Право на захист в адміністративному судочинстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Право на захист в адміністративному судочинстві

Труш Марта Ігорівна, кандидат юридичних наук, доцент, Львівський національний університет імені Івана Франка,

Анотація

Закріплення в Конституції України соціального і правового принципів держави передбачає всю повноту політичних, соціально- економічних, культурних та інших прав і свобод людини і громадянина, а відтак, метою сучасного демократичного і громадянського суспільства є утвердження прав людини і громадянина, забезпечення умов для їх повної реалізації, які є загальновизнаними у світі стандартами можливої поведінки особи і державою визнається цей факт. Конституцією України встановлено одну з основних гарантій, а саме гарантія захисту своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобам, що відповідає вимогам верховенства права, що не обмежується лише законодавством, а містить і інші соціальні регулятори, норми моралі, традиції, звичаї тощо. У частині 2 статті 55 Конституції України конкретизується право на захист, яке буде детальніше регулюватись нормами адміністративного права. Так, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Гарантоване право на захист в адміністративному судочинстві буде реалізоване лише у разі його порушення, тому вимогою захисту такого права є детальне обґрунтування такого порушення. Таким чином, порушення права повинно бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме таке право повинно знаходити своє відображення у законах України. Адміністративний суд при розгляді конкретної справи повинен встановити наявність порушеного права та обраний позивачем спосіб захисту. Якщо суд встановити їхню відсутність, то це буде беззаперечною підставою для відмови в позові. Варто пам'ятати, що реалізацією права особи на судовий захист є також право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення, що в свою чергу гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина, що може реалізуватись у двох формах : особисто самим учасником за допомогою наданих йому процесуальними нормами прав або захисником особи - адвокатом. судовий захист адміністративне право

Ключові слова: the right of a person to protection, the right of a person to protection in administrative proceedings, administrative proceedings, administrative court.

Trush Marta Igorivna, Doctor of Law, Lviv Ivan Franko National University, Lviv

A RIGHT TO DEFENSE IN ADMINISTRATIVE JUDICIARY

Abstract. The enshrinement in the Constitution of Ukraine of social and legal principles of the state provides the full range of political, socio-economic, cultural and other rights and freedoms of man and citizen, and thus the goal of modern democratic and civil society is to establish human and civil rights. , which are universally recognized standards of possible behavior of the person and the state recognizes this fact. The Constitution of Ukraine establishes one of the main guarantees, namely the guarantee of protection of their rights, freedoms and interests from violations and unlawful encroachments by any means not prohibited by law, which meets the requirements of the rule of law, not only by law but also by other social regulators. norms of morality, traditions, customs, etc. Part 2 of Article 55 of the Constitution of Ukraine specifies the right to protection, which will be regulated in more detail by the norms of administrative law. Thus, everyone is guaranteed the right to appeal in court against decisions, actions or omissions of public authorities, local governments and officials.

The guaranteed right to protection in administrative proceedings will be exercised only in case of its violation, so the requirement to protect such a right is a detailed justification of such violation. Thus, the violation of the right must be real, relate to the individually expressed right or interests of the person who alleges its violation, and such a right must be reflected in the laws of Ukraine. When considering a specific case, the administrative court must establish the existence of the violated right and the method of protection chosen by the plaintiff. If the court finds them absent, it will be an indisputable ground for dismissing the claim. It should be remembered that the realization of a person's right to judicial protection is also the right to appeal and cassation appeal, which in turn guarantees the restoration of violated rights and legally protected interests of man and citizen, which can be realized in two forms: personally by the participant. with the help of the rights granted to him by procedural norms or by the defense counsel of a person - a lawyer.

Keywords: pension agency, mechanisms of social protection of citizens, accumulative pension funds, social insurance of the population.

Постановка проблеми

Впродовж останніх років в Україні широко обговорюються проблеми застосування права особи на захист в судовому порядку, оскільки важливим є врахування того, що право на судовий захист має лише та особа, права і свободи інтереси якої порушені. Для того щоб особі було надано право на судовий захист, суд повинен першочергово з»ясувати чи справді має право на свободу та інтереси про захист яких вона просить. Окрім цього, необхідно враховувати вид судочинства, в якому особі слід надати такий захист права, оскільки в кожній формі судочинства закріплене конституційне право людини і громадянина на судовий захист порушених прав і свобод, однак процедурою здійснення судової влади і сферою законодавства, під яку підпадають правовідносини, в яких виникло порушення прав і свобод, вони відрізняються.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Важливі аспекти та правове регулювання стосовно права звернення особи до суду висвітлюються такими українськими ученими як Н.Б. Писаренко, В. Бевзенко, В.П. Тимощук, Битяк Ю.П. Однак постійне впровадження та динаміка зміни сучасних законодавчих норм, що стосуються права особи на звернення до суду, а також особливості звернення її в різних видах судочинства, зумовлюють актуальність та необхідність подальших напрацювань з даного питання.

