Реалізація виборчого права громадян в Україні через форми прямої демократії

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕАЛІЗАЦІЯ ВИБОРЧОГО ПРАВА ГРОМАДЯН В УКРАЇНІ ЧЕРЕЗ ФОРМИ ПРЯМОЇ ДЕМОКРАТІЇ

Грищенко Ірина Миколаївна, доктор наук з державного управління,

професор кафедри публічного управління та менеджменту інноваційної діяльності,

Національний університет біоресурсів і природокористування України,

вул. Героїв Оборони, 11, навч. корпус № 10, каб. 209, м. Київ

Анотація

В статті розглянуто правові механізми реалізації виборчого права громадян та форми прямої демократії. Досліджено специфіку використання та впливу на механізми організації та забезпечення реалізації форм прямої демократії олігархічних груп. Здійснено ретроспективний аналіз законодавства, що регулює питання забезпечення прямого волевиявлення громадян України. Проаналізовано закони України щодо проведення референдумів та досліджено три ключові відмінності у підходах до забезпечення права громадян на народовладдя. Встановлено, що дорадче опитування громадян, передбачене законом від 1991 року, яке проводилося у формі консультативного референдуму з метою виявлення волі громадян при вирішенні важливих питань місцевого та загальнодержавного значення і враховувалося при прийнятті рішень відповідними державними органами наразі законодавчо не передбачено, оскільки дана форма прямої демократії через референдум заміщена іншим формами прямої демократії, такими як громадське обговорення, консультації з громадськістю тощо.

Досліджено питання забезпечення права громадян на волевиявлення у разі неможливості прийти на виборчу дільницю в день проведення референдуму або інших обмежень, пов'язаних зі станом здоров'я. Встановлено, що наразі громадяни України мають значно більшу можливість прийняти участь у голосуванні, оскільки запроваджено механізми інклюзивного голосування та вводяться в дію автоматизовані інформаційні системи, які надають можливість голосувати дистанційно.

Здійснено ретроспективний аналіз підходів до введення в дію рішень, прийнятих референдумом та встановлено, що наразі, рішення прийняті референдумом є обов'язковими для виконання, не потребують жодного додаткового затвердження і можуть бути скасовані лише референдумом.

Встановлено позитивні та негативні наслідки від застосування форм прямої демократії.

Ключові слова: виборче право, безпосередня демократія, пряма демократія, правовий механізм, консультації з громадськістю, громадськість.

Abstract

Gryshchenko Iryna Mykolaivna, Doctor of Science in Public Administration, Professor of the Department of Public Administration and Innovation Management, National University of Life and Environmental Sciences of Ukraine, Ukraine, Kyiv.

IMPLEMENTATION OF THE ELECTORAL RIGHT OF CITIZENS IN UKRAINE THROUGH THE FORM OF DIRECT DEMOCRACY.

The article considers the legal mechanisms for the implementation of citizens' suffrage and forms of direct democracy. The specifics of the use and influence on the mechanisms of organization and implementation of forms of direct democracy of oligarchic groups are studied. A retrospective analysis of the legislation regulating the issue of ensuring the direct expression of will of the citizens of Ukraine was carried out. The laws of Ukraine on referendums are analyzed and three key differences in approaches to ensuring the right of citizens to democracy are explored. It was established that the advisory syrvey of citizens provided by the 1991 law, which was conducted in the form of a consultative referendum to identify the will of citizens in addressing important issues of local and national importance and taken into account in decision-making by relevant state bodies, through a referendum it is replaced by other form of direct democracy, such as public discussion, public consultations, etc.

The issue of ensuring the right of citizens to express their will in case of impossibility to come to the polling station on the day of the referendum or other restrictions related to health has been studied. It is established that now the citizens of Ukraine have a much greater opportunity to participate in voting, as the mechanisms of inclusive voting have been introduced and automated information systems are being put into operation, which provide the opportunity to vote remotely.

A retrospective analysis of the approaches to the implementation of the decisions taken by the referendum has been carried out and it has been established that currently, the decisions made by the referendum are binding, do not require any additional approval and can be revoked only by referendum. The positive and negative consequences of the use of forms of direct democracy have been established.

Keywords: suffrage, direct democracy, legal mechanism, public consultations, public.

Постановка проблеми в загальному вигляді

Виборюючи конституційне право громадян України на побудову демократичної, правової, соціально-орієнтованої держави через участь у прийнятті управлінських рішень як загальнодержавного так і місцевого значення, законодавці та фахівці постійно стикаються та протидіють політичним інсинуаціям, направленим на формування у громадян ворожого ставлення до реалізації форм прямої демократії, зокрема референдуму як інструменту, завдяки якому «можна поділити територію України і приєднати до сусідніх держав». Цей стереотип донині насаджується в свідомість людей.

Конституція визначає єдиним джерелом влади в Україні народ, який здійснює свою владу безпосередньо (через референдуми, громадські обговорення, громадські консультації та ін.) або через органи публічної влади. Проте, донині, всі процеси, що відбуваються в державному управлінні в Україні здебільшого спрямовані на задоволення потреб олігархічних груп. Саме ці групи традиційно використовують демократичні інструменти (вибори, референдуми, громадські слухання тощо) для досягнення власних цілей та боротьби зі своїми конкурентами і роблять все можливе, якби не випустити ці дієві інструменти управління з під свого впливу, оскільки всі депутати, політичні партії, які заходять в ради та керівники територіальних громад, всі найважливіші питання в країні, які прописані в Основному законі можна контролювати, маючи вплив на виборчі механізми. Саме тому, тема реалізації виборчого права громадян в Україні через форми прямої демократії є надзвичайно актуальною та такою, що потребує комплексного дослідження.

На з'ясування правових механізмів реалізації виборчого права громадян в Україні через форми прямої демократії направлено це дослідження, яке проводиться в межах науково-дослідної теми «Теоретичні засади і механізми реалізації інноваційних процесів в публічному управлінні» (ДР №0118U100146) кафедри публічного управління та менеджменту інноваційної діяльності Національного університету біоресурсів і природокористування України.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Важливі аспекти забезпечення виборчого права громадян та застосування форм прямої демократії висвітлювалися у працях вітчизняних учених: М. Антоновича, Ю. Ключковського, О. Бойко, В. Олійника та ін.

Однак питання забезпечення конституційно затвердженого виборчого права громадян та реалізація форм прямої демократії потребують нових, осучаснених механізмів і підходів до їх реалізації, оскільки «фахівці акцентують увагу на одній з суттєвих умов сучасного успішного управління: орієнтацію не на ієрархічне підкорення, а на розвиток командної роботи, не посилення контролю, а розвиток довіри» [2, с. 486]. Саме довіра громадян до органів влади, командна робота органів влади, бізнесу та громадян в процесі прийняття управлінських рішень та їх реалізації і є тими позитивними результатами, досягнути які можливо використовуючи форми прямої демократії.

Мета статті - дослідження становлення та розвитку правових аспектів забезпечення виборчого права громадян та реалізації форм безпосередньої демократії в Україні.

Виклад основного матеріалу

Реалізація виборчого права громадян забезпечується виконанням положень Конституції України у яких вказано, що єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Статтею 38 Конституції України забезпечується право громадян «брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах» [1], ст. 69 регулює питання, що «народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії» [1], а ст.ст. 72, 73, 74 регулюються механізми призначення та проведення референдуму, питання, які виносяться та які заборонені до винесення на всеукраїнський референдум.

Проте, не зважаючи на положення Конституції, які діють з 1996 р., в Україні не завжди було забезпечено право громадян на безпосередню демократію.

Так у рік проголошення незалежності України було прийнято Закон «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» [3], який передбачав забезпечення народовладдя і безпосередню участь громадян в управлінні державними і місцевими справами шляхом проведення всеукраїнських референдумів, референдумів Республіки Крим та місцевих (в межах адміністративно - територіальних одиниць) референдумів.

Цим законом затверджувалися демократичні засади підготовки і проведення референдумів, які полягали в тому, що «громадянам, політичним партіям, громадським організаціям, масовим рухам, трудовим колективам надається право безперешкодної агітації за пропозицію про оголошення референдуму, за прийняття закону або іншого рішення, що виноситься на референдум, а також проти пропозиції про оголошення референдуму, прийняття закону чи рішення» [3]. Для реалізації цього права надавалися приміщення для зборів та забезпечувалася можливість використання засобів масової інформації.

За даним законом було проведено два всеукраїнські (1991р.; 2000 р.) та п'ять місцевих референдумів (Галицький обласний референдум, 1991; Загальнообласний Закарпатський референдум, 1991; Обласне консультативне опитування в Донецькій і Луганській областях, 1994; референдум про статус Криму, 1991; референдум про статус Криму, 1994 (протизаконний за рішенням Президента України).

Референдуми проведені в 2014 р. вважаються псевдореферендумами (три референдуми на Донеччині та Луганщині у травні 2014 р., організовані проросійськими силами всупереч Конституції України і не визнані ЄС та США; референдум про статус Криму в березні 2014 р. щодо входження Криму до складу Російської Федерації).

Перший всеукраїнський референдум щодо проголошення незалежності України було проведено 01.12.1991 р. з одним питанням винесеним на розгляд. Другий всеукраїнський - проведено 16.04.2000 р. за народної ініціативи. На розгляд народу було винесено чотири питання, які стосувалися обмеження депутатської недоторканості, установлення підстав для розпуску президентом Верховної Ради України, зменшення кількості народних депутатів до 300 та формування двопалатного парламенту. Хоча на всі питання учасники референдуму дали ствердну відповідь, зміни до законодавства на підставі волевиявлення народу на референдумі не були прийняті до уваги Верховною Радою України і, відповідно, не було внесено змін до законів.

Необхідність удосконалення законодавства щодо забезпечення народного волевиявлення призвела до прийняття у 2012 р. Закону України «Про всеукраїнський референдум» [4], який у 2018 р. визнано неконституційним згідно Рішення Конституційного Суду [5]. Даний Закон значно відрізнявся від свого попередника ґрунтовним виписуванням норм всіх без виключення механізмів забезпечення народного волевиявлення і розширенням списку учасників всеукраїнського референдуму за рахунок голосування на закордонних дільницях громадян України, які не проживають на території України. Також суттєвою новацією цього закону було введення в дію рішень, прийнятих референдумом без затвердження і схвалення будь-якими органами державної влади, тобто рішення референдуму було остаточним (див. табл. 3). Крім цього змінено механізм забезпечення права громадян на волевиявлення, узурповано президентом право на оголошення/не оголошення референдуму навіть після збору усіх необхідних підписів громадян, узаконено можливість ухвалення на референдумі рішень меншістю учасників референдуму, оскільки ліквідовано поріг мінімальної явки громадян на референдум, а також законодавчо ліквідовано механізм проведення консультативного референдуму (див. табл. 1).

Таблиця 1. Дорадче опитування громадян