Стратегічні комунікації: генезис теоретико-методологічних підходів західних партнерів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стратегічні комунікації: генезис теоретико-методологічних підходів західних партнерів

Аулін Олександр Анатолійович

кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, Голосіївський проспект, 3, Київ

Анотація

У статті досліджується генезис основних теоретико-методологічних підходів західних експертів щодо феномену стратегічних комунікацій. Показано, що сьогодні у США та їх союзників не снує єдиного консолідованого поняття стратегічних комунікацій. Поруч з цим більшість західних експертів схиляється до думки, що стратегічні комунікації - це цілеспрямовані комунікаційні акти (або серія актів), скеровані на здійснення вигідного суб'єкту впливу на відповідну цільову аудиторію. Визначено, що основні теоретико-методологічні підходи західних партнерів до аналізу сфери стратегічних комунікацій можна умовно розділити на 3 етапи. Перший етап - з середини 1960-х до початку 2000-х років. У цей час у дослідженнях стратегічних комунікацій превалювала військова спрямованість, яка мала тенденцію до поступового послаблення при наближенні до ХХІ ст. Для другого етапу - з початку 2000-х по 2010 р. менше уваги приділялося саме військовим конфліктам у бік вирішення проблеми міжнародного тероризму та екстремізму. Водночас йшлося про необхідність переходу від монологічних до діалогічних алгоритмів під час стратегічних комунікацій. Третій період - з 2011р. по теперішній час відрізняється увагою на тактичному рівні до необхідності уникати «інформаційного братовбивства», доцільності комплексного задіяння під час проведення стратегічних комунікацій всіх наявних ресурсів: психологічних операцій, зв'язків з громадськістю, публічної дипломатії, пропаганди тощо. Остання набула негативних конотацій, тому використання самого терміну «пропаганда» у прив'язці до стратегічних комунікацій значно зменшилася. На інших рівнях проведення стратегічних комунікацій звертається увага на ситуацію «кризи правди» - труднощі адекватного сприйняття дійсності у наслідок масованого використання фейкових конструкцій та інших проявів гібридних війн.

Запропоновано механізм підвищення ефективності використання стратегічних комунікацій у сфері державної політики України.

Ключові слова: стратегічні комунікації, пропаганда, вплив, цільова аудиторія, гібридна війна.

Abstract

STRATEGIC COMMUNICATIONS: THEORETICAL AND METHODOLOGICAL APPROACHES OF WESTERN RESEARCHERS

Aulin Oleksandr Anatoliiovych Candidate of philosophical sciences, senior scientific researcher of Vernadsky National Library of Ukraine, Golosiyivskiy prospect, 3, Kiev

The article examines the genesis of the main theoretical and methodological approaches of Western experts on the phenomenon of strategic communications. It is shown that today the United States and its allies do not have a single consolidated concept of strategic communications. At the same time, most Western experts are inclined to believe that strategic communications are purposeful communication acts (or a series of acts) aimed at making a beneficial impact on the target audience. It is determined that the main theoretical and methodological approaches of Western partners to the analysis of the field of strategic communications can be divided into 3 stages. The first stage - from the mid-1960s to the early 2000s. At this time, the study of strategic communications was dominated by military orientation, which tended to gradually weaken as we approached the XXI century. For the second stage, from the early 2000s to 2010, less attention was paid to military conflicts in the direction of solving the problem of international terrorism and extremism. At the same time, it was necessary to move from monologue to dialogic algorithms during strategic communications. The third period - from 2011. At present, attention is paid at the tactical level to the need to avoid "information fratricide", the expediency of comprehensive involvement in strategic communications of all available resources: psychological operations, public relations, public diplomacy, propaganda, etc. The latter has acquired negative connotations, so the use of the term "propaganda" in connection with strategic communications has decreased significantly. At other levels of strategic communications, attention is drawn to the situation of the "crisis of truth" - the difficulty of adequate perception of reality as a result of the massive use of fake constructions and other manifestations of hybrid wars. The mechanism of increase of efficiency of use of strategic communications in the field of the state policy of Ukraine is offered.

Keywords: strategic communications, propaganda, influence, target audience hybrid war.

Постановка проблеми

стратегічні комунікації державна політика

У сучасних геополітичних умовах спостерігається стійка тенденція щодо підвищення ролі стратегічних комунікацій (далі СК) у вирішенні важливих міжнародних конфліктів з одночасним зменшенням використання військової сили. Проте теоретичні й прикладні напрацювання у галузі СК, які найбільш активно здійснюються протягом останніх 60 -і років у США, починалися в інтересах американських військових. Велика кількість досліджень у сфері СК і досі торкається проблеми надання психологічного впливу для сприяння реалізації військових планів (хоча останні й спрямовані на максимальне зменшення саме силової складової). Поруч з цим намагання державної влади України адаптувати до українських реалій іноземний досвід є не дуже вдалими (за виключенням сфери оборони). Тому слід звернути увагу на діяльність західних партнерів з теоретичного осмислення використання СК у цивільному житті та конфліктних ситуаціях гібридного характеру. Такий досвід може становити значний інтерес для України, зокрема, для подальшого використання в державному управлінні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Багато аспектів проблем, що торкаються стратегічних комунікацій, науково -інформаційної діяльності українських ІБЦ, а також інформаційної безпеки розкрито в працях таких науковців як О. Ауліна [1], С. Богданов [2], K. Галаган [9], В. Горовий [3], Л. Дубровіна [3], С. Корман [7], П. Корніш [8], B. Ліпкан [4], Д. Хольцхаузен [9] тощо. На сьогодні, однак, відсутні роботи, присвячені адаптації західного досвіду до втілення у цивільному сегменті державній політиці України у сфері стратегічних комунікацій.

Мета статті - аналіз основних теоретико-методологічних підходів західних дослідників до проблеми стратегічних комунікацій для подальшого застосування позитивного досвіду в сучасних українських умовах.

Виклад основного матеріалу

Зазвичай аналіз підходів західних дослідників у сфері стратегічних комунікацій (далі - СК) починається з роботи підполковника Роберта Д. Строка, назву якої можна перекласти як «Стратегічні комунікації та спектр конфліктів» (Strategic Communications and the Spectrum of Conflict). Ця праця цікава за кількома параметрами. Вона фактично є першим дослідженням СК, до якого є вільний доступ в інтернеті. В бібліографії згаданої праці є посилання лише на одно джерело зі СК - статтю Альфреда Д. Старберда «Наші мінливі стратегічні комунікації» (Our Changing Strategic Communications), опубліковану в липні 1965 р., з текстом якої, на жаль, поки неможливо ознайомитися в інтернеті. У зв'язку зі специфікою служби Строка в корпусі зв'язку США, в його статті значна увага приділяється технічним моментам стратегічних комунікацій. Проте деякі висновки американського військового актуальні й сьогодні. Так, Строк звертає увагу на необхідність якісної інтеграції всіх компонентів, задіяних у СК з усуненням міжвідомчих проблем, і створення загально урядової освітньої програми, для поширення знань про окремі аспекти СК [1].

Проте на більш глибокому рівні проблема СК починає досліджуватися та активно обговорюватися у західних військових та експертних колах починаючи з 2000-х років. Саме в 2004 р. МО США був опублікований «Заключний звіт Оперативної групи Оборонної наукової ради зі стратегічних комунікацій» [2].

До цього часу належить визначення СК фахівцями Пентагону як цілеспрямованих зусиль «уряду Сполучених Штатів щодо розуміння та залучення ключових аудиторій для створення, зміцнення або збереження умов, сприятливих для просування інтересів, політики та цілей уряду Сполучених Штатів через використання скоординованих програм, планів, тем, повідомлень і продуктів, синхронізованих із діями всіх інструментів національної влади» [3].

Один із засадничих документів НАТО у сфері стратегічних комунікацій (NATO Strategic Communications Policy) дає таке трактування поняття: «СК НАТО - скоординоване і належне використання комунікативних можливостей і діяльності Північноатлантичного альянсу - публічної дипломатії, зв'язків із громадськістю [цивільних], військових зв'язків із громадськістю, інформаційних та психологічних операцій - у разі необхідності для підтримки політики Альянсу, операцій і заходів та з метою просування цілей НАТО [4].

Експерти лондонського Королівського інституту міжнародних відносин Chatham House визначають СК як «систему взаємопов'язаних дій на стратегічному, оперативному і тактичному рівнях управління, що спрямована на досягнення розуміння інтересів і потреб цільових аудиторій і виявляє ефективні методи і механізми активації та підтримки певних типів поведінки з боку цих аудиторій» [5]. Інтерпретація поняття СК фахівцями Chatham House використовується сьогодні і в документах Євросоюзу.

У 2007 р. вийшла стаття радника зі стратегічних комунікацій відділу координації діяльності по боротьбі з тероризмом Держдепартаменту США Емілі Голдман «Стратегічні комунікації: інструмент асиметричною війни» (Strategic Communication: A Tool for Asymmetric Warfare). У своєму дослідженні Голдман аналізувала комунікаційний простір із точки зору стратегічного планування. На думку представниці Держдепу, СК є життєво важливою діяльністю для підтримки військових операцій та національних інтересів США. «Інформація може впливати на ставлення і, зрештою, на поведінку. Це один з найважливіших інструментів, який ми маємо формувати за місяці та роки наперед. Зараз це необхідно для боротьби з супротивниками, які використовують нетрадиційні та асиметричні засоби. Це може бути ефективним для формування спогадів про минуле, а також для планування майбутнього» [6].

У тому ж році виходить колективна робота С.Р. Кормана, А. Третвей і Б. Гудола з красномовною назвою «Модель ХХІ-го століття для спілкування у світовій війні ідей від спрощеного впливу до прагматичної складності» (A 21st Century Model for Communication in the Global War of Ideas From Simplistic Influence to Pragmatic Complexity). У дослідженні, зокрема, йдеться про те, що тогочасні зусилля США та їх союзників у сфері стратегічних комунікацій спиралися на застарілу модель впливу шляхом повідомлень, що характерна для ХХ ст. і не є більше ефективною у складній глобальній боротьбі ідей. Стару модель пропонується замінити новою, для якої характерним є погляд на спілкування в ХХІ столітті як на інтерпретацію та атрибуцію дій у невизначеному середовищі. Щоб досягти успіху в цьому середовищі, комунікатори повинні зменшити контроль і прийняти складність, замінити повторення повідомлень експериментальними варіаціями, розглянути кроки, які порушать наявну систему, і скласти плани на випадок непередбачених ситуацій [7]. Тобто авторами було запропоновано замінити в СК монологічні моделі на діалогічні.

У 2010 р. подією у світі СК була публікація Академією оборони Великої Британії дослідження Л. Роуланда та С. Татума Strategic Communication & Influence Operations: Do We Really Get It? У роботі читко розділяються «стратегічне спілкування» (Strategic Communication) та «стратегічні комунікації» (Strategic Communications). На думку Роуланда й Татума,

Strategic Communication - це "систематична серія послідовних та пов'язаних між собою заходів, які проводяться на стратегічному, оперативному і тактичному рівнях, що дозволяє зрозуміти цільові аудиторії, визначає ефективні шляхи, розробляє та просуває ідеї та думки за допомогою цих каналів для сприяння та підтримки певних типів поведінки". У цьому контексті «стратегічне спілкування» (Strategic Communications) є парадигмою, яка визнає, що інформація та її сприйняття впливають на поведінку цільової аудиторії і що діяльність повинна бути відкалібрована на основі ефектів першого, другого та третього порядку. «Стратегічні комунікації» (Strategic Communications) - це процеси та послідовність подання інформації для ретельно орієнтованих аудиторій. Водночас вплив є бажаним кінцевим результатом стратегічного спілкування [8]. Подібне розділення на Strategic Communication та Strategic Communications традиційно для багатьох західних експертів, проте, згідно з фактично вже сформованою вітчизняною традицію ми використовуватиме єдиний термін «стратегічні комунікації».

У 2011р. з'явилися одразу три роботи Г. Дімітріу, К. Пола та В. Портер, які до сих пір не втратили своєї актуальності. У дослідженні «Перемога у війні наративів: стратегічні комунікації та конфлікт в Афганістані» (Winning the story war: Strategic communication and the conflict in Afghanistan) Г. Дімітріу наводить основні принципи СК. На його погляд, останні повинні бути орієнтованими не виключно на конкретну цільову групу, а враховувати можливі наслідки для сприйняття всіма іншими можливими цільовими аудиторіями. СК спрямовані на підрив та делегітимізацію опонента, отримання підтримки та легітимності з боку місцевого населення, домашнього електорату, міжнародної громадськості та всіх інших (відповідних) цільових груп. Суть СК полягає в тому, що повідомлення, передані (навмисно чи несвідомо) всім цим різним групам, не повинні конфліктувати одне з одним [9].

У дослідженні експерта RAND Corporation К. Пола «Поліпшення стратегічного спілкування» (Getting Better at Strategic Communication) йдеться про те, що хоча СК напряму пов'язані з впливом, проте повинні містити правдиву інформацію та сприяти довірі між суб'єктом і об'єктом. Поруч з інформуванням і впливом, іншими важливим елементами СК є переконання інтеграція, координація і відсутність конфліктних ситуацій між учасниками. Стратегічні комунікації, на думку вченого, повинні розглядатися не лише як інструмент протидії насильницькому екстремізму, а як важлива частина державних зусиль для демонстрації позитивного іміджу країни у глобальному масштабі. Пол вважає, що для ефективної реалізації СК важливо, щоб їх цілі були зрозумілі, а бажаний ефект, який досягається за допомогою комунікації, був конкретним і ясним. Розпливчасті цілі, такі як «виграти довгу війну», не мають на увазі будь - яких вимірних показників прогресу, і не дають можливості сформулювати допоміжні цілі, з якими могла б бути пов'язана кампанія впливу. Пол вважає, що СК - це не просто одностороннє мовлення, а справжнє двостороннє спілкування чи діалог. Це веде до політики, сформованої з урахуванням власних інтересів, а також інтересів та уподобань інших учасників [10].

У 2012 р. П. Фаруел із Джорджтаунського університету, опублікував книгу «Переконання та сила: Мистецтво стратегічного спілкування» (Persuasion and Power: The Art of Strategic Communication). У своєму дослідженні вчений розглядає СК як використання слів, дій, зображень чи символів для впливу на настрої та думки цільових аудиторій для формування їхньої поведінки з метою просування інтересів чи політики або для досягнення інших цілей. Фаруел вважає, що основними формами СК є психологічні операції, пропаганда, зв'язки з громадськістю та публічна дипломатія [11]. На думку вченого, процес СК полягає у створені, послідовності у повідомленні і цілях та уникненні інформаційного братовбивства - те, що в політиці називається перехресним тиском на повідомлення. Послідовність досягається завдяки залученню всіх зацікавлених сторін на стратегічному або оперативному рівні. Переміщення кожного в одному напрямку, очевидно, може виявитися більш складним завданням.

В 2014 р. у дослідженні П. Кіса «Стратегічні комунікації в асиметричних конфліктах» (Strategic Communications in Asymmetric Conflicts) проводиться думка автора про те, що СК - це перш за все вплив на громадську думку. Кіс звертає увагу на те, що для визначення цього феномену раніше вживався термін «пропаганда». Після того як останній набув негативних конотацій «на найвищих рівнях» використовується термін «стратегічні комунікації», у той час як «інформаційні операції» - на тактичному або оперативному рівні [12].

У 2019 р. Інститутом національних стратегічних досліджень у Тель-Авіві, RAND Corporation та Королівським коледжем у Лондоні проводилася Міжнародна конференція на тему «Національна безпека, стратегічні комунікації та розпад правди в суперечливому інформаційному середовищі». Конференція була зосереджена на проблемах сучасності, які характеризується явищами «кризи правди» та фейкових новин, що виникли в результаті поєднання інформаційної революції та технологій гібридної війни. Основна увага експертів була зосереджена на двох елементах, які доповнюють і впливають один на одного в новій реальності: один - це боротьба за когнітивне усвідомлення (зусилля впливу), а інший - зростаюча складність розуміння реальності. Конференція показала, як ці два елементи тісно переплітаються у просторі спільних дій.

Якщо звернутися українських реалій, слід зазначити, що сьогодні консолідоване поняття СК дається в Доктрині інформаційної безпеки та Воєнній доктрині України. В обох: «стратегічні комунікації - скоординоване і належне використання комунікативних можливостей держави - публічної дипломатії, зв'язків із громадськістю, військових зв'язків, інформаційних та психологічних операцій, заходів, спрямованих на просування цілей держави» [15]. Тобто визначення СК відповідає основним підходам західних партнерів. Проте станом на сьогодні його в значній мірі вдалося імплементувати лише до нормативно - правової бази МО та ЗС України. В нормативних актах інших відомств лише йдеться про наміри організувати або прискорити роботу на цьому напрямі. Це може бути однією з основних причин поки ще невдалої адаптації західного досвіду до втілення у цивільному сегменті державній політиці України у сфері стратегічних комунікацій. Друга проблема, пов'язана з першою і полягає в тому, що, як влучно відмітив К. Пол, для успішної реалізації СК важлива зрозумілість їх цілей. У такому контексті кінцевий результат комунікації повинен бути конкретним і ясним. Розпливчасті цілі, такі як «виграти довгу війну», не мають на увазі будь-яких вимірних показників прогресу, і не дають можливості сформулювати допоміжні цілі, з якими могла б бути пов'язана кампанія впливу, що не дозволяє підвищити ефективність діяльності на цьому напрямі.

Висновки

Станом на сьогодні не снує єдиного навіть конвенціонального визначення поняття стратегічні комунікації. Поруч з цим більшість західних експертів схиляється до думки, що СК - це цілеспрямовані комунікаційні акти (або серія актів), скеровані на здійснення вигідного суб'єкту впливу на відповідну цільову аудиторію.

Основні теоретико-методологічні підходи західних експертів до аналізу сфери стратегічних комунікацій можна умовно розділити на 3 етапи. Перший етап - з середини 1960-х до початку 2000-х років. У цей час у дослідженнях СК превалювала військова спрямованість, яка мала тенденцію до поступового послаблення при наближенні до ХХІ ст. Для другого етапу - з початку 2000-х по 2010 р. характерними є зміни загроз. Менше уваги приділялося саме військовим конфліктам у бік вирішення проблеми міжнародного тероризму та екстремізму. Водночас йшлося про необхідність переходу від монологічних до діалогічних алгоритмів під час стратегічних комунікацій. Третій період - з 2011р. по теперішній час відрізняється увагою на тактичному рівні до необхідності уникати «інформаційного братовбивства», доцільності комплексного задіяння під час проведення СК всіх наявних ресурсів психологічних операцій, зв'язків з громадськістю, публічної дипломатії та пропаганди. Остання набула негативних конотацій, тому її використання у прив'язці до СК значно зменшилася. На інших рівнях проведення СК звертається увага на ситуацію «кризи правди» - труднощі адекватного сприйняття дійсності у наслідок масованого використання фейкових конструкцій та інших проявів гібридних війн. В цілому поступово СК перетворюються від інструменту нападу на досить ефективний спосіб захисту власного інформаційного простору.

Для успішного здійснення стратегічних комунікацій у контексті реалізації державної політики України насамперед необхідна ієрархія ясних та зрозумілих для громадськості цілій СК, а також максимальна конкретизація бажаних кінцевих результатів. На їх основі доцільно побудувати несуперечливу систему допоміжних та проміжних цілій. Також необхідний єдиний координуючий ситуацію у сфері СК державний орган. Організаційні документи крім описання цілій всіх рівнів повинні містити інформацію про наявні й потрібні ресурси, а також перелік параметрів для контролю (у тому числі за часом).

Література:

1. Robert D. Strok. Strategic Communications and the Spectrum of Conflict. US Army War College, Carlisle Barracks, Pennsylvania, 1966. 22 pp. URL:

https://apps.dtic.mil/dtic/tr/fuUtext/u2/a488153.pdf (дата звернення: 24.10.2020).

2. Report of the Defense Science Board Task Force on Strategic Communication 2004 URL: http://www.acq.osd.mil/dsb/reports/ADA 428770.pdf (дата звернення: 24.10.2020).

3. DoD Dictionary of Military and Associated Terms / Defense Technical Information Center. November 8, 2010. URL: http://www.dtic.mil/doctrine/new_pubs/jp1_02.pdf (дата

звернення: 25.10.2020).

4. NATO Strategic Communications Policy URL: http://info.publicintelligence.net/NATO- STRATCOM-Policy.pdf (дата звернення: 24.10.2020).

5. Cornish P., Lindley-French J., Yorke C. Strategic Communications and National Strategy / A Chatham House Report. September 2011. P. 4. URL: https://www.chathamhouse.org/sites/files/chathamhouse/r0911es%E2%80%93stratcomms.pdf (дата звернення: 24.10.2020).

6. Emily Goldman. Strategic Communication: A Tool for Asymmetric Warfare. Blog. Sat, 10/06/2007 URL: https://smallwarsjournal.com/blog/ strategic-communication-a-tool-for-asymmetric- warfare (дата звернення: 25.10.2020).

7. Corman S.R., Trethewey A., Goodall B. A 21st Century Model for Communication in the Global War of Ideas. From Simplistic Influence to Pragmatic Complexity URL: https://csc.asu.edu/wp-content/uploads/pdf/ 114.pdf (дата звернення: 25.10.2020).

8. Rowland L., Tatham S. Strategic Communication & Influence Operations: Do We Really Get It? URL: https://www.files.ethz.ch/isn/119385/ 2010_08.pdf (дата звернення: 25.10.2020).

9. Dimitriu G.R. Winning the story war: Strategic communication and the conflict in Afghanistan // Public Relations Review. - 2012. - № 38. - Р. 195-207. URL:

https://www.academia.edu/3091193/ Winning_t he_story_

war_Strategic_communication_and_the_conflict_in_Afghanistan (дата звернення: 25.10.2020).

10. Getting Better at Strategic Communication. by Christopher Paul URL: www.rand.org > RAND_CT366 (дата звернення: 25.10.2020).

11. Porter W. A national strategic narrative / W. Porter - Washington, D.C.: Woodrow Wilson International Center for Scholars, 2011. - 15p. URL:

https://www.wilsoncenter.org/sites/default/files/A%20National%20Strategic%20Narrative.pdf (дата звернення: 25.10.2020).

12. Persuasion and Power: The Art of Strategic Communication by James P. Farwell Washington, DC, Georgetown University Press, 2012. 288 pp. URL: https://thebookspdf.com/wp- content/uploads/woocommerce_ uploads/ 2020/ 02/ Persuasion-and-Power-The-Art-of-Strategic- Communication.pdf (дата звернення: 24.10.2020).

13. Peter A. Kiss. Strategic Communications in Asymmetric Conflicts URL: https://www.researchgate.net/publication/221932195_Strategic_Communications_in_Asymmetric_ Conflicts (дата звернення: 24.10.2020).

14. National Security, Strategic Communications, and Truth Decay in a Contested Information

Environment URL: https://www.inss.org.il/event/national-security-strategic-communications-and-

truth-decay-in-a-contested-information-environment/(дата звернення: 27.10.2020).

15. Указ Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 грудня 2016 року «Про Доктрину інформаційної безпеки України» URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/47/2017 (дата звернення: 24.10.2020).

References:

1. Strok, R.D. (1966). Strategic Communications and the Spectrum of Conflict. Carlisle Barracks: US Army War College. Retrieved from https://apps.dtic.mil/dtic/tr/fulltext/u2/a488153.pdf [in English].

2. Report of the Defense Science Board Task Force on Strategic Communication. (2004). Office of the Under Secretary of Defense for Acquisition, Technology, and Logistics. Retrieved from http://www.acq.osd.mil/dsb/reports/ADA 428770.pdf [in English].

3. DoD Dictionary of Military and Associated Terms. Defense Technical Information Center. (2010). www.dtic.mil. Retrieved from http://www.dtic.mil/doctrine/new_pubs/jp1_02.pdf [in English].

4. NATO Strategic Communications Policy. (2009). info.publicintelligence.net. Retrieved from http://info.publicintelligence.net/NATO-STRATCOM-Policy.pdf [in English].

5. Cornish, P., Lindley-French, J., Yorke, C. (2011). Strategic Communications and National Strategy. A Chatham House Report. Retrieved from

https://www.chathamhouse.org/sites/files/chathamhouse/r0911es%E2%80%93stratcomms.pdf [in English].

6. Goldman, E. (2007). Strategic Communication: A Tool for Asymmetric Warfare. smallwarsjournal.com. Retrieved from https://smallwarsjournal.com/blog/strategic-communication-a- tool-for-asymmetric-warfare [in English].

7. Corman, S.R., Trethewey, A., Goodall, B. A 21st Century Model for Communication in the Global War of Ideas. From Simplistic Influence to Pragmatic Complexity. Connections: The Quarterly Journal, 5(3), 93-104. Retrieved from https://csc.asu.edu/wp-content/uploads/pdf/ 114.pdf [in English].

8. Rowland, L., Tatham, S. (n.d.). Strategic Communication & Influence Operations: Do We

Really Get It? Defence Academy of the United Kingdom. Retrieved from

https://www.files.ethz.ch/isn/119385/ 2010_08.pdf [in English].

9. Dimitriu, G.R. (2012). Winning the story war: Strategic communication and the conflict in Afghanistan. Public Relations Review, 38, 195-207. Retrieved from https://www.academia.edu/3091193/Winning_the_story_war_Strategic_communication_and_the_conf lict_in_Afghanistan [in English].

10. Paul, Ch. (2011). Getting Better at Strategic Communication. Santa Monica: RAND Corporation. Retrieved from www.rand.org>RAND_CT366 [in English].

11. Porter, W. (2011). A national strategic narrative. Washington, D.C.: Woodrow Wilson International Center for Scholars. Retrieved from

https://www.wilsoncenter.org/sites/default/files/A%20National%20Strategic%20Narrative.pdf [in English].

12. Farwell, J.P. (2012). Persuasion And Power. The Art of Strategic Communication. Washington: Georgetown University Press. Retrieved from https://thebookspdf.com/wp-content/uploads/woocommerce_uploads/2020/02/Persuasion-and-Power-The-Art-of-Strategic- Communication.pdf [in English].

13. Kiss, P.A. (2012). Strategic Communications in Asymmetric Conflicts.

www.researchgate.net. Retrieved from https://www.researchgate.net/publication/221932195_Strategic_Communications_in_Asymmetric_Co nflicts [in English].

14. National Security, Strategic Communications, and Truth Decay in a Contested Information Environment. (2019). www.inss.org.il. Retrieved from https://www.inss.org.il/event/national-security- strategic-communications-and-truth-decay-in-a-contested-information-environment/ [in English].

15. Ukaz Prezydenta Ukrainy “Pro rishennia Rady natsionalnoi bezpeky i oborony Ukrainy vid 29 hrudnia 2016 roku «Pro Doktrynu informatsiinoi bezpeky Ukrainy» : vid 25 liutoho 2017 roku, № 47/2017 [Decree of the President of Ukraine On the decision of the National Security and Defense Council of Ukraine of December 29, 2016 "On the Doctrine of Information Security of Ukraine" from February 25 2017, № 47/2017]. zakon.rada.gov.ua. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/47/2017 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru