Генезис громадських обговорень на українських теренах до проголошення незалежності України 1991 року

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Луганський державний університет внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка

Генезис громадських обговорень на українських теренах до проголошення незалежності України 1991 року

Бутков Олег Ігорович,

аспірант кафедри державно-правових дисциплін

Анотація

На підставі наукової літератури та законодавства різних історичних періодів досліджено питання генезису громадських обговорень на українських землях. Громадські обговорення як явище виникли задовго до проголошення незалежності сучасної України, така форма участі громадськості у діяльності держави та місцевого самоврядування була притаманна народам, які проживали на теренах України ще до нашої ери.

Метою статті є встановлення походження та розвитку участі громадськості у державних справах та справах органів місцевого самоврядування у формі громадського обговорення у різні історичні періоди України.

Наукова новизна публікації полягає в тому, що у вітчизняній науковій літературі було уперше порушено питання походження та розвитку громадських обговорень у різні історичні періоди, починаючи із зародження української державності й до проголошення незалежності сучасної України.

Висновки. Встановлено, що громадські обговорення як форма участі громадськості у справах держави та органів місцевого самоврядування існувала на українських теренах ще до нашої ери. Зі зміною державних та правових режимів на території України у різні історичні періоди ця форма народовладдя зазнавала як піднесення, так і занепаду.

Умовно генезис громадських обговорень можна розділити на чотири періоди: 1) з УІІст. до н. е. до XIII ст. - громадські обговорення як основна форма народовладдя; 2) з XIV до XIX століття - громадські обговорення в часи панування монархічних режимів, які характеризуються обмеженням участі народу в управлінні місцевими та державними справами, зокрема і у формі громадських обговорень; 3) 1922-1991 роки (радянський період) - відновлення громадського обговорення як форми безпосередньої демократії; 4) з 1991 року - розвиток громадських обговорень в незалежній Україні. Перегляд та удосконалення процедури громадських обговорень.

Ключові слова: громадськість, громадські обговорення, генезис, Україна.

Abstract

The genesis of public discussions in Ukraine before the proclamation of Ukraine's independence in 1991

Butkov Oleg I.,

graduate student of the Department of State and Legal Disciplines of Luhansk State University of Internal Affairs E.O. Didorenko, Severodonetsk

There was a study of the genesis of public discussions in the Ukrainian lands on the basis of scientific literature and legislation of different historical periods. Public discussions as a phenomenon arose long before the proclamation of independence of modern Ukraine, such a form of public participation in the activities of the state and local government was inherent in the peoples who lived in Ukraine before our era.

The purpose of the article is to establish the origin and development of public participation in state affairs and the affairs of local governments in the form of public discussion in different historical periods of Ukraine.

The scientific novelty of the publication is that in the domestic scientific literature for the first time raised the question of the origin and development of public debates in different historical periods from the birth of Ukrainian statehood to the proclamation of independence of modern Ukraine.

Conclusions. It is established that public discussions as a form of public participation in the affairs of the state and local government existed in Ukraine before our era. With the change of state and legal regimes on the territory of Ukraine in different historical periods, this form of participatory democracy has experienced both ups and downs. Conditionally, the genesis of public discussions can be divided into four periods: 1) from the VII century BC on the XIII century public discussions is the main form of democracy; 2) from the fourteenth to the nineteenth century, public discussions during the reign of monarchical regimes, which are characterized by a decrease in the possibility of people's participation in the management of local and state affairs, including in the form of public discussions; 3) the Soviet period 1922-1991, the restoration of public debate as a form of direct democracy; 4) since 1991 a period of development of public discussions during the independence of Ukraine. Period is characterized by a revision of the procedure of public discussions from the standpoint of modern democracy.

Key words: public, public discussions, genesis, Ukraine.

Основна частина

Постановка проблеми. Громадські обговорення відіграють важливу роль у розвитку громадянського суспільства на теренах сучасної України. Громадські обговорення як явище постали задовго до проголошення незалежності України, така форма участі громадськості у діяльності держави та місцевого самоврядування була притаманна народам, які проживали на теренах України ще до нашої ери. Тривалий історичний розвиток будь-якого явища вносить свій відбиток у його сучасне розуміння. Тому для розкриття суті громадських обговорень на сучасному етапі необхідно комплексно дослідити генезис цієї форми безпосередньої демократії у різні історичні періоди України.

