Організаційно-економічні механізми місцевого розвитку та формування місцевих бюджетів у країнах з розвиненими ринковими відносинами: досвід для України

Размещено на http://allbest.ru

Організаційно-економічні механізми місцевого розвитку та формування місцевих бюджетів у країнах з розвиненими ринковими відносинами: досвід для України

Коваль Олег Михайлович Коваль Олег Михайлович, кандидат наук з державного управління,

доцент, заступник директора Навчально-наукового інституту публічного управління та державної служби Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Шинкарьов Андрій Миколайович Шинкарьов Андрій Миколайович, кандидат наук з державного управління, доцент кафедри публічного адміністрування Навчально-наукового інституту міжнародних відносин та соціальних наук, ПрАТ «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом»

Анотація

У статті розкриті засади організаційно-економічних механізмів місцевого та регіонального розвитку за сучасних умов подальшого реформування системи публічного управління в Україні та децентралізації владних повноважень. Визначено провідний досвід країн з розвиненими ринковими відносинами у сфері бюджетування.

Мета статті полягає в обґрунтуванні організаційно-економічних засад і складових механізмів місцевого та регіонального розвитку і теоретичне визначення закономірностей у контексті використання провідного європейського досвіду в Україні.

Наукова новизна полягає в теоретичному обґрунтуванні змісту та концептуальних підходів до процесу формування організаційно-економічних засад і складових механізмів місцевого та регіонального розвитку в сфері публічного управління та регулювання в Україні.

Висновки. У статті обґрунтовані нові підходи до вирішення проблеми функціонування основних організаційно-економічних механізмів місцевого та регіонального розвитку в контексті застосування досвіду та умов подальшого реформування публічного (державного та місцевого) управління в Україні, які впливають на рівень автономії місцевих бюджетів у Європі.

Доведено, що виникнення проблем у сфері «ресурсної залежності» місцевої влади є наслідком зростаючої кількості питань щодо забезпечення дієвого функціонування організаційно-правових механізмів розвитку, оскільки місцеві органи влади не мають повноцінного законодавчого підґрунтя стосовно ресурсного забезпечення виконання делегованих їм повноважень у процесі реформи децентралізації владних повноважень.

Існує лише вісім європейських країн, в яких органи місцевого самоврядування мають право встановлювати власні виплати за ресурси та ставки податків, а також визначати базу оподаткування окремих податків і зборів. У той же час податкові системи цих країн мають низьку частку місцевих податків. Реалії сучасного господарського розвитку - це повна залежність органів місцевої влади від тих, хто формує та надає матеріальні ресурси для реалізації владних повноважень на місцях.

Адекватним теоретичним підґрунтям розв'язання цього питання є ресурсний підхід, спрямований на створення принципово нових організаційних ресурсів розвитку.

Відзначимо, що в більшості європейських країн регіональні та місцеві органи влади самостійно визначають граничні ресурсні ставки (податки) на місцевому рівні (у Бельгії, Іспанії, Великобританії, Данії, Нідерландах, Швеції, Швейцарії та Фінляндії такі надходження забезпечують близько 84 % доходів місцевих бюджетів, у Польщі, Норвегії, Чехії та Угорщині - 45 %. Лише в одній європейській країні (Португалії) на центральному рівні встановлені граничні ставки місцевих податків та база оподаткування цих податків.

Дослідження еволюції основних ідей ресурсного підходу показав, що на кожному виокремленому етапі формування ресурсної теорії розвитку в межах проаналізованих наукових напрямів першочерговості набувають питання, об'єднані концептуальною ідеєю ресурсного підходу.

Слід також відзначити, що в усіх європейських країнах з розвиненими ринковими відносинами існує господарська практика пропорційного розподілу доходів між місцевими, регіональними та центральними бюджетами, але немає управлінської практики, де частка розподілу визначається місцевою владою. Важливо, що в деяких європейських країнах (чотири країни) цю пропорцію можна змінити лише за умови погодження цих змін з місцевою владою.

Окремо слід зазначити, що формування ресурсної та податкової політики на місцевому рівні в європейських країнах базується на консенсусі та поєднує дві основні цілі:

- забезпечити сприятливий податковий клімат для ефективного розвитку ресурсних можливостей на основі використання організаційно-економічних механізмів місцевого та регіонального розвитку для прибуткової діяльності суб'єктів господарювання та подальшого реформування системи державного управління в Україні;

- мобілізація та конвертація ресурсів регіонального та місцевого управління на засадах дієвого надходження до місцевих бюджетів відповідних податкових платежів для надання якісних послуг населенню.

Ключові слова: публічне управління, регіональне управління, реформа управління, місцевий розвиток, реформа децентралізації, ресурсне забезпечення.

Abstract

Постановка проблеми. Історія децентралізованої держави є періодом суперечностей, пов'язаних із пошуком найкращої форми функціонування організаційно-економічних механізмів, зокрема в сфері бюджетування та за умов суттєвої зміни територіальної організації влади.

Традиційно усталений погляд на формування місцевих бюджетів як на процес, за якого в рамках адміністративної чи централізованої форми економічного розвитку утворюються відносно самостійні одиниці, що є носіями певного місцевого управління та обмеженого ресурсного забезпечення громади, потребує вироблення нових підходів і аналізу змісту самого процесу за умов децентралізації владних повноважень і використання провідного європейського досвіду в означеній сфері.

Актуальність теми. Сучасні глибокі ринкові перетворення, які останнім часом відбуваються в національній економіці, супроводжуються значними інституційними змінами в системі публічного управління та адміністрування, зокрема в сфері модернізації системи управління регіональним і місцевим розвитком в Україні за умов реформи децентралізації владних повноважень. Формування конкурентоспроможної соціально орієнтованої ринкової економіки з розвиненими регіонами і субрегіонами та її важливою складовою - фінансово самодостатнім середовищем громади - є стратегічним курсом децентралізованої системи публічного управління, де роль державного управління в сфері регіонального і місцевого розвитку не тільки не зменшується, а навпаки зростає, набуваючи нової якості та дієвості [1].

Дослідження формування та організації місцевих бюджетів у країнах Європи є важливим етапом створення ефективної системи публічного управління в національній сфері бюджетування в умовах завершення процесу децентралізації. Враховуючи те, що досвід країн з розвиненими ринковими відносинами у формуванні системи (механізмів і інструментів) місцевих бюджетів побудовано на основі реформи адміністративно-територіального устрою та перерозподілу повноважень і передачі всіх видів ресурсів на місцевий рівень, для України він особливо важливий.

Приєднуємося до думки експертів [2], що особливості розвитку місцевого самоврядування та його фінансового забезпечення доцільно аналізувати з позиції консолідації двох напрямів дослідження: адміністративно-територіальної організації країн-членів ЄС як фундаменту ефективного функціонування місцевого самоврядування та особливостей формування організаційно-економічних механізмів, а також функціонування нової моделі місцевих бюджетів в рамках реформування фінансової децентралізації [3].

Аналіз досліджень і публікацій. Методи та принципи ефективного функціонування первинних (місцевих) організаційних ланок управління, взаємодії сукупності управлінських і ресурсних (бюджетних) відносин з економічною системою загалом знайшли провідне місце в дослідженнях багатьох науковців, зокрема в наукових працях зарубіжних вчених: М. Альберта, Р. Акоффа, Д. Вур- ворда, Дж. Грейсона, П. Друкера, Р. Дорнбуша, Б. Карлоффа, Е. Мейо, Ф. Котлера, А. Маслоу, М. Мескона, У Оучи, М. Портера, Г. Саймона, Ф. Тейлора, Р. Фалмера, Г. Форда, С. Фішера, Ф. Хедоурі, Л. Якокка та інших.

Питання практичного застосування публічного управління та адміністрування вивчалися в численних дослідженнях зарубіжних науковців. Серед них можна відзначити роботи таких дослідників, як Ф. Барка, А. Ван де Звет, С. Боголюбов, Г. Борн, В. Гаращук, Б. Гурне, А. Дрюмо, Х. Макиндер, Е. Маштакова, К. Морган, У Оутс, А. Піке, Д. Форей, С. Шарбіт, Л. Шарп та ін.

В Україні відомі праці з публічного управління та адміністрування співробітників Інституту законодавства Верховної Ради України, Національного інституту стратегічних досліджень, Національної академії державного управління при Президентові України, що присвячені аналізу та питанням макроекономічного впливу на господарську і соціальну системи та вдосконалення національного законодавства в цій сфері.

Аналізу теоретико-методологічних засад державного управління, механізмів формування та реалізації державної політики у різних сферах суспільного життя присвячені праці М. Білинської, В. Вакуленка, К. Ващенка, Л. Воротіної, Л. Гаєвської, Л. Гонюкової, І. Дег- тярьової, В. Куйбіди, М. Кравченко, О. Мали- новської, О. Петроє, С. Романюка, С. Серьогіна, І. Сурай, О. Суходолі, В. Трощинського, С. Хад- жирадєвої та ін.

Аналіз пропозицій науковців, зокрема фахівців Інституту законодавства Верховної Ради України, Національного інституту стратегічних досліджень щодо питань організаційно-правового регулювання економічних механізмів ресурсного забезпечення в сфері публічного управління та адміністрування дає підстави для висновку, що на сьогодні в Україні діє недосконала система її регулювання, домінує формально-категоріальний принцип згідно із законодавчими нормами, оскільки публічне управління (державне та місцеве) в першу чергу здійснюється на основі законодавства України. Сама система регулювання має дуже складну структуру та використовує окремі підзаконні та регуляторні акти. Тому складність об'єкта правового регулювання та різноманітність проблем породжують певні ускладнення в коригуванні правових норм у сфері національного управління. Внаслідок цього виникають розбіжності в різних законах з одного і того ж питання, що ускладнює можливість їх безпосереднього застосування у сфері ресурсного та бюджетного забезпечення.

Метою статті є обґрунтування організаційно-економічних засад і складових механізмів місцевого та регіонального розвитку і теоретичне визначення закономірностей у контексті використання провідного європейського досвіду в Україні.

Виклад основного матеріалу

У рамках децентралізації, яка останніми десятиріччями стала основним чинником розвитку управлінської та фінансової систем європейських країн, останні зіткнулися з необхідністю реформування системи управління та адміністративно-регіональної організації.

Така потреба європейських держав у плануванні автономії низових територіальних органів призвела до нестачі регіональних, фізичних і демографічних ресурсів для виконання відповідних повноважень та надання якісних послуг. місцевий самоврядування бюджетний податковий управління

Таким чином, реформа місцевого самоврядування в цих країнах розпочалася з інтеграції низових регіональних одиниць і утворення регіональних організацій, що відповідають історико-географічним умовам та вимогам ефективного розвитку ринкових відносин в економіці [4].

Застосування принципів фінансової децентралізації на практиці в країнах Європи свідчить про формування процесів дієвої регіоналізації, які вплинули на зміну (реформування) системи державного управління в цих державах у ХХ-ХХІ ст. і формування моделей місцевої та регіональної фінансової автономії [5].

Західні економісти звертають увагу на те, що основними векторами європейської політики e сфері місцевого розвитку є фінансова та ресурсна децентралізація та деконцентрація.

При цьому, важливим є досвід європейських країн з різним рівнем розвитку ринкових відносин з приводу існування комплексу питань і завдань у процесі фінансової децентралізації, які необхідно завчасно врахувати та усунути.

В цьому плані слід забезпечити послідовність у здійсненні цього процесу, зокрема, органи влади зобов'язані забезпечити спроможність участі народу в управлінні суспільно-політичними та суспільно-економічними процесами в державі.

Так, у Європі з 1950 р. кількість органів місцевого самоврядування було скорочено приблизно на 40 тис. для децентралізації влади та посилення місцевого самоврядування.

Зокрема, у таких країнах, як Данія, Литва та Швеція кількість органів місцевого самоврядування скоротилася на 80 %, у Великобританії - на 77 %, у Німеччині - удвічі. Як правило, в результаті реформ 1965-1977 рр. невеликі адміністративно-територіальні утворення були або об'єднані, або об'єднані у відповідні федерації під спільним управлінням [5].

Причиною вибору одного з цих двох напрямків реформи були вихідні умови, які існували в країнах напередодні децентралізованої реформи. Згідно з теоретичними висновками, збільшення розміру базової одиниці адміністративно-територіального устрою держави - громади забезпечує збільшення її економічної спроможності, але водночас знижує рівень впливу громади в управлінні її території.

Основними цілями реформування місцевого устрою, і зокрема його основних ланок, є, по-перше, підвищення економічного потенціалу громади і, по-друге, зміцнення демократії на місцях [5].

Тому кожна провінція була обрана для вдосконалення системи управління та місцевого самоврядування, враховуючи порядок пріоритетності цілей.

За рахунок інтеграції малих провінційних громад у більші одиниці місцевого самоврядування досягалися цілі щодо підвищення адміністративної спроможності та ефективності апарату управління, підтримки взаємовідносин між владою та населенням. Проміжні структури міжмуніципального співробітництва почали працювати ефективно.

Відзначимо, що можна виділити два плани (системи) впровадження організаційних-економічних механізмів у розвиток, а саме:

- південноєвропейська - складається з об'єднання громад у невеликі структури базового рівня (Італія, Франція).

- північноєвропейська - складається з формування великих базових адміністративно-регіональних інститутів базового рівня (Великобританія, Швеція) [5].

Відповідно до концепцій реформування повноважень різного рівня в європейських країнах сформувалися основні одиниці місцевого самоврядування.

Так, у Швеції в результаті об'єднання кількість комун зменшилася у 10 разів. На сьогодні їх 288, а середній розмір комуни становить 34тисячі жителів. У Данії середня кількість населення основної адміністративно-територіальної одиниці становить 55 тис., у Великобританії - 120 тис. осіб, у Німеччині - 45 тис. жителів.

Натомість в Італії в 1990році були створені нові комуни з мінімальним населенням 10 000 чоловік. Водночас закон передбачає об'єднання комун з населенням менше 5 тис. або заохочення їх до приєднання до більших адміністративних структур [5].

В результаті інтеграції новоутворені інституції (муніципалітети) характеризувалися високим рівнем ресурсів та управлінської спроможності. При цьому, як і в Україні, добровільно оголосили про об'єднання муніципалітетів у країнах Європи.

Проте насправді інтеграція відбувалася із значною часткою примусу під суворим контролем органів державної влади. Таким чином, у процесі інтеграції громади добровільна фаза пов'язана з процесом адаптації громади до запропонованого центром плану формування місцевих (адміністративно-провінційних) одиниць. Якщо громада не об'єдналася на добровільних засадах, рішення приймається на центральному рівні. Враховуючи досвід реформування менеджменту та ресурсів у ЄС та його позитивні результати, можна стверджувати, що державний контроль необхідний у процесі оновлення та модернізації систем і моделей управління на місцевому рівні через потенціал суб'єктивних конфліктів та невідповідностей. Потребує конкретизації місцеві ресурсні інтереси різних соціальних групі населення [5].

Для забезпечення ефективного економічного та фінансового становлення місцевих утворень створено установи міжмуніци- пального співробітництва відповідно до напрямів збереження постійної кількості місцевих суб'єктів управління.

За таким напрямом пішли Іспанія, Італія, Франція та Швейцарія. Зокрема, у Франції 36565 органів місцевого самоврядування (комун) з населенням близько 2 тис. осіб [5].

Натомість у країні створені установи міжмуніципального співробітництва - «communes de communes». Ця система у Франції закріплена законодавством і передбачає формування трьох організаційно-економічних механізмів місцевого та регіонального розвитку (міжмуніципального співробітництва), відповідно до яких у країні створено 14 регіонів, 120 агломерацій та 2033 угруповання муніципалітетів, охоплює 92,2 % населення Франції [6].

За словами професора Дж. Марка, міжмуніципальні організації (державні установи міжмуніципального співробітництва - ERSI) є державними установами, тобто юридичними особами, які керуються публічним правом, наділеними фінансовою автономією та підпорядкованими принципу специфікації, тобто, на відміну від місцевих органів влади, вони можуть здійснювати лише повноваження, надані їм законом, або якщо муніципалітети надали їм ці повноваження [7].

Таким чином, основною відмінністю цього підходу є можливість реалізації окремих рішень місцевих органів влади в процесі управління територією та використання організаційно-економічних механізмів місцевого та регіонального розвитку. Але якщо проаналізувати це з точки зору перерозподілу бюджетних та інших фінансових ресурсів, то побачимо, що Франція є однією з найбільш централізованих країн Європейського Союзу [8].

Таким чином, у контексті статті та дослідження сучасної моделі реформи децентралізації владних повноважень і можливих змін до Конституції в частині децентралізації (30листопада 2021року оприлюднено проект означених змін), можна відзначити важливість розробки та аналізу організаційно-економічних механізмів місцевого та регіонального розвитку, зокрема на місцевому рівні.

Автори статті беруть активну участь у розробці та обговоренні пропозицій щодо удосконалення управлінської системі, зокрема в конституційний спосіб [9; 10].

Слід наголосити, що у питанні формування ефективного місцевого самоврядування з точки зору достатньої фінансової спроможності та економічного потенціалу варто виділити роль центральних органів ЄС у визначенні розвитку державної політики місцевого самоврядування та гарантії єдиної системи місцевого самоврядування.

Європейське статистичне агентство (Євростат) створило унікальну систему одиниць місцевих знань у Європейському Союзі - Номенклатуру територіальних одиниць статистики (NUTS). Відповідно до Рішення Європейської Комісії 2001/0046 європейській номенклатурі NUTS надано статус стандарту територіального поділу держав-членів ЄС для статистичних цілей.

У 2003 році Регламент Європейського Парламенту та Ради Європи запровадив цю систему класифікації, зобов'язуючи країни-члени ЄС вводити NUTS 1, 2, 3 і на добровільній основі NUTS 4, 5 для кожного рівня [11].

Після визначення напряму розвитку європейської інтеграції кожної з країн, які нині є членами ЄС, проведено роботу з оптимізації системи місцевого самоврядування до стандартів NUTS.

Зокрема, уряд Литви запропонував такі рівні відповідності єдиній системі адміністративно-територіальних одиниць Європейського Союзу: NUTS 1 - Литва, NUTS2 - Литва, NUTS 3 - повіт, NUTS 4 - автономія, NUTS 5 - seniunia.

У Словаччині відповідно було сформовано поділ країни, який визначив 8 провінцій і 79 районів. Після адаптації до системи NUTS адміністративно-територіальний поділ країни характеризується такими рівнями: NUTS 1 - Словаччина, NUTS 2 - Братиславський край, Західна Словаччина, Центральна Словаччина, Східна Словаччина, NUTS 3 - вісім регіонів, NUTS 4 і 5 - населені пункти місцевого рівня [12].

Таким чином, можна сказати, що реформування територіальних структур європейських країн на основі NUTS передбачає формування стабільної системи управління на місцевому та регіональному рівнях, а також гарантію єдиного підходу до використання організаційних та економічні механізми в різних країнах.

Тому мова йде про формування спроможних місцевих утворень, які б відповідали вимогам ЄС до місцевого самоврядування та забезпечували найбільш ефективне використання організаційно-економічних механізмів місцевого та регіонального розвитку.

Висновки

У статті обґрунтовані нові підходи до вирішення проблеми функціонування основних організаційно-економічних механізмів місцевого та регіонального розвитку, які впливають на рівень автономії місцевих бюджетів у Європі.

1. Виникнення проблем у сфері «ресурсної залежності» місцевої влади є наслідком зростаючої кількості питань щодо забезпечення дієвого функціонування організаційно-організаційних механізмів розвитку, оскільки місцеві органи влади на мають повноцінного законодавчого підґрунтя стосовно ресурсного забезпечення виконання делегованих їм повноважень у процесі реформи децентралізації владних повноважень. Існує лише вісім європейських країн, в яких органи місцевого самоврядування мають право встановлювати власні виплати за ресурси, ставки податків і визначати базу оподаткування окремих податків і зборів. У той же час податкові системи цих країн мають низьку частку місцевих податків.

2. Вважаємо, що реалії сучасного господарського розвитку - це повна залежність органів місцевої влади від тих, хто формує та надає матеріальні ресурси для реалізації владних повноважень на місцях. Адекватним теоретичним підґрунтям розв'язання цього питання є ресурсний підхід, спрямований на створення принципово нових організаційних ресурсів розвитку.

Відзначимо, що в більшості європейських країн регіональні та місцеві органи влади самостійно визначають граничні ресурсні ставки (податки) на місцевому рівні (у Бельгії, Іспанії, Великобританії, Данії, Нідерландах, Швеції, Швейцарії та Фінляндії) такі надходження забезпечують близько 84% доходів місцевих бюджетів, у Польщі, Норвегії, Чехії та Угорщині - 45 %. Лише в одній європейській країні (Португалії) на центральному рівні встановлені граничні ставки місцевих податків та база оподаткування цих податків.

3. Першочерговості набувають питання, об'єднані концептуальною ідеєю ресурсного підходу. Слід також відзначити, що в усіх європейських країнах з розвиненими ринковими відносинами існує господарська практика пропорційного розподілу доходів між місцевими, регіональними та центральними бюджетами, але немає управлінської практики, де частка розподілу визначається місцевою владою. Важливо, що в деяких європейських країнах (чотири країни) цю пропорцію можна змінити лише за умови погодження цих змін із місцевою владою.

4. Незважаючи на двохсотлітній досвід дослідження економічною та управлінською науками категорії «ресурс», науковці та практики на сьогодні мають різні уявленні про її сутність. Окремо слід відзначити, що формування ресурсної та податкової політики на місцевому рівні в європейських країнах базується на консенсусі та поєднує дві основні цілі:

- забезпечити сприятливий податковий клімат для ефективного розвитку ресурсних можливостей на основі використання організаційно-економічних механізмів місцевого та регіонального розвитку для прибуткової діяльності суб'єктів господарювання та подальшого реформування системи державного управління в Україні;

- мобілізація та конвертація ресурсів регіонального та місцевого управління на засадах дієвого надходження до місцевих бюджетів відповідних податкових платежів для надання якісних послуг населенню.

Список використаних джерел

1. Воротін В. Є. Модернізація сфери освіти та науки як об'єкта державного управління: конкурентні переваги для України. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2017. № 6. С. 153-160.

2. Инструментарий для оценки воздействия на конкуренцию. Том II: Руководство / OECD. URL: http://www.oecd.org/daf/ competition/49167929.pdf (Дата звернення: 10.11.2021).

3. ЗахароваО.В., БаштанникВ.В., Васи- лишинаА. П. Впровадження зарубіжного досвіду децентралізації управління / НАДУ при ПУ; Дніпропетровський регіональний інститут державного управління. 2015. 23 с.

4. Воротін В. Є., Проданик В. М. Від регуляторної політики до державно-приватного партнерства в публічному секторі Україні. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2019. № 1. С. 95-102.

5. Раделицький Ю. О. Місцеві бюджети в умовах фінансової децентралізації в Україні: дис. ... д-ра екон. наук : 08.00.08 / Львівський національний ун-т. Львів, 2019. 443 с.

6. Антикризове управління національною економікою: монографія / [І. Малий, І. Радіонова, А. Ємельянов та ін.]; за заг. ред. І.Малого. К.: КНЕУ 2017. 368 с.

7. Воротін В. Є., Романенко Є. A., Що- кін Р. Г., Півоваров K. В. Удосконалення організаційно-правового механізму державного управління економікою: європейський досвід для України. Фінансово-кредитна діяльність: проблеми теорії та практики. 2018. №3(26). С. 368-376.

8. Данилишин Б. М., Пилипів В. В. Децентралізація у країнах ЄС: уроки для України. Регіональна економіка. 2016. № 1. С. 5-11.

9. Воротін В. Є., Коваль О. М. Модернізація механізмів ресурсного забезпечення системи публічного управління (аналіз проектів законодавчих актів, включених до порядку денного четвертої сесії Верховної Ради України дев'ятого скликання, серпень 2020 р. - січень 2021 р.). Науковий вісник КНУ ім. Тараса Шевченка. Серія державне управління. 2021. Вип. 13. С. 13-24.

10. ПроданикВ.М., ШинкарьовА.М. Стратегічне планування розвитку об'єднаної територіальної громади: організаційно-правові механізми. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2021. №3. С.158-167.

11. Адміністративно-територіальний устрій країн Європейського Союзу / за заг. ред. Ю. В. Ковбасюка, М. К. Орлатого. К.: НАДУ 2015. 628 с.

12. Письменний В. В. Місцеве оподаткування в умовах реформування податкової системи України : монографія. Тернопіль: Видавничо-поліграфічний центр «Економічна думка», 2011. 196 с.

References

1. Vorotin,V. Ye. (2017). Modernizatsiia sfery osvity ta nauky yak obiekta derzhavnoho upravlinnia: konkurentni perevahy dlia Ukrainy. Naukovi zapysky Instytutu zakonodavstva Verkhovnoi Rady Ukrainy, 6, 153-160 [in Ukrainian].

2. OECD. (2018). Toolkit for assessing the impact on competition (Volume II: Guide). URL: http://www.oecd.org/daf/ competition/49167929.pdf (Last accessed: 10.11.2021).

3. Zakharova, O. V, Bashtannyk, V. V., Vasylyshyna,A.P. (2015). Vprovadzhennia zarubizhnoho dosvidu detsentralizatsii upravlinnia / NADU pry PU; Dnipropetrovskyi rehionalnyi instytut derzhavnoho upravlinnia [in Ukrainian].

4. Vorotin, V. Ye., Prodanyk, V. M. (2019). Vid rehuliatornoi polityky do derzhavno-pryvatnoho partnerstva v publichnomu sektori Ukrainy. Naukovi zapysky Instytutu zakonodavstva Verkhovnoi Rady Ukrainy, 1, 95-102 [in Ukrainian].

5. Radelytskyi,Yu.O. (2019). Mistsevi biudzhety v umovakh finansovoi detsentralizatsii v Ukraini: dys. ... d-ra ekon. nauk: 08.00.08 / Lvivskyi natsionalnyi un-t. Lviv [in Ukrainian].

6. Maliy, I., Radionova, I., Emelyanov, A. ta in. (2017). Anti-crisis management of the national economy. Kyiv: KNEU [in Ukrainian].

7. Vorotin, V. Ye., Romanenko, Ye. A., Shchokin, R. G., Pivovarov, K. V. (2018). Improving the organizational and legal mechanism of state economic management: the european experience for Ukraine. Financial and credit activity: problems of theory and practice, 3 (26), 368-376 [in Ukrainian].

8. Danylyshyn,B.M., Pylypiv,V. V. (2016). Detsentralizatsiia u krainakh ES: uroky dlia Ukrainy. Rehionalna ekonomika, 1, 5-11 [in Ukrainian].

9. Vorotin,V. Ye., Koval,O. M. (2021). Modernizatsiia mekhanizmiv resursnoho zabezpechennia systemy publichnoho upravlinnia (analiz proektiv zakonodavchykh aktiv, vkliuchenykh do poriadku dennoho chetvertoi sesii Verkhovnoi Rady Ukrainy deviatoho sklykannia (serpen 2020r. - sichen 2021 r.). Naukovyi visnyk KNU im. Tarasa Shevchenka. Seriia derzhavne upravlinnia, Vyp. 13, 13-24 [in Ukrainian].

10. Prodanyk, V. M., Shynkarov, A. M. (2021). Stratehichne planuvannia rozvytku obiednanoi terytorialnoi hromady: orhanizatsiino-pravovi mekhanizmy. Naukovi zapysky Instytutu zakonodavstva Verkhovnoi Rady Ukrainy, 3, 158167 [in Ukrainian].

11. Administratyvno-terytorialnyi ustrii krain Yevropeiskoho Soiuzu. (2015) / za zah. red. Yu. V. Kovbasiuka, M. K. Orlatoho. K.: NADU [in Ukrainian].

12. Pysmennyi,V. V. (2011). Mistseve opodatkuvannia v umovakh reformuvannia podatkovoi systemy Ukrainy. Ternopil: Vydavnycho-polihrafichnyi tsentr «Ekonomichna dumka» [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru