"Внутрішня вимушена міграція" як правова категорія: дискусійні питання сутності та змісту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут законодавства Верховної Ради України

«ВНУТРІШНЯ ВИМУШЕНА МІГРАЦІЯ» ЯК ПРАВОВА КАТЕГОРІЯ: ДИСКУСІЙНІ ПИТАННЯ СУТНОСТІ ТА ЗМІСТУ

Мандзій Сергій Володимирович, аспірант

Анотація

Метою статті є науково-правовий аналіз поняття «внутрішня вимушена міграція» як правової категорії, що включає з'ясування його юридичної природи, сутності та змістовного наповнення, а також характеристику видів внутрішніх міграцій та їх особливостей, що дозволить зрозуміти соціальну значимість міграційних процесів всередині країни, їх динаміку та вплив на розвиток політичних, демографічних, економічних та культурних сфер життєдіяльності соціуму, слугуватиме теоретико-методологічною основою для вироблення й удосконалення моделей та механізмів законодавчого супроводу цього процесу.

Наукова новизна полягає у висвітленні змістовного наповнення поняття «внутрішня вимушена міграція» як однієї з базових правових категорій процесів переміщення населення всередині країни, а також пропонуванні власного визначення цього поняття.

Висновки. Аналіз науково-теоретичних напрацювань з питань формулювання та конкретизації змістовного наповнення дефініції «внутрішня вимушена міграція» дає підстави стверджувати, що авторські визначення є доволі різноплановими. Єдність наукових підходів не досить чітко прослідковується навіть у позначенні сутності цього поняття: як процесу, явища, руху, суспільних відносин, міграційних потоків тощо. Виходячи з традиційного розуміння категорій «соціальне явище» та «соціальний процес», масштабів сучасної внутрішньої вимушеної міграції в Україні та ступеню її впливу на трансформацію суспільних відносин, враховуючи сутність родового поняття «міграція», вважаємо за необхідне запропонувати власне визначення цієї дефініції. Отже, поняття «внутрішня вимушена міграція»у правовому вимірі варто розуміти як соціальний процес переміщення особи (осіб) у межах адміністративно-територіальних одиниць однієї країни без перетину міжнародно-визнаних державних кордонів зі зміною назавжди чи на певний час постійного місця проживання, який викликаний об'єктивними негативними факторами військово-політичного, природного, техногенного характеру та у разі звернення до уповноважених на це державних органів передбачає обов'язковість їх розгляду та впливає на зміну правового статусу такої особи (осіб).

Ключові слова: внутрішня вимушена міграція, внутрішня добровільна міграція, внутрішня примусова міграція, міграційний процес, міграція, переміщення населення. внутрішній міграція юридичний міграційний

Abstract

Mandzii Serhii V., post-graduated student of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine

«INTERNAL FORCED MIGRATION» AS A LEGAL CATEGORY: DISCUSSIONAL ISSUES OF ESSENCE AND CONTENT

The purpose of the article is a scientific and legal analysis of the concept of «internal forced migration» as a legal category, including clarification of its legal nature and content, as well as characteristics of internal migration and their features, which will understand the social significance of migration within the country, their dynamics and influence on the development of political, demographic, economic and cultural spheres of society, will serve as a theoretical and methodological basis for the development and improvement of models and mechanisms of legislative support of this process.

The scientific novelty is to highlight the content of the concept of «internal forced migration» as one of the basic legal categories of the processes of displacement within the country, as well as to propose its own definition of this concept.

Conclusions. Analysis of scientific and theoretical developments in the formulation and specification of the content of the definition of «internal forced migration» gives grounds to argue that the author's definitions are quite diverse. The unity of scientific approaches is not clearly traced even in the designation of the essence of this concept: as a process, phenomenon, movement, social relations, migration flows and so on. Based on the traditional understanding of the categories «social phenomenon» and «social process», the scale of modern internal forced migration in Ukraine and the degree of its impact on the transformation of social relations, given the nature of the generic concept of «migration», we consider it necessary to offer our own definition. Thus, the concept of «internal forced migration» in the legal dimension should be understood as a social process of movement of a person (persons) within the administrative-territorial units of one country without crossing internationally recognized state borders with a change of permanent or temporary residence. 'effective negative factors of military-political, natural, man-made nature and in the case of recourse to authorized state bodies provides for their mandatory consideration and affects the change in the legal status of such person (persons).

Key words: internal forced migration, internal voluntary migration, internal forced migration, migration process, migration, population movement.

Постановка проблеми

Розгляд феномену міграції показав, що цей процес притаманний людству з давніх часів, відіграє визначальну роль у формуванні та розвиткові світової цивілізації, має стратегічну значимість у процесах розбудови державності та громадянського суспільства. Разом із тим, події другої половини ХХ - початку ХХІ століть визначили історичні зміни людства на глобальному рівні, у тому числі кардинально змінили причини міграції, у рази прискорили її темпи й динаміку, виявили низку сучасних соціально-економічних, політичних, демографічних та екологічних проблем, які призвели до активізації процесів такого її виду, як масова вимушена міграція. Це, своєю чергою, потребує від юридичної науки вироблення концептуально нових, модерних правових моделей та механізмів врегулювання питань, пов'язаних із міграційними процесами, як на національному, так і міжнародному рівнях.

Так, відповідно до глобальних даних, викладених у «Доповіді про міграцію у світі 2020», підготовленої фахівцями Міжнародної організації з міграції (МОМ), «... переміщення, викликані конфліктами, повсюдним насиллям та іншими факторами, залишаються на рекордно високому рівні. За останні роки нерозв'язані, неврегульовані та відновлювані конфлікти й акти насилля призвели до сплеску чисельності біженців, при цьому жінки та діти складають вагому частину їх загальної кількості. Зазначається, що «...гнітюча сторона реальності полягає у тому, що за останні два роки відбулися масштабні події в області міграції та переміщення, і вони породжували величезні злидні та страждання, а також загибель людей. Це, у першу чергу, переміщення мільйонів людей в результаті конфліктів (зокрема, у Сирійській Арабській Республіці, Ємені, Центральноафриканській Республіці, Демократичній Республіці Конго та Південному Судані), ситуації екстремального насильства (якому, зокрема, піддавалися рохінджа, змушені рятуватися в Бангладеш), чи гострої економічної та політичної нестабільності (з якими, зокрема, стикаються мільйони венесуельців). Росло також визнання наслідків змін навколишнього середовища та клімату для мобільності людей, у тому числі в умовах глобальних зусиль та дій механізмів міжнародної політики, покликаних забезпечити пом'якшення більш широкого впливу змін клімату. У 2018 та 2019 роках у багатьох частинах світу, у тому числі Мозамбіку, на Філіппінах, у Китаї, Індії, Сполучених Штатах Америки мало місце широкомасштабне переміщення населення, викликане загрозами кліматичних та погодних явищ». Окрім того, згідно з оцінками на кінець 2018року, нараховувалося більше внутрішньо переміщених осіб, ніж будь-коли раніше. На 2019рік число внутрішньо переміщених осіб у світі складало 41,3 млн людей, найбільша кількість переміщених осіб перебувала в Сирійській Арабській Республіці (6,1 млн людей), за якою слідують Колумбія (5,8 млн людей) та Демократична Республіка Конго (3,1 млн людей), Сомалі (2,6 млн людей) та Афганістан (2,6 млн людей). До десятки країн, в яких в результаті довготривалого конфлікту понад 30% населення перемістилося, входять також Ємен, Нігерія, Ефіопія, Судан та Ірак.

Україна займає 13сходинку у рейтингу 20 країн світу з найбільшим контингентом внутрішньо переміщених осіб у результаті конфліктів та насилля на кінець 2018року. Більше того, на той самий період Україна стала єдиною країною Європи з новими обумовленими конфліктом внутрішніми переміщеннями, яких згідно з оцінками зареєстровано 12000 випадків [4].

За останніми даними Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб Міністерства соціальної політики України, кількість зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб (ВПО), які перемістилися з тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей, а також Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, станом на квітень 2020 року становить 1446881 осіб [2].

Метою статті є аналіз поняття «внутрішня вимушена міграція» як правової категорії, який включатиме з'ясування його юридичної природи, сутності та змістовного наповнення, а також характеристику видів внутрішніх міграцій та їх особливостей. Це не лише покращить істинність розуміння соціальної значимості міграційних процесів всередині країни, їх динаміку та вплив на розвиток політичних, демографічних, економічних та культурних сфер життєдіяльності соціуму, а й слугуватиме теоретико-методологічною основою для вироблення й удосконалення моделей та механізмів законодавчого супроводу цього процесу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Питання внутрішньої вимушеної міграції вже тривалий час активно досліджуються зарубіжними вченими. Цій проблематиці присвячено роботи А. Болести [26], Дж. МакАдам [27] та ін. Водночас теоретичні аспекти визначення юридичної природи та змістовного наповнення поняття «внутрішня вимушена міграція» досить лімітовано розглядались у працях вітчизняних науковців-правників. Здебільшого аналіз сутності та видів міграції, їх характеристика ставали предметом наукового інтересу фахівців з інших соціогуманітарних дисциплін: державного управління, демографії, соціології, політології, економіки праці. Зокрема, цих аспектів торкались у своїх роботах такі дослідники, як О. Амоша, В. Антонюк, Т. Жванія, О. Капінус, Е. Лібанова, О. Малиновська, М. Малиха, В. Надрага, О. Новікова, В. Оліфер, В. Павлів-Самоїл, О. Панькова, В. Смаль, Є. Соловйов та інші. Недостатність теоретичної розробки цієї наукової тематики саме юридичною наукою породжує обмежене розуміння сутності, змісту та соціальної ваги внутрішніх міграційних процесів в Україні й обумовлює потребу більш детального і виваженого висвітлення та аналізу цього базового поняття.

Виклад основного матеріалу

Україна, незважаючи на досвід подолання наслідків безпрецедентної техногенної катастрофи на Чорнобильський атомній електростанції у 1986році, вперше зіткнулася з необхідністю оперативної законодавчої регламентації масштабних внутрішньодержавних міграційних потоків після 2014 року з окремих територій Донецької, Луганської областей та Автономної Республіки Крим, що виникли внаслідок військового конфлікту з Російською Федерацією, а також визначення правового статусу таких осіб.

У вітчизняній науковій літературі, мас-медіа таких осіб визначають як «внутрішні мігранти», «вимушені переселенці», в офіційних документах - як «внутрішньо переміщені особи», що найточніше відповідає англомовному терміну «і^егпаПу displacedpersons». Саме таке визначення закріплене у «Керівних принципах з питання переміщення осіб всередині країни» Організації Об'єднаних Націй: «Внутрішньо переміщені особи - це окремі особи, чи групи осіб, які були змушені залишити свої помешкання, або місця постійного проживання в результаті, або щоб уникнути наслідків збройного конфлікту, проявів насильства, порушень прав людини, стихійних або спричинених діяльністю людини лих, чи техногенних катастроф, і які не перетнули міжнародно-визнаних державних кордонів» [18]. Подібне за суттю визначення міститься у частині першій статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

За висновками О.Алієва, І. Войналовича, Т. Джахангірової, Є.Соловйова та інших дослідників, регулювання вимушеної міграції та забезпечення прав внутрішньо переміщених осіб стали найактуальнішою проблемою світового співтовариства у ХХ столітті, що було опосередковано збройними конфліктами та міжетнічними сутичками, які у свій час мали місце по всьому світі, у тому числі й на теренах пострадянського простору: у Вірменії та Азербайджані (конфлікт у Нагірному Карабасі), Грузії (конфлікт у Абхазії та Південній Осетії), Молдові (конфлікт у Придністров'ї). Масштабність внутрішньої вимушеної міграції на території сучасної України потребує створення науково обґрунтованого підходу до визначення механізмів державного регулювання у цій сфері [1; 3; 5; 22].

При цьому, Т. Джахангірова продовжує, що регулювання проблеми вимушеного переселення є складовою міжнародно-правового захисту людини, а нові міжнародні масштаби внутрішнього переміщення, які набагато перевищують нинішню міжнародну проблему біженців, потребують пильної уваги та вивчення. Очікується, що чисельність внутрішньо переміщених осіб продовжуватиме дестабілізацію місцевого, регіонального та міжнародного світу, якщо їх проблеми та присутність залишаться без уваги та вирішення [5].

Варто погодитися з наведеною тезою, оскільки проблеми, пов'язані з міграцією загалом та внутрішньою вимушеною міграцією зокрема, не мають універсального рішення. Вони вирішуються по-різному, залежно від історичних умов й особливостей кожної конкретної держави. І лише у сучасних правових реаліях мігранти, зокрема внутрішньо переміщені особи в Україні, наділені суттєвим обсягом прав і обов'язків, їм надано правового захисту.

Вітчизняні дослідники О. Капінус та Є. Соловйов у своїх працях звертають увагу на те, що хоча збройний конфлікт на сході України з 2014року спричинив виникнення нової категорії громадян - внутрішньо переміщених осіб, нового явища - внутрішньої вимушеної міграції, проте термін «вимушена внутрішня міграція» ще не усталений як у нормативно-правових актах, так і в науковій літературі. У 2010році результатом колективних зусиль міжнародних та недержавних організацій, гуманітарних місій та безпосередньо ООН було створено Довідник по захисту внутрішньо переміщених осіб, в якому пояснено сутність самого цього явища та його передумови [9; 21].

Деякі науковці визначають поняття «внутрішня міграція» досить загально, без врахування диференційованих ознак та способів її здійснення. Так, С. Западнюк виділяє внутрішню міграцію як тимчасове або постійне переміщення населення всередині країн: з периферії до центру і навпаки; у межах районного чи обласного центру, регіону чи держави. Він не вказує способів реалізації міграції, таких, як «вимушена», «примусова», «добровільна», а об'єднує їх у «міграційні потоки, в яких елемент примусу, у тому числі загроза життю та існуванню, є як наслідок природних або техногенних причин, збройних конфліктів тощо» [7]. Фахівець з адміністративного права В. Оліфер, своєю чергою, пропонує поняття «організовані міграції - соціальні переміщення та переселення, сплановані в часі й просторі, що здійснюються в деяких випадках під соціальним впливом стихійних і спонтанних сил, проте згодом набувають упорядкованого та цілеспрямованого характеру». Важливою ознакою організованої міграції є дія адміністративно-правових норм та наявність певних адміністративно-правових відносин [17, с. 11].

Натомість Т. Жванія вкрай важливим аспектом аналізу міграційної поведінки населення вважає якраз спосіб залучення до міграційних процесів: добровільна, примусова, вимушена міграція. За його словами, останній вид міграції передбачає зміну постійного місця проживання осіб через військові, політичні події, переслідування на ґрунті релігії або етнічної приналежності, здійснене по відношенню до них або членів їхніх родин насильства. При цьому дослідник додає, що окремим випадком вимушеної міграції є так звані внутрішньо переміщені особи - громадяни країни, які не полишають адміністративно-територіальних кордонів та мігрують у межах власної держави за вимушених обставин [6].

Практично тотожну позицію займає Є. Соловйов, який зазначає, що внутрішню вимушену міграцію може бути розглянуто як необхідне переміщення особи всередині держави, яке призводить до зміни її правового статусу через закон і на основі адміністративного правозастосовного акта та зміни місця постійного проживання. Вимушена внутрішня міграція опосередковується через військові, політичні події, переслідування людей на ґрунті релігії або етнічної приналежності, здійснене по відношенню до них або членів їхніх родин насильство. Як об'єкт державного регулювання внутрішню вимушену міграцію може бути визначено як вид суспільних відносин щодо соціальної мобільності населення в межах держави, учасники яких змінюють місце постійного проживання незалежно від власної волі, що впливає на зміну їхнього правового статусу [22].

О. Малиновська характеризує внутрішню міграцію як переселення, просторове пересування, переміщення мешканців країни, пов'язане зі зміною місця проживання в межах цієї країни. Учена ставить акцент на значущій різниці між внутрішньою добровільною та внутрішньою вимушеною міграцією. За її висновками, починаючи з 2013 року численні внутрішні переселення в Україні, спричинені анексією Криму та військовими діями на Донбасі, носять вимушений характер. Вимушені міграції принципово відрізняються від добровільних, спрямованих на покращення матеріального та соціального становища, тим, що, навпаки, спричиняють втрату соціального статусу та руйнування добробуту переселенців [11; 12].

Недостатньо повним, на нашу думку, є авторське визначення О. Капінус, яка формулює поняття «внутрішня вимушена міграція» як вимушене територіальне переміщення громадян у межах адміністративно-територіальних одиниць без перетину державного кордону внаслідок збройного конфлікту, екологічної катастрофи тощо. Разом із тим, вкрай важливим, на наш погляд, є зауваження дослідниці про те, що у науковій літературі зовсім не випадково частіше використовується термін «вимушена міграція», а не «примусова міграція». Не всяка вимушена міграція є примусовою, і навпаки. Міграція примусова - примусове переміщення людей за межі країни або в її межах, що вчиняється проти них з боку державної влади та не може бути оскаржене в короткостроковій перспективі. Примусова міграція може бути як проявом піклування держави про захист своїх громадян з метою збереження їхнього життя та здоров'я, так і спрямована на абсолютне утиснення їх прав і свобод [9].

Зі свого боку зазначимо, що в позитивному сенсі поняття примусової внутрішньої міграції використовувати недоцільно, оскільки вона має відверто насильницький, навіть каральний характер та, як правило, застосовується в державах з тоталітарними (авторитарними) політичними режимами.

Із попереднім твердженням солідаризується й наукова позиція Й. Надольського, на думку якого масові примусові переселення використовувалися як «форма завоювання, утримання та використання державної влади, досягнення державних цілей здійснювалося шляхом створенням умов, застосуванням заходів, здебільшого, спрямованих не на захист прав і свобод громадян, а на насильницьке підкорення їх своїй владі» [15, с. 42].

О. Ровенчак, детально досліджуючи типи та види міграції, також вважає доцільним поряд із добровільною та примусовою міграцією виділити й такий її вид, як вимушена міграція, тобто, зміну місця проживання на певний час або назавжди усупереч бажанням людини, до якої спонукають стихійні лиха, війни, голод, переслідування тощо. У таких випадках у мігранта все ж таки залишається право мінімального вибору, наприклад, вибору часу чи напрямку міграції [20].

На відмінності між поняттями «добровільна міграція», «вимушена міграція» та «примусова міграція» звертають увагу В. Надрага та Н. Павлів-Самоїл, які вказують, що на відміну від добровільної міграції, коли соціальний статус особи у більшості випадків покращується, результатом вимушеної міграції є значне його погіршення та часткова чи повна втрата добробуту й раніше отримуваних доходів. Під «вимушеністю» автори розуміють відсутність позитивної мотивації для переміщення, а також зміну умов проживання, за якої стає неможливою нормальна життєдіяльність чи виникає реальна загроза безпеці за відсутності перспективи нормалізації ситуації. Особи, які вимушені мігрувати, належать до вразливої категорії, оскільки перебувають в умовах, незвичних для їхнього життя, що спричиняє психологічний дискомфорт у період адаптації до нових обставин [16; 19, с. 71-72].

При цьому Н. Павлів-Самоїл звертає увагу на беззаперечність того факту, що в основі процесів вимушеної міграції лежать негативні фактори, які породжуються порушенням основних прав людини і громадянина, закріплених у багатьох правових документах. Серед них: порушення права на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище, права на охорону здоров'я, медичну допомогу, на свободу віросповідання, на свободу політичних та релігійних переконань. Окрім того, вона відзначає, що причини, які спонукають до руху вимушеної міграції, не завжди призводять до отримання такими особами статусу внутрішньо переміщеної особи, оскільки така міграція не завжди є передбачуваною, контрольованою і не завжди переходить у процес вимушеного переселення [19, с. 71-72].

Розглядаючи відмінності між добровільною та вимушеною міграцією, В. Капітан та Л. Корель теж зазначають, що у випадку добровільної міграції спочатку, як правило, у суб'єкта адаптації виникає позитивна установка на нове явище, тобто відбувається адаптація свідомості, а потім уже нова адекватна форма поведінки. Або ж особа поступово змінює звичні стандарти поведінки, особливо не переймаючись сутністю довколишньої дійсності, а з часом відбувається кореляція її свідомості. Вимушені адаптації виникають у тих середовищах, які жорстко диктують свої умови адаптації, - в особи виникає негативна установка на освоєння нових явищ, вона вимушена вибудовувати свою поведінку в незнайомому середовищі. Розподіл адаптаційних стратегій за добровільністю чи вимушеністю є ключовим в установках особи на успішність пристосування до нових умов [8; 10, с. 138].

Зі свого боку зазначимо, що, у контексті сутності процесу внутрішньої міграції, ознаку вимушеності переміщення варто розуміти як дії особи чи осіб, які здійснюються всупереч власним бажанням та потребам, під тиском об'єктивних негативних природних, техногенних чи військово-політичних обставин, без прямого застосування державного примусу. Разом із тим держава гарантує таким особам надання та забезпечення відповідного правового статусу у разі звернення до відповідних державних установ.

При цьому важливо зауважити, що поняття «внутрішня вимушена міграція» не охоплює економічний фактор (внутрішня трудова міграція) як спонукальний (основний), який залежно від стану та перспектив розвитку соціально-економічної ситуації в певному регіоні країни може виступати як суб'єктивно негативний, тобто такий, який змушує особу здійснювати тимчасові переміщення або постійне переселення в межах однієї держави задля покращення свого матеріального становища й уникнення негативних наслідків, зокрема економічних спадів, відсутності можливості для працевлаштування, у тому числі за фахом, низького рівня заробітної плати тощо.

М. Малиха та Г. Мелеганич пов'язують виникнення проблеми масової внутрішньої вимушеної міграції в Україні з анексією Криму та початком збройного конфлікту в Донецькій і Луганській областях. Як зазначає перша дослідниця, перебуваючи де-факто у стані війни, Україна постала перед проблемою вимушених переселенців. Через відсутність подібних прецедентів у минулому нормативно-правова база українського законодавства не містила відповідних положень щодо регулювання зазначеного явища. Серед численних проблем, перед якими наразі постала Україна, явище вимушеної міграції є не лише наслідком військового конфлікту, але виступає в ролі індикатора готовності української влади до кризових ситуацій. Необхідність допомоги внутрішньо переміщеним особам продемонструвала слабку систему інституційного механізму реалізації прав і свобод громадян на території нашої держави, а також відсутність ресурсів, потрібних для задоволення потреб цієї категорії населення [13; 14, с. 92-96]. При цьому удосконалення законодавчого забезпечення потребують не лише соціальні й економічні права, а й духовні [24; 25].

Разом із тим категорію внутрішньо переміщених осіб М. Малиха відносить по понятійного апарату явища міграції, до групи внутрішньої міграції, зумовленої некерованими факторами, такими, як природні катаклізми, військові сутички та інше [13].

Є. Соловйов, спираючись на класифікацію міграційних процесів, надану О. Ровенчак, дійшов висновків про те, що вимушена міграція - це міграційні потоки, причиною яких є загроза життю і добробуту, внаслідок природних, техногенних або політичних (наприклад, війни та міжнаціональні конфлікти) причин. Вимушена внутрішня міграція в Україні має «гібридний характер», одночасно будучи груповою та сімейною, частково постійною (частина мігрантів не хоче повертатися в місця, де проживала до початку військового конфлікту), частково тимчасовою (частина мігрантів повернулася менше, ніж за півроку), частково маятниковою (частина мігрантів періодично повертається в зону конфлікту на роботу, а потім знову їде на нове місце проживання); міграція із зони конфлікту на сході України є політичною, воєнною та економічною, основними причинами якої є бойові дії, економічна криза та відсутність роботи в зоні конфлікту [23].

Аналізуючи наведене, можемо зі свого боку відзначити, що при характеристиці видів та ознак внутрішніх міграційних процесів в Україні спостерігаються певні суперечності. З одного боку, автор називає природні, техногенні та військово-політичні мотиви внутрішньої вимушеної міграції, натомість звужує її змістовне наповнення, зосередивши увагу лише на випадках масового переселення осіб з зони військового конфлікту на сході України, тобто, вказуючи лише на військово-політичний фактор. Економічний фактор в цьому випадку, на нашу думку, може розглядатися лише як додатково спонукальний.

Висновки

Підсумовуючи результати науково-теоретичних напрацювань у питанні формулювання та конкретизації змістовного наповнення дефініції «внутрішня вимушена міграція», зі свого боку, відзначимо, що авторські визначення є доволі різноплановими. Єдність наукових підходів не досить чітко прослідковується навіть у позначенні сутності цього поняття: як процесу, явища, руху, суспільних відносин, міграційних потоків тощо.

Виходячи з традиційного розуміння категорій «соціальне явище» та «соціальний процес», масштабів сучасної внутрішньої вимушеної міграції в Україні та ступеню її впливу на трансформацію суспільних відносин, враховуючи сутність родового поняття «міграція», вважаємо за необхідне запропонувати власне визначення цієї дефініції.

Отже, поняття «внутрішня вимушена міграція» у правовому вимірі варто розуміти як соціальний процес переміщення особи (осіб) у межах адміністративно-територіальних одиниць однієї країни без перетину міжнародно-визнаних державних кордонів зі зміною назавжди чи на певний час постійного місця проживання, який викликаний об'єктивними негативними факторами військово-політичного, природного, техногенного характеру та у разі звернення до уповноважених на це державних органів передбачає обов'язковість їх розгляду та впливає на зміну правового статусу такої особи (осіб).

Список використаних джерел

1. Алиев О. Ф. О. Историко-правовой обзор проблем вынужденной миграции. URL: https://cybeгleшnka.гu/aгtide/n/istoгikopгavovoy-obzoг-pгoЫem-vynuzhdennoymigratsii/viewer (Дата звернення: 25.02.2021).

2. Веб-сайт Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України. URL: https://mtot.gov.ua/kilkistzaгeestгovaшh-vpo-stanom-na-13-kvitnja2020-г_2289161300065911930 (Дата звернення: 25.02.2021).

3. ВойналовичІ.А., КримоваМ.О., ЩетінінаЛ.В. Вимушені переселенці: зарубіжний досвід, стан та реалізація їх прав в Україні. Соціально-трудові відносини: теорія та практика. 2014. № 2. С. 250-257. URL: Ы±р://пЬш^. gov.ua/UJRN/stvttp_2014_2_37 (Дата звернення: 25.02.2021).

4. Доклад о миграции в мире, 2020. URL: https://publications.iom.int/system/files/ pdf/final-wmг_2020-гu.pdf (Дата звернення: 25.02.2021) .

5. ДхагангироваТ. Э. Понятие, история и правовое содержание проблемы вынужденного переселения. URL: https://cybeгleninka. гu/aгtide/n/ponyatie-istoгiya-i-pгavovoesodeгzhanie-pгoblemy-vynuzhdennogopeгeseleniya/vieweг (Дата звернення: 25.02.2021) .

6. ЖваніяТ. В. Сучасна вимушена міграція: соціально-політичні аспекти. Сучасне суспільство. 2015. Вип. 2(2). С.46-56. URL: http:// nbuv.gov.ua/UJRN/cuc_2015_2%282%29__7 (Дата звернення: 25.02.2021).

7. Западню С. О. Міграції населення України: передумови, динаміка та наслідки розвитку / наук. ред. Руденко Л. Г. К., 2011. 240 с. URL: https://igu.org.ua/sites/default/files/pdftext/human-migrations.pdf (Дата звернення: 25.02.2021) .

8. Капітан В. О. Особливості внутрішньої та зовнішньої міграції в Україні та у Львівській області. Соціально-економічні проблеми сучасного періоду України. 2013. Вип.3. С.348-354. URL: http://nbuv.gov.ua/ UJRN/sepspu_2013_3_38 (Дата звернення: 25.02.2021).

9. Капінус О. Державне регулювання внутрішньої вимушеної міграції: понятійно-категоріальний апарат. Державне управління та місцеве самоврядування. 2017. Вип. 3. С.17-25. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/dums_ 2017_3_5 (Дата звернення: 25.02.2021).

10. КорельЛ.В. Социология адаптации: вопросы теории, методологии и методики. Новосибирск: Наука, 2005. 424 с.

11. МалиновськаО.А. Внутрішня міграція та тимчасові переміщення в Україні в умовах політичних та соціально-економічних загроз: аналіт. запика. URL: https://niss.gov. ua/sites/default/files/2015-09/vnutrishnya_ migratsia-45aa1.pdf (Дата звернення: 25.02.2021).

12. МалиновськаО.А. Міграція вну

трішня. Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В.А.Смолій (голова) та ін.; НАН України. Інститут історії України. К.: Вид-во «Наукова думка», 2009. 790 с. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Migratsiya_ vnutrishnya (Дата звернення: 25.02.2021).

13. МалихаМ.І. До проблеми сутності поняття «внутрішньо переміщена особа»: державна політика та регіональна практика. Грані. 2015. № 8. С. 6-11. URL: http://nbuv. gov.ua/UJRN/Grani_2015_8_3 (Дата звернення: 25.02.2021).

14. Мелеганич Г. Внутрішня міграція в умовах збройного конфлікту на Сході України: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції Здійснення та захист прав внутрішньо переміщених осіб / Ужгородський національний університет; За заг.ред. О. Я. Рогача, Я. В. Лазура, М. В. Менджун. Ужгород: Тов «РІК-У», 2017. С. 92-96.

15. НадольськийЙ.Е. Депортаційна політика сталінського тоталітарного режиму в західних областях України (1939-1953рр.): моногр. Луцьк: РВВ «Вежа», 2008. 260 с.

16. НадрагаВ.І. Проблеми вимушеної внутрішньої міграції населення в контексті концепції «суспільства розвитку». Український соціум. 2015. № 1. С. 134-141. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Usoc_2015_1_13 (Дата звернення: 25.02.2021).

17. Олефір В. І. Адміністративно-правове регулювання протидії нелегальної міграції та торгівлі людьми: монографія. К.: Друкарня МВС України, 2004. 308 с.

18. Керівні принципи з питання переміщення осіб всередині країни: документ ООН E/CN.4/1998/53/Add.2 (1998). URL: https:// www.ohchr.org/Documents/Issues/IDPersons/ GPUkrainian.pdf (Дата звернення: 25.02.2021).

19. Павлів-Самоїл Н. П. Вимушена міграція як наслідок порушених прав. Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Серія: Юридичні науки. Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2019. Випуск 21. С. 71-72.

20. РовенчакО. Визначення та класифікація міграцій: наближення до операційних понять. Політичний менеджмент. 2006. № 2. С. 127-139. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/8810 (Дата звернення: 25.02.2021) .

21. СоловйовЄ.Внутрішня вимушена міграція: український вимір. Evropsky politicky a pravni diskurz. 2018. Vol. 5. Iss. 3. С. 37-43. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/evrpol_2018_5_3_7 (Дата звернення: 25.02.2021).

22. Соловйов Є. В. Внутрішня вимушена міграція як об'єкт державного регулювання. Теорія та практика державного управління. 2016. Вип. 3. С. 146-150. URL: http://nbuv.gov. ua/UJRN/Tpdu_2016_3_25 (Дата звернення: 25.02.2021).

23. Соловйов Є. Детермінація основних понять міграційних процесів, що протікають в Україні, в ракурсі сучасних реалій. Аспекти публічного управління. 2019. Т. 7. №6-7. С.20-27. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/aplup_2019_7_6-7_5 (Дата звернення: 25.02.2021) .

24. МищакІ. М. Удосконалення конституційного законодавства України у сфері свободи совісті та віросповідання відповідно до міжнародно-правових норм та стандартів. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2012. № 4. С. 37-40.

25. МищакІ. М. Трансформація міжнародно-правових норм у сфері свободи совісті та віросповідання в конституційне законодавство України. Конституційні засади модернізації України. К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2012. С.303-311.

26. Bolesta,A. Forced Migration and the Contemporary World: Challenges to the International System. Bialystok: Libra, 2003. 279 с.

27. McAdam,J. Climate Change, Forced Migration, and International Law. Oxford: Oxford University Press, 2012. 318p.

References

1. Ahev, O. F. O. Istoryko-pravovoi obzor problem vynuzhdennoi myhratsyy. URL: https:// cyberleninka.ru/article/n/istoriko-pravovoyobzor-problem-vynuzhdennoy-migratsii/viewer (Last accessed: 25.02.2021) [in Russian].

2. Ministerstvо z pytan reintehratsii tymchasovo okupovanykh terytorii Ukrainy. Veb-sait. URL: https://mtot.gov.ua/kilkist-zareestrovanih-vpo-stanom-na-13-kvitnja2020-r_2289161300065911930 (Last accessed: 25.02.2021) [in Ukrainian].

3. Voinalovych,I.A., Krymova,M.O., Shchetinina,L.V. (2014). Vymusheni pereselentsi: zarubizhnyi dosvid, stan ta realizatsiia yikh prav v Ukraini. Sotsialno-trudovi vidnosyny: teoriia ta praktyka, 2, 250-257. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/stvttp_2014_2_37 (Last accessed: 25.02.2021) [in Ukrainian].

4. Doklad o myhratsyy v myre, 2020. URL: https://publications.iom.int/system/files/ pdf/final-wmr_2020-ru.pdf (Last accessed: 25.02.2021) [in Russian].

5. Dkhahanhyrova,T. E. Poniatie, istoryia I pravovoe soderzhanye problemy vynuzhdennoho pereselenyia. URL: https://cyberleninka. ru/article/n/ponyatie-istoriya-i-pravovoesoderzhanie-problemy-vynuzhdennogopereseleniya/viewer (Last accessed: 25.02.2021) [in Russian].

6. Zhvaniia,T. V. (2015). Suchasna vymushena mihratsiia: sotsialno-politychni aspekty. Suchasne suspilstvo, vyp.2(2), 46-56. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/cuc_2015_2%282%29__7 (Last accessed: 25.02.2021) [in Ukrainian].

7. Zapadniu,S.O. (2011). Mihratsii naselennia Ukrainy: peredumovy, dynamika ta naslidky rozvytku / nauk. red. Rudenko L. H. Kyiv. URL: https://igu.org.ua/sites/default/files/pdf-text/human-migrations.pdf (Last accessed: 25.02.2021) [in Ukrainian].

8. Kapitan, V. O. (2013). Osoblyvosti vnutrishnoi ta zovnishnoi mihratsii v Ukraini ta u Lvivskii oblasti. Sotsialno-ekonomichni problemy suchasnoho periodu Ukrainy, vyp. 3, 348-354. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/sepspu_2013_3_38 (Last accessed: 25.02.2021) [in Ukrainian].

9. Kapinus,O. (2017). Derzhavne rehuliuvannia vnutrishnoi vymushenoi mihratsii: poniatiino-katehorialnyi aparat. Derzhavne upravlinnia ta mistseve samovriaduvannia, vyp.3, 17-25. URL: http://nbuv. gov.ua/UJRN/dums_2017_3_5 (Last accessed: 25.02.2021) [in Ukrainian].

10. Korel,L.V. (2005). Sotsyolohyia adaptatsyy: voprosy teorii, metodolohii I metodiki. Novosibirsk: Nauka [in Russian].

11. Malynovska,O.A. Vnutrishnia mihratsiia ta tymchasovi peremishchennia v Ukraini v umovakh politychnykh ta sotsialnoekonomichnykh zahroz: analit. zapyka. URL: https://niss.gov.ua/sites/default/files/201509/vnutrishnya_migratsia-45aa1.pdf (Last accessed: 25.02.2021) [in Ukrainian].

12. Malynovska,O.A. (2009). Mihratsiia vnutrishnia. Entsyklopediia istorii Ukrainy: T. 6: La-Mi / Redkol.: V. A. Smolii (holova) ta in.; NAN Ukrainy. Instytut istorii Ukrainy. K.: Vyd-vo «Naukova dumka». URL: http://www.history. org.ua/?termin=Migratsiya_vnutrishnya (Last accessed: 25.02.2021) [in Ukrainian].

13. Malykha,M.I. (2015). Do problemy sutnosti poniattia «vnutrishno peremishchena osoba»: derzhavna polityka ta rehionalna praktyka. Hrani, 8, 6-11. URL: http://nbuv. gov.ua/UJRN/Grani_2015_8_3 (Last accessed: 25.02.2021) [in Ukrainian].

14. Melehanych,H. (2017). Vnutrishnia mihratsiia v umovakh zbroinoho konfliktu na Skhodi Ukrainy: Materialy mizhnarodnoi naukovo-praktychnoi konferentsii Zdiisnennia ta zakhyst prav vnutrishno peremishchenykh osib / Uzhhorodskyi natsionalnyi universytet; za zah. red. O. Ya. Rohacha, Ya. V Lazura, M. V Mendzhun. Uzhhorod: Tov «RIK-U», 92-96 [in Ukrainian].

15. Nadolskyi,Y. E. (2008). Deportatsiina polityka stalinskoho totalitarnoho rezhymu v zakhidnykh oblastiakh Ukrainy (1939-1953rr.). Lutsk: RVV «Vezha» [in Ukrainian].

16. Nadraha,V. I. (2015). Problemy vymushenoi vnutrishnoi mihratsii naselennia v konteksti kontseptsii «suspilstva rozvytku». Ukrainskyi sotsium, 1, 134-141. URL: http:// nbuv.gov.ua/UJRN/Usoc_2015_1_13 (Last accessed: 25.02.2021) [in Ukrainian].

17. Olefir,V. I. (2004). Administratyvno-pravove rehuliuvannia protydii nelehalnoi mihratsii ta torhivli liudmy: monohrafiia. K.: Drukarnia MVS Ukrainy [in Ukrainian].

18. OON. (1998). Kerivni pryntsypy z pytannia peremishchennia osib vseredyni krainy: dokument E/CN.4/1998/53/Add2 (1998). URL: https://www.ohchr.org/Documents/Issues/ IDPersons/GPUkrainian.pdf (Last accessed: 25.02.2021) [in Ukrainian].

19. Pavliv-Samoil,N.P. (2019). Vymushena mihratsiia yak naslidok porushenykh prav. Visnyk Natsionalnoho universytetu «Lvivska politekhnika». Seriia: Yurydychni nauky. Lviv: Vydavnytstvo Lvivskoi politekhniky, vyp. 21, 71-72 [in Ukrainian].

20. Rovenchak,O. (2006). Vyznachennia ta klasyfikatsiia mihratsii: nablyzhennia do operatsiinykh poniat. Politychnyi menedzhment, 2, 127-139. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/ handle/123456789/8810 (Last accessed: 25.02.2021) [in Ukrainian].

21. Soloviov,Ye. (2018). Vnutrishnia vymushena mihratsiia: ukrainskyi vymir. Evropsky politicky a pravni diskurz, vol. 5, iss.3, 37-43. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ evrpol_2018_5_3_7 (Last accessed: 25.02.2021) [in Ukrainian].

22. Soloviov,Ye.V. (2016). Vnutrishnia vymushena mihratsiia yak obiekt derzhavnoho rehuliuvannia. Teoriia ta praktyka derzhavnoho upravlinnia, vyp.3, 146-150. URL: http://nbuv. gov.ua/UJRN/Tpdu_2016_3_25 (Last accessed: 25.02.2021) [in Ukrainian].

23. Soloviov,Ye. (2019). Determinatsiia osnovnykh poniat mihratsiinykh protsesiv, shcho protikaiut v Ukraini, v rakursi suchasnykh realii. Aspekty publichnoho upravlinnia, t. 7, No6-7, 20-27. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/aplup_2019_7_6-7_5 (Last accessed: 25.02.2021) [in Ukrainian].

24. Myshchak, I. M. (2012). Udoskonalennia konstytutsiinoho zakonodavstva Ukrainy u sferi svobody sovisti ta virospovidannia vidpovidno do mizhnarodno-pravovykh norm ta standartiv. Naukovi zapysky Instytutu zakonodavstva Verkhovnoi Rady Ukrainy, 4, 37-40 [in Ukrainian].

25. Myshchak,I.M. (2012). Transformatsiia mizhnarodno-pravovykh norm u sferi svobody sovisti ta virospovidannia v konstytutsiine zakonodavstvo Ukrainy. Konstytutsiini zasady modernizatsii Ukrainy. K.: Instytut zakonodavstva Verkhovnoi Rady Ukrainy, 303-311 [in Ukrainian].

26. Bolesta,A. (2003). Forced Migration and the Contemporary World: Challenges to the International System. Biafystok: Libra.

27. McAdam,J. (2012). Climate Change, Forced Migration, and International Law. Oxford: Oxford University Press.

Размещено на Allbest.ru