Частково предмет цієї публікації розкрито в працях таких вітчизняних науковців як В. Букач [6], В. Іванов [2], Н. Камінська [5; 6], А. Козаченко[11], А. Кормич[13], О. Ляшенко [19], І. Мищак [20; 21], В. Нестерович [14-17], М. Страхов [18], В. Ухач [22] та ін. Водночас попри праці зазначених вчених, досі у правовій науці залишено без уваги питання зародження та розвитку громадських обговорень у більш рані історичні періоди України ніж період сьогодення.

Метою статті є встановлення походження та розвитку участі громадськості у державних справах та справах органів місцевого самоврядування у формі громадського обговорення у різні історичні періоди України. При дослідженні цієї теми були використані такі методи: історико-правовий - при дослідженні історичного розвитку громадських обговорень на території України; порівняльно-правовий - при дослідженні спільних та відмінних рис громадських обговорень у різні історичні періоди; аналізу - при вивченні наукової літератури та законодавства щодо громадських обговорень; узагальнення - при формулюванні висновків.

Виклад основного матеріалу. Громадські обговорення відомі на теренах України ще до нашої ери. У цей період народні обговорення були основним засобом вирішення найважливіших питань державного та місцевого значення.

Перші паростки народовладдя на території сучасної України були у VII-V століттях до нашої ери, коли існували первісні державотворення, серед яких Скіфія. «У скіфському суспільстві існував такий демократичний орган як народні збори всіх воїнів, на яких обговорювалися важливі питання суспільного життя і престолонаступництва» [2, с. 31].

Народні обговорення питань місцевого значення проводилися в V-IV ст. до н.е. і в античних містах-полісах, таких, як Ольвія, Пантікапей (Керч), Херсонес, Феодосія, Керкінітіда (Євпаторія), в яких існувало полісне самоврядування у вигляді народних зборів, рад [22, с. 31].

За часів Київської Русі (IX-XIII ст.) громадські обговорення залишались основною формою народовладдя. «Структурою, що справляла помітний вплив на функціонування князівської влади, відносини між князем і «людьми», широкими масами селян і міським населенням, залишалося віче. Здійснюючи своє особисте право, народ, що сходився на віче, брав безпосередню участь в обговоренні та вирішенні важливих для держави питань. Компетенція віча надзвичайно широка. Кожний учасник віча нічим не був обмежений у своїх міркуваннях і висловлюваннях. Без народного бажання віче ніколи не могло відбутися, коли б навіть скликав його князь. Цей верховний орган влади міст і земель вирішував такі питання: 1) війни та миру; 2) фінансів; 3) обговорював закони; 4) мав право «закликати князів»; 5) ставити князів на володіння; 6) виганяти князів, які не влаштовували громаду. Отже, незважаючи на авторитет і громадську вагу князя, існування віча в добу Київської Русі обмежувало князівську владу» [13, с. 266]. Таким чином, із VII ст. до н. е. до XIII ст. н. е. громадські обговорення були основною формою народовладдя на українських землях.

Починаючи з XIV ст., українські землі перебували у складі різних державних утворень, які часто змінювалися. Як наслідок, зменшувалися можливості впливу народу на вирішення питань місцевого та державного значення. Із цього часу розпочався період занепадання громадських обговорень як форми безпосередньої демократії.

Частково така участь громадськості у прийняті рішень держави, як громадські обговорення, існувала за часів Запорізької Січі та Гетьманщини XVI-XVIII ст. Найвищим органом влади Запорізької Січі була Загальна військова рада, право участі в якій мали всі без винятку козаки, іноді делегації від міщан (селян). Рада скликалася у разі потреби й обов'язково на великі свята: Різдво, Великдень, Покрову. На обговорення виносилися, зокрема, такі питання: обрання гетьмана та генеральної старшини (позбавлення посад); вирішення важливих політичних, військових, судових справ; обговорення зовнішньополітичних справ; ухвалення законів [22, с. 121]. Оскільки на загальній військовій раді через велику кількість людей було важко прийняти рішення, то їй на зміну прийшла Старшинська рада, участь у якій переважно брали полковники та генеральна старшина.

Громадські обговорення також існували у куренях і паланках Запорізької Січі, «на яких козаки цих підрозділів вирішували власні військово-адміністративні та господарські питання, обирали своїх ватажків - курінних отаманів і паланкових полковників та курінну й паланкову старшину» [2, с. 155].

На західноукраїнських землях у складі Речі Посполитої (друга половина XVI - друга половина XVIII ст.) на місцевому рівні у гмі - нах (сільських общинах) існували сільські сходи для обговорення та вирішення загальних справ [3, с. 328].

Перебування українських земель у складі Російської імперії характеризувалося низьким рівнем безпосередньої участі громадян у вирішенні державних та місцевих справ. Ситуація покращилася після проведення селянської реформи 1861 р., за якою селянське самоврядування було представлене сільським сходом, в якому брали участь усі домогосподарі громади і сільський староста. Сільський сход скликався в разі потреби старостою переважно у дні недільні або святкові. Крім цього, наказати старості скликати сход міг мировий посередник та поміщик (на період тимчасово зобов'язаного становища селян). На селянському сході обговорювався виключний перелік питань: вибори службових осіб, призначення обраних на волосний сход, прийняття постанов про висилку з громади так званих «порочних» селян, звільнення з громади її членів та прийняття нових, розкладка державних податків, визначення порядку виконання повинностей, вирішення деяких майнових відносин у селянській родині тощо. Якщо на сході були поставлені питання, не передбачені його компетенцією, такі рішення вважалися недійсними, а особи, які брали участь у їх висуванні або самовільному скликанні сходу, - каралися [18].

Із викладеного вбачається, що Російська імперія хоча і робила певні кроки для запровадження демократії, але вони були досить формальні та обмежувалися представниками державної влади.

Таким чином, період з XIV до XIX століття характеризується обмеженням участі народу в управлінні місцевими та державними справами, зокрема і у формі громадських обговорень.

Під час Української революції 1917 - 1921років та проголошення незалежності Української Народної Республіки почали активно розвиватися різні форми народовладдя, у тому числі активно діяли збори як представників окремих населених пунктів, які ухвалювали основні рішення на своїй території, так і зібрання різних громадських рухів і політичних партій. Відповідні форми участі громадян у вирішенні державних та місцевих справ, за твердженням дослідника українських державотворчих процесів І. М. Мищака, були втілені у Конституції Української Народної Республіки [20] та конституційно-правових актах Західноукраїнської Народної Республіки [21].

Із приходом до влади більшовиків та утворенням Союзу Радянських Соціалістичних Республік розпочався новий етап в утвердженні громадських обговорень як однієї з форм безпосередньої демократії.

Народні обговорення проводилися щодо проектів законів, які регулювали найважливіші суспільні відносини. Зокрема, Всеукраїнський центральний виконавчий комітет у жовтні 1925 р. на II сесії схвалив проект Кодексу про шлюб і сім'ю і передав його на обговорення на зборах трудящих, у місцевих органах влади і судових установах. Таким чином 31 травня 1926 р. було прийнято Кодекс законів про сім'ю, опіку, подружжя та акти громадянського стану УСРР [8, с. 370-371].

Першому масштабному обговоренню в СРСР було піддано проект Конституції СРСР 1936 р. 13 червня 1936 р. Президія ЦВК прийняла постанову «Про обговорення проекту Конституції Союзу Радянських Соціалістичних Республік». Обговорення проекту тривало близько півроку, у ньому взяло участь 75 млн. осіб і запропоновано близько 2,5 млн. пропозицій про внесення змін до проекту Конституції. За результатами їх розгляду прийнято 47 поправок і доповнень до проекту Основного Закону. «Більшовицька партія вперше провела «всенародне обговорення» проекту Конституції, щоб продемонструвати демократичний характер конституційного процесу в СРСР. Але обговорення проекту конституції контролювалося партійним апаратом та правоохоронними органами й мало приховати тоталітарний режим» [11, с. 150-151].

Згодом після прийняття Конституції СРСР 1936 р. почалася розробка проектів конституцій союзних республік, які повинні були відповідати Конституції СРСР Так, було розроблено проект Конституції УРСР, який був опублікований 1 січня 1937 р. Проекти конституцій спочатку обговорювалися на численних зборах і мітингах на підприємствах, у колгоспах, військових частинах, установах і навчальних закладах. Для широкого вивчення проекту Конституції УРСР були створені гуртки, політшколи, семінари, проводилися бесіди, лекції і доповіді. «В багатьох районах Радянської України в обговоренні проектів Конституції СРСР і Конституції УРСР брало участь майже все доросле населення. Так, у Харківській області відбулося понад 22 тис. зборів трудящих, в яких взяли участь близько 2400 тис. чоловік, тобто 93% дорослого населення. Трудящі, що виступали під час обговорення кожної статті Конституції, не тільки висловлювали своє позитивне ставлення до проекту Конституції, але й вносили конкретні численні пропозиції, поправки і доповнення; багато з них були опубліковано в пресі» [10, с. 406-407]. Усі пропозиції, поправки і доповнення до Конституції УРСР, які надходили від громадян, систематизувалися місцевими органами радянської влади та надсилалися Президії ЦВК республіки [8, с. 457].

Надалі законодавча діяльність Верховної Ради відбувалася при залученні до неї широких мас. Найбільш значні законопроекти виносилися на попереднє всенародне обговорення. Але при цьому ще зберігалося багато формалізму, а обговорення мали показовий характер [3, с. 416].

Широкого всенародного обговорення набув проект «Основних напрямів розвитку народного господарства СРСР на 1976-1980 роки», який передбачав п'ятирічний план розвитку народного господарства Української РСР. Проект для всенародного обговорення був опублікований 14 грудня 1975 р. В його обговоренні взяли участь 18,7 млн. чоловік та було внесено 121 тис. пропозицій, спрямованих на більш повне використання резервів і можливостей для успішного розв'язання завдань десятої п'ятирічки [9, с. 322].

27 травня 1977 р. Президія Верховної Ради СРСР схвалила проект Конституції СРСР і винесла його на всенародне обговорення. З моменту опублікування проекту Основного Закону СРСР обговорення тривало майже чотири місяці. В УРСР в обговоренні проекту Основного Закону СРСР взяло участь майже 35 млн. чоловік - практично все доросле населення республіки, відбулося 360 тис. трудящих, партійних, профспілкових і комсомольських зборів, пленумів партійних комітетів, сесій місцевих Рад народних депутатів, на яких виступило близько 2 млн. 200 тис. людей, надійшло близько 400 тис. пропозицій, за результатами обговорень внесено поправки до 118 статей проекту Конституції і додано одну нову статтю [9, с. 631-632].

Широкому обговоренню був підданий і проект Конституції Української РСР, який був опублікований 24 березня 1978 р. Відбулося більш як 280 тис. зборів у трудових колективах, в яких взяли участь 32 млн. чоловік, виступили 1 млн. 600 тис. учасників, від населення надійшло понад 8 тис. пропозицій і редакційних зауважень щодо змісту окремих положень і статей проекту Конституції [9, с. 638-640].

Конституція УРСР 1978 р. стала першим Основним Законом, який закріпив проведення громадських обговорень на теренах України. Зокрема, ст. 5 передбачала, що найважливіші питання державного життя виносяться на всенародне обговорення. Стаття 8 надавала право трудовим колективам брати участь в обговоренні і вирішенні державних і громадських справ, у плануванні виробництва і соціального розвитку, в підготовці і розстановці кадрів, в обговоренні і вирішенні питань управління підприємствами й установами, поліпшення умов праці і побуту, використання коштів, призначених для розвитку виробництва, а також на соціально-культурні заходи і матеріальне заохочення. Стаття 46 гарантувала громадянам Української РСР право брати участь в управлінні державними та громадськими справами, в обговоренні й прийнятті законів і рішень загальнодержавного та місцевого значення, це право забезпечувалося можливістю, зокрема, брати участь у всенародних обговореннях. Стаття 102 Конституції передбачала, що проекти законів Української РСР та інші важливі питання державного життя республіки рішенням Верховної Ради Української РСР або Президії Верховної Ради Української РСР можуть бути винесені на народне обговорення [12].

Основний Закон також передбачав проведення громадських обговорень і на місцевому рівні. Зокрема, стаття 131 передбачала, що місцеві Ради народних депутатів здійснюють свою діяльність у тісному зв'язку з громадськими організаціями та трудовими колективами, виносять найважливіші питання на обговорення громадян [12].

Принципи, відповідальність, порядок та організація народного обговорення важливих питань державного життя Української РСР, а також обговорення населенням важливих питань місцевого значення визначалися Законом УРСР «Про народне обговорення важливих питань державного життя Української РСР» від 4 червня 1988 року [1].

Варто погодитися з тезою В. Нестеровича та деяких інших дослідників про те, що «загалом керівництво Радянського Союзу досить активно використовувало та підтримувало попередньо узгоджені з органами публічної влади ініціативи громадськості щодо проведення всенародних обговорень. Основною причиною цьому було те, що за такої ситуації результати громадських обговорень мали заздалегідь передбачуваний характер, а відповідно - були більш безпечними для комуністичного режиму, ніж результати інших схожих форм безпосередньої демократії… Тобто, громадські обговорення за радянської доби мали спотворений характер, оскільки головною метою їхнього проведення було не з'ясування думки громадськості щодо положень проекту певного нормативно-правового акта, а здійснення на громадськість інформаційно-ідеологічного впливу при прийнятті того чи іншого нормативно-правового акта» [14-15, 5].

Таким чином, радянський період 19221991 років характеризується відновленням громадського обговорення як форми безпосередньої демократії. Хоча зазначена участь громадськості у справах місцевого та державного значення мала формальний та передбачуваний характер, це стало основою для подальшого розвитку громадських обговорень.

Після проголошення незалежності України та утвердження в Конституції 1996 року демократичних принципів громадянського суспільства настав новий етап розвитку такої форми народовладдя, як громадські обговорення. Генезис громадських обговорень за часів незалежної України потребує подальшого наукового дослідження.

Висновки. Встановлено, що громадські обговорення як форма участі громадськості у справах держави та місцевого самоврядування існувала на українських теренах ще до нашої ери. Зі зміною державних та правових режимів на території України у різні історичні періоди ця форма зазнавала як піднесення, так і занепаду.

Умовно генезис громадських обговорень можна розділити на чотири періоди:

1) з VII ст. до н. е. до XIII ст. - громадські обговорення як основна форма народовладдя;

2) з XIV до XIX століття - громадські обговорення в часи панування монархічних режимів характеризуються зменшенням можливості участі народу в управлінні місцевими та державними справами, зокрема й у формі громадських обговорень;

3) 1922-1991 роки (радянський період) - відновлення громадського обговорення як форми безпосередньої демократії;

4) з 1991 року - розвиток громадських обговорень у незалежній Україні. Перегляд процедури громадських обговорень із позиції сучасної демократії.

Список використаних джерел

громадський обговорення самоврядування місцевий

1. Про народне обговорення важливих питань державного життя Української РСР: Закон УРСР від 4 червня 1988 року №6008-XI. Відомості Верховної Ради УРСР. 1988. №24. Ст. 587.

2. Іванов В.М. Історія держави і права України: Підручник. К.: МАУП, 2007. 552 с.

3. Історія держави і права України: Підручник. У 2-х т. / За ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина, В.Д. Гончаренка. Том 1 / Кол. авторів: В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин, Р.Д. Святоць - кий та ін. К.: Ін Юре, 2003. 656 с.

4. Історія держави і права України: Підручник. У 2-х т. / За ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина, В.Д. Гончаренка. Том 2. К.: Ін Юре, 2003. 580 с.

5. КамінськаН.В. Європейська система місцевого і регіонального самоврядування та Україна: монографія. К.: КНТ, 2014. 414 с.

6. Камінська Н., Букач В. Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина від корупційних проявів. Науковий вісникНАВС. 2017. №2. С. 213-219.

7. КамінськаН.В., СьохК.Я. Забезпечення прав громадян на державну службу та службу в органах місцевого самоврядування в умовах децентралізації влади та євроінте - грації: монографія. К., 2018. 264 с.

8. Історія держави і права Української РСР (1917-1960) / Академія наук Української РСР (Київ), Сектор держави і права АН УРСР; ред. кол.: акад. АН УРСР В.М. Корецький (голова); к.ю.н. Б.М. Бабій, І. М. Разнатов - ський, А.П. Таранов, к.і.н. В.М. Терлецький. К.: Вид-во Академії наук Української РСР, 1961. 730 с.

9. Історія УкраїнськоїРСР: у 8-ми т., 10-ти кн. Т 8: Радянська Україна в період зміцнення соціалізму і поступового переходу до комунізму (1945 - 70-і роки). Кн. 2: УкраїнськаРСР в період розвинутого соціалізму і будівництва комунізму (кінець 50-х-70-і роки) / Кондуфор Ю.Ю., Артеменко 1.1., Бабій Б.М. та ін. К.: Наукова думка, 1979. 700 с.

10. Історія Української РСР: в 2 т. / АН УРСР, Ін-т історії; редкол.: О.К. Касименко (голов. ред.) та ін. Т 2. К.: Вид-во АН УРСР. 1956. 703 с.

11. Козаченко А.І. Історія розвитку конституціоналізму в Україні: Полтава: «Астрая», 2020. 217 с.

12. Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки від 20 квітня 1978 року. Відомості Верховної Ради УРСР. 1978. №18. Ст. 268.

13. Кормич А. І. Історія вчень про державу і право: Навч. посібник. 4-те вид., доповн., у 2-х част. К.: Алерта. 2015. 416 с.

14. Нестерович В.Ф. Конституційно-правове утвердження громадських обговорень в Україні. Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідо - ренка. 2018. №1. С. 32-44.

15. Нестерович В.Ф. Конституційно-правові види громадських обговорень. Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О.Дідоренка. 2018. №4. С. 38-45.

16. Нестерович В.Ф. Конституційно-правове регулювання громадських обговорень у деяких зарубіжних країнах. Вісник Лугансько - го державного університету внутрішніх справ іменіЕ. О. Дідоренка. 2017. №4. С. 19-30.

17. Нестерович В.Ф. Поняття «громадське обговорення» як категорія конституційного права. Право і суспільство. 2017. №3. С. 36-42.

18. СтраховМ.М. Місцеве селянське самоврядування в Україні за реформою 1861 р. Державне будівництво та місцеве самоврядування. 2004. Вип. 7. С. 82-90.

19. Ляшенко О.О. До питання про перспективи адміністративно-територіальної реформи в Україні. Досвід автономізації Криму та Закарпаття. Наукові записки ІПіЕНД. Вип. 29, К., 2006. С. 253-255.

20. Мищак І. М. Хай буде Україна вільною (Державотворчий процес під час Української революції 1917-1921 років) / Передмова академіка НАН України О.Л. Копиленка. К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2018. 141 с.

21. МузНсйак І.М. Constitutional lawmaking on the protection of the rights of national minorities in the West Ukrainian People's Republic. Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine. 2019. No 6. P 29-36.

22. УхачВ.З. Історія держави і права України: Навчальний посібник (конспекти лекцій). Тернопіль: Вектор, 2011. 378 с.

References

1. Verkhovna Rada URSR. (1988). Pro narodne obhovorennia vazhlyvykh pytan derzhavnoho zhyttia Ukrainskoi RSR: Zakon URSR No. 6008-XI. Vidomosti Verkhovnoi Rady URSR, 24, st. 587 [in Ukrainian].

2. Ivanov, V.M. (2007). Istoriia derzhavy i prava Ukrainy. K.: MAUP [in Ukrainian].

3. Tatsiy, V. Ya., Rohozhyn, A.Y. Honcharenko, V.D. (2003). Istoriia derzhavy i prava Ukrainy. Tom 1. K.: Kontsern «Vydavnychyi Dim «In Yure» [in Ukrainian].

4. Tatsiy, V. Ya., Rohozhyn, A.Y. Honcharenko, V.D. (2003). Istoriia derzhavy i prava Ukrainy. Tom 2. K.: In Yure [in Ukrainian].

5. Kamins'ka, N.V. (2014). Yevropeys'ka systema mistsevoho i rehional'noho samovrya - duvannya ta Ukrayina. K.: KNT [in Ukrainian].

6. Kamins'ka, N., Bukach, V. (2017). Konstytutsiyni harantiyi zakhystu prav i svobod lyudyny i hromadyanyna vid koruptsiynykh proyaviv. Naukovyy visnyk NAVS, Scientific Bulletin of the NAVS, 2, 213-219 [in Ukrainian].

7. Kamins'ka, N.V., S'okh, K. Ya. (2018). Zabezpechennya prav hromadyan na derzhavnu sluzhbu ta sluzhbu v orhanakh mistsevoho samovryaduvannya v umovakh detsentralizatsiyi vlady ta yevrointehratsiyi. K. [in Ukrainian].

8. Koretskyi, V.M., Babii, B.M., Raznatovskyi, I.M., Taranov, A.P., Terletskyi, V.M. (1961). Istoriia derzhavy i prava Ukrainskoi RSR РСР (1917-1960). Kyiv: Vyd-vo Akademii nauk Ukrainskoi RSR [in Ukrainian].

9. Kondufor, Yu. Yu., Artemenko, 1.1., Babii, B.M. (Eds.). (1979). Istoriia UkrainskoiRSR: u 8-my t. 10-ty kn. t. 8 Radianska Ukraina v period zmitsnennia sotsializmu i postupovoho perekhodu do komunizmu (1945-70-i roky). Kn. 2: UkrainskaRSR v period rozvynutoho sotsializmu i budivnytstva komunizmu (kinets 50-kh - 70-i roky). K.: Naukova dumka [in Ukrainian].

10. Kasymenko, O.K. (Ed.). (1956). Istoriia UkrainskoiRSR. Т 2. Kyiv: Vyd-vo AN URSR [in Ukrainian].

11. Kozachenko, A.I. (2020). Istoriia rozvytku konstytutsionalizmu v Ukraini. Poltava: «Astraia» [in Ukrainian].

12. Konstytutsiia (Osnovnyi Zakon) Ukrainskoi Radianskoi Sotsialistychnoi Respubliky: vid 20 kvitnia 1978 roku. Vidomosti Verkhovnoi Rady URSR, 18, St. 268 [in Ukrainian].

13. Kormych, A.I. (2015). Istoriia vchen pro derzhavu i pravo. K.: Alerta [in Ukrainian].

14. Nesterovych, V.F. (2018). Konstytutsiino-pravove utverdzhennia hromadskykh obhovoren v Ukraini. Visnyk Luhanskoho derzhavnoho universytetu vnutrishnikh sprav imeni E.O. Didorenka, 1, 3244 [in Ukrainian].

15. Nesterovych, V.F. (2018). Konstytutsiino-pravovi vydy hromadskykh obhovoren. Visnyk Luhanskoho derzhavnoho universytetu vnutrishnikh sprav ime - ni E.O. Didorenka, 4, 38-45 [in Ukrainian].

16. Nesterovych, V.F. (2017). Konstytutsiino-pravove rehuliuvannia hromadskykh obhovoren u deiakykh zarubizhnykh krainakh. Visnyk Luhanskoho derzhavnoho universytetu vnutrishnikh sprav imeni E.O. Didorenka, 4, 19-30 [in Ukrainian].

17. Nesterovych, V.F. (2017). Poniattia «hromadske obhovorennia» yak katehoriia konstytutsiinoho prava. Pravo i suspilstvo, Law and society, 3, 36-42 [in Ukrainian].

18. Strakhov, M.M. (2004) Mistseve selianske samovriaduvannia v Ukraini za reformoiu 1861 r. Derzhavne budivnytstvo ta mistseve samovriaduvannia, State building and local self-government, 7, 82-90 [in Ukrainian].

19. Liashenko, O.O. (2006). Do pytannia pro perspektyvy administratyvno-terytorialnoi reformy v Ukraini. Dosvid avtonomizatsii Krymu ta Zakarpattia. Naukovi zapysky IPiEND, vyp. 29, 253-255 [in Ukrainian].

20. Myshchak, I.M. (2018). Khai bude Ukraina vilnoiu (Derzhavotvorchyi protses pid chas Ukrainskoi revoliutsii 191 - 1921 rokiv) / Peredmova akademika NAN Ukrainy O.L. Kopylenka. K.: Instytut zakonodavstva Verkhovnoi Rady Ukrainy [in Ukrainian].

21. Myshchak, I.M. (2019). Constitutional lawmaking on the protection of the rights of national minorities in the West Ukrainian People's Republic. Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, 6, 29-36.

22. Ukhach, V.Z. (2011). Istoriia derzhavy i prava Ukrainy. Ternopil: Vektor [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru