Особливості управління в містах із районним поділом в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості управління в містах із районним поділом в Україні

Бальцій Юрій Юрійович,

кандидат юридичних наук, доцент,

доцент кафедри конституційного права

Національного університету «Одеська юридична академія»

Анотація

У статті досліджено особливості управління у містах з районним поділом. Приділена увага виявленню основних проблем розподілу повноважень між органами місцевого самоврядування у містах з районним поділом та аналізу чинного законодавства з цього питання. Зазначено, що у процесі децентралізації публічної влади, при організації управління у містах із районним поділом, необхідно, перш за все, враховувати інтереси мешканців територіальної громади району у місті й застосовувати виважений та диференційований підхід з урахуван-ням населеності міста і його території, а також доцільно використовувати принцип субсиді- арності.

Метою статті є дослідження особливостей в управлінні в містах із районним поділом в Україні.

Наукова новизна полягає у дослідженні та виокремленні особливостей управління в містах із районним поділом в Україні, а також у формулюванні конкретних пропозицій та рекомендацій щодо усунення проблемних питань, пов'язаних з управлінням у цих містах.

Висновки. Вирішення проблемних питань щодо дієвої організації управління у містах із районним поділом має відбуватися у відповідності до процесів децентралізації публічної вла-ди, з урахуванням принципу субсидіарності, а також максимального наближення соціальних послуг органів публічної влади до населення на відповідній території, яке крім національного законодавства передбачено також Європейською Хартією місцевого самоврядування. Реалі-зація принципу субсидіарності під час розподілу повноважень між органами місцевого само-врядування у містах із районним поділом дозволить здійснювати управління на різних рівнях управління найефективніше. Вирішення проблеми щодо належної організації управління у мі-стах із районним поділом потребує найскорішого врегулювання на вищому законодавчому рівні. Вона може бути вирішена як у межах Конституції України, так і Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» шляхом внесення відповідних змін та доповнень до них, а також прийняттям комплексу нових нормативно-правових актів, насамперед законів України: «Про адміністративно-територіальний устрій України», «Про територіальну громаду», «Про місь-кі агломерації та міста-супутники» й ін. При цьому, на наш погляд, вельми вдалим було б ви-рішення цього питання шляхом прийняття Закону України «Про місцеві референдуми», який би демократично урегулював питання управління в містах із районним поділом, де населення відповідного району як самостійного елементу адміністративно-територіального устрою України у відповідності до своїх конституційних прав щодо участі у вирішенні питань місцево-го значення, обрало би власну модель врядування, яка ще більше наблизить Україну до європей-ських стандартів місцевого управління та самоврядування.

Ключові слова: місцеве самоврядування, децентралізація, районні у місті ради, організа-ція управління на рівні району у місті, повноваження органів управління районами у містах.

Abstract

Baltsii Yurii Yu.,

Doctor of Law, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Constitutional Law National University of Odessa Law Academy

FEATURES OF MANAGEMENT IN CITIES WITH REGIONAL DIVISION IN UKRAINE

The article investigates the features of management in cities with district division. Attention is paid to identifying the main problems of distribution of powers between local governments in cities with regional division and analysis of existing legislation on this issue. It is stated that in the process of decentralization of public power, when organizing management in cities with district division, it is necessary first of all to take into account the interests of residents of the territorial community of the district in the city and to apply a balanced and differentiated approach taking into account the population of the city and its territory, it is advisable to use the principle of subsidiarity.

The purpose of the article is to investigate the features of management in cities with regional division in Ukraine.

Scientific novelty is to investigate and highlight the specificities of governance in cities with regional division in Ukraine, as well as to formulate specific proposals and recommendations for the elimination of problematic issues related to governance in these cities.

Conclusions. Issues of effective organization of management in cities with regional division should be resolved in accordance with the processes of decentralization of public power, taking into account the principle of subsidiarity, as well as the maximum approximation of social services of public authorities to the population in the relevant territory, which in addition to the national legislation is also provided by European Local Government Charter. The implementation of the principle of subsidiarity in the distribution of powers between local governments in cities with regional division will make it possible to manage at different levels of government most effectively. The solution to the problem of the proper organization of management in the cities with the district division needs the most urgent regulation at the legislative level, and can be solved, both within the Constitution of Ukraine and the Law of Ukraine «On Local Self-Government of Ukraine», by amending them accordingly, as well as the adoption of a set of new legal acts, first of all, the Law of Ukraine «On the administrative and territorial structure of Ukraine», the Law of Ukraine «On the territorial community», the Law of Ukraine «On urban agglomerations and city satellite» and others. In our view, it would be very successful to resolve this issue by adopting the Law of Ukraine «On Local Referendum», which would democratically resolve the issue of governance in cities with district division, where the population of the respective district as an independent element of the administrative and territorial structure of Ukraine in in accordance with their constitutional rights to participate in local issues, they would choose their own model of governance, which brings Ukraine closer to European standards of local government and self-government.

