Форми взаємодії між суб’єктами необережного співзаподіяння

The article deals with the basic provisions of the theory of criminal law regarding the characteristics of one of the most contradictory features of the criminal-law construction "reckless co-cousality".

An analytical review ofsome scientific positions on the possibility of using the concept of "community" and "interaction" as a characteristic feature of reckless co-cousality. It is emphasized that the use of the concept of "interaction" along with the concept of "commonality" in the concept of reckless co-cousality is not scientifically justified, as it leads to the identification of the content of careless co-operation with complicity. It is noted that in reckless co-cousality we can talk about commonality only in situations where the behavior of specific actors was objectively interconnected (as a consequence ofparticipation in a single technological process or in the process of consistent integration of the perpetrators and their subsequent coordination with each other, under certain circumstances). In addition, in some cases, it is suggested to use the construction of technical (mechanical) interconnection to denote the relationship between co-perpe- trators of harm by negligence.

In conclusion, research by scientists on the interaction between participants of reckless co-cousality is a complex issue that is of considerable interest. Scientists have put forward various arguments to confirm one or another point of view on this problem, but they contain significant contradictions and insufficiently substantiated provisions. The provisions in the article still need further elaboration.

Keywords: complicity, reckless co-cousality, community, interaction.

Постановка проблеми. Феномен необережного співзаподіяння вже кілька століть цікавить наукову спільноту, однак цілісного та теоретично прийнятного рішення цього питання й досі не вироблено. Ученими-юристами різних країн розроблено кілька моделей обґрунтування кримінальної відповідальності декількох суб'єктів у вчиненні необережного злочину: одні розглядають подібні ситуації в межах співучасті, інші - вказують на необхідність введення у кримінальне право визначення необережного співзаподіяння. У межах вітчизняного кримінального права належної концепції необережного співзаподіяння ще не запропоновано, а фрагментарний та суперечливий характер наукових знань щодо цієї проблеми потребує ретельнішого вивчення. Зважаючи на дискусійність проблеми в цілому, належне визначення поняття необережного співзаподіяння та аналіз його конкретних ознак у кінцевому рахунку сприятимуть вирішенню всіх інших супутніх питань, пов'язаних із притягненням до кримінальної відповідальності.

Варто зазначити, що дослідниками виділяється різна кількість ознак необережного співзаподіяння. Традиційно до них відносять необережне діяння, необережний злочинний наслідок, необережну форму вини, наявність двох або більше суб'єктів, взаємопов'язаний та взаємообумовлю- ючий характер дій (та/або бездіяльності) співзаподіювачів шкоди. Оскільки обсяг статті є обмеженим, то аналіз доцільності та правильності виділення вищенаведених ознак не буде проведений. Він потребує окремого дослідження. Поряд із цим нами наголошується на необхідності виділення взаємодії між співзаподіювачами шкоди з необережності як окремої ознаки і встановлення її дійсного змісту.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У науковій літературі розгляду питання необережного співзаподіяння приділяли увагу: О.А. Арутюнов, С.Р. Багіров, Д.А. Безбородов, В.І. Борисов, Ф.Г. Бурчак, Р.Р. Галіакбаров, М.С. Грінберг, П.С. Дагель, Н.Ф. Кузнєцова, В.М. Кудрявцев, О.В. Курсаєв, В.А. Мисливий, В.А. Нерсесян, О.І. Рарог, П.Ф. Тельнов, А.Н. Трайнін, І.М. Тяжкова, І.Р. Харитонова та ін.

Мета статті полягає у розкритті змісту взаємодії у діях (та/або бездіяльності) співзаподіювачів як ознаки необережного співзаподіяння та її окремих формах прояву, а також у формулюванні належного категоріального апарату для подальшого дослідження поняття.