Мета статті - дослідження особливостей та механізмів права особи на захист в судовому порядку в Україні.

Виклад основного матеріалу

Частиною 5 статті 55 Конституції України встановлено одну з основних гарантій, а саме, кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами [1]. Конструкцією цієї конституційної норми передбачено можливість застосування способів захисту права, в тому числі, не передбачених процесуальними нормами. Такий підхід, безсумнівно, відповідає проявам верховенства права, що не обмежується лише законодавством, а містить і інші соціальні регулятори, норми моралі, традиції, звичаї тощо.

Гарантоване право на захист в адміністративному судочинстві буде реалізоване лише у разі його порушення, тому вимогою захисту такого права є детальне обґрунтування такого порушення. Таким чином, порушення права повинно бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме таке право повинно знаходити своє відображення у законах України.

У частині 2 статті 55 Конституції України конкретизується право на захист, яке буде детальніше регулюватись нормами адміністративного права. Так, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Іншим важливим джерелом адміністративного права, яке регулює питання права на захист є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до статті 13 якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження [2].

Адміністративний суд при розгляді конкретної справи повинен встановити наявність порушеного права та обраний позивачем спосіб захисту. Якщо суд встановити їхню відсутність, то це буде беззаперечною підставою для відмови в позові.

Авторитетним джерелом права згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є практика Європейського суду з прав людини, який, в свою чергу, неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Зокрема, у п. 75 рішення від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави [3].

Елементом права на захист є принцип доступу до правосуддя, який передбачений в Конвенції. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях ЄСПЛ вказав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене. Зокрема, у рішенні від 28 травня 1985 року у справі «Ашінгдейн проти Великої Британії» (Ashingdane v. the. United Kingdom), держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й доречними, щоб спотворити саму сутність права[4]. У рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) ЄСПЛ зазначив про те, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права [5].

Право доступу до суду не є абсолютним. Так, зокрема у справі James and others v. United Kingdom (Джеймс та інші проти Сполученого Королівства), Суд звертав увагу, що застосування ч. 1 ст. 6 можливе лише для захисту у цивільних правовідносинах, залежить від наявності «спору», спір має стосуватися «прав та обов'язків», які хоча б суперечливо мають визнаватися національним законодавством; ці «права та обов'язки» мають бути «цивільними» згідно з Конвенцією. Окрім цього, відповідно до правового висновку, викладеного у справі Alaverdyan v. Armenia (Алавердян проти Вірменії), ст. 6 не застосовується у провадженнях, у яких немає спору між сторонами, чи у односторонніх провадженнях, у яких немає двох сторін спору, та за відсутності прав у якості предмету спору. Ще одним обмеженням є те, що спір повинен бути справжнього і серйозного характеру, як це зазначено у справі (Sporrong and Lonnroth v. Sweden (Спорронґ і Льоннрот проти Швеції). Конкретне право повинне мати законодавчу базу у національному законодавстві (Szucs v. Austria). Суд визнає можливість застосування §1 ст. 6 у провадженнях, які розглядаються національним законодавством у контексті «публічного права», і рішення у яких є вирішальними для прав та зобов'язань фізичних осіб. Ст. 6 не застосовується у спорах, які не мають стосунку до цивільних прав та обов'язків (Paksas v. Lithuania).

Варто звернути увагу і на тлумачення Конституційного суду відповідної норми Конституції України, оскільки такі рішення також є джерелом адміністративного права. Так, у п. 1 рішення №9-зп від 25.12.1997 КСУ вказано, що ч. 1 ст. 55 Конституції України тлумачиться так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод [6].

З цього випливають наступні підстави для звернення за захистом до адміністративного суду. Так, для звернення до суду за захистом прав та свобод достатньо суб'єктивного переконання людини, якій ці права належать, що має місце їх порушення. Звернення до адміністративного суду допускається, якщо особа вважає, що її права:

а)порушені (щодо протиправних діянь, які мали місце і припинилися), або

б)порушуються (щодо протиправних діянь, які тривають), або

в)створюються перешкоди для їх реалізації (щодо протиправних діянь, які тривають і є перешкодами для реалізації права в теперішньому або в майбутньому часі), або

г)мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зміст інших ущемлень Конституційним Судом України не розтлумачений, однак звичайне граматичне значення слова «ущемлення» дозволяє інтерпретувати його як «обмеження».

У рішенні Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3- рп/2003 також було проаналізовано поняття права на захист, у абз. 10 п. 9 якого зазначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах[7].

Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2011 року №19- рп/2011 знову підкреслив значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді. У цьому ж рішенні

Конституційний Суд України зазначав, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист[8].

Отож, ефективний судовий захист від порушень у публічно-правових відносинах є змістом адміністративної юстиції.

Положення Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод становили основу для формування правових норм Кодексу адміністративного судочинства. Серед таких положень прийнято виділяти статтю 6 Конвенції, яка визначає право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом, стаття 13 Конвенції - право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується передбачено статтею 6 цього Кодексу.

Таким чином, адміністративний суд, забезпечуючи реалізацію права особи на захист, при розгляді позовної заяви повинен встановити наявність порушеного права та застосувати конкретний спосіб захисту порушеного права.

Адміністративне судочинство покликане захищати порушені прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто адміністративний суд повинен установити, що в зв'язку з прийняттям рішення чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Особа не має права звертатися до суду в інтересах інших осіб, окрім спеціально визначених випадків. У випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду з позовними заявами в інтересах інших осіб і брати участь у цих справах. При цьому, зазначені суб'єкти повинні надати адміністративному суду документи та інші докази, які підтверджують наявність визначених законом підстав для звернення до суду в інтересах інших осіб. У визначених законом випадках до суду з позовною заявою звертається прокурор

Підставами для визнання протиправним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. При цьому, обов'язковою умовою скасування такого рішення є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

У КАС закріплені загальні та спеціальні способи судового захисту.

Загальні способи звернення до адміністративного суду та захисту права у публічно-правових відносинах визначені ч. 1 ст. 5 та ч. 2 ст. 245 КАС України. Якщо особа вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, така особа має право звернутися до суду та просити про їхній захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно -правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 -4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Вирішуючи справу по суті, суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю.

Якщо адміністративний суд приходить до висновку про задоволення позову, то в такому випадку може прийняти рішення про:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно -правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 -4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю;

7) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;

8) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

9) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України;

10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів;

11) затриманняіноземцяабоособибезгромадянства зметою

ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України або про продовження строку такого затримання;

12) затримання іноземця або особи без громадянства до вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні;

13) затриманняіноземцяабоособибезгромадянства зметою

забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;

14) звільнення іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації;

15) зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.

Зі свого боку, спеціальні способи захисту передбачені частинами 3-5 ст. 245 КАС. Згадані способи захисту підлягають застосуванню у разі, якщо суд встановить певні обставини, індивідуально в кожному окремому випадку.

Одним із прикладів спеціального способу захисту є суд може зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта.

Іншим спеціальним способом захисту є зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Також суд має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти новий нормативно-правовий акт на заміну нормативно-правового акта, визнаного незаконним повністю або у відповідній частині, якщо визнає нормативно-правовий акт протиправним і нечинним повністю або в окремій частині і при цьому виявить недостатню правову регламентацію відповідних публічно-правових відносин, яка може потягнути за собою порушення прав, свобод та інтересів невизначеного кола осіб,

Головним завданням адміністративних суддів під час вибору між загальними способами захисту права (передбаченими законодавством) або спеціальними, адміністративним судам необхідно не допустити зловживання правом на захист та порушення прав відповідачів, багаторазове порушення справ за тими ж самими по суті, але формально відмінними вимогами, а також не ускладнити виконання рішень у справах.

Отож, встановивши порушене право заявника, суд є захисником його права, а з іншого боку, суд не повинен допустити хаосу у правозастосуванні. Для ефективного поновлення порушеного права необхідно, щоб існував чіткий зв'язок між правопорушенням та способом захисту права. Іншими словами, метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе. Однак покарання винної особи не входить до мети захисту права у публічно -правових відносинах, а тому не входить до складу способу захисту права[9].

Для кращого розуміння права на захист слід дослідити ще одне джерело адміністративного права - правові позиції Верховного суду. 17 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/9729/19, адміністративне провадження №К/9901/26476/19 (ЄДРСРУ № 86988778) досліджував зазначене питання. У своєму рішенні ВС зазначив, що Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від

14.03.2018 у справі №9901/22/17, від 06.06.2018 у справі №800/489/17, від

06.02.2019 у справі №9901/815/18,неодноразово звертала увагу на те, що право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої його прийнято, або прав, свобод та інтересів якої це рішення (індивідуальний акт) стосується. Якщо позивач не є учасником (суб'єктом) правовідносин, які виникли з прийняттям оскаржуваного рішення, яке є правовим актом ненормативного характеру, таке рішення, відповідно, не породжує для позивача й права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом [10].

Варто зазначити, що Верховний суд неодноразово наголошував, що Конституція України закріплює гарантію права звернення до суду за захистом прав, але не має на меті гарантувати сам судовий розгляд, проведення судового слухання. Немає сенсу приймати до провадження суду явно безпідставні позови, залучати до участі у справі відповідача та інших осіб, завдаючи їм цим майнової та немайнової шкоди, а також завдаючи шкоди авторитету суду. Відсутність матеріально-правового інтересу у справі повинна мати наслідком відмову у відкритті провадження. Такий підхід не порушує права на доступ до суду, оскільки ухвалу суду може бути оскаржено, а відповідь на питання щодо доступу до суду надає сам суд за встановленою законом процедурою.

Сукупність повноважень суду щодо розгляду та вирішення справ позначається спеціальним терміном «юрисдикція». Суд має повноваження розглядати та вирішувати справу (має юрисдикцію), якщо має місце юридичний спір. Відповідно, відсутність юридичного спору свідчить про те, що суд не має повноважень вирішувати справу. У взаємозв'язку з ч. 1, 2 ст. 55 положення ч. 3 ст. 124 Конституції України слід розуміти як поширення юрисдикції судів на юридичні спори, предметом яких є права та свободи конкретної особи.

У випадку відсутності юрисдикції суддя відмовляє у відкритті провадження. При цьому, адміністративний суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

Висновки

Отже, право на захист - це гарантована Конституцією, Конвенцією про захист прав та основоположних свобод, Кодексом адміністративного судочинства можливість звернення до адміністративного суду у разі виникнення публічно -правового спору. Встановивши порушене право заявника, суд є захисником його права, а з іншого боку, суд не повинен допустити хаосу у правозастосуванні. Для ефективного поновлення порушеного права необхідно, щоб існував чіткий зв'язок між правопорушенням та способом захисту права. Іншими словами, метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе. Однак покарання винної особи не входить до мети захисту права у публічно-правових відносинах, а тому не входить до складу способу захисту права.

Література:

1. Конституція України. Закон України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV.

2. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, ратифікована Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР.

3. Рішення Європейського суду з прав людини від 05.04.2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) .

4. Рішення Європейського суду з прав людини від 28 травня 1985 року у справі «Ашінгдейн проти Великої Британії» (Ashingdane v. the. United Kingdom).

5. Рішення Європейського суду з прав людини від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France).

6. Рішення Конституційного Суду України №9-зп від 25.12.1997 року.

7. Рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2003 від 30.01.2003 року.

8. Рішення Конституційного Суду України №19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року .

9. Кодекс адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

10. Рішення Верховного Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/9729/19 від 17 січня 2020 року.

References:

1. Zakon Ukrainy “Konstytuciya Ukrainy” [The Law of Ukraine “Constitution of Ukrain”] vid 8 hrudnia 2004 roku № 2222-IV [in Ukrainian].

2. Konvenciya pro zahyst prav lyudyny I osnovopolozhnyh svobod vid 04.11.1950 roku [Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms] [in Ukrainian].

3. Rishenya Evropeyskogo Sudu z prav lyudyny [Judgment of the European Court of Human Rights] vid 05.04.2005 roku u spravi «Afanasyev proty Ukrainy» [in Ukrainian].

4. Rishenya Evropeyskogo Sudu z prav lyudyny [[Judgment of the European Court of Human Rights]] vid 28.05.1985 roku u spravi «Ashindgeyn proty Velykoyi Brytaniyi» [in Ukrainian].

5. Rishenya Evropeyskogo Sudu z prav lyudyny [[Judgment of the European Court of Human Rights]] vid 04.12.1995 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) [in Ukrainian].

6. Rishenya Konstytuciynogo Sudu Ukrainy [Decision of the Constitutional Court of Ukraine] №9-зп від 25.12.1997 roku [in Ukrainian].

7. Rishenya Konstytuciynogo Sudu Ukrainy [Decision of the Constitutional Court of Ukraine] № 3-рп/2003 від 30.01.2003 roku [in Ukrainian].

8. Rishenya Konstytuciynogo Sudu Ukrainy [Decision of the Constitutional Court of Ukraine] №19-рп/2011 від 14.12.2011 roku. [in Ukrainian].

9. Kodeks Administratyvnogo sudochynstva [Code of Administrative Procedure of Ukraine] vid 06.07.2005 roku. [in Ukrainian].

10. Rishenya Verhovnoho Sudu u skladi kolehiyi suddiv Kasaciynoho administratyvnogo sudu v ramkah spravy № 640/9729/19 [udgment of the Supreme Court in the composition of the panel of judges of the Administrative Court of Cassation in the case № 640/9729/19] vid 17.01.2020 roku. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru