Концепт модернізації державної політики у сфері захисту населення від надзвичайних ситуацій

Размещено на http://allbest.ru

КОНЦЕПТ МОДЕРНІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ ВІД НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ

Яровой Тихон Сергійович

доктор наук з державного управління, доцент, в.о. завідувача кафедри міжнародних відносин та політичного консалтингу, Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна», вулиця Львівська, 23, Київ

Анотація. Встановлено, що проблеми безпеки носять міжвідомчий і міжрегіональний характер та вимагають використання на державному рівні комплексного підходу, формування єдиного економіко-правового простору, забезпечення відповідальності органів влади й керівників за результативність і наслідки прийнятих ними управлінських рішень. Встановлено, що в Україні переважно спостерігаються випадки настання та розвитку природних надзвичайних ситуацій, при цьому їх кількість збільшується. Переважно надзвичайні ситуації виникають на місцевому й об'єктовому рівні, й кількість надзвичайних ситуацій на місцевому рівні збільшується. Виділено напрями вдосконалення державної політики у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій у контексті забезпечення продуктивності єдиної державної системи цивільного захисту:

1) дотримання єдності принципів формування та реалізації державної політики у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій;

2) здійснення нормування рівнів ризиків; 3) формування дієвих механізмів державного управління ризиками настання та розвитку надзвичайних ситуацій. Відмічено, що вдосконалення державної політики у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій повинно ґрунтуватися на принципах прийнятності, превентивності, мінімізації, повноти, адресності, вільного інформаційного обміну, а також визначення припустимої величини ризику, яка визначається в межах максимального і мінімального його значень з урахуванням доцільності та наявних ресурсів технічного, економічного і матеріального характеру, а також поточних соціально-економічних і політичних умов. Базисом державної політики у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій і, відповідно, управління ризиками настання та розвитку надзвичайних ситуацій повинно стати відповідне міжнародне співробітництво у сфері управління ризиками для забезпечення високої ефективності уникнення надзвичайних ситуацій масштабного характеру, а також нових типів погроз. Аргументовано, що практична діяльність щодо забезпечення ефективності державної політики у сфері захисту населення від надзвичайних ситуацій безпеки будується на таких принципах: пріоритету; інтегральної оцінки небезпек; виправданості практичної діяльності; стійкості соціально-економічних і екосистем; оптимізації витрат на захист.

Ключові слова: надзвичайні ситуації, державна політика, управління, система, цивільний захист.

державна політика захист населення надзвичайна ситуація

Yarovoi Tykhon Serhiyovych Doctor of Science in Public Administration, Associate Professor, Acting Head of the Department of International Relations and Political Consulting of the Open International University of Human Development "Ukraine", Lvivska Street, 23, Kyiv

THE CONCEPT OF MODERNIZATION OF STATE POLICY IN THE FIELD OF PROTECTION OF THE POPULATION FROM EMERGENCY SITUATIONS

Abstract. It is established that security issues are interdepartmental and interregional in nature and require the use of an integrated approach at the state level, the formation of a single economic and legal space, ensuring accountability of authorities and leaders for the effectiveness and consequences of management decisions. It is established that in Ukraine there are mostly cases of occurrence and development of natural emergencies, and their number is increasing. Mostly emergencies occur at the local and facility levels, and the number of emergencies at the local level is increasing. The directions of improvement of the state policy in the field of protection of the population and territories from emergency situations in the context of ensuring productivity of the uniform state system of civil protection are allocated: 1) compliance with the unity of the principles of formation and implementation of state policy in the field of protection of the population and territories from emergencies; 2) implementation of rationing of risk levels;

3) formation of effective mechanisms of state management of risks of occurrence and development of emergency situations. It is noted that the improvement of state policy in the field of protection of the population and territories from emergencies should be based on the principles of acceptability, prevention, minimization, completeness, targeting, free information exchange, and determining the allowable risk, which is determined within its maximum and minimum values. taking into account the feasibility and available resources of technical, economic and material nature, as well as current socio-economic and political conditions. The basis of state policy in the field of protection of the population and territories from emergencies and, accordingly, risk management and development of emergencies should be appropriate international cooperation in risk management to ensure high efficiency of large-scale emergencies and new types of threats. It is argued that the practical activities to ensure the effectiveness of state policy in the field of protection of the population from security emergencies is based on the following principles: priority; integrated risk assessment; justification of practical activities; sustainability of socioeconomic and ecosystems; optimization of protection costs.

Keywords: emergencies, public policy, management, system, civil protection.

державна політика захист населення надзвичайна ситуація

Постановка проблеми. Загальнодержавною проблемою в нашій країні є попередження надзвичайних ситуацій, максимальне зниження масштабів матеріальних, соціальних та інших втрат. У даний час стало зрозумілим, що сталого розвитку України та її регіонів може бути досягнуто шляхом ліквідації наслідків управління надзвичайними ситуаціями, а принципово іншим шляхом, зокрема за допомогою вчасного прогнозування таких надзвичайних ситуацій та їх попередження. Для реалізації нової стратегії сталого розвитку України та її регіонів, а також здійснення виваженого реформування системи публічного управління надзвичайними ситуаціями [1] безпосередньо необхідна розробка методів і засобів прогнозування та попередження і, насамперед, тих, що пов'язані з оцінюванням ризику, здійснення превентивних заходів щодо попередження та забезпечення публічними інституціями готовності до реагування на такі ситуації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретико-методологічні засади державного управління надзвичайними ситуаціями знайшли своє відображення у наукових доробках сукупності науковців: В. Бакуменко, В. Богданович, В. Воротін, В. Гошовська, Н. Грицяк, М. Іжа, В. Князєв, О. Лебединська, В. Ліпкан, П. Надолішній, Н. Нижник, В. Олуйко, Л. Приходченко, І. Розпутенко, Г. Ситник, І. Шпильовий та інші.

Мета статті - вдосконалення державної політики у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій.

Виклад основного матеріалу. Єдина державна системи цивільного захисту забезпечує поєднання органів державного управління, сил та засобів органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування й організацій, до повноважень яких відноситься рішення питань щодо захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій.

Ключовими завданнями єдиної державної системи цивільного захисту є наступні:

- формулювання та впровадження норм правового й економічного характеру відносно забезпечення захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій;

- реалізація програм цільового та науково-технічного призначення, орієнтованих на попередження випадків настання та розвитку надзвичайних ситуацій, а також забезпечення надійного функціонування організацій та об'єктів соціального призначення в умовах надзвичайних ситуацій;

- підтримка готовності до дій органів управління, сил і засобів, що сформовані та знаходяться у резерві, для недопущення та усунення наслідків надзвичайних ситуацій;

- збір, передача, зберігання обробка й обмін інформацією з питань захисту населення і територій від випадків виникнення надзвичайних ситуацій;

- підготовка населення до дій в умовах настання та розвитку надзвичайних ситуацій;

- забезпечення негайного інформування населення щодо настання надзвичайної ситуації в місцях масового перебування людей;

- аналіз і прогнозування наслідків настання та розвитку надзвичайних ситуацій з соціально-економічної точки зору;

- формування резервів ресурсів матеріального та фінансового характеру для усунення наслідків надзвичайних ситуацій;

- проведення експертизи, нагляду та контролю на державному рівні відносно захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій;

- усунення наслідків надзвичайних ситуацій;

- впровадження заходів щодо забезпечення соціального захисту населення, що постраждало від негативного впливу надзвичайних ситуацій, проведення акцій гуманітарного характеру;

- забезпечення дотримання прав і обов'язків населення щодо захисту від випадків настання та розвитку надзвичайних ситуацій, а також осіб, що безпосередньо беруть участь в усуненні їх наслідків;

- активізація співробітництва на міжнародному рівні щодо захисту населення і територій від випадків настання та розвитку надзвичайних ситуацій [2].

Базовою вихідною характеристикою діяльності єдиної державної системи цивільного захисту є її продуктивність, розподілена в просторі й часі. Продуктивність єдиної державної системи цивільного захисту спрямована на підтримку добробуту держави та її регіонів. Критерієм добробуту є умова забезпечення цілісності соціально-економічного утворення протягом його життєвого циклу. Умова цілісності забезпечується дотриманням вимог закону збереження цілісності. Зі змістовної та фізичної точки зору задоволення вимог закону збереження цілісності проявляється, з одного боку, у неруйнуванні як самого соціально-економічного утворення, так і його компонентів, а з іншого боку - це збереження призначення соціально-економічного утворення в умовах зміни структурно-функціональних властивостей єдиної державної системи цивільного захисту та її компонентів [3-4].

При цьому треба розуміти, що будь-яке соціально-економічне утворення існує на основі збалансованого обміну ресурсами з навколишнім середовищем. Якщо утворення - це регіон, то він здійснює обмін з державою, якій належить. Якщо це держава, то воно взаємодіє через ресурсний обмін або з певною державою, або зі співтовариством держав.

Розглянутий підхід до функціонування єдиної державної системи цивільного захисту у межах відносин двох сторін дозволяє розробити сукупність конструктивних методів і моделей побудови й використання компонентів системи.

Проте враховуючи результати оцінки поточного функціонування єдиної державної системи цивільного захисту впровадження новітніх принципів регулювання природної та техногенної безпеки здійснюється на території України повільно.

Необхідність упровадження концептуальних основ управління ризиками настання та розвитку надзвичайних ситуацій обумовлюється присутністю небезпечних факторів природного та техногенного походження, зокрема, таких:

- наявність на території суттєвої кількості потенційно небезпечних об'єктів;

- підвищений рівень травматизму і смертності населення, викликані подіями небезпечного характеру та нещасними випадками;

- висока кількість ризиків настання та розвитку природних надзвичайних ситуацій, що, в свою чергу, викликано тенденціями зміни клімату на глобальному та регіональному рівнях, підвищенням сейсмічної активності тощо, а також активізацією негативного техногенного впливу людської діяльності на навколишнє природне середовище;

- збільшення обсягів ризиків настання та розвитку техногенних надзвичайних ситуацій, що, відповідно, викликано критичним ступенем зносу основних фондів у промисловості й агропромисловому комплексі (понад 60-80 %);

- невідповідність розвитку державної системи моніторингу небезпечних факторів на технічному та технологічному рівнях [5].

Враховуючи досвід зарубіжних країн, найбільш ефективним є саме управління ризиками, яке базується на досягненні визначеного рівня безпеки та збалансованості витрат і вигоди стосовно визначеного об'єкта, території чи держави у цілому.

У нинішніх умовах механізми управління ризиками, орієнтовані на зниження їх кількісних значень, нажаль, не отримали широкого впровадження з практичної точки зору. Так, оцінка ризиків з кількісної точки зору застосовується тільки на рівні окремих сфер, а саме в процесі аналізу безпеки функціонування атомних електричних станцій, а також при декларуванні безпеки об'єктів, що відносяться до категорії підвищеної небезпеки. Поряд із цим недосконалість методів управління ризиками нормативно-правового, організаційного й технічного характеру не уможливлюють на сьогоднішній день досягнення таких рівнів ризиків, які встановлені в економічно розвинених країнах.

Зокрема, об'єднання роботи систем цивільного захисту України й інших держав з метою вирішення завдань удосконалення державної політики у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій викликано, перш за все, наступними обставинами:

- глобальний характер, який може бути притаманний визначеним надзвичайним ситуаціям;

- можливість розповсюдження наслідків визначених надзвичайних ситуацій з території України та територію інших країн;

- наявність зобов'язань України на міжнародному рівні щодо недопущення настання та розвитку масштабних надзвичайних ситуацій, а також щодо інформаційної підтримки, усунення наслідків надзвичайних ситуацій і забезпечення допомоги у випадках їх настання та розвитку;

- необхідність активізації євроінтеграційних процесів в Україні стосовно приєднання до європейської мережі моніторингу надзвичайних ситуацій;

- наявність вигід від міжнародного співробітництва відносно державного управління ризиками настання та розвитку надзвичайних ситуацій [6].

Профілактику виникнення надзвичайних ситуацій у межах державної політики у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій пропонується здійснювати як стосовно їх недопущення (зниження ризиків їх виникнення), так і відносно зниження рівня втрат і збитків, спричинених ними (зменшення наслідків). Відповідно, профілактика виникнення надзвичайних ситуацій повинна здійснюватися за такими напрямами:

- моніторинг і прогнозування надзвичайних ситуацій;

- раціональна локалізація продуктивних сил на території країни з прийняттям до уваги безпеки з природної та техногенної точки зору;

- впровадження превентивних заходів щодо недопущення у можливих межах визначених природних явищ і процесів несприятливого і небезпечного характеру через постійне зменшення їх накопиченого руйнівного потенціалу;

- недопущення випадків виникнення аварій і катастроф техногенного характеру через збільшення рівня технологічної безпеки процесів виробничого характеру та надійності обладнання з експлуатаційної точки зору;

- розробка та впровадження заходів інженерно-технічного характеру, орієнтованих на усунення можливих джерел виникнення надзвичайних ситуацій, зменшення їх наслідків, захист населення і матеріальних засобів;

- підготовка економічних об'єктів і систем життєзабезпечення населення до функціонування в умовах виникнення надзвичайних ситуацій;

- забезпечення безпеки промисловості;

- ліцензування діяльності об'єктів виробництва, що є небезпечними;

- страхування відповідальності за можливу шкоду в процесі експлуатації об'єкта виробництва, що є небезпечним;

- державна експертиза відносно недопущення випадків виникнення надзвичайних ситуацій;

- здійснення нагляду та контролю з боку держави стосовно природної і техногенної безпеки;

- надання населенню інформації щодо потенційних загроз природного та техногенного характеру на території проживання.

Висновки. З урахуванням необхідності профілактики природних і техногенних надзвичайних ситуацій пропонується відповідний комплекс заходів, що містить наступні організаційні, організаційно-економічні, інженерно-технічні та спеціальні компоненти:

- здійснення превентивної локалізації зон, на рівні яких можливим є вплив вражаючих факторів, та які можуть слугувати джерелами виникнення надзвичайних ситуацій;

- попередня підготовка до ліквідації надзвичайних ситуацій (зокрема, підтримка готовності територіальних і функціональних підсистем єдиної державної системи цивільного захисту до усунення наслідків надзвичайних ситуацій; формування запасів матеріальних засобів; проведення попередньої підготовки до робіт аварійно-рятувального характеру; підтримка формувань аварійно- рятувального призначення у стані готовності; модернізація засобів аварійно-рятувального призначення; формування документального страхового фонду тощо);

- забезпечення безперервного функціонування економічних об'єктів і систем життєзабезпечення населення в умовах виникнення надзвичайних ситуацій;

- захист населення (надання захисних засобів, підготовка заходів щодо евакуації тощо);

- першочергове життєзабезпечення у випадках виникнення надзвичайних ситуацій.

Література:

1. Капля А.М., Чубань В.С., Снісар О.Г. Удосконалення державного управління систем запобігання і реагування на надзвичайні ситуації в Україні з використанням досвіду зарубіжних країн: проблеми та перспективи. Пожежна безпека: теорія і практика; Академія пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля.2013. No 14. С. 39-46.

2. Потеряйко С.П., Барило О.Г. Напрями удосконалення інформаційно-аналітичного механізму державного управління у надзвичайних ситуаціях. Науковий збірник Інституту державного управління у сфері цивільного захисту. 2017. No 5. С. 62-74.

3. Литвиновський Є.Ю. Деякі результати спостереження за організацією функціонування територіальної підсистеми єдиної державної системи цивільного захисту. Науковий вісник : державне управління. No4(6). 2020. С. 160-185. URL: https://doi.org/10.32689/2618-0065-2020-4(6)-160-185

4. Вовченко С. Основні напрямки удосконалення функціонування органів управління щодо попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій на регіональному рівні. Актуальні проблеми державного управління. 2012. Вип. 4. С. 56-61.

5. Кобко Є.В. Шляхи удосконалення адміністративно-правових заходів запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного характеру. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. серія юридична. 2017. Вип. 1. С. 202-211.

6. Тарасюк О.Б. Кас'янова О.О. Сутність державного матеріального резервування. Актуальні проблеми економіки.2012. No 6. С. 91-95.

Размещено на Allbest.ru