Суб’єкт кримінального правопорушення посягання на життя захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги

Размещено на http://www.allbest.ru/

Суб'єкт кримінального правопорушення посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги

Харь Інна Олексіївна,

кандидат юридичних наук, доцент,

завідувачка кафедрою інтелектуальної власності та цивільно-правових дисциплін Київського інституту інтелектуальної власності та права, Національний університет «Одеська юридична академія»

Анотація

Питання, що стосуються суб'єкта кримінального правопорушення, передбаченого ст. 400 КК України (далі - ст. 400 КК), важливі як для теорії кримінального права, так і для існуючої практики. Проте, на фоні помітних успіхів у вивченні теоретичних і методологічних питань про кримінальне правопорушення, суб'єкт як елемент складу кримінального правопорушення посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, не отримав належного аналізу.

Метою статті є дослідження суб'єкта кримінального правопорушення посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, з урахуванням сучасних реалій істотних змін в законодавстві про кримінальну відповідальність.

Наукова новизна полягає у тому, що в сучасних умовах розвитку Української держави та вирішення завдання запобігання злочинності кримінально-правові проблеми, зокрема, що стосуються суб'єкта кримінального правопорушення посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, потребують нових теоретичних розробок і практичного застосування. На сьогоднішній день відсутній те- оретико-методологічний і системний аналізи основних положень про суб'єкт кримінального правопорушення, передбаченого ст. 400 КК.

Висновки. Суб'єктом кримінального правопорушення посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, слід розуміти: 1) фізичну осудну, приватну, неслужбову особу (громадянина України, особу без громадянства, громадянина іноземної держави), яка до вчинення кримінального правопорушення досягла 14-річного віку; 2)якщо кримінальне правопорушення, передбачене ст. 400 КК, вчинила службова особа при перевищенні влади або службових повноважень, її діяння слід кваліфікувати за сукупністю кримінальних правопорушень - за ч.3 ст. 365 та ст. 400 КК.

Ключові слова: суб'єкт кримінального правопорушення, посягання на життя захисника чи представника особи, діяльність пов'язана з наданням правової допомоги, приватна особа, неслужбова особа.

Abstract

T Khar Inna O.,

Candidate of Juridical Sciences, Docent, Head of the Department of Intellectual Property and Civil Law Disciplines, Kyiv Intellectual Property and Law Institute, National University «Odesa Law Academy»

PERPETRATOR OF A CRIMINAL OFFENCE OF TRESPASS AGAINST A LIFE OF A DEFENSE ATTORNEY OR LEGAL AGENT IN CONNECTION WITH THEIR LEGAL ASSISTANCE

he matter of a perpetrator of a criminal offence stipulated in Article 400 of the Criminal Code of Ukraine (hereinafter CC of Ukraine) is important both for criminal law theory and existing practice. Though against the background of significant progress in the study of theoretical and methodological issues of criminal offenses in general, the perpetrator of a crime of trespass against a life of a defense attorney or legal agent in connection with their legal assistance, in particular, has not been adequately studied.

The purpose of this article is to investigate the perpetrator of a criminal offence of trespass against a life of a defense attorney or legal agent in connection with their legal assistance, taking into account the current realities of essential changes in the legislation on criminal responsibility.

The scientific novelty lies in the fact that in the current conditions of the Ukrainian state development and solution of the problem of criminal prevention criminal-legal problems, in particular, regarding a perpetrator of a criminal offence of trespass against a life of a defense attorney or legal agent in connection with their legal assistance, require new theoretical developments and practical application. Today there is no theoretical and methodological and systematic analysis of the basic provisions about the perpetrator of a criminal offence, provided for by Article 400 of the CC of Ukraine.

Conclusions. The perpetrator of a criminal offence of trespass against a life of a defense attorney or legal agent in connection with their legal assistance should be understood as: 1)a natural private non-official person of sound mind (citizen of Ukraine, person without citizenship, citizen of a foreign state), who has reached 14years of age before committing a criminal offense; 2) if the criminal offense under Article 400 of the CC of Ukraine has been committed by an official who exceeded his authority or his official duties, his actions are to be qualified as criminal offenses for the sum ofcrimes under Part 3 Article 365 and Article 400 of the CC.

Key words: a perpetrator of a criminal offence, a trespass against a life of a defense attorney or legal agent, legal assistance, a private person, a non-official person.

Постановка проблеми

Питання, що стосуються суб'єкта кримінального правопорушення, передбаченого ст. 400 КК України (далі - ст. 400 КК), важливі як для теорії кримінального права, так і для існуючої практики. Проте на фоні помітних успіхів у вивченні теоретичних і методологічних питань про кримінальне правопорушення, суб'єкт як елемент складу кримінального правопорушення посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, не отримав належного дослідження.

Дослідженням проблеми суб'єкта кримінального правопорушення, передбаченого ст. 400 КК України, займалися такі вчені, як: В.І.Борисов, В.І.Тютюгін, В.О.Навроцький, В. К. Матвійчук, Ю. В. Гродецький, В. А. Козак, Р. С. Орловський, О. Є. Радутний, Є. В. Шевченко, В. В. Сміх та ін. Проте, ця проблема до цього часу не аналізувалася комплексно.

Метою статті є дослідження суб'єкта кримінального правопорушення посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, з урахуванням сучасних реалій істотних змін в законодавстві про кримінальну відповідальність.

Виклад основного матеріалу

Проблема суб'єкта кримінального правопорушення загалом, а також суб'єкта діяння, передбаченого статтею400 КК 2001року, має певний теоретичний доробок. Питання про суб'єкт кримінального правопорушення протягом багатьох років було дискусійним у теорії кримінального права. Тут необхідно відзначити, що в редакції закону № 3207-VI від 07.04.2011р. із змінами, внесеними згідно із Законом №2617-VIII від 22листопада 2018 р., у ч.1 ст. 18 КК дається законодавче визначення суб'єкта кримінального правопорушення: «Суб'єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність» [1], а також сформульовано визначення спеціального суб'єкта - ч.2 ст.18 КК: «Спеціальним суб'єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, кримінальне правопорушення, суб'єктом якого може бути лише певна особа» [1]. Відсутність будь-якої ознаки загального, а для спеціального - ознак спеціального суб'єкта кримінального правопорушення виключає склад конкретного злочинного діяння і застосування до винної особи покарання. Ці вимоги стосуються і кримінальних правопорушень, передбачених статтею 400 КК. Стосовно суб'єкта кримінального правопорушення існує проблема його класифікації, оскільки в юридичній літературі існують різні погляди на це питання. Так, деякі автори стверджують, що такими суб'єктами кримінальних правопорушень можуть бути як приватні, так і службові особи [2, с. 522; 3, с. 135]. Інші - вважають, що суб'єктом кримінального правопорушення можуть бути будь-які особи [4, с. 9]. Існує думка, що суб'єктом кримінального правопорушення можуть бути як громадяни України, так і службові особи [5, с. 42]. В теорії кримінального права суб'єктів кримінальних правопорушень також класифікують на загальних і спеціальних [6, с. 830-835; 7, с. 120].

Така суперечлива класифікація суб'єктів кримінальних правопорушень, їх тлумачення в науці кримінального права та судовій практиці не може надати допомогу судам та правоохоронним органам у справі боротьби зі злочинними проявами. Положення, що склалося в теорії кримінального права стосовно класифікації суб'єктів кримінальних правопорушень, викликає необхідність більш поглибленого дослідження суб'єкта діяння і, зокрема, суб'єкта кримінального правопорушення посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги (ст. 400 КК). З цією метою, перш за все, звернемося до термінології, що використовується авторами для позначення суб'єкта конкретного злочинного діяння. Так, В. Я. Та- цій, A. A. Піонтковський та інші при визначені суб'єкта кримінального правопорушення, яке стосується діянь проти правосуддя, використовують термін «приватна особа». Авторка підтримує позицію В. К. Матвійчу- ка, що поняття «приватна особа» не зовсім точно відображає той зміст, який ці автори йому намагаються надати [8, с. 70]. Перш ніж зробити спробу пояснити свою точку зору про це поняття, слід відзначити, що в кримінальному праві зміст терміну «приватна особа» до цього часу не отримав розробки. Ним в дійсності автори існуючих підручників із кримінального права, курсів кримінального права, монографічної літератури, навчальних посібників і статей називають суб'єктів діянь, що стосуються злочинів проти правосуддя. При цьому не дають пояснення, на відміну від поняття «службова особа», якими ж ознаками повинна володіти приватна особа. Разом з тим, розробка ознак приватної особи має не тільки теоретичне, але й істотне практичне значення, на чому акцентував увагу В. К. Матвійчук [8, с. 70], що і ми спробуємо аргументувати при визначенні суб'єкта кримінального правопорушення, передбаченого ст. 400 КК України. Для того, щоб отримати з цього питання більш або менш вичерпну відповідь, важливо дійсно дати тлумачення терміну «приватна особа», з'ясувати, який зміст в нього вкладається, і що власне під ним треба розуміти, як його треба аргументувати. Відповідно до «Словаря русского языка» С. Ожегова слово «частный, -ое» означає «являющийся отдельной частью чего-либо, не общий, не типичный. Личный, не общественный, не государственный» [9, с. 717]. Ближче за значенням, хоча і більш вузьке тлумачення терміну «приватний» пропонує «Толковый словарь русского языка» В. Даля: «относящийся к части, общему, исключение» [10, с. 583]. Дещо схоже розуміння дається терміну «приватний» Великим тлумачним словником сучасної української мови: «який належить окремій особі (особам); не державний, не суспільний... Який стосується окремої особи (осіб); особистий... Не пов'язаний зі службовою або суспільною діяльністю... Який не має офіційного значення... виконується поза державною службою... який не перебував на державній службі...». «Приватним способом»: а) неофіційно; б) для окремої особи або поза державною службою...» [11, с. 1110].