Key words: local self-government, decentralization, district councils in the city, organization of district level management in the city, powers of district management bodies in cities.

Постановка проблеми

управління місто районний україна

Питанню реформування системи місцевого самоврядування в Україні приділяється постійна увага як з боку державних органів, так і з боку органів місцевого самоврядування. Від того, як вона буде реформована, залежить якісна побудова демократичної правової держави. Одним із дискусійних та недостатньо врегульованим у сфері місцевого самоврядування є питання належної організації управління районами в містах. Крім того, треба відзначити, що у містах із районним поділом проживає майже третина населення України, у них зосереджені значні матеріальні ресурси та культурні цінності, що вказує на актуальність проблеми пошуку ефективної системи управління, яка б дозволила оптимально, відповідно до принципу субсидіарності та в інтересах всіх жителів міста, розподілити функції управління між загальноміським та районними в місті рівнями управління з метою підвищення якості соціальних послуг, що надаються в системі місцевого самоврядування міста.

На жаль, треба зазначити, що, ні Конституція України [1], ні Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. (далі - Закон України від 21 травня 1997 р.) [2] не дають чіткої відповіді на питання про організацію влади у містах із районним поділом. Так, у частині першій ст. 140 Конституції України серед основних суб'єктів місцевого самоврядування не визначені районні у місті територіальні громади, а відповідно до частини п'ятої ст. 140 питання організації управління районами у містах належать до компетенції міських рад. З іншого боку, відповідно до частини першої ст. 142 Конституції України територіальні громади районів у місті визнаються суб'єктами права комунальної власності, а п.8 Перехідних положень Конституції України визначає, що районні в містах ради та їх голови після набуття чинності Конституцією здійснюють свої повноваження відповідно до закону. Таким чином, в Основному Законі України не визначений порядок управління районами в місті, а віднесено це на рівень законодавчого регулювання [3].

Своєю чергою, Закон України від 21 травня 1997 р. також не визначив чітко механізм управління міськими районами. З одного боку, відповідно до ст. 5 Закону, районні в місті громади не визначені як суб'єкти місцевого самоврядування, хоча, з іншого боку, відповідно до ст. 142 Конституції України територіальні громади районів у місті діють як суб'єкти права власності незалежно від створення районних рад. Далі, згідно з частиною другою ст. 5 зазначеного Закону «... за рішенням територіальної громади міста або міської ради можуть утворюватися районні в місті ради» та відповідно до п. 1 частини другої ст. 26 виключно на пленарних засіданнях міських рад із районним поділом вирішуються питання «визначення обсягу і меж повноважень, які здійснюють районні у місті ради (у разі їх створення) та їх виконавчі органи в інтересах територіальних громад районів у містах». Якщо ж рішення про створення районних рад не було прийнято, то відповідно до частини четвертої ст. 16 Закону України від 21 травня 1997 р. управління майном і фінансовими ресурсами, які є у власності територіальних громад міських районів, здійснює міська рада, яка визначає порядок розподілу відповідних коштів на вирішення тих або інших питань місцевого значення [7]. Нарешті, відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 21 травня 1997 р. у містах із районним поділом можуть утворюватися районні у містах ради, але для цього проводиться референдум територіальних громад міст із районним поділом. Рішення про його проведення приймаються на вимогу не менш як однієї десятої членів цих громад або половини від загального складу депутатів відповідних міських рад. При цьому рішення міських рад із зазначеного питання приймаються з урахуванням думки районних у містах рад та членів територіальних громад міст і повинні бути прийняті не пізніше як за шість місяців до дня проведення чергових виборів.

Прихильники як збереження районних у місті рад, так і їх скасування знаходять до-статньо правових аргументів на свою користь і в Конституції України, і в Законі України від 21 травня 1997 р. [3; 8]. Не вирішив остаточно цього питання й Конституційний Суд України в рішеннях від 9 лютого 2000 р. та 13 липня 2001 p., де лише підтвердив кон- ституційність норм Закону України від 21 травня 1997 р., на які посилалися прихильники різних підходів.

Таким чином, проблема вдосконалення законодавчих норм щодо управління районами в місті залишається відкритою, бо наведені норми можуть по-різному трактуватися в конкретних обставинах.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Необхідно наголосити на тому, що для розуміння актуальних проблем формування й розвитку міського самоврядування та управління в Україні необхідно враховувати відповідні положення наукових робіт вітчизняних вчених-теоретиків у галузі конституційного, муніципального права та у сфері економіки: М. Баймуратова [3], Ю. Бальція [4], О. Батанова [5], В. Борденю- ка [6], І. Гришової [7], О. Копиленка [8], І. Ми- щака [9], Б. Пережняка [10] та ін.

Метою статті є дослідження особливостей в управлінні в містах із районним поділом в Україні.

Виклад основного матеріалу

Місцеве самоврядування як засада конституційного ладу України є одним із найважливіших принципів організації та функціонування публічної (муніципальної) влади в суспільстві й державі. При цьому визнання місцевого самоврядування як засади конституційного ладу України означає встановлення демократичної децентралізованої системи управління, яка базується на самостійності територіальних громад та органів місцевого самоврядування під час вирішення питань місцевого значення [4, с. 117]. При цьому, на думку О. Батанова, головною метою та обов'язком здійснення місцевого самоврядування є утвердження й забезпечення прав і свобод людини та громадянина, економічного, соціального й культурного розвитку територіальної громади в інтересах жителів громади [5, с. 8].

Конституція України у ст. 140 чітко визначає, що суб'єктом права на місцеве са-моврядування у місті з районним поділом є міська громада. Відповідно, район у місті не може розглядатися як територіальна основа місцевого самоврядування, а районна в місті громада не є самостійним суб'єктом права на місцеве самоврядування. Це конституційне положення є цілком логічним, якщо врахувати штучний (неприродний) характер такої адміністративно-територіальної одиниці, як район у місті. А штучні адміністративно-територіальні одиниці згідно з громадівською теорією місцевого самоврядування (саме ця теорія визначає конституційно-правове регулювання питань організації місцевого самоврядування в Україні) не є територіальною основою місцевого самоврядування, природне право на місцеве самоврядування можуть мати лише громади, які сформувалися природним шляхом, в історичній формі - в межах відповідних поселень.

Конституція України питання організації управління районами в містах відносить до компетенції міських рад. Це означає, що міська рада самостійно може приймати рішення щодо структури органів управління районами в місті, їх компетенції, підкон- трольності та звітності. Крім того, до відання міських органів місцевого самоврядування віднесені також питання фінансового забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування в міських районах тощо.

Водночас ознайомлення з положеннями чинного законодавства України, насамперед Закону України від 21 травня 1997 р., свідчить про те, що не всі питання організації управління районами у містах можуть вирішуватися міськими радами на власний розсуд.

По-перше, це стосується багатьох міст з принципового питання щодо утворення ра-йонних у місті рад. Так, відповідно до ст. 5 Закону України від 21 травня 1997 р. рішення про утворення районних у місті рад приймає територіальна громада міста або міська рада. Проте, пункт 2 Перехідних та прикінцевих положень цього Закону вимагає проведення місцевого референдуму з цього питання та врахування думки районних у місті рад: «Рішення про проведення референдумів територіальних громад міст з районним поділом щодо утворення (неутворення) районних у містах рад відповідно до ст. 5 цього Закону приймаються на вимогу не менш як однієї десятої членів цих громад або половини від загального складу депутатів відповідних міських рад. Рішення міських рад з цього питання приймаються з урахуванням думки районних у містах рад та членів територіальних громад цих міст. Рішення територіальних громад міст з районним поділом або міських рад із зазначеного питання повинні бути прийняті не пізніше як за шість місяців до дня проведення чергових виборів». Треба також зазначити, що незважаючи на те, що в Законі України від 21 травня 1997 р. згадується місцевий референдум, на жаль, зараз відсутній відповідний Закон України «Про місцеві референдуми», який би визначив процедуру його проведення [9, с. 57].

По-друге, порядок формування, структура, форми діяльності районних у містах рад та їх органів визначаються не міською територіальною громадою чи міською радою, а відповідними законами.

По-третє, досить специфічно чинне законодавство встановлює порядок визначення компетенції районних у місті рад та їх виконавчих органів. З одного боку, відповідно до частини третьої ст. 41 Закону України від 21 травня 1997 р. обсяг і межі повноважень районних у містах рад та їх виконавчих органів визначаються відповідними міськими ра-дами, за узгодженням з районними у містах радами, з урахуванням загальноміських інтересів та колективних потреб територіальних громад районів у містах. З іншого боку, цей Закон встановлює перелік найважливіших предметів відання районних у місті рад та їх виконавчих органів - управління рухомим і нерухомим майном та іншими об'єктами, що належать до комунальної власності територіальних громад районів у містах, формування, затвердження, виконання відповідних бюджетів та контроль за їх виконанням, а також містить перелік найважливіших повноважень, які мають бути віднесені до компетенції виконавчих комітетів районних у місті рад (ст. 52 Закону України від 21 травня 1997 р.). Більше того, галузеве законодавство прямо передбачає окремі конкретні повноваження районних у місті рад та їх виконавчих органів. Таким чином, самостійність міської територіальної громади та міської ради у визначенні компетенції районних у місті рад та їх виконавчих органів є досить відносною - міські ради встановлюють перелік питань, віднесених до відома районних у містах рад, але роблять це із врахуванням вимог чинного законодавства. При цьому визначений міськими радами обсяг повноважень районних у місті рад та їх виконавчих органів не може змінюватися міською радою без згоди відповідної районної у місті ради протягом скликання (частина четверта ст. 41 Закону України від 21 травня 1997 р.).

По-четверте, районні у містах ради самостійно утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету (частина друга ст. 5 Закону).

По-п'яте, питання управління об'єктами комунальної власності територіальних громад районів у містах вирішуються виключно цими громадами та їхніми органами.

По-шосте, обсяг повноваження районних у місті рад визначається міською радою лише після узгодження з районними у містах радами.

Зазначені положення Закону України від 21 травня 1997 р. свідчать про те, що питання про управління районами в місті хоча і вирішується по суті міською владою, але з обов'язковим дотриманням передбачених чинним законодавством процедур і лише тією мірою, в якій вони не віднесені до відома територіальних громад районів у містах. При цьому мають бути детально прораховані всі плюси та мінуси тієї чи іншої моделі управління.

Наявність у системі місцевого самоврядування районних у місті рад, які можуть утво-рюватися згідно із Законом за рішенням територіальної громади міста або міської ради (ст. 4), сьогодні має неоднозначне розуміння і в теорії, і в практиці місцевого самоврядування. Це породжується колізіями норм Конституції України та Закону України від 21 травня 1997 р. Так, відповідно до частини п'ятої ст. 140 Конституції України питання організації управління районами в містах належать до компетенції міських рад, а частина перша ст. 142 Конституції України визначає територіальні громади районів у містах суб'єктами права комунальної власності, якою може володіти від імені територіальної громади тільки обрана нею рада, що конституційно передбачає її обов'язкове утворення.

Серед вчених існують різні думки з цього питання. Так, В. Лаврик вважає, що районна в місті рада є складовою міста як суб'єкта місцевого самоврядування, а також представницьким органом частини громадян міста, які мешкають на території району [11, с.34]. В.Борденюк, навпаки, стверджує, що місцеве самоврядування в містах із районним поділом повинно пов'язуватися з районними у місті територіальними громадами, і це передбачає існування наділених реальними повноваженнями, матеріальними і фінансовими ресурсами відповідних районних у місті органів місцевого самоврядування, а міська рада має право вирішувати питання організації управління районами у містах не шляхом ліквідації районних рад, а через поділ повноважень, об'єктів комунальної власності між міським і районними рівнями місцевого самоврядування [4, с. 57].

Вирішення питання про районні в містах ради, безумовно, залежить від з'ясування питання про можливість визначити територіальну громаду району в місті як окремий суб'єкт місцевого самоврядування [4, с.57]. Використання в Конституції України терміну «територіальна громада» щодо населення району міста викликає сумнів, тому що поняття територіальної громади як первинного суб'єкта місцевого самоврядування не можна ототожнювати з терміном «населення адміністративно-територіальної одиниці». Як слушно зауважує А. Бурмистров, поняття територіальної громади підкреслює особливий зв'язок фізичних осіб із відповідною локальною територією і їх особливий зв'язок між собою, який не лише визначає формування особливих місцевих потреб, але й створює соціальні підстави для консолідації фізичних осіб у суспільство, здатне виступати суб'єктом місцевого самоврядування [12 с. 38-39]. Місто є єдиним цілим «організмом», в основі якого лежить єдина територіальна громада, котра за своїм бажанням може поділятися на відповідні частки. Райони у місті можна визначити як форму здійснення права на місцеве самовря-дування, і статус їх органів повинен визначатися відповідною територіальною громадою міста чи радою.

В Україні деякі міські ради, реалізуючи визначене Законом право, прийняли рішення про ліквідацію районних у місті рад як органів місцевого самоврядування, створили районні адміністрації та інші структури виконавчих органів міської ради.

Порівняння діяльності районних у місті рад та їх органів, а також діяльності терито-ріальних структур міських виконавчих органів, що мають місце в окремих містах України, дозволяє стверджувати про недоцільність існування представницьких органів на рівні ра-йону в місті. Характер питань, які виносяться на сесії рад, порядок роботи цих органів, галь-мування в загальноміському управлінському процесі, підконтрольність, підзвітність та відповідальність перед загальноміськими виконавчими органами виконавчих органів районних у місті рад на практиці свідчать про неефективність, недоцільність та неекономіч-ність такого управління.

Тому, на думку М. Воронова, у районах міст доцільно створювати виконавчі органи міської ради, які, перебуваючи в системі міського самоврядування, мають бути підзвітними та підконтрольними загальноміській владі [13, с. 278]. Саме завдяки цьому можна забезпечити управління містом як злагодженою системою, з одночасним залученням до цього членів територіальної громади міста.

На наш погляд, треба виходити не з того, існують чи ні правові підстави утворення або неутворення районних у місті рад, а з позицій доцільності чи недоцільності такого кроку на рівні конкретного міста. Наприклад, одні міста можуть піти шляхом децентралізації - створюючи районні ради, які наділяються власною компетенцією, управляють комунальним майном та фінансами, несуть відповідальність перед районною у місті територіальною громадою. Цей варіант цілком може бути впроваджений у великих містах, які склалися шляхом об'єднання кількох поселень і не є компактними, де райони географічно розділені й існує стала субміська самоідентифікація. В інших містах, зокрема тих, які досягли значних розмірів внаслідок бурхливого індустріального розвитку та масового припливу населення, що мало сприяло масовій типовій та компактній забудові і такий тип розселення не сприяв внутрішньо- міським відмінностям, можна піти шляхом деконцентрації - утворюючи на рівні районів у місті територіальні підрозділи міськвиконкомів. Для деяких міст не виключена можливість поєднання засад децентралізації та деконцентрації, що призведе до формування в одних районах міста - районних рад, а в інших - районних адміністрацій. Саме ця різноманітність і буде одним з елементів справжньої муніципалізації, де кожне місто зможе реалізувати своє право створювати власну організаційну модель у межах загальних норм.

Якщо говорити про повноваження структур державної влади, що створюються на рівні районів у містах, то вони визначені відповідними законами України та положеннями про них. Зрозуміло, що ці повноваження найбільш вузькі в межах завдань, що стоять перед органом, до якого входять. Районні державні адміністрації міст Києва та Севастополя, крім власних повноважень, здійснюють також на відповідній території делеговані їм повноваження районних міст Києва та Севастополя рад, у межах яких вони підконтрольні останнім. При цьому делегування - це фактично компромісна модель децентралізації, яка знаходиться посередині між передачею повноважень та силою децентралізації. У цьому випадку органам місцевого самоврядування (не мережі органів центральної влади) передаються на виконання певні державні функції, водночас органи центральної влади проводять певний контроль за виконанням завдань та, як правило, мають виділяти кошти з державного бюджету для виконання цих завдань і передавати їх до органів місцевого самоврядування [10, с. 14].

При нестворенні районної у місті ради територіальні підрозділи міськвиконкомів, що утворюються на цьому рівні, в такому випадку здійснюють повноваження виконавчих органів міських рад (як делеговані, так і власні), визначені для них міськвиконкомами відповідно до положень про них, затверджених міським головою. Єдиного критерію для всіх міст немає, все залежить від орієнтирів міського керівництва відносно адміністративної деконцентрації. Причому повноваження цих структур можуть змінюватися неодноразово протягом строку повноважень одного міськвиконкому. Крім того, зустрічається практика, за якої територіальні підрозділи міськвиконкомів у різних районах володіють різними повноваженнями.

Щодо компетенції районних у місті рад та її виконавчих органів у випадку їх утворення, то вона випливає із Закону України від 21 травня 1997 р. і складається як з власної компетенції місцевого самоврядування, так і делегованої. Однак на пленарних засіданнях рад міст із районним поділом визначається обсяг та межі повноважень, які здійснюють районні у містах (у разі їх утворення) ради та їх виконавчі органи. Крім того, міські ради встановлюють нормативи централізації коштів від земельного податку на спеціальних бюджетних рахунках районів міста. Таким чином, на відміну від механізму делегування повноважень, де суб'єкт делегування контролює об'єкт делегування, у межах наділених повноважень районні у місті ради та їх виконавчі органи вже є адміністративно автономними від загальноміської ланки. Причому, приймаючи таке рішення, міська рада не може зменшити обсяг повноважень протягом строку свого скликання.

Висновки

Вирішення проблемних питань щодо дієвої організації управління у містах із районним поділом має відбуватися у відповідності до процесів децентралізації публічної влади, з урахуванням принципу суб- сидіарності, а також максимального наближення соціальних послуг органів публічної влади до населення на відповідній території, яке крім національного законодавства передбачено також Європейською Хартією місцевого самоврядування. Реалізація принципу субсидіарності під час розподілу повноважень між органами місцевого самоврядування у містах із районним поділом дозволить здійснювати управління на різних рівнях управління найефективніше. Вирішення проблеми щодо належної організації управління у містах із районним поділом потребує най- скорішого врегулювання на вищому законодавчому рівні. Вона може бути вирішена як у межах Конституції України, так і Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» шляхом внесення відповідних змін та доповнень до них, а також прийняттям комплексу нових нормативно-правових актів, насамперед законів України: «Про адміністративно-територіальний устрій України», «Про територіальну громаду», «Про міські агломерації та міста-супутники» й ін. При цьому, на наш погляд, вельми вдалим було б вирішення цього питання шляхом прийняття Закону України «Про місцеві референдуми», який би демократично урегулював питання управління в містах із районним поділом, де населення відповідного району як самостійного елементу адміністративно-територіального устрою України у відповідності до своїх конституційних прав щодо участі у вирішенні питань місцевого значення, обрало би власну модель врядування, яка ще більше наблизить Україну до європейських стандартів міс-цевого управління та самоврядування.

Список використаних джерел:

1. Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28червня 1996 року. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.

2. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня 1997 р. Відомості Верховної Ради України. 1997. № 24. Ст. 170.

3. BaimuratovM., Gryshoval., Akhmetoval. (2018). Leadership of Territorial Communities: Local and Global Factors. In: Strielkowski W., Chigisheva O. (eds) Leadership for the Future Sustainable Development of Business and Education. Springer Proceedings in Business and Economics. Springer, Cham 179-188.

4. Бальцій Ю. Місцеве самоврядування в контексті діючої Конституції України. Юри-дичний вісник. 2016. № 2. С. 117-120.

5. Батанов О. Концептуальні проблеми конституційної регламентації статусу тери-торіальних громад в Україні. Часопис Київського університету права. 2014. № 3. С. 4-8.

6. БорденюкВ. Деякі проблеми становлення та розвитку місцевого самоврядування у містах з районним поділом. Право України. 2001. № 2. С. 53-57.

7. GryshovaI., TielkinienaT. and GuliyevaA. (2018). Lobbying for Public Interests as a Democratic Social Leadership Factor for Reforming Legislation In: Strielkowski W., Sustainable Leadership for Entrepreneurs and Academics. Springer Proceedings in Business and Economics. Springer, Cham 481-489.

8. Kopylenko O., Myshchak I. Community Control of the Activities of Self-Government Authorities in Ukraine and Poland. Jahrbuch fur Ostrecht. 2019. P.15-30.

9. Мищак І. М. Законодавче забезпечення місцевого самоврядування в Україні та пер-спективи його удосконалення. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2013. № 1. С. 54-57.

10. ПережнякБ., БальційЮ. Категорія «децентралізація» в сучасному муніципаліз- мі: поняття та сутність. Юридичний вісник. 2018. № 3. С. 11-16.

11. ЛаврикВ. Законодавча база існування рад в містах з районним поділом. Право України. 2000. № 3. С. 34-36.

12. Бурмистров А. С. Местное сообщество как субъект самоуправления. Правоведение. 2001. №5. С.36-42.

13. ВороновМ.П. Органи місцевого самоврядування і проблеми формування державності в Україні. Конституційно-правові засади становлення української державності / За ред. акад. HAH України В. Я. Тація, акад. АПрН України Ю. М. Тодики. X.: Право, 2003. С. 275-279.

References:

1. Verkhovna Rada Ukrainy. (1996). Konstytutsiya Ukrainy: priynyata na p'yatiy sesiyi Verkhovnoyi Rady Ukrainy 28 chervnya 1996 roku. Vidomosti Verkhovnoyi Rady Ukrainy, 30, St.141 [in Ukrainian].

2. Verkhovna Rada Ukrainy. (1997). Pro mistseve samovryaduvannya v Ukrayini: Zakon vid 21 travnya 1997 roku. Vidomosti Verkhovnoyi Rady Ukrayiny, 24, St.170 [in Ukrainian].

3. Baimuratov, M., Gryshova, I., Akhmetova, I. (2018). Leadership of Territorial Communities: Local and Global Factors. In: Strielkowski W, Chigisheva O. (Eds) Leadership for the Future Sustainable Development of Business and Education. Springer Proceedings in Business and Economics. Springer, Cham 179-188.

4. Baltsii,Y. (2016). Mistseve samovryaduvannya v konteksti diyuchoyi Konstytutsiyi Ukrayiny. Yurydychnyy visnyk, 2, 117-120 [in Ukrainian].

5. Batanov,O. (2014). Kontseptual'ni problemy konstytutsiynoyi rehlamentatsiyi statusu terytorial'nykh hromad v Ukrayini. Chasopys Kyyivs'koho universytetu prava, 3, 4-8 [in Ukrainian].

6. Bordenyuk,V (2001). Deyaki problemy stanovlennya ta rozvytku mistsevoho samovryaduvannya u mistakh z rayonnym podilom. Pravo Ukrayiny, 2, 53-57 [in Ukrainian].

7. Gryshova,I., Tielkiniena,T. and Guliyeva,A. (2018). Lobbying for Public Interests as a Democratic Social Leadership Factor for Reforming Legislation In: Strielkowski W., Sustainable Leadership for Entrepreneurs and Academics. Springer Proceedings in Business and Economics. Springer, Cham 481-489.

8. Kopylenko,O., Myshchak,I. (2019). Community Control of the Activities of SelfGovernment Authorities in Ukraine and Poland. Jahrbuch fur Ostrecht,15-30.

9. Myshchak,I.M. (2013). Zakonodavche zabezpechennia mistsevoho samovriaduvannia v Ukraini ta perspektyvy yoho udoskonalennia. Naukovi zapysky Instytutu zakonodavstva VerkhovnoiRady Ukrainy, 1, 54-57 [in Ukrainian].

10. Perezhnyak,B., Baltsii,Y. (2018).

Katehoriya «detsentralizatsiya» v suchasnomu munitsypalizmu: ponyattya ta sutnist'.

Yurydychnyy visnyk, 3, 11-16 [in Ukrainian].

11. Lavryk,V. (2000). Zakonodavcha baza isnuvannya rad v mistakh z rayonnym podilom. Pravo Ukrayiny, 3, 34-36 [in Ukrainian].

12. Burmistrov,A.S. (2001). Mestnoye soobshchestvo kak sub'yekt samoupravleniya. Pravovedeniye, 5, 36-42 [in Russian].

13. Voronov,M.P. (2003). Orhany mistsevoho samovryaduvannya i problemy formuvannya derzhavnosti v Ukrayini. Konstytutsiyno-pravovi zasady stanovlennya ukrayins'koyi derzhavnosti / Za red. akad. NAN Ukrayiny V. Ya. Tatsiya, akad. APrN Ukrayiny Yu. M. Todyky. X.: Pravo [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru