Главная Коллекция "Revolution" Государство и право Державне регулювання процесів впровадження соціальних інновацій для реалізації стратегії сталого розвитку

Державне регулювання процесів впровадження соціальних інновацій для реалізації стратегії сталого розвитку

Зміст та сутність соціальних інновацій як об’єкту державного управління. Опис їх впливу на соціально-економічні процеси в суспільстві. Аналіз орієнтирів реалізації державної політики в цієї сфері. Впровадження Е-врядування як найбільш ефективного засобу.

Рубрика Государство и право
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 16.08.2022
Размер файла 28,1 K
рефераты на заказ со скидкой

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державне регулювання процесів впровадження соціальних інновацій для реалізації стратегії сталого розвитку

Маулік Сергій Сергійович аспірант Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут ім. І. Сікорського»

Анотація

Стаття присвячена основним проблемам розвитку процесів державного управління впровадженням соціальних інновацій. Розкривається зміст та сутність соціальних інновацій як об'єкту державного управління. Метою даної статті є аналіз особливостей та змісту державного регулювання процесів впровадження соціальних інновацій та пошук оптимізації їх управління. Визначається вплив соціальних інновацій на соціально-економічні процеси в суспільстві. Досліджуються особливості процесу державного управління соціальними інноваціями. Розкривається призначення соціальних інновацій та процесу їх управління для цілей сталого розвитку. Встановлюються орієнтири реалізації державної політики в сфері управління соціальними інноваціями. Сутність соціальних інновацій, з огляду на викладене, розглядається за змістом соціальної інновації завжди є покращення надання тих чи інших послуг, організації взаємодії в соціальній сфері із максимальним рівнем задоволення потреб суспільства. Зазначається, що соціальні інновації - це ті форми, моделі соціальних процесів (відносин) або ті інструменти, механізми, засоби державного регулювання соціальної сфери, які одночасно наближають соціальні послуги до населення, а також оптимізують соціально-економічну складову таких послуг. Зроблено висновок, що процес управління соціальними інноваціями є досить складним, оскільки передбачає координацію зусиль між державою, приватним сектором та громадянським суспільством. Така складна система відносин передбачає делегування більшості повноважень щодо фактичного розвитку та впровадження соціальних інновацій державою іншим учасникам. Підкреслюється, що держава завжди виступає як кінцевий бенефіціар ефективності та корисності впровадження соціальних інновацій, що можна розглядати як непрямий спосіб перекладання відповідальності за якість соціальних послуг на приватний сектор при мінімізації бюджетних витрат.

Ключові слова: соціальні інновації, державне управління, концепція сталого розвитку, управління соціальними інноваціями, соціально-економічні процеси.

Abstract

State regulation of social innovation processes for implementation of sustainable development strategy

Maulik Sergii Serhiiovych Aspirant National Technical University of Ukraine «Igor Sikorsky Kyiv Polytechnic Institute», Avenue Peremohu

The article deals with the main problems of development of public administration of social innovation processes. The content and essence of social innovations as an object of public administration are revealed. The objective of this article is to analyse the features and content of state regulation of social innovations, and the search for optimization of its management. The influence of social innovations on socio-economic processes in society is determined. Peculiarities of the public administration process of social innovations are studied. The purpose of social innovations and the process of their management for the purposes of sustainable development are revealed. Guidelines for the implementation of state policy in the field of social innovation management are set. In view of the above, the essence of social innovation is considered in terms of social innovation, and is always to improve the provision of certain services, the organization of interaction in the social sphere with the maximum level of satisfaction of society's needs.

It is noted that the economic content of social innovations is revealed only in the long run, as the reduction, optimization or rationalization of the use of public funds is realized only on a large scale, which leads to the prevailing view that social innovation is always an excessive burden on local finances. It is concluded that when introducing social innovations, the leading place is played by civil society institutions, which most often act as their initiators, developers, and also take an active part in the implementation processes. It is stated that social innovations are those forms, models of social processes (relations) or those tools, mechanisms, means of state regulation of the social sphere which simultaneously bring social services closer to the population, as well as optimizing the socio-economic component of such services. It is concluded that the process of managing social innovations is quite complex as it involves a coordination of efforts between the state, the private sector and civil society. Such a complex system of relations involves the delegation of most powers for the actual development and implementation of social innovations by the state to other participants. It is emphasized that the state always acts as the ultimate beneficiary of the efficiency and usefulness of the introduction of social innovations, which can be seen as an indirect way of shifting responsibility for the quality of social services to the private sector while minimizing budget expenditures.

Keywords: social innovations, public administration, concept of sustainable development, management of social innovations, socio-economic processes.

Постановка проблеми

Зміна парадигми державного регулювання в сучасних умовах вимагає пошуку нових механізмів впорядкування соціально - економічних та публічно-політичних процесів. Сталий розвиток, як нова концепція державотворення та організації систем публічного управління в умовах мінливого середовища та з урахуванням найбільш гострих викликів сучасності вимагає від органів державного управління запровадження широкого спектру соціальних інновацій, здатних в нових умовах трансформувати суспільні процеси. Такі соціальні інновації можуть проявлятися в таких сферах як акумуляція соціального капіталу; зміна соціально свідомості; трансформація соціогуманітарної сфери тощо.

В будь-якому випадку соціальні інновації виступаю новелами з точки зору державного управління, правового регулювання та організаційного забезпечення процесів їх практичного впровадження. В таких умовах держава позбавлена практичності в питаннях максимізації ефекту від запровадження соціальних інновацій, але разом з тим - здатна розробляти узагальнені алгоритми та процедури процесами їх запровадження орієнтуючись на закордонний досвід та враховуючи основні тренди розвитку українського суспільства. Саме реагування на суспільні запити і є тим необхідним елементом запровадження соціальних інновацій, який держава не може ігнорувати та на який повинна адекватно й оперативно реагувати. Все це підвищує актуальність даної проблематики та вимагає пошуку дієвих механізмів держаного регулювання процесами їх запровадження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблематика державного управління процесами запровадження соціальних інновацій на сьогодні є одним із найбільш перспективних напрямків досліджень в сфері державного управління, оскільки стосується нової парадигми організації державотворчих процесів - концепції сталого розвитку. Не дивлячись на новизну тематики в українській науці державного управління вже з'являються актуальні дослідження з даної теми. Зокрема слід відмітити роботи таких фахівців як Бойко-Бойчук Л.В., Гонта О.І., Заяць Т.А., Лукашевич М. П., Мамфорд М.Д., Мигович I.I., Міллер В., Мельник О.Г., Москальов І., Набатова О.О., Салтан А.А., Терон І.В., Федулова Л.І., Хамалайнен Т., Хейскала Р. та ін.

Метою статті є аналіз особливостей та змісту державного регулювання процесів впровадження соціальних інновацій та пошук оптимізації їх управління.

Виклад основного матеріалу

Визначаючи сутність соціальної інновації як об'єкту державного управління слід наголосити на тому, що ця категорія поєднує в собі елементи соціальної сфери, економічний зміст, а також суспільне призначення. Власне через соціальну складову і розкривається особливість досліджуваного феномену і саме цим такий вид інновацій відрізняється від класичних для економічної науки інновацій - процесів удосконалення економічних моделей, що дають конкурентні переваги їх власникам, а також відчутний економічний ефект у вигляді максимізації прибутку чи мінімізації витрат. З точки зору соціальних інновацій справедливим залишатиметься лише сам зміст та цілі їх запровадження - оптимізація чи раціоналізація управлінського процесу з потенційно можливим ефектом мінімізації державних витрат.

Загалом, підходячи до вирішення проблеми детермінації категорії соціальна інновація слід навести наступні існуючи та усталені точки зору вчених на дане явище (табл. 1).

Сутність соціальних інновацій, з огляду на викладене, полягає у наступному: по-перше, за рахунок соціальних трансформацій вдосконалюються моделі суспільних відносин в сфері соціально обслуговування та соціальної взаємодії, тобто в сферах в яких держава бере на себе зобов'язання із соціального забезпечення;

Таблиця 1. Підходи до визначення сутності соціальних інновацій, як об'єкту державного Управління

Автор

Соціальні інновації - це

В. Міллер

будь-який розвиток соціальних або організаційних структур, принципів або практик, не залежно від того, хто продукує ідею [1]

М. Мамфорд

процеси генерації та впровадження нових ідей про те, як люди повинні організувати міжособистісні відносини або соціальних взаємодії, щоб вирішити одну або більше спільних цілей [2]

Маулік С.С.

ідеї (продукти, послуги та моделі), які одночасно задовольняють соціальні потреби (більш ефективно, ніж існуючі альтернативи) і створюють нові соціальні відносини та/або співробітництва [3]

Москальов І.

трансформації у соціальних структурах і процесах, що призводять до зміни способу функціонування соціальної систем [4].

Лукашевич М.П., Мигович I.I.

свідомо організоване нововведення або нове явище в соціальній сфері, яке формується на певному етапі розвитку суспільства відповідно до змін соціальних умов, і має за мету ефективні позитивні перетворення в соціальній сфері [5]

Федулова Л.І.

результат творчої діяльності, що одержав широке застосування та став підставою для значимих соціальних змін; процес перетворення нововведень у соціокультурні норми і взірці, що забезпечує їхнє інституціональне оформлення й закріплення в сфері духовної та матеріальної культури суспільства [6].

Хамаліненн Т, Хеїскала Р.

моделі відносин пов'язані з регулюванням (законодавчим або адміністративним), політикою (politics) або організаційними що структурами і практиками, покращують функціонування суспільства [7].

Л.В. Бойко-Бойчук

процеси здійснення змін (впровадження нових рішень), триваючі соціальні зміни, нестандартні рішення соціальної проблеми, розвиток структур, принципів,практик [8]

по-друге, зміст соціальної інновації завжди є покращення надання тих чи інших послуг, організації взаємодії в соціальній сфері із максимальним рівнем задоволення потреб суспільства;

по-третє, економічний зміст соціальних інновацій розкривається лише в довгостроковій перспективі, оскільки скорочення, оптимізація чи раціоналізація використання державних коштів відбувається лише на масштабах, через що панує усталена думка стосовно того, що соціальні інновації завжди є надмірним тягарем для системи місцевих фінансів;

по-четверте, в процесах запровадження соціальних інновацій провідне місце відіграють інститути громадянського суспільства, які частіше за все виступають їх Ініціаторами, розробниками, а також приймають активну участь в процесах реалізації;

по-п'яте, соціальні інновації виступають засобом реагування держави на суспільні запити та потреби населення держави в частині підвищення доступності адміністративних послуг або соціально-економічних процесів.

Таким чином, соціальні інновації слід визначати в двох аспектах: з точки зору сутнісного аспекту соціальна інновація - це модель організації суспільних відносин, способу взаємодії в соціумі з приводу реалізації соціальних цілей та завдань державного розвитку, яка характеризується значним рівнем нововведень в процеси соціальної взаємодії, міжсуспільних, міжгрупових, міжособистісних відносин та характеризується обов'язковим спрямуванням на досягнення цілей державного управління в соціальній сфері;

з точки зору динамічного аспекту соціальна інновація - це процес запровадження такої форми організації суспільних процесів, соціально - економічних відносин, за якої досягнення цілей державного управління екстраполюється на зусилля державного, приватного секторів та громадянське суспільство.

Спектр соціально спрямованих інновацій включає всі аспекти суспільного життя - від організації публічної владий управління до культурної політики та забезпечення здоров'я нації [9, с. 208]. Тобто фактично соціальні інновації підвищують мобілізаційний потенціал суспільства та розширюють можливості задоволення суспільних потреб в спосіб, який обмежує державне втручання, підвищуючи цим самим рівень можливостей для процесів самоорганізації населення, активізації інститутів громадянського суспільства, розширення соціальної відповідальності бізнес-середовища.

Слушно зазначає Л.В. Бойко-Бойчук, що соціальна інновація передбачає головним чином «створення дружнього для інновацій зниження інноваційного спротиву в суспільстві, «інноватизацію» культурно-освітнього середовища, створення сприятливого правового поля та необхідних інфраструктур, що забезпечують інноваційну діяльність» [8, с. 96-97]. Тобто соціальні інновації можуть виступати базисом, підґрунтям для подальшого впровадження економічних перетворень, реалізації державних стратегій розвитку тих чи інших секторів економіки, ґрунтуючись на новій якості суспільних відносин.

Як ми вже зазначали у попередніх статтях, «соціальні інновації - це нестандартне рішення соціальної проблеми, яке є більш ефективним, доцільним, життєздатним і в певному сенсі виходить за межі технологізації діяльності, разом з тим, вони залишаються важливим елементом соціально-інноваційного процесу» [10, с. 65]. За такого розуміння соціальних інновацій вбачається логічним їх поєднання із процесами державного управління та запровадженням концепції сталого розвитку, оскільки під впливом соціальних інновацій відбувається трансформація суспільної свідомості сприйняття ролі держави в соціально - економічному управлінні суспільством. Держава перестає розглядатися як імператив та виключно система примусу. Соціальні інновації трансформують не лише сприйняття держави, але і її роль в процесах управління економічними процесами. Відбувається акумуляція соціального потенціалу, розвитку різних форм капіталу, носієм якого є як окремий індивідуум (людський, інтелектуальний), так і суспільство в цілому (соціальний капітал).

Власне через це «соціальні інновації можуть не привести до бажаних результатів, якщо вони не спираються на відповідні зміни у моделях поведінки суб'єктів мікрорівня, тобто безпосередніх учасників соціальних відносин. Через це виникнення інноваційних практик може не супроводжуватися відповідним оновленням інституційних форм, оскільки в цьому немає суспільної потреби. Соціум повинен бути не лише готовий да впровадження соціальної інновації, вона

повинна стати реакцією держави на суспільний запит лише через це розкриватиметься її соціально-економічний ефект» [11, с. 61].

Тобто, як слушно зазначає І.В. Терон не дивлячись на те, що в економіці України різноманітні соціальні новації з'являються постійно, «проте далеко не всі вони проходять через суспільний «фільтр» відбору. Інноваціями стають лише ті нові ідеї, які одержують соціальне схвалення, визнання, інтегруються в загальний масив культури і з часом стають його органічними компонентами» [12, с. 60-61]. Ця теза демонструє необхідність створення такої системи державного управління процесами впровадження соціальних інновацій, яка б забезпечувала одночасно аналіз та моніторинг суспільних процесів з метою виявлення найбільш гострих соціальних викликів, суспільних потреб та одночасно пропонувала соціуму такі моделі трансформації усталених для нього відносини, які б задовольняли потребам сталого розвитку.

Разом з тим, О.І. Гонта та О.Г. Мельник підходять значно практичніше до проблеми визначення сутності державного управління соціальними інноваціями, оскільки розглядають їх як конкретні елементи вдосконалення державою тих чи інших соціально орієнтованих процесів, зокрема в сфері державної соціальної політики з приводу адаптації людей з обмеженими фізичними можливостями. При цьому сутність соціальних інновацій визначається як трансформація підходів до соціальної реінтеграції таких осіб [13, с. 15-18]. Такий підхід значно звужує процес державного управління соціальними інноваціями, оскільки зводить його лише до конкретної управлінської дії конкретного органу державної влади. Натомість в умовах впровадження концепції сталого розвитку державне управління соціальними інноваціями повинно розглядатися як тривалий стратегічний процес трансформації існуючої парадигми державно-управлінського вплив уна суспільні процеси.

Власне тому, А.А. Салтан акцентує увагу на тому, що успіх та ефективність соціальних інновацій можливий лише тоді коли відбувається «усвідомлення державними діячами трансформації концепції державного управління як системи в цілому, наявність для цього відповідного законодавчого підґрунтя, яке дозволить розвиватися соціальним ініціативам на основі фінансування найбільш важливих проектів з мінімальним втручанням держави» [14, с. 112]. При цьому слід зауважити, що багато соціальних інновацій є експериментальними, тобто є доповненням або удосконаленням вже існуючих технологій, моделей тощо. Їх необхідність диктується реальним життям, ринком або вимогами економічної, політичної кон'юнктури, оскільки вони модернізують економіку поступово, не приводячи до різких змін у технологіях, соціальному житті й звичному укладі трудового життя більшості людей.

Основна цінність соціальних інновацій полягає в тому, що вони мають значний соціально-економічний потенціал, який розкривається при максимізації ефективності від їх запровадження але при цьому мають і доволі низький рівень витратності, оскільки їх ініціатором виступає саме суспільство. Метою ж держави повинно стати створення системи забезпечення соціальних інновацій в спосіб, який максимально розкриває їх потенціал при охопленні максимальної кількості цільової аудиторії і при цьому - досягнення самих цілей соціальних інновацій - запровадження трансформацій суспільних процесів в спосіб, який дає змогу по новому та в повному обсязі вирішувати соціальні проблеми суспільства. Соціальні інновації запроваджуються самим соціумом і це є найбільш оптимальним управлінським рішення з точки зору держави. Але при цьому запровадження соціальних інновацій потребує стимулювання з боку держави.

Розуміючи інновацію як процес оптимізації, вдосконалення, оптимізації чи модернізації слід усвідомлювати, що такий процес стосується соціальної сфери, в якій економічна складова сама по собі є значною лише в контексті державного фінансування соціальних послуг населенню. З цих позицій управління соціальними інноваціями повинно в першу чергу передбачати пошук нових форм, моделей, методів соціальної взаємодії чи організації соціальних відносин, які суттєво зменшать витрати держави. Найбільш яскравим прикладом може стати запровадження Е-врядування, коли величезна кількість адміністративних послуг надається із застосуванням онлайн сервісів, електронних ресурсів, що мінімізує витрати на персонал та зменшує часові втрати для населення.

Іншим аспектом державного управління соціальними інноваціями є розвиток інфраструктури їх запровадження та практичної реалізації. Зрозуміло, що в більшості випадків держава зацікавлена в тому, щоб під час запровадження соціальних інновацій їх економічна складова була організована через ефективність, перш за все, в сфері державних фінансів (скорочення витрат на надання соціальних послуг; підвищення якості соціальних послуг при незначному збільшенні витрат на їх фінансування; вдосконалення соціальної інфраструктури з мінімальними фінансовими витратами тощо).

Звичайно таких результатів досягнути важко, але можливо за умови консолідації зусиль державного, приватного та громадського сектору. Ми наголошуємо що в процесах державного управління соціальними інноваціями необхідним є розробка таких моделей відносин держави, бізнес-структур та інститутів громадянського суспільства, за якої держава залишатиме собі функцій організаційного, координаційного та, в меншому обсязі, фінансового характеру; бізнес-структури, навпаки, нестимуть основний тягар витрат, що кореспондуватиметься із їх соціальною відповідальністю та одночасно визнаватиметься державою видом благодійницької допомоги; інститути громадянського суспільства виступатимуть в якості драйверів трансформаційних процесів та забезпечуватимуть супровід впровадження соціальних інновацій.

Потенціал соціального партнерства може бути ефективно реалізований у різних організаційних формах через механізм так званої плюралістичної системи, коли узгодження інтересів відбувається на рівні суспільства (парламент, діяльність політичних партій) та окремих компаній на тлі відсутності спеціально створених механізмів соціального партнерства (США, Канада, Велика Британія) чи корпоративної системи з використанням спеціальних регулюючих інструментів та механізмів (Німеччина, Нідерланди, Швейцарія, Японія). В Україні, враховуючи доволі слабку орієнтованість корпоративного сектора економіки на вирішення нагальних соціальних завдань, доцільно створювати необхідні передумови для розвитку соціального партнерства на державному рівні, зважаючи на необхідність активізації головних соціальних функцій держави через трудове і соціальне законодавство, податкову і фіскальну системи, а також активну діяльність адміністративно-правових інституцій. За будь-яких умов основним джерелом соціальних інновацій у суспільстві має бути соціальна політика [15, с. 737].

По-перше, соціальні інновації розуміються нами одночасно як процес вдосконалення, трансформації чи оптимізації суспільних процесів в соціальній сфері, за яку відповідає держава, оскільки соціальне забезпечення та обслуговування є її конституційним обов'язком; та як форма, модель, спосіб організації суспільних процесів в соціальній сфері, запровадження якої значно максимізує отримуваний споживачами соціальних послуг ефект при мінімізації витрат на його досягнення, що в кінцевому рахунку за задоволення суспільних потреб чи соціальних запитів суспільства.

По-друге, важливо усвідомлювати, що соціальні інновації завжди повинні включати високу питому вагу громадянської (суспільної) інклюзивності. Соціальні інновації не можливі без широкого залучення соціуму, інститутів громадянського суспільства та соціально активно бізнесу. Держава через систему державних органів не в змозі в повній мірі і повноцінно забезпечити процес запровадження соціальних інновацій, особливо що стосується реалізації концепції сталого розвитку, яка сама по собі передбачає високий рівень делегування повноважень в сфері соціально-економічного управління як інститутам громадянського суспільства, так і бізнес-структурам.

По-третє, будь-яка соціальна інновація повинна відповідати критеріям економічності, раціональності та модернізації. Лише шляхом акумулювання потенціалу соціальних інновацій через максимізацію корисності використання людського, соціального капіталу можливо досягнути реальних зрушень в сфері сталого розвитку. Соціальні інновацій в даному випадку виступають тим необхідним засобом модернізації суспільних процесів, в якому розвиваються особливості сучасної парадигми державного регулювання суспільних процесів.

По-четверте, державне управління процесами запровадження соціальних інновацій повинно зводитися до функцій стимулювання, організації, координації та моніторингу ефективності. Під час реалізації соціальних інновацій держава повинна більшу частину функцій та повноважень делегувати приватному сектору та громадськості, залишаючи собі при цьому організацію процесів, узгодженню цілей всіх учасників процесів для їх практичної реалізації, та координації ресурсного забезпечення.

Таким чином, державне управління процесами впровадження соціальних інновацій на сучасному етапі розвитку України через призму концепції сталого розвитку повинно стати не тільки формальним, але і практичним прикладом усвідомлення державою свого обов'язку делегування, децентралізації та деконцентрації більшості процесів державного управління, підвищення не лише рівня ініціативи громадянського суспільства, але і забезпечення його реальними інструментами практичного втілення таких ініціатив.

Висновки

Підводячи підсумки за результатами аналізу способів підвищення ефективності державного регулювання процесами впровадження соціальних інновацій слід зазначити наступне.

Соціальними інновації виступають такі форми, моделі суспільних процесів (відносин) або такі інструменти, механізми, засоби державного регулювання соціальної сфери за яких відбувається одночасно наближення соціальних послуг населенню, а також оптимізація соціально-економічної складової надання таких послуг.

Процес управління соціальними інноваціями є доволі складним оскільки передбачає кординацію зусиль між державою, приватним сектором та громадянським суспільством. Така складна система відносин передбачає делегування більшості повноважень з фактичної розробки та впровадження соціальних інновацій державою іншим учасникам. При цьому держава завжди виступає кінцевим бенефіціаром ефективності та корисності від запровадження соціальних інновацій, що може розглядатися як опосередкований спосіб перекладання відповідальності за якість надання соціальних послуг на приватний сектор при мінімізації бюджетних витрат.

Враховуючи ту обставину, що соціальні інновації завжди виступають реакцією на суспільні запити та потреби, цілком логічним вбачається розглядати їх як окрему сферу державно-управлінських відносин, в яких максимально розкривається зміст концепції сталого розвитку, оскільки відбувається консолідація зусиль всіх учасників соціально-економічних відносин в контексті підвищення якості надання відповідних послуг із мінімізацією та раціоналізацією витрат ресурсів на їх надання, в тому числі державних фінансів.

Література

1. Miller W. The 'habitat' for Entrepreneurship. APARC Working Paper. Research and Development Centre University of Tampere Technology review. - Helsinki, 2007. 92 p.

2. Mumford M.D. Pathways to Outstanding Leadership: A Comparative Analysis of Charismatic, Ideological, and Pragmatic Leadership. - Mahwah, NJ: Erlbaum - 2006. 440 c.

3. Маулік С.С. Потенціал соціальних інновацій у модернізації українського суспільства: соціологічний аспект. Мультиверсум. 2015. Вип. 5-6. C. 143-144.

4. Москалев И. Технологические основы социально-инновационного государственного управления: Материалы Международного форума "Проекты будущего: междисциплинарный подход” (16-19 октября 2006, г. Звенигород).

5. Лукашевич М.П., Мигович I.I. Теорія і методи соціальної роботи. - Київ: МАУП, 2003. 168 с.

6. Федулова Л.І. Соціальні інновації в системі соціально-економічних відносин. Український соціум. 2010. № 3. С. 60-74.

7. Hamalainen T., Heiskala R. Sosiaaliset innovaatiot jayhteiskunnan uudistusmiskyky. Innovation, Journalism and Future. Final report of the research project Innovation Journalism in Finland and Development Centre University of Tampere Technology. - Helsinki, 2000. 92 p.

8. Бойко-Бойчук Л.В. Поняття «соціальна інновація»: типи визначень, приклади застосування. Наука та інновації. 2009. Т. 5. № 3. С. 94-99

9. Українська інноваційна доктрина. - Харків: Глобус, 2008. 271 с.

10. Маулік С.С. Соціальні інновації як ефективний інструмент соціального інжинірингу: український вимір вісник НТУУ «КПІ». Політологія. Соціологія. Право. 2016. Випуск № 1/2. C. 65-69

11. Набатова О.О. Соціальні інновації: поняття, види, суб'єкти. Вісник Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. 2011. № 6. С. 58-68

12. Терон І.В. Соціальні інновації у процесах модернізації соціально-трудових відносин. Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. Економічні науки: зб. наук. пр. 2011. Вип. 20. Ч. 2. С. 57-66.

13. Гонта О.І., Мельник О.Г. Соціальні інновації в організаційно-економічному забезпеченні реабілітації людей з обмеженими фізичними можливостями. Вісник Харківського національного технічного університету сільського господарства імені Петра Василенка. 2017. Вип. 185. С. 10-22

14. Салтан А.А. Соціальні інновації як умова розвитку сучасної України. Наукові праці [Чорноморського державного університету імені Петра Могили комплексу "Києво- Могилянська академія"]. Серія : Політологія. 2014. Т. 228. Вип. 216. С. 112-114

15. Заяць Т.А. Соціальні інновації: потенціал і можливості використання в Україні. Глобальні та національні проблеми економіки. 2017. № 20. С. 735-739

соціальний інновація державне управління

References

1. Miller W. (2007). The 'habitat' for Entrepreneurship. APARC Working Paper. Research and Development Centre University of Tampere Technology review. Helsinki [in English].

2. Mumford M.D. (2006). Pathways to Outstanding Leadership: A Comparative Analysis of Charismatic, Ideological, and Pragmatic Leadership. Mahwah, NJ: Erlbaum [in English].

3. Maulik S.S. (2015). Potentsial sotsialnykh innovatsii u modernizatsii ukrainskoho suspilstva: sotsiolohichnyi aspekt [Potential of social innovations in the modernization of Ukrainian society: a sociological aspect]. Multyversum -Multiversum, 5-6, 143-144 [in Ukrainian].

4. Moskalev I. (2006). Tekhnologicheskie osnovy sotsialno-innovatsionnogo gosudarstvennogo upravleniya [Technological foundations of social and innovative public administration]. [in Russian].

5. Lukashevych M.P., Myhovych I.I. (2003). Teoriia i metody sotsialnoi roboty [Theory and methods of social work]. Kyiv: MAUP [in Ukrainian].

6. Fedulova L.I. (2010). Sotsialni innovatsii v systemi sotsialno-ekonomichnykh vidnosyn [Social innovations in the system of socio-economic relations]. Ukrainskyi sotsium - Ukrainian society, 3, 60-74 [in Ukrainian].

7. Hдmдlдinen T.J., Heiskala R. (2004). Sosiaaliset innovaatiot ja yhteiskunnan uudistumiskyky. Helsinki: Edita [in Finnish].

8. Boiko-Boichuk L.V. (2009). Poniattia «sotsialna innovatsiia»: typy vyznachen, pryklady zastosuvannia [The concept of "social innovation": types of definitions, examples of application]. Nauka ta innovatsii - Science and innovation, 5(3), 94-99 [in Ukrainian].

9. Ukrainska innovatsiina doktryna [Ukrainian innovation doctrine]. (2008). Kharkiv: Hlobus [in Ukrainian].

10. Maulik S.S. (2016). Sotsialni innovatsii yak efektyvnyi instrument sotsialnoho inzhynirynhu: ukrainskyi vymir [Social innovations as an effective tool of social engineering: the Ukrainian dimension]. Visnyk NTUU «KPI». Politolohiia. Sotsiolohiia. Pravo. Vypusk - National Technical University of Ukraine Journal. Political science. Sociology. Law, 1/2, 65-69 [in Ukrainian].

11. Nabatova O.O. (2011). Sotsialni innovatsii: poniattia, vydy, subiekty [ocial innovations: concepts, types, subjects]. Visnyk Natsionalnoi yurydychnoi akademii Ukrainy imeni Yaroslava Mudroho. Seriia: Ekonomichna teoriia ta pravo - The Bulletin of Yaroslav Mudryi National Law University. Series: Economic theory and law, 6, 58-68 [in Ukrainian].

12. Teron I.V. (2011). Sotsialni innovatsii u protsesakh modernizatsii sotsialno-trudovykh vidnosyn [Social innovations in the processes of modernization of social and labor relations]. Naukovi pratsi Kirovohradskoho natsionalnoho tekhnichnoho universytetu. Ekonomichni nauky - The Collection of Scientific Works of Kirovohrad National Technical University. Economic Sciences, 20(2), 57-66 [in Ukrainian].

13. Honta O.I., Melnyk O.H. (2017). Sotsialni innovatsii v orhanizatsiino-ekonomichnomu zabezpechenni reabilitatsii liudei z obmezhenymy fizychnymy mozhlyvostiamy [Social innovations in the organizational and economic support of rehabilitation of people with disabilities]. Visnyk Kharkivskoho natsionalnoho tekhnichnoho universytetu silskoho hospodarstva imeni Petra Vasylenka - Bulletin of Kharkiv Petro Vasylenko National Technical University of Agriculture, 185, 10-22 [in Ukrainian].

14. Saltan A.A. (2014). Sotsialni innovatsii yak umova rozvytku suchasnoi Ukrainy [Social innovations as a condition for the development of modern Ukraine]. Naukovipratsi [Chornomorskoho derzhavnoho universytetu imeni Petra Mohyly kompleksu "Kyievo-Mohylianska akademiia"]. Seriia: Politolohiia - Scientific works [Petro Mohyla Black Sea State University of the Kyiv-Mohyla Academy complex], 228(216), 112-114 [in Ukrainian].

15. Zaiats T.A. (2017). Sotsialni innovatsii: potentsial i mozhlyvosti vykorystannia v Ukraini [Social innovations: potential and possibilities of use in Ukraine]. Hlobalni ta natsionalni problemy ekonomiky - Global and national economic problems, 20, 735-739 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены