Комунікація в сучасному публічному просторі та зміни в публічному управлінні

Размещено на http://www.allbest.ru/

КОМУНІКАЦІЯ В СУЧАСНОМУ ПУБЛІЧНОМУ ПРОСТОРІ ТА ЗМІНИ В ПУБЛІЧНОМУ УПРАВЛІННІ

Рубан Юрій Григорович,

кандидат технічних наук,

доцент кафедри державного управління Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Анотація

Ruban Yurii H., Ph.D, Assistant Professor, Public Administration Department of the Taras Shevchenko National University of Kyiv.

COMMUNICATION IN CONTEMPORARY PUBLIC REALM AND PUBLIC ADMINISTRATION MODIFICATIONS.

The article is devoted to a search for a public authority trust formation as an important precondition for the stability and sustainable development of Ukraine.

The purpose of the article is to reveal possibilities to overcome distrust in public authority in the new communicative situation when the production of knowledge cannot be concentrated in designed groups by authority due to competencies assignment. The new situation has emerged due to widening access to the communicative possibilities of self-manifestation. Notwithstanding such problematic democratization in knowledge production, it is crucial for an authority to find the solution to that manifestation which should be aimed at violence risk minimization. To do that it is necessary to change the presentation of authority in the public realm.

The scientific novelty of the research has been composed by the revealing of a potential of Hannah Arendt's political philosophy in solving the problem of trust and transition to sustainable development. Authority is defined as a trust that was formed in a public realm and an administration is oriented on inception and action support. A new meaning of the concepts of authority and control points the way to the recreation of trust and strengthening of public administration.

Conclusions. An unsolved problem of trust creates a significant obstacle in avoiding the crisis developments so a radical proposition of a new rethinking of the public realm, authority, and administration deserves special attention. Democratic policy problem accumulation will attract interest to the personal involvement of a citizen in decision making. Strong participation involvement presupposes a renewal of the meaning of a notion of the state itself which creates a basis for political language and practice. A state and an administration need to be redefined anew because it is crucial for a sustainable development transition. Such transitions happened in the past in the form of the new beginning/inception. To make public administration able to support that transition it needs to be activated as a communicator and address in the knowledge production democratization process.

Key words: communication, authority, trust, public administration, public realm, Max Weber, Hannah Arendt.

Постановка проблеми

Україна має тривалий досвід кризового розвитку і, попри зниження рівня безпосередніх загроз, ризики для держави і суспільства не усунені. Пріоритетним залишається завдання досягти соціальної і політичної стабільності і вийти на траєкторію сталого розвитку. Це завдання ускладнюється цілим рядом внутрішніх і зовнішніх факторів нестабільності, багато з яких формуються і знаходять свій вияв у публічному просторі.

Нові механізми виробництва і поширення інформації і знання, динамічний розвиток медійних технік формування коаліцій і здобуття символічного капіталу на полі політичної гри, помітне послаблення авторитету освітніх, наукових і культурних інституцій - це важливі нові риси українського публічного простору. Реакція державних інституцій на ці зміни є досить слабкою, так само як і вплив громадянського суспільства. Держава балансує між грою за існуючими правилами, сформованими без її впливу, і заборонами, що мають змінити ці правила.

Наслідком еклектичної і реактивної політики є не лише формування негативних оцінок окремих дій влади. Сформована стабільна недовіра до інститутів влади, яка дещо зменшується після виборів, але потім повертається до попереднього і навіть нижчого рівня. За показниками довіри до інститутів влади Україна, за даними Європейського соціального дослідження, посідає останні місця серед європейських країн [1]. Ця недовіра, як передумова для криз, постійно присутня. Опитування цей факт незмінно підтверджують [2].

Сталий розвиток і стабільне функціонування державних механізмів потребують відновлення, чи, швидше, створення заново довіри до влади. Публічне управління пов'язане з публічною владою, спирається на неї. Звідси виникає питання про способи, в які управління може вплинути на довіру до влади, а відтак - відіграти свою роль у переході до стабільності.

Глибина і тривалість теперішньої кризи довіри спонукає до пошуку, що не обмежений усталеною ліберальною традицією. Одну з радикальних альтернатив пропонує філософія Ханни Арендт. Вона визначає присутність людини у світі через її свободу, межі якої визначаються граничними ситуаціями смерті, випадку, вини. На цьому просторі людина може реалізувати свою гідність і рішучість, кожного разу починаючи нове і в такий спосіб випробовуючи - що вона може здійснити. Через здатність до починання, спонтанність вона перестає бути лише тим, чим вона є, виходить за межі визначених ззовні до неї способів буття.

У цьому виході людина виявляє і усвідомлює своє буття / екзистенцію у зв'язку з іншими людьми, що живуть у спільному з нею світі. Звідси важливість явлення людини в публічному просторі - це можливість у бутті разом здійснити починання, вийшовши в невідоме.

З починання починається дія і влада, як організація спільноти заради завершення починання. Зв'язок влади з довірою виникає не через пояснення функціональності її рішення, а через комунікацію найширшого кола учасників спільноти у публічному просторі. «В основі поняття комунікації лежить поняття людства, нове за своїм підходом, хоча ще не повністю розвинуте, що постулює комунікацію як передумову для існування людини» [3, с. 332].

Важливо, що сама Ханна Арендт підкреслювала політичний характер своєї філософії. Вона демонструвала його у численних публікаціях, розкриваючи свої ідеї в інтерпретації подій. Таким чином, вона доводила здатність своєї системи понять бути використаними для емпіричних досліджень проблем. Найвідомішим таким прикладом є її дослідження явища тоталітаризму.

Ще важливо, що ця філософія не є закритою системою думки, яка вимагає цілковитого прийняття чи відхилення. Аналіз комунікації в якості передумови для існування людини, а значить передумови влади і управління, створених у починанні і свободі, є одним із продовжень її ідей.

Світ перебуває в ситуації вибухоподібного зростання комунікаційних можливостей, що впливає на всі сфери людського життя. Часто нові можливості оцінюються як додаткове джерело нестабільності і причина зростання ризиків насильства.

Автор пропонує інший погляд. Нові форми комунікацій створюють нові механізми виробництва знання. Значну частину цього знання традиційно оцінюють як недостовірне, упередження чи доксу. Але «альтернативне» знання все потужніше конкурує з тим, яке вироблене в традиційний спосіб і кваліфікується як істина. Проблеми, пов'язані з цим, відомі. Проте ця ситуація водночас відкриває певні можливості. До простору критичного мислення можуть бути залучені нові учасники. Демократизація виробництва знання і формування норми можуть створити основу для нової довіри до влади. Публічне управління може відіграти важливу роль у цих процесах за умови його активного включення у зміни і здатності змінюватися.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Широкий огляд проблем і перспектив реформування публічного управління та адміністрування міститься в роботах таких науковців, як В. Бакуменко, Л. Губерський, М. Міненко, Д. Неліпа, О. Оболенський, С. Лукін та інших. З погляду мети даної статті важливо, що автори наголошують на необхідності постійної модернізації управління в державі і суспільстві, адаптації його до нових реалій публічного простору. У роботах згаданих авторів зроблений, зокрема, висновок про те, що процес змін не може розглядатися як розвиток до наперед заданого результату Він продуктивніше описується як взаємодія різних факторів, серед яких вагому роль відіграє національний досвід. Для мети цього дослідження важливою є демонстрація того, що зміни знання супроводжуються змінами влади й управління.

Актуальність використання ідей Ханни Арендт для аналізу процесів у державах і суспільствах, що мають історичний досвід комунізму як форми тоталітаризму, обґрунтована в роботі А. Глухова[4]. У працях Д. Лежу- не[5], Т Салікова[6] показана продуктивність інтерпретацій сучасного публічного простору у поняттях Ханни Арендт для різних дослідницьких стратегій, а також запропоновані можливості протистояти систематичним фальсифікаціям у сучасному комунікативному / публічному просторі. Таким чином, розкриваються можливості для демократичного розвитку цього простору й управління як явища в ньому.

З 2017року в США видається академічний журнал Arendt Studies (https://www. pdcnet.org/arendtstudies), присвячений дослідженням філософії Ханни Арендт. Її актуальність в контексті пошуку нових розумінь держави, влади і управління визнана. Пошук, що стимулюється кризовими змінами, буде тривати.

Метою статті є виявлення можливостей для стабільності у державі і суспільстві в умовах нової комунікаційної ситуації, коли виробництво знання вже не може бути зосередженим в рамках певних груп, формування яких забезпечується владою шляхом присвоєння компетентностей. Буде показано, що таке демократичне виробництво знання може бути описане в запропонованих Ханною Арендт категоріях публічного простору, влади, довіри і дії. (Про)явлення людини у сучасній комунікації розглядається як шанс для подолання відчуження, атомізації і функціоналізму масового суспільства. Для створення довіри і переходу до сталого розвитку будуть запропоновані практичні кроки, що можуть посилити публічну роль управління у цьому переході.

Виклад основного матеріалу

У статті оцінюється ситуація, в якій пропозиція відкинути норми життя спільноти здобуває вагому прихильність. Класичні роботи з політичної філософії, соціології та історії вже описували такі ситуації і їхні наслідки. Питання у тому, чи з'явилося щось принципово нове у теперішній ситуації, і як ця новизна може бути перепрацьована і усталена.

Кризу можна розглядати як загострення завжди присутніх розривів між життєвим досвідом людей і представленою владою репрезентацією їхньої соціально-економічної ситуації. Цей розрив створює поле для політики як публічної діяльності, в якій пропонуються нові й нові репрезентації життєвого світу спільноти. Якісь із цих репрезентацій і норм на їхній основі здобувають довіру, якісь - втрачають. «Правилом однак є те, що коли зміни економічних чи інших умов життя вимагають нових норм для поки що не- впорядкованих проблем, їх створюють штучно» [7, с. 575].

Відмінність кризи - в ній постає питання про здатність груп, присутніх у політичних процесах, зробити правильний вибір між захистом старих репрезентацій, а відтак понять і норм, тобто посиленням управління та адміністрування, та формуванням нових. Консервація порядку, в тому числі завдяки звертанню до насильства, чи починання нового - це ключовий вибір влади і суспільства в ситуації кризи.

Норми як вияв знання про наслідки дій і здатності їх передбачити стають ідейною основою для панування / Herrshaft, без якого неможлива, на думку М. Вебера, спільнота як стійке утворення і організована діяльність людей.

«Раціональні порядки осуспільнення / Vergesellshaftung..., нав'язуються або «втовкмачуються» одними людьми в своїх особистих цілях, які можуть сильно відрізнятися одна від одної. Другі, «органи» порядків осуспільнення, - зовсім не обов'язково знаючи що-небудь про цілі їхнього створення - суб'єктивно більш-менш однозначно тлумачать і виконують їх. Треті, яким раціональні порядки відомі в тій мірі, яка цілком необхідна для їхніх приватних цілей., використовують їх як засіб орієнтації своїх (легальних або нелегальних) дій, відповідно до певних очікувань поведінки інших («органів», а також членів інституту або союзу). Але четверті, а це і є «маса», засвоюють певну «традиційну», як ми говоримо, поведінку в якому-небудь наближенні до усереднено засвоєного смислу і перебувають в її межах без жодного знання про цілі, смисли і навіть про саме існування даних порядків» [8, с. 162].

Ключовим виміром боротьби за владу стає комунікаційна гра із «втовкмачування» чи заперечення знання, мотивованого інтересами присутніх у політиці груп. Політик використовує норму собі на користь, не розкриваючи сутності вибору і смислу. Знання про мотиви/раціональність запропонованої норми служить тим, хто встановлює правила політичної гри.

У руслі такого бачення сформульоване визначення публічного управління, як «практичного, організуючого та/чи регулюючого впливу органів публічного управління (тобто органів державної влади та органів місцевого самоврядування) на суспільну життєдіяльність людей з метою її упорядкування, збереження або перетворення, що спирається на силу публічної влади» [9, с. 6].

Упорядкування / перетворення діяльності людей здійснює зовнішня сила, що володіє знанням спільного блага і веде до нього суспільство, при потребі вживаючи силу.

Присутність «органів» порядку і використання ними насильства є наслідком цього розділення. Публічному управлінню та адмініструванню відводиться роль більш-менш однозначного тлумачення і виконання норм, представлених як «інтерес усіх», але визначається вона в політичному процесі невеликою групою «перших» (за М. Вебером) і є їхнім інтересом.

Теперішня ситуація виробництва знання і норми так само вписана у контекст боротьби за владу, але має свої особливості. Дуже велике значення має невідоме раніше прискорення економічних і соціальних процесів завдяки поширенню Інтернет - технологій на всі сфери людського життя. Д. Вайсман [10] показує, як виникає і поглиблюється нове соціальне розшарування, виміром якого є темпоральний суверенітет - здатність контролювати своє життя у перебігу тих соціальних процесів, до яких воно включене. Кількість вільного часу стає одним із важливих показників добробуту. З одного боку, онлайн-технології у небачено короткий час сформують нові моделі життєвого успіху. З іншого - вони закривають шлях до нього для великих мас людей, що не адаптувалися до темпу змін.

Наслідком є те, що недостатність часу закриває для багатьох осіб і груп політику як простір оцінки майбутніх норм. Важливо і те, що найбільший вплив скорочення вільного часу відчувають групи, які описують поняттям «середній клас». Через втрату темпорального суверенітету він зникає як адресат політики нюансованих інтересів і приєднується до протесту проти ситуації, коли дотримання норми перестає бути гарантією благополуччя. Відсутність часу для обговорення підштовхує до спрощеного вибору - між іміджами / ідентичностями, а не між інтересами / нормами. «Осушимо болото у Вашингтоні», Брексіт, «Зробимо їх разом» - це мова кризи соціальних порядків у прискореному світі.

На прикладах CNN і Fox News / Breibart [11, с. 15-16] продемонстровано, як працює нове виробництво знання. «Люди отримують або конфліктуючі новинні повідомлення, між якими вони самі повинні зробити вибір, або ж такі повідомлення, які відповідають їхнім уподобанням в якості користувачів соціальних мереж. І в тому, і в другому випадку вони стають впевненими у тому, що можуть самостійно розібратися у питаннях істини». Можна припустити, що діяльність ряду українських телеканалів цілком відповідає такому опису.

Але така самостійність є ілюзорною, результат вибору відомий заздалегідь, його визначає ідентичність глядачів / користувачів. Розмірковування непотрібні, факт і висновок / інтерпретація оцінюються як такі, що мають чи не мають смислу на основі мовних символів ідентичності. Бажаний результат комунікації досягається завдяки бінарному формату висновків.

Демократизація доступу до виробництва і поширення знання медіа породжує впевненість у можливості відкинути існуючу норму і знання, на яке вона спирається. Ця впевненість змінює правила гри на полі політики, економіки, безпеки, створює «пост- істину», тобто «соціальний порядок, у якому учасники всюди і завжди думають про те, в яку гру грати і, одночасно, який хід зробити» [11, с. 348]. Можна лише ще раз уточнити, що траєкторія вибору вже задана медіа.

Одночасне формування правил ігор і ходів у них означає розмивання соціальних порядків через дроблення реальності на сегменти за групами гравців і навіть за особами, коли людина грає в декілька ігор за своїми правилами.

Парадокс у тому, що доступ до комунікаційних можливостей не супроводжується поширенням явленості людей у публічному просторі. «Масовизація», як відтворення одного бачення світу у свідомості великих груп людей, триває. Демократія, як спосіб правління, опиняється в кризі і втрачає дієздатність, бо всередину держави вноситься розрізнення «свій-чужий» за ідентичністю.

Але існуючі комунікаційні можливості можуть спрямувати розвиток спільнот і в іншому напрямі. Соціальні мережі в Україні у 2013-2014роках продемонстрували приклади явлення людей у публічному просторі в граничній для них і суспільства ситуації. Люди відмовилися бути в рамках функціональності і виявили здатність до дії як до вияву своєї особистості. Присутність у публічному просторі стала важливим фактором подолання кризи.

Цей досвід є важливим стимулом для звернення до політичної філософії Ханни Арендт. У ній влада й управління не відриваються від публічного простору і не стають зовнішніми відносно суспільства, явленість і реальність людини, так само як реальність світу - це явища публічного простору / public realm.

Публічний простір стає місцем визначеної Аристотелем особливості людської дії як praxis, як явлення, взяте у розумінні значимості конкретного людського буття, як починання, вільне від тиранії знання про причини і наслідки. Реакція на небувале стає не рішенням групи, озброєної знанням, а дією спільноти, кожен учасник якої несе відповідальність за результат.

Таке розуміння починання і дії ставить питання про можливість спільного розуміння реальності. Відповідь така: «Реальність за умови єдиного спільного світу гарантована не якоюсь загальнолюдською «природою», але, навпаки, виникає через те, що не дивлячись на всі розбіжності у позиціях і множинність аспектів, які з цього випливають, все ж очевидно, що всі зайняті однією справою. Якщо ця тотожність справи розпадається, то жодна однаковість «людської природи» і, тим більше, жоден штучний конформізм масового суспільства не перешкодять розпаду спільного світу на уламки; трощення тут відбувається якраз через нівелювання множинності» [12, с. 75]. Реальність гарантується тотожністю справи як починання, до якого причетні всі (гранично) учасники спільного світу.

Саме у публічній політиці формується реальність. Реальність тотожна дійсності єдиного для всіх публічного простору, де відбувається явленість людей у спільній справі, без поділу на знання і незнання, управління і виконання. «З людського і політичного погляду, дійсність і явленість особистості є одним і тим самим, і життю, що тягнеться поза простором, де воно тільки і може вийти в явленість, не вистачає не відчуття життя, а чуття до дійсності, що з'являється у людини тільки там, де дійсність світу забезпечена присутністю інших учасників цього світу, коли один і той самий світ являється в найрізноманітніших перспективах» [12, с. 250].

У поширенні соціальних медіа можна побачити прагнення до такої спільної присутності як реакцію на тиражування готових смислів. Можливість публічно заявити про свої погляди може стати шансом для спільного світу.

Багатоманітність, що є наслідком задоволення людського прагнення до явлення, дозволяє по-іншому побачити владу. «Політичний організм зчеплений тим потенціалом влади, який він має, і політичні спільноти гинуть від ослаблення влади і, в кінцевому підсумку, від її безсилля. Сам цей процес неконтрольований, тому що владний потенціал, на відміну від засобів насильства, які можна накопичувати, щоб потім за необхідності ввести свіжими в дію, в принципі існує лише тією мірою, якою реалізується. Там, де влада не реалізується, а розглядається як щось таке, на що можна опертися за необхідності, там вона гине» [12, с. 25].

Влада стає наслідком дії в публічному просторі. Нова ситуація спонукає до нового починання, для якого відсутній досвід і норма. Хтось таке починання пропонує, адресат комунікації постає перед вибором: підтримати чи відкинути починання. Починає працювати здатність до судження за відсутності норми, формується судження про конкретне за відсутності загального. Позитивна оцінка починання, згода і довіра на їхній основі формує владу як потенціал для організованої колективної дії.

Можливість такого об'єднуючого судження обґрунтовується політичним характером мислення. Воно стає вирішальним у кризових ситуаціях, бо «демонструє імплікації некритично прийнятих думок і тим самим руйнує їх - цінності, вчення, теорії і навіть переконання» [13, с. 256]. Руйнування завдяки критичному мисленню дає можливість нового початку, бо звільняє здатність до судження там, де йдеться не про знання і норму, а про рішення, що стосуються спільного світу і сприйняття його репрезентації. Рефлексивна здатність судження стає політичною, бо дозволяє оцінити конкретне за відсутності знання про загальне. Така інтерпретація Канта усуває можливість претензій на владу у формі знання законів історії, економіки, прогресу, що ведуть до розділень і насильства.

Влада з'являється як довіра, здобута в новій, критичній ситуації. Але після стабілізації «економія» влади диктує перехід до управління на основі досвіду причин і наслідків. Так з'являється / оновлюється норма і право, а разом з ними активується і насильство: «підтримка правового порядку ніколи не обійдеться без силової політики» [13, c.71). Але тут має місце парадокс - саме в сталій ситуації виникає послаблення влади через розділення на тих, хто встановлює норму, і тих, хто їй підкоряється.

Довіру до влади не можна законсервувати. Вона її втрачає, бо зміни тривають, історія не закінчується. Знову наростає розрив між репрезентацією і життєвим досвідом людей, влада послаблюється, звертається до насильства, що провокує наростання кризових явищ. Події, які неможливо передбачити («чорні лебеді»), активізують процес втрати довіри, поглиблюють кризи.

Змінити ситуацію може лише нове починання, нова довіра. Нові інструменти і динаміка сучасного світу створюють щоденну пропозицію починання і готовності підтримати його, взявши на себе відповідальність. Вони можуть працювати і в Україні, але нашій ситуації бракує починання, звідси повторюваність криз. Поки що зусилля владних груп спрямовані на маніпуляцію пропозицією і попитом на починання, зокрема за допомогою медіа. влада довіра ардент комунікаційний

В першу чергу, використовується арсенал політичного маркетингу. Але політичний маркетинг в основі своїй - це звернення до софістичної риторики, це безкінечне перемикання точок зору. Таке перемикання дозволяє адресату перемістити себе в репрезентації в «кращу групу». Але таке уявне переміщення закриває шлях до явлення особистості зі своїм унікальним досвідом. Відбувається тиражування сформованого софістом / маркетологом погляду на світ. Здатність до судження не має простору, влада слабне, бо втрачає довіру. Успіх маркетингу означає лише скорочення кризових циклів.

У Росії правляча група змогла припинити це ризиковане повторення, звернувшись до насильства. Питання про можливість застосування такого рецепту для збереження існуючого соціального порядку в Україні є відкритим, а наслідки - непередбачувані. «Політичний організм зчеплений потенціалом влади, який він має, і політичні спільноти гинуть від ослаблення влади і, в кінцевому підсумку, від безсилля» [12, с. 251]. Збереження політичної спільноти проти збереження соціального порядку - такою є ризикована теперішня ставка в інтерпретації Ханни Арендт.

Але ризик може бути знижений діями, що здобудуть підтримку і відновлять потенціал влади / довіри. Готовність до нового погляду на владу означає так само зміну погляду на управління.

Вже тепер все менш переконливим є знання про управління і адміністрування як про деперсоналізовану систему, що керується закодованим у праві «інтересом усіх». Фактично, кожне рішення супроводжується потоком інтерпретацій, які демонструють інтереси груп, які воно відбиває. «Втовкмачування» норм в теперішній комунікативній ситуації дає обмежений результат і не зміцнює довіри.

Публічне управління та адміністрування варто прискорено виносити в публічний простір в ролі організатора починання і дії. Пріоритетом має стати здатність побачити політичну чи соціальну інновацію в граничній ситуації. На користь такого підходу свідчить зміна темпоральності управління - виконання в цифрову епоху все частіше відбувається «в один клік», тривалість переноситься на підготовку рішення. А сама ця підготовка означає, зокрема, максимальний доступ до всіх документів і до всіх аргументів на всіх етапах підготовки, прийняття і виконання рішення.

Щоб отримати здатність формувати загальний підхід від конкретного, управління має знайти форми і механізми активізації критичного мислення і здатності до судження в своєму функціонуванні. Автор [14] оцінював один із таких механізмів у вигляді залучення авторитету як учасника формування норми, що перебуває в публічному просторі, але поза владою. Такий авторитет у судженні набуває рис визначеного Кантом незацікавленого глядача, необхідного для формування зв'язку між знанням, дією і довірою. В український контекст пошуків авторитету можна вписати такі явища, як розвиток громадянського суспільства, діяльність громадських комітетів, громадські ради при органах влади тощо.

Вже не є проблемою розширення поняття «зацікавлених сторін» на всю спільноту. Кількість українських інтернет-користувачів, за даними компанії GlobalLogic, на початку 2021-го становила майже 30 млн, тобто приблизно 67 % населення країни [15]. Це робить досяжною перспективу формування такого публічного простору, де починання не потребуватиме процедури підтримки вузьким колом представників, так само як і більшістю голосів номінальних учасників. Явлення у формі активної участі в спільному судженні стає перепусткою до оцінювання починання.

Медіа вже сформували політику як особливу репрезентацію, техніки впливу якої на оцінку глядача / слухача запозичені з мистецтва. Місця для аналізу причин і наслідків у такій репрезентації практично не залишається. Альтернативна пропозиція знання ще більше послаблює будь яку претензію на знання причин і наслідків політичної дії. Відкривається можливість для наступних кроків - до політики починань з відкритим продовженням.

Подібна ситуація в історії була наслідком появи книгодрукування. Воно стало потужним інструментом політичної боротьби, що призвела до появи нових соціальних порядків і самої політичної форми у вигляді модерної держави. Принципова новизна тепер у тому, що для пропонованого альтернативного знання не потрібен посередник у вигляді типографії, газети чи ТБ. Доступність для попиту доповнилася доступністю для пропозиції знання.

Прийняття такої демократизації матиме наслідком розмивання межі між політикою і управлінням, яка тепер присутня в усталеному розумінні цих понять. Але думати про таке відкриття кордонів має смисл.

Це розмивання межі через спільний пошук довіри означає відхід від деперсоналізації. Управлінець повинен стати особою, що викликає довіру в публічному просторі. В такому управлінні інституції збережуть значення тільки, якщо їх представлятимуть особи, явлені серед інших у публічному просторі. Як мінімум, це означає, що «політичних посад» в управлінні стане набагато більше, а ротація стає частішою. Це вже присутнє в українській політиці й управлінні, де не приживаються норми про гарантії тривалого перебування держслужбовців на посаді. Безперечно, у зміні управлінців політики вбачають конкретну прагматику. Але раніше незмінюваність бюрократії розглядалася як фактор стабільності. Тепер політики вбачають у самій зміні осіб на посадах фактор формування довіри в середовищі прихильників.

Викладене вище є спробою передбачити ситуацію, коли у виборі стратегії в кризовій ситуації переможе новий початок і перехід до сталого розвитку набуватиме рис стратегії. Тоді політико-філософська пропозиція іншого мислення про публічний простір, владу й управління відкриє шлях до нової політичної і управлінської практики.

Висновки

Наростання проблем демократичної політики буде і далі привертати інтерес до проблем забезпечення реальної участі людини у прийнятті рішень, що стосуються її життя у житті її спільноти. Таке посилення участі вплине на розуміння поняття держави, яке стало ключовим у мові і практиці політики. Як історичне явище, держава буде зазнавати змін по осях суверенітету - глобалізації. Кліматичні зміни, міграція, пандемія (цілком можливо, не остання) змушують шукати вирішення проблеми сталого розвитку на шляхах нового починання, як це траплялося в минулому. Управління може відіграти помітну роль у такому починанні. Пропонується продовжити пошук практичних кроків в конкретних українських умовах з точки зору формування ефективної комунікації за активної участі публічного управління як комунікатора і адресата. Актуальність пошуку пояснюється потребою нової мови і нових понять для переходу до сталого розвитку на основі демократичних процесів.

Список використаних джерел