Розвиток організаційно-правового забезпечення формування доходів місцевих бюджетів України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Західноукраїнський національний університет

Розвиток організаційно-правового забезпечення формування доходів місцевих бюджетів України

Письменний Віталій Валерійович, доктор економічних наук, доцент кафедри фінансів ім. С.І. Юрія

Анотація

На основі вивчення вітчизняного законодавства досліджено питання генезису організаційно-правового забезпечення доходів місцевих бюджетів. Розглянуто перші законодавчі ініціативи (закони про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування, про бюджетну систему, про систему оподаткування), які можна вважати зразковими для нормативно-правового поля початку 1990-хрр. Проаналізовано сучасне законодавство (Закон «Про місцеве самоврядування в Україні», Бюджетний і Податковий кодекси України) та деякі проєкти законодавчих актів у частині забезпечення спроможності місцевої влади сформувати ресурсну базу в тому руслі, якого вимагають процеси фінансової децентралізації.

Метою статті є дослідження бюджетного та податкового законодавства України, виявлення законодавчих колізій у формуванні доходів місцевих бюджетів, які визначають складність фінансового забезпечення виконання повноважень місцевою владою, й обґрунтування пропозицій щодо їх усунення.

Наукова новизна полягає в тому, що в статті набуло подальшого розвитку системне дослідження в історичній ретроспективі законодавства, яке регламентує формування доходів місцевих бюджетів України.

Висновки. За результатами дослідження встановлено, що вітчизняне нормативно-правове поле вважається одним із прогресивних у світі, а проблема полягає в невиконанні деяких його ключових положень. Обґрунтовано, що встановлені правила організації бюджетних відносин мають недоліки у формуванні доходів і здійсненні видатків, через що складно забезпечити збалансування місцевих бюджетів, не порушуючи законодавство. Запропоновано усунути всі неузгодженості та суперечності, які визначили загальну неспроможність місцевої влади сформувати достатню, стабільну й у повному обсязі ресурсну базу.

Ключові слова: фінансова децентралізація; місцеві бюджети; бюджетні доходи.

Аbstract

Постановка проблеми. Процеси фінансової децентралізації визначають необхідність забезпечення місцевих бюджетів достатніми, стабільними доходами у повному обсязі. Але цього неможливо досягнути без апробованого нормативно-правового поля, яке регламентує порядок планування та формування податкових, неподаткових та інших надходжень. Актуалізує проблему те, що до прийняття Бюджетного та Податкового кодексів в Україні діяли багато законів і під- законних актів, що мали прогалини та суперечності. Наслідками цього стало недоотримання норм значного обсягу ресурсної бази, фінансова недієздатність місцевої влади і складність організації бюджетних відносин на місцевому рівні.

До викликів доцільно віднести невиразне формулювання положень законів, наявність нормативно-правових документів, не зареєстрованих у Міністерстві юстиції України, вільне трактування законів у підзаконних актах і невчасне внесення змін. Незбалансованість бюджетного та податкового законодавства призвела до виникнення екстрактивних інститутів, зловживання і корупційних діянь, негативно позначилася на спроможності місцевої влади виконувати закріплені за нею функції та завдання. З огляду на тривалість і системність накопичення цих проблем, питання організаційно-правового забезпечення формування доходів місцевих бюджетів розглядатиметься крізь призму генезису.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В Україні теоретичне підґрунтя формування доходів місцевих бюджетів заклали вчені-економісти О. Д. Василик, О. П. Кириленко, В. І. Кравченко, А. І. Крисоватий, І. О. Луніна, В. М. Опарін, Ю. В. Пасічник, С. І. Юрій та інші. Серед вчених-юристів необхідно відзначити про наукові здобутки Л. К. Воронової, І. М. Дмитрук, Т. О. Коломоєць, М. П. Кучерявенка, А. О. Монаєнка, О.А. Музики-Стефанчук, В.Л. Федоренка та інших. При всій багатогранності проведених досліджень організаційно-правове забезпечення відносин, що складаються в сфері наповнення місцевих бюджетів, досі залишається недостатньо вивченим і потребує перегляду засад його організації.

