Правовий статус Вищого суду з питань інтелектуальної власності: перспективи розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРАВОВИЙ СТАТУС ВИЩОГО СУДУ З ПИТАНЬ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ: ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Бедратий Юрій Вячеславович,

викладач ЗВО «Львівський університет бізнесу та права»

Анотація

судоустрій довіра законодавство

У статті узагальнено можливості розвитку системи судоустрою на основі нової моделі спеціалізації судів та обґрунтовано її важливість з огляду на потенціал підвищення довіри до судової системи. Запропоновано низку змін та доповнень до чинного законодавства, що дозволять розвинути ідею гнучкого реагування на суспільні запити шляхом створення вищих спеціалізованих судів. Розроблено спеціальний методологічний підхід щодо виокремлення індивідуального правового статусу ВСІВ на основі профільного закону. Сформовано низку пропозицій до профільного закону про ВСІВ, зокрема, щодо: формулювання преамбули закону; засад діяльності суду; нормативної основи діяльності ВСІВ; переліку повноважень ВСІВ. Також передбачено механізм попередження зміни правового статусу ВСІВ поза рамками судово-правової реформи.

Ключові слова: судова реформа, Вищий суд з питань інтелектуальної власності, правовий статус суду, розвиток правового статусу, профільний закон.

Annotation

Analyzing the theoretical and methodological and historical and legal aspects of the development of the institute of judicial protection of intellectual property rights, taking into account foreign experience, we conclude that the formation and operation of HCIP is a requirement of time, dictated by a number of strategic objectives. arising in connection with judicial and legal reform in the context of deepening the processes of European integration of Ukraine; strategic tasks related to public expectations and expectations from foreign partners and potential partners of Ukraine; strategic objectives related to increasing the readiness of the judiciary to resolve disputes that will arise in the field of intellectual property in the future, taking into account the dynamics of the information economy and related legal relations.

At the same time, at the present stage, having analyzed the current state of the norms that form the legal status of the HCIP, it should be noted that with the beginning of the functioning of this court, expectations may not be justified.

Analyzing the theoretical and methodological and historical and legal aspects of the development of the institute of judicial protection of intellectual property rights, taking into account foreign experience, we conclude that the formation and operation of HCIP is a requirement of time, dictated by a number of strategic objectives. At the same time, at the present stage, having analyzed the current state of the norms that form the legal status of the HCIP, it should be noted that with the beginning of the functioning of this court, expectations may not be justified.

The article summarizes the possibilities of developing the judicial system on the basis of a new model of court specialization and substantiates its importance given the potential to increase confidence in the judicial system. A number of changes and additions to the current legislation have been proposed, which will allow developing the idea of flexible response to public inquiries by creating higher specialized courts. A special methodological approach to the separation of the individual legal status of the HCIP based on the relevant law has been developed. A number of proposals to the profile law on HCIP have been formed, in particular, on: formulation of the preamble of the law; principles of court activity; normative basis of HCIP activity; list of powers of HCIP. There is also a mechanism to prevent changes in the legal status of the HCIP outside the framework of judicial reform.

Keywords: judicial reform, Heigher Court on Intellectual Property, legal status of the court, development of legal status, profile law.

Вступ

Проаналізувавши теоретико-методичні та історико-правові аспекти розвитку інституту судового захисту прав інтелектуальної власності з урахуванням іноземного досвіду, доходимо висновку, що утворення та функціонування ВСІВ є вимогою часу, продиктованою низкою стратегічних завдань, які можливо об'єднати у три групи:

I. Стратегічні завдання, що виникли у зв'язку з судово-правовою реформою у контексті поглиблення процесів європейської інтеграції України.

II. Стратегічні завдання, пов'язані з суспільними очікуваннями та очікуваннями з боку іноземних партнерів та потенційних партнерів України.

III. Стратегічні завдання, пов'язані з підвищенням готовності судової системи до вирішення спорів, що виникатимуть у сфері інтелектуальної власності у майбутньому з урахуванням динаміки розвитку інформаційної економіки та пов'язаних правовідносин.

Водночас, на сучасному етапі, проаналізувавши актуальний стан норм, що утворюють правовий статус ВСІВ слід зауважити, що з початком функціонування цього суду очікування можуть не виправдатись. На підтвердження цієї гіпотези можемо навести декілька аргументів:

- тривала затримка у початку роботи ВСІВ обумовила зневіру зацікавлених сторін у можливості доведення до кінця реформи у сфері судового захисту прав інтелектуальної власності та появу дискусій щодо доцільності утворення нового суду в принципі;

- низька зацікавленість з боку законодавця до думки фахівців у сфері захисту прав інтелектуальної власності, наукового співтовариства, іноземних партнерів та обмежене обговорення проблем утворення і функціонування ВСІВ призвела до наявності прогалин у законодавстві, недоліків промоційної активності при залученні кандидатів до формування суддівського корпусу ВСІВ, неоднозначного тлумачення та дискусій щодо статусу і місця нового суду у системі суспільних відносин;

- надмірна заполітизованість процесів, що супроводжували утворення Вищого антикорупційного суду спровокувала необгрунтовані підозри з боку експертного та наукового співтовариства щодо того, що утворення ВСІВ є даниною конституційному положенню щодо функціонування спеціалізованих судів (у множині), а не суду, а сам суд не потрібен, у той час як проведеним дослідженням ми доводимо протилежну думку, а саме - що у ході реформи була запроваджена нова модель спеціалізації судів, а утворення перших двох судів є її початковим кроком, за яким у майбутньому слідуватиме утворення нових і нових вищих спеціалізованих судів;

- відсутність профільного закону не дозволяє з певністю оцінювати індивідуальний правовий статус ВСІВ, що знову ж таки сіє сумніви у експертному та науковому співтоваристві, створює передумови неоднозначного трактування траєкторії розвитку правового статусу суду.

Зазначені міркування підштовхують до закономірного висновку: сукупність норм, що визначають правовий статус ВСІВ слід системно розвивати, змінювати та доповнювати з метою досягнення методологічної єдності усіх складових.

Мета статті

Отже, метою статті є обґрунтувати перспективи розвитку правового статусу Вищого суду з питань інтелектуальної власності.

Результати дослідження

Історія розвитку концепції спеціалізованого суду у сфері інтелектуальної власності засвідчує, що основний наголос як у попередні роки, так і сьогодні здійснюється на доцільності віднесення до його юрисдикції спорів, що виникають у рамках господарських правовідносин. Ця ідея знайшла втілення у законопроекті 2730 від 14.01.2020 «Проект Закону про внесення змін до деяких законів України щодо конкуренційно-антимонопольної реформи». Проте, на наше переконання, розширення предметної юрисдикції вищого спеціалізованого суду без достатнього методологічного підґрунтя є завчасним кроком.

Бачимо, що на сьогоднішній день склалась парадоксальна ситуація, що полягає у спробах реформувати суд, який ще не є фактично сформованим. Це свідчить, з одного боку, про недостатність теоретико-методологічного обґрунтування створення суду на етапі судової реформи 2016 р. і з іншого боку - прагнення політиків реформувати судову владу «на ходу» - без обґрунтованої методології, довготермінової стратегії та налагодження комунікацій з зацікавленими сторонами.

Таким чином, не зважаючи на можливі швидкі зміни правового статусу ВСІВ у зв'язку з розширенням кола підсудних цьому суду справ (як у рамках законопроекту 2730, так і інших можливих проектів, що стосуються захисту прав інтелектуальної власності та конкуренції), вважаємо за доцільне структурувати положення, що стосуються правового статусу ВСІВ та його розвитку з теоретико-правової точки зору.

У першу чергу слід наголосити на формуванні нової моделі спеціалізації судів, що була започаткована у контексті судової реформи 2016 р. У зв'язку зі співзвучністю нового конституційно- правового та судово-правового інституту «вищі спеціалізовані суди» з інститутом Вищих спеціалізованих судів, що функціонували до реформи та діяли як касаційні інстанції, повз увагу наукового співтовариства та ініціаторів подальших дій у рамках судово-правової реформи пройшли широкі можливості, що відкриваються у зв'язку з започаткуванням спеціалізації судів поза рамками процедури створення судових палат, що спеціалізуються на окремих справах. У цьому контексті слід погодитись з О. І. Потильчаком щодо того, що реформа не принесла очікуваних результатів у вигляді посилення судової влади, що проявилось у збереженні застарілих поглядів на цю гілку влади як таку, що виключно виконує функцію правосуддя [1, С. 273].

Така модель є важливою з огляду на її новизну та потенціал підвищення довіри до судової системи як такої, що прагне найбільш повно відповідати суспільним очікуванням у сфері судового захисту прав і свобод. З метою закріплення та ефективної реалізації нової моделі утворення вищих спеціалізованих судів, що допоможе вирішити численні проблеми у реакції суспільства на стан та функціонування судової влади в Україні залежить від низки кроків, як слід вчинити на підставі запропонованої методології:

1. Внести зміни до статті 125 Конституції України, виклавши абзац третій цієї статті у наступній редакції:

«З метою ефективного розгляду окремих категорій справ можуть утворюватись вищі спеціалізовані суди. Вищі спеціалізовані суди діють як суди першої та апеляційної інстанцій, їх правовий статус визначається Законом України «Про судоустрій і статус суддів» і профільним законом, а предметна юрисдикція встановлюється процесуальним законом».

Запропонована зміна дозволить відійти від попереднього розуміння вищих спеціалізованих судів як судів касаційної ланки та звернути увагу суспільства на їх реальне місце у системі судоустрою - розгляд специфічних категорій справ, ефективність якого забезпечуватиметься встановленням специфічних вимог до кандидатів на посаду судді такого суду. Також запропонована зміна дозволить прояснити модель реалізації конституційного принципу спеціалізації судоустрою, реалізовану у ході реформи 2016 р.

2. Внести зміни до ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та викласти ч. 3 цієї статті у такій редакції:

«3. У системі судоустрою діють:

1) місцеві суди;

2) апеляційні суди;

3) вищі спеціалізовані суди;

4) Верховний Суд».

Обґрунтування такої зміни докладно викладено у підрозділі 2.3 дисертації. Відзначимо також, що у такій редакції стаття відповідає порядку викладення Глав 2 - 5 Закону 1402.

Включення вищих спеціалізованих судів, конкретний перелік яких буде викладено у ч. 2 ст. 31 сприятиме, на наше переконання, зміцненню їх судово-правового статусу, а відхід від існуючого формулювання «Для розгляду окремих категорій справ відповідно до цього Закону в системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди» дозволить зміцнити теоретико-правові засади існування моделі вищих спеціалізованих судів не як тимчасового явища, а як сталого факту. Погоджуючись щодо того, що нова модель утворює підстави для динамічного реагування судової влади на зміни у правовідносинах шляхом утворення вищих спеціалізованих судів, не можемо припустити тимчасовий характер таких судів, адже це означало б їх віднесення до категорії «особливих».

3. Внести зміни до ст. 31 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та викласти ч. 3 цієї статті у такій редакції:

«3. Підвідомчість справ вищому спеціалізованому суду встановлюється профільним законом про вищий спеціалізований суд. Коло справ, підсудних вищому спеціалізованому суду встановлюється процесуальним законом».

При визначенні понять юрисдикції та підсудності користуємось визначенням, даним у Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» № 3 від 01.03.2013 р.: «Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності. Цивільна юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції... Підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції» [2] та у п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 24.10.2011: «Підвідомчість - це визначена законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції... Підсудність визначається колом справ у спорах, вирішення яких віднесено до підвідомчості певного господарського суду» [3]. При розмежуванні понять «підвідомчості» та «підсудності» у теоретико-правовому вимірі цілком погоджуємось з результатами дослідження Н. О. Петренко, котрий наголосив: «При характеристиці та нормативному врегулюванні інститутів підвідомчості та підсудності спорів в процесуальному законодавстві України недоцільно застосовувати термін «компетенція» та «юрисдикція», оскільки вони мають більш широке смислове наповнення та використовуються не тільки стосовно діяльності органів судочинства, але й у відношенні інших державних органів. Таким чином, у назвах глав та в нормах господарського, цивільного та адміністративного процесуального законодавства необхідно застосовувати: щодо визначення кола справ, які повноважні розглядати суди певної судової ланки - термін «підвідомчість», а щодо правил визначення конкретного суду, на вирішення якого буде передана справа - «підсудність» [4].

4. Прийняти профільний Закон України «Про Вищий суд з питань інтелектуальної власності», а у разі утворення нових вищих спеціалізованих судів - невідкладно приймати профільні закони про ці суди. Профільний закон становитиме основу індивідуального правового статусу вищого спеціалізованого суду.

Комплексне дослідження правового статусу ВСІВ доводить, що він усе ще перебуває на етапі свого становлення, а про його розвиток можливо буде говорити від дня початку роботи суду. Притримуючись оптимістичних сподівань впевнені, що найближчим часом суд запрацює, а усі спірні моменти будуть вирішені. Отже, маємо на меті попереднє формування рекомендацій щодо удосконалення правого статусу ВСІВ опираючись на актуальний стан законодавства у цій сфері.

З огляду на можливі майбутні зміни у кількості вищих спеціалізованих судів доцільно віднайти універсальне рішення, що дозволить швидко приймати профільні закони належної якості. Досі такої потреби не було, адже індивідуальний правовий статус судів визначався Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та внутрішніми нормативними документами суду (за винятком Конституційного суду України). Таким рішенням може стати розробка модельного закону.

Формулюючи рекомендації щодо методологічних та теоретико-правових засад розробки Проекту ВСІВ, зупинимось на декотрих моментах, пов'язаних з законопроектом 2730 від 14.01.2020 р.

Так, вважаємо недоцільним кроком перейменування ВСІВ, що передбачається комплексом законопроектів, пов'язаних з конкуренційно-антимонопольною реформою. Недолік такого підходу є очевидним не так у зв'язку з організаційними труднощами у сфері добору суддів, як у контексті стратегії забезпечення єдності та сталості судової влади. Як переіменування, так і розширення юрисдикції спеціалізованого суду та будь-які інші зміни, зокрема, у частині спеціальних вимог до суддів вищого спеціалізованого суду не може, на наше переконання, відбуватись унаслідок правових реформ у суміжних сферах, а лише у сфері судоустрою.

Будь-які реформи, спрямовані на покращення захисту прав і свобод людини і громадянина є бажаними та очікуваними у нашій державі, однак вони не повинні зазіхати на незалежність, сталість та єдність судової влади. Так, законопроект 2730 (основний законопроект пакету конкуренційно-антимонопольної реформи) за рубрикою відноситься до економічної політики, а головним комітетом, який його розглядатиме, є Комітет з питань економічного розвитку. Водночас, законопроект про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за номером 2742 від 15.01.2020 р., яким пропонується змінити виключно назву ВСІВ, має бути розглянуто Комітетом з питань правової політики. У цьому контексті слід погодитись з міркуванням Х. Пошелюжної щодо того, що «...автори конкуренційно-антимонопольної реформи обрали доволі прямолінійний шлях, не подбавши про деталі. Створення спеціалізованого суду у сфері конкуренції передбачає перейменування ІР-суду на Вищий суд з питань інтелектуальної власності та економічної конкуренції і віднесення повноважень з вирішення спорів у сфері конкуренції до юрисдикції новоствореного суду» [5]. Звернемо увагу також на Висновок Головного науково-експертного управління на проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо конкуренційно-антимонопольної реформи» від 18.02.2020 р. У Висновку, зокрема, вказано, що у змінах до ст. 20 ГПК пропонується покласти повноваження з вирішення спорів у сфері конкуренції на Вищий суд з питань інтелектуальної власності та економічної конкуренції, однак «Аналіз законопроекту та супровідних документів до нього дозволяє зробити висновок, що йдеться про створення спеціалізованого суду у сфері конкуренції шляхом додавання відповідних функцій Вищому суду з питань інтелектуальної власності. Проте слід звернути увагу, що згідно зі ст. 125 Конституції України суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя» [6].

Опираючись на розроблену методику та з урахуванням положень, запропонованих до розгляду у вигляді Профільного закону, можемо запропонувати наступні елементи проекту Закону України «Про Вищий суд з питань інтелектуальної власності».

Одним з важливих елементів закону є його преамбула. Безперечно, у нашому випадку виносити питання юрисдикції до преамбули закону не має сенсу, наведений приклад характеризує важливість вірного розуміння значення преамбули для коректного сприйняття змісту та значення закону. Преамбулу Проекту ВСІВ, на нашу думку, слід викласти у такій редакції: «Цей Закон визначає порядок організації та діяльності Вищого суду з питань інтелектуальної власності на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і встановлює спеціальні вимоги до суддів Вищого суду з питань інтелектуальної власності та особливості їх правового статусу». Статус ВСІВ, закріплений у першому розділі Проекту ВСІВ пропонуємо сформулювати у такий спосіб: «Вищий суд з питань інтелектуальної власності є постійно діючим вищим спеціалізованим судом у системі судоустрою України, діяльність якого скеровується на забезпечення справедливого та ефективного судового захисту прав інтелектуальної власності».

До засад діяльності суду, крім визначених ст. 129 Конституції України та ст. 5 - 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» слід віднести:

- «гарантується використання техніко-технологічних засобів для забезпечення доступності правосуддя», що стане гарантією доступності правосуддя у контексті факту місця розташування суду у м. Києві;

- «Апеляційна палата Вищого суду з питань інтелектуальної власності діє на засадах інституційної, організаційної, кадрової та фінансової автономії і архітектурної відокремленості», що забезпечить ускладнення безпідставного обвинувачення у відсутності незалежності суддів першої та апеляційної інстанції;

- «суддя Вищого суду з питань інтелектуальної власності систематично розвиває професійні навички (уміння) та підтримує свою кваліфікацію і компетентність у сфері інтелектуальної власності на належному рівні», що стане гарантією поглиблення спеціалізації суддів зі збереженням їх загального високого професійного рівня;

- «гарантується відповідність організаційного та матеріально-технічного забезпечення діяльності Вищого суду з питань інтелектуальної власності вимогам, що можуть виникнути у зв'язку з розглядом справ, пов'язаних з технологічно складними об'єктами прав інтелектуальної власності», що створить належні умови для дослідження доказів суддями (за потреби, зокрема, у порядку ч. 7 ст. 82 ГПК та ін.).

Щодо нормативної основи діяльності ВСІВ, на нашу думку, у Проекті ВСІВ слід вказати наступне: «Нормативну основу діяльності Вищого суду з питань інтелектуальної власності становлять Конституція України, Закон України «Про судоустрій і статус суддів», чинні міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. Порядок організації і діяльності, коло підвідомчих справ, спеціальні вимоги до суддів Вищого суду з питань інтелектуальної власності визначає цей Закон. Коло справ, підсудних Вищому суду з питань інтелектуальної власності та порядок здійснення правосуддя визначається процесуальним законом». Також, у контексті попередньо аналізованих застережень щодо ризиків безпідставної зміни правового статусу суду, слід передбачити, що «Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про Вищий суд з питань інтелектуальної власності».

Перелік повноважень ВСІВ, на нашу думку, слід викласти у такій редакції:

1. Вищий суд з питань інтелектуальної власності:

1) здійснює правосуддя як суд першої інстанції, а Апеляційна палата Вищого суду з питань інтелектуальної власності - як суд апеляційної та у випадках, визначених процесуальним законом, - як суд першої інстанції;

2) здійснює правосуддя у господарських справах у порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України, застосовуючи до відносин, пов'язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, положень Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України та іншими законами;

3) аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику у справах, віднесених до його підсудності, інформує про результати узагальнення судової практики Верховний Суд, розробляє пропозиції до висновків щодо проектів законодавчих актів, які стосуються організації та діяльності Вищого суду з питань інтелектуальної власності, спеціальних вимог до суддів цього суду та гарантій їх діяльності.

2. Предметна юрисдикція Вищого суду з питань інтелектуальної власності не може бути змінена з іншою метою, ніж сприяння справедливості та ефективності судового захисту прав інтелектуальної власності [7]. 

Висновки

Узагальнено можливості розвитку системи судоустрою на основі нової моделі спеціалізації судів та обґрунтовано її важливість з огляду на потенціал підвищення довіри до судової системи. Запропоновано низку змін та доповнень до чинного законодавства, що дозволять розвинути ідею гнучкого реагування на суспільні запити шляхом створення вищих спеціалізованих судів.

Розроблено спеціальний методологічний підхід щодо виокремлення індивідуального правового статусу ВСІВ на основі профільного закону. Сформовано низку пропозицій до профільного закону про ВСІВ, зокрема, щодо: формулювання преамбули закону; засад діяльності суду; нормативної основи діяльності ВСІВ; переліку повноважень ВСІВ. Також передбачено механізм попередження зміни правового статусу ВСІВ поза рамками судово-правової реформи.

Перспективою подальших досліджень є обгрунтування спеціальних вимог до суддів ВСІВ.

.

Список використаних джерел

1. Потильчак О. І. Національні моделі судового управління. Форум права. 2014. № 4. С. 273-276.

2. Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ: Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 3 від 01.03.2013. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0003740-13 (дата доступу: 15.02.2020).

3. Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам: Постанова Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 24.10.2011. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0010600-11 (дата доступу: 15.02.2020).

4. Петренко Н.О. Щодо використання термінів «підвідомчість», «компетенція», «юрисдикція», та «підсудність спорів» у господарському процесуальному законодавстві. Підприємництво, господарство і право. 2012. № 5. С.70-72.

5. Пошелюжна Х. Міна назви. URL: https://pravo.ua/articles/mina-nazvi/ (дата доступу: 30.04.2020).

6. Висновок Головного науково-експертного управління на проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо конкуренційно-антимонопольну реформу» від 18.02.2020 р. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc34?id=&pf3511=67870&pf35401=521460 (дата доступу:25.03.2020).

7. Сопільник Р. Л. Організаційно-правові засади реформування управління у суді в умовах європейської інтеграції. Вісник Національного університету "Львівська політехніка". Юридичні науки. 2015. № 824. С. 100-105.

Размещено на Allbest.ru