З існуючих тлумачень терміну «приватний», що є в словниках, звичайно, ще не можна визначити ознаки приватної особи. Видається, що для цієї мети додатково необхідно скористатися тими положеннями, що містяться в чинному кримінальному законодавстві (с. 3 ст. 18 КК України), а саме, ознаками службової особи: «Службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом» [1], а також неслужбової особи, що даються в юридичній літературі: «неслужбовою особою є фізична осудна особа, яка виконує виробничі функції, в процесі яких відбувається процес виробництва, або професійні функції відносно постійного виду трудової діяльності, що передбачає певну сукупність теоретичних знань, практичного досвіду і трудових навичок, коло обов'язків таких працівників регламентуються трудовим договором, контрактом, інструкціями, або іншими документами» [12, с. 43-47].

Порівнюючи названі вище ознаки та правові наслідки, що мають місце на практиці, які відносяться як до службової, так і неслужбової особи, а також використовуючи тлумачення терміну «приватний», спробуємо визначити ознаки суб'єкта приватної особи як суб'єкта кримінального правопорушення. Виходячи з динаміки становища службової і неслужбової особи, а також правових наслідків їх діянь, є можливість надати визначення приватної особи як можливого суб'єкта кримінального правопорушення. Приватна особа як суб'єкт кримінального правопорушення вчиняє суспільно небезпечне діяння, передбачене ККУкраїни у відриві від згаданих вище функцій, тобто не у зв'язку з роботою, що виконувалася, і зі службовими повноваженнями чи професійними функціями, та не знаходиться з певною сферою в трудових, цивільно-правових і службових відносинах.

Ми згодні з позицією В. К. Матвійчука, що поняття «приватна особа» і «службова особа» відносяться до різних систем відліку, і їх (ці поняття) не можна порівнювати і протиставляти, а тому методично буде вірним, якщо конкретні системи будуть розглядатися в конкретних умовах (тобто в системі досліджуваних суспільних відносин) [13, с. 63], у тому числі, які охороняються ст. 400 КК. Отже, вичерпність поняття «суб'єкт кримінального правопорушення» виявляється в тому, що воно повинно мати повноту об'єму цього поняття (тобто має бути відсутня пустота, відсутність наповнення цього поняття). З цього приводу слід погодитися з позицією В. К. Матвійчука і положень формальної логіки, що при діленні певного поняття, а саме «суб'єкт кримінального правопорушення», сума об'ємів понять-дільників - «службова», «неслужбова» і «приватна» особа - має бути рівною об'єму (обсягу) діленого поняття» [13, с. 64]. Таким чином, можна погодитися з таким визначенням приватної особи як суб'єкта кримінального правопорушення - це «фізична осудна особа, якій виповнився до моменту вчинення кримінального правопорушення вік кримінальної відповідальності, яка вчиняє таке діяння, не маючи функцій та статусу службової та неслужбової особи, не знаходиться в трудових відносинах, діє як приватна особа не в інтересах суспільно корисної діяльності» [13, с. 64].

Дещо іншою термінологією користується при визначенні суб'єкта кримінального правопорушення В. Пакутін. Так, для позначення можливих суб'єктів конкретного кримінального правопорушення ним використовується, поряд із службовими особами, поняття «громадяни» [5, с. 28]. Нам здається, що вірну позицію в цьому питанні займає В. К. Матвійчук, який зазначає, що «використання терміну «громадянин» в поєднані зі службовими особами, як складовими суб'єкта кримінального правопорушення, неправомірно» [8, с. 93]. Дійсно, таке поєднання можливих суб'єктів окремого складу кримінального правопорушення призводить до відомої логічної помилки, тобто невідповідності членів поділу їх перетину [8, с. 93]. На нашу думку, це також призводить до повного відторгнення їх одне від одного, адже очевидно, що службові особи є також громадянами. Крім того, при «такому поєднанні вбачається і друга логічна помилка - неповнота ділення» [8, с. 93], що є, на наш погляд, істотною методологічною помилкою. Автори, виходячи з механізму логіки мислення, використовуючи поняття «громадяни», не включають в якості можливих суб'єктів кримінальних правопорушень осіб без громадянства, громадян іноземної держави, неслужбових і приватних осіб. Це ще раз підтверджує нашу позицію щодо суб'єкта кримінального правопорушення.

Поділ суб'єктів на загальний та спеціальний, як вірно вказує С. Б. Гавриш, для кримінальних правопорушень проти правосуддя дійсно недостатній, бо не відображає соціального і правового статусу суб'єкта [44, с. 484]. Це дійсно так, оскільки цей термін є певною абстракцією, що позбавлена соціального змісту, тобто реальності суб'єкта як такого.

Ми переконані, що теоретичне вирішення питання про суб'єкт кримінального правопорушення, передбаченого ст. 400 КК, повинно, перш за все, слугувати практиці боротьби з цими проявами. Розробки в науці кримінального права можуть бути сприйняті практикою лише в тому випадку, якщо достатньою мірою конкретизовані і базуються на реальних умовах життя суспільства, мають правові та соціальні основи закону про кримінальну відповідальність.

Таким чином, на основі теоретико-ме- тодологічних підходів щодо визначення суб'єкта кримінальних правопорушень, у тому числі, діяння, передбаченого ст. 400 КК України - посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, вбачається необхідним проведення детального дослідження.

Стосовно суб'єкта кримінального правопорушення посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, в існуючих публікаціях висловлені наступні судження: 1) В. І. Тютюгін, Ю. В. Гро- децький запевняють, що таким може бути особа, яка досягла 14-річного віку (якщо таке кримінальне правопорушення вчинила службова особа при перевищенні влади або службових повноважень, її діяння слід кваліфікувати за сукупністю діянь - за ч.3 ст. 365 та за ст. 400 КК). Про це свідчить п. 11 ППВСУ «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень» від 26 грудня 2003 р. № 15 [15, с. 916]; 2)М.І.Мельник, М.І.Хавронюк, В.І.Борисов, В. А. Козак, Р. С. Орловський, О. Є. Радутний та Є. В. Шевченко наполягають, що суб'єктом цього кримінального правопорушення може бути осудна особа, яка досягла 14-річ- ного віку [16, с.1064; 17, с.65]; 3)В.В.Сміх стверджує, що суб'єктом цього кримінального правопорушення виступають особи, які вчиняють посягання на потерпілих у зв'язку з виконанням ними обов'язків з надання правової допомоги (крім того, суб'єктом цього діяння виступає службова особа), яким виповнилося 14років [18, с.145]; 4)авто- ри коментаря за редакцією М. О. Потебень- ка, В. Г. Гончаренка розуміють, що відповідальність за вчинення цього кримінального правопорушення може нести фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку [19, с.823]; 5)Ю.В.Александров упевнений, що суб'єктом цього кримінального правопорушення може бути особа яка досягла 14ро- ків [20, с. 845].

Аналіз описаних вище поглядів на суб'єктів кримінальних правопорушень свідчить, що вони характеризуються неповнотою та мають деякі вади. Зокрема, В.І.Тю- тюгін, Ю. В. Гродецький (автори першої точки зору) та Ю. В. Александров (автор п'ятої точки зору) пропонують визначення, яке містить такі неточності стосовно суб'єкта кримінального правопорушення, передбаченого статтею 400 КК, як: а) не називають такі обов'язкові ознаки цього суб'єкта, як «як фізична осудна особа»; б) не зазначають, що таким може бути громадянин України, особа без громадянства, громадянин іноземної держави та не розкривають зміст цих ознак. Натомість, М. І. Мельник, М. І. Хавронюк, В. І. Борисов, В. А. Козак, Р. С. Орловський, О. Є. Радутний та Є. В. Шевченко (автори другої точки зору) не вказують на таку ознаку суб'єкта, як фізична особа, а також не зазначають, що такою особою може бути приватна, неслужбова особа (громадянин України, особа без громадянства, громадянин іноземної держави). Крім того, ці науковці не зазначають - чи можуть бути суб'єктом цього кримінального правопорушення службові особи. У той же час В. В. Сміх (автор третьої точки зору) у своєму трактуванні суб'єкта кримінального правопорушення, передбаченого статтею 400 КК, не називає такі обов'язкові ознаки суб'єкта цього діяння, як фізична осудна особа, а також те, що це може бути громадянин України, особа без громадянства, громадянин іноземної держави. Крім того, названий науковець не вказує, що таким суб'єктом може бути також неслужбова або приватна особа. Слід акцентувати увагу на тому, що автори Науково-практичного ко- ментаря до Кримінального кодексу України за ред. М. О. Потебенька та В. Г. Гончаренка (четверта точка зору) пропонують більш повне визначення суб'єкта цього кримінального правопорушення, але й вони не зазначають, що таким суб'єктом можуть бути приватні, неслужбові особи (громадяни України, особи без громадянства, громадяни іноземної держави). Крім того, вони не визначились із відповідальністю службової особи, яка вчиняє діяння, передбачене ст. 400 КК.

Використання таких визначень суб'єкта кримінального правопорушення посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, певною мірою обмежує їх, є недостатнім для правоохоронних органів та суду в їх практичній діяльності, оскільки суб'єкт (у таких формулюваннях) не відображає повноту як соціального, так і правового статусу. У цьому контексті ми спонукаємо до усвідомлення, що ознаки, які характеризують суб'єкт цього кримінального правопорушення, невід'ємно пов'язані з усіма іншими елементами складу діяння і за допомогою останніх дають можливість зрозуміти цей феномен. Своїм суспільно небезпечним діянням суб'єкт цього кримінального правопорушення завдає істотної шкоди суспільним відносинам [21, с.6]. Суб'єкт кримінального правопорушення - це не абстрактне юридичне поняття, а конкретна людина, яка включена в суспільне життя і вчиняє передбачені ст. 400 КК злочинні дії. Іншими словами, суб'єкт кримінального правопорушення - це фізична осудна особа, яка досягла до моменту вчинення цього діяння віку кримінальної відповідальності [22, с. 74-75].

Поняття «фізична», «осудна» та «вік кримінальної відповідальності» є загальними (обов'язковими) ознаками суб'єкта кримінального правопорушення. Отже, для з'ясування суб'єкта діяння, передбаченого ст. 400 КК, доцільно зупинитися на обов'язкових ознаках суб'єкта цього кримінального правопорушення. Так, перша ознака суб'єкта цього кримінального правопорушення - фізична особа - закріплює можливість притягнення до кримінальної відповідальності фізичних осіб за вчинення діяння посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги. Таке рішення законодавця в новому КК, за деяким виключенням, яке стосується юридичної особи, відповідає принципу особистої відповідальності кожної людини за вину вчинення нею суспільно небезпечного діяння [23, с. 99-100]. Це свідчить про те, що кримінальне право, як і в нашому випадку, визнає суб'єктом кримінального правопорушення лише фізичну особу і засвідчує, що кримінальне правопорушення - це соціальне явище, а суб'єктом діяння може бути лише особа, яка наділена розумом і має відносну свободу волі [24, с. 258; 25, с. 9-10].

Обов'язковою ознакою суб'єкта кримінального правопорушення і, зокрема, передбаченого ст. 400 КК, є осудність особи. На наш погляд, переконливо зазначає В. Г. Павлов, що «осудність має важливе значення не тільки для встановлення суб'єкта злочину як кримінально-правового поняття, але і для складу злочину в цілому, тому що за відсутності цих ознак або однієї з них відсутнім буде і суб'єкт злочину» [25, с. 42]. Важливо, що чинний КК використовує поняття «осудність» і розкриває його змістовну сторону. Так, у

ч. 1 ст. 19 КК визначено, що осудною визначається особа, яка під час учинення кримінального правопорушення могла усвідомлювати (наше твердження - розуміла) свої дії (бездіяльність) і керувати ними [26, с. 3; 27, с. 34]. Слід погодитися з думкою В. В. Смі- ха, В. С. Орлова, В. С. Трахтерова, що осудні особи наділені здатністю критично (аналітично) сприймати навколишню дійсність, за власною (особистою) волею керувати своєю поведінкою і, як наслідок, підлягати кримінальній відповідальності за вчинене діяння [18, с. 102-103; 28, с. 5; 29, с. 7]. До меж критичного (аналітичного) сприйняття дійсності, що оточує особу, вчені, на наш погляд, справедливо відносять усвідомлення винною особою фактичної сторони своєї поведінки, зокрема, діяння, наслідків, причинного зв'язку, суспільної небезпеки вчиненого діяння [28, с. 52; 29, с. 7].

Враховуючи викладене вище, можна стверджувати, що зміст осудності включає в себе здатність фізичної особи в момент вчинення вбивства або замаху на вбивство захисника чи представника особи або їх близьких родичів у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, правильно усвідомлювати (розуміти) фактичні ознаки самого діяння (його об'єктивні ознаки, хоча б у загальних рисах), а також здатність свідомо керувати своїми діями. У цьому випадку свідомість і воля поєднуються (кореспондуються) між собою і, власне, визначають характер поведінки особи при вчиненні конкретного кримінального правопорушення.

Істотне значення при вирішенні питання про можливість притягнення до кримінальної відповідальності особи за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 400 КК, має вік. Визначення віку кримінальної відповідальності за це кримінальне правопорушення тісно пов'язано з необхідністю встановлення здатності такої особи розуміти фактичну сторону, характер та соціальний і правовий зміст своїх діянь (при вбивстві - наслідків), а також адекватно сприймати можливі кримінально-правові міри за їх вчинення. Здатність усвідомлювати фактичне значення і соціальний зміст своєї поведінки виникає у людини, яка вчиняє такий злочин, з моменту досягнення нею відповідного рівня соціалізації (зрілості, яка пов'язана з досягненням певного віку).

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 22 КК вік відповідальності за діяння, передбачене ст. 400 КК, настає з досягнення до моменту вчинення цього кримінального правопорушення 14-ти років, оскільки іншого не передбачено в законі. Про це свідчить і опитування працівників правоохоронних органів. Це пояснюється тим, що людина, яка до моменту вчинення кримінального правопорушення досягла 14-річного віку, здатна на підставі свого життєвого досвіду, можливих навичок та отриманої освіти орієнтуватися у фактичній обстановці, належним чином оцінювати свої діяння, а отже і керувати своїми діяннями.

Слід відзначити, що аналогічним чином питання суб'єкта вирішено в зарубіжному законодавстві про кримінальну відповідальність [30; 31; 32].

Висновки

Суб'єктом кримінального правопорушення посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, слід розуміти: 1) фізичну осудну, приватну, неслужбову особу (громадянина України, особу без громадянства, громадянина іноземної держави), яка до моменту вчинення кримінального правопорушення досягла 14-річного віку; 2) якщо кримінальне правопорушення, передбачене ст. 400 КК, вчинила службова особа при перевищенні влади або службових повноважень, її діяння слід кваліфікувати за сукупністю кримінальних правопорушень - за ч.3 ст. 365 та ст. 400 КК (див. п.11 ППВСУ «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень» від 26 грудня 2003 р. №15).

Список використаних джерел

1. Кримінальний кодекс України : Закон України від 05.04.2001р. №2341-III. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341- 14#Text (Дата звернення: 18.06.2021).

2. ПионтковскийА.А. Преступление в области природных богатств. Курс советского уголовного права: В 6 т. / [редкол.:

A. А.Пионтковский и др.]. М., 1971. Т 5. С. 513-544.

3. ТаційВ.Я. Суб'єкт злочину. Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. закл. освіти / [М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін]; за ред.. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса,

B. Я. Тація. Київ - Харків : Юрінком Інтер-Пра- во, 2001. С.130-141.

4. Писарев А. Правовая охрана и защита лесов. Советская юстиция. 1982. № 7. С. 7-10.

5. Пакутин В. Д. Ответственность за незаконную порубку леса. Социалистическая законность. 1978. № 11. С. 40-42.

6. Баулін Ю. В. Злочини у сфер обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров'я населення. Кримінальний кодекс України: науково-практичний коментар / [Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін..]; за заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. К., 2003. С. 830-899.

7. Светлов А. Я. Ответственность за должностные преступления. К.: Наукова думка, 1978. 304 с.

8. Матвійчук В. К. Теоретичні та практичні проблеми кримінально-правової охорони навколишнього природного середовища: [монографія]. К.: Національна академія управління, 2011. 368 с.

9. Ожегов С. И. Словарь русского языка : ок. 5700слов.; под. ред. чл.-корр. АН СССР Н. Ю. Шведовой. [19 изд., испр.]. М.: Рус. яз., 1987. 846 с.

10. ДальВ.Д. Толковый словарь живого великорусского языка: В 4 т. М.: Государственное издательство иностр. и национальных словарей, 1955. Т 4. 1956. 583 с.

11. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / [уклад. і голов. ред. В. Т Бусел]. К.; Ірпінь: Перун, 2005. 1728 с.

12. ГлушковВ.А., МатвійчукВ.К. О субъекте преступления, предусмотренного ст. 155-2 УК УССР. Проблемы дальнейшего укрепления социалистической законности в деятельности органов внутренних дел. К. : Изд-во КВШ МВД СССР, 1986. С. 43-47.

13. МатвейчукВ.К. Уточнение понятия субъекта экологических преступлений на современном этапе развития общества и государства. Проблеми боротьби зі злочинністю в Україні: тези доповідей і повідомлень респ. наук. конф. / АН України; Інститут держави і права ім. В. М. Корецького. К., 1992. С. 62-64.

14. Гавриш С. Б. Уголовно-правовая охрана природной среды Украины. Проблемы теории и развития законодательства. Харьков : Основа, 1994. 640 с.

15. ТютюгінВ.І., ГродецькийЮ.В. Коментар до ст. 400 КК України. Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар: У 2 т. / За заг. ред. В. Я. Тація, В. П. Пшонки, В.І.Борисова, В.І.Тютюгіна. 5-те вид., допов. Т 2 : Особлива частина / Ю. В. Баулін, В.І.Борисов, В.І.Тютюгін та ін. Х.: Право, 2013. С.914-916.

16. МельникМ.І., ХавронюкМ.І. Коментар до ст. 400 КК України. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. 9-те вид., переробл. та допов. К.: Юридична думка, 2012. С. 1142-1144.

17.Злочини проти правосуддя: навч. посібник / за заг. ред. проф. В. І. Борисова, В. І. Тютюгіна. Х.: Нац. ун-т «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», 2011. 160 с.

18. СміхВ.В. Кримінальна відповідальність за порушення права особи на правову допомогу: [монографія] / за заг. ред. М. І. Мельника. К. : Атіка - Н, 2012. 200 с.

19. Науково практичний коментар до Кримінального кодексу України (Особлива частина) / за. ред. М. О. Потебенька, В. Г. Гончаренка. К. : Форум, 2001. Ч. 1. 942 с.

20. Злочини проти правосуддя. Кримінальне право України. Особлива частина: [підручник] / Ю. В. Александров, О. О. Дудоров, В. А. Клименко та ін.; за ред. М. І. Мельника,

B. А.Клименка. К.: Юридична думка, 2004.

C. 514-541.

21. ВладимировВ.А. Субъект преступления по советскому уголовному праву: лекция. М.: ВШ МООП РСФСР, 1964. 59 с.

22. Кримінальне право України. Загальна частина: Практикум: [Навч. посібник] / Костенко О. М., Козаченко І. П., Матвій- чук В. К. та ін.; за заг. ред. В. К. Матвійчука. К.: КНТ, 2006. 432 с.

23. КелинаС.Г., Кудрявцев В. Н.Принци- пы советского уголовного права. М., 1988. 176 с.

24. Курс уголовного права. Общая часть. Т.1: Учение о преступлении: учебник / Под ред. Н. Ф. Кузнецовой и И. М. Тяжковой. М. : Изд-во «ЗЕРЦАЛО», 1999. 592 с.

25. Павлов В. Г. Субъект преступления и уголовная отвественность. СПб.: Лань, Санкт-Петербургский ун-т МВД России, 2000. 192 с.

26. Ломако В. А. Осудність та неосудність за кримінальним правом України : [конспект лекцій]. Х. : Укр. юрид. акад., 1993. 22 с.

27. МихеевР. И. Проблемы вменяемости и невменяемости в советском уголовном праве / науч. ред. П. С. Дагель. Владивосток : Изд-во Дальневост. ун-та, 1983. 300 с.

28. Орлов В. С. Субъект преступления по советскому уголовному праву. М.: Изд-во юрид. лит., 1958. 260 с.

29. ТрахтеровВ.С. Вменяемость по советскому уголовному праву : [конспект лекций]. Х., 1966. 20 с.

30. Тйе Latvian Penal Code / edited and introduction by A. Lukashov, E. Sarkisova, translated from Latvian by A. Lukashov. St Petersburg: «Yuridiсhesky Center Press», 2001. 313p.

31. The Polish Penal Code / edited by A. Lukashov and N. Kuznetsova, introduction by A. Lukashov and E. Sarkisova, translated from Polish by D. Barilovitch. St Petersburg: «Yuridrnhesky Center Press», 2001. 234 p.

32. Уголовный кодекс Российской Федерации от 24 мая 1996 г. в редакции от 23.07.2013 г.: принят Гос. Думой 24 мая 1997 г.; вступил в действие 1 янв. 1997 г. М.: Б. и., 1997. 351с.

References

1. Verkhovna Rada Ukrainy. Kryminalnyi kodeks Ukrainy: Zakon №2341-III. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341- 14#Text (Last accessed: 18.06.2021) [in Ukrainian].

2. PiontkovskijA.A. (1971). Prestuplenie v oblasti prirodnyh bogatstv. Kurs sovetskogo ugolovnogo prava: V 6 t. / [redkol.: A.A.Piontkovskij i dr.]. M., T. 5, S.513-544 [in Russian].

3. Tatsii,V.Ya. (2001). Subiekt zlochynu. Kryminalne pravo Ukrainy. Zahalna chastyna: Pidruch. dlia stud. yuryd. spets. vyshch. zakl. osvity / [M. I. Bazhanov, Yu. V. Baulin, V. I. Borysov ta in]; za red. M. I. Bazhanova, V. V. Stashysa, V. Ya. Tatsiia. Kyiv - Kharkiv: Yurinkom Inter-Pravo, S. 130-141 [in Ukrainian].

4. Pisarev,A. (1982). Pravovaja ohrana i zashhita lesov. Sovetskaja justicija, 7, 7-10 [in Russian].

5. Pakutin,V. D. (1978). Otvetstvennost' za nezakonnuju porubku lesa. Socialisticheskaja zakonnost', 11, 40-42 [in Russian].

6. Baulin,Yu.V (2003). Zlochyny u sferi obihu narkotychnykh zasobiv, psykhotropnykh rechovyn, yikh analohiv abo prekursoriv ta inshi zlochyny proty zdorov'ia naselennia. Kryminalnyi kodeks Ukrainy: naukovo-praktychnyi komentar / [Yu. V Baulin, V I. Borysov, S. B. Havrysh ta in..]; za zah. red. V V. Stashysa, V Ya. Tatsiia. K., S. 830-899 [in Ukrainian].

7. Svetlov,A.Ya. (1978). Otvetstvennost' za dolzhnostnye prestuplenija. K.: Naukova dumka [in Russian].

8. Matviichuk,V. K. (2011). Teoretychni ta praktychni problemy kryminalno-pravovoi okhorony navkolyshnoho pryrodnoho seredovyshcha. K.: Natsionalna akademiia upravlinnia [in Ukrainian].

9. Ozhegov, S. I. (1987). Slovar' russkogo yazyka: ok. 5700slov. / pod. red. chl.-korr. AN SSSR N.Yu. Shvedovoy. [19 izd., ispr.]. M. : Rus. yaz [in Russian].

10. Dal',V. D. (1956). Tolkoviy slovar' zhivogo velikorusskogo yazyka: V 4t. M.: Gosudarstvennoe izdatel'stvo inostr. i nacional'nyh slovarey. T. 4 [in Russian].

11. Velykyi tlumachnyi slovnyk suchasnoi ukrainskoi movy (z dod. i dopov.) (2005) / [uklad. i holov. red. V.T. Busel]. K.; Irpin: Perun [in Ukrainian].

12. Hlushkov,V. A., Matviichuk,V. K. (1986). O sub'ekte prestuplenija, predusmotrennogo st. 155-2 UK USSR. Problemy dal'nejshego ukreplenija socialisticheskoj zakonnosti v dejatel'nosti organov vnutrennih del. K.: Izd-vo KVSh MVD SSSR, S. 43-47 [in Russian].

13. Matvejchuk,V. K. (1992). Utochnenie ponjatiya sub'ekta ekologicheskih prestupleniy na sovremennom etape razvitiya obshhestva i gosudarstva. Problemy borotby zi zlochynnistiu v Ukrayini: tezy dopovidei i povidomlen resp. nauk. konf. / AN Ukrainy; Instytut derzhavy i prava im. V. M. Koretskoho. K., S. 62-64 [in Russian].

14. Gavrysh, S. B. (1994). Ugolovno- pravovaya ohrana prirodnoy sredy Ukrainy. Problemy teorii i razvitiya zakonodatel'stva. Harkov : Osnova [in Russian].

15. Tiutiuhin,V. I., Hrodetskyi,Yu.V. (2013). Komentar do st.400 KKUkrainy. Kryminalnyi kodeks Ukrainy. Naukovo-praktychnyi komentar: U 2t. / za zah. red. V. Ya. Tatsiia, V. P. Pshonky, V. I. Borysova, V. I. Tiutiuhina. 5-te vyd., dopov. T. 2: Osoblyva chastyna / Yu.V. Baulin, V. I. Borysov, V. I. Tiutiuhin ta in. Kh.: Pravo,S. 914-916 [in Ukrainian].

16. Melnyk, M. I., Khavroniuk, M. I. (2012). Komentar do st.400 KKUkrainy. Naukovo-praktychnyi komentar Kryminalnoho kodeksu Ukrainy / za red. M. I. Melnyka, M. I. Khavroniuka. 9-te vyd., pererobl. ta dopov. K.: Yurydychna dumka, S.1142-1144 [in Ukrainian].

17. Borysova,V. I., Tiuthina,V. I. (Red.). (2011). Zlochyny proty pravosuddia: navch. posibnyk. Kh.: Nats. un-t «Iurydychna akademiia Ukrainy imeni Yaroslava Mudroho» [in Ukrainian].

18. Smikh,V. V. (2012). Kryminalna vidpovidalnist za porushennia prava osoby na pravovu dopomohu / za zah. red. M. I. Melnyka. K.: Atika - N [in Ukrainian].

19. Potebenko,M.O., Honcharenko,V. H. (Red.). (2001). Naukovo praktychnyi komentar do Kryminalnoho kodeksu Ukrainy (Osoblyva chastyna). K.: Forum, Ch. 1 [in Ukrainian].

20. Aleksandrov, Yu. V. Dudorov, O. O., Klymenko,V. A. ta in. (2004). Zlochyny proty pravosuddia. Kryminalne pravo Ukrainy. Osoblyva chastyna: [pidruchnyk] / Za red. M. I. Melnyka, V. A. Klymenka. K.: Yurydychna dumka, S. 514-541 [in Ukrainian].

21. Vladimirov,V. A. (1964). Sub'ekt prestupleniya po sovetskomu ugolovnomu pravu. M. : VSh MOOP RSFSR [in Russian].

22. Kostenko, O. M., Kozachenko, I. P., Matviichuk,V. K. ta in. (2006). Kryminalne pravo Ukrainy. Zahalna chastyna: Praktykum [Navch. posibnyk] / za zah. red. V. K. Matviichuka. K.: KNT [in Ukrainian].

23. Kelina,S. G., Kudryavtsev,V. N. (1988). Printsipy sovetskogo ugolovnogo prava. M. [in Russian].

24. Kuznetsova,N.F. i Tyazhkova,I.M. (1999). Kurs ugolovnogo prava. Obshhaya chast'. T. 1: Uchenie o prestuplenii: [uchebnik]. M.: Izd- vo ZERCALO [in Russian].

25. Pavlov,V. G. (2000). Sub'ekt prestupleniya i ugolovnaya otvestvennost'. SPb.: Lan', Sankt-Peterburgskiy un-t MVD Rossii [in Russian].

26. LomakoV. A. (1993). Osudnist ta neosudnist za kryminalnym pravom Ukrainy: [konspekt lektsii]. Kh.: Ukr. yuryd. akad. [in Ukrainian].

27. Miheev, R. I. (1983). Problemy vmeniayemosti i nevmeniayemosti v sovetskom ugolovnom prave / nauch. red. P. S. Dagel. Vladivostok: Izd-vo Dalnevost. un-ta [in Russian].

28. Orlov,V. S. (1958). Sub'ekt prestupleniya po sovetskomu ugolovnomu pravu. M.: Izd-vo jurid. lit. [in Russian].

29. Trahterov,V. S. (1966). Vmeniayemost' po sovetskomu ugolovnomu pravu: [konspekt lekciy]. Kh. [in Russian].

30. The Latvian Penal Code. (2001) / edited and introduction by A. Lukashov, E. Sarkisova, translated from Latvian by A. Lukashov. St Petersburg: «Yuridichesky Center Press».

31. The Polish Penal Code. (2001) / edited by A. Lukashov and N. Kuznetsova, introduction by A. Lukashov and E. Sarkisova, translated from Polish by D. Barilovitch. St Petersburg: «Yuridichesky Center Press».

32. Ugolovnyy kodeks Rossiyskoy Federatsii ot 24 maya 1996 g.: prinjat Gos. Dumoy 24 maya 1997 g; vstupil v deystvie 1 yanv. 1997 g. M.: B. i. [in Russian].

Размещено на Allbest.ru