Взаємодія Верховної Ради України та місцевих рад: сучасний стан та перспективи розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВЗАЄМОДІЯ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ ТА МІСЦЕВИХ РАД: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Черкас Оксана Григорівна

аспірантка кафедри парламентаризму та політичного менеджменту НАДУ при Президентові України, вул. Харчовиків, буд. 29/3, кв. 8, м. Полтава

Анотація

Обґрунтовано актуальну проблему взаємодії між представницькими органами влади, які мають однакову юридичну природу формування - шляхом виборів Верховної Ради України та місцевих рад. Це спричинено, зокрема, процесами децентралізації влади та реформування місцевого самоврядування в Україні.

Акцентовано увагу на сутності поняття “взаємодія” як принципу взаємоперетворюваної, взаємозалежної, синергійної, каузальної поведінки її учасників, що суттєво відрізняється від таких понять як “партнерство”, що характеризується спільним керуванням / управлінням та “відносини”, що ґрунтуються на спільній практиці.

Таке розуміння поняття “взаємодія” сприяє зміні поведінки кожного з її учасників, наближає їх до взаємоузгоджених дій у прийнятті управлінських рішень, врахування інтересів громадян держави та територіальної громади. Проаналізовано чинне законодавство України у сфері місцевого самоврядування і визначено протиріччя між ним та практикою взаємодії між Верховною Радою України та обласними радами, що засвідчує необхідність його врегулювання і наукового обґрунтування принципу забезпечення системної взаємодії в теорії державного управління.

Запропоновано напрями покращення взаємодії між Верховною Радою України та місцевими радами для забезпечення децентралізації влади в Україні, такі як: врегулювання чинного законодавства; активізація ролі інституту громадянського суспільства; забезпечення виконання чинного законодавства України депутатами всіх рівнів та представниками інституту громадянського суспільства.

Перспективами подальших наукових досліджень у цьому напрямі є: обґрунтування принципу забезпечення системної взаємодії між суб'єктами публічного управління; формування системи нормативно-правових актів, що регламентують та регулюють взаємодію між Верховною Радою України, місцевими радами та інститутами громадянського суспільства; організаційне та інформаційно-комунікаційне забезпечення такої взаємодії.

Ключові слова: взаємодія; Верховна Рада України, місцева рада, обласна рада, місцеве самоврядування, органи місцевого самоврядування, представницькі органи влади; інститут громадянського суспільства.

взаємодія синергійний законодавство самоврядування

Abstract

Interaction between the verkhovna rada of ukraine and local councils: current state and development prospects. Cherkas Oksana Hryhorivnagraduate student of the Department of Parliamentarism and Political Management of NAPA under the President of Ukraine, st. Kharchovikov, 29/3, apt. 8, Poltava,

The actual problem of interaction between representative bodies of the authorities, which have the same legal nature of formation - through elections of the Verkhovna Rada of Ukraine and local councils is substantiated. This is due in particular the processes of decentralization of power and reform of local self-government in Ukraine.

The emphasis is placed on the essence of the concept of "interaction" as a principle of mutually transformative, interdependent, synergistic, causal behavior of its participants, which differs significantly from such concepts as "partnership", which is characterized by joint management / control and "relationships" based on joint practices. This particular understanding of the "interaction" concept, contributes to changing the behavior of each of its participants, brings them closer to communal actions in the decision making process that affects interests of citizens of the state and the territorial community.

The current legislation of Ukraine in the field of local self-government is analyzed and the contradictions between this legislation and the practice of interaction between the Verkhovna Rada of Ukraine and regional councils are identified, which certifies the necessity of its regulation and scientific substantiation of the principle of ensuring systematic interaction in the theory of public administration.

The following are proposed suggestions for improvement of interaction between the Verkhovna Rada of Ukraine and local councils, to ensure the implementation of the decentralization of power reform in Ukraine: regulation of current legislation; enhancing the role of the civil society institute; ensuring the implementation of the current legislation of Ukraine by members of all levels and representatives of the Institute of Civil Society.

Prospects for further scientific research in this area are: demonstration of the standard to ensure systematic interaction between public administration entities; formation of a system of regulatory and legal acts that regulate interaction between the Verkhovna Rada of Ukraine, local councils and institutes of civil society; organizational, informational and communicational support for such interactions.

Keywords: interaction; The Verkhovna Rada of Ukraine, local council, oblast council, local self-government, local self-government bodies, representative bodies; Institute of Civil Society.

Постановка проблеми

Аналіз сучасного стану взаємодії органів державної влади, зокрема Верховної Ради України (далі - ВРУ) як єдиного законодавчого органу державної влади в державі, та органів місцевого самоврядування (далі - ОМС), зокрема обласних рад як представницьких органів територіальних громад, свідчить про його правову невизначеність та несистемність.

Тому виникає потреба у теоретичному обґрунтуванні принципу забезпечення системної взаємодії в теорії державного управління, який має зміцнити єдність публічної влади та сприяти узгодженню різнопланових суспільних інтересів, зростанню політичної і соціально-економічної стабільності в державі, досягненню спільної відповідальності, забезпеченню зміни поведінки депутатів, які працюють у принципово нових умовах, пов'язаних зі зміною статусу територіальних громад. Депутати мають демонструвати знання, вміння і навички активної комунікації і прийняття узгоджених управлінських рішень; мають бути професійно підготовленими до прийняття рішень на різних рівнях.

Результативна взаємодія ВРУ та місцевих рад (далі - МР) є одним із критеріїв забезпечення децентралізації влади в Україні. У випадку її ослаблення “можлива трансформація управління до одностороннього процесу, коли державні органи починають “гру за двох”, що шкодить інтересам як суб'єкта, так і об'єкта управління'' [1].

Поглиблення процесів децентралізації, деконцентрації владних повноважень та дотримання принципу субсидіарності влади сприяє її демократизації та розбудові громадянського суспільства в Україні, обумовлює розгляд питання забезпечення результативності взаємодії представницьких органів влади в умовах модернізації державного управління та інституціоналізації публічного управління. Формування уявлень про взаємодію між ВРУ та МР, визначення її сутності та аналізу стану набуває, таким чином, особливого значення; може мати практичне значення на сучасному історичному етапі переходу України до відкритого демократичного суспільства. Тому особливої актуальності набувають наукові пошуки шляхів удосконалення взаємовідносин представницьких органів влади (ВРУ та МР) і побудови відповідних моделей їх взаємодії в умовах становлення ефективної системи публічного управління, що базуватиметься на стійких демократичних традиціях.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Аналіз наукових праць вітчизняних і зарубіжних вчених засвідчив, що більшість із них приділяють увагу співпраці, взаємовідносинам, соціальному партнерству та іншим видам взаємодії між органами державної влади та місцевого самоврядування (В. І. Борденюк [2], В. М. Мартиненко [3] та ін.), їх правовому забезпеченню (М. О. Теплюк [4], О. В. Радченко [5], Ю. Д. Древаль [6] та ін.), а не взаємодії як “сумісній дії кількох об'єктів або суб'єктів, за якої результат дії одного з них впливає на інші, що змінює їхню динамічну поведінку” [7, с. 77].

На відміну від інших форм комунікації між її учасниками у процесі взаємодії завжди виникає зворотна дія та зворотний вплив. На цьому наголошують у своїх дослідженнях В. М. Алексєєв [8], В. А. Гошовська [9], М. І. Дяченко [10], А. В. Троян [11] та ін.

Втім проблему не можна вважати абсолютно вичерпаною, враховуючи незавершеність процесів децентралізації влади в Україні. Серед невирішених питань залишається відсутність єдності підходів щодо вирішення проблеми взаємодії між ВРУ і МР, зокрема обласними радами, врахування нових тенденцій і закономірностей системи публічних відносин в Україні.

Мета статті - визначення напрямів розвитку взаємодії між Верховною Радою України та місцевими радами у сфері визначених їм повноважень в умовах децентралізації влади на підставі аналізу чинних нормативно -правових актів та звернень обласних рад до законодавчого органу України. 

Виклад основного матеріалу

Аналіз чинного законодавства України у сфері взаємодії між органами публічної влади в державі, здійснений нами, засвідчив, що між ВРУ та представницькими ОМС, зокрема МР, існують відповідні конституційні та інші правовідносини, але в них відсутні чіткі форми та способи такої взаємодії та не визначено її сутності.

У зв'язку з цим, нами класифіковано групу відповідних нормативно - правових актів України на ті, в яких частково визначено форми та способи взаємодії між ВРУ та МР, та ті, в яких вони чітко визначені і потребують виконання збоку депутатів різних рівнів та представників громадянського суспільства.

Вважаємо, що в умовах децентралізації влади в Україні важливу роль відграють саме представницькі органи влади різних рівнів, зокрема, такі як ВРУ та МР, які мають однакову юридичну природу походження - вибори і є “взаємозалежними та взаємно відповідальними за прийняття загальнодержавних рішень” [11] та їх ефективну реалізацію.

До першої групи нормативно-правових актів України (далі - ЗУ), у яких частково визначено форми та способи взаємодії між ВРУ та МР, віднесено:

- Конституцію України, у якій йдеться про багатогранні відносини ВРУ з іншими органами державної влади (далі - ОДВ) та із суб'єктами політичної системи; політичними партіями тощо (ст. 88), однак не встановлено параметри взаємодії між ВРУ та МР [12];

- Регламент ВРУ, у якому визначено повноваження Голови ВРУ, його першого заступника та заступників, однак взаємодію з МР визначено лише під час проведення парламентських слухань у ВРУ (ст. 230), коли для участі в парламентських слуханнях у ВРУ запрошуються представники ОДВ, ОМС, політичних партій тощо, які виявили бажання взяти в них участь [13];

- ЗУ “Про комітети Верховної Ради України”, в якому встановлено обов'язок ОМС відповідати на звернення та рекомендації комітетів ВРУ (ст. 4, п. 1) і не визначено зворотного зв'язку; також серед основних функцій комітетів ВРУ не визначено їх взаємодію з МР [14];

- ЗУ “Про місцеве самоврядування в Україні”, в якому подано перелік питань, які має розглядати МР на пленарних засіданнях (сесіях), проте серед них відсутня можливість прийняття рішення про звернення до ОДВ (ст. 26, 43) [15].

До другої групи законів, у яких встановлено порядок взаємодії між ОДВ, ОМС та інститутами громадянського суспільства (далі - ІГС), можемо віднести:

- ЗУ “Про асоціації органів місцевого самоврядування”, яким регламентовано взаємодію ОДВ з асоціаціями (ст. 7, ч. 4), обов'язковий розгляд їх пропозиції ОДВ (ст. 14, п. 1), участь Всеукраїнських громадських асоціацій (далі - ВГА) у роботі консультативно-дорадчого органу з питань місцевого самоврядування при Голові ВРУ (ст. 14, п. 2); проведення консультацій щодо законопроектів та проектів інших актів з питань, що стосуються місцевого і регіонального розвитку з ВГА (ст. 18) [16];

- ЗУ “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики”, яким встановлено, що однією із основних засад внутрішньої політики є формування ІГС, з якими ОДВ має посилити взаємодію (ст. 5) [17];

- ЗУ “Про статус народного депутата України”, яким встановлено, що народний депутат відповідно до закону розглядає звернення виборців (ст. 7, п. 2); має право брати участь з правом дорадчого голосу у роботі сесій сільських, селищних, міських, районних у містах (у містах з районним поділом), районних і обласних рад та засіданнях їх органів (ст. 17, п. 7); має право у разі необхідності залучати до участі у розгляді пропозицій, заяв і скарг, які надійшли на його ім'я, а також у прийомі громадян посадових осіб ОДВ і ОМС, керівників підприємств, установ та організацій (ст. 17, п. 8) [18];

Як видно з аналізу чинного законодавства України, форми та способи взаємодії між ВРУ та МР передбачені лише частково у першій групі нормативно - правових актів. У другій групі вони передбачені, і чітко визначено пріоритети для ІГС, їх активної участі у справах держави, залучення до співпраці з ОМС. Однак, у цих ЗУ не виокремлено форм і способів для представницьких ОМС, таких як МР, зокрема обласної ради тощо.

Такий стан справ у нормативно-правовому забезпеченні взаємодії між ВРУ та МР означає, на наш погляд, що за наявності добре розвиненого в державі громадянського суспільства, в якому повноцінно функціонують і розвиваються громадські, релігійні, благодійні організації, професійні спілки та їх об'єднання, творчі спілки, асоціації, організації роботодавців, недержавні засоби масової інформації та інші непідприємницькі товариства і установи, легалізовані відповідно до законодавства України як ІГС, таке законодавство є перспективним і потребує лише часткового вдосконалення.

Однак, у зв'язку з тим, що ІГС в Україні ще знаходяться у стадії розвитку, тому ми бачимо декілька напрямів покращення взаємодії між ВРУ та МР:

- перший - шляхом актуалізації і розкриття сутності поняття “взаємодія” у чинному законодавстві України у сфері організації публічної влади в державі;

- другий - шляхом розвитку ІГС та їх активного залучення до співпраці з представницькими ОМС;

- третій - шляхом професіоналізації депутатів різних рівнів.

Щодо першого напряму, то в чинне законодавство України щодо організаційного забезпечення діяльності органів публічної влади, зокрема ВРУ та МР, має бути включено зміст таких понять як “взаємодія”, “партнерство” та “відносини”.

Взаємодія в системі публічного управління розглядається нами як принцип взаємоперетворюваної, взаємозалежної, синергійної, каузальної поведінки її учасників, яка формується на глибинних структурних рівнях культури нації і є проявом її більшої зрілості, на що вказує її сумарний ефект дій, який суттєво переважає ефект кожної з них (авторське визначення); партнерство - як форма організації взаємовигідної діяльності, що ґрунтується на об'єднанні ресурсів різних суб'єктів та спільному управлінні процесами чи системами; відносини - як зв'язки між окремими людьми або групами людей, державами, різними організаціями, які встановлюються в процесі їх спільної практичної та духовної діяльності. Тобто, спільним між цими поняттями є те, що між різними учасниками взаємодії відбувається відповідна дія; відмінним - те, що ця дія має різне спрямування: на спільну практику - це відносини; на спільне керування/управління - це партнерство; на взаємоперетворюваність та взаємозалежність - це взаємодія.

Вкладаючи такий зміст у зазначені поняття, стає зрозумілим складність формування взаємодії між такими органами публічної влади як ВРУ і МР. Хоча вони мають єдину природу створення - народовладдя та виборність, все ж вони мають різні повноваження і різні сфери впливу у державі. Перші - загальнодержавного рівня управління; другі - територіального або місцевого.

На наш погляд, до того часу, поки не будуть обрані такі депутати до ВРУ та МР, які будуть глибоко усвідомлювати, що управління державою, як і управління окремою територією (містом, областю тощо) є однаково важливим для всіх громадян, до того часу в Україні відбуватиметься гальмування процесів взаємодії між ними. І будуть залишатися не формалізованими форми та способи взаємодії між ними, які існують і нині, не зважаючи на те, що чинним законодавством вони чітко не унормовані.

Для прикладу продемонструємо результати нашого емпіричного дослідження, проведеного на базі обласних рад Полтавської, Одеської та Харківської областей у період 2014 - 2018 років. Для цього нами були проаналізовані звернення обласних рад (далі - ОР) до ВРУ та отримання на них відповідей. Хоча і перша, і друга процедури потребують нормативно-правової регламентації у законодавстві. У ході аналізу було встановлено, що:

- у Полтавській області на звернення ОР до ВРУ: у 2018 році із 16 звернень офіційну відповідь було надано на 10; у 2017 році, відповідно, із 16 - на 9; у 2016 році - із 31 - на 8; у 2015 році - із 7 - на 3; у 2014 році - із 5 - на 1 (у середньому відповідь ВРУ було надано на 41,3% звернень від ОР);

- в Одеській області: 17 - 7; 6 - 1; 12 - 3; 2 - 1; 2 - 0 (у середньому відповідь ВРУ надано на 32,1% звернень);

- у Харківській - 7 - 1; 0 - 0; 1 - 0; 0 - 0; 9 - 9 (у середньому відповідь ВРУ надано на 58,7% звернень).

Як бачимо, кількість звернень ОР до ВРУ з роками збільшувалась, хоча в чинному законодавстві щодо регламентації вищезазначених процедур нічого за цей час не змінювалось. Але змінювались вимоги суспільства до діяльності ОМС, зокрема щодо прозорості їх діяльності та вирішення питань, які не належать до повноважень МР. Це спричиняє необхідність пошуку форм та способів донесення позиції МР до ОДВ, зокрема ВРУ.

Взаємодія між цими суб'єктами публічного управління саме у такій (неунормованій) формі є показником того, що чинне законодавство у зазначеній сфері потребує вдосконалення. Також це свідчить про недостатню зрілість громадянського суспільства, його недостатню активність у житті територіальних громад і держави в цілому.

Тому другий напрям покращення взаємодії між ВРУ та МР ми пропонуємо реалізувати шляхом активізації діяльності ІГС. Адже чинне законодавство України надає достатньо повноважень саме громадським об'єднанням для їх взаємодії з ВРУ.

Проте, як зазначають вітчизняні науковці [10], процес активізації діяльності ІГС у сфері розвитку місцевого самоврядування є доволі повільним. Причиною цього ми вбачаємо відсутність законодавчо визначеної функції зв'язку з громадськістю для всіх видів ОДВ. Ця функція і досі залишається допоміжною у сфері публічного управління.

На наш погляд, вона має, навпаки, стати пріоритетною в діяльності всіх органів публічної влади, у тому числі ВРУ та ОМС. Адже всі демократичні країни багато років нарощували досвід суспільної активності, який в подальшому: сприяв підвищенню ефективності державного управління і прозорості дій влади, визнанню важливості суспільної думки та необхідності рахуватися з нею під час прийняття відповідальних рішень; створив ефективні умови для інформування громадськості про діяльність ОМС [19]; передбачив чесні, відкриті та доброзичливі взаємовідносини між ОДВ, ОМС та ІГС [20].

Третій напрям покращення взаємодії між ВРУ та МР для забезпечення децентралізації влади в Україні передбачає дотримання чинного законодавства України у сфері місцевого самоврядування депутатами всіх рівнів та представниками ІГС. Це потребує, в свою чергу, їх професійної підготовки до виконання повноважень депутатів різних рівнів.

Така підготовка депутатів, на наш погляд, повинна бути системною і обов'язковою для тих, хто формує політику держави і регіонів. У цьому контексті важливим є подальший розвиток Наукової школи вітчизняного парламентаризму [21], створеної на базі кафедри парламентаризму та політичного менеджменту Національної академії державного управління при Президентові України, яка системно готує професійних фахівців для політичного менеджменту в державі.

Висновок

Як висновок зазначимо, що ключовою проблемою в Україні на державному рівні залишається відсутність нормативно регламентованої взаємодії між двома суб'єктами публічної влади (ВРУ та МР), які мають однакову юридичну природу - представницьку. Тому виникає проблема у реалізації всіх запропонованих нами напрямів її покращення між ВРУ та МР для успішного забезпечення децентралізації влади в Україні, що включають: врегулювання чинного законодавства у частині формування взаємоперетворюваної, взаємозалежної, синергійної, каузальної поведінки її учасників; активізацію ролі ІГС у вирішенні питань місцевого значення; дотримання вимог чинного законодавства України у сфері місцевого самоврядування депутатами всіх рівнів та представниками ІГС завдяки їх системній професійній підготовці.

Перспективами подальших наукових досліджень у цьому напрямі є обґрунтування принципу забезпечення системної взаємодії між суб'єктами публічного управління, зокрема між Верховною Радою України, місцевими радами та інститутами громадянського суспільства, який розглядається нами як системне узгодження нормативно-правової регламентації та організаційно- управлінського й інформаційно-комунікаційного регулювання такої взаємодії.

Література

1. Управління як предмет філософського аналізу.https://works.doklad.ru/view/P4IxGBKBIQo.html

2. Борденюк В. І. Місцеве самоврядування та державне управління: конституційно- правові основи співвідношення та взаємодії : монографія. Київ : Парлам. вид-во. 2007, 576 с.

3. Соціальне партнерство і державна політика: від теорії до практики демократизації державного управління : монографія / В. М. Мартиненко, О. М. Крутій, С. Л. Кирій та ін. ; за заг. ред. д.держ.упр., проф. В. М. Мартиненка. Харків : Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”. 2009. 252 с.

4. Теплюк М. О. Конституційно-правові проблеми організації публічної влади в Україні : дис... канд. юрид. наук: 12.00.02 ; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. Київ, 2008, 208 с.

5. Радченко О. В. Влада і вибори: інституційна взаємодія в демократичному суспільстві. Харків : Видавництво ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2006, 244 с.

6. Древаль Ю. Д. Парламентаризм у політичній системі України (політико-правовий аналіз) : монографія. Харків : Вид-во Націон. Ун-ту внутр. справ, 2003, 280 с.

7. Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002, 742 с.

8. Алексєєв В. М. Суспільство та держава: управлінські взаємовідносини : монографія ; Ін-т законодавства Верховної Ради України. Чернівці : Технодрук, 2012, 343 с.

9. Гошовська В., Антонова О. Концептуальні умови організації взаємодії Верховної Ради України з неурядовими організаціями. Держава та регіони : наук.-виробн. журн. Запоріжжя, 2013. Вип. 2 (42), С. 48-53.

10. Дяченко М.І., Коваленко Г.О. Взаємодія органів місцевого самоврядування та органів державної влади з громадськістю регіону. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2018. № 3. http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=1202

11. Троян А. В. Взаємодія між Верховною Радою України та представницькими органами місцевого самоврядування: сутність та зміст. Науковий вісник Академії муніципального управління. Серія: Право. 2011. Вип. 2., С. 177-187 http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvamu_pr_2011_2_20

12. Конституція України : за станом на 03.09.2019 р.https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80

13. Про регламент Верховної Ради України : Закон України від 10 лют. 2010 р. № 1861- VI : зі змінами від 04.03.2020 р. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1861-17

14. Про комітети Верховної Ради України : Закон України від 04 квіт. 1995 р. № 116/95- ВР : зі змінами від 30.03.2020 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/116/95-%E2%F0

15. Про місцеве самоврядування в Україні : Закон України від 21 трав. 1997 р. № 280/97- ВР : зі змінами від 30.03.2020 р. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80

16. Про асоціації органів місцевого самоврядування : Закон України від 16 квіт. 2009 р. № 1275-VI : зі змінами від 06.12.2018 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1275-17

17. Про засади внутрішньої і зовнішньої політики : Закон України від 01 лип. 2010 р. № 2411-VI : зі змінами від 21.06.2018 р. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2411-17

18. Про статус народного депутата України : Закон України від 17 лист. 1992 р. № 2790- XII : зі змінами від 04.03.2020 р. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2790-12

19. Рикун М. Зв'язки із громадськістю в органах місцевого самоврядування в Україні : Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття України СНД : матеріали VI Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції. Переяслав-Хмельницький, 2013, С. 167-171.

20. Гуріна Л. Зв'язки із громадськістю в органах державної влади : зб. наук. праць Національного університету “Острозька академія”. 2013, С.76-82.

21. Гошовська В.А. Парламентаризм: підручник. 2-ге вид., допов. й розшир / В. А. Гошовська та ін. Київ : НАДУ, 2019, 704 с.

References

1. Upravlinnia yak predmet filosofskoho analizu (2011). Retrieved from https://works.doklad.ru/view/P4IxGBKBIQo.html [in Ukraine]

2. Bordeniuk V. I. (2007), Mistseve samovriaduvannia ta derzhavne upravlinnia: konstytutsiino-pravovi osnovy spivvidnoshennia ta vzaiemodii [Local self-government and public administration: constitutional and legal foundations of correlation and interaction], Monograph, Press Parlam. publishing house, Kiev [in Ukraine]

3. Martynenko V. M., Krutii O. M., Kyrii S. L. Et al. (2009), Sotsialne partnerstvo i derzhavna polityka: vid teorii do praktyky demokratyzatsii derzhavnoho upravlinnia [Social partnership and public policy: from theory to the practice of democratization of public administration], Monograph, Press HarRI Nadu Publishing House “Master”, Kharkiv, 252 р. [in Ukraine]

4. Tepliuk M. O. (2008), Konstytutsiino-pravovi problemy orhanizatsii publichnoi vlady v Ukraini [Constitutional and legal problems of organization of public power in Ukraine], Dissertation cand. law. sciences, specialty: 12.00.02, Press Kyiv National University Taras Shevchenko, Kyiv, [in Ukraine]

5. Radchenko O. V. (2006), Vlada i vybory: instytutsiina vzaiemodiia v demokratychnomu suspilstvi [Power and elections: Institutional engagement in a democratic society], Press HarRI Nadu Publishing House “Master”, Kharkiv, [in Ukraine]

6. Dreval Yu. D. (2003), Parlamentaryzm u politychnii systemi Ukrainy (polityko-pravovyi analiz) [Parliamentarism in the political system of Ukraine (political and legal analysis)], Monograph, Press Publisher National University of the Interior, Kharkiv [in Ukraine]

7. Shynkaruk V. I. ta in. (2002), Filosofskyi entsyklopedychnyi slovnyk [Encyclopedic Dictionary of Philosophy], vocabulary Press Hryhoriy Skovoroda Institute of Philosophy, NAS of Ukraine : Abris Kyiv [in Ukraine]

8. Aleksieiev V. M. (2013), Suspilstvo ta derzhava: upravlinski vzaiemovidnosyny [Society and the State: Management Interactions], Monograph, Press Technopress, Chernivtsi [in Ukraine]

9. Hoshovska V. & Antonova O. (2013), Kontseptualni umovy orhanizatsii vzaiemodii Verkhovnoi Rady Ukrainy z neuriadovymy orhanizatsiiamy [Conceptual conditions for organizing the interaction of the Verkhovna Rada of Ukraine with non-governmental organizations], journal Derzhava ta rehiony [State and regions], vol. 2 (42), 48-53 [in Ukraine]

10. Dyachenko M.I & Kovalenko G.O. (2018), Interaction of local self-government bodies and public authorities with the public of the region [Interaction of local self-government bodies and public authorities with the public of the region.], journal Public Administration: Improvement and Development [Public Administration: Improvement and Development], №3, Retrieved from http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=1202 [in Ukraine]

11. Troian A. V. (2011), Vzaiemodiia mizh Verkhovnoiu Radoiu Ukrainy ta predstavnytskymy orhanamy mistsevoho samovriaduvannia: sutnist ta zmist [Interaction between the Verkhovna Rada of Ukraine and representative bodies of local self-government: essence and content], Naukovyi visnyk Akademii munitsypalnoho upravlinnia. Seriia: Pravo. [Scientific Bulletin of the Academy of Municipal Administration. Series: Right], vol. 2, 177-187. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvamu_pr_2011_2_20 [in Ukraine]

12. Konstytutsiia Ukrainy [Constitution of Ukraine]. (1996, June 28). Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 [in Ukraine]

13. Zakon Ukrainy Pro rehlament Verkhovnoi Rady Ukrainy [About the regulations of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 1861-VI], (2010, February 10). Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1861-17 [in Ukraine]

14. Zakon Ukrainy Pro komitety Verkhovnoi Rady Ukrainy [About the Committees of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 116/95-ВР], (1995, April 4). Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/116/95-%E2%F0 [in Ukraine]

15. Zakon Ukrainy Pro mistseve samovriaduvannia v Ukraini [About local self-government in Ukraine, № 280/97-ВР], (1997, May 21). Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80 [in Ukraine]

16. Zakon Ukrainy Pro asotsiatsii orhaniv mistsevoho samovriaduvannia [About associations of local governments № 1275-VI]. (2009, April 6). Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1275-17 [in Ukraine]

17. Zakon Ukrainy Pro zasady vnutrishnoi i zovnishnoi polityky [About the principles of domestic and foreign policy, № 2411-VI]. (2010 July 1). Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2411-17 [in Ukraine]

18. Zakon Ukrainy Pro status narodnoho deputata Ukrainy [About the status of the People's Deputy of Ukraine, № 2790-XII], (1992, November 17). Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2790-12 [in Ukraine]

19. Rykun M. (2013), “Zviazky iz hromadskistiu v orhanakh mistsevoho samovriaduvannia v Ukraini” [Public relations in local governments in Ukraine], materials of VI International Scientific and Practical Internet Conf. Problemy ta perspektyvy rozvytku nauky na pochatku tretoho tysiacholittia Ukrainy SND [Problems and prospects of science development at the beginning of the third millennium of CIS Ukraine], Press Pereyaslav-Khmelnitsky, 167-171. [in Ukraine]

20. Hurina L. (2013), Zviazky iz hromadskistiu v orhanakh derzhavnoi vlady [Public Relations in Public Authorities], Collection of Scientific Papers of National University “Ostrozka akademiia”, [“Ostroh Academy”], vol. 4 (32), 76-82 [in Ukraine]

21. Hoshovska V.A. (2019), Parlamentaryzm [Parliamentarism], Textbook / 2nd edition, supplemented and expanded, Press NADU, Kiev, [in Ukraine]

Размещено на Allbest.ru