Теоретичні підходи до систематизації проблем реформування системи виконавчого провадження

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Навчально-науковий інститут публічного управління та державної служби Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Теоретичні підходи до систематизації проблем реформування системи виконавчого провадження

Воробйов Олексій Володимирович,

аспірант кафедри публічної політики

м. Київ

Анотація

У статті виокремленні основні підходи до проблем реформування системи виконавчого провадження. В Україні на конституційному рівні закладено норми, що гарантують державний, у тому числі судовий захист порушених прав та свобод кожному громадянину, тому прийняті судові рішення та акти інших органів державної влади мають своєчасно і належним чином виконуватися. Найбільш швидкий і дієвий результат буде досягнуто при добровільному виконанні прийнятих рішень, але у разі відмови або ухилення від добровільного виконання державі необхідно вдатися до примусового виконання. Для цього необхідний ефективний механізм примусового виконання, який закріплений у чинному законодавстві України.

Автором виокремлено десять кластерів проблем у системі виконавчого провадження з урахуванням державно-управлінського аспекту. По-перше, однієї з проблем є відсутність науково-обґрунтованої державної інституції, яка буде ефективно та раціонально організовувати, контролювати діяльність державних та приватних виконавців, забезпечувати професіоналізації зазначених осіб, відслідковувати випадки неетичної поведінки тощо. По-друге, неналежне забезпечення умов праці державних виконавців та непопулярність професії виконавця істотно впливає на незадовільний стан виконання рішень судів та інших органів державної влади. По-третє, важливою проблемою розвитку системи виконавчого провадження є відсутність чітких правил та принципів для приватних виконавців, формування такої системи відповідальності приватних виконавців, яка б дозволяла унеможливлювати непрофесійну поведінку. По-четверте, відсутність у законодавстві визначеної системи заходів адміністративного примусу, які мають право застосовувати державний чи приватний виконавець при виконанні покладених на них завдань. По-п'яте, відсутнє чітке визначення повноважень державних виконавців та забезпечення їх безперешкодної взаємодії з різними державними інституціями (Міністерство юстиції України, Міністерство внутрішніх справ України та ін.). По-шосте, відсутня єдина стратегія реформування системи виконання судових рішень, що мають базуватися не лише на внесені окремих змін у чинне законодавство, а й принципово новому законодавчому підході, системному вдосконаленні законодавства в цій галузі із відповідним залученням до цього процесу фахівців, які мають практичний досвід діяльності в цій діяльності. По- сьоме, відсутність показників результатів діяльності приватних виконавців, що не дозволяє оцінювати якість та ефективність їх роботи. По-восьме, неоднаковий статус державних та приватних виконавців. Крім того, ефективність діяльності виконавців залежить від «перспективності» боржника, а вибір такого боржника є у приватних виконавців, тому їм легше вирішити деякі питання та отримати винагороду. Крім того, приватні виконавці не подать звіти щодо певних процесуальних дій, на відміну від державних виконавців. По-дев'яте, проблема незахищеності державних виконавців, тому що держава не продумала та не прописала в нормативно-правових актах жодного механізму, який гарантує захист здоров'я, честі, гідності, житла, майна державних виконавців та членів їхніх сімей від злочинних посягань та інших протиправних дій. По-десяте, Міністерство юстиції України не забезпечує ефективної діяльності системи виконавчого провадження, адже регулює лише діяльність приватних виконавців. Тому виникає цілком природнє питання виокремлення відповідної інституції, яка б регулювала діяльність всієї системи виконавчого провадження.

Ключові слова: виконавче провадження, державні виконавці, приватні виконавці, професійність, інституційна спроможність, реформування.

Abstract

Theoretical approaches to systematization of problems of reforming the system of executive proceedings

Vorobiov Aleksii Volodymyrovych Postgraduate student of the Department of Public Policy of the Educational and Scientific Institute of Public Administration and Civil Service of the Taras Shevchenko National University of Kyiv,

The article highlights the main approaches to the problems of reforming the system of enforcement proceedings. In Ukraine, the constitutional level enshrines norms that guarantee state, including judicial protection of violated rights and freedoms of every citizen, so the decisions and acts of other public authorities must be timely and properly implemented. The fastest and most effective result will be achieved in the voluntary implementation of decisions, but in case of refusal or evasion of voluntary implementation, the state must resort to enforcement. This requires an effective enforcement mechanism, which is enshrined in current legislation of Ukraine.

The author singles out ten clusters of problems in the system of enforcement proceedings, taking into account the public administration aspect. First, one of the problems is the lack of a scientifically sound state institution that will effectively and efficiently organize, control the activities of public and private performers, ensure the professionalization of these individuals, monitor cases of unethical behavior and more. Secondly, inadequate provision of working conditions for state executors and the unpopularity of the executor's profession significantly affect the unsatisfactory state of execution of court decisions and other public authorities. Third, an important problem in the development of the enforcement system is the lack of clear rules and principles for private enforcement agents, the formation of such a system of liability of private enforcement agents, which would prevent unprofessional behavior. Fourth, the absence in the legislation of a defined system of measures of administrative coercion, which have the right to use public or private executors in the performance of their tasks. Fifth, there is no clear definition of the powers of state executors and ensuring their unhindered interaction with various state institutions (Ministry of Justice of Ukraine, Ministry of Internal Affairs of Ukraine, etc.). Sixth, there is no single strategy for reforming the system of enforcement of court decisions, which should be based not only on individual changes in existing legislation, but also a fundamentally new legislative approach, systematic improvement of legislation in this area with the appropriate involvement of professionals experience in this activity. Seventh, the lack of performance indicators of private performers, which does not allow to assess the quality and efficiency of their work. Eighth, the unequal status of public and private performers. In addition, the effectiveness of the performers depends on the "prospects" of the debtor, and the choice of such a debtor is the private performers, so it is easier for them to resolve some issues and get a reward. In addition, private executors will not submit reports on certain procedural actions, unlike state executors. Ninth, the problem of insecurity of state executors, because the state has not thought out and prescribed in regulations any mechanism that guarantees the protection of health, honor, dignity, housing, property of state executors and their families from criminal encroachment and other illegal actions. Tenth, the Ministry of Justice of Ukraine does not ensure the effective operation of the enforcement system, as it regulates only the activities of private enforcement agents. Therefore, a natural question arises as to the separation of the relevant institution that would regulate the activities of the entire system of enforcement proceedings.

Keywords: enforcement proceedings, state executors, private executors, professionalism, institutional capacity, reform.

Основна частина

Постановка проблеми. В Україні на конституційному рівні закладено норми, що гарантують державний, у тому числі судовий захист порушених прав та свобод кожному громадянину, тому прийняті судові рішення та акти інших органів державної влади мають своєчасно і належним чином виконуватися. Зрозуміло, найбільш швидкий і дієвий результат буде досягнуто при добровільному виконанні прийнятих рішень, але у разі відмови або ухилення від добровільного виконання державі необхідно вдатися до примусового виконання. Для цього необхідний ефективний механізм примусового виконання, який закріплений у чинному законодавстві України.

Разом з тим, слід констатувати, що на сьогодні існує проблема швидкого та якісного виконання судових рішень та інших рішень органів державної влади.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання організації та функціонування виконавчого провадження, виокремлення проблем виконавчого провадження, визначення механізмів реформування системи виконавчого провадження аналізують у більшості юристі, зокрема: А. Авторгов, Ю. Білоусов, О.Б. Верба-Сидор, О. Гетьманцев, І. Ковбас, С. Короєд, П. Крайній, М. Лошицький, М. Мальський, Д. Руденко, Н. Сергієнко, О. Снідевич, О. Федоров, С. Фурса, С. Щербак, В. Ярков та ін. Зазначені автори звертають увагу на важливість формування ефективної та результативної системи виконавчого провадження.

Однак, існують поодинокі дослідження щодо розвитку та реформування виконавчого провадження в системі публічного управління, зокрема, О. Бущан розглядає сучасні питання державного управління у сфері примусового виконання судових рішень та рішень інших органів [1]. С.Карпюк здійснив аналіз механізмів державно-правового забезпечення органів Державної виконавчої служби України в умовах реформування системи примусового виконання рішень [2].

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Однак, на сьогодні відсутні системні дослідження наукових підходів до проблем реформування системи виконавчого провадження з урахування державно- управлінського підходу.

Мета статті є систематизація наукових підходів до проблем реформування системи виконавчого провадження з урахування державно- управлінського підходу.

Виклад матеріалу. Обов'язкове та своєчасне виконання виконавчих документів, що видаються на підставі судових рішень, ухвал, приписів та постанов у цивільних та адміністративних справах, вироків та постанов у кримінальних справах у частині майнових стягнень, а також інших постанов органів державної влади, безсумнівно, залежить не тільки від платоспроможності та законослухняності боржників, а й у тому числі від професіоналізму та компетентності судових виконавців.

Реформування та оптимізація виконавчої влади вимагають осмислення засобів адміністративно-правового регулювання, які використовуються для впорядкування окремих напрямів владнорозпорядчої діяльності. Не є винятком і сфера виконання судових рішень та рішень інших органів, яка останнім часом зазнала суттєвих законодавчих змін. Запровадження інституту приватних виконавців, посприяло переходу від централізованої до комбінованої системи виконавчого провадження, що безперечно позначилося на особливостях її адміністративно-правового регулювання [3].

Так, виконавче провадження є фінальною стадією більшості справ у приватно-правових спорах у межах цивільного процесу, а також, у передбачених законом випадках, в інших правовідносинах. Зі здобуттям незалежності в Україні досі запроваджується європейська правова практика, зокрема делегування функцій держави своїх функцій приватним особам і органам (приватні адвокати, приватні нотаріуси, третейські суди), що є абсолютною протилежністю Радянському Союзу, де всі адміністративні послуги надавали лише державні органи й установи. Черговою новелою в українській правовій системі є впровадження інституту приватних виконавців [4].

На думку О. Посадської, переваги та недоліки української моделі державної виконавчої служби, незадовільний стан її діяльності в аспекті виконання рішень судів та інших органів є актуальною проблемою державного управління в Україні. Неефективність її функціонування засвідчується офіційною статистикою Міністерства юстиції України. За роки свого існування в незалежній Україні Державна виконавча служба не змогла досягти тих показників виконання рішень, які мають розвинені країни Європи та США (майже 80%). Такий стан справ неприпустимий, адже без належного виконання рішень діяльність суду позбавлена будь-якого сенсу. Це дискредитує владу, порушує основні засади законності, дезорганізує функціонування державного механізму та, найважливіше, нівелює довіру людей до органів влади, їх віру у справедливість. Адже якою б ефективною не була діяльність судових органів влади, за умови недосконалості процесу виконавчого провадження рішення залишаються жити тільки на папері [5, с. 95].

Таким чином, однієї з проблем є обґрунтування інституційного розвитку системи виконавчого провадження, яка буде ефективно та раціонально організовувати, контролювати діяльність державних та приватних виконавців, забезпечувати професіоналізації зазначених осіб, відслідковувати випадки неетичної поведінки тощо.

На думку А. Бущан, важливою проблемою, яка впливає на незадовільний стан виконання рішень судів та інших органів державної влади, є неналежне забезпечення умов праці державних виконавців та непопулярності професії виконавця [1].

На думку Є. Когутич, особливе місце в дослідженні контролю за діяльністю приватних виконавців займають принципи. Вони є базовою категорією не лише суто юридичної, але й усіх інших гуманітарних, а також природничих наук. Принципи є єдиними за своїм походженням сингулярними основами будь-чого. Саме тому їх розглядають, у першу чергу, з філософської точки зору, проникаючи в саму сутність даного поняття [6].

Важливою проблемою розвитку системи виконавчого провадження є встановлення чітких правил та принципів для приватних виконавців, формування такої системи відповідальності приватних виконавців, яка б дозволяла унеможливлювати непрофесійну поведінку.

Недосконалість механізму примусового виконання рішень стало підставою реформування виконавчої системи України, впровадження змішаної системи органів примусового виконання рішень, відповідно нової нормативної бази її функціонування, у тому числі відбулося нормативне закріплення принципів державного управління діяльністю виконавчої системи України, що є значним кроком на шляху існування ефективної системи примусового виконання рішень [7].

Впровадження інституту приватного виконання судових рішень та його віднесення до компетенції судової гілки влади, та її контроль за даним процесом з відповідальністю суддів за незаконність змісту судового рішення підвищить ефективність виконавчого провадження, зокрема це призведе до: зменшення навантаження на державних виконавців; скорочення строків виконавчого провадження та збільшення коефіцієнта стягнення за виконавчими документами; зменшення корупційної складової у системі виконання; приватний виконавець не буде зацікавлений занижувати реалізації арештованого майна; економія бюджетних коштів, скорочення апарату державних службовців, зміцнить тенденцію примусового виконання рішень суду, що сприятиме зростанню позитивного іміджу України як на міжнародній арені, так і всередині держави [8, с. 63].

Реформа виконавчого провадження не викликає захвату у тієї частини громадян, які є боржниками. Реформа непопулярна як серед громадян- позичальників за валютними кредитами, так і серед великого бізнесу, який також має великі борги перед банками та контрагентами. Недосконалі аргументи противників цієї реформи базуються на тому, що частка судових рішень є законними та справедливими, що на сьогодні певним чином «компенсується» майже необов'язковістю їхнього виконання. Проте можливість оскарження незаконного рішення суду повинна бути гарантована відповідними процесуальними кодексами, регулювання справедливого балансу правовідносин кредитора та боржника держава має вирішувати у законодавчому полі, і всі ці питання не повинні бути на стадії виконання рішення суду. Зрозуміло, іншу позицію займають ті громадяни, які є стягувачами, та які роками не в силах домогтися отримання присуджених сум. Така неефективна система примусового виконання судових рішень призводить до парадоксальної ситуації, коли вигідніше бути боржником аніж кредитором [9].

Одним із недоліків законодавства про виконавче провадження є відсутність у ньому визначеної системи заходів адміністративного примусу, які мають право застосовувати державний чи приватний виконавець при виконанні покладених на них завдань. На цю обставину зверталася увага науковців, деякі з них пропонували об'єднати та закріпити на законодавчому рівні всі заходи примусового характеру, що застосовуються при виконанні рішень, розділивши їх на дві групи: заходи майнового та немайнового характеру [10]. Так, зокрема, О Чумак пропонує до групи заходів майнового характеру віднести всі види звернення стягнень на кошти, рухоме та нерухоме майно, періодичні виплати (заробітну плату, пенсії, стипендії тощо), вилучення у боржника та передачу стягувачу певних предметів, відповідно до рішення; до групи заходів немайнового характеру віднести: відібрання дитини, поновлення на роботі, примусове виселення та вселення, здійснення конкретних дій, або утримання від них, зазначених у рішенні, яке підлягає виконанню у примусовому порядку [10, с. 377].

Таким чином, потребує удосконалення процедур виконання рішень суду або рішень органів державної влади.

До основних напрямів та завдань подальшого реформування системи примусового виконання судових рішень можна визначити наступні: чітке визначення повноважень державних виконавців та забезпечення їх безперешкодної взаємодії з різними державними інституціями (Міністерство юстиції України, Міністерство внутрішніх справ України та ін.); створення єдиної стратегії реформування системи виконання судових рішень, що мають базуватися не лише на внесені окремих змін у чинне законодавство, а й принципово новому законодавчому підході, системному вдосконаленні законодавства в цій галузі із відповідним залученням до цього процесу фахівців, які мають практичний досвід діяльності в цій діяльності [11].

Питання підвищення ефективності діяльності приватних виконавців в Україні не втрачає актуальність протягом всього періоду незалежності. Головною ідеєю впровадження інституту приватного виконання судових рішень та рішень інших державних органів є підвищення відсоткового показника виконаних рішень шляхом впровадження ринкових стимулів та формування конкурентного середовища. За таких умов цілком послідовно постає питання виокремлення проблемних аспектів, які гальмують розвиток даного інституту, та пошуку шляхів їх подолання. Загалом, результати виконавчої діяльності перебувають у причинно-наслідковому зв'язку та здійснюють безпосередній вплив як на соціальні аспекти діяльності держави, що виявляється у забезпеченні гарантій для учасників суспільних відносин на захист та відновлення порушених прав, так і на економічне життя держави, оскільки забезпечують відповідні гарантії для суб'єктів, які займаються господарською діяльністю [12, с.99].

Враховуючи зазначене, науковці звертають увагу на відсутність результатів діяльності приватних виконавців, що не дозволяє оцінювати якість та ефективність їх роботи.

А. Товмасян зазначає, що належне виконання судових рішень є виявом довіри до органів державної влади, а також однією з умов взаємовигідної співпраці суб'єктів господарювання. Узагальнення даних офіційної статистики, матеріалів соціологічних досліджень, змісту дисертаційних робіт і публікацій у фахових виданнях за даною проблематикою дозволяє стверджувати про наявність як фрагментарних, так і комплексних досліджень, спрямованих на виявлення причин доволі низької результативності державного управління виконання судових рішень щодо суб'єктів господарювання в Україні. Загалом невтішна ситуація обумовлена наявністю декількох проблем, які істотною мірою ускладнюють умови забезпечення економічної безпеки як окремих суб'єктів господарювання, так і територій загалом [13, с. 252].

Тепер проаналізуємо проблеми, які існують під час діяльності приватних виконавців.

На думку В. Дьордяй, однією характерною проблемою в діяльності приватних виконавців являється наявність елементів бюрократизму у взаємодії із державними органами та установами (неузгодженість у взаємодії із правоохоронними та судовими органами), а також недостатня цифровізація процесу примусового виконання рішень, зокрема не зважаючи на функціонування Автоматизованої системи виконавчого провадження трапляються випадки ненадання банками відомостей про наявність рахунків боржника з мотивів віднесення інформації до банківської таємниці, чим просто банківські службовці заперечують існування статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» [14].

З огляду на наявність проблемним питань у законодавчому забезпеченні діяльності приватних виконавців в частині недостатнього фінансування витрат виконавчого провадження, складності процедури проходження конкурсу приватними виконавцями, а також неналежного регулювання системи виконавчого провадження в цілому, виникає доцільність у розробці ґрунтовного законопроекту з урахуванням пропозицій Міністерства юстиції

України, Асоціації приватних виконавців України, міжнародних та вітчизняних правових організацій, а також громадськості [14].

На думку Т. Фоміної, проблемою, яка постає перед приватним виконавцем, є облік доходів, витрат та результатів діяльності. Адже, очевидним є той факт, що ведення Книги обліку доходів і витрат має на меті лише «податковий аспект» і не сприяє якісному та оперативному обліку та внутрішньому контролю за поточними показниками діяльності приватного виконавця. Чітких інструкцій з цього приводу не існує. Проте, використовуючи діючий План рахунків бухгалтерського обліку та Інструкцію про його застосування, є цілком можливим розробити адаптовану систему обліку діяльності осіб, що займаються незалежною професійною діяльністю, у тому числі приватних виконавців [15, с. 75].

