Теорія та практика застосування правових фікцій у цивільному праві

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА ЗАСТОСУВАННЯ ПРАВОВИХ ФІКЦІЙ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ

Шутак Ілля Дмитрович,

професор кафедри права ПВНЗ Університету Короля Данила, член-кореспондент НАПрНУ доктор юридичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України

Анотація

Метою статті є розкриття питань теорії та практики застосування правових фікцій в цивільному праві, визначення їх сутнісних ознак та техніко-юридичної специфіки.

Наукова новизна полягає в актуалізації подальшого глибокого вивчення правової фікції в цивільному праві та в юридичній науці в цілому. Адже заповнення прогалин в наукових знаннях про юридичні фікції дозволить адекватно визначити та описати реальні правові явища.

Аргументовано необхідність розмежування таких понять, як правові фікції та фікції в праві. Показано, що за допомогою юридичної фікції створюються окремі нормативні положення, що регулюють конкретні суспільні відносини, інститути права, зокрема інститут юридичної особи, інститут екстериторіальності, зворотної сили закону тощо. Договірні фікції покликані усунути деякі прогалини при укладанні договорів. В іншому випадку, якби Цивільний кодекс України не містив таких фікцій для певних договорів, то вони би вважалися неукладеними з відповідними наслідками.

Висновки. Автор дійшов висновку, що між правовою фікцією як нормою і методом існують причинно-наслідкові зв'язки. Специфіка правової фікції полягає в тому, що вона є елементом юридичної техніки, а також способом викладу волі законодавця. Аномальність правових фікцій вбачається в ознаках фіктивності норми права, а також у фіктивності самої ситуації, що вимагає закріплення. Відбувається відхилення права від властивих йому цілей шляхом втручання в розвиток правових відносин суб'єктивного елементу. Застосування фікцій не сприяє встановленню судом об'єктивної істини у справі. Доцільність правових фікцій в цивільному праві обґрунтовується їхніми ознаками та функціями.

Ключові слова: правова фікція, юридична техніка, презумпція, цивільне право, інститути права, правове регулювання, правотворчість.

Abstract

правовий фікція нормативний юридичний

Theory and practice of application of legal fictions in civil law. Shutak Ilya D., Professor of the Department of Law of King Danylo University, Corresponding Member of the National Academy of Legal Sciences of Ukraine, Doctor of Legal Sciences, Professor, Honored Personality of Science and Technique of Ukraine

The purpose of the article is to reveal the theory and practice of legal fiction in civil law, to determine their essential features, to reveal their technical and legal specifics.

The scientific novelty lies in the actualization of further depth study of legal fiction in civil law and in legal science in general. After all, filling gaps in scientific knowledge about legal fiction will allow to adequately identify and describe real legal phenomena.

The necessity of distinguishing between such concepts as legal fictions and fictions in law is argued. It is shown that with the help of legal fiction separate normative provisions are created that regulate specific social relations, institutions of law, in particular the institution of a legal entity, the institution of extraterritoriality, retroactive force of law, etc. Contractual fictions are designed to close some gaps in the conclusion of contracts. Otherwise, if the Civil Code of Ukraine did not contain such fictions for certain agreements, they would be considered unconcluded with the corresponding consequences.

Conclusions. The author concludes that there are causal links between legal fiction as a norm and a method. The specificity of legal fiction is that it is an element of legal technique, as well as a way of expressing the will of the legislator. The anomaly of legal fictions is seen in the signs of fictitiousness of the rule of law, as well as in the fictitiousness of the situation itself, which requires logical consolidation. There is a deviation of the law from its inherent goals by interfering in the development of legal relations of the subjective element. The use of fiction does not help the court to establish the objective truth in the case. The expediency of legal fictions in civil law is justified by their features and functions.

Key words: legal fiction, legal technique, presumption, civil law, legal regulation, institutions of law, law-making.

Постановка проблеми

Питання юридичної техніки в галузі цивільного права актуалізоване процесом рекодифікації (оновлення) цивільного законодавства України, який був розпочатий Урядом ще в 2019 році. Сучасна рекодифікація Цивільного кодексу України пов'язана зі світовою тенденцією до уніфікації та гармонізації приватноправового регулювання. Ось чому питання юридичної техніки зараз вимагають певного переосмислення, враховуючи нові реалії державно-правового розвитку та необхідність пошуку нових, найбільш оптимальних можливостей правового регулювання суспільних відносин. При цьому, як видається, не слід відмовлятися від традицій вітчизняної правової науки, а також, ймовірно, і від сформованих ще в стародавньому праві й апробованих практикою нормативного регулювання техніко-юридичних засобів, прийомів, способів і методів написання текстів нормативно-правових актів.

Одним із таких методів є використання особливого роду норм права - правових фікції, які є специфічним способом зображення реальної дійсності і, відповідно, вираження волі законодавця. Правові фікції широко використовуються сучасним законодавством, причому як матеріальним, так і процесуальним. Теорія правових фікцій в науковій юридичній літературі ще не отримала самостійної закінченої розробки, а це не сприяє вдосконаленню правового нормування.

Дискусії з приводу сутності правових фікцій ведуться з давніх часів аж до теперішнього часу. Причиною відсутності єдиної думки з приводу правових фікцій є складність і неузгодженість даного феномена з основоположними принципами права, а також відсутність законодавчого закріплення визначення правової фікції.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Слід зазначити, що вивчення правових фікцій в сучасній науці права ведеться здебільшого лише у зв'язку з іншими питаннями. На загальнотеоретичному та галузевому рівні питання правової фікції досліджували: В.Бабаєв [18], О.Величко [10], Є.Джазоян [7], Д. Льюїс [3], А. Маркін [6], Є. Маронін [2], В. Никифорак [12], І. Онищук [5], Л. Фуллер [8], А. Черданцев [9] та інші.

Фрагментарна розробленість питання правових фікцій ускладнює їх оцінку, що актуалізує потребу конструювання загальної теорії фікцій в галузях права.

Метою статті є розкриття питань теорії та практики застосування правових фікцій в цивільному праві, визначення їх сутнісних ознак та техніко-юридичної специфіки.

Виклад основного матеріалу

Правова фікція є досить оригінальним прийомом юридичної техніки. На даному етапі правова фікція як правова категорія досить широко застосовується у законодавстві.

Під фікцією заведено розуміти положення, яке вже з моменту свого утворення позбавлене істинності. Правова фікція - уявне (нереальне) положення, визнане законодавством наявним, і таке, що стало в силу цього загальнообов'язковим. Фікції - це положення свідомо несправжні. Однак вони широко використовуються в різних галузях знань. Бувши закріпленою в законодавстві, фікція стає правовою. Застосовувалися правові фікції вже в древніх правових системах. Такою, зокрема, була фікція римського права про визнання «за вигадкою» іноземця римським громадянином, якщо він виступав позивачем або відповідачем в цивільних договорах [1, с. 349-350].

Норми, що породжуються за допомогою фікції, мають різну історію розвитку і різний ступінь складності. За допомогою правової фікції створюються не тільки окремі нормативні положення, що регулюють конкретні суспільні відносини. Завдяки юридичній фікції були створені деякі інститути права, які відіграють велику роль у правовій системі, і на сьогоднішній момент мають багатовікову історію розвитку. До таких інститутів відноситься, перш за все, інститут юридичної особи, інститут екстериторіальності, зворотної сили закону тощо. Найбільш показовий вплив правова фікція здійснила на становлення, розвиток і закріплення в законодавстві інституту юридичної особи [2].

Характеризуючи сутність фіктивних положень, Д. Льюїс писав, що теорія суті науки, як фікції, задовольняється зовнішнім покровом явищ - бачить всю реальну дійсність в повсякденному світі видимості, у якій є поверхня, але немає глибини [3, с. 87].

У сучасній теорії права прийнято розглядати правові фікції як різновид загального поняття фікції. При цьому категорія «фікція», що позначає вигадане становище, яке не відповідає дійсності, використовується юристами в декількох значеннях:

1) фікція в праві. Це поняття носить негативне смислове забарвлення і позначає такі ситуації у правотворчості або правореалізації, коли закони не відповідають регульованим суспільним відносинам, а правозастосовна практика не відповідає законам. Цей аспект даного поняття не тільки має вельми віддалене відношення до проблем юридичної техніки, але й в цілому має досліджуватися не в суто юридичному, а в філософському, соціологічному контексті, наприклад, з точки зору того, наскільки чинне право відповідає своєму соціальному призначенню та потребам суспільства;

2) фіктивний правовий стан. На відміну від попередніх, ці явища мають юридичний характер, регулюються законом. Їх існування визнається правом, хоча й оцінюється найчастіше негативно (фіктивна угода, фіктивний шлюб, фіктивне банкрутство тощо). Як правило, за формою подібні явища відповідають вимогам закону, але за змістом - суперечать йому [4, с. 295].

Стосовно правового регулювання роль правових фікцій полягає у компенсації невизначеності правового регулювання, категорично стверджуючи що-небудь. Правові фікції, по суті, замінюють юридичні факти в тих випадках, коли динаміка правових відносин очікує факту [5, с. 65-66].

Традиційно вважається, що правові фікції, як і презумпції, вперше з'явилися в давньоримському праві. Безліч прикладів використання фікцій можна виявити в пам'ятках римського права. Претори використовували фікції в тих випадках, коли «суворе» право потрапляло в логічне протиріччя з природними уявленнями про «справедливість», «добру мораль», «совість». Вчені вказують, що фікція використовувалася претором в якості процесуального засобу в тих випадках, коли це протиріччя було непереборним в рамках матеріального права. Претори наказували судді діяти так, якщо б факт, який не існував у дійсності, був у наявності [6, с. 243].

Відомі такі випадки застосування фікції в праві Англії, як фікція Міддлсекського білля (Bill of Middlesex), фікція виявлення знахідки тощо. При цьому виділяються наступні причини використання фікцій в загальному праві Англії: зайвий формалізм і строгість судових формул і самої системи права в цілому (що було особливо характерно на ранніх етапах розвитку системи загального права до появи права справедливості); колізія підсудності серед різних англійських судів; особливості розвитку англійської системи судочинства, зокрема, суду присяжних; традиційно великий ступінь судового розсуду, який давав можливість суддям керуватися вимогами практичної доцільності при застосуванні фікцій. В процесі аналізу фікцій у праві США згадуються такі приклади, як конструкція юридичної особи, фікція «заміщає рішення», накладення відповідальності на землевласників за допомогою «запрошення», фікція правосуб'єктності конфіскованого майна тощо [7, с. 16].

Цікаво відзначити, що в суперечках, які випереджували прийняття Цивільного кодексу Франції на початку ХІХ ст., постало питання про доцільність використання в ньому фікцій. Один із розробників кодексу Шарль-Бонавантюр-Марі Тульє був переконаний, що фікція не варта величі законодавця; йому не треба щось вдавати, він командує. На що Віктор-Наполеон Маркаде відповідав, що саме тому, що законодавець всемогутній, він може створити стільки фікцій, скільки захоче [8, с. 8].

Слід погодитися з думкою А. Черданцева, згідно з якою правова фікція є щось реальне, інакше про неї не писали б. Крім того, розуміння юридичної фікції як засобу юридичної техніки не показує її сутність і правову природу, звертаючи увагу тільки на її утримання і практичне значення. Навпаки, підхід, згідно з яким правова фікція є нормою права приділяє увагу тільки формі її закріплення в нормативно-правовому акті, не розглядаючи її змістовну сторону [9, с. 310].

Наведемо декілька прикладів цивільно-правових фікцій: ч. 3. ст. 29 ЦКУ: «місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна»; ч. 3 ст. 46 ЦКУ: «фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це»; ч. 2 ст. 43 ЦКУ: «у разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць - перше січня наступного»; ч. 3 ст. 642 ЦКУ: «особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції» [5, с. 66].

За предметом узагальнення правові фікції поділяють на прості та похідні. До простих належать фікції, пов'язані з об'єктивною дійсністю, тобто такі, що мають на увазі узагальнення обставин, які існують реально в суспільстві, незалежно від урегульованості їх правовими нормами. До простих фікцій належать норми права, до прикладу, про: оголошення громадянина померлим; усиновлення; визначення частки у спільному майні подружжя; представництво і довіреність; рухомі й нерухомі речі; гроші; правову природу юридичної особи; позовну давність та поновлення строків позовної давності тощо [10, с. 222].

До похідних належать правові фікції, які пов'язані з юридичною діяльністю, тобто такі, введення яких зумовлене потребою спрощення цивільних правовідносин. Фактично, такі фікції наближені до поняття аналогії в праві, але їх метою, як правило, є не заповнення прогалин у правовому регулюванні, а створення простих і оптимальних моделей правового регулювання. Обґрунтованою можна вважати навіть точку зору, що аналогія є вужчим поняттям і входить до складу фікцій. До похідних фікцій можна віднести: умови договору комісії (припущення, що комісіонер є власником); умови договору міни (припущення, що відбувся договір купівлі-продажу); норми про право власності на інформацію (припущення про інформацію як різновид майна, хоча насправді інформація не є майном, а тому не може вважатися предметом права власності) тощо [10, с. 222].

Фікції-аксіоми є безумовними твердженнями чи припущеннями, які не можуть бути спростовані судом. Вони встановлюються нормами права і, відповідно, захищаються державою. До них належать, наприклад, норми про визначення місцезнаходження юридичної особи чи місця проживання фізичної особи, а також норми про юридичну особу, про рухомі та нерухомі речі тощо. До фікцій-презумпцій належать фікції, які можуть бути оскаржені в суді. Такі правові фікції встановлюються як нормами права (інститут визнання особи безвісти зниклою чи померлою), так і сторонами в угодах, і мають значення та обов'язковий характер тільки для учасників цієї угоди. Наприклад, такою договірною фікцією буде домовленість сторін про валюту платежу (розрахунків). Мається на увазі, що для сторін угоди саме сума коштів певної валюти буде вважатися належною оплатою, грошима [10, с. 222].

Визначення фіктивної угоди міститься в ст. 234 Цивільного кодексу України, згідно з якою фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. І хоча найвищі судові інстанції України вже неодноразово висловлювали свої позиції щодо фіктивності угод, важливим фактором в цьому питанні залишається вид господарського договору, який просять визнати недійсним учасники судових процесів з огляду на його фіктивність. Зокрема, в одній з розглянутих справ Верховний Суд розбирався в питанні, чи свідчить непередача плати за користування коштами в момент укладення договору і відстрочка моменту початку фінансування клієнта за договором факторингу про фіктивність такого договору. Свій висновок Касаційний господарський суд виклав в постанові від Ісерпня 2018року по справі №0/11560/17 [11].

Досліджуючи поняття фіктивного правочину через призму принципу добросовісності поведінки суб'єктів цивільного права, В. Никифорак дійшов висновку про законодавчу заборону укладення фіктивних договорів, вчинених без наміру створення відповідних правових наслідків. У фіктивному правочині є воля, але вона спрямована не на те, щоб створити між її учасниками будь-який юридичний зв'язок, а на те, щоб створити лише видимість цього зв'язку (видимість розподілу майна, розпродажу речей тощо). Зазначені правочини переважно вчиняються з протизаконною метою, зокрема, щоб уникнути арешту (опису) майна, незаконно одержати кредит тощо» [12, с. 101].

На відміну від презумпції, фікції не підлягають спростуванню, будучи неправдивими. Проте вони визначають юридичні факти. Договірні фікції покликані усунути деякі прогалини при укладанні договорів. В іншому випадку, якби Цивільний кодекс України не містив таких фікцій для певних договорів, то вони би вважалися неукладеними з відповідними наслідками. Так, якщо термін найму не встановлений, відповідно до частини2 статті763 ЦК договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Однак договір найму житла без зазначення строку вважається укладеним на п'ять років (ст. 821 ЦК). Згідно зі ст. 763 ЦК, договір найму, строк якого перевищує максимальний, встановлений законом, вважається укладеним на строк, що відповідає максимальному строку згідно із законом [13].

Згідно зі статтею 1036 ЦК якщо сторони не визначили термін договору управління майном, то він вважається укладеним на п'ять років. У разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну договору управління майном після закінчення його терміну договір вважається продовженим на такий самий строк і на таких самих умовах [13].

Уявні угоди пов'язані з діями, хоча і неправомірними, тоді як правові фікції пов'язані, головним чином, з деякими положеннями (станами, обставинами, що склалися, подіями тощо). Уявні угоди суть юридичні факти, в той час як фікції відносяться до нормативної, а не фактичної сфери. Нарешті, удавані угоди не можна відносити до фікції, оскільки законодавець прямо передбачає, що удавані угоди є недійсними (нікчемними) і не породжують ніяких наслідків (крім тих, які пов'язані з їх недійсністю), в той час, як застосування фікцій прямо санкціоновано законодавством [7, с. 18].

Фікції обставин і фактів встановлюють свідомо неправдиві юридичні факти, які неможливо або недоцільно визначати або доводити, що складаються у визнанні нереального факту реальним або, навпаки, наявної обставини уявною.

До прикладу, фікція частин 3 і 4 ст. 212 ЦК, відповідно до якої, якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала. Якщо настанню обставини недобросовісно сприяла сторона, якій це вигідно, обставина вважається такою, що не настала. Якщо ухилення замовника від прийняття виконаної роботи спричинило зміну строку здачі роботи, згідно з частиною 6 ст. 853 ЦК вважається, що право власності на виготовлену (перероблену) річ перейшло до замовника у момент, коли повинна була відбутися її передання. А згідно зі статтею 1078 ЦК майбутня вимога вважається переданою з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події [13].

Також, при формулюванні положення ч. 5 ст. 1268 ЦК законодавець вдається до правової фікції як техніко-юридичного прийому. Правило про зворотну силу прийняття спадщини має фіктивний характер, адже встановлює свідомо вигадане положення про те, що спадкоємець формально прийняв спадщину в день смерті спадкодавця, хоча особа звертається до нотаріуса або уповноваженої посадової особи органу місцевого самоврядування із заявою про прийняття спадщини в інший день протягом шести місяців з часу відкриття спадщини. Умовою застосування виділеної фікції є факт прийняття спадщини спадкоємцем. Причому сплив строку, встановленого для прийняття спадщини, автоматично не позбавляє можливості застосовувати фікцію зворотної сили прийняття спадщини у відповідних правовідносинах. У випадку визначення додаткового строку для прийняття спадщини за згодою спадкоємців або в судовому порядку, спадщина аналогічно належатиме спадкоємцеві з часу її відкриття [14, с. 238].

Висновки

Між правовою фікцією як нормою і методом наявні причинно-наслідкові зв'язки. Специфіка правової фікції полягає в тому, що вона є елементом юридичної техніки, а також способом викладу волі законодавця. Аномальність правових фікцій вбачається в ознаках фіктивності норми права, а також у фіктивності самої ситуації, що вимагає логічного закріплення. Відбувається відхилення права від властивих йому цілей шляхом втручання в розвиток правових відносин суб'єктивного елементу.

За допомогою особливих логіко-семіотичних побудов легалізується фіктивність самої ситуації, а загальнообов'язкове правило поведінки містить внутрішньо властиву ознаку фіктивності. Таким чином, фіктивні обставини, перетворюючись на нормативну форму, набувають юридичного значення і починають функціонувати в правовому полі як юридичні факти, але зберігаючи при цьому свою специфіку.

На даному етапі застосування фікцій обмежується, адже мистецтво доказування вдосконалюється та застосовуються новітні технологічні методи встановлення юридичних фактів. Крім того, застосування фікцій не завжди сприяє встановленню судом об'єктивної істини у справі. Доцільність введення законодавцем правових фікцій обґрунтовується їхніми ознаками та функціями. Використання в правотворчості правової фікції іноді є єдиним засобом регулювання суспільних відносин в певних ситуаціях. Втім, правову фікцію необхідно застосовувати виключно як прийом юридичної техніки, якщо іншими засобами неможливо реалізувати ціль.

Наявність правових фікцій виправдовується виключно правовими цілями, зокрема усунення невизначеності в правовому регулюванні, спрощення правовідносин, підвищення ефективності юридичної діяльності.

Категорія правової фікції потребує подальшого самостійного і глибокого вивчення в теоретико-правовій науці та в галузях права. Заповнення прогалин в наукових знаннях про правові фікції дозволить адекватно визначити й описати реальні правові явища. Крім того, необхідно розмежувати такі два кардинально різні поняття, як правові фікції та фікції в праві. У зв'язку з цим особливого значення набувають питання юридичної техніки, оскільки від якісного і справедливого використання техніко-юридичних засобів, прийомів, способів і методів залежить ефективність тлумачення норм права, їх застосування, використання і дотримання.

Список використаних джерел

1. Теория государства и права: учебник / Под ред. В. К. Бабаева. М.: Юристъ, 2003. 592 с.

2. Маронин Е. Ю. Фикция как приём юридической техники. URL: https://superinf.ru/ view_helpstud.php?id=1392 (Дата звернення: 31.01.2021).

3. ЛьюисД. Наука, вера и скептицизм / Общая редакция и вступ. статья ИвановаИ. Г.; пер. с англ. М.: Прогресс, 1966. 231 с.

4. Шутак І. Д., Онищук 1.1. Юридична техніка : навчальний посібник для вищих навчальних закладів. Івано-Франківськ, 2013. 496 с.

5. ОнищукІ.І. Правовий моніторинг: проблеми методології, теорії та практики: монографія. Івано-Франківськ - Дрогобич: Коло, 2017. 512 с.

6. МаркинА.В. Фикции в римском праве: логическая природа и правовая целесообразность. Вектор науки ТГУ. 2011. №2. С. 243-245.

7. Джазоян Е. А. Категория фикции в гражданском праве: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Московский гос. у-т им. М. В. Ломоносова (юридический факультет). М., 2006. 23 с.

8. Fuller Lon. Legal fictions. Stanford University Press, 1967. 142 p.

9. ЧерданцевА.Ф. Логико-языковые феномены в юриспруденции: Монография.М. : Норма, 2012. 320 с.

10. Величко О. Юридичні фікції в цивільному праві. Наукові записки НаУКМА. 2003. Т. 22. Ч.2. С. 221-223.

11. Дефекты фикции. Pravo.ua. Юридическая практика. 2018. №38 (1082). URL: https://pravo.ua/articles/defekty-fikcii/ (Дата звернення: 31.01.2021).

12. НикифоракВ.М. Фіктивність договору як наслідок порушення принципу добросовісності. Цивільне право України: нові виклики і перспективи розвитку : матеріали XVIII міжнар. наук.-практ. конф., присвяч. 98-й річниці з дня народж. д-ра юрид. наук, проф., чл.-кор. АН УРСР В. П. Маслова (Харків, 28лют. 2020 р.). Харків : Право, 2020. С. 99-102.

13. Цивільний кодекс України. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2003. № 40-44. Ст. 356.

14. Кухарєв О. Є. Темпоральні межі здійснення права на прийняття спадщини. Цивільне право України: нові виклики і перспективи розвитку: матеріали XVIII міжнар. наук.-практ. конф., присвяч. 98-й річниці з дня народж. д-ра юрид. наук, проф., чл.-кор. АН УРСР В. П. Маслова (Харків, 28лют. 2020 р.). Харків : Право, 2020. С. 235-238.

References

1. Babaev,V. K. (Ed.). (2003). Theory of State and Law. M.: Yurist [in Russian].

2. Maronin,E.Yu. (2011). Fiction as a technique of legal technique. URL: https:// superinf.ru/view_helpstud.php?id=1392 (Last accessed: 31.01.2021) [in Russian].

3. Lewis,D. (1966). Science, Faith and Skepticism / General edition and entry article by Ivanov I.G .; per. from English. M.: Progress [in Russian].

4. Shutak,I.D. & Onyshchuk,I. (2013). Legal technique: a textbook for higher education institutions. Ivano-Frankivsk [in Ukrainian].

5. Onyshchuk, 1.1. (2017). Legal monitoring:problems of methodology, theory and practice. Ivano-Frankivsk - Drohobych: Kolo [in Ukrainian].

6. Markin,A.V. (2011). Fictions in Roman law: logical nature and legal expediency. Vector nauki THU, 2, 243-245 [in Russian].

7. Dzhazoyan,E.A. (2006). The category of fiction in civil law: Author's abstract. diss. ... cand. jurid. sciences : 12.00.03 / Moscow state. u-t them. M.V. Lomonosov (law faculty). M. [in Russian].

8. Fuller,L. (1967). Legal fictions. Stanford University Press.

9. Cherdantsev,A.F. (2012). Logical and linguistic phenomena in jurisprudence. M.: Norma [in Russian].

10. Velichko, O. (2003). Legal fictions in civil law. Scientific Notes of NaUKMA, 22, 2, 221-223. [in Ukrainian]

11. Defects of fiction. (2018). Yuridicheskaya Praktika, 38, 1082. URL: https:// pravo.ua/articles/defekty-fikcii/ (Last accessed: 31.01.2021) [in Russian]

12. Nykyforak,V. M. (2020). Fictitiousness of the contract as a consequence of violation of the principle of good faith. Civil law of Ukraine: new challenges and prospects for development: materials of the XVIII International. scientific- practical conf., dedicated. 98th anniversary of his birth. Dr. Jurid. Sciences, Prof., Corresponding Member V.PMaslov Academy of Sciences of the USSR (Kharkiv, February 28, 2020). Kharkiv: Pravo, 99-102 [in Ukrainian].

13. Verkhovna Rada of Ukraine. (2003). The Civil Code of Ukraine. Information of the Verkhovna Rada of Ukraine (VVR), 40-44, Art. 356 [in Ukrainian].

14. Kukharev, O. E. (2020). Temporal limits of the exercise of the right to inherit. Civil law of Ukraine: new challenges and prospects for development: materials of the XVIII International. scientific-practical conf., dedicated. 98th anniversary of his birth. Dr. Jurid. Sciences, Prof., Corresponding Member V. P. Maslov Academy of Sciences of the USSR (Kharkiv, February 28, 2020). Kharkiv: Pravo, 235-238 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru