічного перенесення термінології і понять з одного з них в інше (в даному разі з антимонопольно-конкуренційного до законодавства про інтелектуальну власність).

У Постанові ВС у складі суддів палати для розгляду справ щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов'язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством Касаційного господарського суду від 18 серпня 2021 року у зазначеній справі № 922/1966/18 враховано Окрему думку судді В. Селіваненко і зазначено, саме по собі «позначення» не є самостійним об'єктом зі спеціально передбаченим законом статусом, який породжує певні права і обов'язки, у зв'язку з чим не має специфічного (спеціального) захисту. Згідно з ст. 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» позначення отримує захист у конкурентних відносинах, а не як самостійний об'єкт інтелектуальної власності. Ключовим, у даному випадку, є питання добросовісності/недобросовісності використання суб'єктами господарювання такого позначення [12].

Щодо вказаної категорії справ слід зазначити, що наведена правова проблема - визнання чи не визнання «позначення» як самостійного об'єкта права інтелектуальної власності і об'єкта захисту - має важливе юридичне значення для кваліфікації правопорушення (як акту недобросовісної конкуренції або порушення прав на об'єкт інтелектуальної власності), обрання і застосування способу захисту, порядку захисту.

Витоки розмежування відносин інтелектуальної власності і недобросовісної конкуренції закладені ще в Стокгольмській конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності. Відповідно до ст. 2 цієї Конвенції інтелектуальна власність «включає права, що відносяться до: ... винаходів у всіх галузях людської діяльності, наукових відкриттів, промислових зразків, товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань і комерційних позначень, захисту від недобросовісної конкуренції...». Аналіз конвенційного визначення свідчить, що права на об'єкти промислової власності (у тому числі на захист) чітко відмежовано від прав на захист від недобросовісної конкуренції, а також право на захист від недобросовісної конкуренції розглядається як додаткова можливість для захисту прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки тощо.

Недобросовісна конкуренція, відповідно до законодавчого визначення, це будь-які дії в конкуренції, що суперечать правилам, торговим й іншим чесним звичаям в господарській діяльності (ст. 1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»). Ключовим у розумінні наведеного формулювання є акцентування уваги на правилах поведінки, порушення яких має кваліфікуватися як недобросовісна конкуренція, це, передусім, правила, торгові та інші чесні звичаї в господарській діяльності. Відтак завданням законодавця стає чітке визначення кола неврегульованих іншими законами відносин (дій) у сфері конкуренції, котрі за своєю сутністю є недобросовісною конкуренцією, а, отже, вимагають відповідного контролю з боку держави (через конкурентне законодавство).

Підхід, що застосовується на практиці, коли недобросовісною конкуренцією вважаються порушення, що прямо підпадають під сферу дії норм інших законів (у сфері інтелектуальної власності), не відповідає сутності недобросовісної конкуренції і меті законодавства про її припинення. Він розмиває зміст і нівелює цінність цієї категорії. Остання має охоплювати, передусім, такі дії, що дозволяють учасникам ринкових відносин незаслужено отримувати переваги в конкуренції, не порушуючи при цьому норм інших законів (тобто дії, які де-юре вважаються нібито здійсненими у правовому полі з точки зору інших законів, а де-факто - нечесними і недобросовісними).

Тож, логічним є висновок, що дії, що порушують норми інших законів, не відповідають сутності недобросовісної конкуренції, скоріше, вони можуть бути позначені як «незаконна конкуренція». При цьому справа не тільки в дублюванні норм, але й, що не менш важливо, у різних цілях законодавства про недобросовісну конкуренцію і законодавства про виключні права на об'єкти інтелектуальної власності. Останнє спрямоване на захист, перш за все, легальної монополії правовласника, яка забезпечує охорону його приватних інтересів. Натомість законодавство ж про припинення недобросовісної конкуренції охороняє більшою мірою правопорядок у сфері розвитку економічної конкуренції, який опосередковує й публічні інтереси суспільства, держави, споживачів, які вводяться в оману недобросовісними суб'єктами ринку. Це законодавство ґрунтується на розумінні, що дії, які йдуть у розріз із чесною комерційною практикою, є недопустимими, тобто недобросовісний конкурент посягає на правопорядок, спричиняючи негативні наслідки в конкурентному середовищі.

При цьому потрібно виходити з того, що незареєстроване позначення може визнаватись предметом конкурентного правопорушення не в будь-якому випадку, а тільки, якщо його неправомірне використання здатне спричинити неправомірне використання ділової репутації його володільця, який має пріоритет і добросовісно користується цим позначенням протягом певного строку. Позначення має бути достатньо відомим, та, як наслідок, формувати ділову репутацію суб'єкта господарювання; мати розрізняльну здатність, яка є достатньою для розрізнення товарів, послуг, щодо яких воно застосовується, від товарів і послуг інших виробників.

З огляду на це, не вірно ставити питання про прирівнювання «позначення» та інших предметів правопорушення (рекламні матеріали, упаковка), вказаних у ст. 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», до правового режиму об'єктів інтелектуальної власності, з огляду на іншу природу цих порушень і мету конкурентного законодавства. Ці «позначення» захищаються не самі по собі, як такі, а як інструменти поведінки суб'єкта, який намагається набути конкурентних переваг за рахунок їх використання.

Висновки

Розглянуті судові справи з практики ВС щодо захисту прав інтелектуальної власності не вичерпують усього різноманіття справ у цій сфері. Перспективним вбачається також аналіз судових справ, пов'язаних із застосуванням заходів юридичної відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності у сфері господарювання, зокрема, шляхом відшкодування шкоди, компенсації немайнової шкоди, заподіяної правовласникам об'єктів інтелектуальної власності.

Список використаних джерел

1. Про судоустрій і статус суддів : Закон України від 02.06.2016 р. № 1402-VIII зі змінами. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1402-19.

2. Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 р. № 1798-XII зі змінами. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/1798-12/conv#n1592.

3. Постанова Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 761/36968/15-ц. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/93373741.

4. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформи патентного законодавства : Закон України від 21.07.2020 № 816-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/816-20#Text.

5. Дзера І. Поняття та правова природа недійсних правочинів. Підприємництво, господарство іправо.№11. 2018.С.21-25. URL: http://pgp-journal.kiev.ua/archive/2018/11/5 .pdf.

6. Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень : ЗаконУкраїни від01.07.2004р.№ 1952-IV зізмінами.URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1952-15#Text.

7. Про охорону прав на знаки для товарів і послуг : Закон України від 15 грудня 1993 р. № 3689-XII зі змінами. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3689-12#Text.

8. Постанова Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі № 911/5057/15. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/86906233.

9. Постанова Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 910/13040/17. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/86503966.

10. Верховний Суд у складі колегії суддів палати для розгляду справ щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов'язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством Касаційного господарського суду від 13 травня 2021 року. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/96977392.

11. Постанова Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов'язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством Касаційного господарського суду від 18 серпня 2021 року. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/99087668.

12. Окрема думка судді В. Селіваненко до Ухвали Верховного Суду від 13.05.2021 у справі № 922/1966/18. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/96977407.

Размещено на Allbest.ru