Питання підвищення ефективності діяльності приватних виконавців в Україні не втрачає актуальність протягом всього періоду незалежності. Головною ідеєю впровадження інституту приватного виконання судових рішень та рішень інших державних органів є підвищення відсоткового показника виконаних рішень шляхом впровадження ринкових стимулів та формування конкурентного середовища. За таких умов цілком послідовно постає питання виокремлення проблемних аспектів, які гальмують розвиток даного інституту, та пошуку шляхів їх подолання. Загалом, результати виконавчої діяльності перебувають у причинно-наслідковому зв'язку та здійснюють безпосередній вплив як на соціальні аспекти діяльності держави, що виявляється у забезпеченні гарантій для учасників суспільних відносин на захист та відновлення порушених прав, так і на економічне життя держави, оскільки забезпечують відповідні гарантії для суб'єктів, які займаються господарською діяльністю [12].

Окремо стоїть проблема професіоналізації державних та приватних виконавців. Так, відповідно до законодавства, державні виконавці є державними службовцями та вони проходять відповідне конкурсний відбір на посади державної служби. Разом з тим, приватні виконавці мають інший порядок отримання права на зайняття діяльності.

На нашу думку, зазначене суперечить принципам неупередженості, вільного доступу та рівності щодо зайняття однаковою діяльністю. Адже вимоги до приватних виконавців не вимагають від них виконання обмежень, які покладені на державних службовців, на відміну від державних виконавців.

Згідно з висновками українських і міжнародних експертів, оприлюдненими під час проведення «круглого столу» з питань запровадження в Україні недержавних форм виконання судових рішень, сучасний стан системи виконання судових рішень є незадовільним, і загалом вона не відповідає стандартам, прийнятим у сучасних європейських країнах. Дослідження здійснювалося за участю експертів Агентства Сполучених Штатів Америки з міжнародного розвитку (USAID), TACIS, Світового банку, Міжнародного валютного фонду, Ради Європи й інших фахових і експертних організацій. Як зазначається в оприлюднених під час «круглого столу» висновках, в Україні необхідно провести системну реформу органів, що здійснюють примусове виконання судових рішень. Однією з причин незадовільного функціонування системи виконання судових рішень експерти називають дефектність системи права в Україні. Серед недоліків, зокрема, відзначається недосконала система законотворення, коли закони розробляються особами, котрі представляють інтереси політичного чи економічного сектору і не є професійними розробниками правових норм. Крім того, експерти відзначають суперечності та колізії правових норм, у т. ч. коли підзаконні акти виходять за межі ідей, закладених у Конституції та законах. Незадовільним, на думку експертів, є також судове тлумачення правових норм, коли судді обмежуються буквальною передачею змісту, уникаючи з'ясування «духу закону», а також відсутність єдності у правозастосуванні [16; 17].

Наступна проблема - це те, що у приватного виконавці є вибір у прийнятті до виконання того чи іншого рішення, адже левова частка рішень, які перебувають на виконанні в органах державної виконавчої служби України складають саме рішення, які приватний виконавець не може прийняти до виконання - це рішення, за якими стягувачами є держава та державні органи. Як правило це виконавчі документи, боржниками по яких є громадяни з низьким соціальним статусом і такі рішення перебувають на виконанні тривалий час. Крім того, приватний виконавець неохоче приймає до виконання виконавчі документи про стягнення аліментів, адже це періодичні платежі і виконуються як правило такі рішення досить тривало, аж до досягнення дитиною на користь якої ухвалено рішення 18 річного віку. Також приватні виконавці не завжди приймають рішення, які є «безперспективними», тобто перед тим як прийняти до виконання рішення, виконавець перевіряє майновий стан боржника та з'ясовує чи є за боржником майно, на яке можливо звернути стягнення та в разі відсутності майна чи коштів на рахунках в банківських чи фінансових установах, повертає стягувачу виконавчий документ та пояснює, що йому не цікаво виконувати таке рішення, після чого стягувач все ж таки пред'являє рішення до відповідного відділу державної виконавчої служби [2].

За рахунок всіх цих дій і відсоток фактичного виконання рішень у приватних виконавців більший ніж у державних, не кажучи ще про сотні інформацій, які подаються державними виконавцями до обласних управлінь та Мін'юсту на які йде більшість робочого часу. Щоб зробити конкурентними державних з приватними виконавцями потрібно не лише створити рівні умови щодо примусового виконання рішень та їх прийняття до виконання, а й матеріально та технічного забезпечити державних виконавців, адже ми всі знаємо про проблеми, які існують в органах державної виконавчої служби, це насамперед: низька заробітна плата, застарілі техніка, меблі, приміщення, недостатнє кадрове забезпечення, бюрократизм та недолуга система управління і мабуть головне це незахищеність [2].

Таким чином, науковці звертають увагу на неоднаковий статус між державними та приватними виконавцями. Крім того, ефективність діяльності виконавців залежить від «перспективності» боржника, а вибір такого боржника є у приватних виконавців, томі їм легше деякі питання вирішити та отримати винагороду. Крім того, приватні виконавці не подать звіти щодо певних процесуальних дій, на відміну від державних виконавців.

Окремо стоїть проблема незахищеності державних виконавців, тому що держава не продумала та не прописала в нормативно-правових актах жодного механізму, який гарантує захист здоров'я, честі, гідності, житла, майна державних виконавців та членів їхніх сімей від злочинних посягань та інших протиправних дій [2].

Крім того, можна виокремити проблему діяльності Міністерства юстиції України, яке не забезпечує ефективної діяльності системи виконавчого провадження, адже регулює лише діяльність приватних виконавців. Тому виникає цілком природнє питання виокремлення відповідної інституції, яка б регулювала діяльність всієї системи виконавчого провадження.

Проведений аналіз дає можливість виокремити наступні кластери проблем у системі виконавчого провадження з урахуванням державно- управлінського аспекту.

По-перше, однієї з проблем є відсутність науково-обґрунтованої державної інституції, яка буде ефективно та раціонально організовувати, контролювати діяльність державних та приватних виконавців, забезпечувати професіоналізації зазначених осіб, відслідковувати випадки неетичної поведінки тощо.

По-друге, неналежне забезпечення умов праці державних виконавців та непопулярність професії виконавця істотно впливає на незадовільний стан виконання рішень судів та інших органів державної влади.

По-третє, важливою проблемою розвитку системи виконавчого провадження є відсутність чітких правил та принципів для приватних виконавців, формування такої системи відповідальності приватних виконавців, яка б дозволяла унеможливлювати непрофесійну поведінку.

По-четверте, відсутність у законодавстві визначеної системи заходів адміністративного примусу, які мають право застосовувати державний чи приватний виконавець при виконанні покладених на них завдань.

По-п'яте, відсутнє чітке визначення повноважень державних виконавців та забезпечення їх безперешкодної взаємодії з різними державними інституціями (Міністерство юстиції України, Міністерство внутрішніх справ України та ін.).

По-шосте, відсутня єдина стратегія реформування системи виконання судових рішень, що мають базуватися не лише на внесені окремих змін у чинне законодавство, а й принципово новому законодавчому підході, системному вдосконаленні законодавства в цій галузі із відповідним залученням до цього процесу фахівців, які мають практичний досвід діяльності в цій діяльності.

По-сьоме, відсутність показників результатів діяльності приватних виконавців, що не дозволяє оцінювати якість та ефективність їх роботи.

По-восьме, неоднаковий статус державних та приватних виконавців. Крім того, ефективність діяльності виконавців залежить від «перспективності» боржника, а вибір такого боржника є у приватних виконавців, тому їм легше вирішити деякі питання та отримати винагороду. Крім того, приватні виконавці не подать звіти щодо певних процесуальних дій, на відміну від державних виконавців.

По-дев'яте, проблема незахищеності державних виконавців, тому що держава не продумала та не прописала в нормативно-правових актах жодного механізму, який гарантує захист здоров'я, честі, гідності, житла, майна державних виконавців та членів їхніх сімей від злочинних посягань та інших протиправних дій.

По-десяте, Міністерство юстиції України не забезпечує ефективної діяльності системи виконавчого провадження, адже регулює лише діяльність приватних виконавців. Тому виникає цілком природнє питання виокремлення відповідної інституції, яка б регулювала діяльність всієї системи виконавчого провадження.

Висновки. У статті систематизовані наукові підходи до проблем реформування системи виконавчого провадження. Виокремлено десять кластерів проблем, у тому числі: професіоналізація державних та приватних виконавців, обґрунтування інституційного розвитку системи виконавчого провадження, формування єдиних засад функціонування державних та приватних виконавців, удосконалення чинного законодавства щодо системи виконавчого провадження тощо.

Література

1. Бущан О.А. Сучасні питання державного управління у сфері примусового виконання судових рішень та рішень інших органів. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету (Серія: Юридичні науки). 2017. № 29. Т. 1. С. 94-97.

2. Карпюк С.В. Аналіз механізмів державно-правового забезпечення органів Державної виконавчої служби країни в умовах реформування системи примусового виконання рішень: дієві реформи чи знищення ДВС. Теоретичні питання юриспруденції і проблеми правозастосування: виклики ХХІ століття. Харків, 2020. С. 153-159.

3. Крупнова Л.В. Стан та проблеми адміністративно-правового регулювання виконавчого провадження в Україні. Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. 2016. № 4(76). С. 125-131. URL: https://journal.lduvs.lg.ua/index.php/journal/article/view/546

4. Руденко Д.Ю., Федоров О.М. Реформа виконавчого провадження в україні: запровадження інституту приватних виконавців. Юридичний науковий електронний журнал. 2019. № 6. URL: http://www.lsej.org.ua/6_2019/33.pdf

5. Посадська О. В. Державно-правовий механізм виконання рішень щодо забезпечення охорони прав людини та громадянина засобами примусових дій. Публічне управління та митне адміністрування. 2019. № 1 (20). С. 94-100.

6. Когутич Є. Принципи як складовий елемент контролю за діяльністю приватних виконавців в Україні. Підприємництво, господарство і право. 2019 № 1. С. 95-101.

7. Кулава М.К. Принципи державного регулювання діяльності органів ДВС та приватних виконавців. Публічне урядування: збірник. 2018. № 3 (13). С. 71-80.

8. Ганкевич О. М. Інститут приватного виконавця в Україні: деякі теоретичні, законодавчі та практичні аспекти. Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: Збірник наукових статей. 2018. Вип. 46. С.56-66.

9. Ромашкін С. В. Діяльність приватного виконавця щодо підвищення ефективності виконання рішень суду в Україні. Правова держава. 2021. № 41. С. 31-37.

10. Корнейчук С.П. Поняття, зміст та особливості адміністративно-примусової діяльності Державної виконавчої служби України. Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. 2013. № 2. С. 316-323. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ Nvdduvs_2013_2_44.

11. Макушев П.В. Окремі напрями вдосконалення організації діяльності виконавчої служби України. Національний юридичний журнал: теорія і практика. 2014. Грудень. URL: http://wwwjurnaluljuridic.in.ua/archive/2014/6/21.pdf

12. Дяченко С.В., Завадко Д. О. Приватні виконавці в Україні: правовий статус, проблеми та перспективи розвитку. Вісник НТУУ «КПІ». Політологія. Соціологія. Право. 2021. Випуск 2 (50). С. 99-104.

13. Товмасян А. Проблеми забезпечення належного виконання судових рішень щодо суб'єктів господарювання в Україні: державно-управлінський вимір. Науковий вісник: Державне управління. 2020. № 4(6). С. 252-265.

14. Дьордяй В.І. Адміністративно - правові засади функціонування інституту приватних виконавців в Україні. Науковий вісник Ужгородського Національного Університету. Серія ПРАВО. 2022. Випуск 69. C. 281-286.

15. Фоміна Т. Проблеми формування доходів та витрат приватних виконавців, як суб'єктів незалежної професійної діяльності. Економічний дискурс. 2019. Випуск 4. С. 68-78.

16. Голуб М.В. Взаємодія органів внутрішніх справ та державної виконавчої служби підчас проведення масових заходів. Форум права. 2014. № 4. С. 84-88. URL: http://nbuv.gov. ua/j pdf/FP_index.htm_2014_4_17.pdf.

17. Ковбас І. В., Крайній П. І. Примусові заходи забезпечення виконання рішень у виконавчому провадженні: проблеми та перспективи. Право і суспільство. 2020. № 2 частина 2. С. 157-163.

References

1. Bushchan, O. A. (2017), Suchasni pytannia derzhavnoho upravlinnia u sferi prymusovoho vykonannia sudovykh rishen ta rishen inshykh orhaniv [Modern issues of public administration in the field of enforcement of court decisions and decisions of other bodies], Naukovyi visnyk Mizhnarodnoho humanitarnoho universytetu (Seriia: Yurydychni nauky) - Scientific Bulletin of the International Humanities University (Series: Juridical Sciences), Vol. 29. T. 1: 94-97.

2. Karpiuk, S.V. (2020), Analiz mekhanizmiv derzhavno-pravovoho zabezpechennia orhaniv Derzhavnoi vykonavchoi sluzhby krainy v umovakh reformuvannia systemy prymusovoho vykonannia rishen: diievi reformy chy znyshchennia DVS [Analysis of the mechanisms of state and legal support of the bodies of the State Executive Service of the country in terms of reforming the system of enforcement of decisions: effective reforms or destruction of the ICE], Teoretychni pytannia yurysprudentsii i problemy pravozastosuvannia: vyklyky XXI stolittia - Theoretical issues ofjurisprudence and problems of law enforcement: challenges of the XXI century, Kharkiv.

3. Krupnova, L.V. (2016), Stan ta problemy administratyvnopravovoho rehuliuvannia vykonavchoho provadzhennia v Ukraini [Status and problems of administrative and legal regulation of enforcement proceedings in Ukraine], Visnyk Luhanskoho derzhavnoho universytetu vnutrishnikh sprav imeni E.O. Didorenka - Bulletin of Luhansk State University of Internal Affairs named after E.O. Didorenko, Vol. 4(76): 125-131, Retrieved from https://journal.lduvs.lg.ua/index.php/journal/ article/view/546

4. Rudenko, D.Iu. & Fedorov, O.M. (2019), Reforma vykonavchoho provadzhennia v ukraini: zaprovadzhennia instytutu pryvatnykh vykonavtsiv [Reform of enforcement proceedings in Ukraine: introduction of the institute of private performers], Yurydychnyi naukovyi elektronnyi zhurnal - Legal scientific electronic journal, Vol. 6. Retrieved from http://www.lsej.org.ua/6_2019/33.pdf

5. Posadska, O. V. (2019), Derzhavno-pravovyi mekhanizm vykonannia rishen shchodo zabezpechennia okhorony prav liudyny ta hromadianyna zasobamy prymusovykh dii [State and legal mechanism for implementing decisions to ensure the protection of human and civil rights by means of coercive action], Publichne upravlinnia ta mytne administruvannia - Public administration and customs administration, Vol. 1 (20): 94-100.

6. Kohutych, Ye. (2019), Pryntsypy yak skladovyi element kontroliu za diialnistiu pryvatnykh vykonavtsiv v Ukraini [Principles as an integral element of control over the activities of private performers in Ukraine], Pidpryiemnytstvo, hospodarstvo i pravo - Entrepreneurship, economy and law, Vol.1: 95-101.

7. Kulava, M.K. (2018), Pryntsypy derzhavnoho rehuliuvannia diialnosti orhaniv DVS ta pryvatnykh vykonavtsiv [Principles of state regulation of internal affairs bodies and private performers], Publichne uriaduvannia: zbirnyk - Public governance: a collection, Vol. 3 (13): 71-80.

8. Hankevych, O. M. (2018), Instytut pryvatnoho vykonavtsia v Ukraini: deiaki teoretychni, zakonodavchi ta praktychni aspekty [Institute of private performer in Ukraine: some theoretical, legislative and practical aspects], Aktualni problemy vdoskonalennia chynnoho zakonodavstva Ukrainy: Zbirnyk naukovykh statei - Actual problems of improving the current legislation of Ukraine: Collection of scientific articles, Vyp. 46: 56-66.

9. Romashkin, S.V. (2021), Diialnist pryvatnoho vykonavtsia shchodo pidvyshchennia efektyvnosti vykonannia rishen sudu v Ukraini [Activities of a private executor to increase the efficiency of execution of court decisions in Ukraine], Pravova derzhava - Constitutional state, Vol. 41: 31-37.

10. Korneichuk, S.P. (2013), Poniattia, zmist ta osoblyvosti administratyvno-prymusovoi diialnosti Derzhavnoi vykonavchoi sluzhby Ukrainy [The concept, content and features of administrative and enforcement activities of the State Executive Service of Ukraine], Naukovyi visnyk Dnipropetrovskoho derzhavnoho universytetu vnutrishnikh sprav - Scientific Bulletin of Dnipropetrovsk State University of Internal Affairs, Vol. 2: 316-323, Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/ Nvdduvs_2013_2_44.

11. Makushev, P.V. (2014), Okremi napriamy vdoskonalennia orhanizatsii diialnosti vykonavchoi sluzhby Ukrainy [Some areas of improving the organization of the executive service of Ukraine], Natsionalnyi yurydychnyi zhurnal: teoriia i praktyka - National Legal Journal: Theory and Practice, Hruden, Retrieved from http://www.jurnaluljuridic.in.ua/archive/2014/6/21.pdf

12. Diachenko, S. V. & Zavadko, D. O. (2021), Pryvatni vykonavtsi v Ukraini: pravovyi status, problemy ta perspektyvy rozvytku [Private performers in Ukraine: legal status, problems and prospects], Visnyk NTUU «KPI». Politolohiia. Sotsiolohiia. Pravo - Bulletin of NTUU "KPI". Politology. Sociology. Law, Vypusk 2 (50): 99-104.

13. Tovmasian, A. (2020), Problemy zabezpechennia nalezhnoho vykonannia sudovykh rishen shchodo subiektiv hospodariuvannia v Ukraini: derzhavno-upravlinskyi vymir [Problems of ensuring the proper execution of court decisions on business entities in Ukraine: the state- administrative dimension], Naukovyi visnyk: Derzhavne upravlinnia - Scientific Bulletin: Public Administration, Vol. 4(6): 252-265.

14. Dordiai, V.I. (2022), Administratyvno - pravovi zasady funktsionuvannia instytutu pryvatnykh vykonavtsiv v Ukraini [Administrative and legal bases of functioning of the institute of private performers in Ukraine], Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho Natsionalnoho Universytetu. Seriia PRAVO - Scientific Bulletin of Uzhhorod National University. LAW series, Vypusk 69: 281 - 286.

15. Fomina, T. (2019), Problemy formuvannia dokhodiv ta vytrat pryvatnykh vykonavtsiv, yak subiektiv nezalezhnoi profesiinoi diialnosti [Problems of income and expenditure of private performers as subjects of independent professional activity], Ekonomichnyi dyskurs - Economic discourse, Vypusk 4: 68-78.

16. Holub, M.V. (2014), Vzaiemodiia orhaniv vnutrishnikh sprav ta derzhavnoi vykonavchoi sluzhby pidchas provedennia masovykh zakhodiv [Interaction of internal affairs bodies and the state executive service during mass events], Forum prava - Law Forum, Vol. 4: 8488. Retrieved from http://nbuv.gov. ua/jpdf/FP_index.htm_2014_4_17.pdf.

17. Kovbas, I. V. & Krainii, P. I. (2020), Prymusovi zakhody zabezpechennia vykonannia rishen u vykonavchomu provadzhenni: problemy ta perspektyvy [Coercive measures to ensure the implementation of decisions in enforcement proceedings: problems and prospects], Pravo i suspilstvo - Law and society, 2020. Vol. 2 chastyna 2: 157-163.

Размещено на Allbest.ru