Конституційне право на особисте життя як об’єкт захисту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Конституційне право на особисте життя як об'єкт захисту

Стадник І.М. заступник голови Вінницького апеляційного суду, аспірант, Донецький національний університет імені Василя Стуса

Писарєва Е.А. кандидат юридичних наук, доцент, в. о. завідувача кафедри цивільного права і процесу Донецький національний університет імені Василя Стуса

Анотація

Стаття присвячена аналізу категорій "особисте життя", "приватне життя", "приватність", їх співвідношенню та застосуванню у національному та міжнародному законодавстві. Автор наголошує, що приватність, таємниця особистого життя і комунікацій, недоторканність особистого життя - ці прояви особистої свободи гарантовані міжнародними актами та конституціями демократичних держав. Закріплене у Конституції України право на невтручання в особисте життя визначає право на особисте життя як об'єкт захисту, правове регулювання якого передбачено нормами галузевого законодавства. Аналізуючи чинне національне законодавство, слід зазначити, що в нормах різних галузей права законодавець оперує різними правовими дефініціями щодо захисту особистого життя. Аналіз норм міжнародно-правових актів, на яких також базується нормативне закріплення права на особисте життя, свідчить, що в даних актах застосовуються як поняття приватного, так і поняття особистого життя. Таким чином постає питання про приведення національного законодавства у відповідність до міжнародних стандартів у визначенні понять, які стосуються сфери особистого, приватного життя. На підставі узагальнення наукових джерел автор зазначає, що сформовано два підходи до співвідношення понять "особисте життя" і "приватне життя". За одним з них ці категорії є синонімічними, за іншим, прихильниками якого є і автор, - особисте життя охоплюється поняттям приватного життя, є його складовим елементом. Під особистим життям автор пропонує розуміти власну поведінку людини та її поведінку у стосунках з іншими людьми поза межами виробничої і громадської діяльності, здійснення публічних функцій, що саморегулюється внутрішніми моральними настановами і не контролюється суспільством і державою. Тому в сенсі охорони та захисту пропонується говорити не про особисте життя, а про приватне, що, відповідно, повинно знайти відображення у національному законодавстві шляхом заміни категорії "особисте життя" на категорію "приватне життя". законодавство міжнародний приватність

Ключові слова: особисте життя, приватне життя, конституційне право на особисте життя, захист права, особисті права людини.

Annotation

The article is devoted to the analysis of the categories "personal life", "private life", and "privacy", their correlation and application in national and international legislation. The author notes that confidentiality, the secrecy of personal life and communications, inviolability of private life - these manifestations of personal freedom are guaranteed by international acts and constitutions of democratic states. The right to noninterference in personal life enshrined in the Constitution of Ukraine defines the right to private life as an object of protection, the legal regulation of which is provided for by the norms of sectoral legislation. Due to the current national legislation, it should be noted that in the norms of different branches of law, the legislator operates with different legal definitions to protect personal life. The analysis of the norms of international legal acts, on which the normative consolidation of the right to privacy is based, shows that both the concept of private and the concept of personal life are used in these acts. Thus, the question arises of bringing national legislation in line with international standards in defining concepts related to the sphere of personal, private life. Based on the generalization of scientific sources, the author notes that two approaches to the relationship between the concepts of "personal life" and "private life" have been formed. According to one of them, these categories are synonymous. According to another supported by the authors, the concept of private life covers personal life and is its constituent element. In personal life, the author proposes to understand a person's own behaviour and his behaviour in relations with other people outside of production and social activities, the implementation of public functions that are self-regulated by internal moral guidelines and are not controlled by society and the state. Therefore, in the sense of security and protection, it is proposed to speak not about personal life but about private life, which should be reflected in national legislation by replacing "personal life" with "private life".

Keywords: personal life, private life, constitutional right to personal life, protection of right, personal human rights.

Вступ

Права людини - це права особистості як учасника суспільних відносин, не залежно від того, на території якої держави він перебуває, тому права людини є універсальними і сприяють формуванню єдиного гуманітарного простору.

У доповідях Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та правозахисних організацій неодноразово підкреслювалась особлива чутливість приватної сфери та системність її порушень, і враховуючи це, стан захисту права на приватність, права на особисте життя включено до Індикаторів місцевої правозахисної паспортизації, розроблених УГСПЛ спільно зі Секретаріатом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини [1].

Приватність, таємниця особистого життя і комунікацій, недоторканність особистого життя - ці прояви особистої свободи гарантовані міжнародними актами та конституціями демократичних держав.

Відповідно до статті 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. Закріплене у Конституції України право на невтручання в особисте життя визначає право на особисте життя як об'єкт захисту, правове регулювання якого передбачено нормами галузевого законодавства. Кожна із галузей права (кримінальне, цивільне, цивільно-процесуальне та ін.), яка стосуються охорони і захисту особистого життя, регулює відносини щодо реалізації даного права відповідно до свого предмета і методу. Але "...жодна з галузевих норм не може захистити право на невтручання в особисте життя повною мірою. Лише об'єднання всіх норм у міжгалузеву систему дає змогу створити належні умови для всебічної охорони права особи на невтручання в її особисте життя" [2, с. 53]. Для такого об'єднання потрібно, на сам перед, однакове визначення і застосування правової термінології.

Аналізуючи чинне національне законодавство, слід зазначити, що в нормах різних галузей права законодавець оперує різними правовими дефініціями щодо захисту особистого життя. Так, в статтях 270 і 301 Цивільного кодексу України вживається поняття "особисте життя", а в статті 271 вже застосовується поняття "приватне життя". В статті 182 Кримінального кодексу України законодавець визначає порушення недоторканності саме приватного життя. У статті 15 Кримінального процесуального кодексу України вказується принцип невтручання у приватне життя, а у статті 7 Цивільного процесуального кодексу України взагалі фігурує поняття "інші особисті сторони життя".

Аналіз норм міжнародно-правових актів, зокрема, Загальної декларації прав людини 1948 р., Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р., Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., на яких також базується нормативне закріплення права на особисте життя, свідчить, що в даних актах застосовуються обидва поняття.

Виходячи з того, що "європейські орієнтири нашої держави передбачають необхідність формування дієвого механізму забезпечення та захисту особистих немайнових прав людини" [3, с. 96], до яких, безумовно, відноситься право на особисте життя, постає питання про приведення національного законодавства у відповідність до міжнародних стандартів у визначенні понять, які стосуються сфери особистого, приватного життя.

Розгляду понять "особисте життя", "приватне життя", їх співвідношенню, а також змісту права на особисте життя та його захисту були присвячені наукові праці О.О. Андрієвської, А.Б. Венгерова, О.П. Горпенюка, О.В. Давидчука, Л.В. Ємчук, А.О. Іщенка, Ю.В. Кириченка, Т.А. Плутагар, П.М. Рабіновича, К.Р. Резворович, Г.Б. Романовського, Н.І. Свадеби, В.О. Серьогіна, О.В. Стогової та іншіх.

Незважаючи на це, дефініції особистого і приватного життя так і не з'явилось у законодавчому полі, не дістало єдності і питання щодо співвідношення вказаних понять, однаковості їх застосування у національному законодавстві, наближення його до міжнародних стандартів в сенсі захисту конституційного права на особисте життя, що потребує повернення до розгляду цих питань і подальшого наукового дослідження.

Метою статті є аналіз категорій "особисте життя", "приватне життя", "приватність", їх співвідношення та застосування у національному та міжнародному законодавстві.

Результати

Як вже було зазначено, у Конституції України використовується поняття особистого життя людини, яке як дефініція не розкривається в нормативно-правових актах держави. Тлумачення цього поняття міститься у Рішенні Конституційного Суду України від 20 січня 2012 р. № 2-рп/2012, в якому визначено "особисте життя" фізичної особи як її поведінку в сфері особистісних, сімейних, побутових, інтимних, дружніх, професійних, ділових та інших стосунків поза рамками здійснюваної громадської діяльності, зокрема, під час виконання особою функцій держави або органів місцевого самоврядування [4]. В мотивувальній частині цього ж Рішення зустрічається і інший термін - "приватне життя".

Таку ж ситуацію спостерігаємо і у міжнародно-правових актах. Так, у статті 12 Загальній декларації прав людини 1948 р. встановлено, що ніхто не може зазнавати безпідставного втручання в його особисте і сімейне життя, а у статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. визначено право кожного на повагу до свого приватного і сімейного життя.

З етимологічної точки зору слід зазначити, що у Великому тлумачному словнику сучасної української мови "особистий" тлумачиться, як "той, який є власністю окремої особи, безпосередньо належить їй; персональний, власний; який безпосередньо стосується якої-небудь особи, пов'язаний з нею; який здійснюється безпосередньо, не через інших осіб", а "приватний" визначається "як той, який належить окремій особі (особам)" [5, с. 861, 1110]. У Словнику С.І. Ожегова "особистий" визначається як "такий, що здійснюється самою, безпосередньо даною особою; що стосується безпосередньо якої-небудь особи, осіб, притаманний якій-небудь особі", а "приватний" - як "окремий, неофіційний" [6]. Таке тлумачення свідчить, що вказані поняття є схожими за змістом, визначають безпосередню приналежність до окремої особи.

В науковій літературі можна спостерігати різні точки зору на поняття "особисте життя" і "приватне життя".

Термін "особисте життя" у теорії прав людини є досить поширеним і не має єдиного визначення. А.Б. Венгеров зазначає, що "особисте життя - це різноманітні відносини між людьми (сімейні, дружні тощо), а також відносини, пов'язані зі способами відпочинку, використання вільного часу, ставлення людини до природи, до визначення духовних і матеріальних потреб та засобів їх задоволення" [7, с. 3].

В. Тертишник вважає, що сфера особистого життя - це комплекс різноманітних обставин існування людини та відомостей про неї, яким вона сама надає статус конфіденційності, закриваючи її для зовнішнього догляду та втручання, це сфера, де сама людина визначає, що і в якій мірі вона може розкрити, а що - ні, область, де людина, образно кажучи, "є власним законодавцем" [8].

На думку П.М. Рабіновича і М.І. Хавронюка особисте життя включає в себе "право встановлювати, підтримувати та розвивати зв'язки з іншими людьми, тому воно виходить як за межі інтимного життя, так і за межі роботи, інших ділових інтересів" [9, с. 173-174].

Під категорією "особисте життя" О.В. Стогова розуміє, по-перше, особливу сферу людської діяльності, яка контролюється самою людиною, спрямована на задоволення її різноманітних потреб, пов'язаних зі свободою та незалежністю людини; а, по-друге, як міру можливої поведінки людини у приватно-правовій сфері, або у сфері, що не підпадає під пряме правове регулювання держави і підтримується державними заборонами третіх осіб втручатися в цю сферу [10, с. 8].

На думку І.Л. Петрухіна під особистим життям слід розуміти цілу низку складових частин, зокрема сферу сімейного життя, свободу спілкування між людьми в неформальній обстановці, інтимних взаємин; гарантовану державою можливість особи контролювати інформацію про себе особистого характеру та не допускати її розголошення; можливість без будь-якої перешкоди спілкуватися з іншими людьми засобами телефону, пошти; розпорядження особистою власністю, а також можливість довіряти свої таємниці лікарям, адвокатам, нотаріусам [11, с. 78].

Можна зазначити, що здебільшого "особисте життя" визначають як поведінку особи поза межами виконання будь-яких суспільних обов'язків, поза межами державної, політичної, публічної діяльності, тобто життєдіяльність людини у сфері сімейних, побутових, особистих, інтимних та інших стосунків, що вільні від "тягаря суспільних інтересів" або як особливу частину приватної сфери людської життєдіяльності, що полягає в різноманітних відносинах, стосунках, явищах, подіях і т. ін., що не мають публічного значення і визначаються безпосередньо особою на основі соціальних умов, гарантуються та охороняються правом від неправомірних втручань. Тому поведінка в сфері особистого життя саморегулюється внутрішніми моральними настановами і не контролюється суспільством і державою. Як зазначає Ю.В. Кириченко, "тільки кожна людина має право окреслювати межу між собою та іншими, якої не можна перетинати всупереч її бажанням" [12, с. 34].

Не існує чіткого визначення і поняття "приватне життя", "приватність", "прайвесі". В свій час Британський Calcutt Committee визначив, що "нами ніде не було знайдено абсолютно прийнятного правового визначення приватності", тому в своєму першому звіті з питань приватності він визначив його як "право особи бути захищеною від втручання в її особисте життя та стосунки чи її родини безпосередньо фізичним шляхом або через публікацію інформації" [13].

Аналіз наукових думок з цього приводу свідчить, що "приватність" розглядається як безпека, недоторканність особистого життя, інтерес людини щодо збереження в таємниці відомостей про себе та обставини свого особистого життя і одночасно можливість визначати, яку інформацію про особисте життя розголосити. При цьому слушною є думка Рута Гавісона про три складові елементи приватності: таємність, анонімність, усамітнення [13]. Саме ці складові елементи фігурують у визначеннях поняття приватності або приватного життя. Останнє пропонується розглядати в широкому розумінні як конституційне право людини на недоторканність різних таємниць та персональних даних та у вузькому - як відомості особистого характеру без урахування персональних даних, які дозволяють ідентифікувати людину в суспільстві [14, с. 200], або як духовну і фізичну сфери життя людини, які дозволяють їй задовольнити свої специфічні інтереси (у самовираженні, самоідентифікації, усамітненні, неповторності, налагодженні сімейних стосунків тощо), що зумовлені індивідуальністю людини та автономністю її існування [15, с. 2], або як систему суспільних відносин, що охороняються, захищаються правом і характеризують існування і визначають розвиток людини як приватної особи, що стосуються тільки її, не пов'язані з виконанням нею публічних функцій і вилучені з поля зору громадськості [16, с. 58].

Узагальнюючи наукові джерела, можна визначити, що сформовано два підходи до співвідношення понять "особисте життя" і "приватне життя". За одним з них ці категорії є синонімічними, за іншим, прихильниками якого є і ми, - особисте життя охоплюється поняттям приватного життя, є його складовим елементом. Поняття "приватне життя" "...більше охоплює своєрідне автономне середовище життя людини, природні особисті інтереси, спосіб їх реалізації тощо, а також взаємовідносини з іншими особами та із зовнішнім світом" [12, с. 36].

Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини також розглядає поняття приватного життя у розширеному сенсі, в якому концепція недоторканності особистого життя виходить за вузькі межі гарантій життя, вільного від небажаної публічності, належить сфері безпосередньої особистої автономії. Сюди відносяться аспекти фізичної та моральної недоторканності та забезпечує поле, в межах якого кожен може вільно займатися розвитком своєї особистості.

Ми підтримуємо думку Р.О. Стефанчука, який зазначає, що "формування повноцінної охорони приватного інтересу фізичної особи, яка бере участь у соціальному житті, та убезпечення її від втручання із зовні повинно починатись із формування нового особистого немайнового блага. . таким особистим немайновим правом повинно стати не "особисте життя" фізичної особи, а радше її "приватність", що є фактичним аналогом поняття "privacy" як єдиного та комплексного блага, яке охоплює усі складові приватного інтересу фізичної особи" [17, с. 626].

Виходячи з того, що особисте життя саморегулюється внутрішніми моральними настановами і не контролюється суспільством і державою, категорія "особисте життя" не має юридичного змісту, а тому правове регулювання лише встановлює межі його недоторканності ("приватності") і, відповідно, межі допустимого втручання. І саме через це доцільно в національному законодавстві замінити категорію "особисте життя" на "приватне життя", що також приведе його у відповідність до міжнародних стандартів.

Висновки

Ураховуючи вищевикладене, можна зазначити, що для позначення індивідуальної автономії людини використовуються різні терміни, зокрема "приватність", "приватне життя", "особисте життя", які не є синонімічними. Представляється, що "приватне життя" є ширшою категорією і включає в себе "особисте життя".

Під особистим життям пропонується розуміти власну поведінку людини та її поведінку у стосунках з іншими людьми поза межами виробничої і громадської діяльності, здійснення публічних функцій, що саморегулюється внутрішніми моральними настановами і не контролюється суспільством і державою. Тому в сенсі охорони та захисту слід говорити не про особисте життя, а про приватне, що, відповідно, повинно знайти відображення у національному законодавстві шляхом заміни категорії "особисте життя" на категорію "приватне життя".

Список використаних джерел

1. Індикатори місцевої правозахисної паспортизації: Інструмент моніторингу та оцінювання діяльності місцевої влади щодо реалізації та захисту прав людини. Науково-практичне видання. Київ: Українська Гельсінська спілка з прав людини, 2017. 48 с. URL: /wp-content/uploads/2017/02/Indykatory-pasportyzatsiji-2017.pdf

2. Іщенко А.О. Поняття особистого життя людини: розбіжності у визначенні. Право і суспільство. 2020. №2. С. 51-56.

3. Резворович К.Р. Право на особисте життя vs право на приватне життя: дискусійність співвідношення категорій. Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. 2020. № 1. С. 95-102

4. Рішення Конституційного Суду України від 20 січня 2012 р. № 2-рп/2012 у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України. Офіційний вісник України. 2012. №9. Ст.332

5. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / Уклад, і голов, ред. В.Т. Бусел. К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2005. 1728 с.

6. Ожегов С.И. Толковий словарь русского языка. URL: https://slovarozhegova.ru/

7. Венгеров А.Б. Конституционные принципы охраны личной жизни советских граждан. Советская юстиция. 1979. № 1. С. 3.

8. Тертишник В. Особисте життя людини та проблеми правосуддя. Права нотаріуса. 2005. № 6. URL: https://bit.ly/3rfLkA7

9. Рабінович П.М. Хавронюк М.І. Права людини і громадянина. Навчальний посібник. К.: Атіка, 2004. 464 с.

10. Стогова О.В. Особисте життя людини: проблема визначення. Правовий вісник Української академії банківської справи. 2014. № 1(10). С. 6-10.

11. Петрухін И.Л. Уголовно-процессуальное принуждение и свобода личности. Советское государство и право. 1984. № 4. С. 77-84

12. Кириченко Ю. Конституційне закріплення права на невтручання в особисте і сімейне життя в Україні та європейських державах: порівняльно-правовий аналіз. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2013. №5. С. 34-40

13. Права людини в Україні - 2004. Доповідь правозахисних організацій. VI. Право на недоторканність приватного життя (приватність). 2005. https://khpg.org/1124785474

14. Горпинюк О.П. Стан дослідження проблеми кримінально-правової охорони приватності в юридичній літературі. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. 2009. № 4. С. 198-206.

15. Андрієвська О.О. Охорона та захист прав на приватне життя особи. Часопис Академії адвокатури України. 2012. № 14. С. 1-6.

16. Серьогін В. Приватне життя як об'єкт конституційного права на недоторканність приватного життя. Вісник Академії правових наук України. 2011. №1(64). С.51-62.

17. Стефанчук Р.О. Особисті немайнові права фізичних осіб (поняття, зміст, система, особливості здійснення та захисту): монографія / Відп. ред. Я.М. Шевченко. К: КНТ, 2007. 846 с.

Размещено на Allbest.ru