Мета статті - дослідити бюджетне та податкове законодавство України, виявити законодавчі колізії у формуванні доходів місцевих бюджетів, які визначають складність фінансового забезпечення виконання повноважень місцевою владою, а також обґрунтувати пропозиції щодо їх усунення.

Виклад основного матеріалу

У 1991 р., прагнучи збудувати демократично орієнтоване громадянське суспільство та визнаючи необхідність розвитку правової держави, було проголошено Декларацію про державний суверенітет України [1]. Базуючись на її положеннях, з'явилися закони Української РСР «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування», «Про економічну самостійність Української РСР», «Про бюджетну систему Української РСР» й інші. Ними було визначено основи демократичного устрою влади, задекларовано перехід до ринкової економіки та сформовано організаційно-правове забезпечення бюджетної системи.

До прийняття Бюджетного кодексу України місцева влада спиралася на Закон України «Про бюджетну систему України».

Його ст. 12-15 визначали джерела надходження коштів до різних ланок бюджетної системи: республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, Київського й Севастопольського міських бюджетів; районних, міських (міст обласного підпорядкування) бюджетів; районних у містах бюджетів; міських (міст районного підпорядкування), селищних і сільських бюджетів [2]. Серед особливостей Закону відзначимо зарахування до місцевих бюджетів податку на додану вартість, який сьогодні є ресурсною базою державного бюджету (Табл. 1).

Таблиця 1 Склад доходів місцевих бюджетів, визначений у Законі про бюджетну систему України

Їх розмір затверджувався Верховною Радою України у Законі «Про Державний бюджет України» за поданням Президента України з урахуванням економічного, соціального, природного, екологічного стану територій.

З-поміж усього переліку доходів місцевих бюджетів, визначеного Законом «Про бюджетну систему України», найбільше фіскальне значення мали податкові надходження, як-от податок на прибуток підприємств, податок на прибуток підприємств комунальної власності, прибутковий податок з громадян, акцизний збір і плата за землю (при тому, що широкий перелік місцевих податків та зборів, про законодавчі колізії запровадження і справляння яких мова піде нижче, мав формальний характер). Це вже сьогодні акценти у фінансуванні функцій і завдань місцева влада робить на залученні міжбюджетних трансфертів, а її управлінські рішення не спрямовуються на пошук альтернативних джерел доходів, не заборонених законодавством.

Наприклад, ст. 21 Закону відносила до них позики. Якщо рішення про залучення позик до державного бюджету в кожному конкретному випадку приймала Верховна Рада України, то відповідні рішення й розмір внутрішніх республіканських позик Автономної Республіки Крим встановлювалися її Верховною Радою, а внутрішніх місцевих позик - обласними та міськими радами під час затвердження бюджетів, а також могли уточнюватися під час внесення змін і доповнень до них [2]. Ці законодавчі ініціативи були викликані необхідністю збалансування місцевих бюджетів і стали (хоча й безуспішно) особливістю реалізації тодішньої бюджетної політики.

До одних із перших законодавчих актів, які регламентували питання формування доходів місцевих бюджетів, відносимо Закон Української РСР «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування», прийнятий одночасно із Законом «Про бюджетну систему УРСР». Він визначив засади місцевого та регіонального самоврядування як основи демократичного устрою, правовий статус місцевих рад й інших форм територіальної самоорганізації громадян [3]. Його у 1997 р. (відповідно до прийняття Конституції України, розроблення концепції органів влади та фінансового забезпечення місцевого самоврядування) замінив Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні».

До того часу цей Закон встановив дві системи організації влади. Згідно зі ст. 1 місцеве самоврядування трактувалося як територіальна самоорганізація громадян для самостійного вирішення безпосередньо або через органи, які вони обирають, усіх питань місцевого життя в межах Конституції, законів України та власної фінансово-економічної бази. Практично ідентично трактувалося поняття регіонального самоврядування, а саме як територіальної самоорганізації громадян для вирішення безпосередньо або через органи, які вони утворюють, питань місцевого життя в межах Конституції та законів України [3]. Насправді розрив був у частині територіальної належності органів влади.

Фінансово-економічну базу місцевого самоврядування становили: 1)природні ресурси, розпорядження якими здійснювалося сільськими, селищними і міськими радами; 2) місцеве господарство і комунальна власність, яка служила джерелом одержання доходів місцевого самоврядування; 3) фінансові ресурси, які складалися з бюджетних і позабюджетних коштів, валютних фондів місцевих рад й інших органів місцевого самоврядування. Це при тому, що фінансово-економічна база регіонального самоврядування містила місцеве господарство, комунальну власність, валютні фонди, бюджетні та позабюджетні кошти. Такі положення не можна вважати зразковими для вітчизняного нормативно-правового поля.

Ст. 11 Закону «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» визначала склад доходів бюджетів місцевого самоврядування, їх формування за рахунок закріплених джерел та відрахувань від загальнодержавних податків і доходів. До них повністю зараховувалися кошти, аналогічні нині традиційним для місцевих бюджетів прибуткового податку з громадян, податку на доходи підприємств, податку з власників транспортних засобів, місцевих податків та зборів, плати за природні ресурси, плати за землю, так і незвичні - податок на фонд оплати праці колгоспників, податок на прибуток кооперативів й плата за патенти на зайняття підприємницькою діяльністю.

Відрахування до бюджетів місцевого самоврядування здійснювалися відповідно до законів про бюджетну систему, про оподаткування та інших. Ними були відрахування від акцизного збору, податку на добавлену вартість, плати за природні ресурси загальнодержавного значення, податку на доходи підприємств (об'єднань), організацій й установ, колгоспів і радгоспів, за винятком підприємств, які входили до складу місцевого господарства, новостворюваних малих та спільних підприємств відповідно до частки в них органів місцевого самоврядування (Табл. 2). Попри широкий перелік доходів, який був передбачений тодішнім законодавством, місцева влада не володіла достатньою і стабільною ресурсною базою.

Таблиця 2 Склад доходів місцевих бюджетів, визначений у Законі про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування

*Джерело: побудовано на основі [3].

Наступним у становленні нормативно-правового поля стало прийняття Закону України «Про систему оподаткування». Ним було визначено принципи побудови системи оподаткування, перелік податків і зборів до бюджетів, права, обов'язки й відповідальність платників податків. Стосовно місцевого оподаткування доцільно зупинитися на двох моментах ст. 1 Закону. Перший - запровадження та скасування місцевих податків і зборів було покладено на Верховну Раду Автономної Республіки Крим, сільські, селищні та міські ради. Другий - ці ж органи могли встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування місцевими та навіть деякими загальнодержавними податками і зборами [4].

Водночас він містив законодавчі колізії у функціонуванні інституту місцевих податків і зборів. В останньому абзаці ст. 1 зазначалося, що «...будь-які податки і збори (обов'язкові платежі), які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього закону» [4]. Якщо в Декреті Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» було передбачено запровадження податку з продажу імпортних товарів (зокрема, ним мала оподатковуватися вартість товарів, що вказувалася в декларації суб'єкта підприємництва, а граничний розмір не повинен перевищувати 3 % виторгу [5]), то він так і не з'явився серед місцевих податків і зборів, визначених у Законі «Про систему оподаткування» (Табл. 3).

Таблиця 3 Порівняння складу місцевих податків і зборів, визначених у Законі про систему оподаткування та Декреті про місцеві податки і збори

*Джерело: побудовано на основі [4; 6].

На відміну від складу доходів місцевих бюджетів, законодавчо врегульованого на початковому етапі українського державотворення, із системою місцевого оподаткування це відбулося на декілька років пізніше. У 1993 р. було прийнято Декрет Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори», який визначив види місцевих податків і зборів, їх граничні розміри, порядок обчислення та строки сплати [6]. З усього переліку, який змінювався від 14 до 16 видів, до місцевих бюджетів не надходив уже згадуваний податок з продажу імпортних товарів, натомість податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, було запроваджено тільки у 2010 р. бюджетний місцевий влада

Питання системи місцевого оподаткування щодо прогалин порядку обчислення та механізму сплати місцевих податків і зборів є предметом іншого предмету дослідження. Тут же необхідно зазначити про головну проблему Декрету, яка супроводжувала його до втрати ним чинності та прийняття Податкового кодексу України. Мова йде про загальну неспроможність вказаного Декрету забезпечити розвиток інституту місцевих податків і зборів у руслі, якого вимагали ринкові відносини та демократичні орієнтири розвитку. Якщо низькі податкові ставки, розрахунок яких спирався на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, в 1990-хрр. ще були виправдані, то у 2000-хрр. вимагали змін.

Нелогічним з економічного погляду був зміст ст. 8-10, які регламентували запровадження зборів за участь у бігах на іподромі (справлявся з осіб, які виставляють своїх коней для участі в бігах у розмірі не більш ніж три неоподатковувані мінімуми доходів громадян), за виграш на бігах (справлявся з осіб, які виграли в грі на тоталізаторі на іподромі в розмірі не більш ніж 6 % від суми виграшу) і з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі (справлявся у вигляді надбавки до плати, визначеної за участь у грі, але не більш ніж 5 % від її суми) [6]. Відсутність в Україні розвиненої мережі іподромів призвело до того, що адміністративні витрати перевищували їх надходження.

За такою ж причиною не можна вважати виправданими положення Декрету «Про місцеві податки і збори», які визначали запровадження податку з реклами та комунального податку, зборів за видачу ордера на квартиру, з власників собак, за право проведення кіно- і телезйомок, за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей, за право використання місцевої символіки та інших. Їх питома вага в доходах місцевих бюджетів становила менш ніж 1 %. Зрештою, у вітчизняному законодавстві принцип, згідно з яким «...установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування» [7] було впроваджено у Податковому кодексі України.

Розглядаючи особливості формування доходів місцевих бюджетів у контексті генезису законодавства, доцільно згадати Указ Президії Верховної Ради Української РСР «Про самооподаткування сільського населення». Цим нормативно-правовим документом, прийнятим ще в 1984 р., було встановлено, що самооподаткування населення може проводитись у сільській місцевості з метою залучення додаткових коштів для здійснення заходів з упорядкування та соціально-культурного розвитку населених пунктів [8]. Така територіальна обмеженість не завадила деяким міським і селищним радам сьогодні повноцінно використовувати норми Указу для запровадження платежів із самооподаткування.

В умовах фінансової децентралізації є великий потенціал цієї форми залучення фінансових ресурсів. Відтак, сьогодні в багатьох містах, селищах і селах на добровільній основі шляхом референдуму або загальних зборів громадян запроваджуються додаткові платежі для фінансування суспільних благ на місцевому рівні (наприклад, освітлення вулиць, газифікація, водопостачання, замощення тротуарів тощо). Зазначимо, що поширення практики самооподаткування мешканців територіальних громад є об'єктивною необхідністю, покликаною неспроможністю фіскальних органів стягнути достатньо податків для задоволення потреб соціально-економічного розвитку територій, щоправда, воно потребує прийняття окремого законодавчого акта.

Уже згадуваний Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» було прийнято в 1997 р. На виконання Конституції України ним встановлено систему й гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування тощо. Що стосується доходів місцевих бюджетів, то Закон (ст. 16) та Конституція (ст. 142) їх визначили матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування поряд із рухомим та нерухомим майном, землею, природними ресурсами, які є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, об'єктами спільної власності, які перебувають у віданні районних та обласних рад [9; 10].

Так само дублюються положення щодо ролі держави в цьому процесі. В абз. 3 ст. 142 Конституції вказано: «...держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування» [10]. Вона повинна гарантувати місцевій владі дохідну базу, достатню для забезпечення населення суспільними благами на рівні мінімальних потреб. Логічним продовженням є положення ст. 66 Закону: «.у разі коли вичерпано можливості збалансування місцевих бюджетів., то держава забезпечує збалансування місцевих бюджетів шляхом передачі необхідних коштів до відповідних місцевих бюджетів у вигляді дотацій та субвенцій» [9].

Причому кошти державного бюджету, які передаються у формі дотацій та субвенцій, затверджуються в Законі про Державний бюджет України для кожного місцевого бюджету окремо. Згідно з абз. 3 ст. 66 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» вони можуть розподілятися Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, міськими і районними радами між відповідними місцевими бюджетами та використовуватися для фінансування спільних проєктів відповідних територіальних громад [9]. Утім, чи не найбільшою проблемою, з якою стикається місцева влада в трансфертному фінансуванні програм і заходів місцевого розвитку, є політичне лобіювання розподілу фінансової підтримки із центру.

На нашу думку, колізією Закону є загальна неврегульованість фінансової термінології, яка впливає на розуміння змісту його положень і практичне застосування. У ньому проводиться аналогія між місцевими бюджетами та бюджетами місцевого самоврядування як планами утворення і використання фінансових ресурсів, необхідними для виконання функцій та повноважень органами місцевого самоврядування [9]. Першими є бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети і бюджети місцевого самоврядування, а другі - частиною місцевих бюджетів й включають у себе бюджети сіл, їх об'єднань, селищ, міст та об'єднаних територіальних громад [11].

Саме так ці поняття розводить Бюджетний кодекс України, стара редакція якого була прийнята у 2001р. на заміну Закону «Про бюджетну систему України». Зміни, внесені у 2010р. і 2014р., стосувалися складу доходів місцевих бюджетів, а визначення залишилися тими ж. При цьому доходи трактувалися як податкові, неподаткові й інші надходження на безповоротній основі (включно з міжбюджетними трансфертами, платою за надання адміністративних послуг, власними надходженнями бюджетних установ), а надходження - як ті ж доходи, повернення кредитів до бюджету, кошти від місцевих запозичень, повернення бюджетних коштів із депозитів, надходження внаслідок продажу або пред'явлення цінних паперів [11].

У ст. 63 Бюджетного кодексу було визначено, що місцеві бюджети містять надходження органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування. Кодекс розподіляв їх склад за загальним і спеціальним фондами, а саме: ст. 64 стосувалася доходів загального фонду бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, м. Києва та м. Севастополя, районних бюджетів, бюджетів об'єднаних територіальних громад; ст. 66 - бюджету Автономної Республіки Крим і обласних бюджетів; ст. 68 - бюджетів районів у містах; ст. 69 - бюджетів міст районного значення, сільських, селищних бюджетів; ст. 69¹ - надходження спеціального фонду місцевих бюджетів [11] (Табл.4).

Наприкінці 2014 р. було прийнято Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджет- них відносин», який концептуально змінив підхід до формування доходів місцевих бюджетів. Його важливість обґрунтуємо необхідністю запровадження плану заходів щодо реалізації Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні, який за півроку до того був підготовлений Кабінетом Міністрів України. Адже процеси фінансової децентралізації та деконцентрації державної влади потребували ефективного перерозподілу ресурсів на загальнодержавному і місцевому рівнях, зміцнення матеріальної та фінансової основи місцевої влади [12].

Таблиця 4 Склад доходів місцевих бюджетів, визначений у Бюджетному кодексі України

*Джерело: побудовано на основі [11].

Закон мав на меті врегулювати організацію бюджетних відносин, пов'язаних із запровадженням в Україні нової моделі доходів місцевих бюджетів. Розширення їх дохідної частини відбулося шляхом: по-перше, передачі з державного бюджету плати за надання адміністративних послуг і державного мита; по-друге, збільшення відсотку зарахування екологічного податку; по-третє, закріплення за місцевими бюджетами податку на доходи фізичних осіб за новими нормативами; по-четверте, запровадження збору з продажу підакцизних товарів; по-п'яте, розширення бази оподаткування і збільшення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки [13].

Запровадження законодавчих ініціатив дало змогу визначити доходи місцевих бюджетів за рівнями бюджетів, але без поділу на доходи, що враховуються, і ті, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів. З погляду розробників проєкту Закону, відбулося формування єдиного кошика доходів загального фонду місцевих бюджетів та розширення його джерел у частині передачі єдиного податку [14]. До прийняття Податкового кодексу України він належав до загальнодержавних податків, а органи місцевого самоврядування не володіли правом податкової ініціативи. Такий підхід був логічним, зважаючи на його велику фіскальну роль і здатність впливати на економічні процеси на місцях.

В умовах фінансової децентралізації не менш важливе значення у формуванні доходів місцевих бюджетів мало вдосконалення міжбюджетних відносин, що пов'язували з політичним лобіюванням та несправедливим розподілом фінансових ресурсів. Законом було запроваджено базову дотацію, освітню й медичну субвенції, визначено механізм їх розподілу та використання в розрізі адміністративно-територіальних одиниць, встановлено нову систему вирівнювання за закріпленими загальнодержавними податками залежно від рівня надходжень на одного жителя. Вплив цих змін на зміцнення матеріальної та фінансової основи місцевої влади в наукових колах розглядається неоднозначно.

Підсумовуючи, доцільно згадати про останні законодавчі ініціативи в системі доходів місцевих бюджетів. Більшість із них були деструктивні за змістом, через що не отримали належної підтримки у Верховній Раді України. Наприклад, це стосується проєкту Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо підвищення фінансової самостійності місцевих бюджетів», метою прийняття якого мав стати перерозподіл рентних платежів за спеціальне використання лісових ресурсів [15]. Проте додаткові 20 % ренти були неспроможні заохотити добровільне об'єднання територіальних громад, надати місцевим бюджетам більшу автономію й утримувати в належному стані соціальну інфраструктуру.

Науково необґрунтованим видався зміст проєкту Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо зарахування податку на доходи фізичних осіб до відповідних місцевих бюджетів за фактичним місцезнаходженням структурних та відокремлених підрозділів юридичної особи». У ньому з метою збільшення доходів місцевих бюджетів і забезпечення їх справедливого розподілу пропонувалося зобов'язати платників податків стати на облік у відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцем обліку або за місцезнаходженням основних засобів підприємства та повідомляти про всі об'єкти оподаткування контролюючі органи [16].

На нашу думку, деякі проєкти нормативно-правових документів через відсутність науково-методичних підходів в їх розробленні не можна вважати економічно виправданими, як-от проєкт Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо джерел формування місцевих бюджетів та сприяння інвестиціям». У ньому мова йшла про зарахування 30 % податку на прибуток підприємств до бюджетів міст обласного значення, районних бюджетів і бюджетів об'єднаних територіальних громад [17]. Значною прогалиною було право місцевої влади за рахунок втрати надходження цього податку звільняти від оподаткування прибутку підприємства на п'ять років у випадку реалізації інвестиційних проєктів.

Висновки

Незважаючи на недоліки цих ініціатив, без перебільшення можна стверджувати, що вітчизняне нормативно-правове поле щодо формування доходів місцевих бюджетів можна вважати цілком задовільним, а проблема полягає в невиконанні деяких його ключових положень. Встановлені правила організації бюджетних відносин мають колізії у формуванні доходів і здійсненні видатків, тому складно забезпечити збалансування місцевих бюджетів, не порушуючи закони. Сьогодні важливо усунути всі неузгодженості, які визначили загальну неспроможність забезпечити достатні й стабільні доходи місцевих бюджетів у тому руслі, якого вимагають процеси фінансової децентралізації.

Список використаних джерел

1. Про державний суверенітет України: Декларація від 16.07.1990 №55-XII. Відомості Верховної Ради УРСР. 1990. № 31. Ст. 429.

2. Про бюджетну систему України: Закон України від 05.12.1990 №512-XII. Відомості Верховної Ради УРСР. 1991. № 1. Ст. 1.

3. Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування: Закон Української РСР від 07.12.1990 № 533-XII. Відомості Верховної Ради УРСР. 1991. № 2. Ст. 5.

4. Про систему оподаткування: Закон України від 25.06.1991 № 1251-XII. Відомості Верховної Ради УРСР. 1991. № 39. Ст. 510.

5. Про доповнення Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори»: Закон України від 17.06.1993 № 3293-XII. Відомості Верховної Ради України. 1993. № 32. Ст. 340.

6. Про місцеві податки і збори: Декрет Кабінету Міністрів України від 20.05.1993 № 56-93. Відомості Верховної Ради України. 1993. №30. Ст. 336.

7. Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI. Відомості Верховної Ради України. 2011. № 13-14, № 15-16, № 17. Ст. 112.

8. Про самооподаткування сільського населення: Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 23.04.1984 № 6853-X. Відомості Верховної Ради УРСР. 1984. № 19. Ст. 364.

9. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21.05.1997 № 280/97-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1997. № 24. Ст. 170.

10. Конституція України від 28.06.1996 №254к/96-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.

11. Бюджетний кодекс України від 08.07.2010 №2456-VI. Відомості Верховної Ради України. 2010. № 50-51. Ст. 572.

12. Пояснювальна записка до проекту Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 22.12.2014 №1557. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=53049 (Дата звернення: 20.12.2020).

13. Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин: Закон України від 28.12.2014 №79-VIII. Відомості Верховної Ради. 2015. №12. Ст. 76.

14. Висновок Комітету Верховної Ради України з питань бюджету про розгляд законопроекту «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 22.12.2014 №1557. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/web proc4_1?pf3511=53049.

15. Пояснювальна записка до проекту Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо підвищення фінансової самостійності місцевих бюджетів» від 30.12.2015 №3744. URL: http://w1.c1.rada. gov.ua/pls/zweb2/web proc4_1?pf3511=57626 (Дата звернення: 20.12.2020).

16. Пояснювальна записка до проекту Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо зарахування податку на доходи фізичних осіб до відповідних місцевих бюджетів за фактичним місцезнаходженням структурних та відокремлених підрозділів юридичної особи» від 11.03.2016 № 4209. URL: http://w1.c1.rada. gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=58379 (Дата звернення: 20.12.2020).

17. Пояснювальна записка до проекту Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо джерел формування місцевих бюджетів та сприяння інвестиціям» від 11.12.2015 №3640. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=57415 (Дата звернення: 20.12.2020).

References

1. Verkhovna Rada URSR. (1990). Pro derzhavnyi suverenitet Ukrainy: Deklaratsiia No. 55-XII. Vidomosti Verkhovnoi Rady URSR, 31, st.429 [in Ukrainian].

2. Verkhovna Rada URSR. (1991). Pro biudzhetnu systemu Ukrainy: Zakon Ukrainy No. 512-XII. Vidomosti Verkhovnoi Rady URSR, 1, st. 1 [in Ukrainian].

3. Verkhovna Rada URSR. (1990). Pro mistsevi Rady narodnykh deputativ ta mistseve i rehionalne samovriaduvannia: Zakon No. 533-XII. Vidomosti Verkhovnoi Rady URSR, 2, st. 5 [in Ukrainian].

4. Verkhovna Rada URSR. (1991). Pro systemu opodatkuvannia: Zakon Ukrainy No. 1251-XII. Vidomosti Verkhovnoi Rady URSR, 39, st.510 [in Ukrainian].

5. Verkhovna Rada Ukrainy. (1993). Pro dopovnennia Dekretu Kabinetu Ministriv Ukrainy «Pro mistsevi podatky i zbory»: Zakon Ukrainy No. 3293-XII. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy, 32, st. 340 [in Ukrainian].

6. Verkhovna Rada Ukrainy. (1993). Pro mistsevi podatky i zbory: Dekret Kabinetu Ministriv Ukrainy No. 56-93. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy, 30, st. 336 [in Ukrainian].

7. Verkhovna Rada Ukrainy. (2011). Podatkovyi kodeks Ukrainy No.2755-VI. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy, 13-14, 1516, 17, st.112 [in Ukrainian].

8. Verkhovna Rada URSR. (1984). Pro samoopodatkuvannia silskoho naselennia: Ukaz Prezydii Verkhovnoi Rady Ukrainskoi RSR No. 6853-X. Vidomosti Verkhovnoi Rady URSR, 19, st. 364 [in Ukrainian].

9. Verkhovna Rada Ukrainy. (1997). Pro mistseve samovriaduvannia v Ukraini: Zakon Ukrainy No.280/97-VR. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy, No. 24, st. 170 [in Ukrainian].

10. Verkhovna Rada Ukrainy. (1996). Konstytutsiia Ukrainy No. 254k/96-VR. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy, 30, st. 141 [in Ukrainian].

11. Verkhovna Rada Ukrainy. (2010). Biudzhetnyi kodeks Ukrainy No.2456-VI. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy, 50-51, st.572 [in Ukrainian].

12. Verkhovna Rada Ukrainy. (2014). Poiasniuvalna zapyska do proektu Zakonu Ukrainy «Pro vnesennia zmin do Biudzhetnoho kodeksu Ukrainy shchodo reformy mizhbiudzhetnykh vidnosyn» No.1557. URL: http://w1.c1.rada.gov. ua/pls/zweb2/web proc4_1?pf3511=53049 (Last accessed: 20.12.2020).

13. Verkhovna Rada Ukrainy. (2015). Pro vnesennia zmin do Biudzhetnoho kodeksu Ukrainy shchodo reformy mizhbiudzhetnykh vidnosyn: Zakon Ukrainy No. 79-VIII. Vidomosti Verkhovnoi Rady, 12, st. 76 [in Ukrainian].

14. Verkhovna Rada Ukrainy. (2014). Vysnovok Komitetu Verkhovnoi Rady Ukrainy z pytan biudzhetu pro rozghliad zakonoproektu «Pro vnesennia zmin do Biudzhetnoho kodeksu Ukrainy shchodo reformy mizhbiudzhetnykh vidnosyn» No. 1557. URL: http://w1.c1.rada. gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=53049 (Last accessed: 20.12.2020) [in Ukrainian].

15. Verkhovna Rada Ukrainy. (2015). Poiasniuvalna zapyska do proektu Zakonu Ukrainy «Pro vnesennia zmin do Biudzhetnoho kodeksu Ukrainy shchodo pidvyshchennia finansovoi samostiinosti mistsevykh biudzhetiv» No.3744. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/ zweb2/webproc4_1?pf3511=57626 (Last accessed: 20.12.2020) [in Ukrainian].

16. Verkhovna Rada Ukrainy. (2016). Poiasniuvalna zapyska do proektu Zakonu Ukrainy «Pro vnesennia zmin do Podatkovoho kodeksu Ukrainy shchodo zarakhuvannia podatku na dokhody fizychnykh osib do vidpovidnykh mistsevykh biudzhetiv za faktychnym mistseznakhodzhenniam strukturnykh ta vidokremlenykh pidrozdiliv yurydychnoi osoby» No.4209. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/ zweb2/webproc4_1?pf3511=58379 (Last accessed: 20.12.2020) [in Ukrainian].

17. Verkhovna Rada Ukrainy. (2015). Poiasniuvalna zapyska do proektu Zakonu Ukrainy «Pro vnesennia zmin do Biudzhetnoho kodeksu Ukrainy shchodo dzherel formuvannia mistsevykh biudzhetiv ta spryiannia investytsiiam» No. 3640. URL: http://w1.c1.rada. gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=57415 (Last accessed: 20.12.2020) [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru