До проблеми боротьби із корупцією в контексті протидії загрозам невоєнного характеру

Размещено на http://www.allbest.ru/

До проблеми боротьби із корупцією в контексті протидії загрозам невоєнного характеру

Павленко В.С.

провідний науковий співробітник, Український науково-дослідний інститут спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України

Шабетя С.А.

провідний науковий співробітник, Український науково-дослідний інститут спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України

Анотація

Вирішення проблеми боротьби або принаймні обмеження масштабів корупції в Україні на сьогодні залишається однією з найбільш гострих і складних проблем на шляху становлення України як незалежної, правової та демократичної держави. Саме корупція стала загрозою процесу розвитку України, укріплення її позицій на міжнародній арені. Корупція створила загрозу для впевненості суспільства у владі, у здатності влади здійснювати організаційні та практичні заходи щодо боротьби із кризами суспільства. Корупція стала причиною небувалого зростання в Україні «тіньової» економіки та економічної злочинності.

Про набуття корупцією статусу національної загрози свідчить також той факт, що на міжнародному рівні Україна набула репутацію корумпованої держави. Про це свідчить розташування України в рейтингу TransparencyInternational- Індексі сприйняття корупції (CorruptionPerceptionsIndex) як країни в високим рівнем корупції. Втім, за 2020 р. показники України в Індексі сприйняття корупції виросли на 3 бали. Із 33 балами зі 100 можливих Україна отримала 117 місце зі 180 країн у списку СРІ. Так, міжнародна організація TransparencyInternationalсформувала показник України з 9 різних досліджень, і у всіх них показники України або не змінились, або зросли у порівнянні з СРІ-2019 [1]. За даними Національного антикорупційного бюро України, динаміка показників СРІ з 2014 р. до 2019 р. є позитивною. З 26 балів у 2014 р. Україна отримала 30 у 2019 р. [2]. Як вже зазначалося, показник СРІ у 2020 р. - 33.Враховуючи наведені дані не залишається питання про актуальність обраного напрямку для досліджень.

У сфері наукових розробок тематики боротьби із корупцією слід відзначити дисертаційні дослідження О.О. Гейца «Публічно-правовий механізм протидії корупції в Україні» [3], Д.В. Костенко «Система запобігання корупції в Україні: становлення та розвиток» [4], В.В. Ноніка «Механізми формування та реалізації антикорупційної політики в Україні» [5]. У монографічному дослідженні авторський колектив Інституту вивчення проблем злочинності імені академіка В.В. Сташиса під головуванням Б.М. Головкіна дослідив основні фактори появи та способи корупції в приватному секторі [6]. Д.О. Олійник у монографії «Запобігання корупційним злочинам, що вчиняються при здійсненні митних процедур» на основі міжнародних та національних рейтингових оцінювань стану корупції в митній сфері, а також результатів авторських емпіричних досліджень визначив явище корупційних злочинів у сфері здійснення митних процедур, розкрив його кримінологічну природу, визначив корупціогенні чинники, що його породжують і зумовлюють тощо [7]. Є.В. Невмержицький в своїй роботі визначив причини, наслідки, механізми протидії корупції в Україні [8]. Варто також звернути увагу, що тематика боротьби із корупцією набуває все більшої актуальності і формується в окрему навчальну дисципліну. Задля її викладання науковцями Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого було видано підручник «Запобігання корупції» [9].

Проблемами боротьби із корупцією також займалися В.С. Батиргареєва [10] О. Ваганець [11], Є. Кобко [12], М.В. Корнієнко, В.М. Тертишник [13] та інші. Наведені наукові праці не є вичерпним переліком робіт з цієї тематики. Наведені дослідження свідчать про сьогоденність дослідження питання боротьби із корупцією та необхідності його подальшої наукової розробки. Оригінальність пропонованого дослідження полягає в тому, що боротьба із корупцією нами розглядається в контексті протидії загрозам невоєнного характеру.

У зв'язку із чим, метою статті є дослідження проблеми боротьби із корупцією в контексті протидії загрозам невоєнного характеру.

Результати дослідження

Пропонуємо розпочати дослідження з визначення поняття «загрози невоєнного характеру». Дослідники зазначають, що «загрози невоєнного характеру - загрози загального характеру,що виникають унаслідок діяльності терористичних та організованих злочинних угрупувань, неадекватної реакції на ці явища держав регіону, що загрожує національним інтересам України»[14, с. 118; 15, с. 80]. Враховуючи нестабільну політичну ситуацію, ризик виникнення таких загроз достатньо високий. Також до загроз невоєнного характеру відносяться стихійні лиха, екологічні катастрофи, епідемії, пандемії тощо. До поширення пандемії СОУГО-19 можна було б стверджувати, що така група загроз невоєнного характеру є менш прогнозованими для України. Наразі ж пандемія СОУГО-19 є прямою загрозою для України. Зауважимо, що стихійні лиха у формі ожеледі, лавин, пилових бурь, смерчу характерні для окремих регіонів України, однак не є загрозою для країни в цілому. Також варто звернути увагу, що останнім часом погіршується екологічні ситуація. Це пов'язано із застосуванням екологічно небезпечних виробництв, відсутності ефективного екологічного контролю з боку державних органів тощо.

Окрім наведених вище загроз, слід також звернути увагу, що останнім часом все більше і більше набуває статусу загрози таке явище як корупція. Підґрунтям таких оцінок населенням стану корупції в Україні є масштаби побутової корупції. Так, 39% опитаних громадян особисто або їхні рідні/друзі впродовж останніх 12 місяців стикалися з проявами корупції. Проблема корупції продовжує лідирувати в переліку недосягнутих цілей після Революції Гідності. За два останні роки кількість експертів, які вважають, що в Україні відсутня системна боротьба з корупцією, зросла - з 48% до 55%. Опитування українців свідчать, що корупція лідирує в рейтингу проблем, які найбільше перешкоджають розвитку країни, так вважають 69 % респондентів; вона гальмує процес євроінтеграції України (44, 4 %) та порушує права громадян на отримання послуг, зокрема освітніх і медичних (41 %)[16]. На думку майже третини населення, провідна роль у протидії корупції належить антикорупційним органам (32%).В свою чергу, респонденти вважають, що одним з основних напрямків розвитку сучасної України є формування довіри громадян до влади, реалізація державної політики у сфері цифровізації з метою уникнення корупційних ризиків у всіх гілках влади, підвищення економічного потенціалу тощо. В цьому аспекті протидія корупції є визначальним чинником, що має забезпечити позитивні зрушення [17].

Аналізуючи Закон України «Про національну безпеку України», слід звернути увагу, що цим Законом визначаються основи та принципи національної безпеки і оборони, цілі та основні засади державної політики, що гарантуватимуть суспільству і кожному громадянину захист від загроз.

Стаття 1 зазначеного Закону визначає, що «державна безпека - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності і демократичного конституційного ладу та інших життєво важливих національних інтересів від реальних і потенційних загроз невоєнного характеру» (п. 4 ч. 1).

Загрози невоєнного характеру мають своїм об'єктом національні інтереси. В свою чергу, «національні інтереси України - це життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян» (п. 10 ч. 1 ст. 1) [18].

Аналізуючи цитовані законодавчі положення, можна дійти висновку, що загрози невоєнного характеру мають тісний зв'язок із загрозами воєнного характеру. Так, національні інтереси в частині державного суверенітету є також об'єктом національної безпеки і порушення державного суверенітету створює загрозу воєнного характеру.

Продовжуючи дослідження, зупинимося на визначенні понять у сфері антикорупційного законодавства. Так, в ч.1 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» визначається, що «корупція - це використання особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, наданих їй службових повноважень чи пов'язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній у частині першій статті 3 Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов'язаних з ними можливостей» [19].

Сучасна історія цілеспрямованої боротьби спеціальних антикорупційних органів із корупцією розпочалася 4 грудня 2015 р., коли детективи Національного антикорупційного бюро України внесли до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про перші три кримінальні провадження, які стосуються схем розкрадання коштів державних підприємств на загальну суму близько 1 мільярда гривень. 2019 рік можна вважати новим етапом в процесі боротьби з корупцією. У вересні 2019 р. почав працювати Вищий антикорупційний суд, якому підсудні кримінальні провадження стосовно корупційних злочинів. Створення цього органу свідчить про потужні кроки у напрямку боротьби із корупцією.

Водночас слід визнати, що рівень корупції в Україні невпинно зростає, однак разом з тим налагодилася ефективна співпраця різних судових та правоохоронних органів, зокрема, Вищого антикорупційного суду, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, Національного антикорупційного бюро України. Такий висновок ґрунтується на статистичних даних: за 4 роки розслідувань Національне антикорупційне бюро України разом із Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою скерували до суду кримінальні провадження стосовно понад 400 осіб.

У І півріччі 2020 р., попри обмеження у роботі, зумовлені поширенням пандемії коронавірусу, детективи Національного бюро та прокурори Спеціалізованої антикорупційної прокуратури нарощували темп, взятий у 2019 р. Було збільшено на третину кількість викритих на зловживаннях осіб: 125 підозрюваних проти 84 у ІІ півріччі 2019 року. Зі 125 підозрюваних 19 - керівники держпідприємств, 9 - вищі посадові особи держави, 8 - судді, 3 - державні службовці, посадовці категорії «А», 1 - особи вищого начальницького складу правоохоронних органів, 1 -військовослужбовці вищого офіцерського складу Національної гвардії України, 1 - депутати обласної ради, 21 - інші держслужбовці, 62 - інші (фізичні особи, адвокати).

При цьому розслідування стосовно третини з них завершили,а стосовно 17 осіб справи скерували до суду. Щодо посад підозрюваних, то тенденції незмінні: на першій позиції - керівники державних та комунальних підприємств із часткою власності держави або громади понад 50%, за ними слідують «нечисті на руку» служителі Феміди. Тоді як керівникам компаній найчастіше інкримінується участь у корупційних схемах із розкрадання державної власності (ст.191 КК України), суддів продовжують викривати на отриманні неправомірної вигоди за ухвалення рішень в інтересах зацікавлених сторін (ст. 368, ст. 369 КК України) [20].

Наведені статистичні дані шокують тим, що викривають масштабність такого явища як корупція. Втім, система боротьби із корупцією постійно оновлюється, створюються нові спеціалізовані органи, удосконалюються механізми тощо.

Розглядаючи сферу боротьби із корупцією в цілому, пропонуємо звернути увагу на такий її важливий складник як забезпечення прав людини. На нашу думку, рівень забезпечення прав та свобод людини детермінує рівень розвитку антикорупційної системи, адже складно уявити країну, в якій права та свободи громадянина захищаються на найвищому рівні і при цьому вона є корумпованою. Посадовець, який вимагає неправомірну вигоду за вчинення окремих дій, тим самим порушує права та свободи людини. Як і в будь-якій сфері суспільних відносин, боротьба із корупцією має відбуватися з позицій людиноцентризму.

Як зазначають науковці, базовими цілями антикорупційної політики в Україні маєстати зниження рівня корупції та забезпечення захисту прав і законних інтересів громадян, суспільства і держави від загроз, пов'язаних із корупцією, шляхом реалізації антикорупційних механізмів і відповідних завдань [5, с. 67].

Д.В. Костенко виділяє три стратегії протидії корупції: 1) інформування суспільства про небезпеку корупції та її наслідків для соціально-економічного стану держави; 2) налагодження менеджменту у сфері запобігання корупції; 3) удосконалення нормативно-правового забезпечення та захист прав громадян [4, с. 158].

Погоджуючись із науковцями, зазначимо, що захист прав громадян є пріоритетним напрямком і держава має розпочинати саме з цього, адже Україна проголосила себе суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою (ст. 1 Конституції України) [21].

У корупції як соціальному явищі завжди беруть участь дві сторони - посадові особи держави та громадяни. Зрозуміло, що боротьба із корупцією в односторонньому напрямку - шляхом притягнення до відповідальності хабарників, не дасть позитивних результатів. Держава має забезпечити високий рівень правосвідомості громадян, правове виховання, взаємодію із громадянами через державні та недержавні інституції.

Що стосується взаємодії державних інститутів із громадянами, слід звернути увагу на зміни до Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). Зокрема, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про запобігання корупції» щодо викривачів корупції» було додано нового суб'єкта кримінального провадження - викривача і визначено як фізичну особу, яка за наявності переконання, що інформація є достовірною, звернулася із заявою або повідомленням про корупційне кримінальне правопорушення до органу досудового розслідування (п. 16 ч. 1 ст. 3 КПК України). Цікаво відмітити той факт, що за повідомлення про корупційний злочин, активне сприяння його розкриттю, якщо грошовий розмір предмета злочину або завдані державі збитки від такого злочину в п'ять тисяч і більше разів перевищують розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на час вчинення злочину, викривачу виплачується винагорода у вигляді 10 відсотків від грошового розміру предмета корупційного злочину або від завданого державі збитку після ухвалення обвинувального вироку суду, але не більше трьох тисяч мінімальних заробітних плат, встановлених на час вчинення злочину. Конкретний розмір винагороди визначає суд (ч. 1, 2 ст. 130-1 КПК України) [22].

Висновки

В статті доводиться, що корупція набуває статусу національної загрози невоєнного характеру. Водночас, аналізуючи законодавчі положення, ми дійшли висновку, що загрози невоєнного характеру мають тісний зв'язок із загрозами воєнного характеру.

Так, національні інтереси в частині державного суверенітету є також об'єктом національної безпеки і порушення державного суверенітету створює загрозу воєнного характеру. Було висунуто тезу, що сучасна історія цілеспрямованої боротьби спеціальних антикорупційних органів із корупцією розпочалася 4 грудня 2015 р., коли детективи Національного антикорупційного бюро України внесли до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про перші кримінальні провадження, які стосуються схем розкрадання коштів державних підприємств на загальну суму близько 1 мільярда гривень.

Водночас слід визнати, що рівень корупції в Україні невпинно зростає, що потребує оновлення системи боротьби із корупцією, створення нових спеціалізованих органів, удосконалення механізму боротьби тощо.

В роботі нами акцентується увага на такому важливому складнику системи боротьби із корупцією як забезпечення прав людини.

Нами обстоюється думка, що рівень забезпечення прав та свобод людини детермінує рівень розвитку антикорупційної системи, адже складно уявити країну, в якій права та свободи громадянина захищаються на найвищому рівні і при цьому вона є корумпованою.

Перспективні напрямки подальших досліджень. Захист прав громадян є пріоритетним напрямком і держава має розпочинати саме з цього, адже Україна проголосила себе суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. У статті звертається увага, що у корупції як соціальному явищі завжди беруть участь дві сторони - посадові особи держави та громадяни, тому держава має забезпечити високий рівень правосвідомості громадян, правове виховання, взаємодію із громадянами через державні та недержавні інституції.

Список використаних джерел

1. Індекс сприйняття корупції-2020. иКЬ: https://ti-ukraine.org/research/indeks-spryjnyattya-koruptsiyi-2020/ (дата звернення 01.07.2021).

2. Індекс сприйняття корупції (СРІ): динаміка останніх 5 років. иЯЬ: https://nabu.gov.ua/open-office/biblio/sociologiya/indeks-spriynyattya-korupciyi-sri-dinamika-ostannih-5-rokiv (дата звернення 01.07.2021).

3. Гейц О.О. Публічно-правовий механізм протидії корупції в Україні: дис. ... канд. юрид. наук. Дніпро, 2019. 305 с.

4. Костенко Д.В. Система запобігання корупції в Україні: становлення та розвиток: дис. ... канд. юрид. наук. Київ, 2020. 229 с.

5. Нонік В.В. Механізми формування та реалізації антикорупційної політики в Україні: дис. . доктора наук з державного управління. Миколаїв, 2019. 402 с.

6. Запобігання корупції у приватному секторі: монографія / Б. М. Головкін, та ін.; за заг. ред. Б. М. Головкіна ; Нац. акад. прав. наук України, Ін-т вивч. проблем злочинності ім. акад. В. В. Сташиса. Харків: Право, 2020. 286 с.

7. Олійник Д. О. Запобігання корупційним злочинам, що вчиняються при здійсненні митних процедур: монографія; наук. ред. Б. М. Головкін. Харків: Право, 2018. 200 с.

8. Невмержицький Є. В. Корупція в Україні: причини, наслідки, механізми протидії: монографія. Київ: КНТ, 2008. 364 с.

9. Запобігання корупції: підручник. Б. М. Головкін, О. Ю. Шостко, О. В. Новіков та ін.; за заг. ред. Б. М. Головкіна. Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого. Харків: Право, 2019. 296 с.

10. Батиргареєва В. С. Щодо правових, інституційних та наукових складових протидії корупції в Україні. Питання боротьби зі злочинністю. 2020. Вип. 40. С. 23-32.

11. Ваганець О. Корупційні правопорушення. Загальний стан запобігання таким злочинам на території України у 2019 році (в порівнянні зі статистичними даними за 2013-2018 роки). Часопис українського судочинства. 2020. № 4. С. 28-33.

12. Кобко Є. Інститут викривачів як інструмент запобігання та протидії корупції в Україні. Підприємництво, госп-во і право: наук.-практ. госп.-прав. журн. 2021. № 1. С. 136-141.

13. Корнієнко, М. В. Протидія корупції: стратегія та практика / М. В. Корнієнко, В. М. Тертишник. Проблеми законності. 2021. Вип. 152. С. 87-101.

14. Загрози національним інтересам України: спроба класифікації. Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. Київ, 2010. Вип. 20. С. 114-122.

15. Практичні аспекти стратегічного планування в умовах глобальних загроз національній безпеці та міжнародній стабільності = Practicalaspectsofstrategicplanninginthecontextofglobalthreatstonationalsecurityandinternationalstability: навч. посіб. / В. І. Абрамов, та ін.; за заг. ред. Ю. В. Мельника, Л. М. Шипілової ; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. Київ: НАДУ, 2018. 126 с.

16. Національне антикорупційне бюро України: звіти про роботу. URL:

https://nabu.gov.ua/reports(дата звернення 01.07.2021).

17. Стан корупції в Україні за оцінками населення, бізнесу та експертів. URL: https://nabu.gov.ua/open-office/biblio/sociologiya/stan-korupciyi-v-ukrayini-za-ocinkami- naselennya-biznesu-ta-ekspertiv(дата звернення 01.07.2021).

18. Про національну безпеку України: Закон України. Відомості Верховної Ради. 2018. №

31. Ст.241.

19. Про запобігання корупції: Закон України. Відомості Верховної Ради. 2014. № 49. Ст.2056.

20. Звіт НАБУ за перше півріччя 2020 р. URL: https://nabu.gov.ua/report/zvit-pershe- pivrichchya-2020-roku(дата звернення 01.07.2021).

21. Конституція України. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.

22. Кримінальний процесуальний кодекс України. Відомості Верховної Ради України. 2013. № 9-10, № 11-12, № 13. Ст.88.

Размещено на Allbest.ru