Виклад основного матеріалу. Аналіз наукової літератури дає всі підстави говорити, що оцінка взаємодії співзаподіювачів шкоди з необережності є достатньо дискусійним питанням і, як наслідок, точки зору дослідників поділилися на дві групи. Перша група науковців підтримує позицію про обов'язковість встановлення так званого взаємозв'язку та взаємообумовленості між співзаподіювачами (М.С. Грінберг, О.В. Курсаєв, Д.А. Мелешко, О.І. Рарог, І.М. Тяжкова, І. Р. Харитонова та ін.). У свою чергу, представники другої групи вказують на можливість виділення ознаки спільності у необережному співзаподіянні (М.І. Бажанов та С.В. Гончаренко, Д.А. Безбородов, Р.Р. Галіакбаров, В.А. Мисливий, О.В. Гороховська, О.О. Дудоров і М. І. Хавронюк та ін.). Цікаво, що серед вітчизняних науковців будь-яких доводів на підтвердження правильності використання тієї чи іншої конструкції для характеристики взаємодії у необережному співзаподіянні як таких не наведено.

Так, Р.Р. Галіакбаров підкреслює, що необережне співзаподіяння, характеризуючись ознакою спільності дій (бездіяльності), які спричинили суспільно небезпечний наслідок, ніякого відношення до інституту співучасті не має¹. Поряд із цим деякі вчені (В.О. Навроцький, Р.С. Орловський) категорично стверджують, що при співзаподіянні шкоди відсутня спільність посягання, немає об'єднання волі і зусиль учасниківГалиакбаров Р Р, `Неосторожное сопричинение как вид множественности участников' (1981) Проблемы борьбы с преступной неосторожностью 31 Навроцький В О, Основи кримінально-правової кваліфікації: навч. посіб. (Юрінком Інтер, 2009) 212; Орловський Р С, До проблеми одностороннього та двостороннього суб'єктивного зв'язку між співучасниками злочину' (2013) № 1077 (15) Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія: Право 113. Водночас достатньо неординарний погляд на розуміння спільності в необережному співзаподіянні запропоновано Д.А. БезбородовимБезбородов Д А, `Совместность деяния в неосторожном преступлении: о целесообразности изменения подходов к исследованию' (2005) № 6 Российская юстиция 22-25., на якого у своєму дисертаційному дослідженні робить відсилання російський дослідник О.В. Курсаєв (хоча сам науковець при формулюванні визначення необережного співзаподіяння прямо вказує на необхідність у визначенні використання зовсім іншої конструкції - "взаємопов'язаності та взаємообумовленості" у діях співзаподіювачів (курсив наш. - А. Б.))Курсаев А В, Неосторожное сопричинение в российском уголовном праве: монография (Юрлитинформ, 2015) 125,132-134. Очевидна різноманітність точок зору насамперед пов'язана з недостатністю дослідження вказаної проблеми, а крім того, ще й відсутністю конкретних доводів щодо заперечення позиції про спільність у діях (та/або бездіяльності) співзаподіювачів або підтвердження її наявності. Це свого роду одна із "критичних" точок всієї концепції необережного співзаподіяння, так як однозначного розуміння сутності взаємодії співзаподіювачів шкоди з необережності до цього часу, повторимося, немає.

Ураховуючи наведене, постає логічне запитання: що ж таке взаємодія, спільність і як вони співвідносяться? Чи може спільність мати відношення до характеристики дій (бездіяльності) співзаподіювачів шкоди з необережності? І як правильно охарактеризувати взаємодію між суб'єктами необережного співзаподіяння?

Варто почати з того, що, власне, спільність - це свого роду об'єднання зусиль. У тій чи іншій варіації таку точку зору вважають найбільш доктринально прийнятною. У свою чергу, об'єднання зусиль є не що інше, як взаємодія. Звернемо увагу, що поняття "взаємодія" не має однозначного трактування у праві. З погляду філософії, поняття "взаємодія" вживається для фіксації впливу об'єктів один на одного, визначається їх спільною обумовленістю і породженням одним об'єктом іншого

Словник української мови Т. 1 (Наук. думка, 1970) 346. Однак фундаментом дослідження взаємодії є насамперед психологія, а точніше, соціальна психологія, яка наголошує на тому, що для будь-якої взаємодії є характерним двосторонній зв'язок між втягненими у процес діяльності особами.

Очевидно, що такі категорії, як спільність та взаємодія, в більшій мірі здаються тотожними. Проте слід зауважити, що не випадково взаємодія у співучасті характеризується саме поняттям "спільність", а не просто "взаємодія". Усі дослідники співучасті у злочині підкреслюють, що єдність дій співучасників (спільність) забезпечується досягнутою ними в тій чи іншій формі угодою з приводу майбутніх дій. Але при цьому не береться до уваги, що угода повинна стосуватися не просто дій цих осіб, а взаємних дій (взаємодії), і не просто взаємодії, а взаємодії, заснованої на зазначених у законі ознаках злочину. Саме тому як істотна ознака спільної діяльності вказується взаємодія, яка немов пронизує спільну діяльність, відіграючи організуючу рольуравлев А Л, Шихирев П Н, Шорохова Е В (отв ред), Совместная деятельность. Методология, теория и практика: монография (Москва, 1988) 27. Причому підкреслюється специфічність групової взаємодії і її відмінність від контактів у широкому, загальному сенсі. Взаємодія між людьми або спілкування як одна з конкретних форм можуть мати місце і при виконанні відносно незалежних індивідуальних діянь, однак при цьому вона не включається в структуру цієї діяльності і не вносить у неї принципових змін. У цьому випадку взаємодія, образно кажучи, присутня поруч з індивідуальною діяльністю, супроводжуючи її у формі спілкування. Подібна взаємодія є предметно направленою і не змінює структуру діяльності¹. Отже, взаємодія і спільність є зовсім не тотожними поняттями, як здається на перший погляд, а інтерпретуються як родове - взаємодія та видове - спільність.

Зрозуміло, що питання не зводиться здебільшого до термінології, хоча і її точність теж не слід применшувати. Насамперед взаємодія і її змістовне навантаження розкриваються як на рівні окремих контактів, так і в контексті спільної діяльності, тобто такої, яка реалізується спільно з кимось. Цікавою з цього приводу є точка зору О. І. Плотнікова, який указує, що за неподільності об'єктивних і суб'єктивних ознак, що визначають ступінь взаємозв'язку єдності у множині, всі такого роду випадки можуть бути поділені у певний спосіб. Привертає увагу думка науковця, що необережним співзаподіянням є обумовлюючий взаємозв'язок за відсутності суб'єктивного зв'язку, а співучастю у злочині є обумовлюючий взаємозв'язок за наявності суб'єктивного зв'язку і взаємодії осіб, які вчиняють злочинЖуравлев А Л, Шихирев П Н, Шорохова Е В (отв. ред.) 27 Плотников А И, `Соучастие в системе преступлений, характеризующихся стечением преступником' (2016) № 6 (114) Lex russica (Русский закон) 129.

Вищенаведений погляд на змістовний характер взаємодії виглядає переконливим, проте потребує певних уточнень. Дійсно, при співучасті кожен із співучасників робить свій внесок (докладає відповідних зусиль) у здійснення злочину, але при цьому спирається на допомогу та сприяння іншого (інших) співучасника або розраховує на це. Тобто у співучасті при характеристиці спільності робиться акцент на внутрішніх зв'язках - суб'єктивних. На відміну від цього, при необережному співзапо- діянні взаємодія виникає та реалізується, як правило, функціонально (ситуативно) і має механічний характер. Подібна взаємодія виникає одномоментно, дуже часто випадково і сконцентрована, як правило, не на внутрішніх зв'язках суб'єктів, а на самих (об'єктивних) обставинах вчиненого. Д.А. Безбородов пише, що при цьому такий взаємозв'язок та взаємозалежність (навіть сам Д.А. Безбородов з цього приводу застосовує термін "спільність" (курсив наш. - А. Б.)) характеризуються як єдністю тотожного змісту об'єктивних та суб'єктивних елементів, так і єдністю різного змісту цих елементів, що призводить до того, що суб'єктивні елементи відповідальності можуть включати в себе тільки інтелектуально-вольову оцінку власних дій без усвідомлення приєднання дій інших осібБезбородов Д А, `Методологические основы учения об уголовной ответственности за совместное преступное деяние' (автореф дис д-ра юрид наук Санкт-Петербургский ун-т МВД России, 2008) 4з.

З наведеного стає зрозумілим, що спільність у "чистому" вигляді, як вона характерна для співучасті, у необережному співзаподіянні не знаходить такого прояву, що перш за все обумовлюється, власне, природою необережного діяння. У зв'язку з наведеним цікавою є точка зору О.В. Курсаєва, що "при необережній формі вини... не можна говорити про спільність злочинного діяння. ...Вбачається, що більш теоретично правильним буде використання усталеного терміна - взаємообумовленість та взаємопов'язаність поведінки співзаподіювачів при необережному заподіянні шкоди"Курсаев А В, 150. З висновками науковця погодитися достатньо складно. По-перше, конструкцію "взаємопов'язаності та взаємообумовленості поведінки співзаподіювачів" сумнівно вважати усталеною для характеристики взаємодії між суб'єктами необережного співзаподіяння, оскільки щодо неї дотепер існує наукова дискусія. Поряд із цим варто враховувати, що вищезгадану конструкцію "взаємопов'язаності та взаємообумовленості поведінки між суб'єктами" у доктрині кримінального права використовують для розуміння сутності спільності як окремої ознаки співучасті у злочині. Фактично ж її використання в аспекті розуміння взаємодії у необережному співзаподіянні призводитиме до ототожнення змісту сумісної діяльності в таких різних проявах множинності суб'єктів злочину. Скоріш за все, подібні судження можна пояснити тим, що вчені, конструюючи дефініцію необережного співзаподіяння та розкриваючи окремо кожну ознаку цього поняття, намагалися відступити від ознак співучасті. Загалом такий підхід є суперечливим і наштовхує на думку, що науковці, які вважають обов'язковою ознакою для необережного співзаподіяння спільність, здебільшого ототожнюють сутність необережного співзаподіяння із співучастю, а саме з тими необережними діяннями, які, умовно кажучи, тяжіють до співвиконавства. Однак взаємодія як основа спільності характерна для будь-якої сфери, де функціонує психічна діяльність, зокрема, це стосується і випадків вчинення конкретного посягання кількома особами, у тому числі й необережного. Хоча слід зауважити, що подібна теза буде справедливою для необережного співзаподіяння лише в окремій групі ситуацій.

Не випадково Д.А. Безбородов пише, що особи, які спричинили злочинний результат з необережності, у повній мірі можуть усвідомлювати спільний характер виконуваних ними функцій, які викликали настання злочинного наслідку ¹. О.В. Курсаєв, у свою чергу, наголошує, що це може виражатися і в тому, наприклад, що управління складними технічними процесами і механізмами апріорі передбачає усвідомлення спільного характеру такої діяльності, що може бути закріплено і нормативно. Причому в деяких випадках необережного діяння один із співзаподіювачів буде нести відповідальність якраз за те, що не проконтролював або не підстрахував (що зобов'язаний був зробити внаслідок своїх посадових обов'язків) дії іншого учасника і тим самим допустив настання злочинного результатуБезбородов Д А, `Совместность деяния в неосторожном преступлении: о целесообразности изменения подходов к исследованию'(2005) № 6 Российская юстиция 25 Курсаев А В, 133-134. Очевидно, що мова йде про ситуації, де поведінка конкретних суб'єктів була об'єктивно взаємопов'язаною (як наслідок участі в єдиному технологічному процесі або в процесі послідовної інтеграції дій винних і їх подальшої узгодженості між собою при певних обставинах).

Таким чином, про спільність (хоча й із власним специфічним змістом) все-таки можна вести мову у необережному співзаподіянні. З цього приводу Д.А. Безбородов влучно додає, що питання про те, чи мають дії (бездіяльність) співзаподіювачів тотожний характер або відрізняються по функціях, виконуються одночасно або в різний час, вирішального значення не має. Головне, необхідно встановити, що ці дії (бездіяльність) співзаподіювачів злочинної шкоди були одного напрямку і змістуБезбородов Д А, Неосторожные многосубъектные преступления: понятие и квалификация: учеб пособие (С-Петерб юрид ин-т Акад Ген прокуратуры РФ, 2015) 33. Фактично за своєю сутністю спільність у необережному співзаподіянні не є тотожною такій самій ознаці співучасті. З огляду на обставини, в яких вона може проявлятися, термінологічно правильним буде говорити про "ситуативну спільність" як окрему форму взаємодії суб'єктів необережного співзаподіяння.

Однак ситуативна спільність не є єдиною формою прояву взаємодії у необережному співзаподіянні. На особливу увагу заслуговують ситуації вчинення необережного злочину кількома особами, які ніяким чином не були функціонально пов'язаними. Варто зазначити, що це найбільш поширені випадки на практиці. Прикладом подібних ситуацій можуть бути дорожньо-транспортні пригоди за участю кількох водіїв транспортних засобів, що призвели до загибелі людей чи заподіяння шкоди їх здоров'ю. У таких випадках (безумовно, за наявності ознак складу злочину в діях кожного з водіїв) про спільність в діях (та/або бездіяльності) водіїв транспортних засобів говорити не можна. Подібні ситуації є відображенням окремої форми взаємодії суб'єктів необережного співзаподіяння. Умовно кажучи, її можна визначити як технічний (механічний) взаємозв'язок. Вважаємо, що про таку наведену форму взаємодії можна вести мову, коли під час вчинення злочину має місце сприяння одних учасників іншим або із впливом одних на інших. Як наслідок, між суб'єктами відсутня будь-яка спільна взаємопов'язана діяльність, тобто відсутня взаємодія будь-якого учасника з усіма іншими.

З огляду на вищенаведений приклад про дорожньо-транспортну пригоду за участю кількох водіїв транспортних засобів слід додати, що взаємодія цих двох водіїв знаходить своє підтвердження в тому, що кожен із них мав діяти у напрямі убезпечення функціонування технічних процесів. В. І. Борисов та С.В. Гізімчук у цьому аспекті правильно підкреслюють колективну (спільну) форму діяльності із забезпечення умов дорожнього рухуБорисов В И, Гизимчук С В, Уголовная ответственность за нарушение правил, норм и стандартов, обеспечивающих безопасность дорожного движения (Консум, 2001) 65. Стає зрозумілим, що спільність дій (та/або бездіяльність) співзаподіювачів має розумітися в межах тієї взаємодії, що покладена на них відповідним нормативним положенням і що своєю метою має досягнення соціально корисного або хоча б соціально нейтрального результату, на відміну від спільності за співучасті. Р.С. Орловський правильно відмічає, що при вчиненні необережного злочину кількома особами не може бути й мови про прагнення до досягнення єдиного результату. У таких злочинах узагалі відсутнє прагнення до досягнення суспільно небезпечного результату, оскільки він настає з необережностіОрловський Р С, 113. Насправді, співзаподіювачі прагнуть уникнути цього суспільно небезпечного результату, не допустити його настання, проте внаслідок конкретних обставин суспільно небезпечні наслідки все одно настають. Очевидно, що в таких ситуаціях зв'язки між співзаподіювачами не досягають рівня так званої спільності. Подібні діяння мають, як правило, разовий і випадковий характер. Недотримання суб'єктами правил безпеки та неправильна оцінка обстановки, а також відповідна взаємодія порушення з іншими факторами заподіяння свідчать про наявність лише технічного (механічного) взаємозв'язку між співзаподіювачами шкоди з необережності. Як такого суб'єктивного зв'язку при наведеній формі взаємодії між суб'єктами немає, оскільки дії (та/або бездіяльність) співзаподіювачів характеризуються свого роду автономністю й опосередковані лише відповідними нормативними положеннями, якими покладено обов'язок їх беззаперечного дотримання.

Висновки

Визначення необережного співзаподіяння, а також виділення та характеристика окремих його ознак є достатньо дискусійним питанням теорії кримінального права. Поряд із цим дослідження питання взаємодії суб'єктів при необережному співзаподіянні як окремої ознаки, виділеної нами, викликає чималий інтерес у науковців та породжує велику кількість поглядів, більшість з яких не отримали належного обґрунтування. Аналіз понять "спільність" та "взаємодія" слід проводити з позиції не лише кримінального права, а й соціальної психології, яка дозволяє повністю осягнути їх зміст. При цьому взаємодія є родовим поняттям щодо видового поняття "спільність". У свою чергу, як окремі форми взаємодії в необережному співзаподіянні є всі підстави виділяти "ситуативну спільність" та "технічний (механічний) взаємозв'язок". При характеристиці взаємодії суб'єктів у необережному співзаподіянні слід використовувати поняття "ситуативна спільність" лише за певних обставин ситуації, і при цьому її зміст не є тотожним спільності за співучасті. Поряд із цим має право на існування точка зору щодо наявності у необережному співзаподіянні окремої форми взаємодії, а саме: технічного (механічного) взаємозв'язку між суб'єктами.

Вищенаведені положення не відображають у повній мірі всіх складних моментів дослідження наведеного питання і потребують подальшої розробки.